ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
12 травня 2025 року Справа № 906/1148/24
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуюча суддя Коломис В.В., суддя Грязнов В.В. , суддя Саврій В.А.
секретар судового засідання Романець Х.В.
за участю представників сторін:
позивача - Сідлецька А.М. (в режимі відеоконференції);
відповідача - не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" на рішення Господарського суду Житомирської області від 03 березня 2025 року (повний текст складено 06.03.2025) у справі №906/1148/24 (суддя Вельмакіна Т.М.)
за позовом Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомирська торгова компанія"
про стягнення 3 383 475, 00 грн
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 03.03.2025 у справі №906/1148/24 позов Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомирська торгова компанія" про стягнення 3 383 475, 00 грн, задоволено частково.
Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомирська торгова компанія" на користь Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" 1 002 237,50 грн пені, 689 500,00 грн штрафу, 40 601,70 грн витрат по сплаті судового збору.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Державне підприємство Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняти в цій частині нове судове рішення, яким позов задоволити.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.04.2025 апеляційну скаргу Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" на рішення Господарського суду Житомирської області від 03.03.2025 у справі №906/1148/24 залишено без руху. Запропоновано скаржнику протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки: доплатити судовий збір у встановленому порядку і розмірі, докази чого надати суду.
18 квітня 2025 року через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшла заява Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" про усунення недоліків, встановлених при поданні апеляційної скарги.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.04.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" на рішення Господарського суду Житомирської області від 03 березня 2025 року у справі №906/1148/24. Призначено справу №906/1148/24 до розгляду на 12 травня 2025 року об 11:30 год.
Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на порушення Господарським судом Житомирської області норм матеріального та процесуального права, а також на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.
В судове засідання представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Частинами 11,12 статті 270 ГПК України, яка визначає порядок розгляду апеляційної скарги, встановлено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Оскільки всі учасники провадження у справі були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, при цьому явка учасників судового процесу обов'язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за відсутності представника відповідача.
Безпосередньо в судовому засіданні представник позивача повністю підтримав вимоги та доводи, викладені в апеляційній скарзі.
Колегія суддів, заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.
При цьому колегія суддів виходила з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 21 травня 2024 року між Державним підприємством Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" (замовник-позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Житомирська торгова компанія" (виконавець/відповідач) був укладений державний контракт на поставку (закупівлю) товарів для потреб безпеки і оборони №21/2-266-VDK-24 (далі - контракт, а.с. 7-15), відповідно до п.1.1 якого виконавець зобов'язується поставити замовнику з дотриманням вимог законодавства України, умов і вимог цього контракту товари для потреб безпеки і оборони, найменування, кількість, вартість (ціна) та строки поставки яких зазначені у цьому контракті та в специфікації товарів (додаток 1 до контракту), для подальшого використання Збройними силами України, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити товар в строки та на умовах, визначених цим контрактом. Комплектність товару наведено в додатку 2 до контракту (а.с. 16).
За умовами п.2.2 контракту загальна вартість (ціна) товару за цим контрактом становить 19700000,00 грн.
Сторони визнають та підтверджують, що згідно з підпунктом 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України операції з постачання товару за цим контрактом звільняються від оподаткування податком на додану вартість.
Обсяг фінансування та бюджетні зобов'язання визначаються шляхом укладання додаткової угоди до цього контракту у встановленому законодавством порядку.
Згідно з п.2.6 контракту оплата замовником поставленого товару здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця по факту поставки товару впродовж 15 (п'ятнадцяти) банківських днів шляхом подання платіжної інструкції до ДКСУ, а у разі відсутності відповідного бюджетного фінансування - протягом 5 (п'яти) банківських днів з дати його надходження.
Оплата здійснюється на підставі належним чином оформленого виконавцем рахунку на оплату, до якого додаються підписаний сторонами акт приймання-передачі товару за контрактом, видаткова накладна, сертифікат якості (відповідності) товару (партії товару) з обов'язковим зазначенням дати виготовлення товару та сертифікат (декларація) походження товару (за умови наявності (надходження) бюджетних асигнувань (коштів) на рахунок замовника).
Відповідно до п.3.2 контракту, товар поставляється виконавцем відповідно до умов DDP Україна, місцезнаходження отримувача, визначеного державним замовленням, згідно з міжнародними правилами тлумачення комерційних термінів "Інкотермс" у редакції 2020 року. Точне місце поставки буде повідомлено замовником виконавцю не менше ніж за 3 (три) робочих дні до планової дати поставки.
Сторони погодили, що товар може поставлятися партіями. Розмір кожної партії виконавець погоджує завчасно із замовником до початку відвантаження.
Пунктом 3.4 контракту визначено, що датою виконання виконавцем зобов'язань щодо поставки товару є дата підписання сторонами акту приймання-передачі товару за контрактом.
Відповідно до п.4.1 контракту, виконавець зобов'язаний поставити товар згідно з умовами цього контракту не пізніше строку, визначеному в специфікації.
Згідно з п.11.1 контракт набирає чинності з дати підписання додаткової угоди про взяття бюджетних зобов'язань та діє до 31.12.2024, а в частині виконання гарантійних зобов'язань - до повного виконання.
