09 травня 2025 року Справа № 915/754/21
м. Миколаїв
Суддя господарського суду Миколаївської області Ржепецький В.О., за участі секретаря судового засідання Матвєєвої А.В., розглянувши матеріали скарги Комунального підприємства “Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» Південноукраїнської міської ради від 14.04.2025 про визнання неправомірною та скасування постанови головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Брушковської Олени Василівни від 19.03.2025 у виконавчому провадженні № 73686427 про арешт коштів боржника у справі
про банкрутство Комунального підприємства “Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» Південноукраїнської міської ради (55001, Миколаївська область, м. Південноукраїнськ, вул. Європейська, 8, код ЄДРПОУ 31948866)
ініціюючий кредитор: Акціонерне товариство “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» (код ЄДРПОУ 24584661) в особі Філії “Відокремлений підрозділ “Південноукраїнська атомна електрична станції» акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» (код ЄДРПОУ ВП 20915546, 55001, Миколаївська область, м. Південноукраїнськ)
кредитор: Головне управління ДПС у Миколаївській області (м. Миколаїв, вул.Героїв Рятувальників, 6)
кредитор: Товариство з обмеженою відповідальністю “Миколаївська електропостачальна компанія» (54017, м. Миколаїв, вул. Погранична, 39/1)
кредитор: Товариство з обмеженою відповідальністю “АС» (85700, Донецька обл., Волноваський район, місто Волноваха, вул. Шевцової, буд. 22А, код ЄДРПОУ 31915956)
кредитор: Приватне підприємство “Науково-виробнича фірма “ЕРГОМЕРА ІНВЕСТ» (код ЄДРПОУ 42817901, адреса: 49047, м. Дніпро, вул. Кленова, 52)
учасник справи: представник працівників Комунального підприємства “Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» - Орона Наталя Іванівна (55000, м. Південноукраїнськ, вул. Європейська, 8),
учасник справи: Кабінет Міністрів України (01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2),
учасник справи: територіальний орган Міністерства юстиції України в особі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) ).(м. Миколаїв, вул. Гліба Бабіча, 107),
заінтересована особа стосовно боржника: Південноукраїнська міська рада Миколаївської області (55002, Миколаївська обл., м. Південноукраїнськ, вул. Європейська, 48, код ЄДРПОУ 33850880),
керуючий санацією: арбітражний керуючий Прохоров Володимир Сергійович
за участі представників:
від стягувача: не з'явився,
від боржника: не з'явився,
від ДВС: не з'явився,
встановив:
В провадженні Господарського суду Миколаївської області знаходиться справа № 915/754/21 про банкрутство Комунального підприємства “Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство».
Ухвалою від 03.11.2023 у справі №915/754/21 суд постановив: припинити процедуру розпорядження майном Комунального підприємства “Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» (код ЄДРПОУ 31948866); ввести процедуру санації боржника - Комунального підприємства “Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство»; призначити керуючим санацією Комунального підприємства “Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» арбітражного керуючого Прохорова Володимира Сергійовича (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна керуючого санацією, ліквідатора) №1450 від 08.07.2013).
14.04.2025 Комунальним підприємством “Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» Південноукраїнської міської ради подано до суду скаргу, в якій боржник просить про поновлення строку для подання скарги, визнання неправомірною та скасування постанови головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Брушковської Олени Василівни від 19.03.2025 у виконавчому провадженні № 73686427 про арешт коштів боржника у справі.
Ухвалою від 23.04.2025 суд постановив: поновити Комунальному підприємству “Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» Південноукраїнської міської ради строк на подання скарги; скаргу прийняти до розгляду; судове засідання для розгляду скарги призначити на 09 травня 2025 року об 11:00 год.; відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) у строк до 06.05.2025 надати суду письмові пояснення по суті скарги з посиланням на номер справи та докази на їх обґрунтування, в т.ч. матеріали, які стосуються зведеного виконавчого провадження.
Південноукраїнська міська рада в повному обсязі підтримує скаргу комунального підприємства «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» Південноукраїнської міської ради та просить визнати неправомірною та скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Брушковської Олени Василівни від 19.03.2025 у виконавчому провадженні № 73686427 про арешт коштів боржника (пояснення від 30.04.2025).
06.05.2025 Відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) подано до господарського суду пояснення по суті скарги.
Відділ ДВС скаргу не визнає, вважає її необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, просить відмовити в задоволенні скарги Комунального підприємства “Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» на дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) у виконавчому провадженні № 73686427 про арешт коштів боржника від 19.03.2025.
Заперечення обґрунтовано посиланням на норми ст. 129-1 Конституції України, ст. 326, 327, 339, 340 ГПК України, ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства, ч. 2 ст. 18, ст. 30, п. 4 ч. 1 ст. 34, абз. 1 ч. 5 ст. 41, ст. 48, ч. 1 ст. 52, ч. 1 ст 56, ч. 1 ст 74 Закону України “Про виконавче провадження», абз. 2 п. 17 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 29.09.2016 № 2832/5) та мотивовано тим, що на примусовому виконанні у відділі примусового виконання примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) перебуває зведене виконавче провадження №52113597, до складу якого входить виконавче провадження №73686427 з виконання наказу № 915/754/21(915/1190/23), виданого 22.11.2023 Господарський суд Миколаївської області про стягнення з Комунального підприємства “Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» (55000, Миколаївська обл., м. Южноукраїнськ, вул. Дружби Народів, 8, ідентифікаційний код 31948866) на користь Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» (01032, м. Київ, вул. Назарівська, 3 код ЄДРПОУ 24584661) в особі Відокремленого підрозділу “Південноукраїнська атомна електрична станція» Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» (55001, Миколаївська область, м. Южноукраїнськ, промзона, ідентифікаційний код 20915546) заборгованості за Договором №276 від 29.11.2018 за березень-квітень 2023 року в сумі 3951707,58 грн та витрат по сплаті судового збору за подання позову в сумі 59275,61 грн. Виконання рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється державним виконавцем у рамках зведеного виконавчого провадження № 52113597, відповідно до приписів ст. 30 Закону України “Про виконавче провадження». Згідно відповіді на запит до Державної фіскальної служби України від 14.03.2025 про наявні у боржника рахунки встановлено, що у боржника наявні розрахункові рахунки в Філії - Миколаївське обласне управління АТ “Ощадбанк», АТ “Райффайзен Банк», АТ КБ “ПриватБанк», АТ “ПУМБ», АБ “Укргазбанк», Державна казначейська служба України. Таким чином, за виконавчими документами, які перебувають у складі зведеного виконавчого провадження № 52113597 про стягнення коштів з Комунального підприємства “Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» на користь стягувачів, дія мораторію введеного ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 31.08.2021 у справі № 915/754/21, не поширюється по виконавчим документам, а саме: наказу № 915/754/21(915/1190/23) виданого 22.11.2023 Господарським судом Миколаївської області; наказу № 915/754/21(915/921/23) виданого 18.09.2023 Господарським судом Миколаївської області; наказу № 915/754/21(915/484/23) виданого 01.08.2023 Господарським судом Миколаївської області; наказу № 915/754/21(915/490/23) виданого 01.08.2023 Господарським судом Миколаївської області; наказу № 915/754/21(915/471/23) виданого 07.07.2023 Господарським судом Миколаївської області; наказу № 915/754/21(915/77/23) виданого 26.06.2023 Господарським судом Миколаївської області; наказу № 915/754/21(915/292/23) виданого 26.06.2023 Господарським судом Миколаївської області; наказу № 915/754/21(915/291/23) виданого 26.06.2023 Господарським судом Миколаївської області; наказу № 915/754/21(915/293/23) виданого 26.06.2023 Господарським судом Миколаївської області; наказу № 915/754/21(915/630/22) виданого 17.04.2023 Господарським судом Миколаївської області; наказу № 915/754/21(915/645/22) виданого 17.04.2023 Господарським судом Миколаївської області; наказу № 915/754/21(915/616/22) виданого 04.04.2023 Господарським судом Миколаївської області; наказу № 915/754/21(915/462/22) виданого 13.03.2023 Господарським судом Миколаївської області; наказу № 915/754/21(915/358/22) виданого 22.02.2023 Господарським судом Миколаївської області; наказу № 915/754/21(915/407/22) виданого 11.01.2023 Господарським судом Миколаївської області; наказу № 915/754/21 (915/617/22) виданого 04.04.2023 Господарським судом Миколаївської області; наказу № 915/754/21 (915/90/23) виданого 06.06.2023 Господарським судом Миколаївської області на загальну суму, яка складає 51 188 585,28 грн. 19.03.2025 під час здійснення зведеного виконавчого провадження №52113597, державним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника у ВП №73686427 у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, яка складає 51188585,28 грн та накладено на неї кваліфікований електронний підпис виконавця для направлення за допомогою інформаційної системи надавачів платіжних послуг до банківських установ України, а саме: АТ “Ощадбанк», АТ “Райффайзен Банк», АТ КБ “ПриватБанк», АТ “ПУМБ», АБ “Укргазбанк» та надіслано для виконання до АТ “ПУМБ», Державної казначейської служби України. Станом на 20.03.2025 (день накладення арешту на кошти), загальна сума заборгованості по зведеному виконавчому провадженні № 52113597, боржника - КП “ТВКГ» перед стягувачами складає 266 297 699,23 грн. Сума коштів по виконавчим провадженням, в яких зупинено вчинення виконавчих дій, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 34 Закону України “Про виконавче провадження», не входять до суми арешту коштів у постанові від 19.03.2025. Відповідно до пункту 4 розділу IV Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 05.08.2016 № 2432/5 передбачено, що постанови виконавця, а також інші документи виконавчого провадження виготовляються за допомогою Системи відповідно до шаблонів документів, переданих адміністратору Системи структурним підрозділом Міністерства юстиції України, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб). Виготовлення постанов та інших документів виконавчого провадження не в Системі забороняється. Таким чином, державний виконавець не має технічної можливості (редагування, внесення змін) під час винесення постанови про арешт коштів боржника у будь-якому зведеному виконавчому провадженні (у тому числі ЗВП № 52113597), оскільки автоматизованою системою виконавчого провадження забезпечено формування постанови в одному із виконавчих провадження та автоматично системою формується і додаються всі виконавчі документи, які входять до складу зведеного виконавчого провадження, у тому числі по яким зупинено вчинення виконавчих дій. Орган ДВС звертає увагу суду, що постанови винесені державним виконавцем, в тому числі про арешт коштів боржника виконуються в межах визначених в резолютивній частині постанов. А в даному випадку резолютивна частина постанови про арешт коштів боржника свідчить про рішення щодо арешту коштів в сумі 51188585,28 грн, які включають виключно вимоги стягувачів, на які не поширюється дія мораторію введеного Господарським судом Миколаївської області та, по яким не передбачено зупинення вчинення виконавчих дій, відповідно до статті 34 Закону України “Про виконавче провадження». Таким чином, орган ДВС вважає, що дії державного виконавця відділу примусового виконання примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) були вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця і право заявника не було порушено.
Посилаючись на правовий висновок, викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.03.2018 у справі № 660/612/16-ц, від 12.09.2018 у справі № 906/530/17, від 17.10.2018 у справі № 927/395/13 та у справі № 5028/16/2/2012, від 05.12.2018 у справі № 904/7326/17, від 13.02.2019 у справі № 808/2265/16 та від 10.04.2019 у справі № 908/2520/16 орган ДВС зазначає, що на примусовому виконанні у Відділі перебуває зведене виконавче провадження №52113597, до складу якого входять виконавчі документи щодо боржника - Комунального підприємства “Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство», видані Господарським судом Миколаївської області та Миколаївського окружного адміністративного суду (виконавчий лист №400/4953/20 від 21.04.2021). Дії державного виконавця Відділу Брушковської О.В. мали місце в межах зведеного виконавчого провадження, в якому об'єднано виконання рішень, ухвалених за правилами різних юрисдикцій, у зв'язку з чим відсутні правові підстави у господарського суду для розгляду скарги Комунального підприємства “Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» (код 31948866), оскільки відповідна скарга, згідно із сталою практикою Великої Палати Верховного Суду, підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Учасники справи належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання, правом участі у судовому засіданні не скористались.
На підставі ст. 233 ГПК України судом підписано вступну та резолютивну частини ухвали.
Дослідивши матеріали скарги, пояснення учасників справи, суд дійшов наступних висновків.
Щодо юрисдикції господарського суду на розгляд скарги Комунального підприємства “Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» Південноукраїнської міської ради від 14.04.2025 про визнання неправомірною та скасування постанови головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Брушковської Олени Василівни від 19.03.2025 у виконавчому провадженні № 73686427 про арешт коштів боржника у справі 915/754/21 про банкрутство Комунального підприємства “Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» Південноукраїнської міської ради, суд зазначає таке.
За правилами адміністративного судочинства щодо особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця за частиною першою статті 287 КАС учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Відповідно до частини першої, абзацу першого частини другої статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК), з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
Отже, законодавець підкреслив, що розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і лише господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц, від 18 лютого 2020 року у справі № 918/335/17, від 15 червня 2021 року у справі № 916/585/18 (916/1051/20)).
У постановах від 15 травня 2019 року у справі № 289/2217/17, від 12 червня 2019 року у справі № 289/233/18, від 19 червня 2019 року у справах № 289/718/18 та № 289/2210/17 Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що визначення юрисдикційності усіх майнових спорів господарському суду, який порушив справу про банкрутство, має на меті як усунення правової невизначеності, так і захист прав кредитора, який може за умови своєчасного звернення реалізувати свої права й отримати задоволення своїх вимог.
Згідно із частинами першою - третьою статті 3 ГПК судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України “Про міжнародне приватне право», Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини шостої статті 12 ГПК господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство (з 21 жовтня 2019 року введено в дію КУзПБ).
За правилами предметної юрисдикції господарських судів у пункті 8 частини першої статті 20 ГПК визначено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.
Справи, передбачені пунктом 8 частини першої статті 20 ГПК, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника (частина тринадцята статті 30 цього Кодексу), тобто є справами виключної підсудності.
Таким чином, процесуальний закон встановив імперативне правило виключної підсудності справ про банкрутство та справ у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство.
Тобто законодавець указав, що у Законі України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» містяться процесуальні норми, які передбачають особливості розгляду справ указаної категорії.
Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» втратив чинність з 21 жовтня 2019 року, з набранням чинності КУзПБ.
Відтак можна зробити висновок, що вказаний КУзПБ передбачає також особливості розгляду справ про банкрутство, що і підтверджено у статті 7 цього Кодексу.
Таким чином, розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник, з дня введення в дію 21 жовтня 2019 року КУзПБ повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.
Така правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у її постановах від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц (провадження № 14-404цс19), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (провадження № 12-143гс19), від 31.08.2023 у справі № 640/26320/20, провадження № 11-97апп23.
Щодо співвідношення приписів статей 339, 340 ГПК України та статті 7 КУзПБ при розгляді скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, що пов'язані з виконанням судового рішення, ухваленого за результатом майнового спору, стороною якого є боржник, судом враховано також правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 13.04.2023 у справі № 910/21981/16.
Так, у разі оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, які стосуються виконання судового рішення, ухваленого у спорі за участю боржника в межах справи про банкрутство відповідно до приписів статті 7 КУзПБ, очевидно, що така скарга (заява, позов) підлягає розгляду судом, який розглянув справу в майновому спорі чи іншому спорі з вимогами до боржника як суд першої інстанції (стаття 340 ГПК України), тобто судом у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, навіть за умови, що відповідачем є суб'єкт владних повноважень згідно з абзацом четвертим частини другої цієї норми.
Вирішуючи питання, пов'язані з оскарженням рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо примусового виконання (звернення стягнення на кошти та інше майно) за рішеннями у спорах (правовідносинах), стороною яких є боржник у справі про банкрутство, які були вирішені поза межами справи про банкрутство до введення в дію КУзПБ або з інших причин, господарським судам слід урахувати у системному взаємозв'язку статті 339, 340 ГПК України та статтю 7 КУзПБ, керуючись пріоритетом приписів спеціального закону - КУзПБ, а також закріпленими у цьому законі принципами концентрації всіх спорів, стороною яких є боржник, у межах справи про банкрутство та судового контролю у відносинах банкрутства (неплатоспроможності).
Здійснюючи системне тлумачення приписів статті 7 КУзПБ, підпункту 8 частини першої статті 20 ГПК України, а також статті 339 ГПК України слід виходити із того, що процедура банкрутства - це спеціальна правова процедура, норми КУзПБ є спеціальними, і під час їх співставлення із нормами загальними вони повинні мати процесуальний пріоритет.
КУзПБ розширив юрисдикційність господарському суду спорів, стороною яких є боржник, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, визначивши за змістом статті 7 Кодексу критерій впливу на майнові активи боржника вирішальним при з'ясуванні питання щодо необхідності розгляду спору в межах справи про його банкрутство.
За приписами КУзПБ зміст судового контролю у відносинах неплатоспроможності та банкрутства полягає у тому, що рішення чи дії боржника та третіх осіб, що можуть вплинути на майнові активи боржника, мають бути підконтрольні суду, що здійснює провадження у справі про банкрутство.
Системне тлумачення пункту 8 частини першої статті 20 ГПК України, статті 7 КУзПБ приводить до висновку, що у межах справи про банкрутство підлягають вирішенню питання судового контролю у виконавчих провадженнях за рішеннями стосовно боржника, виконання яких є можливим шляхом звернення стягнення на кошти чи інше його майно, незалежно від процесуальної форми звернення (скарга, заява, позов) заінтересованої особи щодо здійснення такого контролю.
Повноваження господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, щодо здійснення відповідного судового контролю поширюються і на правовідносини з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) у виконавчому провадженні, що передбачає звернення стягнення на майно боржника або може вплинути іншим чином на майнові активи боржника, і такий контроль має здійснюватися з моменту відкриття виконавчого провадження та до його завершення чи закриття провадження у справі про банкрутство боржника.
Отже, заперечення органу ДВС про те, що відповідна скарга підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства суд вважає безпідставними.
Щодо суті скарги, суд зазначає наступне.
Частиною 2 ст. 343 ГПК України врегульовано, що у разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Відтак, дослідженню в межах даної процедури підлягають правомірність дій виконавця щодо накладення арешту на кошти боржника, враховуючи наявність відкритої процедури банкрутства щодо нього, зокрема, санації, введеної ухвалою від 03.11.2023 у справі №915/754/21 про банкрутство Комунального підприємства “Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» Південноукраїнської міської ради.
Надаючи оцінку наведеним скаржником доводам скарги, керуючись обсягом повноважень, передбачених ст. 343 ГПК України, суд зазначає, що ним має бути визначено, чи існували станом на момент винесення виконавцем постанови від 19.03.2025 у виконавчому провадженні №73686427 встановлені законом заборони щодо накладення арешту та чи розповсюджувалися ці заборони на дії виконавця у фактичних обставинах справи.
Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (стаття 129-1 Конституції України).
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Положеннями частини першої статті 18 Господарського процесуального кодексу України також визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
За змістом статей 1, 5 Закону України “Про виконавче провадження» (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України “Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Згідно з пунктом 7 частини третьої статті 18 Закону України “Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.
Статтею 56 Закону України “Про виконавче провадження», передбачено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.
Суд враховує, що вищенаведені положення Закону України “Про виконавче провадження» є лише загальним правилом, які визначають механізми, які мають обов'язково бути застосовані виконавцями у процесі виконання судових рішень.
Провадження у справах про банкрутство є самостійним видом судового провадження і характеризується особливим процесуальним порядком розгляду справ, специфічністю цілей і завдань, особливим суб'єктним складом, тривалістю судового провадження, що істотно відрізняють це провадження від позовного. З моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника.
З огляду на положення процесуального закону, у справах позовного провадження господарський суд, здійснюючи правосуддя, зв'язаний принципами диспозитивності та змагальності сторін, водночас у справах про банкрутство поряд з іншими принципами правового регулювання відносин неплатоспроможності суттєве значення має принцип судового контролю у відносинах неплатоспроможності та банкрутства.
Цей принцип полягає, серед іншого, у судовому контролі за дотриманням інтересів кредиторів стосовно збереження об'єктів конкурсної маси та інтересів боржника щодо обґрунтованості грошових претензій кредиторів, а також за збереженням балансу інтересів сторін, у тому числі під час продажу майна банкрута з метою реалізації за найвищу ціну та відповідно до встановленої КУзПБ процедури.
У межах дотримання наведеного принципу з відкриттям провадження у справі про неплатоспроможність боржника, зважаючи на відсутність нормативного врегулювання співвідношення процедур виконавчого провадження та процедур банкрутства, з огляду на мету та цілі КУзПБ, такими, що відповідають положенням чинного законодавства України, можна вважати лише ті дії державного виконавця щодо звернення стягнення на майно боржника, які були дозволені (санкціоновані) судовим рішенням (ухвалою суду) в межах справи про банкрутство.
З моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі і спеціальними нормами Кодексу України з процедур банкрутства для випадків звернення стягнення на майно боржника встановлені спеціальні правила.
Відтак, досліджуючи спірне питання щодо правомірності дій державного виконавця слід виходити з аналізу положень статті 34, 35 Закону України “Про виконавче провадження» у нормативному поєднанні з положеннями Кодексу України з процедур банкрутства, окремі положення якого визначають правовий режим та відповідні обмеження з розпорядження майном боржника, щодо якого відкрито провадження у справі про неплатоспроможність та застосовані відповідні процедури. (Правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.09.2021 у справі №905/1923/15).
Відповідно до частини першої статті 41 КУзПБ, мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.
Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з відкриттям провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Ухвала є підставою для зупинення вчинення виконавчих дій. Про запровадження мораторію розпорядник майна повідомляє відповідному органу або особі, яка здійснює примусове виконання судових рішень, рішень інших органів, за місцезнаходженням (місцем проживання) боржника та місцезнаходженням його майна (частина друга статті 41 КУзПБ).
Приписами частини третьої цієї статті передбачено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється, зокрема, стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі виконання рішень у немайнових спорах.
Дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на вимоги поточних кредиторів, виплату заробітної плати та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, виплату авторської винагороди, аліментів, а також на вимоги за виконавчими документами немайнового характеру, що зобов'язують боржника вчинити певні дії чи утриматися від їх вчинення (абз 1 ч. 5 ст. 41 КУзПБ).
Відповідно до частини восьмої статті 41 КУзПБ, дія мораторію припиняється з дня закриття провадження у справі про банкрутство. Щодо задоволення забезпечених вимог кредиторів за рахунок майна боржника, яке є предметом забезпечення, дія мораторію припиняється автоматично після спливу 170 календарних днів з дня введення процедури розпорядження майном, якщо господарським судом протягом цього часу не було винесено постанову про визнання боржника банкрутом або ухвалу про введення процедури санації.
Звернення стягнення на майно боржника за вимогами, на які не поширюється дія мораторію, здійснюється виключно за ухвалою господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (ч. 5 ст. 41 КУзПБ).
Відповідно до ч. 4 ст. 50 Кодексу України з процедур банкрутства, арешт на майно боржника та інші обмеження дій боржника щодо розпорядження його майном можуть бути накладені лише в межах процедури санації, за умови що вони не перешкоджають виконанню плану санації та не суперечать інтересам конкурсних кредиторів.
Відповідно до ч. 14 ст. 39 Кодексу України з процедур банкрутства, арешт майна боржника чи інші обмеження боржника щодо розпорядження належним йому майном можуть бути застосовані виключно господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство.
Тобто, правомірними можна вважати ті дії щодо звернення стягнення на відповідне майно боржника, які будуть здійснені в межах провадження у справі про банкрутство.
Відтак, на момент подання скарги, не можна вважати правомірними дії державного виконавця, які спрямовані на звернення стягнення на грошові кошти боржника, який перебуває у процедурі банкрутства, на підставі лише положень Закону України “Про виконавче провадження», без врахування процедур і положень Кодексу України з процедур банкрутства, норми якого мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України.
Господарський суд зазначає, що частиною 2 ст. 343 ГПК України врегульовано, що у разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
При цьому, суд зазначає, що ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 02.04.2025 у справі №915/754/21 задоволено заяву керуючого санацією Комунального підприємства “Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» Південноукраїнської міської ради арбітражного керуючого Прохорова В.С. від 26.03.2025, знято арешт з грошових коштів Комунального підприємства “Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» Південноукраїнської міської ради (код ЄДРПОУ 31948866, адреса: 55001, Миколаївська область, м. Південноукраїнськ, вул. Європейська, 8), що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів/ електронних грошей, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом та належать боржнику, накладений головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Брушковською Оленою Василівною постановою про арешт коштів боржника від 19.03.2025 у виконавчому провадженні №73686427.
Відтак, дослідивши в межах даної процедури дії виконавця та встановивши на підставі наведених в цій ухвалі доводів їх неправомірність, господарський суд, керуючись положеннями ч. 2 ст. 343 ГПК України скасовує постанову відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Одеса) від 19.03.2025 про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні №73686427. Водночас, господарський суд, враховуючи наведене вище, не вбачає підстав для зобов'язання державного виконавця тим чи іншим чином поновити порушене право заявника.
Керуючись ст. 74, 76-79, 86, 219, 220, 231, 232, 233, 234, 235, 339-343 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Скаргу Комунального підприємства “Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» Південноукраїнської міської ради від 14.04.2025 про визнання неправомірною та скасування постанови головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Брушковської Олени Василівни від 19.03.2025 у виконавчому провадженні № 73686427 про арешт коштів боржника - задовольнити.
2. Визнати неправомірною та скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Брушковської Олени Василівни від 19.03.2025 у виконавчому провадженні № 73686427 про арешт коштів боржника.
3. Ухвалу надіслати учасникам справи про банкрутство та Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса).
4. Ухвала суду, у відповідності до ч.2 ст.235 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
5. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається в порядку та у строки, передбачені ст. ст. 256, 257 ГПК України.
Повний текст ухвали складено і підписано 14.05.2025.
Суддя В.О.Ржепецький