ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
14.05.2025Справа № 910/2050/25
Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу
За позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Данченко, 28Б" (04078, м. Київ, вул. Сергія Данченка, 28-Б; ідентифікаційний код 43254194)
до Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" (01010, м. Київ, вул. Михайла Омеляновича-Павленка, 4/6; ідентифікаційний код 23527052)
про стягнення 59 448,82 грн,
Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Данченко, 28Б» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд» про стягнення заборгованості за надання житлово-комунальних послуг у розмірі 59 448,82 грн, з яких: 49 169,85 грн інфляційних втрат та 10 278,97 грн 3% річних за період з 01.12.2019 по 21.01.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.02.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено процесуальні строки для подання пояснень по суті спору.
10.03.2025 через підсистему «Електронний суд» відповідачем подано відзив на позовну заяву.
11.03.2025 через підсистему «Електронний суд» позивачем подано клопотання про долучення доказів.
17.03.2025 через підсистему «Електронний суд» позивачем подано відповідь на відзив.
19.03.2025 через підсистему «Електронний суд» позивачем подано клопотання про долучення картки руху справи.
21.03.2025 через підсистему «Електронний суд» позивачем подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.
28.04.2025 через підсистему «Електронний суд» позивачем подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.05.2025 запропоновано позивачу подати письмові пояснення, до яких долучити обґрунтований розрахунок заявлених до стягнення з відповідача сум з зазначенням бази нарахування, виходячи з щомісячної заборгованості відповідача за період з 01.12.2019 по 21.01.2025; встановлено Об'єднанню співвласників багатоквартирного будинку "Данченко, 28Б" строк для подачі письмових пояснень з обґрунтованим розрахунком позовних вимог до 12.05.2025 включно.
08.05.2025 через підсистему «Електронний суд» позивачем подані письмові пояснення, до яких долучено уточнений розрахунок позовних вимог.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).
Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
16.07.2019 відбулися Установчі збори співвласників об'єднання багатоквартирного будинку, на яких прийнято рішення, яке оформлено Протоколом №01 від 20.08.2019 про створення Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Данченко, 28Б» та початку управління багатоквартирним будинком саме об'єднанням відповідно до вимог чинного законодавства.
Відповідно до Інформаційної довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 27.09.2019 було зареєстровано Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Данченко, 28Б».
Як стверджує позивач, з 01.11.2019 управління житловим будинком № 28-Б по вулиці Сергія Данченка у місті Києві здійснює ОСББ «Данченко, 28Б». 11.09.2019 ПрАТ «ХК «Київміськбуд» зареєструвало право власності на квартиру № 150 за адресою: м. Київ, вул. Сергія Данченка, 28-Б.
Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Данченко, 28Б» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд» про стягнення заборгованості за надання житлово-комунальних послуг у розмірі 66 628,13 грн за період з 01.11.2019 по 01.06.2024.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.09.2024 у справі №910/8617/24 позов Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Данченко, 28Б» задоволено; стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд» на користь Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Данченко, 28Б» основну суму заборгованості за надання житлово-комунальних послуг у розмірі 66 628,13 грн за період з 01.11.2019 по 01.06.2024.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2025 у справі №910/8617/24 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд» на рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2024 року у справі №910/8617/24 залишено без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2024 року у справі №910/8617/24 залишено без змін.
Так, позивач зазначає, що у вказаній справі №910/8617/24 було встановлено обставини наявності заборгованості за період з 01.11.2019 по 01.06.2024 з відповідача, як власника квартири №150 за адресою: місто Київ, вул. Сергія Данченка, 28-Б перед позивачем за надані послуги по утриманню багатоквартирного будинку та прибудинкової території (житлово-комунальні послуги).
Водночас, предметом даного позову є вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих у зв'язку з неналежним виконанням Відповідачем зобов'язань з оплати наданих житлово-комунальних послуг у вигляді утримання будинку та прибудинкової території.
З огляду на вищевикладені обставини позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 49 169,85 грн інфляційних втрат та 10 278,97 грн 3% річних за період з 01.12.2019 по 21.01.2025.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з частиною 2 статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
Частиною 1 статті 385 Цивільного кодексу України передбачено, що власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку для забезпечення експлуатації такого будинку (будинків), користування квартирами та нежитловими приміщеннями та управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків).
Отже, в розумінні вказаних норм закону, відповідач є співвласником спільного майна багатоквартирного будинку за адресою: м. Київ, вул. Сергія Данченка, 28-Б, в якому створено ОСББ «Данченко, 28Б», що здійснює управління багатоквартирним будинком через свої органи управління та зареєстроване, як юридична особа, з 01.11.2019, та споживачем послуг.
При цьому, предметом даного позову є вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих у зв'язку з неналежним виконанням Відповідачем зобов'язань з оплати наданих житлово-комунальних послуг у вигляді утримання будинку та прибудинкової території.
Водночас, зі змісту рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2024 року по справі №910/8617/24 вбачається, що судом було встановлено, що Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Данченко, 28 Б» на виконання положень статуту та норм чинного законодавства, як добросовісний управитель будинку, безперервно забезпечував та продовжує забезпечувати житлово-комунальними послугами повністю весь будинок 28- Б по вул. Сергія Данченка, в тому числі, і квартиру № 150, а Приватне акціонерне товариство «Холдингова компанія «Київміськбуд» систематично за весь період перебування квартири у його власності не виконувало зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати належних внесків на користь ОСББ «Данченко 28 Б» за надані послуги по утриманню багатоквартирного будинку та прибудинкової території (житлово-комунальні послуги) протягом періоду з 01.11.2019 по 01.06.2024, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість у розмірі 66 628,13 грн.
Отже, у вказаній справі №910/8617/24 було встановлено обставини наявності заборгованості за період з 01.11.2019 по 01.06.2024 з відповідача, як власника квартири №150 за адресою: місто Київ, вул. Сергія Данченка, 28-Б перед позивачем за надані послуги по утриманню багатоквартирного будинку та прибудинкової території (житлово-комунальні послуги).
Відповідно до норм статей 598 - 609 Цивільного кодексу України, рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання. В той же час, приписи статті 625 Цивільного кодексу України не заперечують звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, суми інфляційних та процентів річних від простроченої суми за невиконання грошового зобов'язання, зокрема, за період після прийняття судом відповідного рішення.
Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").
Відповідно до частини 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
Норми статті 129-1 Конституції України визначають, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Таким чином, судове рішення у справі № 910/8617/24 не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за час прострочення.
Зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відтак, вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020р. у справі №910/4590/19.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду: від 04.10.2019 року у справі №915/880/18, від 26.09.2019 року у справі №912/48/19, від 18.09.2019 року у справі №908/1379/17, від 07.07.2020 року у справі №296/10217/15-ц, від 04.02.2020 року у справі №912/1120/16, тощо).
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року)
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Водночас, в процесі перевірки наявного в позовних матеріалах розрахунку позивача 3% річних та інфляційних втрат, судом було встановлено, що позивачем заявлено до стягнення з відповідача 49 169,85 грн інфляційних втрат та 10 278,97 грн 3% річних за період з 01.12.2019 по 21.01.2025.
При цьому, позивачем базою нарахування інфляційних втрат та 3% річних встановлено суму у розмірі 66 628,13 грн.
Водночас, як зазначає позивач, дана сума (66 628,13 грн) є результатом не виконання зобов'язань Приватним акціонерним товариством «Холдингова компанія «Київміськбуд» по сплаті за надані послуги по утриманню багатоквартирного будинку за період з 01.11.2019 року по 01.06.2024 року.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що строк оплати заборгованості у розмірі 66 628,13 грн настав не 01.12.2019, оскільки ця сума є підсумковою.
Разом з тим, позивачем були подані письмові пояснення у справі, до яких останнім долучено уточнений розрахунок ціни позову.
Дослідивши наданий позивачем уточнений розрахунок ціни позову Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Данченко, 28Б", суд дійшов висновку про його обґрунтованість та наявність підстав для його прийняття до розгляду.
Таким чином, суд, перевіривши уточнений розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання за загальний період прострочки з 01.12.2019 по 21.01.2025 у розмірі 22 030,86 грн інфляційних втрат та 5 491,35 грн 3% річних, вважає, що заявлені позивачем вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню у розмірі встановленому судом.
У решті сум 3% річних та інфляційних втрат належить відмовити з підстав застосування невірної бази нарахування.
Щодо клопотання відповідача про застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Положенням статті 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч.1 ст. 264 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Згідно з ч.3 ст. 264 Цивільного кодексу України, після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Щодо зупинення перебігу позовної давності, слід зазначити, що згідно з п. 12. Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені у тому числі ст. 257 ЦКУ, продовжуються на строк дії такого карантину.
Отже, відповідно до п.19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259 ЦКУ продовжуються на строк його дії.
Отже, строки, визначені, зокрема, ст.ст.257-259 ЦК України, продовжуються на строк його дії.
Більше того, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України указом Президента від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого законом України від 24.02.2022 № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" на всій території України запроваджено воєнний стан з 5:30 24 лютого 2022 року.
Позивач до Господарського суду міста Києва звернувся з даною позовною заявою про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних з Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд» за період з 01.12.2019 року по 21.01.2025 року у розмірі 59 448,82 грн - 20.02.2025 року, тобто, на дату подання позовної заяви до суду воєнний стан тривав, не був скасований або припинений.
