справа № 278/4665/24
13 травня 2025 року м. Житомир
Житомирський районний суд Житомирської області в складі головуючого судді Віктора Мокрецького, за участю секретаря Анни Кривенької, розглянув цивільну справу за заявою Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Представник Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі - АТ КБ «ПРИВАТБАНК») звернувся до суду із вищевказаним позовом згідно із прохальною частиною якого просив стягнути із ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № б/н від 06 листопада 2017 року в загальній сумі 197 903,58 грн.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що з метою отримання банківських послуг відповідач підписав заяву від 06 листопада 2017 року № б/н. При підписанні анкети-заяви відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним анкета-заява разом із «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складають між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Банком був встановлений кредитний ліміт який подальшому збільшився до 200 000 грн. Банк свої зобов'язання виконав у повному обсязі, а відповідач своїх зобов'язань щодо своєчасного повернення кредиту належним чином не виконує, у зв'язку з чим утворилася вказана вище заборгованість.
Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання і, відповідно, без фіксації його перебігу та заперечень щодо такого порядку від учасників не надходило і судом не встановлено.
Відповідач, будучи належним чином повідомленим про існування цього позову, відзиву на позовну заяву не подавав та будь-яким іншим чином свого ставлення щодо заявлених вимог не висловив.
Дослідивши матеріали справи, суд установив наступні фактичні обставини та відповідно ним правовідносини.
Із матеріалів справи вбачається та судом установлено, що 06 листопада 2017 року між Публічним акціонерним товариством Комерційним банком «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 укладений договір про надання банківських послуг шляхом підписання останнім анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку (а.с. 35). У анкеті-заяві, серед іншого, зазначено, що ОСОБА_1 згоден із тим, що ця анкета-заява разом із Умовами і Правилами надання банківських послуг і Тарифами, правилами користування основними умовами обслуговування і кредитування, розташованими в рекламному буклеті, складають між ним і банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами і правилами надання банківських послуг та Тарифами банку. Має місце у заяві й застереження про те, що Умови і правила надання банківських послуг розміщені на офіційному сайті ПриватБанку www.privatbank.ua. Клієнт зобов'язався виконувати вимоги Умов і правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті ПриватБанку www.privatbank.ua.
Згідно з наданими банком розрахунком, за відповідачем рахується заборгованість за договором про надання банківських послуг № б/н від 06 листопада 2017 року станом на 06 серпня 2024 року в сумі: 197 903,58 грн, яка складається із заборгованості за простроченим тілом кредиту - 197 903,58 грн; (а.с. 36-41).
Нормами законодавства вказані правовідносини врегульовані наступним чином.
Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (стаття 638 ЦК України).
Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України).
Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у цьому випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Отже, з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтями 1046, 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Проаналізувавши фактичні обставини справи у сукупності із нормами законодавства, якими врегульовані зазначені правовідносини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову із огляду на наступне.
Так, зі змісту позовної заяви убачається, що у листопаді 2017 року відповідач звернувся до позивача із метою отримання банківських послуг у зв'язку із чим банк відкрив відповідачеві картковий рахунок та встановив на нього кредитний ліміт, який у подальшому підвищився до 200 000 грн.
Водночас, банк до анкети-заяви, яку відповідач заповнив при зверненні до банку в листопаді 2017 року, додав витяги з Умов і Правил надання банківських послуг, ознайомлення із якими згідно із підписом відповідача не підтверджено. Ураховуючи викладене, можливо дійти висновку, що матеріали справи не містять у собі жодних доказів того, що саме ці витяги з Умов і Правил розумів відповідач, та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент підписання відповідачем анкети-заяви містили умови, зокрема, щодо сплати процентів за користування кредитом, зміну процентної ставки, відповідальності за неналежне виконання умов договору саме у зазначених у цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
Роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи, тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяги з Тарифів та Умов і Правил у редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення його позову.
Без надання підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови і Правила надання банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про розмір процентної ставки за користування кредитом, відповідальності за неналежне виконання умов договору витяги з Умов і Правил не можна вважати складовою частиною кредитного договору, оскільки вони не підписані відповідачем. Отже, недодержання письмової форми кредитного договору щодо процентної ставки та відповідальності за неналежне виконання умов договору не дає підстав розцінювати умови, прописані у витягах із Умов і Правил, як невід'ємну складову частину змісту договору, а тому суд не вважає надані позивачем витяги з відповідних документів складовою частиною кредитного договору, оскільки в анкеті-заяві відсутні домовленості сторін про сплату процентів.
Підсумовуючи викладене вище, можливо дійти висновків, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме додані до позовної заяви витяги із Умов і Правил надання банківських послуг, які надав банк, відповідач розумів та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку.
Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі № 342/180/17, від якої наразі не відступлено.
Окрім цього, у матеріалах справи міститься паспорт споживчого кредиту щодо різних типів кредитних продуктів, який підписаний ОСОБА_1 05 травня 2021 року (а.с. 29-32).
Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту від 05 травня 2021 року, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки у паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту. Зазначене відповідає правовим висновкам Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеним у постанові від 23 травня 2022 року в справі № 393/126/20.
Також, матеріалами справи підтверджується, що 05 травня 2021 року відповідач підписав заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг (а.с. 33-34).
Проте, зі змісту заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 05 травня 2021 року та Паспорту споживчого кредиту, які підписані відповідачем, вбачається, що тексті цієї заяви не має жодного застереження про те, що така заява разом з Паспортом споживчого кредиту є складовою або невід'ємною частиною анкети-заяви № б/н від 06 листопада 2017 року. При цьому, за вимогами позову позивач просить стягнути заборгованість саме за кредитним договором про надання банківських послуг № б/н від 06 листопада 2017 року, щодо якого справедливим є посилання на відсутність підтверджень узгодження сторонами нарахування процентів.
Ураховуючи вищевикладене, із наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що на виконання вимог умов кредитного договору № б/н від 06 листопада 2017 року за період із 25 лютого 2020 року по 25 грудня 2023 року серпня ОСОБА_1 сплатив позивачеві грошові кошти на загальну суму 511 561,47 грн, частину із яких банком було віднесено на погашення заборгованості за процентами, хоча, як зазначалося вище, умовами кредитного договору процентна ставка за користування кредитними коштами не встановлювалася, як і не встановлювався відповідний кредитний ліміт.
Виходячи із зазначеного, убачається, що позивачем беззаперечними доказами не доведено погодження сторонами кредитного ліміту та порядку його встановлення, здійснення розрахунків, коли коштів на поточному рахунку недостатньо, розміру і порядку нарахування процентів за користування кредитним лімітом, права стягнення сум нарахованих процентів за рахунок тіла кредиту (овердрафт), а тому правомірність дій банку щодо віднесення частини коштів на погашення процентів, сплачених відповідачем на погашення кредиту, не підтверджуються, оскільки не відповідає умовам кредитного договору, укладеного між сторонами.
Суд звертає також увагу на те, що банк вправі вимагати захисту своїх прав шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Проте банк вимог щодо повернення заборгованості за поточним тілом кредиту не заявляв, оскільки така заборгованість відсутня, так як у наданих банком розрахунках зазначено, що за поточним тілом кредиту заборгованість відсутня (а.с. 36-41). Водночас, вимога щодо стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту не може бути задоволеною, оскільки умови щодо нарахування вказаної заборгованості не визначені в анкеті-заяві № б/н від 06 листопада 2017 року.
Відповідний правовий висновок наведений у постанові Верховного Суду від 15 червня 2022 року по справі № 313/181/21.
Зважаючи на усе вище вказане, суд уважає за необхідне відмовити у задоволенні позову.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 263-265 ЦПК України, суд,
У задоволенні позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 13 травня 2025 року.
Суддя Віктор Мокрецький