Провадження № 22-ц/803/4083/25 Справа № 173/566/23 Суддя у 1-й інстанції - Петрюк Т. М. Суддя у 2-й інстанції - Новікова Г. В.
13 травня 2025 року Дніпровський апеляційний суд в складі колегії:
головуючого судді: Новікової Г.В.
суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,
за участю секретаря Кругман А. М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Карчагіна С. В. на ухвалу Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 03 лютого 2025 року (головуючий суддя Петрюк Т. М., повний текст рішення складений 08.02.2025 року) у цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Марич Катерини Сергіївни Самарівського відділу державної виконавчої служби у Самарівському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), стягувач Акціонерне товариство Комерційний банк «Приват Банк»,-
В березні 2023 року ОСОБА_1 через свого представника завернулася до суду із зазначеною вище скаргою, яку обґрунтовувала тим, що скаржниця не отримувала від державного виконавця результатів оцінки, не була присутня під час огляду належного їй нерухомого майна оцінщиком та взагалі протягом тривалого часу перебуває за кордоном, що підтверджується відмітками в її закордонному паспорті.
Виконавчий документ, на підставі якого було відкрите виконавче провадження (виконавчий лист № 173/1598/16ц, виданий Верхньодніпровським районним судом Дніпропетровської області) було видано на підставі рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 12.01.2018 року, залишеного без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 18.09.2019 року.
Скаржником було подано заяву про перегляд рішення за нововиявленими обставинами з підстави неприйняття скаржником участі під час розгляду справи в жодному з судових засідань в судах першої та апеляційної інстанцій та з підстави підроблення невстановленими особами підпису скаржника на скаргах, заявах, клопотаннях та документах про надання повноважень представнику, який здійснював представництво скаржника під час розгляду справи.
Квартира є єдиним житлом скаржника в Україні.
13.02.2023 року майно скаржника було виставлене на торги в системі «СЕТАМ» навіть без належного повідомлення скаржника про результати оцінки майна в порушення ст. 57 ЗУ «Про виконавче провадження».
В електронних матеріалах виконавчого провадження № 67227860 в АСВП міститься скан-копія висновку про вартість квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Будь-яких інших документів про проведення оцінки майна в електронній справі виконавчого провадження № 67227860 в АСВП немає. Тобто відсутній звіт про оцінку майна, який має бути долучений до матеріалів виконавчого провадження. Тому вона вважає, що даний звіт відсутній і в паперових матеріалах провадження, що позбавляє її можливості законного права дослідити даний документ на предмет невідповідності приписам законодавства про оцінку майна.
При цьому при підготовці та проведенні незалежної експертизи майна передує в будь-якому випадку ознайомлення з об'єктом оцінки шляхом доступу до нього. Виходячи з того, що огляд нерухомого майна оцінювачем не здійснювався, така оцінка належного їй нерухомого майна є недійсною, що й стало підставою звернення до суду з даною скаргою.
Просила поновити строк на оскарження дій державного виконавця. Зупинити реалізацію нерухомого майна, а саме: квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 в межах виконавчого провадження № 67227860. Визнати дії державного виконавця Новомосковського відділу державної виконавчої служби у Новомосковському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Марич К.С незаконними та визнати оцінку, проведену Правобережною товарною біржою 05.12.2022 року за № 0912/07 недійсною.
Ухвалою Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 03 лютого 2025 року у задоволенні скарги відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким скаргу задовольнити та визнати оцінку недійсною, стягнути з Самарівського відділу державної виконавчої служби у Самарівському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 30 000,00 грн.
З посиланням на доводи, аналогічні доводам, викладеним у скарзі зазначає, що оцінка нерухомого майна здійснювалась в межах виконавчого провадження без огляду такого майна та звіт про оцінку нерухомого майна відсутній в матеріалах виконавчого провадження, що свідчить про порушення порядку здійснення оцінки та про порушення державним виконавцем приписів закону.
Отже оцінка квартири апелянта є незаконною, оскільки не можливо визначити вартість квартири без дослідження внутрішнього оздоблення такої, якості комунікацій в квартирі, якості вікон, дверей та іншого.
Крім того, підстави для визнання дій державного виконавця незаконними та визнання оцінки нерухомого майна недійсною, що були неналежним чином досліджено судом першої інстанції. (п. 2, 3 Розділу IV Порядку «Про затвердження Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження», ч. 5 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження», Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» та Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав».
В електронних матеріалах виконавчого провадження № 67227860 в АСВП міститься скан-копія висновку про вартість квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Будь яких інших документів про проведення оцінки майна в електронній справі виконавчого провадження № 67227860 в АСВП немає.
