07 травня 2025 року
м. Київ
справа № 756/10512/24
провадження № 61-2433св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Луспеника Д. Д.,
суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідачка - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Балашов Юрій Вячеславович, на постанову Київського апеляційного суду від 21 лютого 2025 року у складі колегії суддів: Сушко Л. П., Болотова Є. В., Олійника В. І.,
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 08 серпня 2014 року між нею та ОСОБА_2 було укладено нотаріально посвідчений договір позики, за умовами якого вона передала відповідачці у борг грошові кошти у розмірі 299 720,00 грн, що в еквіваленті становило 23 600,00 дол. США, які остання зобов'язалася повернути до 08 лютого 2015 року.
На забезпечення виконання зобов'язань за договором позики 08 серпня 2014 року відповідачка передала їй в іпотеку земельні ділянки, кадастрові номери 3221886801:31:160:0167, 3221886801:31:160:0168, та житловий будинок, загальною площею 149,5 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
31 жовтня 2014 року вони уклали договір про внесення змін № 1 до договору позики, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Склар О. С. (далі - приватний нотаріус Скляр О. С.) 08 серпня 2014 року за реєстровим № 1836, згідно з яким пункти 1-3 договору позики викладено у новій редакції, зокрема позикодавець передав, а позичальник прийняв у власність 458 430,00 грн, що в еквіваленті становить 35 400,00 дол. США, та зобов'язався повернути до 31 квітня 2015 року.
Відповідно до умов договору позики та іпотечного договору сторони домовилися, що підтвердженням виконання зобов'язань позичальником є розписка про отримання позикодавцем чергових платежів.
ОСОБА_2 зобов'язань за договором позики належно не виконувала та у листопаді 2015 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 та приватного нотаріуса Скляр О. С. про визнання договору позики виконаним, а ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом про стягнення боргу за договором позики (справа № 757/23242/15-ц).
Постановою Апеляційного суду м. Києва від 19 червня 2018 року (справа № 757/23242/15-ц) позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.
Вирішуючи позовні вимоги апеляційний суд, зокрема, виходив з того, що ОСОБА_2 надала докази сплати боргу у розмірі 35 400,00 дол. США.
Водночас відповідно до висновку експерта від 22 жовтня 2020 року № 356/1 Українського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України, складеного в рамках кримінального провадження від 10 червня 2020 року № 12020100100004739, записи про те, що ОСОБА_2 повернула ОСОБА_1 борг у розмірі 3 600,00 дол. США та 29 900,00 дол. США були підроблені.
Посилаючись на наведене, ОСОБА_1 просила суд стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за договором позики у розмірі 32 000,00 дол. США, що в еквіваленті становить 1 305 600,00 грн, та звернути стягнення на предмет іпотеки,
а саме земельні ділянки, кадастрові номери 3221886801:31:160:0167, 3221886801:31:160:0168, та житловий будинок, загальною площею 149,5 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 17 жовтня 2024 року відмовлено у відкритті провадження у справі.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що предмет спору у цій справі та у цивільній справі № 757/23242/15-ц (за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Скляр О. С., про визнання договору позики виконаним, договору іпотеки закінченим та стягнення надлишково перерахованої суми позики, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Скляр О. С., про звернення стягнення на предмет іпотеки) є тотожним. Вимоги ОСОБА_1 вже були предметом судового розгляду, за наслідками розгляду яких ухвалено судове рішення, що набрало законної сили, що відповідно до статті 186 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) є підставою для відмови у відкритті провадження у справі.
Постановою Київського апеляційного суду від 21 січня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 17 жовтня 2024 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо в позовах, які розглядалися судами, одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
Суд першої інстанції не взяв до уваги, що позивачка звернулася до суду з позовом у справі № 756/10512/24, змінивши підставу позову, зокрема посилалася на результати досудового розслідування у кримінальному провадженні, а саме на висновок криміналістичної експертизи, яким встановлено дописування у документі про сплату боргу.
Обставини справи зазначені позивачкою (підстави позову) ОСОБА_1 у справі № 765/10512/24 та у справі № 757/23242/15-ц є різними, а отже, оскільки нетотожність хоча б одного з елементів (сторони, підстави або предмета спору) не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору, а тому у суду першої інстанції були відсутні підстави для застосування пункту 2 частини першої статті 186 ЦПК України.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У лютому 2025 року ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Балашов Ю. В., звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 21 січня 2025 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував, що обставини, на яких ґрунтувався зустрічний позов у справі № 757/23242/15-ц та у цій справі, є тотожними. Натомість посилання позивачки на висновок криміналістичної експертизи, яким встановлено дописування у документі про оплату боргу, який з'явився вже після завершення судового розгляду справи № 757/23242/15-ц, фактично є новим доказом, а отже, не змінює предмета та підстави позову.
Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що не вважаються зміною підстави позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.
У цій справі позивачка стверджує про наявність заборгованості та про дописування цифр у розписці. Такі твердження є тотожними у обох справах та були предметом дослідження у справі № 757/23242/15-ц, зокрема, за клопотанням ОСОБА_1 у зазначеній справі призначалася судово-технічна експертиза для підтвердження її посилань на дописування цифр у розписці. Однак експертиза не була проведена у зв'язку з її неоплатою, ненаданням експерту додаткових матеріалів та подальшою відмовою ОСОБА_1 від проведення експертизи.
Фактичний судовий розгляд справи № 757/23242/15-ц відбувся у 2015 році. Постановою Верховного Суду від 28 травня 2024 року (провадження
61-37685св18) касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а постанову Апеляційного суду міста Києва 19 червня 2018 року - без змін.
Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та направляючи справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, суд апеляційної порушив принцип правової визначеності.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 26 лютого 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Балашов Ю. В., на постанову Київського апеляційного суду від 21 січня 2025 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 03 березня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Балашов Ю. В.,з підстав, визначених частиною другою статті 389 ЦПК України, витребувано із Вишгородського районного суду Київської області матеріали цивільної справи № 756/10512/24; надано учасникам справи строк для подання відзиву.
У березні 2025 року матеріали справи № 756/10512/24 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
У липні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Скляр О. С., у якому просила визнати договір позики від 08 серпня 2014 року, укладений між нею та ОСОБА_1 , та зміни до нього від 31 жовтня 2014 року виконаними з 28 грудня 2014 pоку, а зобов'язання ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 щодо повернення нею суми боргу в розмірі 458 430,00 грн, що в еквіваленті становить 35 400,00 дол. США, визнати припиненими з 28 грудня 2014 pоку; визнати договір іпотеки від 08 серпня 2014 року таким, що закінчив свою дію 28 грудня 2014 року в день припинення основного зобов'язання ОСОБА_2 ; стягнути зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 надлишково сплачені кошти в розмірі 126 732,00 грн; стягнути зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на відшкодування моральної шкоди 20 000,00 грн.
У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом, у якому просила в рахунок погашення заборгованості в розмірі 1 181 812,78 грн звернути стягнення на предмет іпотеки: земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер 3221886801:31:160:0167, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 ; земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер 3221886801:31:160:0168, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 ; житловий будинок, розташований
за адресою: АДРЕСА_2 , загальною
площею 149,5 кв. м, житловою площею 48,9 кв. м, шляхом визнання за нею права власності на зазначене майно.
У зазначеній справі (№ 757/23242/15-ц) ОСОБА_1 стверджувала, що ОСОБА_2 будь-яких платежів у рахунок погашення заборгованості не здійснювала, зустрічі уникає, внаслідок чого станом на 28 вересня 2016 року утворилася заборгованість, яка складається із боргу у сумі 35 400,00 дол. США, що в еквіваленті становить 921 940,00 грн, інфляційних втрат за період з 31 квітня 2015 року до 31 серпня 2016 року та 3 % річних у сумі 41 373 грн, у зв'язку із чим у неї виникло право звернути стягнення на предмет іпотеки, вартість якого за погодженням сторін визначена у розмірі 370 500,00 грн.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 12 грудня 2017 року (справа № 757/23242/15-ц) у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Скляр О. С., про визнання договору позики виконаним, договору іпотеки закінченим та стягнення надлишково перерахованої суми позики відмовлено.
Постановою Апеляційного суду міста Києва від 19 червня 2018 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 28 травня 2020 року, апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 грудня 2017 року скасовано, ухвалено нове рішення.
Позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Визнано припиненими зобов'язання ОСОБА_2 за договором позики, який укладено 08 серпня 2014 року, із змінами від 31 жовтня 2014 року, між
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скляр О. С.
Визнано припиненою іпотеку за договором іпотеки, який укладено 08 серпня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скляр О. С.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення надлишково перерахованої суми позики, відшкодування моральної шкоди відмовлено.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Скляр О. С., про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено.
Правове обґрунтування
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії.
Діяльність суду при здійсненні судочинства в цивільних справах відбувається у чіткій послідовності, визначеній нормами ЦПК України.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили, за тими самими вимогами.
Необхідність застосування пункту 2 частини першої статті 186 ЦПК України зумовлена неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та властивістю судового рішення, що набрало законної сили. За змістом наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц (провадження № 14-58цс18)).
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Разом із тим не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні у ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)).
Визначаючи підстави позову як елемент його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону, позивач просить про захист свого права.
Повторне звернення з тими самими вимогами з тих самих підстав фактично свідчить про намагання домогтися нового слухання справи та нового її вирішення, що не відповідає принципу юридичної визначеності та суперечить положенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зі змісту постанови Апеляційного суду міста Києва від 19 червня 2018 року у справі № 757/23242/15-ц відомо, що ОСОБА_2 на підтвердження виконання зобов'язання за договором позики надала суду першої інстанції оригінал розписки, згідно з якою ОСОБА_1 отримала: 08 вересня 2014 року - 600,00 дол. США, 02 жовтня 2014 року - 3 600,00 дол. США, з 08 листопада до 28 листопада 2014 року - 400,00 дол. США, 28 листопада 2014 року - 900,00 доларів США, 28 грудня 2014 року - 29 900,00 дол. США.
ОСОБА_1 підтвердила, що підписи та прізвище у розписці написані нею. Однак стверджувала, що цифри «3» та «29» проставлені не нею, а дописані.
Суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_1 не надала будь-яких доказів на підтвердження того, що зазначена розписка містить дописки у вигляді цифр «3» від 02 жовтня 2014 року та «29» від 28 грудня 2014 року. Зокрема, за її клопотанням суд першої інстанції призначав судову технічну експертизу для підтвердження посилань відповідачки, що вищезазначені цифри є дописаними. Однак ОСОБА_1 проведення експертизи не оплатила, додаткові матеріали на вимогу експертів не надала, а надалі відмовилася від проведення експертизи.
Звертаючись до суду з цим позовом (справа № 756/10512/24), ОСОБА_1 посилалася на те, що відповідно до висновку експерта від 22 жовтня 2020 року № 356/1 Українського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України, складеного в рамках кримінального провадження від 10 червня 2020 року № 12020100100004739, записи про те, що ОСОБА_2 повернула ОСОБА_1 борг у розмірі 3 600,00 дол. США та 29 900,00 дол. США, були підроблені, шляхом дописування у першому випадку цифри «3», а у другому - «2» і «9».
Предметом позову у справі, що переглядається (№ 756/10512/24), та зустрічного позову у справі № 757/23242/15-ц є вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки у зв'язку із неповерненням боргу за договором позики.
Позивачем (за зустрічним позовом) у справі № 757/23242/15-ц є ОСОБА_1 , відповідачкою - ОСОБА_2 , тобто суб'єктний склад у зазначеній справі та у справі, що переглядається, співпадає.
За таких обставин, установивши, що у справі № 757/23242/15-ц та у справі № 756/10512/24, яка є предметом касаційного перегляду, одночасно збігаються сторони, підстава та предмет спору, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у відкритті провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 186 ЦПК України.
Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги про те, що не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами, зокрема посиланням на новий доказ (висновок експерта від 22 жовтня 2020 року № 356/1), отриманий позивачкою після ухвалення судового рішення (справа № 757/23242/15-ц), при збереженні в ньому первісних обставин.
У контексті наведеного доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції помилково скасував ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 17 жовтня 2024 року, ухвалену з дотриманням норм процесуального права, є обґрунтованими.
Чинне процесуальне законодавство України не допускає подання позивачем нового позову про той самий предмет і з тих самих підстав, з яких вже є ухвалене судове рішення, що фактично полягатиме у переоцінці обставин, встановлених рішенням суду, яке набрало законної сили.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Оскільки суд апеляційної інстанції скасував законне та обґрунтоване судове рішення суду першої інстанції, яке відповідало вимогам закону, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення в силі ухвали суду першої інстанції.
Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Зважаючи на те, що касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка звільнена від сплати судового збору як особа з інвалідністю ІІ групи, задоволено, колегія суддів вважає, що зі ОСОБА_1 необхідно стягнути у дохід держави 605,60 грн на відшкодування судового збору за подання касаційної скарги.
Керуючись статтями 400, 409, 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Балашов Юрій Вячеславович, задовольнити.
Постанову Київського апеляційного суду від 21 січня 2025 року скасувати, ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 17 жовтня 2024 року залишити в силі.
Стягнути зі ОСОБА_1 у дохід держави на відшкодування судового збору 605,60 грн за подання касаційної скарги.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийД. Д. Луспеник
Судді:І. Ю. Гулейков
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець