Справа № 338/1418/24
Провадження № 33/4808/69/25
Категорія ст.130 ч.2 КУпАП
Головуючий у 1 інстанції Куценко О. О.
Суддя-доповідач Васильєв
09 травня 2025 року м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського апеляційного суду Васильєв О.П.,
розглянувши справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 на постанову Богородчнського районного суду Івано-Франківської області від 25 листопада 2024 року, якою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 ,
визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 130 КУпАП, призначено стягнення у вигляді штрафу у розмірі 34000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк три роки без оплатного вилучення транспортного засобу, стягнуто 605 гривень 60 копійок судового збору,
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 вчинив правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Так, судом встановлено, що 01 жовтня 2024 року о 00 години 00 хвилин, у смт Богородчани по вул. Шевченка Івано-Франківського району Івано-Франківської області, ОСОБА_1 керував автомобілем марки "Dacia Logan", державний номерний знак НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння шкіри обличчя та очей, не стійка хода. Від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку ОСОБА_1 відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5. Правил дорожнього руху України, вчинивши адміністративне правопорушення передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 25 листопада 2024 року та прийняти нову постанову, якою закрити провадження у справі за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Стверджує, що у суді першої інстанції він надав пояснення, що він не керував транспортним засобом, а керував його товариш.
Зазначає, що у протоколі про адміністративне правопорушення зазначено інше прізвище, а саме « ОСОБА_2 », що вказує на незаконність притягнення його до адміністративної відповідальності. Крім того, у матеріалам справи вказано адресу, за якою він не проживає більше шести місяців. Тому вважає, що працівниками поліції було сфальсифіковано протокол.
В судове засідання апеляційної інстанції особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 не з'явився, хоча неодноразово в установленому законом порядку повідомлявся про розгляд апеляційної скарги, не подав клопотання про відкладення розгляду справи та не підтвердив поважність причин щодо неможливості явки в судове засідання апеляційної інстанції.
Зокрема, в матеріалах провадження наявна телефонограма від 23.04.2025 року, згідно якої ОСОБА_1 в телефонному режимі був повідомлений про перенесення розгляду справи на 09 травня 2025 року на 10 год.
Апеляційний суд приймає до уваги, що вищевказане провадження неодноразово призначалося до розгляду в суді апеляційної інстанції та не було розглянуто у зв'язку із клопотаннями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності про відкладення розгляду провадження.
Так, провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 перебуває у суді апеляційної інстанції з 05.12.2024 року та призначалося до розгляду на 24.12.2024 року, 24.01.2025 року, 24.02.2025 року, 24.03.2025 року, 23.04.2025 року та 14.05.2025 року.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, особиста присутність підсудного під час провадження в суді апеляційної інстанції не має такого ж вирішального значення, як в суді першої інстанції. Умови застосування статті 6 Конвенції стосовно провадження в суді апеляційної інстанції залежать від особливостей певного провадження; слід взяти до уваги загалом проведений судовий процес у національній правовій системі, а також роль, яку відіграє у ньому суд апеляційної інстанції (Ермі проти Італії ) При цьому, обвинувачений може відмовитися від свого права брати участь або бути заслуханим в апеляційному провадженні, або прямо, або своєю поведінкою (Кашлев проти Естонії, Хернандес Ройо проти Іспанії).
Апеляційний суд приймає до уваги, що в апеляційній скарзі не ставиться питання про погіршення становища особи, яка притягається до адміністративної відповідальності у зв'язку з чим участь цієї особи в суді апеляційної інстанції не є обов'язковою.
Апеляційний суд вважає, що процесуальна поведінка особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 свідчить про те, що він явно зловживає своїми процесуальним правами та використовує надані законом права всупереч інтересам забезпечення справедливого та неупередженого правосуддя в розумний строк.
Апеляційний суд вважає, що особа, яка притягується до адміністративної відповідальності повинна добросовісно використовувати надані процесуальні права, не зловживати ними та зобов'язана демонструвати готовність брати участь у судовому розгляді і утримуватися від використання методів, які пов'язані зі зволіканням у розгляді справи, максимально використовувати всі засоби, передбачені законом для прискорення процедури слухання.
