Дата документу 13.05.2025 Справа № 337/5922/24
Єдиний унікальний №337/5922/24 Головуючий у 1-й інстанції: Котляр А. М.
Провадження № 22-ц/807/808/25 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.
13 травня 2025 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого,судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Кочеткової І.В., Кухаря С.В., Бєлової А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Запорізького обласного управління акціонерного товариства «Ощадбанк» на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 27 січня 2025 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Запорізького обласного управління акціонерного товариства «Ощадбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу за кредитним договором, -
У листопаді 2024 року Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії - Запорізького обласного управління акціонерного товариства «Ощадбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу за кредитним договором.
В обґрунтування позову зазначено, що 26 липня 2017 року АТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_3 уклали заяву про приєднання №1102027/260717 до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та відкриття поточного рахунку з використанням електронного платіжного засобу (платіжної кратки), на яку було встановлено кредитний ліміт у сумі 12 000 грн, строк кредиту (користування ним) встановлено на 36 місяців, зі сплатою 30% річних, яка може бути змінена, в порядку та на умовах визначених договором, окрім випадку користування кредитним коштами протягом Грейс-періоду.
ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник помер, що підтверджується актовим записом про смерть №525 від 13 листопада 2017 року зареєстрований Хортицьким районним у м. Запоріжжі відділу державної реєстрації актів цивільного стану (лист від 16 січня 2021 року №2181/21.18-04-37).
У лютому 2021 року Банк звернувся із заявою від 18 січня 2021 року №107.20/2-71/4826/2021-07 до Восьмої запорізької державної нотаріальної контори.
Листом від 09 січня 2021 року №121/01-16 нотаріальна контора повідомила Банк про направлення вимоги кредитора за належністю, а саме приватному нотаріусу Чернявському В.В.
У вересні 2021 року АТ «Ощадбанк» звернувся до приватного нотаріуса з запитом від 09 вересня 2021 року №107.20/2-2316 про надання інформації щодо спадкоємців та оформлення ними спадщини.
Листом від 23 вересня 2021 року №1060/02-14 приватний нотаріус повідомив Банк про реєстрацію претензії кредитора
Спадкоємцями боржника є: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) та ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ), яким банк через нотаріуса направив вимогу про погашення боргу одноразовим платежем.
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину, виданого 21 травня 2018 року, спадщину у вигляді частки квартири АДРЕСА_3 , прийняли відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ..
У зв'язку з невиконанням позичальником умов кредитного договору, станом на 25 жовтня 2024 року наявна заборгованість у сумі 19 500,94 грн, з яких: заборгованість за основним боргом (кредиту) - 11 990, 79 грн; проценти за користування кредитом - 5 749, 06 грн, комісія - 9,00 грн, пеня за несвоєчасне погашення процентів за користування кредитом - 1 752, 09 грн.
Однак, у порушення вимог статті 1282 ЦК України, відповідачі вимогу банку не задовольнили, тому посилаючись на вищезазначене Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» просило стягнути з спадкоємців позичальника - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь банку заборгованість за заявою про приєднання № 1102027/260717 до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та відкриття поточного рахунку з використанням електронного платіжного засобу від 26 липня 2017 року у сумі 19500, 94 грн, з яких: заборгованість за основним боргом (кредиту) - 11 990, 79 грн; проценти за користування кредитом - 5 749, 06 грн, комісія - 9,00 грн, пеня за несвоєчасне погашення процентів за користування кредитом - 1 752, 09 грн. та судовий збір у сумі 3028, 00 грн.
Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 27 січня 2025 року у задоволені позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії - Запорізького обласного управління акціонерного товариства «Ощадбанк» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 27 січня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову суперечать вимогам закону, оскільки позивачем до позовної заяви додано виписку з особового рахунку з якої вбачається про наявність заборгованості за кредитом, нараховані відсотки за користування та пеня за непогашення прострочених відсотків. Наявна заборгованість підтверджується і розрахунком доданим до позовної заяви. У виписці, яка була додана до позову було зазначено дата, сума нарахування та, що саме нараховано (відсотки, пеня). На дату подання апеляційної скарги заборгованість позивачем була приведена у відповідність і станом на дату смерті позичальника становить 12 031, 60 грн: заборгованість за основним боргом (кредитом) - 11 990, 79 грн; проценти за користування кредитом - 31,81 грн; комісія - 9,00 грн. На підтвердження розміру заборгованості до апеляційної скарги додано виписки та розрахунок заборгованості. Висновки суду про відсутність у матеріалах справи розрахунку з помісячним нарахуванням, не спростовують наявність заборгованості перед банком у визначеному відповідно до розрахунку розмірі, що підтверджується випискою.
Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_1 , адвокат Мєдвєдєва А.В. зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з'ясовано їх правову природу та як наслідок ухвалено обгрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необгрунтованими. В зв'язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно з ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до частини першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення зазначеним вимогам в повній мірі не відповідає.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявність заявленої до стягнення заборгованості ОСОБА_3 в сумі 19500,94 грн станом на день його смерті. На підтвердження наявності заборгованості банк надав суду розрахунок заборгованості за договором №864312 від 18.07.2014 року. Проте, договір №864312 від 18.07.2014 року, укладений між Банком та ОСОБА_3 у матеріалах справи відсутній. У позовній заяві Банк посилається, що договірні відносини виникли між Банком та ОСОБА_3 на підставі заяви про приєднання №1102027/260717 від 26.07.2017 року (а.с. 8-10) та заяви про встановлення відновлювальної кредитної лінії. Проте, розрахунок заборгованості не має відображення помісячних нарахувань. Із виписки по картковому рахунку вбачається, що Банк нарахував відсотки та пеню ОСОБА_3 після його смерті у 2019 році. Враховуючи, що у виписці по рахунку відсутня транзакція, за якою ОСОБА_3 скористався кредитним лімітом та зняв грошові кошти, суд зробив висновок, що ОСОБА_3 незважаючи на отримання кредитної картки, не знімав з неї кошти, а тому зобов'язання перед банком у нього не виникло. Отже покладення відповідальності на спадкоємців померлого із повернення суми боргу є безпідставним.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 26 липня 2017 року між акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_3 укладено заяву про приєднання №1102027/260717 до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та відкриття поточного рахунку з використанням електронного платіжного засобу (платіжної картки) (а.с.8-9).
На виконання умов Договору, Банк надав Позичальнику платіжну картку та ПІН-конверт до неї.
У відповідності до заяви на встановлення відновлювальної кредитної лінії (Кредиту) від 26 липня 2017 року Позичальнику встановлено кредитний ліміт у сумі 12 000,00 грн. на його картковий рахунок № НОМЕР_1 , зі сплатою 30 % річних. Строк кредиту (користування ним) встановлюється на 36 місяців (а.с.10).
Відповідно до листа в.о. начальника Хортицького районного у м. Запоріжжі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Дєдиш М.М. від 16 січня 2021 року за вих. №2181/21.18-04-37, адресованого АТ «Державний ощадний банк України», ІНФОРМАЦІЯ_1 Позичальник помер, що підтверджується актовим записом про смерть №525 від 13 листопада 2017 року зареєстрований Хортицьким районним у місті Запоріжжі відділу державної реєстрації актів цивільного стану (а.с.12).
Відповідно банку стало відомо про факт смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
У лютому 2021 року Банк звернувся з заявою від 18 січня 2021 року №107.20/2-71/4826/2021-07/вих. до Восьмої запорізької державної нотаріальної контори, в якому повідомив, що до тепер за ОСОБА_3 обліковується заборгованість по кредитному ліміту у розмірі 17 748, 85 грн. З урахуванням ч. 2 ст. 1281 та ст. 1282 ЦК України банк просить прийняти заяву АТ «Ощадбанк» як кредитора з вимогою до спадкоємців померлого ОСОБА_3 (а.с.13).
Відповідно до Листа від 09 лютого 2021 року №121/01-16, державний нотаріус Восьмої запорізької державної нотаріальної контори В.А. Котькорло, нотаріальна контора повідомила Банк про направлення вимоги кредитора за належністю, а саме приватному нотаріусу Запорізького міського нотаріального округу Чернявському В.В. (а.с.14).
У вересні 2021 АТ «Ощадбанк» звернувся до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Чернявському В.В. із запитом від 09 вересня 2021 року №107.20/2-2316/ про надання інформації щодо спадкоємців та оформлення ними спадщини (а.с.15).
Листом від 23 вересня 2021 року №1060/02-14 приватний нотаріус повідомив Банк про реєстрацію претензії кредитора, але на дату подання позову заборгованість не погашена (а.с.16).
Спадкоємцями боржника є: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОККПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 .
Відповідно свідоцтва про право на спадщину, виданого 21.05.2018 року, спадщину у вигляді 1/2 частки квартири АДРЕСА_3 , прийняли відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що підтверджується спадковою справою №33/2018 (а.с.49-90).