Враховуючи вищевикладене, суд не бере до уваги посилання відповідача у даній справі на пропуск строку позовної давності до заявлених позивачем у даній справі вимог позивача.
Щодо клопотання відповідача зменшити заявлений розмір 3 % річних та інфляційних втрат у випадку задоволення позову, суд зазначає таке.
Так, ОСББ «Данченко, 28 Б» є неприбутковою організацією і не має на меті одержання прибутку для його розподілу між співвласниками (пункт 2.2. розділу 2 Статуту).
Завданням ОСББ є захист майнових прав всіх співвласників об'єднання, в силу законів України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» та «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» та Статуту ОСББ «Данченко, 28 Б».
Крім цього, згідно із частиною 2 статті 6 ЗУ «Про особливості здійснення права власності в багатоквартирному будинку» реалізація співвласником своїх прав не може порушувати права інших співвласників.
У зв'язку з неналежним виконанням Відповідачем протягом 4,5 років зобов'язань по оплаті послуг з управління багатоквартирним будинком та прибудинкової території ОСББ «Данченко, 28 Б», саме позивач (всі інші співвласники багатоквартирного будинку) вимушений був нести всі витрати щодо утримання спільного майна багатоквартирного будинку і така несплата відповідачем за такий тривалий строк є, в свою чергу, тяжкий тягарем для ОСББ.
Більше того, враховуючи висновки суду про часткове задоволення позовних вимог у даній справі, суд дійшов висновку про те, що клопотання відповідача про зменшення розміру сум інфляційних втрат та 3 % річних є таким, що не підлягає задоволенню.
Відповідно до статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Відповідачем належними доказами обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, не спростовано.
Позивачем до стягнення з відповідача заявлені також витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3 000,00 грн на підставі:
- договору про надання правової допомоги №65/Юр від 22.04.2024 року з додатками;
- додаткової угоди № 1 від 18.02.2025 до договору про надання правової допомоги №65/Юр від 22.04.2024 з додатком;
- договору №1802-ЖГІ про надання правничої допомоги від 18.02.2025р.;
- додаткової угоди № 1 від 18.02.2025 до договору про надання правничої допомоги №1802-ЖГІ від 18.02.2025 з додатками;
- додаткової угоди № 2 від 18.02.2025 до договору про надання правничої допомоги №1802-ЖГІ від 18.02.2025;
- довіреності б/н від 01.01.2025;
- свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №4174 від 28.09.2010, виданого Київською міською кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури на підставі рішення №5-35-6 від 28.09.2010;
- акту № 1 наданих послуг за лютий 2025 року від 28.02.2025;
- акту надання послуг №93 від 28.02.2025 до договору про надання правової допомоги №65/Юр від 22.04.2024 на суму 1500,00 грн;
- рахунку на оплату №99 від 28.02.2025 року на суму 1500,00 грн;
- платіжної інструкції №1156 від 10.03.2025;
- акту № 1 наданих послуг за березень 2025 року від 17.03.2025;
- акту надання послуг №128 від 17.03.2025 до Договору про надання правової допомоги №65/Юр від 22.04.2024 на суму 1500,00 грн;
- рахунку на оплату №130 від 17.03.2025 року на суму 1500,00 грн;
- платіжної інструкції №1166 від 21.03.2025.
Положеннями ст. 123 ГПК України унормовано, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частини 1-4 ст. 126 ГПК України).
Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
З огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги обсяг наданих послуг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для вирішення спору, враховуючи, що справа №910/2050/25 є малозначною, розгляд якої проводиться за правилами спрощеного позовного провадження (без проведення судового засідання), враховуючи ціну позову, виходячи з характеру спірних правовідносин та обсягів матеріалів позовної заяви, наявність доказів фактичного надання послуг, а також часткове задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку що у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати позивача на правову допомогу покладаються на відповідача частково в сумі 1 388,87 грн.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору в цій частині на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" (01010, м. Київ, вул. Михайла Омеляновича-Павленка, 4/6; ідентифікаційний код 23527052) на користь Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Данченко, 28Б" (04078, м. Київ, вул. Сергія Данченка, 28-Б; ідентифікаційний код 43254194) 3% річних у розмірі 5 491 (п'ять тисяч чотириста дев'яносто одна) грн 35 коп., інфляційні втрати у розмірі 22 030 (двадцять дві тисячі тридцять) грн 86 коп., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1 388 (одна тисяча триста вісімдесят вісім) грн 87 коп.та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 121 (одна тисяча сто двадцять одна) грн 74 коп.
У решті позовних вимог відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом IV ГПК України.
Повний текст рішення складено 14.05.2025
Суддя І.О. Андреїшина