ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
29.04.2025Справа № 910/10229/24
За позовом Міністерства оборони України;
до Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державного підприємства "Укроборонсервіс";
про стягнення 494 710 338,00 грн.
Суддя Мандриченко О. В.
Секретар судового засідання Рябий І. П.
Представники:
Від позивача Заведій В.І., у порядку самопредставництва;
Від відповідача: Черевко В.М., адвокат, довіреність № Д-12 від 01.01.2025.
Міністерство оборони України звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом, в якому просить суд стягнути з Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державного підприємства "Укроборонсервіс" штрафні санкції у загальному розмірі 494 710 338,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між Міністерством оборони України та Дочірнім підприємством Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державним підприємством "Укроборонсервіс" державного контракту на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення № 403/1/22/387 від 14.12.2022.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.09.2024 вирішено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, справу розглядати за правилами загального позовного провадження, а підготовче засідання призначити на 08.10.2024.
30.09.2024 Дочірнє підприємство Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державного підприємства "Укроборонсервіс" подало до господарського суду відзив на позовну заяву, в якому просило відмовити у задоволенні позову та зменшити розмір штрафних санкцій на 99%.
Також, 30.09.2024, Дочірнє підприємство Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державного підприємства "Укроборонсервіс" подало до господарського суду заяву про залучення Акціонерного товариства "Українська оборонна промисловість" до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо спору на стороні відповідача.
07.10.2024 Міністерство оборони України подало до господарського суду відповідь на відзив Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державного підприємства "Укроборонсервіс" на позовну заяву.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.10.2024 вирішено здійснювати розгляд справи № 910/10229/24 у закритому судовому засіданні.
16.10.2024 від Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державного підприємства "Укроборонсервіс" до господарського суд надійшла відповідь Міністерства оборони України на відзив.
У підготовчому засіданні 10.12.2024 судом розглядалася заява Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державного підприємства "Укроборонсервіс" про залучення Акціонерного товариства "Українська оборонна промисловість" до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо спору на стороні відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 50 Господарського процесуального кодексу України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.
Судом, не виходячи до нарадчої кімнати, відхилено зазначену заяву, оскільки вона не містить законодавчих обґрунтувань та заявником не надано суду доказів того, що прийняте рішення у справі може вплинути на права чи обов'язки Акціонерного товариства "Українська оборонна промисловість".
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.02.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/10229/24 до судового розгляду по суті.
Під час розгляду спору по суті у судовому засіданні 29.04.2025 представник позивача позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні 29.04.2025 проти позовних вимог заперечував, у задоволенні позову просив відмовити.
29.04.2025 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
14.12.2022 між Міністерством оборони України (далі також - позивач, замовник) та Дочірнім підприємством Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державного підприємства "Укроборонсервіс" (далі також - відповідач, виконавець) укладено державний контракт на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення № 403/1/22/387 (далі - контракт), відповідно до п. 1.1. якого, виконавець зобов'язується поставити замовнику з дотриманням вимог законодавства України, умов і вимог цього контракту товари оборонного призначення (надалі - товар), найменування, кількість, вартість (ціна) та строки поставки яких зазначені в специфікації товарів оборонного призначення, що поставляються за державним контрактом (додаток 1 до контракту, надалі - специфікація), для подальшого використання Збройними Силами України, а замовник зобов'язується прийняти товар через вантажоодержувача, який визначається не пізніше ніж за 5 (п'ять) календарних днів до дати поставки окремою письмовою вказівкою замовника (лист), та оплатити товар в строки і на умовах, визначених цим Контрактом.
Сторони визнають та підтверджують, що укладання ними цього Контракту здійснюється в умовах воєнного стану, введеного відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64 "Про введення воєнного стану в Україні" (із змінами), затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2022 № 1275 "Про затвердження особливостей здійснення оборонних закупівель на період дії правового режиму воєнного стану (зі змінами) за неконкурентною процедурою без застосування процедур закупівель/спрощених закупівель, визначених Законом України "Про публічні закупівлі" та "Про оборонні закупівлі" відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України (п. 1.3. контракту).
Вартість (ціна) товару за цим контрактом, відповідно до пункту 2.2 контракту, становить 1 091 533 800,00 грн без податку на додану вартість.
Пунктом 2.6 контракту передбачено, що розрахунки за цим контрактом проводяться шляхом оплати замовником поставленого товару протягом 15 (п'ятнадцяти) банківських днів після пред'явлення виконавцем рахунку на оплату та документів, зазначених у пункті 2.7 контракту, а також підписання сторонами акта приймання-передачі товару за контрактом (за умови наявності (надходження) бюджетних коштів на рахунки Міністерства оборони України).
Згідно з п. 2.7. контракту, усі платіжні документи за Контрактом оформлюються з дотриманням вимог законодавства. Виконавець надсилає замовнику рахунок на оплату протягом 10 (десяти) календарних днів з дня поставки товару. До рахунку додаються:
Акт приймання-передачі військового майна, за формою згідно з додатком 22 до Інструкції з обліку військового майна у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 17.08.2017 № 440, (далі - акт приймання-передачі); повідомлення-підтвердження отримання та оприбуткування за бухгалтерським обліком матеріальних цінностей, закуплених у централізованому порядку за формою, встановленою наказом Міністерства оборони України від 31.12.2016 № 757, (далі - повідомлення-підтвердження);
видаткова накладна з печаткою вантажоодержувача та підписом посадової особи, яка отримала товар;
Сертифікат якості товару з обов'язковим зазначенням року виготовлення та Сертифікат (декларацію) походження товару.
На підставі зазначених документів не пізніше 5-денного терміну після їх отримання, сторонами оформлюється акт приймання-передачі товару за Контрактом, який є підставою для проведення розрахунків.
Відповідно до пункту 2.9 контракту, відповідно до вимог абзаців 4, 5 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 № 1070 "Деякі питання здійснення розпорядниками (одержувачами) бюджетних коштів попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетні кошти" на підставі рішення замовника розрахунки за товари здійснюються шляхом проведення попередньої оплати у розмірі до 97 відсотків від вартості (ціни) товару за контрактом на строк не більше як шість місяців з дати перерахування коштів на рахунок виконавця. Попередня оплата здійснюється протягом 15 (п'ятнадцяти) банківських днів після прийняття замовником рішення про здійснення попередньої оплати на підставі рахунку на оплату, наданого виконавцем в органі державної казначейської служби, з подальшим використанням зазначених коштів виключено на цілі, зазначені цим контрактом, з наданням відповідних підтвердних документів. У разі проведення попередньої оплати, товари поставляються не пізніше строку поставки товарів, зазначеного у специфікації.
Датою виконання виконавцем зобов'язань щодо поставки товару згідно з пунктом 3.3 контракту є дата затвердження вантажоодержувачем акта приймання-передачі.
Як передбачено пунктом 4.1 контракту, виконавець зобов'язаний поставити товар згідно з умовами цього контракту не пізніше строку, визначеного в специфікації, та надати замовнику документи згідно з пунктом 2.7 цього контракту.
Згідно з пунктом 6.4. контракту, виконавець, зокрема, зобов'язаний організувати поставку товару та їх здавання замовнику в порядку, визначеному цим контрактом.
У пункті 7.2. контракту зазначено, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за цим контрактом сторони несуть відповідальність відповідно до закону та цього контракту.
Пунктом 7.3. контракту передбачено, такі види порушень та санкції за них, зокрема:
1) У разі порушення строків поставки товару з виконавця стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товару, з якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
5) У разі порушення виконавцем зобов'язань щодо строків поставки товару, за умови здійснення замовником попередньої оплати, виконавець зобов'язаний сплатити на користь замовника проценти за користування коштами попередньої оплати (в частині вартості простроченого товару) у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, від дня порушення строку поставки товару до дня виконання виконавцем обов'язку щодо поставки товару, визначеного згідно з абзацом першим пункту 3.3 цього контракту.
Контракт набирає чинності з дати підписання його сторонами і скріплення їхніх підписів відбитками печаток сторін (за наявності) та діє до 31 грудня 2023 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим контрактом (п. 11.1. контракту).
Специфікацією до контракту, сторони узгодили найменування товару, кількість, ціну на загальну суму 1 091 533 800,00 грн.
Додатковою угодою № 1 від 17.02.2023 сторонами внесено зміни до контракту, зокрема:
- п. 2.2. контракту викладено в наступній редакції: вартість (ціна) товару за цим контрактом становить 1 304 633 300 (один мільярд триста чотири мільйони шістсот тридцять три тисячі триста) гривень 00 копійок без податку на додану вартість. Сторони визнають та підтверджують, що згідно з абзацом п'ятим пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України операції з постачання Товару за цим Контрактом звільняються від оподаткування податком на додану вартість. Обсяг фінансування та бюджетні зобов'язання за загальним фондом (КПКВК 2101150/1) у 2022 році склали 0 (нуль) гривень 00 копійок. Обсяг фінансування та бюджетні зобов'язання за загальним фондом (КІКВК 2101150/1) у 2023 році становлять 1 265 494 301 (один мільярд двісті шістдесят п'ять мільйонів чотириста дев'яносто чотири тисячі триста одна) гривня 00 копійок. Решта обсягу фінансування та бюджетних зобов'язань визначаються шляхом укладання додаткової угоди до цього Контракту у встановленому законодавством та цим Контрактом порядку;
- розділ 3 контракту доповнити пунктом 3.10: сторони погодили, що товар може поставлятися партіями. Розмір кожної партії Виконавець погоджує завчасно із замовником до початку відвантаження.". Специфікацію товарів оборонного призначення що поставляються за державним контрактом (додаток № 1 до контракту) викласти у новій редакції (додаток № 1 до цієї додаткової угоди).
???- пункт 11.1 розділу 11 контракту викласти в новій редакції: контракт набирає чинності з дати підписання його сторонами і скріплення їхніх підписів відбитками печаток сторін (за наявності) та діє до 31 грудня 2024 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим контрактом.
Додатковими угодами № 2 від 28.08.2023, №3 від 14.11.2023, № 4 від 18.12.2023, № 5 від 13.06.2024, сторонами вносилися зміни до п. 2.2. контракту, який виклали, з урахуванням останньої додаткової угоди, в наступній редакції: вартість (ціна) Товару за цим Контрактом становить 1 299 664 967 (один мільярд двісті дев'яносто дев'ять мільйонів шістсот шістдесят чотири тисячі дев'ятсот шістдесят сім) гривень 00 копійок без податку на додану вартість. Сторони визнають та підтверджують, що згідно з підпунктами 4,5 пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України операції з постачання Товару за цим Контрактом звільняються від оподаткування податком на додану вартість. Обсяг фінансування та бюджетні зобов'язання за - загальним фондом (КПКВК 2101150/1) у 2022 році становлять 0 (нуль) гривень 00 копійок. Обсяг фінансування та бюджетні зобов'язання за загальним фондом (КПКВК 2101150/1) у 2023 році становлять 920 016 676 (дев'ятсот двадцять мільйонів шістнадцять тисяч шістсот сімдесят шість) гривень 70 копійок. Обсяг фінансування та бюджетні зобов'язання за загальним фондом (КПКВК 2101150/1) у 2024 році становлять 379 648 290 (триста сімдесят дев'ять мільйонів шістсот сорок вісім тисяч двісті дев'яносто) гривень 30 копійок.
Також додатками до додаткових угод № 1 від 17.02.2023, № 2 від 28.08.2023, №3 від 14.11.2023, № 4 від 18.12.2023 були специфікації, де сторони узгодили найменування товару, кількість, строк поставки та його ціну.
Позивач, звертаючись до суду вказував, що відповідач, порушив умови контракту в частині термінів постачання 3 000 одиниць товару, а саме: товар у кількості 1 000 одиниць на загальну суму 130 463 330,00 грн з терміном постачання до 25.09.2023 поставлений з запізненням на 58 діб (акт приймання-передачі № 464/31/227 від 23.11.2023); товар у кількості 1 000 одиниць на загальну суму 130 463 330,00 грн з терміном постачання до 25.09.2023, поставлений з запізненням на 248 діб (акт приймання-передачі № 187/24/234 від 31.05.2024); товар у кількості 200 одиниць на загальну суму 26 092 666,00 грн з терміном постачання до 25.09.2023, поставлений з запізненням на 294 діб (акт приймання-передачі № 246/26/234 від 16.07.2024); товар у кількості 800 одиниць на зальну суму 104 370 664,00 грн з терміном постачання до 25.10.2023 поставлений з запізненням на 264 доби (акт приймання-передачі № 246/26/234 від 16.07.2024).
Крім того, позивач зазначає, що 6 700 одиниць товару на загальну суму 874 104 311,00 грн з терміном постачання до 25.10.2023, до 25.11.2023 та 05.01.2024, виконавцем взагалі поставлено не було.
Враховуючи наведене, позивач змушений звернутися в господарський суд за захистом свого порушеного права.
Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, вказує, що затримка у поставці товару сталася не з його вини, оскільки на виконання умов Державного контракту, укладеного з позивачем, відповідач уклав з "Nanotеch Defence LTD" зовнішньоекономічний контракт №К29-1.1/79 від 19.12.2022, однак, під час виконання своїх зобов'язань у "Nanotech Defence LTD" виникли обставини непереборної сили, що призвели до неможливості виконання договірних зобов'язань з боку відповідача перед позивачем.
Відповідач вказав про існування форс-мажорних обставин, у зв'язку з якими відповідач позбавлений був можливості виконати свої зобов'язання за контрактом, оскільки, у зв'язку з вибухом на одному з складів болгарського виробника та постачальника, виробничий процес було зупинено і, як наслідок, порушено графіки своєчасного виробництва необхідної продукції.
Також відповідач зазначив про відсутність підстав для застосування відповідальності у вигляді сплати процентів за пп. 5 п. 7.3. контракту, оскільки відповідач не користувався грошовими коштами позивача та у найкоротші строки перерахував їх іноземному постачальнику, а також з огляду на порушення строків виконання зобов'язань по Державному контракту внаслідок об'єктивних причин, які не залежали від волі відповідача.
Крім того, відповідач зазначив, що розмір заявлених позивачем до стягнення штрафних санкцій є надмірно великим, оскільки підприємство наразі перебуває в скрутному матеріальному становищі, при цьому продовжує виконувати термінові замовлення по ремонту військової техніки для потреб Міністерства оборони України, Національної гвардії України та інших сил оборони.
