14 травня 2025 року
м. Київ
справа № 643/6077/20
провадження № 61-6102ск25
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Коломієць Г. В. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 26 липня 2024 року та на постанову Харківського апеляційного суду від 05 березня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловського Володимира Анатолійовича про визнання незаконними дій, визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, відшкодування шкоди,
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк»), правонаступником якого є Акціонерне товариство «Сенс Банк» (далі - АТ «Сенс Банк»), приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловського В. А. (далі - приватний нотаріус КМНО Чуловський В. А.), в якому просив суд:
- визнати незаконними дії приватного нотаріуса КМНО Чуловського В. А. щодо вчинення 31 жовтня 2017 року виконавчого напису, зареєстрованого в реєстрі за
№ 24293 про стягнення з нього на користь ПАТ «Укрсоцбанк» грошових коштів у сумі 202 901,62 доларів США за договором кредиту від 06 липня 2007 року
№ 839/3/27/38/7-285;
- визнати незаконними дії ПАТ «Укрсоцбанк» щодо звернення із вимогою до приватного нотаріуса про вчинення відповідного виконавчого напису;
- визнати виконавчий напис, вчинений 31 жовтня 2017 року приватним нотаріусом КМНО Чуловським В. А., зареєстрований у реєстрі за № 24293, таким, що не підлягає виконанню;
- стягнути солідарно з відповідачів на його користь у порядку відшкодування шкоди 1 220 100,00 грн.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 23 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 28 березня 2023 року, позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ «Альфа-Банк», приватного нотаріуса КМНО Чуловського В. А. про визнання незаконними дій, визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, відшкодування шкоди залишено без задоволення.
Постановою Верховного Суду від 06 вересня 2023 року касаційну скаргу
ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Московського районного суду м. Харкова від 23 лютого 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 28 березня 2023 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 26 липня 2024 року позов ОСОБА_1 до АТ «Сенс Банк», приватного нотаріуса КМНО Чуловського В. А. про визнання дій незаконними, визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, відшкодування шкоди задоволено частково.
Визнано виконавчий напис, вчинений 31 жовтня 2017 року приватним нотаріусом КМНО Чуловським В. А., зареєстрований у реєстрі за № 242930, про звернення стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УКРСОЦБАНК» грошових коштів у сумі 202 901,62 доларів США за кредитним договором № 839/2/27/38/7-285 від 06 липня 2007 року таким, що не підлягає виконанню.
Відмовлено у задоволенні позовних вимог до приватного нотаріуса КМНО Чуловського В. А.
Відмовлено у задоволенні позовних вимог в частині визнання дій незаконними, відшкодування шкоди.
Стягнуто з АТ «Сенс Банк» на користь держави судовий збір у сумі 840,80 грн.
Стягнуто з АТ «Сенс Банк» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2 000,00 грн.
Постановою Харківського апеляційного суду від 05 березня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Московського районного суду м. Харкова від 26 липня 2024 року змінено, мотивувальну частину рішення викладено в редакції постанови.
Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 26 липня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 05 березня 2025 року у вищевказаній справі повернуто заявнику.
08 травня 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку вдруге звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Московського районного суду м. Харкова від 26 липня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду
від 05 березня 2025 року (надійшла до суду 12 травня 2025 року), у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив суд скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови
у задоволенні позовних вимог, ухвалити в цій частині нове про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої та другої статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу.
У касаційній скарзі заявник заявив клопотання про поновлення строку подачі касаційної скарги.
Клопотання обґрунтовано тим, що вперше з касаційною скаргою він звернувся
в межах процесуальних строків касаційного оскарження, а ухвалу про повернення касаційної скарги отримав засобами поштового зв'язку 08 травня 2025 року, що підтверджено доказами.
Враховуючи викладене, клопотання заявника про поновлення строку подачі касаційної скарги підлягає задоволенню.
Однак, подана касаційна скарга не може бути прийнята касаційним судом до розгляду та вирішено питання про відкриття касаційного провадження з огляду на наступне.
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного
у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції
в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Касаційна скарга ОСОБА_1 не відповідає зазначеним вище вимогам закону.
У касаційній скарзі заявник посилається, як на підставу касаційного провадження на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, та зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Верховний Суд звертає увагу заявника на те, що посилання на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, як на підставу касаційного оскарження, не може бути прийняте касаційним судом, оскільки воно є загальним та не відповідає вимогам, викладеним у ЦПК України.
Зокрема, заявник не вказує, щодо питання застосування якої саме норми права та у яких саме подібних правовідносинах, на думку заявника, відсутній висновок Верховного Суду.
За таких обставин, відповідно до вимог частини другої, четвертої статті 392 ЦПК України, заявнику необхідно надати суду уточнену редакцію касаційної скарги
з посиланням на підставу (підстави) касаційного оскарження, передбачену (передбачені) частиною другою статті 389 ЦПК України та надіслати копії уточненої редакції касаційної скарги і доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи.
Також, у порушення пункту 3 частини четвертої статті 392 ЦПК України до касаційної скарги доданий документ, що підтверджує сплату судового збору за оскарження постанови суду апеляційної інстанції у розмірі 21 020,00 грн, однак це не підтверджує сплату судового збору у повному розмірі.
Порядок сплати та розмір судового збору визначено Законом України від 08 липня 2011 року «Про судовий збір», який набрав чинності 01 листопада 2011 року. При цьому з 15 грудня 2017 року набули чинності зміни до вказаного Закону України щодо сплати судового збору на підставі Закону України від 03 жовтня 2017 року
№ 2147-VIII.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно зі статтею 4 Закону України «Про судовий збір» за подання касаційної скарги справляється судовий збір, який відповідно до підпункту 7 пункту 1 частини другої цієї статті становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви в розмірі оспорюваної суми.
Підпунктом 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір»
(у редакції, чинній на день звернення до суду з цим позовом) передбачено, що за подання позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою-підприємцем ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до підпункту 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою-підприємцем ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
При цьому суд звертає увагу заявника на те, що відповідно до вимог Закону України «Про судовий збір» розрахунок розміру судового збору за подання касаційної скарги слід здійснювати, виходячи зі ставки, яка підлягала сплаті при поданні позовної заяви, а не з тієї суми, яка фактично була сплачена позивачем.
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом у 2020 році та заявляв 3 позовні вимоги немайнового характеру та позовну вимогу майнового характеру.
Станом на 01 січня 2020 року прожитковий мінімум для працездатних осіб був встановлений у розмірі 2 102,00 грн (0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 840,80 грн).
ОСОБА_1 оскаржує рішення суду першої та апеляційної інстанції в частині відмовлених позовних вимог (відшкодування шкоди та в частині визнання дій незаконними).
До касаційної скарги заявником долучено квитанцію про сплату судового збору
у розмірі 21 020,00 грн за позовну вимогу майнового характеру.
Однак, заявником не надано доказів про сплату судового збору за дві позовні вимоги немайнового характеру, а саме визнання незаконними дії приватного нотаріуса КМНО Чуловського В. А. та визнання незаконними дії ПАТ «Укрсоцбанк».
Отже, заявнику необхідно доплатити судовий збір за дві позовні вимоги немайнового характеру у розмірі 3 363,20 грн((840,80*2)*200%=3 363,20).
Судовий збір за подання касаційної скарги до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду має бути перераховано або внесено до ГУК у м. Києві/Печерс. р-н/22030102, код ЄДРПОУ: 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), МФО: 899998, номер рахунку отримувача (стандарт ІВАN): UA288999980313151207000026007, ККДБ: 22030102 «Судовий збір (Верховний Суд, 055»).
Порядок сплати судового збору визначено статтею 6 Закону України «Про судовий збір». На підтвердження сплати судового збору необхідно надати суду документ, що підтверджує його сплату.
Відповідно до вимог частин другої, третьої статті 393 ЦПК України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Ураховуючи викладене, касаційну скаргу слід залишити без руху та надати заявнику строк для усунення недоліків.
Керуючись статтями 185, 389, 392, 393 ЦПК України, Верховний Суд
Клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку подачі касаційної скарги задовольнити. Поновити ОСОБА_1 процесуальний строк для подачі касаційної скарги.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 26 липня 2024 року на постанову Харківського апеляційного суду від 05 березня 2025 року залишити без руху та надати строк для виконання вимог ухвали, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.
У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали настануть наслідки, передбачені законом.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Г. В. Коломієць