ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
05.05.2025Справа № 910/15756/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Петрук Б.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом ОСОБА_1
до Фонду державного майна України,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2 ,
про визнання незаконним та скасування наказу від 05.11.2024 № 2554,
Представники сторін:
від позивача: ОСОБА_1. (в режимі відеоконференції),
від відповідача: Матіюк Д.В.,
До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Фонду державного майна України про визнання незаконним та скасування наказу Фонду державного майна України від 05.11.2024 № 2554 «Про вирішення кадрових питань Державного підприємства водних шляхів «Устьдунайводшлях» (ідентифікаційний код згідно з ЄДРПОУ 31091889) та скасування державної реєстрації відомостей щодо зміни керівника вказаного державного підприємства.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідно до оскаржуваного наказу відповідачем протиправно було прийнято рішення про увільнення позивача від виконання обов'язків директора Державного підприємства водних шляхів «Устьдунайводшлях».
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.12.2024 прийнято вказаний позов до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/15756/24, підготовче засідання призначено на 27.01.2025. Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов, позивачу - строк для подання відповіді на відзив.
16.01.2025 до суду від позивача надійшла заява про участь у судовому засіданні 27.01.2025 в режимі відеоконференції в приміщенні Одеського апеляційного суду.
20.01.2025 від відповідача до суду надійшов письмовий відзив на позовну заяву з клопотанням про визнання поважними причин пропуску строку на подання відзиву, поновлення строку та долучення відзиву до матеріалів справи.
Також 20.01.2025 від відповідача до суду надійшла заява про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2 .
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.01.2025 задоволено заяву позивача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, доручено Одеському апеляційному суду забезпечити проведення в режимі відеоконференції судового засідання у справі № 910/15756/24, яке призначене на 27.01.2025 за участі ОСОБА_1 у приміщенні вказаного суду.
24.01.2024 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив.
В підготовче засідання 27.01.2025 з'явилися представники сторін. Позивач брав участь в підготовчому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні Одеського апеляційного суду.
В підготовчому засіданні 27.01.2025 представник відповідача підтримав клопотання про поновлення строку на подання відзиву. Позивач при вирішенні даного клопотання поклався на розсуд суду.
Суд, розглянувши дане клопотання, не виходячи до нарадчої кімнати, визнав за доцільне клопотання відповідача про поновлення пропущеного процесуального строку на подання відзиву на позов задовольнити, визнати поважними причини пропуску відповідачем строку на подання відзиву, поновити пропущений процесуальний строк та долучити відзив до матеріалів справи.
Для вирішення поданого відповідачем клопотання про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача судом оголошено перерву до 12.02.2025, зобов'язано відповідача повідомити суду реєстраційний номер облікової картки платника податків ОСОБА_2 .
27.01.2025 до суду від позивача надійшла заява про участь у судовому засіданні, призначеному на 12.02.2025, в режимі відеоконференції у приміщенні Одеського апеляційного суду, яку ухвалою суду від 28.01.2025 задоволено.
03.02.2025 до суду від відповідача надійшло клопотання, яким повідомлено суд реєстраційний номер облікової картки платника податків ОСОБА_2 .
В підготовче засідання 12.02.2025 з'явився позивач (в режимі відеоконференції) та представник відповідача.
Представник відповідача в підготовчому засіданні 12.02.2025 підтримав клопотання про залучення ОСОБА_2 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача. Позивач щодо вирішення вказаного клопотання поклався на розсуд суду.
За результатами розгляду у підготовчому засіданні клопотання відповідача про залучення до участі у справі третьої особи, судом постановлено ухвалу від 12.02.2025, якою вказане клопотання задоволено, залучено ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача. Зобов'язано позивача направити третій особі копію позовної заяви з доданими до неї документами, докази чого надати до суду. Встановлено третій особі строк для подання пояснень щодо позову - протягом 10 днів з дня отримання даної ухвали суду; сторонам встановлено строк для подання відповідей на пояснення третьої особи - протягом 5 днів з дня отримання пояснень третьої особи.
Продовжено строк підготовчого провадження у справі № 910/15756/24 на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 17.03.2025.
13.02.2025 до суду від позивача надійшла заява із доказами направлення копії позовної заяви з доданими до неї матеріалами третій особі.
