06 травня 2025 року
м. Київ
cправа № 918/710/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,
секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,
розглянувши касаційну скаргу Дубровицької міської ради
на рішення Господарського суду Рівненської області від 11.11.2024 (суддя Войтюк В. Р.) та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.02.2025 (Маціщук А. В. - головуючий, судді Василишин А. Р., Гудак А. В.) у справі
за позовом заступника керівника Рівненської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Поліського округу
до Дубровицької міської ради
про стягнення 4 913 966,25 грн шкоди,
(у судове засідання з'явився прокурор Сімаченко А. О.),
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. Заступник керівника Рівненської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Поліського округу звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до Дубровицької міської ради про стягнення завданої шкоди в сумі 4 913 996,25 грн.
Позовні вимоги прокурора обґрунтовані тим, що комісією Державної екологічної інспекції Поліського округу в період з 18 березня по 21 березня 2024 року, проведено комісійне обстеження лісових насаджень на землях лісогосподарського призначення Дубровицької міської ради Рівненської області, не переданих у користування. В ході проведених обстежень, комісією виявлено незаконні рубки дерев різних порід в загальній кількості 840 штук за земельних ділянках лісогосподарського призначення, які перебувають в запасі Дубровицької міської ради (територія колишньої Великоозерянської сільської ради) поблизу с. Шахи та с. Великі Озера.
За результатами обстеження лісових ділянок, їх фактичного стану за межами населених пунктів Дубровицької міської ради, складено акт від 28 березня 2024 року, який містить відомості про виявлені порушення. Згідно розрахунків, розмір вказаної шкоди на земельних ділянках лісогосподарського призначення становить 4 913 996, 25 грн. 29.03.2024 Державною екологічною інспекцією Поліського округу направлено на адресу Дубровицької міської ради претензію № 56/11-12 про відшкодування збитків на суму 4 913 996,25 грн. Однак дана претензія залишена без задоволення. Прокуратура зазначила, що збитки завдані інтересам держави, внаслідок порушення природоохоронного законодавства, не відшкодовані та підлягають до стягнення з Дубровицької міської ради.
2. Фактичні обставини справи, встановлені судами
2.1. Як установили суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, відповідно до наказу від 14.03.2024 № 171-од Державна екологічна інспекція Поліського округу, з метою налагодження та проведення превентивної діяльності, спрямованої на попередження порушень законодавства про охорону та захист лісів в частині раціонального та невиснажливого використання лісів, використання полезахисних лісосмуг, водоохоронних і захисних лісових насаджень утворила тимчасову комісію для проведення обстеження лісів, не наданих у користування для ведення лісового господарства на території Дубровицької міської ради.
Тимчасовою комісією для проведення обстеження лісів, не наданих у користування для ведення лісового господарства на території Дубровицької міської ради, в період з 18 березня по 21 березня 2024 року, проведено обстеження лісових насаджень на землях лісогосподарського призначення Дубровицької міської ради Рівненської області, не переданих у користування.
В ході проведених обстежень комісією виявлено незаконні рубки дерев різних порід в загальній кількості 840 штук на земельних ділянках лісогосподарського призначення, які перебувають в запасі Дубровицької міської ради (територія колишньої Великоозерянської сільської ради) поблизу с. Шахи та с. Великі Озера.
Виявлені комісією наслідки незаконної порубки дерев різних порід в кількості 25 штук пнів на земельній ділянці кадастровий номер 5621881300:05:014:0061, 8 штук пнів на земельній ділянці кадастровий номер 5621881300:05:014:0058, 104 штуки пнів на земельній ділянці кадастровий номер 5621881300:05:014:0064, 149 штук пнів на земельній ділянці кадастровий номер 5621881300:05:008:0007, 544 штуки пнів на земельній ділянці кадастровий номер 5621881300:05:009:0017 зафіксовані в Польових перелікових відомостях, які підписані членами тимчасової комісії, зокрема і представником Дубровицької міської ради.
28.03.2024 членами тимчасової комісії було складено акт обстеження лісових ділянок, їх фактичного стану за межами населених пунктів Дубровицької міської ради, у якому викладені відомості про виявлені порушення незаконної порубки дерев. Такий акт підписаний членами комісії без зауважень та заперечень.
У подальшому відповідно до додатку № 1 до Порядку проведення індексації такс, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 № 665, державний інспектор з охорони навколишнього природного середовища Поліського округу Ясковець І.А. здійснив розрахунок розміру шкоди, заподіяної порубкою дерев за межами населених пунктів.
Згідно з розрахунками, розмір вказаної шкоди на земельній ділянці лісогосподарського призначення з кадастровим номером 5621881300:05:008:0007 становить 581033,00 грн., на земельній ділянці з кадастровим номером 5621881300:05:014:0064 206809,53 грн., на земельній ділянці з кадастровим номером 5621881300:05:009:0017 3957408,19 грн., на земельній ділянці з кадастровим номером 5621881300:05:014:0058 43284,11 грн., на земельній ділянці з кадастровим номером 5621881300:05:014:0061 125460,75 грн.
За Інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку встановлено, що земельні ділянки з кадастровими номерами 5621881300:05:014:0061, 5621881300:05:014:0058, 5621881300:05:014:0064, 5621881300:05:008:0007, 5621881300:05:009:0017 розташовані на території Дубровицького району Рівненської області та є землями запасу лісогосподарського призначення, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам.
Листом від 14.03.2024 № 1145/5/2-06 Державна екологічна інспекція Поліського округу просила Відділення поліції № 1 (Дубровиця) Сарненського районного відділу поліції ГУНП в Рівненській області повідомити чи фіксувалися факти незаконних порубок лісу, зокрема на земельних ділянках з кадастровими номерами 5621881300:05:008:0007, 5621881300:05:014:0064, 5621881300:05:009:0017, 5621881300:05:014:0058 та 5621881300:05:014:0061 та чи встановлювалися особи, винні у незаконній порубці дерев на зазначених земельних ділянках.
Листом від 27.03.2024 № 3165/206/03-24 Відділення поліції № 1 Сарненського РВП ГУПН в Рівненській області повідомило Державну екологічну інспекцію Поліського округу про те, що факти незаконних рубок дерев на вищевказаних земельних ділянках органами Національної поліції не фіксувались, відповідно особи винні у порубках дерев не встановлювались.
29.03.2024 Державна екологічна інспекція Поліського округу направила на адресу Дубровицької міської ради претензію № 56/11-12 про відшкодування збитків на суму 4913996,25 грн та запропоновала у місячний термін відшкодувати в добровільному порядку збитки, заподіяні державі у вказаному розмірі на спеціальний рахунок місцевого бюджету "Грошові стягнення за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності".
Листом від 01.04.2024 Державна екологічна інспекція Поліського округу направила Дубровицькій міській раді акт обстеження від 28.04.2024 та копії польових перелікових відомостей.
Листом від 29.04.2024 № 498/03-41/24 Дубровицька міська рада заперечила проти претензії Державної екологічної інспекції Поліського округу та зазначила, що акт від 28.03.2024 не є актом перевірки, а має назву акт обстеження лісових ділянок, їх фактичного стану за межами населених пунктів Дубровицької міської ради та не може вважатися належним доказом вчинення незаконної вирубки лісів.
Також міська рада зауважила, що згідно з інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку (додаються) рада не є власником земельних ділянок, на яких встановлена вирубка, тому не наділена повноваженнями щодо надання в користування вказаних земель та не є суб'єктом заявленого правопорушення, оскільки не розпоряджається останніми.
3. Короткий зміст судових рішень у справі
3.1. Рішенням Господарського суду Рівненської області від 11.11.2024 у справі № 918/710/24, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.02.2025, позов задоволено.
Рішення судів аргументовані тим, що прокурор дотримався порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і суд першої інстанції установив відповідність поданої прокурором позовної заяви вимогам статей 162, 164 ГПК України.
Земельні ділянки з кадастровими номерами 5621881300:05:014:0061, 5621881300:05:014:0058, 5621881300:05:014:0064, 5621881300:05:008:0007, 5621881300:05:009:0017 розташовані на території Дубровицького району Рівненської області та є землями запасу лісогосподарського призначення, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам.
Факти, викладені у акті обстеження лісових ділянок від 28.03.2024 та польових перелікових відомостях, не спростовані відповідачем, а отже факт вчиненого порушення лісового законодавства є встановленим, підтвердженим належними та допустимими доказами і визнаний відповідачем.
Листом від 27.03.2024 № 3165/206/03-24 Відділення поліції № 1 Сарненського РВП ГУПН в Рівненській області повідомило позивача про те, що факти незаконних рубок дерев на вищевказаних земельних ділянках органами Національної поліції не фіксувались, відповідно особи винні у порубках дерев не встановлювались. Докази протилежного (зареєстроване кримінальне чи адміністративне провадження, вирок суду) відсутні. Отже, у спірних правовідносинах конкретні особи, винні у заподіянні шкоди, не встановлені.
Протиправна поведінка відповідача полягає в тому, що він не здійснив контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, тоді як такі повноваження визначені нормами статей 5, 15 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», пункту 6 статті 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Відповідач допустив протиправну бездіяльність, оскільки не виконав свого обов'язку щодо забезпечення захисту лісу від незаконних рубок на території ради, що призвело (причинно-наслідковий зв'язок) до незаконного вирубування невстановленими особами дерев та спричинення шкоди лісу. Відповідальність ради за встановлених у справі обставин прямо передбачена частиною другою статті 107 Лісового кодексу України (далі - ЛК України), де визначено обов'язок органу місцевого самоврядування відшкодувати заподіяну лісу шкоду за наявності таких умов у їх сукупності - якщо особи, винні у заподіянні шкоди, не встановлені та якщо ліс, якому була заподіяна шкода, знаходиться у межах території органу місцевого самоврядування.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідно до пункту 24 Перехідних положень Земельного кодексу України земельні ділянки, на яких встановлена незаконна вирубка дерев з 27.05.2021 вважаються землями комунальній власності Дубровицької міської ради. Так само представник відповідача/скаржника в судовому засіданні не заперечувала факт розташування земельних ділянок, на яких встановлена незаконна вирубка дерев в межах Дубровицької міської ради.
4. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. Дубровицька міська рада звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і відмовити у задоволенні позову.
Підставою касаційного оскарження є пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
4.2. Скаржник стверджує, що суди керувалися правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 19.09.2024 у справі № 918/1356/23 щодо застосування частини другої статті 107 ЛК України. Однак, вказана правова позиція не містить тверджень про відсутність залежності настання відповідальності органу місцевого самоврядування у такого роду правовідносинах від виду права власності земельних ділянок. Верховний суд наголосив, що у деліктних правовідносинах на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювана шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою, а відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина. Тобто виключно після встановлення всіх елементів складу деліктного правопорушення, необхідно досліджувати наявність відповідних умов відповідальності, передбаченої частиною другою статті 107 ЛК України.
Отже, відповідний правовий висновок не містить положень про застосування частини другої статті 107 ЛК України у тому випадку, коли земельні ділянки, де здійснено незаконну вирубку лісу сформовані як державна власність, і які не передані і не перейшли в комунальну власність у порядку, визначеному Земельним кодексом України.
Безпідставним є посилання суду на статтю 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», оскільки ця стаття передбачає об'єкти, які підлягають державній охороні і регулюванню використання на території України. Більше того, суд апеляційної інстанції не звернув увагу, що повноваження, передбачені статтею 15 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» не є абсолютними, а обмеженими, оскільки ця законодавча норма передбачає, що такий контроль здійснюється органом місцевого самоврядування в межах своєї компетенції. Водночас пункт 1 статті 33 України «Про місцеве самоврядування в Україні», на яку посилається суд апеляційної інстанції в своєму рішенні, визначає повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, яким не є відповідач по справі.
З врахуванням абзацу 16 статті 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», можна стверджувати, що орган місцевого самоврядування вправі здійснювати ведення лісового господарства виключно на землях комунальної власності.
Таким чином, відповідач не допускав протиправної бездіяльності, оскільки в жодному законодавчому акті не міститься обов'язку органу місцевого самоврядування здійснювати захист лісу від незаконних рубок на землях державної та приватної власності. Вказані обставини і є обґрунтування відсутності вини відповідача.
Суд апеляційної інстанції безпідставно констатував у своєму рішення про те, що землі, на яких здійснена незаконна вирубка лісу є землями комунальної власності відповідно до пункту 24 Перехідних положень Земельного кодексу України.
4.3. У відзивах на касаційну скаргу прокурор та позивач вказують на безпідставність доводів скаржника та просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів без змін.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. У зв'язку із перебуванням судді Мачульського Г. М. у відпустці, для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: Волковицька Н. О., Могил С. К., Случ О. В. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
5.2. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
5.3. Предметом спору у цій справі є стягнення шкоди, заподіяної лісу внаслідок порушення норм лісового законодавства.
Згідно зі статтею 66 Конституції України кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.
За статтею 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовуванні в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.
Відповідно до частин першої та четвертої статті 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність.
Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі (частина перша статті 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»).
Загальні підстави відповідальності за завдану шкоду визначені у статті 1166 Цивільного кодексу України, з аналізу якої вбачається, що будь-яка майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала, в повному обсязі. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (частина друга статті 1166 Цивільного кодексу України).
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, шкода, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, вина.
Відносини, які стосуються володіння, користування та розпоряджання лісами і спрямовуються на забезпечення охорони, відтворення та стале використання лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства, (лісові відносини) регулюються, зокрема ЛК України.
Відповідно до статті 63 ЛК України ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.
За змістом пункту «ї» частини першої статті 15 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» місцеві ради несуть відповідальність за стан навколишнього природного середовища на своїй території і в межах своєї компетенції здійснюють контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Статтею 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Відповідно до приписів статті 5 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; старосту; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення.
За приписами статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Представницькі органи місцевого самоврядування, сільські, селищні, міські голови, виконавчі органи місцевого самоврядування діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами.
Положеннями статті 11 цього Закону передбачено, що виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.
Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.
Своєю чергою, за визначенням, наведеним у статті 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.
За змістом статті 54 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення) рада у межах затверджених нею структури і штатів може створювати відділи, управління та інші виконавчі органи для здійснення повноважень, що належать до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.
Водночас відповідно до підпункту 1 пункту «б» частини першої статті 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження - здійснення контролю за додержанням природоохоронного законодавства, використанням і охороною природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів.
З наведеного слідує, що приписи вказаних законів надають повноваження органам місцевого самоврядування здійснювати контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, охороною природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів. Такі повноваження покладено на як безпосередньо на місцеві ради, так і передбачена можливість здійснювати їх через виконавчі органи, які створюються відповідними радами і підконтрольні та підзвітні їм.
Відповідно до статті 107 ЛК України підприємства, установи, організації і громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.
Шкода, заподіяна лісу, не наданому в користування, у разі невстановлення осіб, винних у заподіянні шкоди, відшкодовується органом місцевого самоврядування, у межах території якого знаходиться ліс, якому була заподіяна шкода.
У постанові від 19.09.2024 у справі № 918/1356/23, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду звертав увагу на те, що ЛК України, зокрема частина друга статті 107 ЛК України в редакції, чинній з 10.07.2022, передбачає обов'язок органу місцевого самоврядування відшкодувати заподіяну лісу шкоду. Аналіз частини другої статті 107 ЛК України свідчить про те, що такий обов'язок виникає в органу місцевого самоврядування за наявності таких умов у їх сукупності: - якщо особи, винні у заподіянні шкоди, не встановлені та - якщо ліс, якому була заподіяна шкода, знаходиться у межах території органу місцевого самоврядування.
