Справа № 276/648/25
Провадження по справі №2/276/410/25
14 травня 2025 року селище Хорошів
Хорошівський районний суд Житомирської області в складі:
головуючого судді Семенюка А.С.,
за участю секретаря судового засідання Дашенко Д.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ», від імені якого діє представник - адвокат Пархомчук С.В., звернулося до суду з позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за кредитним договором в розмірі 20880 гривень.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що 05.01.2021р. між ТОВ «Займер» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №170519 про надання фінансового кредиту, який підписаний електронним підписом позичальника шляхом використання одноразового ідентифікатора.
Відповідно до умов договору ТОВ «ЗАЙМЕР» надав відповідачу грошові кошти у розмірі 4000,00 грн. шляхом перерахування коштів на платіжну банківську карту. Дата надання кредиту 05.01.2021р., строк кредиту - 30 днів, стандартна процента ставка - 2 % в день або 730% річних.
В подальшому, 28.10.2021 між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» укладено договір факторингу №01-28/10/2021, відповідно до умов якого ТОВ «ЗАЙМЕР» відступило ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» за плату належні йому права вимоги боржників вказаних у реєстрі боржників. Відповідно до реєстру боржників від 28.10.2021 року до договору факторингу №01-28/10/2021 ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» набуло права грошової вимоги до відповідача.
Згідно виписки з особового рахунку, станом на 13.01.2025 року загальний розмір заборгованості за кредитним договором становить 20880,00 грн. з яких: прострочена заборгованість за сумою кредиту - 4000,00 грн.; прострочена заборгованість за процентами - 16880,00 грн. Враховуючи зазначене, та оскільки відповідач всупереч вимогам кредитного договору не виконав у повному обсязі грошові зобов'язання перед кредитодавцем, представник позивача просить вимоги позовної заяви задовольнити. Окрім того, позивачем в позовній заяві з посиланням на ч.1 ст.134 ЦПК України наведено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат на професійну правову допомогу та сплату судового збору, які орієнтовно становлять 12922,40 грн.
Ухвалою Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 18.04.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, в позовній заяві просив розгляд справи провести без його виклику, згідно додаткової заяви про розподіл судових витрат проти винесення заочного рішення у справі не заперечив.
Відповідач в судове засідання не прибув, не повідомивши суд про причину неявки, хоча про день, час та місце розгляду справи був повідомлений в установленому законом порядку - шляхом направлення судової повістки за зареєстрованим місцем проживання. Відповідач скористався свої правом на подання відзиву на позовну заяву, в якому виклав заперечення проти позовних вимог та просив розгляд справи провести за його відсутності.
У поданому відзиві відповідач просив позовні вимоги задовольнити частково в сумі 6400,00 грн. Аргументуючи розрахунок, відповідач вказує, що загальна сума його заборгованості у відповідності до умов кредитному договору від 05.01.2021 року становить 6400 гривень, з яких: 4000,00 грн. - сума заборгованості за тілом кредиту; 2400,00 грн. - сума заборгованості за відсотками. Окрім того, у відзиві на позов відповідач не погодився з відшкодуванням позивачу витрат на правову допомогу, обґрунтовуючи це тим, що в прохальній частині позовної зави вимога щодо стягнення витрат на правову допомогу відсутня.
Відповідно до ч. 2ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Вивчивши матеріали справи, розглянувши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно дослідивши і оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Стаття 263 ЦПК України, регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених статтею 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
За змістом частини 1 статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до ч.4 ст.206 ЦПК України У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Статтями 1046-1047 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Нормою статті 639 ЦК України передбачено, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб'єктами електронного документообігу на договірних засадах.
Пунктами 5-7 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем.
Стаття 11 вказаного Закону передбачає порядок укладення електронного договору.
Так, пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.
Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору шляхом перенаправлення (відсилання) до них.
Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:
надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;
заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;
вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту.
У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Інформаційна система суб'єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 36 Господарського процесуального кодексу України та статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України.
За змістом статті 12 цього Закону якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:
електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;
електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;
аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.
Частиною першої статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Судом встановлено, що між ТОВ «Займер» та ОСОБА_1 05.01.2021р. укладено кредитний договір №170519 про надання фінансового кредиту, який підписаний електронним підписом позичальника шляхом використання одноразового ідентифікатора.
Відповідно до умов договору сума виданого кредиту - 4000,00 грн., строк договору - 30 днів тобто до 03.02.2021 року; стандартна процента ставка 2 % в день або 730% річних. Реквізити належного позичальнику рахунку для перерахування коштів позичальнику за даним договором: НОМЕР_1 (а.с.15-17).
Згідно виписки з особового рахунку, станом на 13.01.2025р. загальний розмір заборгованості за кредитним договором № 170519 становить 20880,00 грн., яка складається з: простроченої заборгованості за сумою кредиту - 4000,00 грн.; простроченої заборгованості за процентами - 16880,00 грн. (а.с. 9).
На підтвердження отримання кредитних коштів ОСОБА_1 , позивач надав інформаційну довідку ТОВ «ПрофітГід», згідно якої 05.01.2021р. перерахувано на платіжну картку НОМЕР_1 грошові кошти в розмірі 4000,00 грн., призначення переказу: отримання кредиту № 170519 (а.с. 28).
Також, 17.02.2022 між ТОВ «Займер» та ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» укладено договір факторингу №01-28/10/2021 відповідно до умов якого ТОВ «ЗАЙМЕР» відступило ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» за плату належні йому права вимоги боржників вказаних у реєстрі боржників, в тому числі до відповідача ОСОБА_1 .
За правилом частини першої статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до положень статті 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі.
Таким чином, з досліджених матеріалів справи судом встановлено, що між відповідачем та ТОВ «ЗАЙМЕР» було укладено кредитний договір № 170519 від 05.01.2021 року та на його виконання відповідач отримала кредит у сумі 4000 грн.
Факт укладання з ТОВ «ЗАЙМЕР» кредитного договору № 170519 від 05.01.2021 та отримання кредиту в сумі 4000 грн. відповідачем не заперечується.
Відповідно до ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Нормами ст.514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Відповідно до ст.517 ЦК України, первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Також, з досліджених матеріалів справи судом встановлено, що 28.10.2021 між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» укладено договір факторингу №01-28/10/2021, відповідно до умов якого ТОВ «ЗАЙМЕР» відступило ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» за плату належні йому права вимоги боржників вказаних у реєстрі боржників, зокрема до ОСОБА_1 за кредитним договором № 170519 від 05.01.2021 року.
Відповідно до графіку розрахунків, який є невід'ємною частиною кредитного договору № 170519 від 05.01.2021 року, погоджений позичальником та кредитодавцем, термін платежу 30 днів, тобто до 03.02.2021р.; сума кредиту 4000 грн.; стандартна процента ставка 2 % в день; сума нарахованих процентів за користування кредитом 2400 грн.; до оплати всього 6400 грн.
Всупереч умовам вказаного кредитного договору відповідач не виконав свого зобов'язання. Після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідача, останній не здійснив погашення існуючої заборгованості, що відповідачем не заперечується.
Враховуючи, що відповідачем не виконано грошове зобов'язання в строк, передбачений умовами кредитного договору, суд вважає вимоги позивача, який є новим позикодавцем, щодо стягнення з відповідача на його користь заборгованості за кредитним договором № 170519 від 05.01.2021 року за основною сумою боргу в розмірі 4000,00 грн.
Окрім суми основного боргу позивач просить стягнути з відповідача прострочену заборгованість за процентами в сумі 16880,00 грн.
Верховний Суд у постанові від 02.10.2020 у справі №911/19/19 висловив правову позицію, за якою суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань.
Отже, обґрунтований розрахунок заборгованості повинен надавати суду можливість здійснити його перевірку. З огляду на наведене, такий розрахунок повинен містити, зокрема: обчислення суми боргу, ставки проценту, початок періоду нарахування основного боргу або процентів, закінчення періоду нарахування основного боргу або процентів, кількість днів прострочення, нарахування основного боргу або процентів, розрахунок основного боргу або процентів, розмір основного боргу або процентів та порядок нарахування відповідних сум за кожним відмінним критерієм заборгованості (додавання, множення, нарахування процентів, підсумок тощо) та підстави такого нарахування, передбачені умовами договору.
Відповідно до положень частини третьої ст.12 та частини першої ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 12 ЦПК України).