Звіт про оцінку майна мав бути отриманим держаним виконавцем та мав бути долучений до матеріалів виконавчого провадження, якщо такий учасник справи стверджує про направлення повідомлення про результати визначення вартості чи оцінки майна апелянту.
Таким чином, відсутність звіту про оцінку нерухомого майна в матеріалах виконавчого провадження є порушенням зі сторони державного виконавця, що неналежним чином було досліджено судом першої інстанції та постановлено незаконну ухвалу.
Також, до відзиву на скаргу Самарським ВДВС було додано копію повідомлення про результати визначення вартості чи оцінки, однак доказів направлення такого повідомлення апелянту матеріали справи не містять.
Від скаржника надійшли додаткові пояснення до апеляційної скарги, в яких він посилається на те, що процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна…Вимоги до звітів про оцінку майна та актів оцінки майна встановлюються відповідно до статті 12 цього Закону. Датою оцінки є дата, за станом на яку здійснюються процедури оцінки майна та визначається вартість майна.».
Тобто в результаті процесу визначення вартості нерухомого майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання (Правобережною товарною біржою) мав бути складений звіт, в результаті отримання котрого державний виконавець не пізніше наступного робочого дня мав повідомити про результати оцінки майна Апелянта в порядку ч. 5 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження».
Натомість державний виконавець отримав лише Висновок про вартість до звіту №0912/07 від 05.12.2022 року, який є складовою звіту у відповідності до ст. 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» без наявності такого звіту, та нібито направив апелянту повідомлення про результати оцінки майна. В той час, коли відповідно до змісту Висновку про вартість до звіту №0912/07 від 05.12.2022 року: «Висновок про вартість об'єкта оцінки і цей звіт достовірні лише в повному обсязі…». Більш того, Висновок про вартість до звіту №0912/07 від 05.12.2022 року містить певні невідповідності, а саме «Висновок про вартість до звіту №0912/07 від 05.12.2022 року», а - «Дата оцінки: 09 грудня 2022 року»
Відповідно до змісту Висновку про вартість до звіту №0912/07 від 05.12.2022 року: «Оцінка виконана з використанням порівняльного підходу». Відповідно до п. 49 Національного стандарту №1: «Основними елементами порівняння є характеристики подібного майна за місцем його розташування, фізичними та функціональними ознаками, умовами продажу тощо.»
Висновок про вартість до звіту не є документом, що підтверджує дотримання виконаних процедур з оцінки майна, та відповідно, не підтверджує дотримання приписів законодавства як державним виконавцем так і оцінювачем під час здійснення оцінки нерухомого майна Апелянта.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Про час та місце розгляду справи сторони повідомлені належним чином, про що свідчать довідки про доставку повісток до електронних кабінетів сторін та їх представників (а.с.230 зворот)
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіряючи законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України за наявними в ній доказами в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що на примусовому виконанні у Самарівському (раніше Новомосковському) відділі державної виконавчої служби у Самарівському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) перебуває виконавче провадження № 67227860 за виконавчим листом № 173/1598/16ц, виданим Верхньодніпровським районним судом Дніпропетровської області про стягнення з ОСОБА_1 , на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованості в розмірі 399 764, 91 грн.. що підтверджується копією виконавчого листа.
25.10.2021 року державним виконавцем Самарівського (раніше Новомосковського) відділу державної виконавчої служби у Самарівському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, копію якої направлено ОСОБА_1 , що підтверджується копією постанови та поштовими квитанціями.
11.11.2022 року державним виконавцем було винесено постанову про опис та арешт майна боржника, а саме житлової двокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Та відповідно до ст. 20 ЗУ «Про виконавче провадження» винесено постанову про визначення суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні, якою призначено суб'єкта оціночної діяльності, ОСОБА_2 , який має сертифікат оціночної діяльності, виданий 20.03.2020 року № 211/20 Фондом державного майна України , строк дії до 20.03.2023 року.
14.12.2022 року до відділу надійшов висновок суб'єкта оціночної діяльності, згідно якого вартість житлової двокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 становить 845 944 грн., що підтверджується копією висновку.
Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції, дослідивши матеріали справи та докази, надані сторонами, виходив з того, що скаржниця не подавала державному виконавцю заперечення проти звіту про оцінку належного їй майна та останнім рецензування звіту не призначалося. Крім того згідно Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» суб'єктом оціночної діяльності проводиться ознайомлення з об'єктом оцінки, а не його огляд, як зазначає заявниця в скарзі. Скаржниця крім своєї незгоди з оцінкою майна, ніяких обґрунтувань та доказів про те, що проведена оцінка майна є необ'єктивною чи не відповідає дійсній вартості належного їй нерухомого майна не надала.