Під зловживанням правом, як матеріальним, так і процесуальним, Європейський Суд з прав людини у своїй практиці розуміє таке його використання, яке спрямоване на боротьбу із закладеним у ньому ж позитивним регулятивним потенціалом, в тому числі, що суперечить принципу правової визначеності.
За своєю суттю дії, спрямовані на зловживання процесуальними правами, хоч і виглядають як дії, спрямовані на повне та всебічне дослідження обставин справи або захист порушеного права стороною процесу, однак по суті вони направлені на деструктивність судового розгляду.
Апеляційний суд, приймаючи до уваги, що ОСОБА_1 знає про наявність відповідного провадження в суді апеляційної інстанції, повідомлявся про розгляд апеляційної скарги в установленому законом порядку, не подав клопотання про відкладення розгляду справи, враховуючи що участь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності не є обов'язковою під час розгляду справи в апеляційній інстанції, вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності ОСОБА_1 .
Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанову судді необхідно залишити без змін з наступних підстав.
Згідно ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративне правопорушення є всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її у точній відповідності із законом.
Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, суддя при розгляді справи про адміністративне правопорушення має з'ясувати, чи було вчинено правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Апеляційний суд неодноразово у своїх рішеннях звертав увагу на те, що судова практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що адміністративне правопорушення, санкція за вчинення якого у КУпАП передбачає адміністративний арешт, визнається кримінальним правопорушенням у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (справа «Гурепка проти України»)
При цьому, позбавлення прав на управління транспортним засобом також розглядається Європейським Судом як кримінально-правова санкція, оскільки «право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності».
Визнання кримінально-правового змісту справи свідчить про те, що особа, яка притягається до відповідальності за вчинення такого правопорушення повинна користуватися основними гарантіями, які забезпечуються при обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення.
Зокрема, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право на участь у судовому засіданні, право на захист своїх інтересів за допомогою професійного захисника, право на надання доказів та пояснень щодо висунутого обвинувачення, оскарження судових рішень.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що ЄСПЛ неодноразово зазначав, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. («Пономарьов проти України»)
Так, діючий КУпАП не містить визначення правових підстав для скасування судового рішення суду першої інстанції у зв'язку з чим при вирішанні цього питання необхідно виходити із загальних принципів здійснення судочинства.
Апеляційний суд вважає, що судове рішення суду першої інстанції підлягає обов'язковому скасуванню у тому, випадку, коли за наявності підстав для закриття судом провадження його не було закрито або ухвалено незаконним складом суду.
Зокрема, підлягає обов'язковому скасуванню судове рішення у тому разі, коли вину обвинуваченого не доведено сукупністю належних та допустимих доказів по справі, коли відсутня подія правопорушення або коли в діях особи, яка притягається до відповідальності відсутній склад відповідного правопорушення.
Апеляційний суд виходить з того, що відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях і всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь, а оцінка доказів, відповідно до приписів ст. 252 КУпАП, відбувається за внутрішнім переконанням особи, що приймає рішення та ґрунтується на всебічному, повному, та об'єктивному досліджені всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю, а жодний доказ не має наперед встановленої сили.
Так, суд першої інстанції вказав на те, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 130 КУпАП, підтверджується дослідженими судом доказами в їх сукупності, зокрема: протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №140962 від 02.10.2024 року (а.с.1); направленням на огляд водія ОСОБА_1 з метою виявлення стану алкогольного чи іншого сп'яніння в КНП «ПОК ЦПЗ ІФ ОР» (а.с.2); актом огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів (а.с.3); копією постанови від 02.10.2024 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.4 ст.126 КУпАП (а.с.4); постановою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 24.04.2024 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 130, ст.. 124 КУпАП; диском із відеозаписом події; рапортом поліцейського інспектора СРПП ВП №2 Івано-Франківського районного управління поліції ГУНП в Івано-Франківській області Волосянка Р. від 02.10.2024 року.
Апеляційний суд, з метою перевірки доводів апеляційної скарги, вважав за належне повторно дослідити наявні в матеріалах справи докази.
Перевіряючи доводи ОСОБА_1 щодо невинуватості у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 130 КУпАП, апеляційний суд, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Оцінка доказів, відповідно до ст. 252 КУпАП, відбувається за внутрішнім переконанням особи, що приймає рішення, та ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному досліджені всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю, а жодний доказ не має наперед встановленої сили.
Так, згідно даних протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №140962 від 02.10.2024 року, 01.10.2024 року о 0:00 в смт Богородчани вул. Шевченка водій ОСОБА_1 керував автомобілем Дачія Логан д.н.з. НОМЕР_2 з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння шкіри обличчя та очей не стійка хода, від проходження медичного огляду в установленому законом порядку відмовився, чим порушив п.2.5. ПДР, за що відповідальність передбачена ч.2 ст. 130 КУпАП (а.с. 1).
Протокол складений уповноваженою особою - інспектором відділення поліції №2 (смт Богородчани) Івано-Франківського районного управління поліції ГУНП в Івано-Франківській області старшим лейтенантом поліції Волосянко Р.Б., містить всі необхідні реквізити та дані, підписаний уповноваженою особою та ОСОБА_1 .
Статтею 254 КУпАП передбачено, що у випадку виявлення адміністративного правопорушення, складається протокол про адміністративне правопорушення, який є основним процесуальним документом і єдиною підставою для розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Протокол про адміністративне правопорушення є документом, що офіційно засвідчує факти неправомірних дій і розцінюється як основне джерело доказів.
Відповідно до вимог ст. 256 КУпАП протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами.
У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання.
При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснюються його права і обов'язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.
В своїх судових рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував на те, що формулювання обвинувачення є важливою умовою справедливого та об'єктивного судового розгляду.
В рішенні у справі «Маттоціа проти Італії" Європейський Суд зазначив, що «обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення». Хоча ступінь "детальності" інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту.
На переконання апеляційного суду, протокол про адміністративне правопорушення відповідає вимогам статей 254, 255, 256 КУпАП і не містить недоліків, які б свідчили про істотне порушення права на захист особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, чи будь-яких інших процесуальних порушень.
Апеляційний суд вважає доводи ОСОБА_1 щодо неправильно вказаного прізвища у копії протоколу про адміністративне правопорушення відповідають дійсності, однак не можуть бути визнані обставиною свідчить про неконкретність висунутого обвинувачення та неможливість організувати ефективний захист своїх інтересів. Зокрема, вищевказана помилка є очевидною та носить суто технічний характер і не впливає на правильність висновків суду щодо доведеності винуватості у вчиненні правопорушення.
Зокрема, безпосередньо у протоколі про адміністративне правопорушення, який міститься в матеріалах провадження, прізвище особи, яка притягається до адміністративної відповідальності зазначено правильно.
Даними відеозаписів підтверджено, що працівник поліції ознайомив ОСОБА_1 зі змістом протоколу та висунутого звинувачення, з правами та обов'язками, які передбачені законом, повідомив про можливість надати пояснення щодо висунутого обвинувачення та ознайомитись з матеріалами справи.
Право відмовитись давати свідчення щодо себе, закріплене ст. 63 Конституції України, є важливою гарантією захисту від незаконного тиску на особу з метою змусити її своїми показаннями створити підставу для притягнення її до відповідальності. Дотримання права не свідчити проти себе є складовою реалізації права особи на справедливий і публічний розгляд її справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, закріпленого у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Проте заборона притягнення до відповідальності особи на підставі її відмови давати пояснення не свідчить про неможливість використання у доказуванні факту мовчання особи в ситуаціях, які чітко вимагають необхідність надання таких пояснень.
Зокрема, відповідно до практики розгляду справ Європейським судом з прав людини право на мовчання та право не давати свідчення проти себе не є абсолютними правами «не можна сказати, що рішення обвинуваченого мовчати впродовж усього кримінального провадження обов'язково не повинно мати наслідків, коли суд, що розглядає справу, намагатиметься оцінити докази проти нього. Питання, чи порушують статтю 6 негативні висновки, зроблені з мовчання обвинуваченого, має вирішуватися у світлі всіх обставин справи».
Право особи не давати пояснення не повинно перешкоджати «тому, щоб мовчання обвинуваченого в ситуаціях, які чітко вимагають його пояснення, бралося до уваги при оцінюванні переконливості доказів наведених обвинуваченням (справа «Джон Мюррей проти Сполученого Королівства»).
Апеляційний суд вважає, що гарантії щодо реалізації права не свідчити проти себе не позбавляють суд можливості враховувати відмову особи, яка обвинувачується у вчиненні адміністративного правопорушення від дачі показань, за умови доведеності її вини поза розумним сумнівом на підставі сукупності доказів, досліджених судом.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що у протоколі про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 не висловив заперечення щодо керування транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння. Відтак, заперечення ОСОБА_1 факту керування транспортним засобом є голослівним та спростовується сукупністю доказів, які містяться в матеріалах справи.
При цьому, зі змісту відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 повністю розумів суть висунутого стосовно нього обвинувачення та мав можливість організувати ефективний захист своїх інтересів в суді.
Так, відповідно до матеріалів протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 звинувачувався в тому, що повторно протягом року вчинив правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП, оскільки, будучи водієм транспортного засобу, в порушення вимог п.2.5 Правил дорожнього руху, відмовився від проходження огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Згідно з даними направлення ОСОБА_1 , як водія транспортного засобу, на огляд з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції в КНП «Прикарпатський наркологічний центр Івано-Франківської обласної ради», складеного 02.10.2024 року, у результаті огляду, проведеного уповноваженою особою патрульної служби, виявлено ознаки сп'яніння: запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння шкіри та очей. Огляд не проводився у зв'язку із відмовою водія (а.с. 2).
Відповідно до акту огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів, огляд водія ОСОБА_1 необхідно було провести у зв'язку з виявленими в останнього ознак алкогольного сп'яніння: почервоніння шкіри та очей. Огляд не проводився у зв'язку із відмовою водія, що ОСОБА_1 засвідчив власним підписом. (а.с. 4).
Згідно долученого до матеріалів справи рапорту інспектора СРПП ВП №2 (смт Богородчани) Івано-Франківського РУП ГУНП в Івано-Франківській області старшого лейтенанта поліції Волосянка Р. від 02.10.2024 року, вбачається, що будучи в складі СРПП 01.10.2024 року приблизно о 23 год. 44 хв. під час патрулювання в смт Богородчани по вул. Т.Шевченка ними було помічено автомобіль Дачіа Логан д.н.з. НОМЕР_1 червоного кольору, водій якого завчасно не вмикав покажчик повороту та на автомобілі були видимі пошкодження. Ними було прийнято рішення даний Т/З зупинити, по вище вказаній адресі даний Т/З був зупинений, підійшовши до водія ОСОБА_1 , привітавшись та відрекомендувавшись, пояснивши причину зупинки, було встановлено, що водій ОСОБА_1 керує т/з будучи позбавленим права керування, а також після чого було запропоновано пройти тест на визначення стану сп'яніння за допомогою сертифікованого приладу алкотестеру на що водій відмовився, після чого було запропоновано пройти додатковий огляд в медичному закладі на що водій відмовився. Після чого на водія ОСОБА_1 було складено протокол за ст. 130 ч.2 КУпАП та винесено постанову за ст. 126 ч. 4 КУпАП, автомобіль був залишений без порушень ПДР на АЗС ВОК, пояснивши водієві, що він є відсторонений від керування. (а.с. 6).
Апеляційний суд звертає увагу на те, що вказаний рапорт працівника поліції за своїм правовим змістом є службовим документом, яким поліцейський інформує керівництво про законність своїх дій.
Крім того, апеляційним судом були досліджені відеозаписи з нагрудних відеокамер інспекторів патрульної поліції, якими підтверджується факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом.
Зокрема, відеозаписом , який долучено до матеріалів провадження, зафіксовано, як на вимогу працівників поліції зупиняється транспортний засіб марки «Dacia Logan» д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 . На вимогу працівників поліції водій надає свої документи. Під час спілкування із водієм у останнього виявлені ознаки алкогольного сп'яніння, а саме запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння очей, а тому йому запропоновано пройти огляд за допомогою приладу «Драгер». ОСОБА_1 повідомлено, що відмова від проходження огляду за своїми правовими наслідками прирівнюється до перебування в стані сп'яніння, також повідомлено, що у водія є право пройти огляд у медичному закладі. Від проходження огляду на місці зупинки транспортного засобу поліцейським та в медичному закладі ОСОБА_1 відмовився, після чого працівник поліції повідомив водія, що відносно нього буде складено протокол про адміністративне правопорушення. Далі відеозаписом зафіксовано момент ознайомлення ОСОБА_1 зі складеним відносно нього протоколом, він власноручним підписом засвідчив, що ознайомлений із протоколом та отримав його копію.
Суд апеляційної інстанції вважає, що відеозапис є вичерпно інформативним, носить безсторонній характер, позбавлений упередження та суб'єктивного ставлення, а відтак надає можливість повно та об'єктивно дослідити обставини правопорушення, детально відновити послідовність подій та конкретизувати поведінку її учасників.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що вищевказаними відеозаписами зафіксовані реальні дані, які не можуть бути спотворені та мають істотне значення для розгляду справи, дозволяють встановити психологічне ставлення ОСОБА_1 до вчиненого правопорушення та інші обставини, які прямо вказують на нього, як на правопорушника, який керував транспортним засобом з ознаками сп'яніння та відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку.
Порядок проведення огляду на стан алкогольного сп'яніння визначений ст. 266 КУпАП, приписами Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом від 09 листопада 2015 року № 1452/735, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 11 листопада 2015 року за № 1413/27858 (далі - Інструкції), та Порядком направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року № 1103 (далі - Порядку).
Відповідно до п. 2 Розділу І Інструкції огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану.
Згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 266 КУпАП огляд водія на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. У разі незгоди водія (судноводія) на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров'я. Аналогічні приписи містить Інструкція.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що за приписами ч. 2 ст. 266 КУпАП під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису і лише в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків.
Апеляційний суд вважає, що працівниками поліції було правомірно та у відповідності до вимог КУпАП зафіксовано відмову водія ОСОБА_1 від проходження огляду на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу та в медичному закладі.
У разі невиконання вимог п. 2.5 ПДР України, передбачена адміністративна відповідальність за ст. 130 КУпАП, а саме за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що для настання адміністративної відповідальності, не має значення причина відмови особи, яка керує транспортним засобом від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції за виключенням обставин, які встановлені ст.17 КУпАП.
Апеляційний суд звертає увагу, що факт відмови водія від проходження огляду на стан сп'яніння за своїм правовим змістом є правопорушенням, а не процесуальною дією, яка дозволяє виявити волевиявлення особи, яка підозрюється у керуванні транспортним засобом у стані сп'янінням щодо її бажання проходити огляд на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку.
Факт відмови водія від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння за допомогою технічного засобу поліцейським або в медичному закладі встановлюється судом на підставі доказів, які досліджені та оцінені судом за внутрішнім переконанням.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що у рішенні по справі "О'Галлоран та Франціє проти Сполученого Королівства" від 29.06.2007 року Європейський суд з прав людини постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Апеляційний суд неодноразово звертав увагу на те, що користування джерелом підвищеної небезпеки покладає на водія транспортного засобу певні додаткові обов'язки, які пов'язані із необхідністю забезпечення безпечного використання транспортних засобів.
Апеляційний суд вважає, що таке обмеження прав конкретної особи повністю відповідає інтересам суспільства щодо забезпечення безпеки дорожнього руху.
Апеляційний суд неодноразово звертав увагу на те, що правомірність дій поліцейських щодо зупинки транспортного засобу не знаходиться у причинному зв'язку з обов'язком водія транспортного засобу пройти відповідний медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного сп'яніння.