На підтвердження наявності заборгованості ОСОБА_3 перед банком суду надана виписка по картковому рахунку за період з 18.07.2014 по 25.10.2024 року, в якій зазначені транзакції по рахунку ОСОБА_3 № НОМЕР_4 . Так з виписки видно, що банк нарахував відсотки та пеню за користування кредитною лінією протягом липня-листопада 2019 року в загальній сумі 1641,83 грн. Інші транзакції у виписці не відображені (а.с.17).
З розрахунку заборгованості вбачається, що позичальнику ОСОБА_3 встановлений кредитний ліміт 18.07.2014 року за договором №864312 від 18.07.2014 року. Розмір заборгованості становить 19500,94 грн, та складається із заборгованості за основним боргом 11990,79 грн, процентами 5749,06 грн, комісією 9,00 грн, пенею 1752,09 грн (а.с.18).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п'ята статті 1268 ЦК України).
Спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині (частина перша стаття 1282 ЦК України).
Згідно зі статтею 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 523/2357/20 (провадження № 14-11цс22) вказано, що "задоволення вимог кредитора спадкоємцями має відбуватись у межах вартості отриманого ними у спадщину майна. Звідси обов'язок спадкоємців боржника перед кредиторами спадкодавця виникає лише у межах, передбачених статтею 1282 ЦК України, тобто в межах вартості майна, одержаного у спадщину. У разі неотримання від спадкодавця у спадщину жодного майна, особа не набуває статусу спадкоємця, і як наслідок у неї відсутній обов'язок задовольнити вимоги кредитора померлої особи (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2020 року у справі № 916/617/17 (пункт 98)).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 552/4892/19, викладено висновок, що "спадкоємець, приймаючи спадщину, реалізує свій майновий інтерес щодо набуття у власність спадкового майна, при цьому у нього виникає обов'язок погасити заборгованість спадкодавця, проте виключно у межах вартості отриманого у спадщину майна. У свою чергу кредитор, укладаючи договори кредитування, може бути упевненим у погашенні заборгованості у разі смерті позичальника за рахунок спадкового майна, яке приймають у спадщину спадкоємці боржника. Такий принцип регулювання спірних правовідносин ґрунтується на засадах розумності, пропорційності і справедливості та виключає можливість необґрунтованого покладення на спадкоємців боржника обов'язку погасити борг у розмірі більшому, ніж вартість набутого ними майна, що призведе до безпідставного погіршення їх майнового стану у зв'язку з виконанням зобов'язання, стороною якого вони не є і згоди на укладення якого не надавали".
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 липня 2021 року у справі № 202/7691/17 зазначено, що "правовідносини, що виникли між позикодавцем і позичальником (який помер), після його смерті трансформуються у зобов'язальні правовідносини, що виникли між позикодавцем та спадкоємцями позичальника і вирішуються у порядку, передбаченому положеннями статті 1282 ЦК України. При вирішенні спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника судам для правильного вирішення справи необхідно встановлювати такі обставини: - чи пред'явлено вимогу кредитором спадкодавця до спадкоємців боржника у строки, визначені частинами другою та третьою статті 1282 ЦК України, оскільки у разі пропуску таких строків, на підставі частини четвертої статті 1281 ЦК України кредитор позбавляється права вимоги; - коло спадкоємців, які прийняли спадщину; - при дотриманні кредитором строків, визначених статтею 1282 ЦК України, та правильному визначенні кола спадкоємців, які залучені до участі у справі як відповідачі, суд встановлює дійсний розмір вимог кредитора (перевіряє розрахунок заборгованості станом на день смерті боржника, який є днем відкриття спадщини); - при доведеності та обґрунтованості вимог кредитора боржника, суду належить встановити обсяг спадкового майна та його вартість, визначивши тим самим межі відповідальності спадкоємця (спадкоємців) за боргами спадкодавця відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України. Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2019 року у справі № 640/6274/16-ц, від 29 січня 2020 року у справі № 496/4363/15-ц, від 15 липня 2020 року у справі № 645/1566/16-ц, від 04 березня 2020 року у справі № 2609/30529/12".
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року у справі № 615/473/20 зазначено, що "ураховуючи предмет спору у зазначеній справі, до обов'язку позивача як кредитора спадкодавця належить доказування обставин щодо розміру заборгованості боржника на день відкриття спадщини, наявність спадкоємців боржника, дотримання кредитором строку, визначеного статтею 1282 ЦК України, звернення з вимогою до спадкоємців боржника, а до обов'язку спадкоємця позичальника, у разі заперечення проти заявлених вимог, належить обов'язок доведення розміру та вартості успадкованого ним майна. Таким чином, обсяг спадкового майна та його вартість повинен доводити спадкоємець, який заперечує проти вимог кредитора спадкодавця, оскільки відповідальність спадкоємця за зобов'язаннями спадкодавця обмежена вартістю успадкованого майна".
Тобто, спадкоємець, який прийняв спадщину та набув у власність спадкове майно, зобов'язаний погасити заборгованість спадкодавця, проте виключно у межах вартості отриманого ним у спадщину майна, та на ньому лежить обов'язок доведення розміру та вартості успадкованого ним майна.
Саме суд при вирішенні спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника встановлює необхідні для цього обставини: чи пред'явлено вимогу кредитором спадкодавця до спадкоємців боржника у встановлені строки; коло спадкоємців, які прийняли спадщину; дійсний розмір вимог кредитора; частки спадкоємців у спадщині; обсяг спадкового майна та його вартість, визначивши тим самим межі відповідальності спадкоємця (спадкоємців) за боргами спадкодавця.
До обов'язку позивача як кредитора спадкодавця належить доказування обставин щодо розміру заборгованості боржника на день відкриття спадщини, наявність спадкоємців боржника, дотримання кредитором строку, визначеного статтею 1282 ЦК України, звернення з вимогою до спадкоємців боржника.
Якщо спадкоємець (спадкоємці) заперечує проти вимог кредитора спадкодавця щодо меж його відповідальності за зобов'язаннями спадкодавця, доводити обсяг спадкового майна та його вартість повинен такий спадкоємець, оскільки, з огляду на характер спірних правовідносин, кредитор не завжди може визначити яке саме майно одержано спадкоємцями у спадщину та яка вартість цього майна. Тому не допускається відмова в позові з тих підстав, що позивачем не надано відповідних доказів. В такій ситуації, задовольняючи позов кредитора до спадкоємця, суд в резолютивній частині рішення зазначає дійсний розмір заборгованості, який відповідає частці спадкоємця у спадщині, та встановлює, що її належить стягнути у межах вартості майна, одержаного ним у спадщину. Цим суд встановлює порядок виконання рішення про стягнення заборгованості спадкодавця.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша,третя статті 12, частини перша, п'ята, шоста статті 81 ЦПК України).
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (частини перша, друга та третя статті 367 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року в справі № 369/7772/15-ц зазначено, що "тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК щодо зобов'язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов'язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов'язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні".
З урахуванням предмету спору у цій справі, до обов'язку позивача як кредитора спадкодавця належить доказування обставин щодо розміру заборгованості боржника на день відкриття спадщини, наявність спадкоємців боржника, дотримання кредитором строку, визначеного статтею 1282 ЦК України, звернення з вимогою до спадкоємців боржника, а до обов'язку спадкоємця позичальника, у разі заперечення проти заявлених вимог, належить обов'язок доведення розміру та вартості успадкованого ним майна. Таким чином, обсяг спадкового майна та його вартість повинен доводити спадкоємець, який заперечує проти вимог кредитора спадкодавця, оскільки відповідальність спадкоємця за зобов'язаннями спадкодавця обмежена вартістю успадкованого майна.
Суд встановив, та вбачається з матеріалів справи, що спадщину після смерті ОСОБА_3 прийняли його спадкоємці ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у вигляді 1/2 частки квартири АДРЕСА_3 , отримавши свідоцтво про право на спадщину. Тому банк довів наявність спадкового майна, успадкованого відповідачами. Сума позовних вимог в розмірі 19500,94 грн не перевищує вартість 1/2 частки успадкованої відповідачами квартири, що не оспорюється відповідачами.
Як було встановлено судом, та вбачається з матеріалів справи, що Банку стало відомо про смерть ОСОБА_3 16.01.2021 року, а 18.01.2021 року Банк звернувся до Восьмої запорізької державної нотаріальної контори, тим самим не пропустив шестимісячний строк пред'явлення вимоги до спадкоємців.
Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», в Україні встановлено карантин з 12 березня 2020 року. На даний час карантин в Україні продовжено.
30 березня 2020 року Верховна Рада України прийняла закон № 540-IX (набрав чинності 02.04.2020), який продовжив низку процесуальних та інших строків (зокрема, позовну давність) на строк дії карантину.
Зокрема, пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу було визначено, що під час дії карантину, строки, встановлені низкою статей цього Кодексу (зокрема, позовна давність), продовжуються на строк дії карантину.
За загальним правилом, визначеним у статті 58 Конституції України та статті 5 Цивільного кодексу, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності, і не мають зворотної дії у часі.
З огляду на це, сплив строків до набрання чинності Законом № 540-IX разом із відсутністю норми про зворотну дію цього закону в часі дають підстави стверджувати, що строки, які спливли до 02 квітня 2020, не є продовженими.
Як раніше встановлено судом, що банку стало відомо про смерть позичальника ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_5 . З позовом у цій справі до суду банк звернувся у листопаді 2024 року, тому суд першої інстанції, з урахуванням продовження строку позовної давності на строк дії карантину), прийшов до вірного висновку, що строк позовної давності у даній справі позивачем не пропущений.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
У відповідності до ст. ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами;2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (частина перша статті 264 ЦПК України).
Отже, вимогами процесуального закону визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов'язок суду.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову з підстав недоведеності заборгованості.
Водночас, у постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 372/223/17 міститься правовий висновок, згідно з яким факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки, тощо.
Згідно з частинами першою - третьою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Пунктом 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту
Позивачем до позовної заяви додано виписку з особового рахунку з якої вбачається наявність заборгованості позичальника за кредитом, нараховані відсотки за користування кредитом та пеня за непогашення прострочених відсотків. Наявна заборгованість підтверджується і розрахунком доданим до позовної заяви
У виписці, яка була подана до позову було зазначено дата, суму нарахування та що саме нараховано ( відсотки, пеня).
На дату подання апеляційної скарги заборгованість позивачем була приведена у відповідність і становить - 12031, 60 грн з яких: заборгованість за основним боргом становить - 11990, 79 грн, заборгованість по процентам за користування кредитом на дату відкриття спадщини становить 31, 81 грн, комісія -9 грн.
Колегія суддів бере до уваги зазначену виписку та розрахунок заборгованості, які долучені до апеляційної скарги, оскільки вона є фактично уточненням до тієї виписки та розрахунку заборгованості, які були додані до позовної заяви.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем надано докази щодо наявності заборгованості за заявою про приєднання № 1102027/260717 від 26 липня 2017 року до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, укладеним між Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Запорізького обласного управління акціонерного товариства «Ощадбанк» та ОСОБА_3 , яка на час його смерті, а саме ІНФОРМАЦІЯ_1 становила 12031, 60 грн.
Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, проте не надав належної оцінки наданим у справі доказом, тому прийшов до помилкового висновку відмовивши у задоволенні позову.
З огляду на зазначене рішення суду першої інстанції не можна вважати законним та обгрунтованим, тому воно підлягає скасуванню з підстав, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову.
Аргументи апеляційної скарги частково є виправданими.
Відповідно до підпунктів "б", "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України у постанові суду апеляційної інстанції має бути зазначено про новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Згідно з положеннями частини першої статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог Відповідно до положень частини другої цієї статті інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Зважаючи на часткове задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та часткового задоволення позову, судові витрати підлягають розподілу з урахуванням принципу пропорційності. Згідно з таким розподілом з відповідачів на користь позивача належить до стягнення 1868, 20 грн судового збору у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, 2802, 30 грн у зв'язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, що разом становить 4670, 40 грн, а з кожного по 2335, 20 гривень.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Запорізького обласного управління акціонерного товариства «Ощадбанк» - задовольнити частково.
Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 27 січня 2025 року скасувати. Прийняти постанову наступного змісту.
Позов Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Запорізького обласного управління акціонерного товариства «Ощадбанк» задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Запорізького обласного управління акціонерного товариства «Ощадбанк» заборгованість за заявою про приєднання № 1102027/260717 від 26 липня 2017 року до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та відкриття поточного рахунку з використанням електронного платіжного засобу, укладеним між Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Запорізького обласного управління акціонерного товариства «Ощадбанк» та ОСОБА_3 , у сумі 12031, 60 гривень у межах вартості спадкового майна, що відповідає частці спадкоємців у спадщині.
В решті позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Запорізького обласного управління акціонерного товариства «Ощадбанк» судові витрати у вигляді сплати судового збору в суді першої та апеляційної інстанції в розмірі 4270, 50 гривень, з кожного по 2335, 20 гривень.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повна постанова складена 14 травня 2025 року.
Головуючий, суддя СуддяСуддя
Подліянова Г.С.Кочеткова І.В. Кухар С.В.