Такий висновок відповідає встановленим обставинам по справі та нормам матеріального і процесуального права.
За правилами ст.447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є обов'язковість судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами.
Виконання судового рішення є також сферою регулювання статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції.
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ)вказує,що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме:справедливий,публічний і швидкий розгляд, і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (Hornby v. Greece, №18357/91, § 40, ЄСПЛ, від 19 березня 1997 року).
Чинним законодавством України у разі невиконання судових рішень, які набрали законної сили, передбачена процедура їх примусового виконання.
Закон України «Про виконавче провадження» (далі Закон) є спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.
За змістом статей 1, 5 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій визначених органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Статтею 2 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов'язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об'єктивності, тощо.
Згідно із пунктом 9 частини 1 статті 2 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження здійснюється з дотриманням, зокрема, таких засад, як забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
У частинах 1 та 2 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено,ефективно,своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний: 1)здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку,які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2)надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3)розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4)заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин,передбачених цим Законом; 5) роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки.
Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
За змістом частин першої третьої статті 57 Закону України "Про виконавче провадження" визначення вартості майна боржника здійснюється за взаємною згодою сторонами виконавчого провадження. У разі якщо сторони виконавчого провадження, а також заставодержатель у 10-денний строк з дня винесення виконавцем постанови про арешт майна боржника не досягли згоди щодо вартості майна та письмово не повідомили виконавця про визначену ними вартість майна, виконавець самостійно визначає вартість майна боржника. У разі якщо сторони виконавчого провадження не дійшли згоди щодо визначення вартості майна, визначення вартості майна боржника здійснюється виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для проведення оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден виконавець залучає суб'єкта оціночної діяльності суб'єкта господарювання.
За приписами частини п'ятої цієї статті виконавець повідомляє про результати визначення вартості чи оцінки майна сторонам не пізніше наступного робочого дня після дня визначення вартості чи отримання звіту про оцінку. У разі якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки майна, вони мають право оскаржити їх у судовому порядку в 10-денний строк з дня отримання відповідного повідомлення.
У частині 1 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Згідно з частиною першою статті 58 Закону України «Про виконавче провадження» визначення вартості майна боржника проводиться державним виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден державний виконавець залучає суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання, який провадить свою діяльність відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».
Визначення вартості майна боржника є процесуальною дією державного виконавця (незалежно від того, яка конкретно особа - сам державний виконавець чи залучений ним суб'єкт оціночної діяльності - здійснювала відповідні дії) щодо примусового виконання рішень відповідних органів, уповноважених осіб та суду. Тому оскаржити оцінку майна можливо в порядку оскарження рішень та дій виконавців.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 914/881/17 викладено висновок про те, що чинним законодавством України передбачені підстави відповідальності суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання в разі неналежного виконання (зокрема, недостовірність чи необ'єктивність оцінки майна) ним своїх обов'язків. Водночас звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які
безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності (частина перша статті 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в України»). Системний аналіз наведених норм чинного законодавства свідчить про те, що звіт про оцінку майна є документом, який фіксує дії суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо оцінки майна, здійснювані ним у певному порядку та спрямовані на виконання його професійних обов'язків, визначених законом і встановлених відповідним договором. Звіт про оцінку майна не створює жодних правових наслідків для учасників правовідносин з оцінки майна, а лише відображає та підтверджує зроблені суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання висновки і його дії щодо реалізації своєї практичної діяльності. Отже, встановлена правова природа звіту про оцінку майна унеможливлює здійснення судового розгляду щодо застосування до нього наслідків, пов'язаних зі скасуванням юридичних актів чи визнанням недійсними правочинів.
Частиною шостою статті 9 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» передбачено, що положення (національні стандарти) оцінки майна є обов'язковими до виконання суб'єктами оціночної діяльності під час проведення ними оцінки майна всіх форм власності та в будь-яких випадках її проведення.
Відповідно до вимог статті 11 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» визначено, що замовники оцінки повинні забезпечити доступ суб'єкта оціночної діяльності до майна, що підлягає оцінці на законних підставах, отримання ним необхідної та достовірної інформації на зазначене майно для проведення оцінки.