Право органів Національної поліції вимагати пройти у встановленому порядку медичний огляд у відповідності до п.2.5 ПДР України кореспондується із обов'язком водія не керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до національного законодавства працівник поліції самостійно на власний розсуд приходить до висновку про наявність ознак сп'яніння у водія транспортного засобу та вирішує питання щодо необхідності проходження водієм транспортного засобу огляду на стан сп'яніння.
Разом з тим, відмова від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку є порушенням вимог п. 2.5 ПДР України та утворює склад правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП.
З матеріалів справи вбачається, що поліцейським було дотримано вимог закону, та за наявності підстав вважати, що ОСОБА_1 , як водій транспортного засобу, перебуває у стані сп'яніння, було запропоновано пройти огляд на стан сп'яніння на місці події та в закладі охорони здоров'я, однак ОСОБА_1 відмовився від проходження такого огляду, про що свідчать дані долучених до матеріалів провадження акту огляду, направлення на огляд та дані відеозапису.
Відтак вимога працівників поліції пройти огляд ОСОБА_1 на стан сп'яніння була аргументованою, вмотивованою та ґрунтувалась на правових підставах. Доводи апелянта щодо неправомірності дій патрульних поліцейських безпідставні та спростовані наявними в матеріалах справи доказами.
При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що факт відмови водія від проходження огляду на стан сп'яніння за своїм правовим змістом є правопорушенням, а не процесуальною дією, яка дозволяє виявити волевиявлення особи, яка підозрюється у керуванні транспортним засобом у стані сп'янінням щодо її бажання проходити огляд на стан алкогольного сп'янінням у встановленому законом порядку.
Апеляційний суд вважає, що сукупність досліджених судом доказів поза розумним сумнівом доводить, що ОСОБА_1 , будучи притягнутий до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП , яке вчинив 27.02.2024 року повторно протягом року знову вчинив правопорушення, передбачено ч.1 ст.130 КУпАП, оскільки відмовився від проходження у встановленому законом порядку огляду на стан сп'яніння, чим порушив вимоги п. 2.5. Правил дорожнього руху України та вчинив адміністративне правопорушення передбачене ч. 2 ст. 130 КУпАП.
Апеляційний суд вважає. що висновок судді суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 130 КУпАП, відповідає фактичним обставинам справи і підтверджується дослідженими доказами, що узгоджуються між собою, яким надано належний аналіз і оцінку їх у сукупності, в тому числі на предмет того, чи вони отримані з дотриманням встановленого законом порядку та передбаченим способом, підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню, є належними та допустимими.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що вчинене ОСОБА_1 адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст.130 КУпАП , за своїм характером є грубим суспільно небезпечним проступком у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху та створює підвищену небезпеку, як для самого водія, так і для його пасажирів та інших учасників дорожнього руху і може призвести до тяжких непоправних наслідків.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що притягнення до адміністративної відповідальності водіїв, які керують транспортним засобом у стані сп'яніння пов'язано із необхідністю створення безпечних умов для учасників дорожнього руху, збереження життя і здоров'я громадян.
Апеляційний суд вважає, що обране судом адміністративне стягнення відповідає вимогам ст. 23 КУпАП, відповідно до якої адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення та запобігання вчиненню нових правопорушень самим правопорушником та іншими особами.
При цьому, апеляційний суд виходить з того, що при визначенні стягнення необхідно враховувати його виховну дію, оскільки покарання, повинно бути направлено не тільки на забезпечення виправлення правопорушника та попередження вчинення ним нових правопорушень, а також повинно бути спрямовано на попередження вчинення правопорушень іншими особами.
Застосовуючи справедливе стягнення за вчинене правопорушення, суд таким чином констатує, що відповідні діяння є суспільно небезпечними та за їх вчинення настають певні негативні наслідки.
З огляду на наведене, підстав для скасування постанови не вбачається.
Керуючись ст. 294 КУпАП,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 25 листопада 2024 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення.
Суддя Івано-Франківського
апеляційного суду О.П. Васильєв