Посилаючись на зазначені обставини, відповідач просив суд зменшити розмір штрафних санкцій на 99% від заявленої суми.
Також відповідач посилався на те, що він, як і інші підприємства оборонно-промислового комплексу не є вільним у виборі контрагента, основним замовником послуг виступає Міністерство оборони України, тобто позивач, а в разі відмови від підписання договорів на умовах позивача, відповідач буде позбавлений можливості здійснювати господарську діяльність.
Також відповідач звернув увагу, що не оспорює природу відсотків за користування коштами попередньої оплати, передбачених п. 7.3 контракту, а доводить про відсутність підстав для їх стягнення, оскільки факт користування коштами попередньої оплати відсутній.
Дослідивши матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступних підстав.
Внаслідок укладення Державного контракту на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення №403/1/22/387 від 14.12.2022 між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.
Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
Згідно з приписами ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з приписами ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Державного контракту на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення №403/1/22/387 від 14.12.2022 відповідач поставив товар, а позивач в свою чергу прийняв вказаний товар, що підтверджується наступним:
- товар у кількості 1 000 одиниць на загальну суму 130 463 330,00 грн з терміном постачання до 25.09.2023 поставлений з запізненням на 58 діб (акт приймання-передачі № 464/31/227 від 23.11.2023);
- товар у кількості 1 000 одиниць на загальну суму 130 463 330,00 грн з терміном постачання до 25.09.2023, поставлений з запізненням на 248 діб (акт приймання-передачі № 187/24/234 від 31.05.2024);
- товар у кількості 200 одиниць на загальну суму 26 092 666,00 грн з терміном постачання до 25.09.2023, поставлений з запізненням на 294 діб (акт приймання-передачі № 246/26/234 від 16.07.2024);
- товар у кількості 800 одиниць на зальну суму 104 370 664,00 грн з терміном постачання до 25.10.2023 поставлений з запізненням на 264 доби (акт приймання-передачі № 246/26/234 від 16.07.2024).
Датою виконання виконавцем зобов'язань щодо поставки товару згідно з пунктом 3.3 контракту є дата затвердження вантажоодержувачем акта приймання-передачі.
Як передбачено пунктом 4.1 контракту, виконавець зобов'язаний поставити товар згідно з умовами цього контракту не пізніше строку, визначеного в специфікації, та надати замовнику документи згідно з пунктом 2.7 цього контракту.
Специфікацією до контракту в редакції додаткової угоди №3 від 14.12.2022 сторони визначили наступні строки постачання товару згідно з умовами контракту: 25.08.2023, 25.09.2023, 25.10.2023, 25.11.2023, 05.01.2024.
Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Момент виконання обов'язку продавця передати товар визначено статтею 664 Цивільного кодексу України, згідно з якою обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
У розумінні положень частини 2 статі 664 Цивільного кодексу України, товар вважається наданим у розпорядження покупця якщо: у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці; покупець поінформований про те, що товар готовий до передання. При цьому, товар повинен бути відповідним чином ідентифікований.
Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Таким чином, враховуючи умови контракту відповідач повинен був здійснити поставку товару на загальну суму в розмірі 1 299 664 967,00 грн у строк по 25.08.2023, 25.09.2023, 25.10.2023, 25.11.2023, 05.01.2024 по відповідним обсягам поставки.
Порушенням зобов'язання, відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки.
Приписами ст. 230 Господарського кодексу України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).
При цьому, за приписами частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Проте, в порушення умов контракту відповідач здійснював поставку товару на суму в розмірі 1 299 664 967,00 грн з порушенням строку, визначеного контрактом, про що не заперечували представники сторін у поданих заявах по суті спору, що відповідно до ч. 1 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України не підлягає доказуванню.
У пункті 1 частини першої статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути.
Пунктом 7.7. контракту встановлено, що сторона не несе відповідальності за порушення Контракту, якщо воно сталося не з її вини (умислу чи необережності). Сторона не несе відповідальності за порушення контракту, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання цього контракту.
Сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим контрактом, якщо це невиконання або неналежне виконання сталося внаслідок дії обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) (п.7.8. контракту).
Згідно з п. 7.9. контракту, під обставинами непереборної сили (форс-мажорними обставинами) розуміються надзвичайні та невідворотні обставини, які об'єктивно впливають на виконання зобов'язань, передбачених умовами контракту, обов'язків за законодавчими і іншими нормативними актами, дію яких неможливо було передбачити та дія яких унеможливлює їх виконання протягом певного періоду часу. Не вважаються форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) фінансова та економічна криза, дефолт, зростання офіційного та комерційного курсів іноземної валюти до національної валюти, недодержання/порушення своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів тощо.
Відповідно до п. 7.10. контракту, у разі виникнення та у максимально короткий час (не пізніше 5 календарних днів) після виникнення причин, що призвели до форс-мажорних обставин, постраждала сторона повинна у письмовому вигляді з детальним описом ситуації проінформувати іншу Сторону про такі обставини або причини, якщо в силу дії таких причин постраждала Сторона частково або повністю неспроможна виконувати свої обов'язки і зобов'язання за контрактом. Не пізніше ніж через 15 (п'ятнадцять) днів після подання повідомлення про форс-мажорні обставини або інші зміни умов постраждала сторона також повинна надати іншій стороні звіт про очікувані витрати, що можуть бути понесені за час дії зміни умов або за час дії форс-мажорних обставин. Доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є сертифікат, який видається Торгово-промисловою палатою України або уповноваженими регіональними торгово-промисловими палатами. У разі неповідомлення або несвоєчасного повідомлення про настання обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) вона позбавляється права посилатися на ці обставини та не звільняється від відповідальності, передбаченої розділом 7 цього контракту, навіть при наявності відповідного сертифікату, який видається Торгово-промисловою палатою України або уповноваженими регіональними торгово-промисловими палатами.
У разі коли строк дії форс-мажорних обставин продовжується більше ніж 90 (дев'яносто) календарних днів, кожна зі Сторін установленому порядку має право розірвати цей Контракт (п. 7.11. контракту).
У разі неповідомлення або несвоєчасного повідомлення про настання істотної зміни обставин вона позбавляється права посилатися на ці обставини, навіть при наявності відповідного висновку про істотну зміну обставин, що видається Торгово-промисловою палатою України або уповноваженими регіональними торгово-промисловими палатами (п. 7.12. контракту).
У п. 7.14. контракту погоджено, що сторони усвідомлюють, що цей контракт укладається під час дії в Україні правового режиму воєнного стану, а тому сам факт дії воєнного стану в Україні, не буде вважатися обставинами непереборної сили (форс-мажорними обставинами)/істотною зміною обставин, крім випадків настання конкретних подій/обставин (окупація території агресором, куди повинен поставитись товар; знищення безпосередньо Товару та/або бази/складів/приміщень виконавця, де тимчасово зберігався (у разі відсутності інформації від Замовника щодо місця поставки товару) товар для замовника тощо) під час дії правового режиму воєнного стану, що буде підтверджено документами, які видаються органами державної влади (місцевого самоврядування).
На виконання вимог контракту, відповідач листом від 16.11.2023 вих. № 29/4.1.1-6085, на підставі листа "Nanotech Defence LTD", повідомив позивача про виникнення обставин непереборної сили та зазначив, що після отримання від іноземного постачальника підтверджуючих документів, відповідач невідкладно повідомить про це позивача.
12.12.2023 відповідач отримав від Компанії "Nanotech Defence LTD" лист №1215/11.12.2023 до якого було долучено Сертифікат про настання форс-мажорних обставин від 27.22.2023, виданий Румунською Бізнес-асоціацією виробників військової техніки "PATROMIL".
У вказаному Сертифікаті зазначено, що у зв'язку з вибухом на одному з складів болгарського виробника та постачальника, виробничий процес було зупинено і, як наслідок, порушено графіки своєчасного виробництва необхідної продукції.
Крім того, у Сертифікаті зазначено, що на виробничі процеси також впливають збої в ланцюгах постачань компонентів і сировини, що є наслідком затримок у глобальних вантажоперевезеннях, спричинених недостатньою кількістю спеціалізованих транспортних засобів, здатних перевозити товари, класифіковані як ADR, недостатньою кількістю водіїв і місцевими обмеженнями на переміщення товарів ADR, що вимагає вибору різних і довших транспортних маршрутів.
Іншою причиною затримки поставки компонентів є місцеві правила та обмеження в країнах за межами Європейського Союзу, де знаходяться виробники компонентів боєприпасів і сировини. Ці країни неохоче погоджуються на транспортування або транзит компонентів для виробництва боєприпасів, які призначені для використання в українсько-російській війні.
З метою підтвердження настання у відповідача форс-мажорних обставин та істотної зміни обставин, останній звернувся до Київської торгово-промислової палати.
28.12.2023 вих. №17/13-4/1568 відповідач отримав висновок Київської торгово-промислової палати про істотну зміну обставин, в якому було зазначено, що у зв'язку з настанням істотної зміни обставин згідно ст. 652 ЦК України, відповідач має право вимагати перегляду та внесення змін до умов Державного контракту в частині внесення змін до строку поставки Товару (не раніше 01.07.2024) та зміни інших умов, на які має вплив дана істотна обставина.
На підтвердження виникнення у відповідача обставин непереборної сили було отримано Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) № 3000-24-0016 від 05.01.2024 виданий Київською торгово-промисловою палатою (далі - Сертифікат).
Відповідно до Сертифікату вбачається, що форс-мажорні обставини настали 01.07.2023 та тривають станом на 05.01.2024.
Відповідно до 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Так, форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання. Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 у справі № 913/785/17, від 30.11.2021 у справі № 913/785/17.
Згідно ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
За приписами ч. 4 ст. 219 Господарського кодексу України встановлено, що сторони зобов'язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов'язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.
Сам по собі сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21).
Отже, висновок Київської торгово-промислової палати 28.12.2023 вих. №17/13-4/1568 та Сертифікат про настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) № 3000-24-0016 від 05.01.2024 не є належним доказом щодо встановлення обставин непереборної сили у даних правовідносинах, оскільки такі висновки зроблені на основі неможливості виконання зовнішньоекономічного контракту, укладеного відповідачем з іншим контрагентом та документів на підтвердження цих обставин, зокрема сертифіката Румунської Бізнес-асоціації виробників військової техніки "PATROMIL".
Більш того, відповідно до статті 96 Цивільного кодексу України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України та статтею 196 Господарського кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Отже, у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик. Юридична особа самостійно розраховує ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій, та самостійно приймає рішення про вчинення чи утримання від таких дій. Настання несприятливих наслідків в господарській діяльності юридичної особи є її власним комерційним ризиком, на основі якого і здійснюється підприємництво.
Відтак, приймаючи до уваги викладене, суд дійшов висновку, що доводи відповідача щодо відсутності вини відповідача у затримці поставки товару, не заслуговують на увагу, оскільки невиконання контрагентами відповідача своїх зобов'язань перед ним є одним із можливих ризиків підприємницької діяльності і не є не прогнозованою обставиною.
Таким чином, у даному випадку такі обставини не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушення умов Державного контракту.
Поряд з тим, суд звертає увагу на позицію Верховного Суду у постанові від 26.10.2021 у справі № 910/18402/20 про те, що Закон України "Про торгово-промислові палати в Україні" не містить положень щодо наявності у торгово-промислової палати повноважень з видачі висновків на підтвердження істотної зміни обставин, якими сторони керувались під час укладення договорів.
В подальшому, листом від 09.01.2024, вих. №29/4.1.1-131, відповідач направив позивачу копії Висновку про істотну зміну обставин та копію сертифікату про настання форс-мажорних обставин та звернувся з проханням укласти додаткову угоду до Державного контракту щодо перенесення терміну поставки товару в обсязі 8700 од. до 01.07.2024 без застосування штрафних санкцій.
24.01.2024 вих. №29/11.3-453 відповідач вдруге звернувся до позивача з проханням укласти додаткову угоду до Державного контракту щодо перенесення терміну поставки Товару в обсязі 8700 од. до 01.07.2024.
За результатами проведеної спільної наради, яка відбулася 12.02.2024, відповідач в черговий раз звернувся до позивача листом від 14.02.2024 вих. № 29/4.1.1.-840 з пропозицією укласти додаткову угоду до Державного контракту щодо перенесення строків поставки товарів до 01.07.2024.
Проте, суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів внесення сторонами змін до контракту в частині здійснення строку поставки товару, а тому відповідач повинен був здійснити постачання товару відповідної якості та кількості у зазначені в контракті строки.
Такими чином, судом встановлено, що всупереч умов контракту Дочірнім підприємством Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державного підприємства "Укроборонсервіс" не було виконано своє зобов'язання в частині поставки товару у визначений строк.
При зверненні до суду позивач просив стягнути з відповідача на його користь пеню у розмірі 214 142 508,04 грн та 7% штрафу у розмірі 88 584 601,07 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком.
Статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що одним з наслідків порушення зобов'язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов'язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання, зокрема у випадку прострочення виконання.
У відповідності до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексі України, іншими законами та договором.
Згідно норми ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до приписів ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими Господарським кодексом України та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (ч. 1 ст. 199 Господарського кодексу України).
Видами забезпечення виконання зобов'язання за змістом положень частини першої статті 546 ЦК є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, а частиною другою цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік забезпечувальних заходів для належного виконання зобов'язання не є вичерпним і сторони, використовуючи принцип свободи договору, передбачений статтею 627 Цивільного кодексу України, мають право встановити й інші, окрім тих, що передбачені частиною першою статті 546 Цивільного кодексу України, засоби, які забезпечують належне виконання зобов'язання, за умови, що такий вид забезпечення не суперечить закону.
При цьому суд зазначає, що розуміння господарських санкцій у Господарському кодексі України є дещо ширшим поняття цивільно-правової неустойки. Під штрафними санкціями тут розуміються також і грошові суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності. Неустойка в розумінні ст. 549 Цивільного кодексу України - це спосіб забезпечення та санкція за порушення саме приватноправових (цивільно-правових) зобов'язань.
Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України, частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України та статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", а право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України. При цьому в інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Крім того, суд звертає увагу, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.04.2019 у справі №917/194/18, від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17.
У пункті 7.2. контракту зазначено, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за цим контрактом сторони несуть відповідальність відповідно до закону та цього контракту.
Пунктом 7.3. контракту передбачено, такі види порушень та санкції за них, зокрема: у разі порушення строків поставки товару з виконавця стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товару, з якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Суд, перевіривши розрахунок пені, у зв'язку з неналежним виконанням умов контракту, за загальний період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання у розмірі 214 142 508,04 грн вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у повному обсязі.
Щодо 7% штрафу у розмірі 88 584 601,07 грн суд вказує наступне.
Відповідно до пп. 2 п. 7.3. контракту, у разі відмови від поставки товару виконавець зобов'язаний сплатити на користь замовника штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від вартості (ціни) непоставленого (недопоставленого) товару.
Згідно з п. 4 ст. 17 Закону України "Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб", положення абзацу третього частини другої статті 231 Господарського кодексу України в частині стягнення штрафу в розмірі 7 відсотків вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання зобов'язання, не застосовується до виконавців державних контрактів (договорів) з оборонних закупівель, які виконуються у період дії правового режиму воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, та не завершені на день набрання чинності цим Законом.
Як передбачено п. 1 вказаної статті, цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію через шість місяців з дня набрання ним чинності, крім: частини другої статті 13, яка вводиться в дію через три роки та шість місяців з дня набрання чинності цим Законом; пункту 4 цієї статті, який вводиться в дію з дня набрання чинності цим Законом.
Як вбачається з матеріалів справи, Дочірнє підприємство Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державного підприємства "Укроборонсервіс" є виконавцем державних контрактів (договорів) з оборонних закупівель та стратегічним підприємством і приймає участь у посиленні обороноздатності України (здійснює виробництво військових транспортних засобів, виробництво вибухових речовин, виробництво зброї та боєприпасів та ін.), що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, під час проведення бойових дій на території України.
При цьому судом встановлено, що станом на день набрання чинності Законом України "Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб", контракт не завершений, а відповідач не відмовлявся від поставки товару.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача 7% штрафу у розмірі 88 584 601,07 грн.
Також позивач просить стягнути з відповідача проценти за користування коштами попередньої оплати у загальному розмірі 191 983 228,89 грн.
Відповідно до пп.5 п. 7.3. контракту, у разі порушення виконавцем зобов'язань щодо строків поставки товару, за умови здійснення замовником попередньої оплати, виконавець зобов'язаний сплатити на користь замовника проценти за користування коштами попередньої оплати (в частині вартості простроченого товару) у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, від дня порушення строку поставки товару до дня виконання виконавцем обов'язку щодо поставки товару, визначеного згідно з абзацом першим пункту 3.3 цього контракту.
Враховуючи факт прострочення поставки відповідачем товару, позивачем на підставі підпункту 5 пункту 7.3. контракту нараховані відповідачу проценти за користування коштами попередньої оплати у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України.
Частиною 4 статті 693 Цивільного кодексу України передбачено, що на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.
Згідно зі статтею 536 Цивільного кодексу України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
З огляду на приписи цивільного законодавства та встановлення судом порушення відповідачем строку поставки передплаченого товару, суд визнає позовні вимоги в частині нарахування процентів за користування коштами попередньої оплати у розмірі 191 983 228,89 грн обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
В той же час, у відповідачем було подано клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій на підставі ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України на 99%.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Положенням ст. 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Визначені наведеними нормами положення з урахуванням приписів Господарського процесуального кодексу України щодо загальних засад господарського судочинства та щодо обов'язку суду сприяти учасникам судового процесу в реалізації їхніх прав дає право суду зменшити розмір штрафних санкцій за умови, що він значно перевищує розмір завданих допущеним порушенням збитків.
Статтею 546 Цивільного кодексу України неустойка (штраф, пеня) віднесена до переліку видів забезпечення виконання зобов'язань.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Згідно з приписами частини 1 ст. 230 Господарського кодексу України, неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Отже, неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб'єкта господарської діяльності.
Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених ст. 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
При цьому, довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов'язане з цим клопотання (відповідач).
Неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення.
Обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення.
Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати розмір пені саме у виключних випадках з урахуванням всіх обставин справи.
При вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій (пені) суди також беруть до уваги як обставини, прямо визначені у ст. 233 Господарського кодексу України та ст. 551 Цивільного кодексу України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними. Найчастіше судами враховуються такі обставини (постанови Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №916/3211/16, від 26.01.2021 у справі №922/4294/19, від 24.02.2021 у справі №924/633/20, від 16.03.2021 у справі № 922/266/20):
- ступінь виконання зобов'язання боржником (співвідношення між сумою простроченого зобов'язання та загальною сумою зобов'язання);
- причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання;
- тривалість прострочення виконання;
- наслідки порушення зобов'язання для кредитора;
- поведінку боржника (системність порушення, чи навпаки - порушення з боку боржника мало винятковий характер; намагання/зусилля боржника погасити борг або погашення основної заборгованості на момент звернення до суду, намагання врегулювати спір в досудовому порядку, звернення з пропозиціями про реструктуризацію боргу до кредитора);
- поведінку кредитора;
- майновий стан кредитора та боржника (наявність збитків, заборгованості по виплаті заробітної плати);
- негативні наслідки стягнення неустойки з боржника, які можуть настати для нього та третіх осіб (трудового колективу, населення); ризики настання неплатоспроможності боржника;
- статус боржника, предмет діяльності боржника (забезпечення оборонних потреб, безпеки та здоров'я населення);
- майнові, а також інші інтереси сторін, які заслуговують на увагу.