Відповідно до статей 3, 5 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» оцінка майна, майнових прав - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності. Незалежною оцінкою майна вважається оцінка майна, що проведена суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання. Процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна.
Суб'єктами оціночної діяльності є суб'єкти господарювання, зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб'єкта оціночної діяльності відповідно до цього Закону.
Незалежною оцінкою майна вважається оцінка майна, що проведена суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання (абзац третій частини другої статті 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»).
Статтею 384 ЦПК України та статтею 58 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено 10-денний строк на оскарження оцінки майна з моменту отримання повідомлення про результати рецензування.
Державний виконавець повідомляє про результати визначення вартості чи оцінки майна сторонам. У разі, якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки, вони мають право подати державному виконавцю заперечення в десятиденний строк з дня надходження повідомлення. Сторона вважається ознайомленою з результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна, якщо їй надіслано повідомлення про результати визначення вартості чи оцінки майна рекомендованим листом за адресою, зазначеною у виконавчому документі, або за місцем фактичного проживання чи перебування такої сторони, достовірно встановленим державним виконавцем.
У разі заперечення однією із сторін проти результатів оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання, державний виконавець призначає рецензування звіту про оцінку майна. Витрати, пов'язані з рецензуванням звіту, несе сторона, яка заперечує проти результатів оцінки.
У разі незгоди з оцінкою, визначеною за результатами рецензування, сторони мають право оскаржити її в судовому порядку в десятиденний строк з дня отримання відповідного повідомлення.
Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) здійснюється на вимогу особи, яка використовує оцінку майна та її результати для прийняття рішень, у тому числі на вимогу замовників (платників) оцінки майна, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, судів та інших осіб, які мають заінтересованість у неупередженому критичному розгляді оцінки майна, а також за власною
ініціативою суб'єкта оціночної діяльності. Підставою для проведення рецензування є письмовий запит до осіб, які відповідно до цієї статті мають право здійснювати рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна).
Отже, зацікавлена сторона може подати державному виконавцю заперечення проти звіту про оцінку і, в разі відмови останнім у призначенні рецензування звіту, може оскаржити його дії.
Статтею 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» передбачено, що звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності суб'єктом господарювання відповідно до договору. Вимоги до змісту звіту про оцінку майна, порядку його оформлення та рецензування встановлюються положеннями (національними стандартами) оцінки майна. Зміст звіту про оцінку майна повинен містити розділи, що розкривають зміст проведених процедур та використаної нормативно-правової бази з оцінки майна.
Положення (національні стандарти) оцінки майна є обов'язковими до виконання суб'єктами оціночної діяльності під час проведення ними оцінки майна всіх форм власності та в будь-яких випадках її проведення.
Національний стандарт № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року № 1440, є обов'язковим для застосування під час проведення оцінки майна та майнових прав суб'єктами оціночної діяльності, а також особами, які відповідно до законодавства здійснюють рецензування звітів про оцінку майна. Поняття, що вживаються у цьому Стандарті, використовуються в інших національних стандартах.
Відповідно до пункту 52 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» оцінювач самостійно здійснює пошук інформаційних джерел (за винятком документів, надання яких повинен забезпечити замовник оцінки згідно з договором), їх аналіз та виклад обґрунтованих висновків. При цьому оцінювач повинен проаналізувати всі інформаційні джерела, пов'язані з об'єктом оцінки, тенденції на ринку подібного майна, інформацію про угоди щодо подібного майна, які використовуються у разі застосування порівняльного підходу, та іншу істотну інформацію. У разі неповноти зазначеної інформації або відсутності її взагалі у звіті про оцінку майна зазначається негативний вплив цього факту на результати оцінки.
Пунктами 50-55 Національного стандарту № 1 визначені загальні вимоги до проведення незалежної оцінки майна.
Національний стандарт № 2 «Оцінка нерухомого майна», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1442 є обов'язковим для застосування під час проведення оцінки нерухомого майна (нерухомості) суб'єктами оціночної діяльності, а також особами, які відповідно до законодавства здійснюють рецензування звітів про оцінку майна та проводять державну експертизу звітів з експертної грошової оцінки земельних ділянок державної та комунальної власності у разі їх продажу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що оцінка нерухомого майна має здійснюватися відповідно до Національного стандарту № 2 «Оцінка нерухомого майна», з урахуванням вимог Національного стандарту № 1, яким визначено загальні засади.
Згідно з пунктом 50 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» проведенню незалежної оцінки майна передує підготовчий етап, на якому здійснюється ознайомлення з об'єктом оцінки.
