Провадження № 22-ц/803/3589/25 Справа № 199/8009/24 Суддя у 1-й інстанції - РУДЕНКО В. В. Суддя у 2-й інстанції - Новікова Г. В.
13 травня 2025 року Дніпровський апеляційний суд в складі колегії:
головуючого судді: Новікової Г.В.
суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,
за участю секретаря Кругман А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Білуха Р. М. на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 грудня 2024 року (повний текст складено 20 грудня 2024 року у м. Дніпро) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання батьківства та стягнення аліментів на утримання дитини, -
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовною заявою, яку обґрунтовувала тим, що в грудні 2013 року в м. Дніпрі вона познайомилася з ОСОБА_2 . Сторони на той момент не перебували у шлюбі та не мали жодних стосунків. Приблизно з середини лютого 2014 року сторони почали проживати разом однією сім'єю без реєстрації шлюбу за адресою: АДРЕСА_1 .
В квітні 2014 року вона завагітніла від відповідача. З червня 2014 року у них поступово почали погіршуватися відносини. Основною причиною було негативне ставлення батьків відповідача до їх спільного (сімейного) життя через різницю у віці. Крім того, у них виникало непорозуміння на ґрунті побутових та життєвих стосунків, які були пов'язані з різними поглядами на сімейне життя та обов'язки чоловіка та жінки. В листопаді 2014 року ними було прийнято спільне рішення про окреме проживання.
ІНФОРМАЦІЯ_1 від спільного проживання з відповідачем у них народилася дитина - хлопчик ОСОБА_3 . Після того, як відповідач в грудні 2014 року припинив будь-яке спілкування зі позивачкою та жодного разу не навідав її, а ні вдома, а ні в лікарні, позивач вирішила не вказувати в свідоцтві про народження дитини інформацію про відповідача як батька. У свідоцтві про народження ОСОБА_3 в графі «батько» з її слів зазначено інформацію про її батька « ОСОБА_4 ».
Відповідач юридично так і не оформив батьківство стосовно їх спільної дитини ОСОБА_3 . Крім того, відповідач жодної участі в утриманні їх спільної дитини не приймає.
Враховуючи наведене просила визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьком малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Внести зміни до актового запису № 16 від 23.01.2015, складеного Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Солонянського районного управління юстиції у Дніпропетровській області про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а саме в графі «Батько» виключити запис « ОСОБА_4 », зазначивши батьком дитини - « ОСОБА_2 », громадянин України. Прізвище дитини « ОСОБА_5 » змінити на « ОСОБА_6 », по батькові дитини « ОСОБА_7 » змінити на « ОСОБА_8 ». А також просила стягнути з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходів) відповідача, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 грудня 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання батьківства та стягнення аліментів на утримання дитини відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. В обґрунтування посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи.
Зазначав, що позивачем надано належні та допустимі докази для підтвердження факту батьківства відповідача. Зокрема вважає незаконним не прийняття судом першої інстанції копії результату дослідження №43679-46227 від 12.07.2024 року, згідно із висновком якого ОСОБА_2 може бути біологічним батьком ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 з ймовірністю 99,9999997% та переписки у месенджері «Viber» між сторонами у справі. Також вважає, що суд першої інстанції незаконно відмовив у виклику свідків, які могли підтвердити спільне проживання сторін та перебування позивача у стані вагітності. Крім того звертає увагу, що ОСОБА_2 у судовому засіданні 17.12.2024 року було надано позитивні відповіді на питання, поставлені стороною позивача щодо обставин спільного проживання, а також щодо самого визнання факту батьківства, а матеріали справи містять заяву відповідача про визнання позовних вимог.
Сторони не скористались своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, що відповідно до ч.3 ст. 360 ЦПК України не є перешкодою для перегляду рішення суду першої інстанції.
Про дату, час і місце судового засідання сторони повідомлені належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення у вигляді повістки на ім'я ОСОБА_1 , а також конверт із відміткою АТ «Укрпошта» про причини не вручення ОСОБА_2 судової повістки «адресат відсутній за вказаною адресою». Крім того матеріали справи містять довідки про надсилання судових повісток на електронні адреси сторін та у вигляді СМС.
Згідно із ч.8 ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день вручення судової повістки під розписку; день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги відповідно до статті 367 ЦПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , де у графі батько дитини зазначено « ОСОБА_4 », у графі мати « ОСОБА_1 ». Відповідно до Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження, відповіді про батька записані відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України.