Як зазначалося вище, відповідальність місцевих рад за стан навколишнього природного середовища на своїй території також передбачена статтею 15 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».
Як слідує із оскаржених рішень, суди попередніх інстанцій на підставі акта обстеження лісових ділянок від 28.03.2024 встановили факт заподіяння шкоди порубкою дерев за межами населених пунктів. Зазначені обставини скаржником не заперечуються.
Аналізуючи, зокрема, лист від 27.03.2024 № 3165/206/03-24 Відділення поліції № 1 Сарненського РВП ГУПН в Рівненській області, суди вказали на те, що у спірних правовідносинах конкретні особи, винні у заподіянні шкоди, не встановлені.
Крім того, суди врахували, що спірні земельні ділянки розташовані на території Дубровицького району Рівненської області та є землями запасу лісогосподарського призначення, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам.
Таким чином, сукупність вказаних обставин, а саме: наявність шкоди, невстановлення осіб, винних у її заподіянні, розташування земельних ділянок на території Дубровицького району Рівненської області, відповідає умовам, які визначені у частині другій статті 107 ЛК України.
Частина друга статті 107 ЛК України, на підставі якої прокурор звернувся до суду з позовом, не ставить настання відповідальності органу місцевого самоврядування за порушенння лісового законодавства у вигляді відшкодування шкоди, заподіяної лісу, у залежність від того, чи спірні земельні ділянки належать до комунальної чи до державної власності. Зміст приписів цієї статті кореспондується із приписами статті 15 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» щодо покладення відповідальності на орган місцевого самоврядування, на території якого завдана шкода.
У постанові Верховного Суду від 19.09.2024 у справі № 918/1356/23 у подібних правоідносинах у контексті застосування статті 107 ЛК України також зазначено, що протиправна поведінка відповідача полягає в тому, що він не виконав свого обов'язку щодо здійснення охорони лісу від незаконних рубок, не здійснив контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Відповідач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді нездійснення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних рубок на належній йому території земель лісового фонду, діяв неправомірно, що призвело (причинно-наслідковий зв'язок) до незаконного вирубування невстановленими особами дерев та спричинення шкоди лісу. Вина відповідача презюмується та ним не спростована.
У справі яка переглядається, суди попередніх інстанцій, оцінюючи обґрунтованість позовних вимог, вірно врахували наявність завданої шкоди, обов'язок ради щодо контролю на своїй території за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища і фактичну бездіяльність щодо виконання такого обов'язку, а також взаємозв'язок вказаних обставин.
За вказаного, Верховний Суд не вважає, що судами неправильно застосовані приписи статті 1166 ЦК України, статті 107 ЛК України, а також положення Законів України «Про охорону навколишнього природного середовища» і «Про місцеве самоврядування в Україні». Змістовно інших доводів, які б вказували на відсутність підстав для задоволення позовних вимог, касаційна скарга не містить.
5.6. Зважаючи на викладене, оскільки доводи скаржника щодо неправильного застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права не знайшли підтвердження, колегія суддів не убачає підстав для скасування рішення Господарського суду Рівненської області від 11.11.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.02.2025 у справі № 918/710/24.
6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та норми права, якими керувався суд
6.1. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
6.2. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
6.3. Ураховуючи викладене, зважаючи на зазначені положення законодавства, оскаржені у справі рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
7. Розподіл судових витрат
7.1. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані рішення, то відповідно до статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору необхідно покласти на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд
Касаційну скаргу Дубровицької міської ради залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Рівненської області від 11.11.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.02.2025 у справі № 918/710/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. О. Волковицька
Судді С. К. Могил
О. В. Случ