Втім, закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд оцінити при ухваленні рішення.
Суд не зобов'язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення пені; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення пені. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення пені, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (ст. ст. 86, 236-238 Господарського процесуального кодексу України).
В обґрунтування клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій відповідач посилається зокрема, на те, що відповідач має безпосереднє відношення до оборонної сфери країни, є підприємством оборонно-промислового комплексу, основним напрямком діяльності якого є реалізація державних інтересів України у сфері експорту та імпорту продукції і послуг військово-технічного та спеціального призначення.
Відповідач також звертає увагу, що наразі перебуває в скрутному матеріальному становищі, що підтверджується Звітом про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 2023 року, згідно якого у 2023 році підприємство мало збиток у розмірі 110 млн грн, а непокритий збиток, відповідно до рядка 1420 Балансу, складає 443,14 млн грн.
Частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачає можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов'язання, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
В даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов'язані з кредитором договірними відносинами.
Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
З мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Зі змісту вищезазначених норм вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, тому він, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку підстав, за яких можливе її зменшення.
Встановивши відповідні обставини, суд вирішує питання щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд. Відповідний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 03.06.2019 у справі № 914/1517/18.
Судом встановлено, що відповідач має безпосереднє відношення до оборонної сфери країни, є підприємством оборонно-промислового комплексу, основним напрямком діяльності якого є реалізація державних інтересів України у сфері експорту та імпорту продукції і послуг військо-технічного та спеціального призначення.
Відповідно до консультаційно-аналітичної довідки Торгово-промислової палати України від 29.01.2024 № 194/08.0-73, наданої відповідачем, останній є єдиним підприємством, що надає послуги з середнього ремонту виробів ЗРК С-300ПТ, ЗРКС-300В1, ЗРКС-300ПС, 5Н83С, ЗРК "БУКМ (M1), 9К37М1 БУКМ1, ЗРК2К12 "Куб", ЗСУ 2С6 зі складу ЗГРК "Тунгуска" та оператором протимінної діяльності, що проводить очищення території держави від вибухонебезпечних предметів.
Крім того, стягнення у повному розмірі штрафних санкцій з відповідача призведе до блокування господарської діяльності підприємства з огляду на те, що таке стягнення створить додатково значне фінансове навантаження на відповідача та матиме наслідком зрив державних оборонних програм.
В свою чергу, також суд вказує, що відповідач не відмовлявся від виконання свого зобов'язання та за час розгляду справи в суді ним здійснювалися поставки товару, про що свідчать відповідні акти приймання-передачі товару за контрактом, які складені, підписані та скріплені печатками сторін.
Враховуючи інтереси обох сторін, зазначених відповідачем причин та обставин невиконання ним договірних зобов'язань з поставки, враховуючи діяльність відповідача, а також враховуючи значний розмір заборгованості, а також загальні засади, встановлені статтею 3 Цивільного кодексу України, а саме, справедливості, добросовісності та розумності, враховуючи інтереси обох сторін, суд прийшов до висновку про часткову обґрунтованість клопотання відповідача.
А відтак, суд, оцінивши обставини щодо зменшення штрафних санкцій прийшов до висновку, що існують обставини, за яких можливе зменшення стягуваної суми пені до 90% на підставі ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України.
За таких обставин, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у розмірі 21 414 250,08 грн.
Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
З урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97 від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", №49684/99 від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як законодавчо необґрунтовані та безпідставні.
Керуючись ст. 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державного підприємства "Укроборонсервіс" (02093, місто Київ, вулиця Зеленого Отамана, будинок, 3-А, ідентифікаційний код 21552117) на користь Міністерства оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, буд. 6, ідентифікаційний код 00034022) пеню у розмірі 21 414 250 (двадцять один мільйон чотириста чотирнадцять тисяч двісті п'ятдесят) грн 08 коп., проценти за користування коштами попередньої оплати у розмірі 191 983 228 (сто дев'яносто один дев'ятсот вісімдесят три тисячі двісті двадцять вісім) грн 89 коп. та судовий збір у розмірі 365 758 (триста шістдесят п'ять тисяч сімсот п'ятдесят вісім) грн 18 коп.
3. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 14.05.2025.
Суддя О.В. Мандриченко