Пунктом 51 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» передбачено, що незалежна оцінка майна проводиться у такій послідовності: укладення договору на проведення оцінки, ознайомлення з об'єктом оцінки, збирання та оброблення вихідних даних та іншої інформації, необхідної для проведення оцінки; ідентифікація об'єкта оцінки та пов'язаних з ним прав, аналіз можливих обмежень та застережень, які можуть супроводжувати процедуру проведення оцінки та використання її результатів; вибір необхідних методичних підходів, методів та оціночних процедур, що найбільш повно відповідають меті оцінки та обраній базі, визначеним у договорі на проведення оцінки, та їх застосування; узгодження результатів оцінки, отриманих із застосуванням різних методичних підходів; складання звіту про оцінку майна та висновку про вартість об'єкта оцінки на дату оцінки;
доопрацювання (актуалізація) звіту та висновку про вартість об'єкта оцінки на нову дату (у разі потреби).
Разом з цим, відповідно до пункту 56 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» звіт про оцінку майна, у тому числі, має містити письмову заяву оцінювача про якість використаних вихідних даних та іншої інформації, особистий огляд об'єкта оцінки (у разі неможливості особистого огляду - відповідні пояснення та обґрунтування застережень і припущень щодо використання результатів оцінки), дотримання національних стандартів оцінки майна та інших нормативно-правових актів з оцінки майна під час її проведення, інші заяви, що є важливими для підтвердження достовірності та об'єктивності оцінки майна і висновку про його вартість.
Судом першої інстанції встановлено, що скаржниця не подавала державному виконавцю заперечення проти звіту про оцінку належного їй майна та останнім рецензування звіту не призначалося.
Суд першої інстанції вірно зазначив, що згідно Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» суб'єктом оціночної діяльності проводиться ознайомлення з об'єктом оцінки, а не його огляд, як зазначає заявниця в скарзі. Апелянт крім своєї незгоди з оцінкою майна ніяких обґрунтувань та доказів про те, що проведена оцінка майна є необ'єктивною чи не відповідає дійсній вартості належного їй нерухомого майна не надала.
Звіт про оцінку майна не створює жодних правових наслідків для учасників правовідносин з оцінки майна, а лише відображає та підтверджує зроблені суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання висновки і його дії щодо реалізації своєї практичної діяльності. Відповідно, встановлена правова природа звіту про оцінку майна унеможливлює здійснення судового розгляду щодо застосування до нього наслідків, пов'язаних зі скасуванням юридичних актів чи визнанням недійсними правочинів. Тобто визнання звіту про оцінку майна недійсним.
Посилання скаржниці в апеляційній скарзі про те, що ухвала суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою, не приймаються до уваги за таких підстав.
За змістом статей 12 та 81 ЦПК України, вільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У частині 3 статті 451 ЦПК України зазначено, якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі №619/562/18(провадження №61-39095св18) вказано, що «належним доказом вжиття усіх передбачених Законом заходів з примусового виконання рішення суду, що свідчить про повноту виконавчих дії, є повне виконання рішення суду. Невиконання рішення суду, що набрало законної сили, свідчить про неповноту виконавчих дії, що є недопустимим з огляду на статтю 129-1 Конституції України».
Отже, суд першої інстанції всебічно та повно з'ясував обставини, які мають значення для справи, дослідив в судовому засіданні усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості, дав їм правильну оцінку та правильно виходив з
наявності законних підстав для відмови у задоволенні скарги на дії приватного виконавця при виконанні судового рішення.
Доводи про те, що до відзиву на скаргу Самарським ВДВС було додано копію повідомлення про результати визначення вартості чи оцінки, однак доказів направлення такого повідомлення апелянту матеріали справи не містять, колегія суду відхиляє у зв'язку з тим, що це посилання спростовується матеріалами справи, в якій міститься опис вкладення у цінний лист поштового відправлення про надіслання відзиву на ім'я представника скаржника Карчагіна С. В. (а.с.82).
Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення процесуального питання.
З огляду на викладене, суд першої інстанції, з висновками якого погоджується колегія апеляційного суду, зробив правильний висновок про відмову у задоволенні вимог скарги.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, які відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив.
Згідно ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції повно та всебічно з'ясовано дійсні обставини, їм надано належну оцінку, постановлено законне і обґрунтоване судове рішення, подану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.
Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
З огляду на те, що апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін, підстав для відшкодування, зміни або перерозподілу судових витрат у відповідності до ст.141 ЦПК України не має.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Карчагіна С. В. залишити без задоволення.
Ухвалу Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 03 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 13 травня 2025 року.
Судді: