13 травня 2025 року
м. Київ
справа № 185/6646/24
провадження № 51-1747 cк 25
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2024 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 04 лютого 2025 року,
встановив:
За вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2024 року ОСОБА_5 засуджено за ч. 1 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Вирішено питання щодо речових доказів у провадженні.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 04 лютого 2025 року вказаний вирок змінено в частині зарахування домашнього арешту в строк покарання.
На підставі п. 7 ч. 1 ст. 72 КК зараховано ОСОБА_5 у строк покарання строк цілодобового домашнього арешту за період з 30 травня 2024 року по 29 липня 2024 року включно та за період з 03 жовтня 2024 року по 04 лютого 2025 року включно, з розрахунку три дні домашнього арешту за один день позбавлення волі.
В іншій частині вирок суду залишено без змін.
Відповідно до обставин, встановлених у вироку суду, ОСОБА_5 28 травня 2024 року, близько 18:00, перебуваючиу приміщенні кухонної кімнати квартири АДРЕСА_1 , під час вживання алкогольних напоїв на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин з малознайомим ОСОБА_6 , діючи умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння та його наслідки, взяв у праву руку кухонний ніж та наніс ним один удар в область живота ОСОБА_6 , чим спричинив останньому тілесне ушкодження у вигляді проникаючого колото- різаного поранення черевної стінки ліворуч, яке за своїм характером відноситься до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпечності для життя в момент заподіяння.
Продовжуючи свої дії спрямовані на спричинення тілесних ушкоджень потерпілому, ОСОБА_5 умисно наніс ще один удар ножем в область шиї зліва та один удар в область стегна ОСОБА_6 , чим спричинив йому тілесні ушкодження у вигляді непроникаючих колото-різаних поранень на бічній поверхні шиї зліва в нижній третині та на задній поверхні лівого стегна в середній третині, які за своїм характером відносяться до легких тілесних ушкоджень, які спричинили короткочасний розлад здоров'я впродовж більше шести днів, але не більше як три тижні.
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_4 посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить змінити призначене покарання ОСОБА_5 , застосувавши до нього положення ст. 75 КК.
В обґрунтування своїх доводів посилається на те, що апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні скарги сторони захисту щодо застосування ст. 75 КК, не врахував повною мірою пом'якшуючих обставин, зокрема визнання вини, щире каяття та усіх даних про особу засудженого, які наявні в матеріалах справи, а саме позитивних характеристик за місцем проживання, наявності на утриманні чотирьох неповнолітніх дітей, що свідчить про міцні соціальні зв'язки, а також відсутність будь-яких претензій з боку потерпілого та його особисте прохання не позбавляти волі ОСОБА_5 .
Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи та дослідивши долучені до скарги копії судових рішень, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з наступних підстав.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 121 КК у касаційній скарзі не оспорюються.
Доводи захисника про невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість та незастосування до нього положень ст.75 КК є необґрунтованими.
Згідно зі статтями 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання має бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Згідно ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст. 414 КПК, означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Згідно вимог ст. 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання, зокрема, у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість його виправлення без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору форми реалізації кримінальної відповідальності. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Призначаючи ОСОБА_5 покарання суд, дотримуючись наведених вимог кримінального закону, урахував усі обставини кримінального провадження, в тому числі й тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно ст.12 КК відноситься до тяжких злочинів, конкретні обставини його вчинення, дані про особу винного, який в силу ст. 89 КК не судимий, має постійне місце проживання, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, а також наявність обставин, які пом'якшують покарання, а саме: визнання вини та знаходження на утриманні чотирьох неповнолітніх дітей. З обставин, які обтяжують покарання винного, суд врахував вчинення злочину ОСОБА_5 у стані алкогольного сп'яніння.
У зв'язку з вищенаведеним, суд дійшов обґрунтованого висновку про про те, що виправлення та перевиховання ОСОБА_5 можливе лише в умовах ізоляції від суспільства, і тому призначив йому покарання в межах санкції ч. 1 ст. 121 КК.
Суд апеляційної інстанції переглядаючи судове рішення в межах своєї компетенції, ретельно перевірив доводи апеляційної скарги сторони захисту, які є аналогічними доводам, наведеним в касаційній скарзі, та дійшов висновку про те, що таке покарання є справедливим, достатнім та необхідним для виправлення ОСОБА_5 та запобігання вчинення нових злочинів, відповідає загальним засадам, що передбачені статтями 50, 65 КК.
Крім того, як вбачається з ухвали апеляційного суду, питання щодо можливості застосування положень ст. 75 КК до ОСОБА_5 було предметом оцінки апеляційного суду і цей суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням.
При цьому, апеляційним судом враховано, що ОСОБА_5 раніше вже притягувався до кримінальної відповідальності, однак належних висновків для себе не зробив та вчинив новий злочин проти життя та здоров'я особи, використовуючи малозначний привід, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, взявши ніж до рук наніс потерпілому удари в життєво важливий орган, що свідчить про те, що останній зухвало ставився до можливих негативних наслідків від своїх протиправних дій.
На рахунок відшкодування матір'ю ОСОБА_5 матеріальної шкоди у розмірі 200 грн, колегія суддів апеляційного суду зазначила, що вказане відшкодування заподіяної шкоди ОСОБА_6 не є співмірним з тяжкими наслідками для здоров'я потерпілого, які настали, а тому і не може враховуватися судом під час призначення покарання, як обставина, що його пом'якшує.
З вказаними висновками погоджується і колегія суддів Верховного Суду.
Призначаючи засудженому покарання за вчинений злочин, суди попередніх інстанції вимог закону України про кримінальну відповідальність не порушили.
Що стосується доводів захисника про позицію потерпілого, який просив суд не позбавляти волі ОСОБА_5 як підстави для застосування положень ст.75 КК, колегія суддів зазначає, що позиція потерпілого не є визначальною при призначенні виду та розміру покарання та не обмежує суд у реалізації своїх дискреційних повноважень, визначених законом про кримінальну відповідальність.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі захисника мотиви щодо незгоди з судовими рішеннями в частині призначеного ОСОБА_5 покарання, не спростовують висновків судів та не містять переконливих доводів, які би дозволили Верховному Суду поставити під сумнів законність та обґрунтованість цих судових рішень.
Суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Верховний Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 на вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2024 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 04 лютого 2025 року відносно ОСОБА_5 .
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_7 ОСОБА_2 ОСОБА_3