"10" травня 2025 р. Справа №921/3/24
м. Львів
Західний апеляційний господарський суд у складі:
головуючого - судді МАТУЩАКА О.І.
суддів КРАВЧУК Н.М.
СКРИПЧУК О.С.
за участю секретаря судового засідання - ТЕЛИНЬКО Я.П.
за участю представників:
від скаржника - Савірко Б.Ю. (самопредставництво);
від позивача Тернопільської обласної державної адміністрації - Яреха В.А. (самопредставництво);
прокурор - Місінська М.А.;
розглянувши апеляційну скаргу Заліщицької міської ради (вх. ЗАГС №01- 05/3762/24 від 27.12.2024)
на рішення Господарського суду Тернопільської області від 25.11.2024 (повний текст - 05.12.2024, суддя Шумський І.П.)
у справі №921/3/24
за позовом Тернопільської обласної прокуратури, м. Тернопіль
в інтересах держави
в особі Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, м. Київ
та Тернопільської обласної державної адміністрації
третя особа, яка не заявляє
самостійних вимог на предмет
спору на стороні позивача Національний природний парк "Дністровський каньйон", м.Заліщики, Чортківський р-н, Тернопільська обл
до відповідача Заліщицької міської ради, м. Заліщики, Чортківський р-н, Тернопільська обл.
про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками шляхом скасування рішення міської ради, скасування державної реєстрації прав, скасування реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі, зобов'язання повернути земельні ділянки у державну власність
Суть спору.
До Господарського суду Тернопільської області звернулася Тернопільська обласна прокуратура з позовом в інтересах держави в особі Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, Тернопільської обласної державної адміністрації (Тернопільської обласної військової адміністрації), Національного природного парку "Дністровський каньйон" до відповідача - Заліщицької міської ради, про:
- визнання недійсним рішення Заліщицької міської ради від 20.04.2023 № 4616 "Про вилучення із власності гр. ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2, 0000 га для ведення особистого селянського господарства поза межами с. Колодрібка кадастровий №6122084900:01:001:2772 згідно поданої заяви від 18.04.2023";
- визнання недійсним рішення виконавчого комітету Заліщицької міської ради від 27.04.2023 № 90 "Про затвердження акта прийому-передачі земельної ділянки від гр. ОСОБА_2 у комунальну власність Заліщицької міської ради";
- визнання недійсним рішення Заліщицької міської ради від 17.03.2023 № 4518 "Про добровільну відмову гр. ОСОБА_3 від права власності на земельну ділянку кадастровий номер 6122084900:01:001:2773 загальною площею 1, 0000 га поза межами с. Колодрібка";
- визнання недійсним рішення Заліщицької міської ради від 17.03.2023 № 4519 "Про добровільну відмову гр. ОСОБА_2 від права власності на земельну ділянку кадастровий номер 6122084900:01:001:2774 загальною площею 2, 0000 га поза межами с. Колодрібка";
- визнання недійсним рішення виконавчого комітету Заліщицької міської ради від 12.04.2023 № 73 "Про затвердження актів приймання-передачі земельних ділянок у комунальну власність Заліщицької міської ради";
- скасування державної реєстрації права власності здійсненого згідно рішення державного реєстратора Центру надання адміністративних послуг Товстенської селищної ради Дрозд С. П. № 67510518 від 09.05.2023 та припинення права власності Заліщицької міської ради (код ЄДРПОУ 04058396) на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 6122084900:01:001:2772;
- скасування державної реєстрації права власності здійсненого згідно рішення державного реєстратора Центру надання адміністративних послуг Товстенської селищної ради Дрозд С. П. № 67254420 від 19.04.2023 та припинення права власності Заліщицької міської ради (код ЄДРПОУ 04058396) на земельну ділянку площею 1 га з кадастровим номером 6122084900:01:001:2773;
- скасування державної реєстрації права власності здійсненого згідно рішення державного реєстратора Центру надання адміністративних послуг Товстенської селищної ради Дрозд С. П. № 67253319 від 19.04.2023 та припинення права власності Заліщицької міської ради (код ЄДРПОУ 04058396) на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 6122084900:01:001:2774;
- скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки площею 2 га з кадастровим номером 6122084900:01:001:2772 із одночасним припиненням усіх зареєстрованих щодо земельної ділянки інших речових прав та їх обтяжень;
- скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки площею 1 га з кадастровим номером 6122084900:01:001:2773 із одночасним припиненням усіх зареєстрованих щодо земельної ділянки інших речових прав та їх обтяжень;
- скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки площею 2 га з кадастровим номером 6122084900:01:001:2774 із одночасним припиненням усіх зареєстрованих щодо земельної ділянки інших речових прав та їх обтяжень;
- зобов'язання Заліщицької міської ради (код ЄДРПОУ 04058396) повернути у власність держави в особі Тернопільської обласної державної адміністрації (Тернопільської обласної військової адміністрації) та у постійне користування НПП "Дністровський каньйон" земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 6122084900:01:001:2772;
- зобов'язання Заліщицької міської ради (код ЄДРПОУ 04058396) повернути у власність держави в особі Тернопільської обласної державної адміністрації (Тернопільської обласної військової адміністрації) та у постійне користування НПП "Дністровський каньйон" земельну ділянку площею 1 га з кадастровим номером 6122084900:01:001:2773.
