ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
14.05.2025Справа № 910/3116/25
Суддя Господарського суду міста Києва Босий В.П., розглянувши в письмовому провадженні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газенерго-трейд»
до Державного підприємства український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості
про стягнення 211 408,18 грн.,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Газенерго-трейд» (далі - ТОВ «Газенерго-трейд») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості (далі - Державне підприємство) про стягнення 211 408,18 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором про постачання електричної енергії споживачу №26.09/24 від 26.09.2024, у зв'язку з чим позивач вказує на існування заборгованості у розмірі 200 000,00 грн., а також заявляє про стягнення з відповідача пені у розмірі 8 153,42 грн., 3% річних у розмірі 854,79 грн. та інфляційних у розмірі 2 400,00 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.03.2025 відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін.
01.04.2025 до Господарського суду міста Києва від Державного підприємства надійшов відзив на позов, відповідно до якого відповідач заперечує проти позову та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі з огляду на форс-мажорні обставини, які об'єктивно унеможливлюють виконання спірних зобов'язань у повному обсязі.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступне.
26.09.2024 між ТОВ «Газенерго-трейд» (постачальник) та Державним підприємством (споживач) укладено договір про постачання електричної енергії споживачу №26.09/24 (далі - Договір), відповідно до пункту 2.1 якого постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроспоживання споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору.
Відповідно до пункту 5.1 Договору загальна вартість цього договору становить 1 299 780,00 грн., в тому числі ПДВ 216 630,00 грн.
Фактично спожитий обсяг електричної енергії у кожному розрахунковому періоді визначається згідно з даними приладів обсягу та фіксується в акті про прийняття-передавання.
Оплата проводиться протягом 10 робочих днів з моменту виставлення рахунку, але не пізніше 20-го дня місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем). Всі платіжні документи, що виставляються постачальником споживачу, мають містити чітку інформацію про суму платежу, порядок та строки оплати, а також інформацію щодо адреси, телефонів, офіційних веб-сайтів для отримання інформації про подання звернень, скарг та претензій щодо якості постачання електричної енергії та надання повідомлень про загрозу електробезпеки (пункт 5.6 Договору).
Пунктом 13.2 Договору передбачено, що договір набирає чинності із дати його підписання і діє до 31.12.2024, а в частині взятих на себе зобов'язань сторонами до повного його виконання.
За твердженням позивача, на виконання умов Договору здійснювалося постачання електричної енергії відповідачу у жовтні - грудні 2024 року на загальну суму 810 896,40 грн., про що складені та направлені на адресу Державного підприємства акти приймання-передачі електричної енергії №РН-0005681 від 31.10.2024 на суму 243 507,60 грн., №РН-0006042 від 30.11.2024 на суму 339 292,80 грн. та №РН-0006366 від 31.12.2024 на суму 228 096,00 грн.
Відповідачем частково сплачено за отриману на підставі Договору електричну енергію у розмірі 610 896,40 грн., на підтвердження чого до позову додано платіжні інструкції №УН1409 від 19.12.2024, №УН1408 від 19.12.2024 та №УН1655 від 07.02.2025
Позивач звернувся до відповідача із вимогою про сплату заборгованості №31/01-03 від 31.01.2025, в якій просив сплатити існуючу заборгованість за отриману на підставі Догвоору електричну енергію у розмірі 228 096,00 грн.
Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання із оплати отриманого на підставі Договору товару, у зв'язку з чим позивач вказує на існування заборгованості у розмірі 200 000,00 грн.
Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частин 1, 2 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Окремим видом договору енергопостачання є договір постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії споживачу встановлюються Законом України «Про ринок електричної енергії». Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.
Відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище визначає Закон України «Про ринок електричної енергії» від 13.04.2017 № 2019-VIII (далі - Закон № 2019-VIII).
Згідно з пунктом 14 частини 1 статті 4 Закону № 2019-VIII учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються такі види договорів, зокрема, договір про постачання електричної енергії споживачу.
Відповідно до частин 1-2 статті 56 Закону № 2019-VIII постачання електричної енергії споживачам здійснюється електропостачальниками, які отримали відповідну ліцензію, за договором постачання електричної енергії споживачу. Договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником. Постачання електричної енергії споживачам здійснюється за вільними цінами.
Відповідно до пункту 3.1.1 Постанови НКРЕКП від 14.03.2018 № 312 «Про затвердження Правил роздрібного ринку електричної енергії» (далі - ПРРЕЕ) постачання (продаж) електричної енергії споживачу здійснюється за договором про постачання електричної енергії споживачу обраним споживачем електропостачальником, який отримав відповідну ліцензію, за вільними цінами, крім постачання електричної енергії постачальником універсальної послуги або постачальником «останньої надії». Ціни (тарифи) на послуги постачальника універсальних послуг, постачальника «останньої надії» визначаються у встановленому законодавством порядку.
Позивач є постачальником електричної енергії споживачам на підставі ліцензії, виданої Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, згідно з постановою НКРЕКП №805 від 26.07.2022.
У відповідності до частин 1 та 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Споживач зобов'язаний сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів (пункт 1 частини 3 статті 58 Закону № 2019-VIII).
За твердженням позивача та відповідно до актів приймання-передачі електричної енергії №РН-0005681 від 31.10.2024, №РН-0006042 від 30.11.2024 та №РН-0006366 від 31.12.2024 за період з жовтня по грудень 2024 року відповідачем спожито електричну енергію на загальну суму 810 896,40 грн., що не заперечується Державним підприємством.
В свою чергу, Державним підприємством сплачено ТОВ «Газенерго-трейд» 610 896,40 грн. за спожиту у жовтні - грудні 2024 року на підставі Договору електричну енергію, що підтверджується платіжними інструкціями №УН1409 від 19.12.2024, №УН1408 від 19.12.2024 та №УН1655 від 07.02.2025.
Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Отже, з урахуванням положень ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України та п. 5.6 Договору, у відповідача наявна заборгованість із оплати спожитої на підставі Договору електричної енергії у розмірі 200 000,00 грн., а строк виконання такого грошового зобов'язання настав.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Як унормовано приписами частини другої статті 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи зобов'язані, зокрема: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Згідно з приписами частини першої статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача 200 000,00 грн. за спожиту на підставі Договору електричну енергію. Відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення не надано.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідачем обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.
Стосовно твердження відповідача про повідомлення позивача щодо наявності обставин непереборної сили, суд відзначає, що лист №2-10/1.2-1760 від 23.08.2024, на який посилається відповідач, стосується договору про постачання електричної енергії споживачу №1710/1.6 від 05.03.2024, який ніяким чином не регулює спірні у даній справі правовідносини сторін.
Більш того, в розумінні статті 617 Цивільного кодексу України сама по собі наявність обставин непереборної сили (форс-мажору) не звільняє особу, яка порушила зобов'язання, від відповідальності за таке порушення, якщо вона не доведе, що це порушення сталося саме внаслідок таких обставин непереборної сили (форс-мажору).
В даному випадку, відповідачем не наведено обґрунтованих підставі та не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили, що неналежне виконання грошового зобов'язання із оплати спожитої електричної енергії було наслідком обставин непереборної сили (форс-мажору).
Крім того, за умовами п. 12.4 Договору сторони зобов'язані негайно повідомити про форс-мажорні обставини та протягом чотирнадцяти днів з дня їх виникнення надати підтверджуючі документи щодо їх настання відповідно до законодавства.
В матеріалах справи не міститься будь-яких доказів в підтвердження як повідомлення відповідачем позивача про неможливість виконання ним грошового зобов'язання за Договором, у зв'язку із виникненням форс-мажорних обставин, так і доказів в підтвердження їх настання.
Таким чином, позовні вимоги ТОВ «Газенерго-трейд» про стягнення з Державного підприємства заборгованості у розмірі 200 000,00 грн. є правомірними та обґрунтованими.
Також, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 8 153,42 грн., 3% річних у розмірі 854,79 грн. та інфляційних у розмірі 2 400,00 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання за загальний період з 14.01.2025 до 06.03.2025.
Судом встановлено, що відповідач у встановлені Договором строки свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком.
Статтею 611 Цивільного кодексу України визначено, що одним з наслідків порушення зобов'язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов'язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойка - це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Відповідно до п. 7 додатку №2 до Договору за внесення платежів, передбачених умовами договору, з порушенням термінів, визначених цією комерційною пропозицією, споживач сплачує постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу враховуючи день фактичної оплати.
Згідно із ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Зміст положень п. 5.6 Договору дає підстави для висновку про узгодження між сторонами строку оплати, яка, в будь-якому випадку, має бути здійснена не пізніше 20-го дня місяця, наступного за розрахунковим.
Тобто, за спожиту у грудні 2024 року електричну енергію відповідач мав сплатити не пізніше 20 січня 2025 року, а відтак пеня, 3% річних та інфляційні за період з 14.01.2025 по 20.01.2025 нараховані неправомірно.
Здійснивши власний розрахунок, суд вважає за можливе стягнути з відповідача пеню у розмірі 7 117,81 грн., 3% річних у розмірі 739,73 грн. та інфляційні у розмірі 1 600,00 грн.
За таких обставин, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з Державного підприємства на користь ТОВ «Газенерго-трейд» заборгованості у розмірі 200 000,00 грн., пені у розмірі 7 117,81 грн., 3% річних у розмірі 739,73 грн. та інфляційних у розмірі 1 600,00 грн. В іншій частині позовних вимог (пеня у розмірі 1 035,61 грн., 3% річних у розмірі 115,06 грн. та інфляційні у розмірі 800,00 грн.) необхідно відмовити з викладених обставин.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (ч. 1 ст. Господарського процесуального кодексу України).
Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, № 303-A, п. 29). Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому, суд зазначає, що іншим доводам оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Газенерго-трейд» задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості (03115, м. Київ, вул. Святошинська, буд. 2; ідентифікаційний код 32595752) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газенерго-трейд» (79026, Львівська обл., м. Львів, вул. Стрийська, буд. 86В, кв. 1; ідентифікаційний код 42827548) заборгованість у розмірі 200 000 (двісті тисяч) грн. 00 коп., пеню у розмірі 7 117 (сім тисяч сто сімнадцять) грн. 81 коп., 3% річних у розмірі 739 (сімсот тридцять дев'ять) грн. 73 коп., інфляційні у розмірі 1 600 (одна тисяча шістсот) грн. 00 коп. та судовий збір у розмірі 3 141 (три тисячі сто сорок одна) грн. 86 коп. Видати наказ.
3. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.
4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
5. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.П. Босий