В підготовче засідання 17.03.2025 з'явився позивач (в режимі відеоконференції) та представник відповідача, представник третьої особи не з'явився, про дату, час та місце підготовчого засідання повідомлений належним чином. Заяв/клопотань та письмових пояснень від третьої особи до суду не надходило.
Враховуючи, що судом здійснено всі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, з огляду на відсутність підстав для відкладення підготовчого засідання, суд постановив закрити підготовче провадження у справі та призначити справу до розгляду по суті на 09.04.2025, за участі позивача у вказаному судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні Одеського апеляційного суду.
В судове засідання 09.04.2025 з'явився позивач (в режимі відеоконференції) та представник відповідача.
Позивач в судовому засіданні 09.04.2025 надав суду свої пояснення по суті позовних вимог, підтримав їх у повному обсязі. Представник відповідача заперечував щодо задоволення позову ОСОБА_1 .
Суд, заслухавши пояснення позивача та заперечення представника відповідача, постановив ухвалу без оформлення окремого документа про оголошення в судовому засіданні перерви на 05.05.2025, за участі позивача у вказаному судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні Одеського апеляційного суду.
В судове засідання 05.05.2025 з'явився позивач (в режимі відеоконференції) та представник відповідача.
В порядку ч. 1 ст. 233, ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 05.05.2025 після закінчення судового розгляду справи ухвалено рішення по суті позовних вимог та проголошено його скорочений текст (вступну та резолютивну частини).
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
Наказом Фонду державного майна України від 18.08.2023 № 1471 «Про кадрові питання Державного підприємства водних шляхів «Устьдунайводшлях», а саме його п. 2, покладено виконання обов'язків директора Державного підприємства водних шляхів «Устьдунайводшлях» (надалі також - Підприємство) на ОСОБА_1 , першого заступника директора Підприємства, з дати наступної після дати видання цього наказу до прийняття рішення суб'єктом управління Підприємством про увільнення від виконання обов'язків директора Підприємства або призначення директора Підприємства у встановленому законодавством порядку. Підстава: заява ОСОБА_1 від 23.06.2023 (вх. Фонду державного майна України від 29.06.2023 № 16/26253).
Відповідно до п. 4 вищевказаного наказу виконувачу обов'язків директора Державного підприємства водних шляхів «Устьдунайводшлях» ОСОБА_1. наказано надати відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про зміну керівника Підприємства у встановленому законодавством порядку; прийняти справи з управління господарською діяльністю Підприємства, матеріальні цінності, установчі документи та печатку, про що скласти відповідний акт та письмово повідомити Фонд державного майна України.
Випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 25.08.2023 підтверджується, що відповідний запис про ОСОБА_1 як керівника Державного підприємства водних шляхів «Устьдунайводшлях» (В.о. директора) був внесений до вказаного Реєстру.
Наказом Фонду державного майна України від 05.11.2024 № 2554 «Про вирішення кадрових питань Державного підприємства водних шляхів «Устьдунайводшлях» (ідентифікаційний код згідно з ЄДРПОУ 31091889)» увільнено ОСОБА_1, першого заступника директора Державного підприємства водних шляхів «Устьдунайводшлях» від виконання обов'язків директора вказаного підприємства датою видачі цього наказу. Призначено ОСОБА_2 виконувачем обов'язків директора Державного підприємства водних шляхів «Устьдунайводшлях» з дати наступної за датою видання цього наказу, на термін, визначений в Контракті з виконувачем обов'язків директора Підприємства (пункти 1, 2 наказу).
Позивач вважає вищевказаний наказ Фонду державного майна України від 05.11.2024 № 2554 незаконним, оскільки будь-яких підстав для увільнення позивача від виконання обов'язків директора Державного підприємства водних шляхів «Устьдунайводшлях» у вказаному наказі не наведено та позивачу не повідомлено, як і не заявлено з боку відповідача будь-яких претензій щодо виконання позивачем своїх повноважень. Крім того, позивач зазначає, що він ніколи не працював на посаді першого заступника Підприємства, оскільки призначався на роботу одразу керівником Державного підприємства водних шляхів «Устьдунайводшлях» без попереднього зарахування на іншу посаду Підприємства. При цьому, у трудовому законодавстві відсутнє таке поняття як «увільнення» як підстава для припинення трудового договору, а в оскаржуваному наказі не врегулювано питання щодо збереження позивачу заробітної плати, враховуючи те, що відомості щодо ОСОБА_1 як керівника Державного підприємства водних шляхів «Устьдунайводшлях» з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не виключено.
З урахуванням наведеного позивач звернувся із даним позовом до суду, у якому заявив вимоги про визнання незаконним та скасування наказу Фонду державного майна України від 05.11.2024 № 2554 «Про вирішення кадрових питань Державного підприємства водних шляхів «Устьдунайводшлях» (ідентифікаційний код згідно з ЄДРПОУ 31091889)» в частині увільнення ОСОБА_1 від виконання обов'язків директора Державного підприємства водних шляхів «Устьдунайводшлях» та призначення на посаду ОСОБА_2 новим виконуючим обов'язки. Крім того, позивач просив визначити порядок виконання судового рішення, зазначивши, що воно є підставою для скасування державної реєстрації у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відносно зміни керівника Державного підприємства водних шляхів «Устьдунайводшлях» відповідно до наказу Фонду державного майна України від 18.08.2023 № 1471 «Про кадрові питання Державного підприємства водних шляхів «Устьдунайводшлях».
Відповідач, у свою чергу, заперечував щодо задоволення позову ОСОБА_1 , зазначаючи, що при видачі наказу від 05.11.2024 № 2554 Фонд державного майна України діяв у межах та в спосіб, що передбачені нормами законодавства, не порушуючи прав позивача. Зокрема, вказав, що наказ Фонду державного майна України від 18.08.2023 № 1471 видавався до настання певної події, а саме прийняття рішення суб'єктом управління Підприємством про увільнення від виконання обов'язків директора Підприємства або призначення директора у встановленому законодавством порядку. Також відповідач зазначив, що доводи позивача про те, що останній не був на посаді заступника директора Державного підприємства водних шляхів «Устьдунайводшлях» спростовуються заявою самого ж позивача від 23.06.2023, поданою відповідачеві, яка стала підставою для прийняття наказу Фонду державного майна України від 18.08.2023 № 1471 в частині, що стосується ОСОБА_1 .
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено право особи звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За положеннями ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів судом, зокрема, є відновлення становища, яке існувало до порушення. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права й охоронювані законом інтереси. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 910/7164/19.
За приписами частин 1, 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
Предметом оскарження за даним позовом є наказ Фонду державного майна України від 05.11.2024 № 2554, яким було увільнено позивача від виконання обов'язків директора Державного підприємства водних шляхів «Устьдунайводшлях». Водночас, оскільки таке поняття як «увільнення» не врегульоване у положеннях КЗпП України, позивач зазначив, що у даному випадку внаслідок прийняття відповідачем оскаржуваного наказу було припинено повноваження ОСОБА_1 , що регулюється ч. 3 ст. 99 Цивільного кодексу України та п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.09.2020 у справі № 205/4196/18 звернула увагу на те, що для визначення юрисдикції суду для розгляду ініційованого звільненим з посади керівником юридичної особи (її виконавчого органу) спору з цією юридичною особою, її власником (органом, уповноваженим здійснювати від імені власника управління такою особою) про законність звільнення цього керівника (припинення його повноважень або усунення від посади), слід враховувати таке.
За правилами цивільного судочинства треба розглядати спори, в яких позивач оскаржує законність розірвання з ним трудового договору з підстав, передбачених КЗпП України, крім такого розірвання за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України (припинення повноважень за частиною третьою статті 99 ЦК України).
До юрисдикції господарського суду належать спори, в яких позивач, повноваження якого як керівника юридичної особи (її виконавчого органу) припинені за частиною третьою статті 99 ЦК України, пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, оскаржує законність дій органу управління юридичної особи (загальних зборів, наглядової ради) з такого припинення повноважень (звільнення). До 28 березня 2014 року, коли відповідно до підпункту 1 пункту 3 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення правового регулювання діяльності юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 10 жовтня 2013 року набрала чинності нова редакція пункту 4 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), юрисдикція господарського суду поширювалася на вищевказані спори за участю господарських товариств, а з 28 березня 2014 року - за участю будь-яких юридичних осіб.
З огляду на те, що при прийнятті оспорюваного наказу Фонд державного майна України діяв саме як орган управління Державного підприємства водних шляхів «Устьдунайводшлях» та даний спір стосується реалізації відповідачем своїх прав на управління Підприємством шляхом прийняття відповідного рішення про припинення повноважень позивача як директора Державного підприємства водних шляхів «Устьдунайводшлях» (увільнення), то даний спір підлягає вирішенню за правилами господарського судочинства.
Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про Фонд державного майна України» фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об'єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.
До основних завдань Фонду державного майна України належать, зокрема, управління об'єктами державної власності, зокрема корпоративними правами держави у статутних капіталах господарських товариств, щодо яких прийнято рішення про приватизацію та затверджено план розміщення акцій; товариств, утворених у процесі перетворення (у тому числі шляхом корпоратизації) державних підприємств, що належать до сфери його управління, а також товариств, утворених за участю Фонду державного майна України (п. 3 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про Фонд державного майна України»).
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» суб'єктами управління об'єктами державної власності є, зокрема, Фонд державного майна України.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24.12.2019 № 1357-р «Про передачу єдиних майнових комплексів державних підприємств до сфери управління Фонду державного майна» вирішено передати, зокрема, єдиний майновий комплекс Державного підприємства водних шляхів «Устьдунайводшлях» із сфери управління Міністерства інфраструктури до сфери управління Фонду державного майна.
У ч. 2 ст. 73 Господарського кодексу України визначено, що орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами.
Як вбачається із даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Фонд державного майна України є органом управління (засновником) Державного підприємства водних шляхів «Устьдунайводшлях» (ідентифікаційний код 31091889).
Відповідно до п. 1.1. Статуту Державного підприємства водних шляхів «Устьдунайводшлях», затвердженого наказом Фонду державного майна України від 11.06.2020 № 997 (надалі - Статут) Підприємство є державним унітарним підприємством, що діє як державне комерційне підприємство, засноване на державній власності та належить до сфери управління Фонду державного майна України (надалі також - Суб'єкт управління Підприємства).
Пунктом 10.3. Статуту визначено, що директор Підприємства є його виконавчим органом (одноосібним), який є посадовою особою.
Суб'єкт управління Підприємства та директор діють в межах своїх повноважень та компетенції, що визначається цим Статутом та законодавством. Управління Підприємством здійснюється директором, який підзвітний Суб'єкту управління Підприємства (пункти 10.4., 10.5. Статуту).
В п. 10.7. Статуту передбачено, що до виключної компетенції Суб'єкта управління Підприємства відповідно до покладених на нього завдань належить: призначення (обрання) та припинення повноважень директора Підприємства (пп. 10.7.7.); прийняття рішення про відсторонення директора від здійснення повноважень та призначення (обрання) особи, яка тимчасово здійснюватиме повноваження директора Підприємства (пп. 10.7.8.); у разі відсутності директора, в тому числі на час перебування директора у відпустці, відрядженні та не призначення ним особи, яка тимчасово буде виконувати обов'язки директора, починаючи з першого дня відсутності, Суб'єкт управління Підприємства на цей час має право призначити виконуючого обов'язки директора. У разі тимчасової непрацездатності директора його обов'язки виконує особа, яку призначає Суб'єкт управління Підприємства, а у разі не призначення Суб'єктом управління Підприємством такої особи - особа відповідно до розподілу функціональних обов'язків між керівництвом Підприємства (пп. 10.7.9.); під час проведення перевірок фінансово-господарської діяльності Підприємства має право відсторонити директора від виконання службових обов'язків з управління Підприємством та призначити на цей час виконуючого обов'язки директора Підприємства (пп. 10.7.16.); погодження призначення та звільнення (крім випадків звільнення працівника за власним бажанням або за згодою сторін) директором Підприємства керівників та їх заступників дочірніх підприємств, філій, представництв, відділень, інших відокремлених підрозділів, в тому числі заступників (в т.ч. першого) директора Підприємства (пп. 10.7.33.).
Відповідно до п. 10.11. Статуту Суб'єкт управління Підприємства має право у будь-який момент прийняти рішення про припинення повноважень директора та розірвання з ним трудових відносин, а також трудового контракту, або рішення про відсторонення директора. Таке рішення Суб'єкт управління Підприємства має право прийняти незалежно від строку перебування призначеної особи на посаді директора.
Повноваження особи, яка була обрана на посаду директора, припиняються в момент прийняття Суб'єктом управління Підприємства рішення про припинення повноважень директора, якщо інше не встановлено у відповідному рішенні Суб'єкта управління Підприємства. Наслідком прийняття Суб'єктом управління Підприємства рішення про припинення повноважень директора є розірвання з ним трудового договору (контракту) та припинення трудових відносин із Підприємством (п. 10.12. Статуту).
Матеріалами справи підтверджено, що на підставі заяви ОСОБА_1 від 23.06.2023 на останнього наказом Фонду державного майна України від 18.08.2023 № 1471 було покладено виконання обов'язків директора Державного підприємства водних шляхів «Устьдунайводшлях» до прийняття рішення суб'єктом управління Підприємством про увільнення від виконання обов'язків директора Підприємства або призначення директора Підприємства у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до наказу Фонду державного майна України від 05.12.2024 № 2554 позивач був увільнений від виконання обов'язків директора Державного підприємства водних шляхів «Устьдунайводшлях», натомість, виконання таких обов'язків цим наказом покладено на ОСОБА_2 .
Згідно з ч. 3 ст. 99 Цивільного кодексу України повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.
За змістом п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках припинення повноважень посадових осіб.
Суд зазначає про відсутність підстав для скасування наказу Фонду державного майна України від 05.12.2024 № 2554 в частині увільнення позивача від виконання обов'язків директора Державного підприємства водних шляхів «Устьдунайводшлях» та призначення нового виконуючого обов'язків директора, оскільки цей наказ не порушує прав позивача, з огляду на те, що позивач перебував на посаді виконуючого обов'язки директора підприємства тимчасово, до настання конкретно визначеної обставини - його увільнення або призначення директора Підприємства у встановленому законодавством порядку.
Слід звернути увагу на те, що з ОСОБА_1 не укладався трудовий договір (контракт) про призначення його на саме посаду директора, а лише на підставі наказу Фонду державного майна України від 18.08.2023 № 1471, який не є трудовим договором (контрактом) у розумінні чинного законодавства, на позивача покладено тимчасове виконання обов'язків директора Державного підприємства водних шляхів «Устьдунайводшлях» на період до його увільнення або призначення нового директора Підприємства. Зазначене унеможливлює застосування да спірних правовідносин поняття «звільнення», оскільки «звільнення» - це розірвання трудових відносин між роботодавцем та працівником, а так як позивач лише тимчасово виконував обов'язки директора, то відповідач застосував термін «увільнення», тобто «увільнення від обов'язків», які були покладені на ОСОБА_1 наказом від 18.08.2023 № 1471.
При цьому, у наказі Фонду державного майна України від 18.08.2023 № 1471, яким на позивача було покладено виконання обов'язків директора Підприємства, не визначено будь-яких умов, у разі виконання яких строк перебування позивача на посаді виконуючого обов'язки директора буде продовжуватися.
Позивачем під час розгляду справи, а саме у судовому засіданні 09.04.2025 підтверджено, що він був ознайомлений із вищевказаним наказом Фонду державного майна України від 18.08.2023 № 1471, а отже усвідомлював, що він виконуватиме відповідні обов'язки тимчасово та може бути звільнений (увільнений) від їх виконання на підставі наказу уповноваженого органу управління державним підприємством.
Не можуть бути підставою для скасування наказу Фонду державного майна України від 05.11.2024 № 2554 також доводи позивача про те, що він ніколи не працював на посаді першого заступника директора Державного підприємства водних шляхів «Устьдунайводшлях». Як вже зазначалось, позивач був ознайомлений із наказом від 18.08.2023 № 1471, де вказано, що виконання обов'язків Підприємства покладається на ОСОБА_1 саме як на першого заступника директора Державного підприємства водних шляхів «Устьдунайводшлях». Тобто, більше року позивач був виконуючим обов'язки директора Державного підприємства водних шляхів «Устьдунайводшлях» та жодним чином не оспорював зазначений наказ відповідача, будь-яких питань щодо змісту наказу від 18.08.2023 № 1471 до відповідача у ОСОБА_1 не виникало. При цьому, заява позивача від 23.06.2023 про надання згоди на призначення його виконуючим обов'язків директора Державного підприємства водних шляхів «Устьдунайводшлях» подавалась відповідачу ОСОБА_1 саме як заступником директора вказаного підприємства. Твердження позивача, що така заява була написана ним «під диктовку» суд вважає неспроможними, оскільки позивач мав усвідомлювати наслідки ним написаного та розуміти чи відповідає це справжнім обставинам. До того ж, суд враховує, що вказана заява позивача від 23.06.2023 не є бланком, а є власноруч написаною ОСОБА_1 заявою.
Також суд звертає увагу, що доводи позивача про відсутність у Державному підприємстві водних шляхів «Устьдунайводшлях» такої посади як «перший заступник директора» є такими, що спростовуються положеннями пп. 10.7.33. п. 10.7. Статуту вказаного підприємства.
Щодо інших доводів позивача про не зазначення у оскаржуваному наказі відомостей щодо збереження за позивачем заробітної плати, то суд зазначає, що Статутом не передбачено покладення на суб'єкта управління Підприємством, яким є відповідач, обов'язків щодо виплат заробітної плати працівникам Державного підприємства водних шляхів «Устьдунайводшлях». Так, в пп. 10.7.33. п. 10.7. Статуту зазначено, що відповідач лише погоджує призначення та звільнення певних категорій працівників Підприємства, у т.ч. першого заступника директора, тоді як відповідно до п. 10.10. Статуту винагорода посадовим особам Підприємства виплачується на умовах, передбачених укладеними з ними цивільно-правовими або трудовими договорами (контрактами), тобто, самим Державним підприємством водних шляхів «Устьдунайводшлях», а не його органом управління.
Зазначене було підтверджено представником відповідача під час розгляду даної справи та не спростовано позивачем.
В ст. 129 Конституції України визначено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Дана норма кореспондується зі ст. 13 ГПК України, згідно з якою судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
При цьому відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Всебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.
Верховний Суд, в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.
За приписами ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Фонду державного майна України про визнання незаконним та скасування у відповідній частині наказу Фонду державного майна України від 05.11.2024 № 2554 «Про вирішення кадрових питань Державного підприємства водних шляхів «Устьдунайводшлях» (ідентифікаційний код згідно з ЄДРПОУ 31091889) задоволенню не підлягають.
Як наслідок, не підлягає задоволенню й позовна вимога позивача про скасування державної реєстрації у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відносно зміни керівника Державного підприємства водних шляхів «Устьдунайводшлях», оскільки така вимога є похідною від вимоги про скасування наказу Фонду державного майна України від 05.11.2024 № 2554.
Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
З огляду на встановлені в ході розгляду даної справи обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відтак, суд зазначає, що інші доводи позивача судом розглянуто, однак визнано необґрунтованими та такими, що не спростовують вищевикладених загальних висновків суду. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10.02.2010).
Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Водночас, при розгляді справи судом встановлено, що позивачем при зверненні із даним позовом до суду було сплачено судовий збір лише як за одну вимогу немайнового характеру, тоді як за даним позовом заявлено дві вимоги немайнового характеру (1. визнання незаконним та скасування наказу Фонду державного майна України від 05.11.2024 № 2554; 2. скасування державної реєстрації у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відносно зміни керівника Державного підприємства водних шляхів «Устьдунайводшлях»).
Таким чином, з урахуванням вже сплаченої позивачем за квитанцією від 20.12.2024 суми судового збору у розмірі 3028,00 грн, та враховуючи положення ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір за звернення із даним позовом мав бути сплачений у розмірі 4 844,80 грн. Отже, з позивача піддягає стягненню в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1 816,80 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
2. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1 816 (одна тисяча вісімсот шістнадцять) гривень 80 коп.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складання та підписання повного рішення: 14.05.2025.
Суддя Т. Ю. Трофименко