65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"14" травня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/5736/24
Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу № 916/5736/24
за позовом: Акціонерного товариства «Укртранснафта» (01010, м. Київ, вул. Князів Острозьких, № 32/2, код ЄДРПОУ 31570412)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Релікт Інвест» (65039, м. Одеса, вул. Середньофонтанська, № 19-А, приміщ. 314, код ЄДРПОУ 43346384)
про стягнення 294 923,01 грн,
1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.
Акціонерне товариство «Укртранснафта» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Релікт Інвест», в якій просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 213 323,76 грн та штраф в розмірі 81 599,25 грн.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань щодо своєчасного виконання будівельних робіт у строк, встановлений договором № 22/516 на надання послуг з поточного ремонту об'єкту з використанням власних матеріально-технічних засобів підрядника (без авансу) від 26.10.2022.
За ствердженням позивача, 30.01.2023 АТ «Укртранснафта» надіслало на офіційну електронну адресу ТОВ «Релікт Інвест» заявку про готовність до виконання договору, відповідно до якої датою початку виконання робіт згідно договору вважається 30.01.2023, у зв'язку з чим крайній строк виконання підрядником відповідних робіт по договору ж 17.04.2023 включно, з урахуванням того, що відповідний строк припадає на суботу - вихідний день.
Як зазначає позивач, 07.04.2023 сторонами договору підписаний акт № 1 приймання виконаних будівельних робіт за квітень 2023 року на суму 566416,39 грн та позивач оплатив в повному обсязі виконані будівельні роботи згідно підписаного акту. Разом з тим, наразі підрядник не виконав будівельні роботи за договором на суму 1165703,61 грн, у зв'язку з чим за порушення підрядником строків виконання робіт позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню та штраф.
Відтак, за висновком позивача, оскільки відповідач, який був вільним в укладанні договору, у виборі контрагента, у визначенні умов договору, погодив ці умови шляхом підписання договору, відповідно до положень чинного законодавства України, зобов'язаний його виконувати належним чином, а у разі порушення - нести відповідальність на умовах, які він погодив.
Також позивач додає, що звертався до відповідача з відповідною претензією про сплату пені та штрафу, проте остання залишена відповідачем без задоволення, про що свідчить відсутність перерахованих коштів на рахунок АТ «Укртранснафта».
Відповідач відзив на позов не надав, своїм правом на захист не скористався.
Інші заяви по суті справи до суду не надходили.
2. Процесуальні питання, вирішені судом.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.12.2024 позовна заява вх.№5883/24 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.
06.01.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області позовну заяву (вх.№ 5883/24 від 30.12.2024) прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу № 916/5736/24 постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку ст.ст.247-252 ГПК України без виклику сторін. Відповідачу запропоновано у відповідності до вимог ст. 165 ГПК України надати суду відзив на позов.
Крім того, роз'яснено сторонам про можливість звернення до суду у строк визначений ч. 7 ст. 252 ГПК України з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвала Господарського суду Одеської області про відкриття провадження у справі від 06.01.2025 була надіслана позивачу до його електронного кабінету та доставлена 06.01.2025 о 21:52 год., що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою про доставку електронного документу.
Відповідачу - ТОВ «Релікт Інвест» ухвала суду про відкриття провадження у справі від 06.01.2025 була надіслана в межах строку, встановленого Господарським процесуальним кодексом України, на його юридичну адресу: 65039, м. Одеса, вул. Середньофонтанська, № 19-А, приміщ. 314.
Так, частиною 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Як вбачається з матеріалів справи, надіслана відповідачу рекомендованим листом з позначкою «Судова повістка» ухвала про відкриття провадження у справі була повернута поштовою установою на адресу суду з відбитком календарного штемпелю на конверті та відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», про що свідчить наявне в матеріалах справи поштове повідомлення.
Згідно п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відтак, в силу пункту 5 частини 6 статті 242 ГПК України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку.
При цьому, враховуючи неотримання відповідачем поштової кореспонденції за своїм офіційним місцезнаходженням, судом вживалися додаткові заходи щодо належного та фактичного повідомлення відповідача про розгляд даної справи судом за всіма відомими суду засобами зв'язку з відповідачем, а саме 27.01.2025 секретарем судового засідання було передано відповідно телефонограму адвокату Каразейській Є.Д. та повідомлено представника відповідача про розгляд справи № 916/5736/24.
Суд вбачає за необхідне також зазначити, що після підписання електронним цифровим підписом судді ухвали суду від 06.01.2025, судом було направлено процесуальне рішення у справі через програму «Діловодство спеціалізованого суду» на адресу електронної пошти відповідача relic.investment@gmail.com (вказана електронна пошта зазначена позивачем на титульному аркуші позовної заяви).
При цьому, відомості у програмі «Діловодство спеціалізованого суду» містять інформацію що відповідачу документ доставлено до електронної скриньки 23.01.2025, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою про доставку електронного листа.
29.01.2025 представник ТОВ «Релікт Інвест» звернувся до суду із заявою (вх. № 3100/25) про ознайомлення з матеріалами справи, яка судом була задоволена та 05.02.2025 представнику надано матеріали справи для ознайомлення та виготовлення необхідних фотокопій.
Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача своєчасно та належним чином про розгляд справи і забезпечення реалізації ним своїх прав, матеріали справи не містять відомостей про будь-які інші засоби зв'язку з відповідачем.
Отже, суд констатує небажання відповідача протягом розгляду справи висловити свою правову позицію у даному спорі.
За наведених обставин суд доходить висновку, що судом було вчинено всі необхідні дії щодо повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі, вчинення відповідних процесуальних дій та надано можливість викласти свої, зокрема, заперечення проти задоволення позовних вимог, натомість відповідач не вживав заходів щодо реалізації наданого йому права навести свої доводи та міркування, заперечення проти заяв, доводів і міркувань інших осіб, передбачене статтею 42 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, шляхом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів.
Отже, судом дотримані вимоги процесуального закону щодо належного та своєчасного повідомлення учасників про розгляд даної справи.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін в порядку ч.ч.5, 7 ст. 252 ГПК України від учасників справи до суду не надходило.
Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
При цьому, такий розумний строк визначений у статті 248 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Разом з цим, на підставі Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та подальших Указів Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» починаючи з 24.02.2022 на території України діє режим воєнного стану.
За змістом статей 10, 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правосуддя в Україні в умовах воєнного стану має здійснюватися у повному обсязі, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.
У зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Разом з цим, відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
При цьому, суди повинні забезпечувати безпеку учасників судового провадження, запобігти створенню перешкод для реалізації ними права на судовий захист та визначених законом процесуальних прав в умовах воєнного стану, коли реалізація учасниками справи своїх прав і обов'язків є суттєво ускладеною. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.
Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії».
За приписами статті 8 Конституції України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку «розумності строку» розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
Європейський суд щодо тлумачення положення «розумний строк» в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Окрім того, Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» зазначив, що [..] очевидно, для кожної справи буде свій прийнятний строк, і встановлення кількісного обмеження, чинного для будь-якої ситуації, було б штучним. Суд неодноразово визнавав, що неможливо тлумачити поняття розумного строку як фіксовану кількість днів, тижнів тощо (рішення у справі «Штеґмюллер проти Авторії»).
У справі «Bellet v. France» Суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».
У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що «при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом» (див. рішення у справі «Walchli v. France», заява № 35787/03, п. 29, 26 липня 2007 року; «ТОВ «Фріда» проти України», заява №24003/07, п. 33, 08 грудня 2016 року).
Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашингдейн проти Великої Британії»).
При цьому, ворожі війська постійно здійснюють масований ракетний обстріл по об'єктам енергетичної інфраструктури України і через це в багатьох містах України, зокрема і у місті Одесі, де розташований Господарський суд Одеської області, періодично відсутнє електропостачання та, відповідно, інтернет-зв'язок. Поновлення постачання електроенергії та інтернет-зв'язку потребує додаткового часу.
Водночас, у місті Одесі періодично оголошуються повітряні тривоги, під час яких суддя та працівники апарату суду мають перебувати в укриттях з метою уникнення загрози життю та здоров'ю.
На підставі вищевикладеного, суд звертає увагу, що враховуючи наявність загрози, у зв'язку зі збройною агресією збоку РФ, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, поточну обстановку, що склалася в місті Одесі, постійні повітряні тривоги, які впливають на виготовлення процесуальних документів, наявної беззаперечної та відкритої інформації щодо постійних обстрілів всієї країни, періодичну відсутність електроенергії у зв'язку з пошкодженням обладнання, після масованих ракетних обстрілів, з метою всебічного, повного, об'єктивного розгляду справи, задля забезпечення сторонам конституційного права на судовий захист, приймаючи до уваги наведені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, задля ефективної реалізації сторонами своїх процесуальних прав, необхідності забезпечення реалізації процесуальних прав та обов'язків учасників справи, їх належного та безпечного доступу до правосуддя, суд був вимушений вийти за межі граничного процесуального строку розгляду даної справи встановленого ст. 248 ГПК України, здійснивши її розгляд у розумний строк, застосувавши ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.
З урахуванням викладеного, за об'єктивних обставин розгляд даної позовної заяви був здійснений судом без невиправданих зволікань настільки швидко, наскільки це було можливим за вказаних умов, у межах розумного строку в контексті положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Таким чином, суд продемонстрував достатню старанність, щоб дозволити сторонам, які повинні знати про правила, що застосовуються до надіслання судових повідомлень учасникам справи, визначитися з провадженням у відкритій господарській справі та скористатись своїми правами і обов'язками, передбаченими статтями 42, 46 ГПК України, вважає їх повідомленими належним чином.
Відповідач своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористався, жодних заперечень проти позову не надав, з огляду на що суд вважає за можливе відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
14.05.2025 судом було ухвалено та підписано рішення у відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, без його проголошення.
3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.
26.10.2022 між Акціонерним товариством «Укртранснафта» (замовник, позивач, АТ «Укртранснафта») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Релікт Інвест» (підрядник, відповідач, ТОВ «Релікт Інвест») укладений договір № 22/516 на надання послуг з поточного ремонту об'єкту з використанням власних матеріально-технічних засобів підрядника (без авансу), відповідно до п. 1.1. якого на умовах цього договору та за результатами проведеної процедури закупівлі (відкриті торги: згідно з Протоколом № 126УО/3 щодо прийняття рішення Уповноваженою особою з проведення публічних закупівель АТ «Укртранснафта від 07.10.2022) замовник доручає, а підрядник забезпечує, відповідно до дефектного акта і умов цього договору, надання послуг: Поточний ремонт бетонного вимощення резервуара РВС-20000 № 10 ЛВДС «Августівка», інв. № 10200420, 67632, Комплекс будівель і споруд № 9 на території Августівської сільської ради Біляївського району Одеської області (ДБН А.2.2-3:2014) (інженерні та будівельні роботи, код 45220000-5 за ДК 021:2015), надалі - роботи.
Відповідно до п.п. 1.2., 1.3. договору, підрядник зобов'язується своїми силами та з використанням власних матеріально-технічних засобів виконати роботи, що обумовлені в договорі та визначені дефектним актом Підрядник має право залучати до виконання договору третіх осіб - субпідрядників. Місцезнаходження та назва об'єкту, на якому проводитимуться роботи: 67632, Комплекс будівель і споруд № 9 на території Августівської сільської ради Біляївського району Одеської області, ЛВДС «Августівка» (далі - об'єкт).
Договірна ціна є твердою та визначається на основі твердого кошторису, що є невід'ємною частиною договору (Додаток № 2) і становить: без ПДВ - 1 443 433,33 грн, ПДВ - 288 686,67 грн. Разом з ПДВ - 1 732 120,00 грн (п. 2.1 договору).
Пунктами 2.3., 2.4. договору передбачено, що ціна може бути змінена в бік зменшення за узгодженням сторін без зміни кількості (обсягу) та якості робіт. Платежі за обсяги виконаних робіт здійснюються замовником шляхом перерахування безготівкових грошових коштів на поточний рахунок підрядника, протягом 10 календарних днів з дати підписання сторонами актів приймання будівельних робіт (Додаток № 4 до договору) та довідки про вартість виконаних робіт та витрати (Додаток № 5 до договору) на підставі отриманого рахунку(ів) (рахунку(ів)-фактури).
За умовами п.п. 3.1.-3.4. договору строки виконання робіт, передбачених п. 1.1. договору, становлять 75 календарних днів з дати початку виконання робіт. Строки виконання робіт визначаються на підставі календарного графіка (Додаток № 3), що додається до цього договору та є невід'ємною його частиною. Датою початку виконання підрядником робіт вважається дата, зазначена замовником у письмовій заявці про готовність до виконання договору (далі - заявка).
Строки виконання робіт можуть бути змінені з внесенням відповідних змін у цей договір у випадках, передбачених чинним законодавством України. Датою закінчення виконаних робіт підрядником вважається дата їх прийняття замовником в порядку, передбаченому розділом 4 цього договору. Виконання робіт може бути закінчено підрядником достроково за умови письмової згоди замовника.
Згідно до п. 4.1 договору, передача виконаних робіт підрядником і прийняття їх замовником оформлюється актами приймання виконаних будівельних робіт, підписаними уповноваженими представниками сторін.
Відповідно до п/п 7.1.1. п. 7.1. договору, підрядник зобов'язаний на власний ризик виконати якісно всі обумовлені цим договором роботи у повній відповідності до нормативних вимог, умов даного договору і вказівок замовника та передати роботи по їх закінченню у порядки та строки, встановлені цим договором.
Пунктом 9.1. договору встановлено, що за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим договором, в тому числі порушення строків виконання підрядних робіт, встановлених календарним графіком, підрядник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% вартості робіт, з яких допущено прострочення виконання, за кожний день прострочення. Нарахування пені здійснюється протягом всього строку порушення зобов'язання. Якщо прострочення виконання зобов'язання перевищує 30 календарних днів, підрядник додатково сплачує штраф у розмірі 7,0% від ціни невиконаних зобов'язань.
Цей Договір набирає чинності з моменту його укладання та діє до « 29» червня 2023 року включно, а в частині розрахунків - до повного їх виконання. У випадку невиконання або неналежного виконання підрядником зобов'язань за цим договором (будь-які дії, бездіяльність чи рішення підрядника, що дають підстави замовнику вважати його зобов'язання за цим договором невиконаним чи виконаним неналежним чином), замовник має право відмовитися від договору в односторонньому порядку шляхом направлення підряднику повідомлення про таку відмову (п. 14.1, 14.2.1 договору).
Відповідно до пункту 17.6. договору, за взаємною згодою сторін цей договір укладений в електронній формі відповідно до умов Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» та Закону України «Про електронні довірчі послуги».
Додатками, що є невід'ємними частинами договору, визначено: дефектний акт (додаток № 1); договірна ціна (додаток № 2) з додатками, а саме: локальний кошторис на будівельні роботи № 02-01-01, підсумкова відомість ресурсів, загальновиробничі витрати на будову; календарний графік (додаток № 3); акт приймання виконаних будівельних робіт - зразок (додаток № 4); довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрат - зразок (додаток № 5).
Договір з додатками підписаний ЕЦП сторін (скріншоти протоколів перевірки електронних підписів позивачем додаються).
30.01.2023 АТ «Укртранснафта» засобами електронного зв'язку звернулось до ТОВ «Релікт Інвест» із заявкою про готовність позивача до виконання договору, якою повідомив, що датою початку надання послуг слід вважати 30.01.2023.
На виконання умов договору, 07.04.2023 сторонами підписано акт № 1 приймання виконаних будівельних робіт за квітень 2023 року та довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за квітень 2023 року на суму 566416,39 грн. Позивачем сплачено відповідачу вартість виконаних ним робіт в сумі 566416,39 грн, що підтверджено платіжною інструкцією № 0000144003 від 19.04.2023.
25 червня 2024 року АТ «Укртранснафта» направлено відповідачеві претензію № 04-03/11/589-24 про сплату пені та штрафу за неналежне виконання умов договором № 22/516 від 26.10.2022 в частині порушення строків виконання робіт за договором на 431 днів у зв'язку з невиконанням будівельних робіт на суму 1165703,61 грн. Додатково зазначену претензію позивач направив засобами електронного зв'язку. Докази належного направлення вказаної претензії досліджені судом та містяться в матеріалах справи.
Отже посилаючись на вищенаведені обставини Акціонерне товариство «Укртранснафта» звернулось до Господарського суду Одеської області з відповідним позовом за захистом свого порушеного права.
4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.
Cтаттею 174 ГК України передбачено, що однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є укладення господарського договору та інших угод. Зі змістом зазначеної норми кореспондуються вимоги частини другої статті 11 ЦК України, відповідно до яких підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч.1 ст. 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 2 ст. 217 ГК).
Відповідно до частини 2 статті 218 ГК України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Штрафними санкціями, відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
За змістом ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст. 205 ЦКУ правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Статтею 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК Україна) передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, надати послугу, оплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).
Згідно зі ст. 550 Цивільного кодексу України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Так, відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі статтею 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 2 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Згідно з частинами першою, другою статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
За приписами частини 1, 3 статті 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.
Відповідно до статті 846 ЦК України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.
Згідно ч.4 ст.882 ЦК України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.
За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання (ст. 901 Цивільного кодексу України).
5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.
Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.
Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Варто зауважити, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв'язку з чим, суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підстав позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Дослідивши матеріали справи, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом верховенства права та права на судовий захист, уникаючи принципу надмірного формалізму, та усуваючи підстави для використання правового пуризму суд керується наступним.
Зважаючи на встановлені вище обставини, проаналізувавши правовідносини, що склалися між сторонами на підставі укладеного між ними договору, дослідивши текст зазначеного договору, суд дійшов висновку, що вказаний договір за своєю правовою природою є договором підряду, який підпадає під правове регулювання норм глави 61 розділу ІІІ Книги п'ятої Цивільного кодексу України, сторони досягли всіх суттєвих умов договору, тому зазначений договір, з огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою для виникнення у сторін господарських зобов'язань згідно ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України та є обов'язковим для виконання сторонами у відповідності до ст. 629 ЦК України.
Отже, як вбачається з матеріалів справи, 26.10.2022 між Акціонерним товариством «Укртранснафта» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Релікт Інвест» було укладено договір № 22/516 на надання послуг з поточного ремонту об'єкту з використанням власних матеріально-технічних засобів підрядника, за яким сторонами була досягнута домовленість щодо складу та обсягу виконання робіт, договірної ціни, порядку розрахунків та приймання виконаних робіт, а також стосовно строків виконання відповідних робіт.
Так, умовами договору сторони визначили, що строки виконання робіт становлять 75 календарних днів з дати початку виконання робіт, а відповідною датою початку виконання підрядником робіт вважається дата, зазначена замовником у письмовій заявці про готовність до виконання договору.
Як свідчать матеріали справи, із відповідною заявкою позивач звернувся до відповідача 30.01.2023. Відтак, виконання робіт розпочалось з 30.01.2023 та мало бути закінчено до 17.04.2023 включно, з урахуванням, що кінцевий строк виконання робіт - 15.04.2023 припадає на вихідний день (суботу).
З матеріалів справи слідує і підтверджується позивачем, що роботи виконані за договором відповідачем та прийняті замовником без зауважень лише на загальну суму 566416,39 грн. Відповідач не заперечив укладення договору № 22/516 на надання послуг з поточного ремонту об'єкту з використанням власних матеріально-технічних засобів підрядника від 26.10.2022, фактичне виконання робіт на суму 566416,39 грн та викладені в позові обставини щодо встановлених договором строків виконання робіт, а також невиконання відповідачем підрядних робіт на суму 1165703,61 грн. Доказів зворотного матеріали справи не містять.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.
Тобто, укладання сторонами у справі договору, дії сторін по виконанню його умов, у тому числі - проведення відповідних робіт та їх оплата, є підтвердженням того, що сторони перебували у договірних відносинах.
Матеріали справи не містять та сторонами не надані додаткові угоди щодо перенесення строків виконання робіт, зокрема відсутні докази того, що відповідач звертався до позивача з відповідним проєктом додаткової угоди. Відповідачем також не надано документально підтверджених об'єктивних обставин для продовження строку виконання підрядником зобов'язань щодо передання робіт.
Матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем обов'язку за договором в повному обсязі, отже, можна дійти висновку, що підрядник є таким, що прострочив зобов'язання. Крім того, відповідач не надав будь-яких доказів, які б свідчили про вжиття ним усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Відповідно до пункту 9.1. договору за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим Договором, в тому числі порушення строків виконання робіт, встановлених Календарним графіком виконання робіт, підрядник сплачує замовнику пеню в розмірі 0,1% від вартості робіт, з яких допущено прострочення виконання, за кожний день прострочення. Нарахування пені здійснюється протягом всього строку порушення зобов'язання. Якщо прострочення виконання зобов'язань перевищує 30 днів, підрядник додатково сплачує штраф у розмірі 7,0% від ціни невиконаних зобов'язань.
Суд відзначає, що пункт 9.1. договору передбачає відповідальність підрядника у вигляді пені та штрафу за невиконання або неналежне виконання зобов'язань, що зокрема включає порушення строків виконання робіт. Позивачем в позові вказано, що він просить застосувати до відповідача відповідальність у вигляді пені та штрафу саме за порушення підрядником строків виконання робіт, тобто неналежне виконання зобов'язань.
При цьому, при укладені договору сторони дійшли згоди щодо стягнення одночасно штрафу та пені у разі невиконання відповідачем умов договору, тому їх одночасне застосування не суперечить вимогам чинного законодавства України та умовам укладеного між сторонами договору. Положеннями ст. ст. 627, 628, 629 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій, що узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеній, зокрема, у постанові від 01.06.2021 року у справі №910/12876/19.
При розгляді даної справи відповідач не спростував факту прострочення виконання будівельних робіт на суму 1165703,61 грн та не надав належних, вірогідних та допустимих доказів на спростування обставин, зазначених у позові.
Суд перевірив розрахунок позивача та встановив, що він є арифметично правильним та відповідає вимогам діючого законодавства та умовам договору. Контррозрахунку на розрахунок позивача відповідач не надав. Доказів сплати відповідачем здійснених позивачем нарахувань не надано.
Ураховуючи, що відповідач порушив умови договору, вимоги про стягнення 213323,76 грн пені за період з 18.04.2023 по 17.10.2023 та 81599,25 грн штрафу за прострочення понад 30 днів, є правомірними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Згідно із п.1 ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 року у справі «Суомінен проти Фінляндії», заява N 37801/97, п. 36).
У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 «Справа «Трофимчук проти України» (Заява № 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі «Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів», п. 31, Series A, N 274).
Суд зазначає, що Господарським процесуальним кодексом України закріплені основні засади господарського судочинства. Зокрема, у силу принципів рівності, змагальності та диспозитивності (статті 7, 13, 14 Господарського процесуального кодексу України) обов'язок з доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону.
Основні положення про докази та доказування, наведені у главі 5 Господарського процесуального кодексу України, передбачають, що докази мають бути досліджені та оцінені судом з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності.
При цьому, відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно зі статтею 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом. Подібні правові позиції викладено у постановах Верховного Суду від 16.06.2022 у справі № 910/366/21, від 19.06.2019 у справі № 910/4055/18, від 16.04.2019 у справі № 925/2301/14.
Тобто з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв'язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно пов'язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову. Належність, як змістовна характеристика та допустимість, як характеристика форми, є властивостями доказів, оскільки вони притаманні кожному доказу окремо і без їх одночасної наявності жодний доказ не може бути прийнятий судом.
Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Слід враховувати, що допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні або не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 ГПК України).
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд звертає увагу на те, що тлумачення змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Водночас, статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, з'ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.
Також суд враховує необхідність застосування категорій стандартів доказування та зазначає, що саме принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Подібні правові позиції викладено у постановах Верховного Суду від 16.06.2022 у справі № 910/366/21, від 15.07.2021 у справі № 916/2586/20, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Серед іншого, суд також зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд вважає за необхідне вказати, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. У справі «Руїз Торіха проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування позивача не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
На підставі повного, всебічного та безпосереднього дослідження наявних в матеріалах справи доказів сукупності з урахуванням всіх обставин справи, що входять до предмету доказування у цій справі та стосуються кваліфікації спірних відносин, суд дійшов висновку, що позивачем доведено обґрунтованість позовних вимог, відповідачем не спростовано, а судом не виявлено на підставі наявних доказів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 213323,76 грн пені та 81599,25 грн. штрафу, підтверджені документально та нормами матеріального права, відповідачем не спростовані, а тому підлягають задоволенню.
Допустимих доказів в спростування зазначеного чи будь-яких інших обґрунтованих заперечень по суті спору відповідач суду не надав.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходив із наступного.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи задоволення позовних вимог у повному обсязі, судові витрати відповідно до п. 2 ч. 1 ст.129 ГПК України покладаються на відповідача в сумі 3539,08 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов - задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Релікт Інвест» (65039, м. Одеса, вул. Середньофонтанська, № 19-А, приміщ. 314, код ЄДРПОУ 43346384) на користь Акціонерного товариства «Укртранснафта» (01010, м. Київ, вул. Князів Острозьких, № 32/2, код ЄДРПОУ 31570412) пеню в розмірі 213 323 (двісті тринадцять тисяч триста двадцять три) грн 76 коп, штраф в розмірі 81 599 (вісімдесят одна тисяча п'ятсот дев'яносто дев'ять) грн 25 коп та витрати на оплату судового збору в розмірі 3 539 (три тисячі п'ятсот тридцять дев'ять) грн 08 коп.
Рішення суду набирає законної відповідно до ст.241 ГПК України.
Наказ видати відповідно до ст.327 ГПК України.
Повне рішення складено 14.05.2025.
Суддя О.В. Цісельський