На підтвердження батьківства ОСОБА_2 відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , представником відповідача надано копію результату дослідження № 43679-46227 від 12.07.2024 року, згідно висновку якого ОСОБА_2 може бути біологічним батьком дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Ймовірність батьківства становить 99,9999997%.
При цьому матеріали справи містять заяву ОСОБА_2 , в якій він позовні вимоги визнав, а також пояснив суду першої інстанції, що має ще двох неповнолітніх дітей, а до органів РАГС разом з позивачем не звертався, бо вважав за можливе вирішення цього питання судом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено кровної спорідненості відповідача та сина позивачки. При цьому зазначав, що сторони відмовились від проведення судово-генетичної експертизи.
Із такими висновками суду першої інстанції можливо погодитись з огляду на наступне.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Відповідно до статті 121 СК України права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 125 СК України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: 1) за заявою матері та батька дитини; 3) за рішенням суду.
У частині першій статті 126 СК України передбачено, що походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.
При народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою (частина перша статті 135 СК України).
Відповідно до частини першої та другої статті 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України.
Тлумачення статті 128 СК України свідчить, що закон не встановлює конкретного переліку доказів для встановлення факту батьківства. Підставою для встановлення факту батьківства можуть бути будь-які відомості, що свідчать про походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до вимог ЦПК України.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 15 квітня 2021 року в справі № 645/1098/18 (провадження № 61-759св21), на яку посилається скаржник, зазначено, що «позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу (частина четверта статті 128 СК України). Тобто, передумовою звернення до суду із заявою про встановлення факту батьківства є запис про батька дитини у книзі записів народжень за вказівкою матері. Визнання батьківства за рішенням суду, розглядається як засіб захисту прав дитини, тобто міра, спрямована на відновлення, визнання порушених або оспорених прав дитини. Визначення батьківства дитини є підставою виникнення батьківських обов'язків, зокрема обов'язку з утримання дитини. Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі сукупності доказів. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень ЦПК України».
У постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 591/6441/14-ц (провадження № 61-6030св18) зазначено, що «доказами у такій справі можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі частини другої статті 128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи. Для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства. Підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку може бути висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи».
Європейський суд з прав людини зауважив, що «в ході національного розгляду суд призначив ДНК-тест з метою вирішення цього спору про батьківство. Тест продемонстрував, що відповідач був батьком дитини з ймовірністю 99,99 відсотків. Суд враховує, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства» (KALACHEVA v. RUSSIA, № 3451/05, § 34, ЄСПЛ, від 07 травня 2009 року).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша,третя статті 12, частини перша, п'ята, шоста статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Згідно із частиною першою статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом на підтвердження батьківства позивачем надано результат дослідження №43679-46227 відповідно до якого ОСОБА_2 на 99,9999997% є ймовірним батьком ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 . При цьому як правильно звернув увагу суд першої інстанції, зазначений висновок не може бути прийнятий як доказ батьківства відповідача, оскільки згідно наявних у ньому відомостей цей тест було проведено для особистого користування та відбір біологічного матеріалу виконувався без ідентифікації учасників. Крім того слід звернути увагу, що в самому висновку зазначено, що його не можна використовувати у суді або для юридичних цілей як доказ про наявність або відсутність родинного зв'язку через зазначені вище обставини.
Верховний Суд в постановах від 31 січня 2024 року в справі № 752/13549/22 (провадження № 61-10510св23), від 13 вересня 2023 року в справі № 552/4291/22 (провадження № 61-6451св23) виснував, що висновок судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи є достатньою підставою для категоричного висновку для визнання батьківства, оскільки ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини і його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердження або спростування факту батьківства.
Колегія суддів враховує, що саме висновок експертизи з питання походження дитини є одним з ключових доказів та підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку.
У справі, що переглядається, встановлено, що наданий позивачем результат дослідження №43679-46227 не може бути покладений в основу рішення суду про визнання батьківства у зв'язку із сумнівами щодо його достовірності. Однак позивач та її представник не зверталась до суду із клопотання про призначення судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи, оскільки вважала що заяви відповідача щодо визнання батьківства достатньо для задоволення позову у цій частині.
Згідно з положеннями статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Принцип диспозитивності у цивільному судочинстві реалізується шляхом вільного використання та розпорядження такими процесуальними правами, які, зокрема впливають на виникнення, рух, розвиток і закінчення судового розгляду (право на звернення з позовом, право на зміну предмета або підстав позову), випливають з участі у розгляді справи, забезпечують сторонам належний судовий захист.
Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень статті 212 ЦПК України, згідно з якою жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення.
Верховний Суд у постановах від 11 липня 2023 року в справі № 449/433/22 (провадження № 61-4176св23), від 17 лютого 2021 року в справі № 373/2257/18 (провадження № 61-15136св20), від 21 березня 2018 року в справі № 543/738/16-ц (провадження № 61-4163св18) виснував, що
доказами визнання батьківства можуть бути листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства. Батьківство може бути визнано як у період вагітності матері (наприклад, висловлення бажання мати дитину, піклування про матір майбутньої дитини тощо), так і після народження дитини. Спільне проживання та ведення спільного господарства в зазначених випадках може підтверджуватися наявністю обставин, характерних для сімейних відносин (проживання в одному жилому приміщенні, спільне харчування, спільний бюджет, взаємне піклування, придбання майна для спільного користування тощо). Припинення цих відносин до народження дитини може бути підставою для відмови в позові лише у випадках, коли це сталося до її зачаття.
При цьому, суд першої інстанції правомірно звертав увагу, що окрім результату генетичного дослідження позивачем надано переписку із месенджера, яка не може бути прийнята як доказ, оскільки здійснена між особами без їх ідентифікації, а також без зазначення будь-яких даних, зокрема номерів телефону часу здійснення такої переписки тощо. Інших доказів на підтвердження батьківства позивачем не надано.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції, вирішуючи даний спір, правильно застосував наведені вище норми матеріального права, дав належну оцінку правовим підставам заявленого позову та зібраним у справі доказам, з урахуванням принципу диспозитивності цивільного процесу та засад змагальності сторін, відповідно до яких позивач зобов'язаний був довести обставини, на які посилався на підтвердження позову, зокрема і шляхом надання ключового доказу - висновку експертизи з питання походження дитини, у зв'язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність факту батьківства ОСОБА_2 стосовно ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 , та з цих підстав правильно відмовив у задоволенні позовних вимог за їх недоведеністю.
Доводи апеляційної скарги вказаних висновків не спростовують та обмежуються посиланням на те, що відповідач визнає своє біологічне батьківство відносно ОСОБА_3 ..
Проте ці аргументи були перевірені судом першої інстанції і з урахуванням установлених обставин спростовані під час розгляду справи з посиланням на оцінку сукупності зібраних у справі доказів, в тому числі оцінки їх на предмет належності і допустимості.
Відсутність об'єктивних даних про походження дитини від відповідача, зокрема наданих позивачем належних та допустимих доказів такого походження (листів, заяв, анкет, інших документів, а також показань свідків, пояснень самих сторін, які достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства) разом із висловленим письмово бажанням відповідача стати батьком дитини не обумовлює застосування статті 128 СК України.
Також слід звернути увагу, що відповідно до ч.4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову; якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Апеляційний суд звертає увагу, що суд не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи, адже повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову про визнання батьківства.
З огляду на те, що не було підстав для задоволення позовних вимог щодо батьківства ОСОБА_2 стосовно ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 , за недоведеністю, не має підстав і для задоволення позовних вимог про внесення змін до актового запису та стягнення аліментів, які є похідними від первісного.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції всебічно та об'єктивно з'ясував обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, встановив правовідносини, що склалися між сторонами, й обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог.
Однак, посилання суду першої інстанції на відсутність спору між сторонами, як на підставу відмови у задоволенні позовних вимог є помилковою. Зокрема сама подача позову свідчить про наявність між сторонами спору. Крім того, з боку відповідача не зважаючи на те, що він визнав позовні вимоги, не вживалось жодних дій щодо звернення у позасудовому порядку до органів ДРАЦС для реєстрації його як батька дитини. Зазначені мотиви слід виключити із мотивувальної частини рішення як зайві.
Відповідно до пунктів 3 та 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Оскільки суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відмову у задоволені позовних вимогу у зв'язку із недоведеністю, однак помилково включив в оскаржуване рішення аргументацію про відсутність спору між сторонами, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне змінити рішення суду першої інстанції, шляхом виключення з його мотивувальної частини зазначених аргументів, а тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
З огляду на те, що апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, однак не задовольнив позовні, підстав для відшкодування, зміни або перерозподілу судових витрат у відповідності до ст.141 ЦПК України не має.
Керуючись ст. ст. 368, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Білуха Р. М. задовольнити частково.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 грудня 2024 року змінити, виключивши із мотивувальної частини доводи щодо відсутності спору між сторонами.
В іншій частині рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 грудня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 13 травня 2025 року.
Судді: