06 травня 2025 року
м. Київ
cправа № 924/475/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,
за участю представників:
позивача - Сергійчук Ю. В.,
відповідачів - Демчук Л. Г., Плющ Л. П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Бартерсервіс"
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.02.2025 (судді: Василишин А. Р. - головуючий, Маціщук А. В., Бучинська Г. Б.) і рішення Господарського суду Хмельницької області від 25.09.2024 (суддя Виноградова В. В.) у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Бартерсервіс"
до Хмельницької міської ради, Міського комунального підприємства - ринок "Ранковий"
про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,
У травні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Бартерсервіс" (далі - ТОВ "ТД "Бартерсервіс") звернулося до Господарського суду Хмельницької області з позовом (з урахуванням змін) до Хмельницької міської ради, Міського комунального підприємства - ринок "Ранковий" (далі - МКП - ринок "Ранковий") про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою площею 0,84 га, яка перебуває в постійному користуванні позивача згідно з державним актом серії ХМ № 0053 від 28.02.1994 (далі -державний акт від 28.02.1994), та розташована за адресою: м. Хмельницький, вул. Геологів, 13, шляхом (1) скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права постійного користування МКП - ринок "Ранковий" на земельну ділянку, кадастровий номер 6810100000:10:001:0751; (2) скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності Хмельницької міської ради на земельну ділянку, кадастровий номер 6810100000:10:001:0751; (3) скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки, кадастровий номер 6810100000:10:001:0751, що на праві комунальної власності належить Хмельницькій міській раді; (4) звільнення МКП - ринок "Ранковий" земельної ділянки площею 0,84 га, яка перебуває в постійному користуванні позивача на підставі державного акта від 28.02.1994 та розташована за адресою: м. Хмельницький, вул. Геологів, 13.
На обґрунтування позову позивач, з посиланням на положення статей 12, 15, 16, 21, 319 Цивільного кодексу України, статей 791, 152 Земельного кодексу України, статті 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр", статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", наголошував на тому, що він є законним користувачем земельної ділянки площею 0,84 га згідно з державним актом від 28.02.1994 і земельної ділянки площею 0,24 га згідно з державним актом на право постійного користування землею серії ІІ-ХМ № 002547 від 29.12.2001 (далі - державний акт від 29.12.2001), що розташовані на вул. Геологів, 13 у м. Хмельницькому. Водночас рішеннями Хмельницької міської ради від 18.05.2016 № 62, № 63 передано в постійне користування МКП - ринок "Ранковий", зокрема, земельну ділянку, кадастровий номер 6810100000:10:001:0751, до складу якої входять земельні ділянки, що перебувають у постійному користуванні позивача.
Хмельницька міська рада у відзиві на позов заперечила проти його задоволення та подала заяви про застосування позовної давності до заявлених позовних вимог.
Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 25.09.2024 в задоволенні позову відмовлено.
Місцевий господарський суд дійшов висновку про недоведення позивачем належними та допустимими доказами наявності у нього порушеного права постійного користування спірною земельною ділянкою, на захист якого подано цей позов.
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.02.2025 рішення Господарського суду Хмельницької області від 25.09.2024 залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з мотивами місцевого господарського суду про відсутність підстав для задоволення вимог заявленого позову з огляду на недоведення обставин порушення прав та інтересів позивача у наведеному випадку.
Не погоджуючись із висновками судів попередніх інстанцій, ТОВ "ТД "Бартерсервіс" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.02.2025 і рішення Господарського суду Хмельницької області від 25.09.2024 у цій справі та задовольнити позовні вимоги.
Скаржник наголошує на тому, що оскаржені у справі судові рішення постановлені з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням процесуального права; на обґрунтування підстав касаційного оскарження посилається на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме суди попередніх інстанцій застосували норма права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.11.2019 у справі № 906/392/18, від 23.06.2020 у справі № 922/989/18, у постанові Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 924/482/21 стосовно підстав припинення права постійного користування землею; у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 689/26/17 щодо розміру земельної ділянки, право на яку переходить до нового власника житлового будинку, будівлі або споруди; у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2024 у справі № 496/1059/18 щодо способу захисту; у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 щодо дотримання критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном.
Від Хмельницької міської ради надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому рада заперечує проти доводів касаційної скарги, просить касаційне провадження за касаційною скаргою позивача закрити на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України, оскільки висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду та на які посилається скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин, що виникли у цій справі. Водночас скаржник просить у разі відсутності підстав для закриття касаційного провадження у справі - касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені у справі судові рішення - без змін як законні та обґрунтовані.
Як установили попередні судові інстанції та це підтверджено матеріалами справи, предметом позову у ній є вимоги ТОВ "ТД "Бартерсервіс" заявлені до Хмельницької міської ради, МКП - ринок "Ранковий" про скасування права постійного користування МКП - ринок "Ранковий" та права власності Хмельницької міської ради на спірну земельну ділянку, скасування її державної реєстрації та звільнення МКП - ринок "Ранковий" спірної земельної ділянки.
Рішенням місцевого господарського суду, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, у позові було відмовлено.
Вирішуючи спір у справі, попередні судові інстанції урахували положення законодавства, яке регулює спірні правовідносини, зокрема положення статей 15, 16, 316, 317, 319, 321, 328, 387, 391 Цивільного кодексу України, дослідили обставини справи і наявні у ній докази, взяли до уваги обставини, встановлені судами у господарській справі № 924/127/17 та цивільній справі № 686/8907/15-ц, та відмовили у позові за встановлених обставин недоведення позивачем порушення його прав як постійного землекористувача, тоді як для отримання судового захисту необхідно довести законність цих прав у суді.
Суди констатували, що припинення права постійного користування земельною ділянкою 0,84 га на вул. Геологів, 1 у м. Хмельницькому, яке належало попереднику позивача (Мале приватне підприємство "Ремтехсервіс") та яке, як вважав позивач, перейшло до нього, відбулось не лише юридично, а й фактично; позивачем - ТОВ "ТД "Бартерсервіс" ще в 2004 році було відчужено належне йому нежитлове приміщення речового ринку з комплексом капітальних споруд (громадського туалету та КНС) на вул. Геологів, 13, площею 386,6 м2 ТОВ "Речовий ринок "Торговий дім "Бартерсервіс" за договором купівлі-продажу нежитлового приміщення від 22.07.2004; за рішенням Хмельницької міської ради від 05.10.2005 № 34 ТОВ "Речовий ринок "Торговий дім "Бартерсервіс" надано в короткострокову оренду терміном на 5 років земельну ділянку за вказаною адресою, площею 57036 м2 під речові ринки та автостоянки та у подальшому між вказаним товариством і радою укладено договір оренди від 05.12.2005 № 040574200119, який продовжувався до 15.12.2015; за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 19.08.2024 нежитлове приміщення речового ринку з комплексом капітальних споруд (громадського туалету та КНС) площею 386,6 м2 на вул. Геологів, 13 у м. Хмельницькому 03.05.2024 зареєстроване на праві власності за ОСОБА_1 (572/1000 частки, договір купівлі-продажу від 03.05.2024 № 805) та 17.01.2023 за ТОВ "Речовий ринок "Торговий дім "Бартерсервіс" (428/1000 частки, договір купівлі-продажу від 22.07.2004 № 2883). У контексті наведеного, суди зазначили, що позивач був обізнаним про вибуття спірної земельної ділянки з його володіння, плати за неї не вносив, тобто, починаючи з 22.07.2004 року дотепер позивач фактично та юридично не здійснював володіння та користування земельною ділянкою в м. Хмельницькому на вул. Геологів, 13, а доказів протилежного ним суду не надано. Натомість, як зауважили суди, матеріали справи містять відомості про зареєстроване 27.06.2016 право комунальної власності Хмельницької міської ради та право постійного користування МКП - ринок "Ранковий" на земельну ділянку, кадастровий номер 6810100000:10:001:0751, площею 4,1605 га. Суди також надали оцінку висновку експерта від 16.08.2024 і посиланням позивача на наявність у нього примірника державного акта від 28.02.1994 та зазначили, що вони не спростовують установлених судами обставин та висновків судів, покладених основу судових рішень про відмову в позові.
Згідно з положеннями статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Як уже зазначалося, на обґрунтування підстави касаційного оскарження скаржник посилався на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України і з цієї підстави було відкрито касаційне провадження.
Отже, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваних у справі рішення та постанови в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Верховний Суд, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, а також матеріали справи, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19).
У свою чергу, Верховний Суд є судом права, а не факту, тому діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку (постанови Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 912/3192/18, від 12.11.2019 у справі № 911/3848/15, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18).
За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
У кожному випадку порівняння правовідносин та їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин (пункт 31 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).
Разом із тим зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).Верховний Суд у своїй діяльності висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.
З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування таких правових висновків у кожній конкретній справі.
Схожа правова позиція є усталеною та знайшла своє відображення у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц.
Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.
Крім того, посилання скаржника на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
Проаналізувавши висновки, які викладені у перелічених скаржником постановах Верховного Суду, колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що здійснене господарськими судами правозастосування та висновки, наведені в оскаржуваних у цій справі судових рішеннях, не суперечать правовим висновкам, які зазначені в касаційній скарзі як підстава для відкриття касаційного провадження. У цій справі, в якій подано касаційну скаргу, та у вказаних скаржником у касаційній скарзі справах відмінні фактичні обставини справи, предмет, підстави позовів, нормативно-правове регулювання спірних правовідносин. Така відмінність є істотною, що вливає на результат вирішення спору.
У справах № 906/392/18, № 924/482/21 вирішувався спір про визнання недійсним рішень ради, якими було припинено право постійного користування землею.
У справі № 922/989/18 спір стосувався права постійного користування землею, наданою для ведення фермерського господарства, у зв'язку зі смертю особи, яка таке право отримала.
У справі № 689/26/17 цивільний спір стосувався визнання права власності на земельну ділянку та визнання недійсним державного акта на право приватної власності на земельну ділянку.
У справі № 496/1059/18 спір стосувався визнання недійсним договору іпотеки та вилучення реєстраційних записів щодо нерухомого майна.
Тобто норми права застосовані судом з урахуванням конкретних обставин справи та поданих сторонами доказів в межах конкретного предмету доказування. Висновки у зазначених скаржником справах виокремлені ним із контексту судових рішень, при цьому не ураховані викладені в рішеннях правові позиції Верховного Суду стосовно спірних правовідносин та предмету спору в контексті досліджуваних судами у зазначених справах доказів та встановлених фактичних обставин.
Водночас Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на постанови суду касаційної інстанції щодо дотримання критеріїв сумісності заходу у право на мирне володіння майном, позаяк попередні судові інстанції відмовили у задоволенні позову у цій справі, що розглядається, за недоведення позивачем обставин порушення його прав як постійного землекористувача.
Доводи скаржника фактично ґрунтуються на власних запереченнях висновків судів, покладених в основу судових рішень про відмову в позові та стосуються виключно незгоди з встановленими судами обставинами справи, однак з огляду на визначені у статті 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції переоцінка доказів та встановлення по новому обставин справи не належить до повноважень Верховного Суду.
Ураховуючи конкретні обставини цієї справи, в якій подано касаційну скаргу, встановлені господарськими судами, мотиви для відмови у позові, оскаржувані судові рішення у справі не суперечать правовим висновкам, які зазначені в касаційній скарзі як підстава для відкриття касаційного провадження.
У контексті наведеного колегія суддів суду касаційної інстанції звертає увагу на те, що для спростування будь-якого висновку, наведеного у оскаржуваному судовому рішенні, скаржник має навести не особисті міркування щодо його незаконності та необґрунтованості, а довести, який саме висновок Верховного Суду щодо застосування конкретної норми права у подібних відносинах не врахував суд з урахуванням встановлених ним обставин справи. Незгода скаржника з судовими рішеннями або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в таких рішеннях, не свідчить про їх незаконність.
Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
З огляду на зазначене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішення і постанови у справі з цієї підстави.
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою позивача на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.02.2025 і рішення Господарського суду Хмельницької області від 25.09.2024 у справі № 924/475/24.
Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Бартерсервіс" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.02.2025 і рішення Господарського суду Хмельницької області від 25.09.2024 у справі № 924/475/24 закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Т. Б. Дроботова
Судді Н. О. Багай
Ю. Я. Чумак