У специфікації товарів (додатку 1 до контракту) сторони погодили поставку товару - Безпілотний авіаційний комплекс DJI MAVIC 3 Thermal у кількості 100 од. загальною вартістю 19700000,00 грн та строк поставки товару - 30.06.2024 (а.с.15 (на звороті)).
Додатком 2 до контракту сторони визначили комплектність товару, додатком 3 погодили зразок акту приймання-передачі та строк поставки до 30.06.2024 (а.с.16 на звороті).
24 травня 2024 року між сторонами було укладено додаткову угоду №1 до державного контракту від 21.05.2024 №21/2-266-VDK на поставку (закупівлю) товарів для потреб безпеки і оборони (а.с.17), якою пункт 2.2 контракту викладено у новій редакції:
"2.2 Загальна вартість (ціна) товару за цим контрактом становить 19700000,00 грн.
Сторони визнають та підтверджують, що згідно з підпунктом 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України операції з постачання товару за цим контрактом звільняються від оподаткування податком на додану вартість.
Обсяг фінансування та бюджетні зобов'язання за загальним фондом (КПКВК 2101150/11) у 2024 році становить 19700000,00 грн."
Таким чином, за умовами п.11.1 контракту, останній набрав чинності з дати підписання вказаної додаткової угоди про взяття бюджетних зобов'язань - з 24.05.2024.
Отже, згідно зі специфікацією товарів (додаток 1 до контракту) строком поставки товару було визначено 30.06.2024.
Відповідно до актів приймання-передачі товару за контрактом товар поставлено виконавцем 15.05.2024- 24 од., 08.11.2024 - 33 од. товару
10 липня 2024 року позивач звернуся до відповідача з претензією №11/2-7775 (а.с. 20-21), у якій вимагав протягом п'яти робочих днів з моменту отримання претензії сплатити пеню на підставі п.7.2 контракту у розмірі 0,1% вартості непоставленого товару за період з 01.07.2024 по 10.07.2024 у розмірі 197 000,00 грн.
04 листопада 2024 року відповідачем згідно з платіжною інструкцією №365 від 04.11.2024 сплачено 197 000,00 грн пені згідно умов державного контракту №21/2-266-VDK-24 від 21.05.2024 (а.с. 22).
У зв'язку з порушенням відповідачем умов договору щодо своєчасної поставки товару Державне підприємство Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" звернулося до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомирська торгова компанія" 3383475,00 грн, з яких 2004475,00 грн - пеня та 1379000,00 грн - штраф.
Місцевий господарський суд, розглянувши подані позивачем документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, прийшов до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом положень статей 626, 627, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Державний контракт на поставку (закупівлю) товарів для потреб безпеки і оборони №21/2-266-VDK-24 укладений між сторонами, за своєю правовою природою є договором поставки, положення якого врегульовано главою 54 Цивільного кодексу України.
Згідно статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За правилами статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання не допускається, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, інших актів цивільного законодавства. Вказана норма за своїм змістом кореспондується з приписами пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України.
У відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як встановлено частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
В силу дії статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі- продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу (ст. 663 ЦК України).
За ч. 1 ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
За змістом ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з п. 7.1, пп. 1 п. 7.2 контракту у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за цим контрактом сторони несуть відповідальність відповідно до діючого законодавства та цього контракту. У разі порушення строків поставки товару з виконавця стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товару, з якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплачується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
З матеріалів справи вбачається, що специфікацією товарів, яка є додатком 1 до контракту, сторони узгодили, що строк поставки товару до 30.06.2024 (а.с.36 на звороті).
Як встановлено судами обох інстанцій, обумовлений контрактом товар був частково поставлений відповідачем позивачу з порушенням, визначеного у специфікації товару (додатку 1 до контракту) строку поставки товару (30.06.2024), а саме:
- згідно з актом приймання-передачі товару №1 від 15.08.2024 у кількості 24 од. на загальну суму 4728000,00 грн (а.с.18);
- згідно з актом приймання-передачі товару №2 від 08.11.2024 у кількості 33 од. на загальну суму 6501000,00 грн (а.с.19).
Таким чином, станом на дату звернення з вказаним позовом до суду (13.11.2024) відповідач поставив позивачу 57 одиниць товару з порушенням визначеного строку поставки товару та взагалі не поставив 43 од. одиниці товару.
Однак уже під час розгляду справи, хоча і з порушенням визначеного строку поставки товару, відповідач поставив позивачу 43 од. недопоставленого товару, що підтверджується актом приймання-передачі товару №1 від 23.12.2024 (а.с.139).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить стягнути з відповідача 1379000,00 грн штрафу за прострочення поставки товару понад 30 днів, з яких:
- за прострочення поставки товару у кількості 24 одиниці на суму 4728000,00 грн, що відбулося у період з 01.07.2024 по 14.08.2024;
- за прострочення поставки товару у кількості 33 одиниці на суму 6501000,00 грн, що відбулося у період з 01.07.2024 по 07.11.2024;
- за прострочення поставки товару у кількості 43 одиниці на суму 8471000,00 грн, що відбулося у період з 01.07.2024 по 12.11.2024.
Також позивач просить стягнути з відповідача 2004475,00 грн пені за несвоєчасну поставку товару, з яких:
- за період з 10.07.2024 по 15.08.2024 за прострочення поставки товару у кількості 24 одиниці на суму 4728000,00 грн у розмірі 165480,00 грн (враховуючи сплату відповідачем пені по 10.07.2024);
- за період з 10.07.2024 по 08.11.2024 за прострочення поставки товару у кількості 33 одиниці на суму 6501000,00 грн (враховуючи сплату відповідачем пені по 10.07.2024);
- за період з 10.07.2024 по 12.11.2024 за прострочення поставки товару у кількості 43 одиниці на суму 8471000,00 грн (враховуючи сплату відповідачем пені по 10.07.2024).
Оскільки матеріалами справи підтверджено неналежне виконання відповідачем умов договору та зважаючи, що п.7.2 договору передбачена майнова відповідальність, суд першої інстанції правомірно задоволив штраф в розмірі 689 500,00 грн та пеню в розмірі 1 002 237,50 грн, зменшивши їх розмір на 50% з огляду на клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій.
При цьому, посилання скаржника на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права в частині зменшення пені та штрафу, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на таке.
Згідно з ч. 1 ст. 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
У рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004 зазначено, що одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема, норми моралі, традицій, звичаїв, тощо, які легітимізовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Згідно із ч.ч. 2-4 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчинюються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу (ч. 3 ст. 15 ЦК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 509 ЦК України, зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
За ч. 2 ст. 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки.
Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер. Вона не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (подібний висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18).
Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
При цьому, чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (подібний висновок міститься і в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 у справі №7-рп/2013).
Відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Частиною 3 ст. 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення неустойки.
При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок міститься у п.67 постанови Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №922/266/20).
Зменшення неустойки (штрафу, пені) є протидією необґрунтованого збагачення однією з сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення штрафу направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.
З урахуванням вищевикладеного, на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру (аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №925/577/21, від 28.06.2022 у справі №902/653/21).
Аналізуючи наведені доводи заявника в сукупності з особливостями сфери господарської діяльності товариства, судом враховано, що відповідач зобов'язання за контрактом виконав у повному обсязі, проте з невеликим строком прострочення. При цьому, стягнення з відповідача значних сум штрафних санкцій під час військового стану може призвести до негативних наслідків для господарської діяльності товариства, яке є постачальником необхідної військової продукції.
При цьому, судом взято до уваги складність виконання даного контракту:
- предметом поставки згідно контракту є специфічний товар - безпілотний авіаційний комплекс DJI MAVIC 3 Thermal, у даного товару відсутні аналоги, військовослужбовці прагнуть отримати саме товар виробництва SZ DJI Technology Co., Ltd., а тому на нього існує вкрай великий попит звідусіль;
- виконання укладеного контракту не зводиться до оплати необхідного товару безпосередньо виробнику, а у подальшому передання його Агенції оборонних закупівель, оскільки даний товар закупляється через посередників у країнах Європи та Азії, які мають у себе необхідний товар або здатні забезпечити його поставку у декілька партій протягом певного періоду;
- процес виконання контракту зі специфічним товаром, що обумовлено політикою країни виробника щодо його імпорту, є вкрай складним та багатоетапним;
- співпраця із банківськими установами у питанні оплати інвойсу, виставленого посередником, також має ряд складних моментів, оскільки банк вбачає у контрагентів відповідача не виробника даного товару, а тому у нього виникає ряд запитань. До цього процесу підключається фінансовий моніторинг, мета якого запобігти відмиванню доходів відповідачем (процес перерахування коштів іноземним компаніям займає декілька днів);
- довготривалий процес погодження зовнішньоекономічного контракту у банку;
- постійна зміна логістичних шляхів тощо.
Судом прийнято до уваги також відсутність доказів на підтвердження завдання позивачу збитків порушенням відповідачем умов вказаного контракту в частині своєчасної поставки, причини та наслідки невиконання спірного зобов'язання, а також розмір нарахованих штрафних санкцій. Також суд зазначає, що неустойка має на меті в першу чергу стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання і не може лягати непомірним тягарем на боржника й бути джерелом отримання додаткових прибутків.
Крім того, судом першої інстанції враховано самий правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного зобов'язання; при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Матеріалами справи підтверджується, що при вирішенні клопотання про зменшення розміру штрафу та пені, суд першої інстанції перевірив всі доводи сторін і врахував всі істотні обставини, а також інтереси сторін, які заслуговують на увагу, з огляду на що визнав за можливе реалізувати надане йому право та зменшити розмір пені та штрафу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача на 50%, що є співрозмірним в контексті інтересів обох сторін.
Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Натомість, скаржником не подано судовій колегії належних та достатніх доказів, які стали б підставою для скасування рішення місцевого господарського суду. Посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.
Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Житомирської області ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.
Керуючись ст.ст. 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 03 березня 2025 року у справі №906/1148/24 залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.
Повний текст постанови складений "13" травня 2025 р.
Головуюча суддя Коломис В.В.
Суддя Грязнов В.В.
Суддя Саврій В.А.