14 травня 2025 року
м. Київ
cправа № 908/2705/24
Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду Малашенкової Т.М.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Агросинтез трейдінг» (далі - ТОВ «Агросинтез трейдінг», скаржник)
на ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 21.04.2025
за зустрічною позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Агросинтез Трейдінг»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг»
про визнання недійсним одностороннього правочину та стягнення 2885713,52 грн
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агросинтез Трейдінг»
про стягнення 14 792 255,63 грн,
ТОВ «Агросинтез трейдінг» 07.05.2025 (згідно з поштовими відмітками на конверті) звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою в якій просить, зокрема, скасувати ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 21.04.2025 та ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 18.02.2025 у справі №908/2705/24, апеляційну скаргу передати до апеляційного господарського суду раніше визначеному складу суду для подальшого її розгляду. Крім того, у клопотанні, доданого до касаційної скарги, просить звільнити його від сплати судового збору за подання касаційної скарги та у клопотанні, викладеного в описові частині касаційної скарги, просить не застосовувати процесуальні наслідки у вигляді залишення касаційної скарги без руху, її повернення або залишення без розгляду на підставі відсутності зареєстрованого Електронного кабінету.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.05.2025 для розгляду касаційної скарги у справі №908/2705/24 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. - головуюча, Бенедисюка І.М., Ємця А.А.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у касаційній скарзі повинно бути зазначено, зокрема, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету.
Згідно з приписами статті 6 ГПК України:
суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів);
адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат;
якщо реєстрація електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суперечить релігійним переконанням особи, яка зобов'язана його зареєструвати відповідно до цієї частини, передбачені цим Кодексом процесуальні наслідки звернення до суду такою особою без реєстрації електронного кабінету у вигляді залишення її документа без руху, його повернення або залишення без розгляду не застосовуються за умови, що особа заявила про такі обставини одночасно із поданням відповідного документа шляхом подання окремої обґрунтованої письмової заяви;
Також на обов'язковість реєстрації електронного кабінету наголошено у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 30.08.2024 у справі № 908/3731/23.
Тобто, ТОВ «Агросинтез трейдінг» як юридична особа, згідно з наведеними приписами цього Кодексу, зобов'язане зареєструвати свій електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі) в обов'язковому порядку.
Згідно з приписами частини другої статті 292 ГПК України у разі якщо касаційна скарга подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддя постановляє відповідну ухвалу.
При зверненні представник ТОВ «Агросинтез трейдінг» - адвокат Руденко Андрій Олександрович з касаційною скаргою в її описовій частині з посиланням на абзац 3 частини шостої статті 6 ГПК України зазначає, що реєстрація електронного кабінету в ЄСІКС суперечить релігійним переконанням його директора у зв'язку з чим просить не застосовувати процесуальні наслідки у вигляді залишення касаційної скарги без руху, її повернення або залишення без розгляду на підставі відсутності зареєстрованого Електронного кабінету.
Верховний Суд дослідивши вказане клопотання щодо не застосовування процесуальних наслідків у вигляді залишення касаційної скарги без руху, її повернення або залишення без розгляду на підставі відсутності зареєстрованого Електронного кабінету дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання з огляду на таке.
Скаржник саме, як юридична особа, зобов'язаний зареєструвати Електронний кабінет. Юридична особа не ототожнюється з фізичною особою - директором.
Під поняттям «юридична особа» передбачається фірма, підприємство (компанія) або організація, яка пройшла процес реєстрації в передбаченому законом порядку та з урахуванням положень статті 96 Цивільного кодексу України, якою визначено, що засновник юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її засновника, крім випадків, встановлених статутом та законом.
Пунктом 5.41 Положенням про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого Рішенням Вищої ради правосуддя 17 серпня 2021 року №1845/0/15-21, (далі - Положення) встановлено, що Електронний кабінет - персональний кабінет (вебсервіс чи інший користувацький інтерфейс) у підсистемі (модулі) ЄСІТС, за допомогою якого особі, яка пройшла електронну ідентифікацію, надається доступ до інформації та сервісів ЄСІТС або її окремих підсистем (модулів), у тому числі можливість обміну (надсилання та отримання) документами (в тому числі процесуальними документами, письмовими та електронними доказами тощо) між судом та учасниками судового процесу, а також між учасниками судового процесу.
Електронна ідентифікація особи здійснюється з використанням кваліфікованого електронного підпису чи інших засобів електронної ідентифікації, які дають змогу однозначно встановити особу;
Згідно з пунктом 5.5 Положення ідентифікаційні дані особи - для юридичних осіб: ідентифікаційний код юридичної особи (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України, - код в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України); для фізичних осіб - підприємців: реєстраційний номер облікової картки платника податків (далі - РНОКПП), для адвокатів - номер та дата видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю; для фізичних осіб: унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі (далі - УНЗР), реєстраційний номер облікової картки платника податків (далі - РНОКПП) або номер і серія паспорта. Для фізичних осіб - громадян України номер і серія паспорта є ідентифікаційними даними виключно за відсутності у такої фізичної особи РНОКПП або УНЗР.
Відповідно до пункту 11 Положення процедура реєстрації Електронного кабінету фізичної особи та фізичної особи - підприємця здійснюється з використанням кваліфікованого електронного підпису такої особи. Процедура реєстрації Електронного кабінету юридичної особи здійснюється з використанням кваліфікованого електронного підпису керівника такої юридичної особи, що підтверджується даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Сертифікат кваліфікованого електронного підпису такої посадової особи повинен містити ідентифікаційні дані як юридичної, так і посадової особи. Керівник юридичної особи засобами програмного забезпечення Електронного кабінету може уповноважувати працівників юридичної особи (в тому числі себе) або інших фізичних осіб чи фізичних осіб - підприємців на перегляд, створення та надсилання електронних документів, а також вчинення інших дій від імені юридичної особи з використанням власних Електронних кабінетів таких фізичних осіб чи фізичних осіб - підприємців.
Пунктом 14 Положення встановлено, що використання особистих ключів користувачами, а також створення ними кваліфікованого електронного підпису здійснюються в порядку, визначеному Законом України «Про електронні довірчі послуги», з особливостями, встановленими цим Положенням. Відмова користувача від отримання або використання особистих ключів кваліфікованого електронного підпису, їх використання з порушенням зазначених нормативних актів позбавляє його права доступу до ЄСІТС.
З огляду на викладене, Суд дійшов висновку про необґрунтованість заяви представника ТОВ «Агросинтез трейдінг» - адвоката Руденко А.О., що реєстрація електронного кабінету в ЄСІКС, у зв'язку з тим, що реєстрація електронного кабінету суперечить релігійним переконанням його директора, унеможливлює виконання обов'язку саме юридичної особи, яка зареєстрована за законодавством України саме як юридична особа.
Крім того, Суд відзначає, що реєстрація електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суперечить релігійним переконанням відповідача має бути доведена суду доказами відповідно до частини першої статті 73 ГПК України, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, які відповідають статям 76- 79 ГПК України щодо достовірності, належності і допустимості тоді, як будь-яких доказів, що реєстрація електронного кабінету в ЄСІКС суперечить релігійним переконанням його директора не надано.
Так, Судом, встановлено, що ТОВ «Агросинтез трейдінг» не зареєструвало електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд» ЄСІКС, про що свідчить перший аркуш касаційної скарги ТОВ «Агросинтез трейдінг» та відповідь №9797686 (про відсутність зареєстрованого Електронного кабінету ЄСІТС за кодом ЄДРПОУ: 40067207), яка сформована засобами підсистеми «Електронний суд», що з огляду на приписи частини другої статті 292 ГПК України є підставою для залишення касаційної скарги без руху.
Наслідком не усунення цього недоліку є повернення касаційної скарги скаржнику на підставі частини п'ятої статті 292 ГПК України.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).
Так, предметом касаційного оскарження є ухвала Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.04.2025 про повернення апеляційної скарги у справі №915/1279/24.
З огляду на викладене оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги належить до переліку судових рішень, на які учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі (якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки), мають право подати касаційну скаргу (пункт 3 частини першої статті 287 ГПК України).
Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Отже, у разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у пунктах 2 і 3 частини першої статті 287 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Приписами частини третьої статті 311 ГПК України передбачено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Верховний Суд звертає увагу, що частина друга статті 287 ГПК України визначає і розмежовує підстави оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 287 ГПК України, та підстави оскарження судових рішень, визначених пунктами 2, 3 частини першої статті 287 ГПК України.
Відтак, системний аналіз наведених положень ГПК України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 287 ГПК України має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний абзац частини другої статті 287 ГПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Таким чином, процесуальний закон покладає на скаржника обов'язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування яких конкретно норм матеріального та/або порушення норм процесуального права припустилися суди нижчих інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень та чітко визначити конкретну підставу касаційного оскарження судового рішення, передбачену частиною другою статті 287 ГПК України.
Суд касаційної інстанції в силу приписів статті 300 ГПК України переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до приписів ГПК України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно форми, змісту касаційної скарги та строку її подання.
Касаційна скарга ТОВ «Агросинтез трейдінг» обґрунтована тим, що ухвала від 18.02.2025 про повторне залишення апеляційної скарги без руху постановлена з порушенням частини шостої статті 260 ГПК України, оскільки дана норма встановлює для суду строк у п 'ять днів з дня надходження апеляційної скарги для залишення апеляції без руху, а матеріали справи надійшли до суду 30.01.2025 ухвала про залишення апеляційної скарги без руху мала бути постановлена до 04.02.2025 у зв'язку з чим, на його думку, оскаржувана ухвала від 18.02.2025 постановлена з порушення зазначеної норми та підлягає скасуванню, тоді як ухвала від 21.04.2025 підлягає скасуванню у зв'язку з тим, що недоліки апеляційної скарги визначені в ухвалі від 03.02.2025 відповідачем усунуто.
При цьому скаржник не посилається на підставу подання касаційної скарги, визначеною відповідним абзацом частини другої статті 287 ГПК України (оскільки оскаржується судове рішення, передбачене пунктом 3 частини першої статті 287 ГПК України).
При поданні касаційної скарги на судове рішення, ухвалене за результатом розгляду ухвали про повернення апеляційної скарги, скаржнику необхідно посилатися на підставу подання касаційної скарги, визначеною відповідним абзацом частини другої статті 287 ГПК України, при цьому касаційна скарга має містити належне обґрунтування того, у чому саме полягало невірне застосування норм матеріального права та / чи порушення норм процесуального права судом попередньої інстанції під час прийняття оскаржуваного судового рішення.
Наразі скаржник, як зазначено вище, не зазначає підстави касаційного оскарження за відповідним абзацом частини другої статті 287 ГПК України з огляду на предмет оскарження (постанови, прийнятої за наслідками розгляду ухвали) та вище наведених міркувань.
З огляду на принципи диспозитивності, рівності, змагальності та межі касаційного перегляду, закріплені у статті 300 ГПК України, Суд не наділений повноваженнями доповнювати касаційну скаргу міркуваннями, які скаржник не навів у її тексті, або самостійно визначати конкретну підставу касаційного оскарження.
За таких обставин Верховний Суд доходить висновку, що касаційна скарга оформлена з порушенням вимог статті 290 ГПК України, оскільки не містить чіткого визначення підстав, на яких подається касаційна скарга з належним обґрунтуванням, у чому конкретно полягало неправильне застосування норм матеріального та / або порушення норм процесуального права судом апеляційної інстанції під час прийняття оскаржуваної ухвали з посиланням / вказівкою на відповідний до предмета оскарження абзац частини другої статті 287 ГПК України.
Таким чином, враховуючи доводи касаційної скарги, скаржнику слід виконати вимоги пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України та вказати підстави касаційного оскарження судового рішення, визначену у частині другій статті 287 ГПК України (з визначенням відповідного абзацу), з належним обґрунтуванням того, у чому полягає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, з огляду на предмет касаційного оскарження.
Наслідком неусунення цього недоліку є повернення касаційної скарги в цій частині скаржнику на підставі частини п'ятої статті 292 ГПК України.
Також згідно з пунктом 2 частини четвертої статті 290 ГПК України до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави для звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Відповідно до частини другої статті 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України «Про судовий збір».
Відповідно до частини першої статті 4 Закон України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
За приписами підпункту 7 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставку судового збору за подання касаційної скарги на ухвалу суду встановлено в розмірі 1 прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Приписами статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025» прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2025 року визначений у розмірі 3 028,00 грн.
У поданій касаційній скарзі ТОВ «Агросинтез трейдінг» просить скасувати ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 21.04.2025 та ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 18.02.2025 у справі №908/2705/24, апеляційну скаргу передати до апеляційного господарського суду раніше визначеному складу суду для подальшого її розгляду.
Отже, з урахуванням викладеного та беручи до уваги предмет касаційної скарги ТОВ «Агросинтез трейдінг» щодо оскарження ухвали апеляційного суду про повернення апеляційної скарги, при поданні касаційної скарги у письмовій формі мав сплатити судовий збір, з урахуванням предмета оскарження, прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2025 року, у розмірі 3 028,00 грн.
Всупереч зазначеним вимогам до касаційної скарги не додано документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку та розмірі.
Натомість скаржник у клопотанні доданого до касаційної скарги зазначає, що враховуючи війну в Україні звертається до суду з клопотанням про звільнення від сплати судового збору за подання касаційної скарги у даній справі.
Дослідивши вказане клопотання, проаналізувавши норми чинного законодавства, якими врегульовано порядок звільнення, відстрочення та розстрочення сплати судового збору, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання з огляду на таке.
Частиною першою статті 8 Закону України «Про судовий збір» визначено, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:
1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або
2) позивачами є:
а) військовослужбовці;
б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;
в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда;
г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї;
ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або
3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Частиною другою цієї статті зазначено, що Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Зі статті 8 Закону України «Про судовий збір» вбачається, що:
1) законодавець, застосував конструкцію «суд, враховуючи майновий стан сторони, може…», тим самим визначивши, що питання, зокрема, щодо звільнення, зменшення, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, є правом, а не обов'язком суду навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення, розстрочення;
2) умови застосування диференційовані за суб'єктним та предметним застосуванням.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.01.2021 у справі № 0940/2276/18 висловлена наступна правова позиція:
у пункті 39 «Так, умови, визначені у пунктах 1 та 2 частини першої статті 8, можуть застосовуватися лише до фізичних осіб, котрі перебувають у такому фінансовому стані, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру їх річного доходу, та до фізичних осіб, що мають певний соціальний статус, підтверджений державою, - є військовослужбовцями, батьками, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокими матерями (батьками), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; особами, які діють в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена»;
у пункті 41 «Окремо слід зазначити, що встановлений статтею 8 Закону України «Про судовий збір» перелік умов, за яких особа може бути звільнена від сплати судового збору, також є вичерпним».
Водночас відповідно до положення пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» можуть бути застосовані до відповідача - фізичної особи за наявності відповідної підстави, визначеної зазначеною нормою. (Пункти 61, 70 постанова Великої Палати Верховного Суду від 29.11.2023 у справі №906/308/20).
Як вбачається з відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, ТОВ «Агросинтез трейдінг» звернулося до суду із зустрічним позовом у справі №908/2705/24 (вх. № 3336/08-07/24 від 19.11.2024) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (далі - ТОВ «Нафтогаз Трейдинг») про визнання недійсним одностороннього правочину ТОВ «Нафтогаз Трейдинг» про зарахування зустрічних однорідних вимог від 29.08.2022 № 125/7-4266 та стягнення з ТОВ «Нафтогаз Трейдинг» на користь ТОВ «Агросинтез Трейдінг» суми 2 885 713,52 грн.
Отже, предметом справи, що розглядається, не є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю, а є стягнення коштів.
Верховний Суд зазначає, що за приписами статті 7 ГПК України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин.
Верховний Суд виходить з того, що необхідність сплати судового збору є певним обмеженням при зверненні до суду, однак таке обмеження є загальним для всіх суб'єктів, узгоджується зі статті 129 Конституції України, якою як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Касаційний господарський суд зауважує, що «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, включно з фінансовими. Так, інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовуватися накладенням фінансових обмежень на доступ особи до суду. Вимога сплати зборів цивільними судами у зв'язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права на доступ до суду, яке саме собою є таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі»).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред'явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (Рішення ЄСПЛ у справі «Шишков проти Росії» («Shishkov v. Russia») від 20 лютого 2014 року, пункт 111).
Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов'язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (Рішення ЄСПЛ у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland») від 19 червня 2001 року, пункт 59).
Отже, Верховний Суд висновує, що судовий збір сам по собі не обмежує право особи на справедливий суд.
Верховний Суд наголошує, що право застосування статті 8 Закону України «Про судовий збір» у контексті розстрочки, відстрочки та звільнення від сплати судового збору щодо юридичних осіб Велика Палата Верховного Суду висловлювалася послідовно і неодноразово.
Верховний Суд звертає увагу на пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.01.2021 у справі №0940/2276/18 «При цьому, як уже зазначалось, із системного аналізу змісту норм зазначеної статті убачається, що положення пунктів 1 та 2 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» не поширюються на юридичних осіб, незалежно від наявності майнового критерію (майнового стану учасника справи - юридичної особи), а положення пункту 3 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» можуть бути застосовані до юридичної особи за наявності майнового критерію, але тільки у справах, визначених цим пунктом, тобто предметом позову у яких є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю».
Верховним Судом посилання скаржника для звільнення від сплати судового збору, що в Україні війна відхиляються з огляду на статтю 7 ГПК України, в силу якої правосуддя здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин, ця справа за предметом позову не є про захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю, заявник є юридичною особою, а дія умов частин першої, другої статті 8 Закону України «Про судовий збір» не розповсюджується саме на юридичних осіб, а тому не може бути умовою для звільнення, зменшення розміру, відстрочення, розстрочення сплати судового збору, адже не базується на статті 8 Закону України «Про судовий збір» та правових висновків Великої Палати Верховного Суду щодо її застосування, ураховуючи суб'єктний склад сторін і характер спірних правовідносин, а наведені аргументи в цьому контексті не будуть умовою, яка є підставою для відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати щодо юридичних осіб.
З огляду на викладене суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання про звільнення від сплати судового збору ТОВ «Агросинтез трейдінг», оскільки обставина, наведена скаржником у клопотанні про звільнення від судового збору, не передбачена Законом України «Про судовий збір» для такого звільнення сплати судового збору, а предметом позову не є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю, предметом спору у цій справі є визнання недійсним одностороннього правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог та стягнення коштів, а наведений аргумент в цьому контексті не є умовою, яка є підставою для звільнення від сплати судового збору щодо юридичних осіб, не узгоджується зі статтею 7 ГПК України та статтею 8 Закону України «Про судовий збір».
Також Суд відзначає, що до клопотання про звільнення від судового збору не долучено жодних документів, які згідно з приписами статей 74, 76, 77, 78 ГПК України можуть бути належними, допустимими та достовірними доказами підтвердження у відповідача підстав для звільнення його від сплати судового збору за Законом України «Про судовий збір».
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Креуз проти Польщі» від 19.06.2001 зазначено, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв'язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду (§ 60).
За таких обставин, враховуючи положення статті 129 Конституції України, за якою основними засадами судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також зважаючи на імперативний зміст статті 8 Закону України «Про судовий збір», вказане клопотання про відстрочення/розстрочення сплати судового збору задоволенню не підлягає та Суд у клопотанні скаржника про відстрочення/розстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги у справі №915/1279/24 відмовляє.
Наслідком не усунення цього недоліку є повернення касаційної скарги скаржнику на підставі частини п'ятої статті 292 ГПК України.
Згідно з частиною другою статті 292 ГПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Відповідно до частини другої статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
З огляду на викладене касаційна скарга ТОВ «Агросинтез трейдінг» підлягає залишенню без руху на підставі частини другої статті 292 ГПК України, із наданням скаржникові строку для усунення зазначених вище недоліків, шляхом надання:
касаційної скарги в новій редакції із зазначенням (1) зазначення відомостей по реєстрації електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд», що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів), зазначенням (2) підстави касаційного оскарження ухвали апеляційної інстанції, визначеної у частині другій статті 287 ГПК України (з визначенням відповідного абзацу), з належним обґрунтуванням того, у чому полягає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права з огляду на предмет касаційного оскарження;
документа на підтвердження сплати судового збору за подання касаційної скарги за вимогами майнового характеру в розмірі 3 028,00 грн, який має бути перерахований за реквізитами рахунку для зарахування до Державного бюджету України судового збору за розгляд справ Верховним Судом (Касаційним господарським судом), які розміщені на сайті Судова влада України та є актуальними на час вчинення дії.
Матеріали з усуненням недоліків касаційної скарги слід подати в Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у встановлений цією ухвалою строк, а також надати суду докази надіслання копії цих матеріалів іншим учасникам справи, ураховуючи статтю 291 ГПК України відповідно до якої особа, яка подає касаційну скаргу, надсилає іншим учасникам справи копії цієї скарги і доданих до неї документів, які у них відсутні, з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу.
Суд також вважає за необхідне звернути увагу скаржника на те, що неусунення названих недоліків або не в повному обсязі їх усунення протягом установленого строку матиме наслідок повернення касаційної скарги на підставі частини п'ятої статті 292 ГПК України з огляду на зазначене вище.
Керуючись статтями 7, 123, 174, 234, 235, 287, 290, 291, 292 ГПК України, статтями 4, 8 Закону України «Про судовий збір», Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агросинтез трейдінг» на ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 21.04.2025 у справі №908/2705/24 - залишити без руху.
2. Надати Товариству з обмеженою відповідальністю «Агросинтез трейдінг» строк для усунення недоліків касаційної скарги тривалістю 10 днів з дня вручення копії цієї ухвали. Повідомити скаржника про можливість подати до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду документи про усунення недоліків через Електронний суд або поштою на адресу: м. Київ, вул. О. Копиленка, 6.
3. Роз'яснити Товариству з обмеженою відповідальністю «Агросинтез трейдінг», що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційну скаргу буде повернуто на підставі частини п'ятої статті 292 ГПК України.
4. Верховний Суд звертає увагу, що з введенням в дію Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» від 29.06.2023 № 3200-IX: передбачені процесуальні наслідки недотримання вимог статті 6 ГПК України; суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова