Справа № 175/4629/24
Провадження № 2/175/781/24
12 травня 2025 року с. Слобожанське
Дніпровський районний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого - судді Бойка О.М.
із секретарем - Кальченко Ю.О.
розглянувши у судовому засіданні в с. Слобожанське цивільну справу за позовною заявою Акціонерного Товариства «Сенс банк» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості,-
У квітні 2024 року АТ «Сенс Банк» звернувся до Дніпровського районного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позову зазначено, що 17.05.2021 року між Акціонерним товариством «Альфа Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №631653153.
Згідно умов договору банк зобов'язується надати позичальнику кредит, а останній зобов'язується в порядку та на умовах, визначених кредитним договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені кредитним договором. Умовами договору передбачено, що у випадку невиконання позичальником умов договору останній зобов'язаний достроково виконати всі боргові зобов'язання перед банком протягом 30 календарних днів з дня отримання від банку інформації. Банк виконав перед позичальником свій обов'язок щодо надання кредиту.
12.08.2022 загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк». Запис про зміну найменування позивача внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 30.11.2022 року.
Оскільки, відповідачем не виконано взятих на себе зобов'язань, позивач змушений звернутися в суд з даним позовом та просить його задовольнити, стягнути з ОСОБА_1 заборгованість по кредитному договору у розмірі 99539,57 грн., а також понесені судові витрати.
Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву в якому вказав, що заперечує позовні вимоги у повному обсязі та просить суд відмовити у їх задоволенні.
Вказав, що не укладав кредитний договір у розумінні ЦК України та ЗУ «Про споживче кредитування». Також вказав, що не був належним чином ознайомлений із умовами договору кредитування.
Не погоджується із сумою заборгованості та зазначає, що банком не доведено факту надання коштів відповідачу.
Відповідач у судове засідання не з'явилась, про час і місце судового засідання повідомлялась належним чином, причину неявки суду не повідомила, надала заяву про розгляд справи за її відсутності.
За таких обставин, згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку про задоволення позовних вимог.
Судом встановлено, що 12.08.2022 загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк». Запис про зміну найменування позивача внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 30.11.2022 року.
Позивач вказує, що 17.05.2021 року між Акціонерним товариством «Альфа Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №631653153.
Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).
Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб визначений законами України.
Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N2, 4, 7 та 11 до Конвенції", кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з положеннями ч.ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. (ч. 1 ст. 89 ЦПК України).
Згідно з п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За нормою ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа ( кредитодавець ) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Положеннями ч.1ст. 1049 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Згідно ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону. Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторін.
Нормами ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Як позивач зазначає між ним та відповідачем був укладений Кредитний договір №631653153 від 17.05.2021, проте, жодного єдиного документу, як Кредитний договором №631653153 від 17.05.2021, чи додатків до нього не надано.
Надано лише «довідку про систему гарантування вкладів фізичних осіб без номеру та без дати складення чи підпису.
Заявлені позивачем вимоги стосуються споживчого кредитування, а отже дані правовідносини регулюються спеціальним Законом України «Про споживче кредитування» (із змінами та доповненнями).
Відповідно до п.1-1 частини 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов?язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов?язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.
Довідка про систему гарантування вкладів фізичних осіб, яка не містить ані будь-якого номеру, ані дати складання/підпису, взагалі не стосується споживчого кредитування, а стосується виключного банківського вкладу.
Документ без назви (розділ 1 даного документу «Інформація та контактні дані кредитодавця») від 17.05.2021р. без будь-якого номеру за своїм змістом та структурою повністю співпадає з «Паспортом споживчого кредиту. Інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит (Стандартизована форма)» - Додаток 1 до Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до частини 2 ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування» до укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту.
Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію») із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності.
У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті.
Таким чином, законодавчо встановлено, що Паспорт споживчого кредиту (з відповідною інформацією) надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит.
Верховний Суд у складі Об?єднаної палати Касаційного цивільного суду у Постанові від 23 травня 2022р. (справа 393/126/20)
прямо зазначив, що «потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов?язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов?язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту.
Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту».
Стосовно документу Пропозиції на укладення угоди про обслутовування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії ПАТ «Альфа-Банк», то він також не містить номеру, дати його складання, місця укладення та підписів сторін, тобто в цьому документі відсутні обов?язкові умови будь-якого договору та відсутне підтвердження волевиявлення сторін.
Умови договору про споживчий кредит, його форма та порядок укладення регламентовані статтями 12, 13 та 14 Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» в редакції Закону, що діяла станом на 17.05.2021р., у договорі про споживчий кредит зазначаються: найменування та місцезнаходження кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), прізвище, ім?я, по батькові та місце проживання споживача (позичальника); тип кредиту (кредит, кредитна лінія, кредитування рахунку тощо), мета отримання кредиту; загальний розмір наданого кредиту; порядок та умови надання кредиту; строк, на який надається кредит; необхідність укладення договорів щодо додаткових чи супутніх послуг третіх осіб,
пов?язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту (за наявності); види забезпечення наданого кредиту (якщо кредит надається за умови отримання забезпечення); процентна ставка за кредитом, її тип (фіксована чи змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок зміни, та сплати процентів; орієнтовна реальна річна процентна ставка та орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит. У разі відсутності у кредитодавця інформації про вартість певної додаткової або супутньої послуги, що надається споживачу третьою особою під час укладення договору про споживчий кредит, орієнтовна вартість такої послуги визначається відповідно до пункту 7 частини третьої статті 9 цього
Закону. Усі припущення, використані для обчислення орієнтовної реальної річної процентної ставки та/або орієнтовної загальної вартості кредиту, повинні бути зазначені; порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися); інформація про наслідки прострочення виконання зобов?язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов?язання за договором про споживчий кредит; порядок та умови відмови від надання та одержання кредиту; порядок дострокового повернення кредиту; відповідальність сторін за порушення умов договору.
Аналіз доданих до позовної заяви документів дає підстави вважати, що ми не обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов?язань, строк кредитування та інші умови, передбачені ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» в редакції статті, що діяла на момент 17.05.2021р.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов?язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов?язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має
бути досягнуто згоди.
Таким чином, Позивачем не доведено укладення з Відповідачем Кредитного договору на конкретних умовах, зокрема, відсутні погоджені сторонами сума кредиту, відсоткова ставка кредиту, строк кредитування, відповідальність за порушення умов договору (пеня, штраф тощо) в розумінні статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» в редакції Закону, що діяла станом на 09.09.2018р.
Позивачем заявлена позовна вимога про стягнення заборгованості по кредиту станом на 22.01.2023р. у розмірі 99 539,57 грн. без зазначення, з яких позицій ця заборгованість складається (тіло кредиту, відсотки тощо).
До позовної заяви додані Виписка по рахунку з кредитної карти World Debit Mastercard за період з 17.05.2021р. по 22.01.2023р. та Розрахунок заборгованості за кредитом. Виписка по рахунку містить списання процентів за користування кредитом, списання процентів за овердрафт, списання на розрахунково-касове обслуговування картки, списання плати за
користування послугою SMS-інформування, причому можливість таких списань не передбачена жодним доказом, що міститься в матеріалах справи.
Розрахунок заборгованості, на який посилається Позивач, не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, яка вказані Банком в позовній заяві, а отже не є належним доказом існування боргу.
Заявляючи позовні вимоги, банк повинен довести, що ним було прийнято рішення про видачу картки із встановленням ліміту, така картка видавалася відповідачу і ним була отримана.
Матеріали справи не містять доказів, чи було прийнято банком рішення про видачу кредитної картки, яка саме картка була видана Відповідачу та чи видана вона взагалі, а також доказів про розмір кредитних коштів/встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Також матеріали справи не містять жодного доказу про отримання Відповідачем кредитної картки.
Жодних належних доказів тих обставин, про які заявляє Позивач у позовній заяві, а саме, що Відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку за договором від 17.05.2021 року та наявність заборгованості за наданим кредитом, матеріали справи не містять.
Як вбачається з Розрахунку заборгованості за кредитом, Банк, пред?являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту, стягнути зокрема заборгованість за процентами та заборгованість за неустойками (комісія, штраф).
Як вказувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17, анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг та паспорт споживчого кредиту не є кредитним договором, оскільки без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у Анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами та пені за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з Тарифів та витяг з Умов та правил не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду вказала, що витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та витяг з умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які не містять підпису позичальника, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети, яка не містить положень щодо розміру процентів, неустойки. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов?язань.
3 викладеного вбачається, що Позивачем не доведено розмір, порядок та умови нарахування процентів та пені, що були узгоджені сторонами при укладенні договору.
Відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
А отже, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором у розмірі 99539,47 грн. є неправомірними та не можуть бути задоволені.
Позивач в свою чергу вважав доводи відповідача необґрунтованими, проте, додатково докази для спростування зазначеного відповідачем не надав.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Таким чином, належними вважатимуться докази, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення сторін або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Вони мають належати до складу підстав позову або підстав заперечень проти нього і характеризуватися значущістю для визначення спірних правовідносин та зумовленістю цих фактів нормами матеріального права.
Суд наголошує на тому, що доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, тому подання позивачем доказів на підтвердження наведених вище обставин є обов'язковим, оскільки в цій частині між позивачем та відповідачем виник спір про право, і такі докази матимуть значення для ухвалення рішення у справі. Докази, які позивач повинен подати в рахунок обґрунтування всіх тих обставин, на які він посилається як на підставу для задоволення його вимог, і на підставі яких суд в подальшому встановлює наявність або відсутність підстав для задоволення позову чи відмови у його задоволенні, - повинні бути виключно належними та допустимими.
Позивач, як сторона по справі, зобов'язаний довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, відповідно до ст. 81 ЦПК України.
Відповідно до положень ч.ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на наведене, приймаючи до уваги вимоги позивача, виходячи із принципу диспозитивності, закріпленого ст. 13 ЦПК України, про те, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, надходить до висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.
Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, суд робить висновок, що у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості необхідно відмовити в зв'язку з тим, що позивачем не було надано належних доказів щодо об'єктивної наявності заявленої заборгованості, наданий розрахунок наявної заборгованості не може бути прийнято судом як належний доказ, оскільки сторона позивача мала можливість додати до позовної заяви документальне обґрунтування кредитної заборгованості.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 141, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги Акціонерного Товариства «Сенс банк» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості - залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.М. Бойко