ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
14.05.2025Справа № 910/2390/25
Господарський суд міста Києва в складі головуючого судді Привалова А.І., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників
справу № 910/2390/25
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС"
до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інтер-Поліс"
про стягнення 99 005,47 грн
Приватне акціонерне товариство "Страхова група "ТАС" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інтер-Поліс" про стягнення 99005,47 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані виплатою позивачем потерпілій особі страхового відшкодування згідно Договору добровільного комплексного страхування транспортних ризиків № AZEP-213266825 від 07.02.2023, внаслідок чого до позивача перейшло право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки. Оскільки цивільна відповідальність власника транспортного засобу, водій якого є винним у скоєнні ДТП, застрахована відповідачем, позивач просить суд стягнути з відповідача суму страхового відшкодування в розмірі 80 000,00 грн, а також нараховані за порушення виконання зобов'язання інфляційні втрати в розмірі 6954,98 грн, 3% річних - 1443,65 грн та пеню в сумі 10 606,84 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.03.2025 позовну заяву Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" залишено без руху та встановлено строк на усунення недоліків позовної заяви.
06.03.2025 через систему "Електронний суд" від позивача надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.03.2025 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін. При цьому, суд зобов'язав відповідача подати відзив на позовну заяву з доданням доказів, що підтверджують викладені в ньому обставини протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Як встановлено судом, позивач і відповідач мають зареєстровані електронні кабінети у Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі відповідно ухвала суду від 10.03.2025 про відкриття провадження у справі в електронному вигляді була доставлена до електронних кабінетів сторін, що підтверджується повідомленнями про доставку електронного листа, залученими до матеріалів справи.
Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи вважається днем вручення судового рішення. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
З огляду на приписи ч. 6 ст. 242 ГПК України вважається, що відповідач отримав 12.03.2025 ухвалу про відкриття провадження у справі від 10.03.2025.
Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статтями 165, частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 10.03.2025 відповідач мав подати відзив на позовну заяву, тобто до 27.03.2025 включно.
26.03.2025 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти позову заперечує.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).
При розгляді даної справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено позовну заяву та відзив на позов.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами суду не надано.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
07.02.2023 між Приватним акціонерним товариством "Страхова група "ТАС" (за договором - страховик) та ОСОБА_1 (за договором - страхувальник) було укладено Договір добровільного комплексного страхування транспортних ризиків AZEP-213266825 (далі - Договір страхування), яким застраховано автомобіль марки Ford державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .
24.01.2024 о 8:25 год. у м. Львові, по вул. Старознесенській сталася дорожньо-транспортна пригода за участю водія ОСОБА_2 , який керував автомобілем Skoda, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , та автомобілем Ford, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_3 . В результаті ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження, чим завдано матеріальних збитків.
Учасниками події, на місці ДТП, спільно було складено Повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду від 24.01.2024 (Європротокол). Відповідно до Європротоколу, ОСОБА_2 визнав свою вину у настанні дорожньо-транспортної пригоди, що мала місце 24.01.2024 у м. Львові.
Відповідно до ст. 33.2 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (в редакції чинній на момент ДТП), у разі настання дорожньо-транспортної пригоди за участю лише забезпечених транспортних засобів, за умови відсутності травмованих (загиблих) людей, а також за згоди водіїв цих транспортних засобів щодо обставин її скоєння, за відсутності у них ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, ці водії мають право спільно скласти повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду.
У такому разі водії транспортних засобів після складення зазначеного в цьому пункті повідомлення мають право залишити місце дорожньо-транспортної пригоди та звільняються від обов'язку інформувати відповідні підрозділи Національної поліції про її настання.
У разі оформлення документів про дорожньо-транспортну пригоду без участі уповноважених на те працівників відповідних підрозділів Національної поліції розмір страхової виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілих, не може перевищувати максимальних розмірів, затверджених Уповноваженим органом за поданням МТСБУ, що діяли на день настання страхового випадку.
Моторним (транспортним) страховим бюро України було встановлено відповідний зразок повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду та за погодженням з Державною автомобільною інспекцією Міністерства внутрішніх справ України затверджено Інструкцію щодо заповнення повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду.
Відповідно до п. 7 вказаної вище Інструкції, у повідомленні зазначаються, зокрема, фактична дата, час та місце настання ДТП, схема ДТП; у пункті 10 стрілкою необхідно вказати напрям і місце початкового удару (первинного контакту); у пункті 11 стисло зазначаються видимі пошкодження кожного транспортного засобу; у пункті 12 (клітинки 1-17) відмічаються знаком «Х» обставини, які відносяться та характеризують ДТП.
Оформлене у відповідності до зазначеної Інструкції учасниками дорожньо-транспортної пригоди повідомлення в силу положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» є підставою для прийняття страховиком рішення щодо здійснення страхового відшкодування.
З відомостей, які містяться в повідомленні про дорожньо-транспортну пригоду (європротокол) від 24.01.2024 убачається, що в результаті дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено автомобіль Ford, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Судом встановлено, що європротокол складений обома учасниками ДТП у частинах, що стосуються інформації про транспортний засіб А та транспортний засіб В, не містить виправлень, у відповідних пунктах зазначено дату, час та місце дорожньо-транспортної пригоди, наявна схема ДТП, а також відсутні будь-які відмітки про наявність з боку сторін зауважень стосовно відомостей, які зазначені у даному європротоколі.
Крім того, сам лише факт складання та підписання обома учасниками ДТП повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (європротоколу) вказує на наявність у водіїв транспортних засобів згоди щодо обставин її скоєння.
Таким чином, ураховуючи вищенаведене, з урахуванням приписів чинного законодавства, суд приймає до уваги повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (європротокол) від 24.01.2024, як належний доказ вчинення дорожньо-транспортної пригоди, за участю транспортних засобів Ford, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , та Skoda, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Враховуючи зазначені у клітині 14 пункту 12 повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (європротоколі) обставини ДТП, з огляду на схему дорожньо-транспортної пригоди вбачається, що дорожньо-транспортна пригода відбулася саме через порушення водієм автомобіля марки Skoda, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 Правил дорожнього руху України.
Отже, вина особи у спірній ДТП, яка керувала транспортним засобом Skoda, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , підтверджується повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду (європротокол) від 24.01.2024, підписаного обома учасниками ДТП, без будь-яких зауважень.
24.01.2024 власник транспортного засобу Ford, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 звернувся до позивача із заявою про проведення виплати страхового відшкодування для відновлення автомобіля.
Відповідно до Ремонтної калькуляції № 01911_17 від 30.01.2024 та з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу вартість відновлювального ремонту транспортного засобу Ford, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , складала 99 418,19 грн.
За страховим випадком позивачем складено страховий акт № 02715/17/924 від 01.02.2024 і визначено суму страхового відшкодування на підставі розрахунку страхового відшкодування та з урахуванням пункту 33.2. статті 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" в розмірі 80 000,00 грн.
На підставі платіжної інструкції № 14399 від 02.02.2024 здійснено виплату страхового відшкодування в розмірі 80000,00 грн.
Таким чином, Приватне акціонерне товариство "Страхова група "ТАС" виконало свої зобов'язання перед страхувальником згідно умов договору.
Відповідно до ст. 993 ЦК України, ст. 108 Закону України «Про страхування», до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Водночас, на момент настання дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність водія автомобіля Skoda, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , була застрахована у Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інтер-Поліс" на підставі полісу ЕР № 213118423 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
05.04.2024 позивач надіслав на адресу відповідача заяву за вих. № 01177/9224 від 15.03.2024 про виплату страхового відшкодування в розмірі 80 000,00 грн. Відповідач вказану заяву отримав 22.04.2024, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, доданого до позовної заяви.
Таким чином, оскільки цивільна відповідальність власника транспортного засобу, водій якого є винним у скоєнні ДТП, застрахована відповідачем, позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просить стягнути з відповідача суму страхового відшкодування в розмірі 80000,00 грн.
Крім того, оскільки відповідач вчасно не сплатив страхове відшкодування відповідно до заяви за вих. № 01177/9224 від 15.03.2024 на рахунок позивача, що, у свою чергу, свідчить про прострочення виконання грошового зобов'язання з боку відповідача, відтак позивач просить суд стягнути додатково з відповідача інфляційні втрати в розмірі 6954,98 грн, 3% річних - 1443,65 грн та пеню в сумі 10 606,84 грн.
Відповідач подав суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує та вказує про те, що позивачем порушено порядок визначення розміру шкоди, передбачений нормами Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», зокрема, у розрахунку матеріального збитку не враховано фізичний знос пошкодженого автомобіля.
Крім того, позивачем, у порушення ст. 34 Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», не було надано фото пошкодженого транспортного засобу та не проведено огляд транспортного засобу за участі представника відповідача, що є порушення ст. 34 вказаного Закону.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Зі змісту ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст. 20 ГК України слідує, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання у спосіб та в порядку, що встановлений договором або законом. Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, є примусове виконання обов'язку в натурі.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 14 ЦК України передбачено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 979 ЦК України, договір страхування укладається відповідно до цього Кодексу, Закону України «Про страхування», інших законодавчих актів.
Предметом договору страхування є передача страхувальником за плату ризику, пов'язаного з об'єктом страхування, страховику на умовах, визначених договором страхування або законодавством України. Істотними умовами договору страхування є предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства (ст.ст. 980, 982 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом … (ч. 2 ст. 1187 ЦК України).
За приписами п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Згідно з ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Частиною 2 статті 1192 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Статтею 993 ЦК України визначено, що до страховика, який здійснив страхову виплату (відшкодування) за договором страхування майна, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхову виплату (відшкодування), має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Зазначене узгоджується з вимогами ст. 108 Закону України «Про страхування», в якій зазначено, що страховик, який здійснив страхову виплату за договором страхування майна, має право вимоги до особи, відповідальної за заподіяні збитки, у розмірі здійсненої страхової виплати та інших пов'язаних із нею фактичних витрат. Якщо договором страхування майна не передбачено інше, до страховика, який здійснив страхову виплату, в межах такої виплати переходить право вимоги (суброгація), яке страхувальник або інша особа, визначена договором страхування або законом, що одержала страхову виплату, має до особи, відповідальної за заподіяні збитки.
Отже, враховуючи досліджені судом докази, згідно положень ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 108 Закону України «Про страхування» до позивача перейшло право вимоги до відповідача у розмірі виплаченого страхового відшкодування.
Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Як встановлено судом вище, позивач у відповідності до умов договору добровільного страхування наземного транспорту здійснив виплату страхувальнику суми страхового відшкодування у розмірі 80 000,00 грн.
Спеціальні норми Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (в редакції, що діяла на момент скоєння ДТП) обмежують розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (пункт 22.1 статті 22); вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29); згідно з пунктом 12.1 статті 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Статтею 29 вказаного Закону в редакції, що діяла на момент скоєння ДТП) передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Отже, виконання обов'язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" покладено на страховика (винної особи), у межах, встановлених цим Законом, та договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Разом з тим, виплата страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (порядок, умови, розмір, тощо) регулюється положеннями Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та умовами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності - полісом.
Отже, відносини щодо виплати страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування (полісом) між страховиком (позивачем), який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування та у зв'язку з цим набув прав кредитора за договором обов'язкового страхування (відбулась заміна кредитора у зобов'язанні), та страховиком за договором обов'язкового страхування (відповідачем) так само регулюються положеннями Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та умовами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності - полісом.
Заміна кредитора у зобов'язанні жодним чином не може впливати на зміст зобов'язання - права і обов'язки сторін, які виникають у правовідносинах з виплати страхового відшкодування за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, в тому числі на порядок та умови здійснення страховиком цивільно-правової відповідальності страхового відшкодування.
При цьому, суд зазначає, що до нового кредитора перейшли права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав (відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України).
Тобто, позивач отримав право вимагати від відповідача виплати страхового відшкодування за полісом ЕР № 213118423 на умовах, в порядку та у спосіб, що передбачені положеннями Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Водночас, за приписами пункту 33.2. статті 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (в редакції чинній на дату ДТП) у разі настання дорожньо-транспортної пригоди за участю лише забезпечених транспортних засобів, за умови відсутності травмованих (загиблих) людей, а також за згоди водіїв цих транспортних засобів щодо обставин її скоєння, за відсутності у них ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, ці водії мають право спільно скласти повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду.
У разі оформлення документів про дорожньо-транспортну пригоду без участі уповноважених на те працівників відповідних підрозділів Національної поліції розмір страхової виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілих, не може перевищувати максимальних розмірів, затверджених Уповноваженим органом за поданням МТСБУ, що діяли на день настання страхового випадку.
Постановою правління НБУ України "Про деякі питання здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" №108 від 30.05.2022 затверджено за поданням Моторного (транспортного) страхового бюро України максимальні розміри страхової виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілих, у разі оформлення документів про дорожньо-транспортну пригоду без участі уповноважених на те працівників Національної поліції України в розмірі 80 000 гривень на потерпілого.
Згідно ст. 12.1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.
Абзацом другим пункту 12.1 статті 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього пункту.
Як установлено судом, умовами полісу ЕР № 213118423 розмір франшизи встановлено в сумі 0,00 грн.
Таким чином, позивач правомірно визначив розмір страхового відшкодування у сумі 80 000,00 грн.
Відповідач доказів перерахування позивачу заявленої до стягнення (у межах ліміту відповідальності страховика згідно з полісом ЕР № 213118423, обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів) суми страхового відшкодування у розмірі 80 000,00 грн суду не надав.
Згідно з положеннями статей 73, 74, 79 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Водночас, судом не приймаються до уваги заперечення відповідача, наведені у відзиві на позовну заяву, оскільки згідно ремонтної калькуляції № 01911_17 від 30.01.2024 вартість відновлювального ремонту транспортного засобу Ford, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 визначена з урахуванням коефіцієнту зносу та становить 99 418,19 грн.
Суд, у свою чергу, зазначає, що визначення розміру збитків на підставі ремонтної калькуляції, складеної за допомогою комп'ютерної програми "Audatex", не суперечить умовам чинного законодавства про оціночну діяльність, оскільки комп'ютерна програма "Audatex" рекомендована пунктом 59 додатку 8 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.2003.
При цьому, слід зазначити, що дані, зазначені у вказаній ремонтній калькуляції, відповідають встановленим в пунктом 4.4 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, зміст ремонтної калькуляції не суперечить умовам чинного законодавства про оціночну діяльність та чітко відображає суму завданих збитків.
Щодо заперечень відповідача в частині позбавлення можливості в порядку визначеному ст. 33 та 34 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначити розмір шкоди, суд звертає увагу, що відповідно до ст. 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу.
Отже, Законом покладено обов'язок повідомляти страховика про настання ДТП на водія, який уклав відповідний договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності з цим страховиком. У даному випадку, відповідача мав повідомляти ОСОБА_2 , який є винним у даній дорожньо-транспортній пригоді та який перебував у договірних відносинах з ПрАТ «СК «Інтер-Поліс» на момент її настання.
Серед іншого, до матеріалів справи відповідачем не надано доказів, що він звертався до позивача з будь-якими листами або заявами про надання додаткових матеріалів, необхідних для встановлення причин та обставин дорожньо-транспортної пригоди, яка відбулася за участю застрахованого ним транспортного засобу.
Таким чином, оскільки відповідач є відповідальною особою за завдані збитки власнику автомобіля, застрахованого у позивача, відповідно до положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" в межах, передбачених полісом ЕР № 213118423, до позивача як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором страхування, перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до відповідача, як особи, відповідальної за завдані збитки, оскільки матеріалами справи підтверджуються фактичні витрати, позовні вимоги про стягнення з відповідача суми страхового відшкодування в розмірі 80 000,00 грн підлягають задоволенню.
Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача інфляційні втрати в розмірі 6954,98 грн, нараховані за період серпень 2024-січень 2025, 3% річних - 1443,65 грн за період з 22.07.2024 по 26.02.2025, та пеню в сумі 10 606,84 грн, розраховану за період з 22.07.2024 по 22.01.2025.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 3 частина 1 стаття 612 Цивільного кодексу України).
У разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом (стаття 992 Цивільного кодексу України).
У разі нездійснення страховиком страхової виплати відповідно до умов договору страхування або законодавства страховик зобов'язаний сплатити неустойку (штраф, пеню) в розмірі, встановленому договором страхування або законом (частина 7 стаття 102 Закону України "Про страхування").
Неустойка, згідно статті 546 Цивільного кодексу України є одним з видів забезпечення виконання зобов'язання.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 стаття 548 Цивільного кодексу України).
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 стаття 549 Цивільного кодексу України).
Із наведеного вбачається, що законодавець поділяє неустойку на договірну і законодавчо встановлену. Тобто, необхідною умовою виникнення права на неустойку є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, вид правопорушення за який вона стягується та її розмір
За кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня (пункт 36.5. стаття 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (закон №1961-IV, який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин; втратив чинність 01.01.2025)).
Пунктом 36.2. статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (закон №1961-IV, який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин; втратив чинність 01.01.2025) внормовано, що страховик) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний:
(1) у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його;
(2) у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
05.04.2024 позивач направив на адресу відповідача заяву за вих. № 01177/9224 від 15.03.2024 про виплату страхового відшкодування в розмірі 80 000,00 грн. Відповідач вказану заяву отримав 22.04.2024, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, доданого до позовної заяви.
Відтак, позивач правомірно заявляє до відповідача вимогу щодо стягнення неустойки у формі пені, оскільки остання щодо спірних правовідносин встановлена Законом, а відповідач є таким, що прострочив сплату страхового відшкодування.
Крім того, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України).
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 стаття 625 Цивільного кодексу України).
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги.
Передбачене частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України нарахування 3% річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №464/3790/16-ц).
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №703/2718/16-ц та від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц).
Таким чином, у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Перевіривши розрахунки позивача, додані до позовної заяви, суд дійшов висновку, що розрахунки пені, 3% річних та інфляційного збільшення є арифметично вірними та відповідачем не оспорювані, а відтак, позовні вимоги у цій частині також підлягають задоволенню повністю.
Основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (стаття 129 Конституції України).
Суд зазначає, що статтею 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 вказаного кодексу.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).
Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 1-4 стаття 13 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частина 1 ст. 74 ГПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно з пунктом 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
З огляду на викладене, суд вважає вимоги позивача є обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню повністю з покладенням судового збору на відповідача, в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інтер-Поліс" (вул. Володимирська, 69, м. Київ, 01033; код ЄДРПОУ 19350062) на користь Приватного акціонерного товариства «СТРАХОВА ГРУПА «ТАС» (пр-т Берестейський, 65, м. Київ, 03117; код ЄДРПОУ 30115243) страхове відшкодування у розмірі 80 000,00 грн, інфляційні втрати - 6954 грн 98 коп., 3% річних - 1443 грн 65 коп., пеню - 10 606 грн 84 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 3028,00 грн.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до апеляційного господарського суду.
Повний текст рішення складено та підписано: 14.05.2025.
Суддя А.І. Привалов