09.04.2025 року м.Дніпро Справа № 912/1048/24
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії
головуючого судді: Мороза В.Ф. (доповідач),
суддів: Паруснікова Ю.Б., Чередка А.Є.
секретар судового засідання Жолудєв А.В.
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Кіровоградської області від 06.08.2024 (суддя Коваленко Н.М.)
у справі № 912/1048/24
За позовом - Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України"
до відповідача - Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Кіровоградгаз"
про стягнення 224 464 516,27 грн,
До Господарського суду Кіровоградської області надійшла позовна заява ТОВ "ГК "Нафтогаз України" до АТ "Кіровоградгаз" з вимогами про стягнення Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Кіровоградгаз" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" заборгованість у загальній сумі 224 464 516,27 грн. у тому числі:
- основний борг у сумі 155 537 360,87 грн.;
- пеня у сумі 39 203 937,43 грн.;
- три проценти річних у сумі 7 783 294,82 грн.;
- інфляційні втрати у сумі 21 939 923,15 грн.
Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 06.08.2024 у справі № 912/1048/24 позов задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Кіровоградгаз" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" заборгованість у загальній сумі 204 862 547,56 грн, в тому числі: основний борг - 155 537 360,87 грн, пеня - 19 601 968,71 грн, 3% річних - 7 783 294,82 грн, інфляційні втрати - 21 939 923,15 грн, а також 847 840,00 грн судового збору. В решті позову відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" подано апеляційну скаргу, згідно якої просить рішення Господарського суду Кіровоградської області від 06.08.2024 у справі № 912/1048/24 в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення пені в розмірі 19 601 968,72 грн скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог.
В обґрунтування поданої апеляційної скарги зазначає, що не погоджується з рішенням суду в частині відмови у стягненні пені в розмірі 19 601 968,72 грн, вважає рішення суду в цій частині незаконним та ухваленим із порушенням норм матеріального та процесуального права. Відповідач був обізнаний з тим, що за неналежне виконання умов договору на нього буде покладено відповідальність відповідно до умов Договору. боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання за будь-яких обставин. Виконання умов Договору не ставиться в залежність від виконання будь-яких зобов'язань з боку третіх осіб, зокрема кінцевих споживачів, відсутності коштів на рахунках, або тієї обставини, що йому затверджено необґрунтовані тарифи тощо. У вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені. При вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін. Місцевим господарським судом не враховано тієї обставини, що за результатами державного конкурсу та відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 № 917-р Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» визначено постачальником «останньої надії» на ринку природного газу. Інститут постачальника «останньої надії» впроваджений з метою підтримки споживачів, що залишились без постачальника. Позивач забезпечує галузі національної економіки і населення природним газом. ТОВ «ГК «Нафтогаз України» є об'єктом, що має стратегічне значення для економіки, суспільства і безпеки держави. Відсутність можливості вчасно розраховуватись за природний газ і, як наслідок, відсутність можливості вчасно надати послуги з постачання природного газу спричинить значні соціально та економічно негативні наслідки для всієї України. Несвоєчасність оплати контрагентів прямо перешкоджає виконанню покладених на Позивача державою обов'язків, погіршує фінансове становище, впливає на якість та своєчасність надання послуг з поставки газу для інших споживачів природного газу. Отже при ухваленні оскаржуваного рішення місцевим господарським судом порушено норми статей 236 та 238 ГПК України, що стало підставою для ухвалення незаконного рішення в частині зменшення розміру пені.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 20.11.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Кіровоградської області від 06.08.2024 у справі № 912/1048/24.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що аргументи скаржника про відсутність підстав для застосування Господарським судом Кіровоградської області до спірних правовідносин приписів статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України вважає безпідставними, оскільки зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 17.12.2024 розгляд справи № 912/1048/24 призначено на 09.04.2025 о 10 год. 30 хв.
В судове засідання призначене на 09.04.2025 з'явились представники сторін, надали пояснення по справі.
Апеляційний господарський суд, дослідивши наявні у справі докази, повноту їх дослідження місцевим господарським судом, перевіривши правильність висновків суду першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарським судом між ТОВ "ГК "Нафтогаз України" (Постачальник) та АТ "Кіровоградгаз" (Споживач) укладено договір постачання природного газу постачальником "останньої надії", який за своїм змістом відповідає типовому договору, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2501 (в редакції станом на час виникнення правовідносин).
Згідно з умовами договору, Постачальник зобов'язується постачати природний газ Споживачу в необхідних для нього об'ємах (обсягах), а Споживач зобов'язується своєчасно сплачувати Постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим Договором.
Постачання природного газу Споживачу здійснюється з дня, визначеного інформаційною платформою оператора газотранспортної системи днем початку постачання в Реєстрі споживачів Постачальника відповідно до Кодексу газотранспортної системи. (п. 3.1. Договору)
Підстави для здійснення Постачальником постачання природного газу Споживачу визначені положеннями Правил постачання. (п. 3.2. Договору)
Період безперервного постачання природного газу Постачальником не може перевищувати шістдесят діб протягом календарного року та триває до кінця календарного місяця, що настає за місяцем початку фактичного постачання природного газу Споживачу Постачальником, крім випадків дострокового розірвання договору. (п. 3.3. Договору)
Постачання природного газу здійснюється за ціною, оприлюдненою Постачальником на своєму сайті. Така ціна визначається Постачальником відповідно до розділу VI Правил постачання. Нова ціна є обов'язковою для Сторін з дня, наступного за днем її оприлюднення Постачальником на власному сайті. (п. 4.1. Договору)
Об'єм (обсяг) постачання природного газу Споживачу за розрахунковий період визначається за даними Оператора ГРМ/Оператора ГТС (для прямих споживачів) за підсумками розрахункового періоду, що містяться в інформаційній платформі оператора газотранспортної системи та надані Споживачу Оператором ГРМ відповідно до умов договору розподілу природного газу. (п. 4.2. Договору)
Постачальник зобов'язаний надати Споживачу рахунок на оплату природного газу за цим Договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між Постачальником і Споживачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет споживача тощо - якщо Сторонами це окремо обумовлено). (п. 4.3. Договору)
Споживач зобов'язаний оплатити рахунок, наданий Постачальником, до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу. (п. 4.4. Договору)
У разі порушення Споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим Договором він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. (п. 4.5. Договору)
Договором передбачено, що відносини Сторін, що є предметом цього Договору, але не врегульовані ним, регулюються згідно із Цивільним кодексом України, Законом України "Про ринок природного газу", Правилами постачання, Кодексом газотранспортної системи, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2493 (далі - Кодекс газотранспортної системи), Кодексом газорозподільних систем, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2494 (далі - Кодекс газорозподільних систем) (п. 2.3. Договору).
Цей договір набирає чинності з дня, визначеного інформаційною платформою Оператора ГТС днем початку постачання природного газу Споживачу в Реєстрі споживачів Постачальника відповідно до Кодексу газотранспортної системи. Дія цього договору не може перевищувати шістдесят діб протягом календарного року та триває до кінця календарного місяця, наступного за місяцем, в якому почалося фактичне постачання природного газу Постачальником. (п. 11.1. Договору)
Протягом строку дії договору Споживач має право укласти договір постачання природного газу з іншим постачальником. У такому випадку цей Договір достроково припиняється по завершенню газової доби, що передує газовій добі початку постачання новим постачальником (згідно з даними інформаційної платформи Оператора ГТС). Якщо Споживач бажає в інших випадках відмовитися від Договору, він має право розірвати його без сплати будь-яких штрафних санкцій чи іншої фінансової компенсації Постачальнику шляхом надання йому одностороннього повідомлення щонайменше за три дні до дати розірвання. (п. 11.3. Договору).
Як зазначає позивач, в інформаційній платформі споживач з ЕІС-кодом 56X2000000000016 (відповідач) був закріплений за постачальником "останньої надії" ТОВ "ГК "Нафтогаз України" (ЕІС-код 56Х930000008780В) (позивач) у т.ч. у період з 01.05.2022 по 31.05.2022.
Обсяг природного газу, використаний відповідачем у вказаний період та внесений в алокацію позивача як постачальника "останньої надії" ТОВ "ГК "Нафтогаз України" (ЕІС-код 56Х930000008780В) за період 01.05.2022 по 31.05.2022 становить 3 431 036,03 тис.м3.
Згідно наданого в матеріали справи та підписаного сторонами акту приймання-передачі природного газу №8571 від 31.05.2022 позивачем було здійснено відповідачу поставку газу на загальну суму 155 537 360,87 грн.
Несплата відповідачем суми вартості поставленого, в травні 2022 року, природного газу і стала причиною виникнення спору та звернення позивача з позовними вимогами про стягнення з відповідача суми заборгованості за природний раз у розмірі 155 537 360,87 грн., 39 203 937,43 грн пені, 7 783 294,82 грн 3% річних та 21 939 923,15 грн інфляційних втрат.
Однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, за приписами ч. 2 статті 11 Цивільного кодексу України (ЦК України), є договір.
Відповідно до статей 626 - 629 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до приписів ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі статтею 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно статей 662, 692 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу, а покупець зобов'язаний оплатити товар.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно п. 4.3. Договору постачальник зобов'язаний надати Споживачу рахунок на оплату природного газу за цим Договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між Постачальником і Споживачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет споживача тощо - якщо Сторонами це окремо обумовлено).
Споживач зобов'язаний оплатити рахунок, наданий Постачальником, до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу. (п. 4.4. Договору)
Матеріалами справи підтверджено, що в травні 2022 року позивачем було поставлено відповідачу природний газ на загальну суму 155 537 360,87 грн.
Відповідачем не надано доказів сплати суми вартості отриманого природного газу.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У зв'язку з неналежним виконання відповідачем зобов'язань, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення 7 783 294,82 грн. 3% річних та 21 939 923,15 грн. інфляційних втрат.
Окрім того, у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань щодо своєчасної та повної оплати вартості отриманого природного газу, на підставі п. 4.5. Договору, який передбачає, що разі порушення Споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим Договором він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, позивачем було нараховано 39 203 937,43 грн. пені.
Дослідивши надані в матеріали справи докази, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум, господарський суд визнав обґрунтованими позовні вимоги та задовольнив позов частково, стягнувши з відповідача 155 537 360,87 грн основного боргу, 19 601 968,71 грн пені, 3% річних у сумі 7 783 294,82 грн, 21 939 923,15 грн інфляційних втрат та 847 840,00 грн судового збору. В решті позову відмовлено.
Позивач оскаржив рішення суду в частині часткового задоволення позовних вимог та зменшення суми пені на 50%.
Щодо викладених обставин колегія зазначає наступне.
Як вже було зазначено, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526 ЦК України).
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 3 частина 1 стаття 611 Цивільного кодексу України).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).
За положеннями частини 1 статті 216, частин 1, 2 статті 218 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання, шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
В пункті п. 4.5. Договору, встановлено, що разі порушення Споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим Договором він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Позивачем заявлено до стягнення суму пені у розмірі 39 203 937,43 грн.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 зазначала, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Норма ч. 3 ст. 551 ЦК України передбачає дві умови для зменшення розміру неустойки, а саме: (1) якщо він значно перевищує розмір збитків, (2) наявність інших обставин, які мають істотне значення.
Тлумачення ч. 3 ст. 551 ЦК України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов'язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них (постанова Верховного Суду від 04.04.2018 у справі №367/7401/14-ц).
Положення статей 233 ГК України та 551 ЦК України при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій є універсальними у правозастосуванні (пункт 8.26. постанови Верховного Суду від 09.03.2023 у справі № 902/317/22).
Реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (пункт 88 постанови Верховного Суду від 02.03.2023 у справі № 905/1409/21).
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013 слідує, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Відтак, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Верховний Суд неодноразово наголошував у своїх постановах, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки; довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов'язане з цим клопотання; неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора; господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення; закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення; чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, а тому таке питання вирішується господарським судом згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати розмір таких санкцій саме у виключних випадках з урахуванням всіх обставин справи; обидва кодекси містять норми, які дають право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій, але Господарський кодексу України вказує на неспівмірність розміру штрафних санкцій з розміром збитків кредитора як на обов'язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як Цивільний кодекс України виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення.
Вказані правові висновки щодо застосування вказаних норм Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України викладено Верховним Судом у постановах від 14.04.2021 у справі №923/587/20, від 01.10.2020 у справі №904/5610/19, від 02.12.2020 у справі №913/698/19, від 26.01.2021 у справі №922/4294/19, від 24.02.2021 у справі №924/633/20, від 03.03.2021 у справі №925/74/19, від 16.03.2021 у справі №910/3356/20, від 30.03.2021 у справі №902/538/18, від 19.01.2021 у справі №920/705/19, від 27.01.2021 у справі №910/16181/18, від 31.03.2020 у справі №910/8698/19, від 11.03.2020 у справі №910/16386/18, від 09.07.2020 у справі №916/39/19, від 08.10.2020 у справі №904/5645/19, від 14.04.2021 у справі №922/1716/20, від 13.04.2021 у справі №914/833/19, від 22.06.2021 у справі №920/456/17.
Тобто при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій судам належить брати до уваги як обставини, прямо визначені у статті 233 Господарського процесуального кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними.
Аналіз приписів статей 551 ЦК України, 233 ГК України свідчить, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання (постанова Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №914/1517/18).
Частково задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення суми пені господарський суд зазначив, що аналіз наданих відповідачем документів на підтвердження обставин, викладених у клопотанні про зменшення пені, підтверджує збитковість діяльності відповідача, що може бути зумовлено, у тому числі: через невідповідність реальним витратам затверджених тарифів; внаслідок невиконання зобов'язань споживачами відповідача; зупиненням дії ліцензії на право впровадження господарської діяльності з розподілу природного газу;
- постановою НКРЕКП від 12.03.2024 №500 фактично підтверджено перевищення фактичної вартості послуг з розподілу природного газу над тарифною виручкою, передбаченою тарифами на розподіл природного газу;
- діяльність відповідача та його фінансовий стан залежить від наведених вище обставин;
- згідно Звіту про фінансовий стан на 31.12.2023, збитковість відповідача складає 102 379 тис. грн;
- законодавче врегулювання певних видів заборгованості суб'єктів ринку природного газу, зокрема, шляхом прийняття Закону від 14.07.2021 №1639-IX і включення відповідача до реєстру для участі у такій процедурі підтверджує наявність проблем у розрахунках, які не в повній мірі залежать від поведінки суб'єктів ринку, у тому числі, від поведінки відповідача;
- з жовтня 2022 по червень 2024 роки на підприємстві відповідача звільнено 1 365 працівників, що підтверджується довідкою від 25.06.2024, що можна вважати чималим зменшенням чисельності працівників та що є негативною ознакою діяльності підприємства.
При цьому судом враховано відсутність доказів понесення позивачем збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором або настання інших конкретних негативних наслідків через порушення відповідача. Поряд з цим прийняв до уваги доводи позивача, який вказує на своє стратегічне значення, у тому числі, на необхідність забезпечення його діяльності як "постачальника останньої надії". Врахувавши вказані обставини, виходячи із засад справедливості, добросовісності, розумності і пропорційності, як складових елементів принципу верховенства права, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення пені на 50%.
Господарськими судом було враховано доводи та докази надані на підтвердження доводів сторін та зазначено, що зменшення пені до 1% (фактично на 99%), як просив відповідач, то при такому зменшенні взагалі буде знівельоване саме значення пені та недотримано баланс інтересів сторін.
Зменшуючи розмір пені суд обґрунтував підстави і розмір такого зменшення, врахував обставини справи, причини неналежного виконання зобов'язання, фінансове становище, баланс та інтереси сторін.
Таким чином колегія погоджується з висновком господарського суду про наявність підстав для зменшення розміру пені, вважає його правильним та обґрунтованим.
При цьому апеляційний суд звертає увагу, що зменшення розміру пені є правом суду. Господарський суд, оцінивши обставини справи у їх сукупності, надані сторонами докази за правилами ст. 86 ГПК України, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Отже колегія зазначає, що порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, апеляційним судом під час перегляду справи в апеляційному порядку не встановлено.
Враховуючи сукупність встановлених обставин, підтверджених відповідними доказами, з огляду на положення ст.ст. 74-80, 86 ГПК України, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог, зокрема, в частині стягнення пені у розмірі 19 601 968,71 грн.
З огляду на все вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що доводи скаржника, наведені ним в апеляційній скарзі, не спростовують мотивів та висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, у зв'язку з чим, відхиляються судом апеляційної інстанції, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду Кіровоградської області від 06.08.2024 у справі № 912/1048/24.
Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно зі статтею 77 вказаного кодексу обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 ГПК України).
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів, що запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.
Звертаючись з апеляційною скаргою, апелянт не спростував висновків суду першої інстанції та не довів порушення ним норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права, як необхідної передумови для скасування прийнятого ним рішення.
В силу приписів статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи встановлені обставини справи, зазначені положення законодавства, апеляційний господарський суд вбачає підстави, передбачені статтею 276 Господарського процесуального кодексу України, для залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги - без задоволення.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на апелянта.
Керуючись ст. ст. 275, 276, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Кіровоградської області від 06.08.2024 у справі № 912/1048/24 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Кіровоградської області від 06.08.2024 у справі № 912/1048/24 залишити без змін.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України".
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови підписано 13.05.2025
Головуючий суддя В.Ф. Мороз
Суддя Ю.Б.Парусніков
Суддя А.Є. Чередко