Позивачем не наданий розрахунок заборгованості, а наявна у матеріалах справи виписка з особового рахунку не містить порядку нарахування процентів, як складової частини заборгованості відповідача, чим виключена можливість здійснення судом перевірки такого розрахунку, а тому безпідставно вважати доведеною суму процентів за кредитним договором у розмірі 16880,00 грн.
Водночас, відповідач у відзиві на позов навів суду свій розрахунок, в якому заборгованість за тілом кредиту в сумі 4000,00 грн. визнав. Заборгованість за нарахованими відсотками визнав частково в розмірі 2400,00 грн., вказавши, що відповідно до умов кредитного договору кредит був отриманий на 30 днів, а тому відсотки за користування кредитом можуть бути нараховані не більше ніж за 30 днів.
Судом встановлено, що загальна сума кредиту становить 4000,00 грн., строком на 30 днів тобто до 03.02.2021р., фіксована процентна ставка за користування кредитом 2 % в день або 730% річних, що становить 1500,00 грн., загальна вартість позики та процентів 4000,00 грн.
При цьому, додаток №1 до договору про надання фінансового кредиту № 170519 від 05.01.2021 року містить графік розрахунку та сукупну вартість кредиту, в якому строк кредитування - 30 днів, сума кредиту за договором - 4000,00 грн, фіксована процентна ставка 2 % в день, проценти за користування кредитом складають 2400,00 грн., всього до оплати 6400,00 грн.
Відповідно до абз.2 ч.1 ст.1048 ЦК України, щомісячна виплата процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосована лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Згідно постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018р. у справі № 444/9519/12, якою визначено, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Крім того, та обставина, що такий розмір заборгованості по сплаті процентів був переданий від первісного кредитора ТОВ «ЗАЙМЕР» сама по собі не свідчить про обґрунтованість нарахування таких процентів та суперечить як наведеним вище положенням Цивільного кодексу України, так і положенням кредитного договору щодо надання кредиту в строк до 03.02.2021 року та додатку № 1 «Графік розрахунків» до вказаного договору.
Таким чином, кредитним договором визначено розмір процентів за користування кредитом у сумі 2400,00 грн. (4000х2%х30), а тому суд дійшов висновку, що саме ця сума процентів за користування кредитом підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, з урахуванням строку кредитування та фіксованої відсоткової ставки, оскільки такий розмір заборгованості доведений належними доказами.
Аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме до стягнення з відповідача підлягає заборгованість за кредитним договором № 170519 від 05.01.2021 у загальній сумі 6400 грн., яка складається з простроченої заборгованості за сумою кредиту в розмірі 4000,00 гривень, простроченої заборгованість за процентами в розмірі 2400,00 грн. У решті позову слід відмовити у зв'язку з недоведеністю позовних вимог.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Згідно з положеннями ст.133 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу та пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову на відповідача; 2) у разі відмови в позові на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч.1 ст.134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи.
Згідно ч.ч. 2, 3 ст.134 ЦПК України у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
В позовній заяві заяви позивач на виконання вимог ст.134 ЦПК України заявив попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрат на професійну правову допомогу, яка орієнтовно становила 12922,40 грн.
В послідуючому представником позивача - адвокатом Пархомчуком С.В. до суду подано заяву про розподіл судових витрат, в якій останній уточнив їх розмір та просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача витрати на професійну правову допомогу у розмірі 10500,00 грн.
Відповідно до ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
За таких обставин, суд відхиляє доводи відповідача щодо відсутності підстав для вирішення судом питання щодо розподілу понесених позивачем витрат на правову допомогу як такі, що суперечать цивільному процесуальному законодавству, оскільки позивач виконав вимоги ст.134 ЦПК щодо подачі попереднього розрахунку розміру судових витрат, а в подальшому до початку розгляду справи уточнив їх розмір з метою вирішення судом розподілу таких витрат між сторонами.
Вирішуючи питання про розподіл витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.
У відповідності до ч.8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Як слідує із матеріалів справи правничу допомогу позивачу надавав адвокат Пархомчук С.В., який діяв на підставі укладеного договору про надання правової допомоги від 29.12.2023.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10500 грн. представником позивача надано копію договору про надання правової допомоги від 29.12.2023 року, копію додаткової угоди №1 від 27.12.2024 року до вказаного договору, копію акта про отримання правової допомоги від 13.05.2025 згідно договору від 29.12.2023 року, копію рахунку на оплату № 13.05.2025-21 від 13.05.2025 року та копію платіжної інструкції № 3 8341 від 13.05.2025 року на оплату послуг у сумі 10500,00 грн.
Згідно пункту 2 акта про отримання правової допомоги від 13.05.2025 згідно договору від 29.12.2023 року надана правова допомога включає в себе: 1. Зустріч та консультація щодо перспективи судового врегулювання кредитної заборгованості яка никла між ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» та ОСОБА_1 в рамках кредитного договору №170519 від 05.01.2021 року (1 год.) - 2000 грн.; 2. Складення та подання до суду позовної заяви (підготовка доказі в/додатків до позовної заяви), моніторинг аналіз судової практики (2,5 год.) - 5000 грн.; 4. Інші клопотання, заяви до суду, складення процесуальних документів, моніторинг «Єдиного державного реєстру судових рішень» щодо процесуального статусу судової справи (1,5 год.) - 3000 грн.; 5. Канцелярські витрати на виготовлення копій документів, відправка поштової кореспонденції - 500 грн.
Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом у Постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 та Постанові від 11 листопада 2020 року у справі № 673/1123/15-ц, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).
Дослідивши долучені до заяви документи, суд приходить до висновку, що розмір заявлених до відшкодування витрат на правничу допомогу є завищеним щодо іншої сторони спору виходячи з наступного.
В підпункті 4 пункту 2 акта про отримання правової допомоги від 22.04.2024 наведені в якості послуги: Інші клопотання, заяви до суду, складення процесуальних документів, моніторинг «Єдиного державного реєстру судових рішень» щодо процесуального статусу судової справи (1,5 год.) вартістю 3000 грн.
В ході розгляду справи № 276/648/25 представником позивача - адвокатом Пархомчуком С.В. було подано процесуальні документи: заяву про розподіл судових витрат.
Суд вважає, що вказані послуги не є правничою допомогою відповідачу в розумінні захисту його прав та інтересів у зв'язку з матеріально-правовою вимогою позивача до відповідача у справі, оскільки вчиняється з метою підтвердження та стягнення витрат за результатами такої правничої допомоги, а тому не може бути включена в загальний обсяг судових витрат, які підлягають розподілу та стягненню (заява про розподіл судових витрат).
Суд враховує висновки Об'єднаної палати КГС Верховного Суду, викладені у постанові від 02.02.2024 у справі №910/9714/22, відповідно до яких заява про стягнення/розподіл судових витрат є фактично заявою про подання доказів щодо витрат, які понесені стороною у зв'язку з необхідністю відшкодування правової допомоги, а тому витрати на підготовку такої заяви не підлягають відшкодуванню (п.6.32. постанови).
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні відповідача всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Таким чином, заявлена відповідачем до стягнення сума витрат в частині підпункта 4 пункту 2 акта про отримання правової допомоги від 13.05.2025 в розмірі 3000 грн. є безпідставною та необґрунтованою.
З огляду на часткове задоволення позову (30,65%), до стягнення з позивача на користь відповідача підлягають понесені витрати на оплату професійної правничої допомоги, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, у розмірі 2298,75 гривень ((10500-3000)х30,65%:100%).
Також стягненню з відповідача на користь позивача підлягають понесені судові витрати зі сплати судового збору, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, у сумі 742,46 грн. (2422,40х30,65%:100%).
Керуючись 4, 12, 13, 19, 23, 28, 48, 76, 78, 81, 128, 141, 206, 211, 258, 259, 263-265, 274-279, 352, 354, 355 ЦПК України, ст. 512, 514, 516, 526, 610, 611, 625, 1050, 1079, 1082 ЦК України, суд, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ» заборгованість за кредитним договором № 170519 від 05.01.2021 у розмірі 6400,00 грн. (шість тисяч чотириста грн. 00 коп.), з яких: 4000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою кредиту; 2400,00 грн. - сума заборгованості за відсотками.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ» витрати зі сплати судового збору в сумі 742,46 грн. (сімсот сорок дві грн. 46 коп.).
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2298,75 грн. (дві тисячі двісті дев'яносто вісім грн. 75 коп.).
В задоволенні решти позовних вимог відмовити за безпідставністю.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ», юридична адреса: 04080, м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 82, офіс 7, код ЄДРПОУ 42228158.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 .
Суддя А.С.Семенюк