- зобов'язання Заліщицької міської ради (код ЄДРПОУ 04058396) повернути у власність держави в особі Тернопільської обласної державної адміністрації (Тернопільської обласної військової адміністрації) та у постійне користування НПП "Дністровський каньйон" земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 6122084900:01:001:2774.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що земельні ділянки, розташовані в межах Національного природного парку "Дністровський каньйон", є землями природно-заповідного фонду, які не вилучались з користування парку та не підлягають передачі у приватну чи комунальну власність. Незаконна передача цих земель, спершу громадянам, а потім - у комунальну власність, порушила норми чинного законодавства. Відтак рішення міської ради спричинили незаконне вибуття земель з природно-заповідного фонду та зміну їхнього цільового призначення. З огляду на це, прокурор просив скасувати реєстрацію права власності та забезпечити відновлення державного контролю над цими ділянками, захищаючи інтереси держави.
Ухвалою суду від 13.03.2024, зокрема, залишено без розгляду позов Тернопільської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Національного природного парку "Дністровський каньйон" про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками шляхом скасування рішення міської ради, скасування державної реєстрації прав, скасування реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі, зобов'язання повернути земельні ділянки у державну власність, оскільки після відкриття провадження у справі №921/3/24 суд встановив відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Національного природного парку "Дністровський каньйон". Так, суд вказав, що НПП "Дністровський каньйон» не є органом державної влади і не є суб'єктом владних повноважень та, відповідно, звернення прокурора до суду у цій справі в інтересах держави в особі НПП "Дністровський каньйон" є безпідставним.
При цьому, ухвалою від 13.03.2024 суд залучив НПП "Дністровський каньйон" до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.
Господарський суд Тернопільської області рішенням від 25.11.2024 позов задовольнив частково. Скасував державну реєстрацію права власності на усі три земельні ділянки, та припинив право власності на них за Заліщицькою міською радою; зобов'язав Заліщицьку міську раду повернути у власність держави в особі Тернопільської обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 6122084900:01:001:2774, а в задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Суд дійшов висновку, що спірні земельні ділянки, які перебувають у межах території, що включена до складу Національного природного парку «Дністровський каньйон», належать до земель природно-заповідного фонду. Незважаючи на відсутність встановлення меж парку в натурі, вони були визначені у картографічних матеріалах проекту створення парку.
Кабінетом Міністрів України не приймалося жодного рішення про вилучення цих земель із користування парком, а відповідно передача їх у приватну чи комунальну власність як землі сільськогосподарського призначення відбулась з порушенням вимог земельного та природоохоронного законодавства.
Таким чином, суд визнав, що дії Заліщицької міської ради, які призвели до вилучення спірних ділянок із земель природно-заповідного фонду та їх реєстрації у комунальній власності, є незаконними. Це стало підставою для скасування державної реєстрації прав власності та зобов'язання повернути земельні ділянки у державну власність.
Узагальнення доводів особи, яка подала апеляційну скаргу та інших учасників справи.
Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Тернопільської області від 25.11.2024 та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Вважає, що суд першої інстанції неправильно встановив фактичні обставини справи, не провів повного та об'єктивного дослідження доказів, а тому помилково визнав спірні земельні ділянки частиною природно-заповідного фонду.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги покликається на земельні ділянки були передані у приватну власність громадянам на підставі розпорядження голови Заліщицької РДА від 2012 року, з подальшим затвердженням проєктів землеустрою. Оскільки це відбувалося згідно з чинним на той час законодавством, то після відмови громадян, ділянки законно перейшли у комунальну власність.
Зазначає, що спірні земельні ділянки не мали статусу природно-заповідного фонду, а належали до земель сільськогосподарського призначення (пасовища), що підтверджується висновком експерта від 19.05.2023 та відповідною документацією.
Звертає увагу на відсутність в матеріалах справи затвердженого проєкту створення Національного природного парку "Дністровський каньйон", а також документів про вилучення спірних земель у відповідному порядку. На думку апелянта, лише оголошення про створення парку не є достатньою підставою для визнання ділянок такими, що належать до земель природно-заповідного фонду. Також не було укладено жодного охоронного зобов'язання з адміністрацією парку щодо спірних ділянок, що прямо передбачено законодавством як обов'язковий елемент передачі земель до природоохоронного фонду.
Заліщицька міська рада вказує, що в діях із передачею земель у приватну та комунальну власність не було порушення інтересів держави. За її твердженням, вона діяла в межах своїх повноважень, передбачених ст. 122 Земельного кодексу України.
Відповідно до Закону України "Про природно-заповідний фонд України", створення парку передбачає резервування земель, однак ця процедура не була дотримана щодо спірних ділянок. На думку апелянта, це ще раз підтверджує відсутність підстав для задоволення позову.
В підсистемі «Електронний суд» представниками Тернопільської обласної прокуратури та Тернопільської обласної державної адміністрації сформовано відзиви на апеляційну скаргу, а також додаткові пояснення.
Вказані процесуальні документи залишено ухвалами суду від 06.02.2025 та від 20.03.2025 без розгляду, як такі, що подані поза межами встановленого строку.
10.04.2025 в судовому засіданні взяли участь представники скаржника, позивача, а також прокурор, які навела заперечення по суті апеляційної скарги, просила в її задоволенні відмовити, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.
Представник апелянта в судове засідання не з?явився. Водночас подав клопотання про відкладення розгляду справи, яке обґрунтоване тимчасовою непрацездатність уповноваженого представника.
Розглянувши подане клопотання, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до ч. 11 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.
Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок сторони, і відповідно до положень ст. 202 ГПК справа, за умови належного повідомлення сторони про дату, час і місце судового засідання, може розглядатися без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає розгляду справи по суті.
Підставою для відкладення розгляду справи можуть бути лише обставини, які об?єктивно унеможливлюють проведення судового засідання, а наведені апелянтом у заяві обставини не відповідають зазначеним критеріям.
Апелянт, як особа, яка ініціювала оскарження судового рішення у справі шляхом подання апеляційної скарги, відповідно до норм процесуального закону, має вживати заходів для скорочення тривалості судового розгляду. Враховуючи зазначене вище, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні клопотання представника апелянта про відкладення розгляду справи.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Беручи до уваги положення ст. 202, 270 ГПК України, а також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов'язковою, участь у засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, а в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представників учасників у справі, які не з?явилися.
Фактичні обставини справи.
Матеріалами справи підтверджується, що з метою збереження цінних природних та історико-культурних комплексів і об'єктів лісостепової зони, відповідно до ст. 53 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" Указом Президента України №96/2010 від 03.02.2010 постановлено створити на території Борщівського, Бучацького, Заліщицького та Монастириського районів Тернопільської області Національний природний парк "Дністровський каньйон".
До території Національного природного парку "Дністровський каньйон" погоджено в установленому порядку включення 10 829,18 га земель, а саме: 7 189,65 га земель державної власності, що надаються (у тому числі з вилученням у землекористувачів) національному природному парку в постійне користування, і 3 639,53 га земель, що включаються до його території без вилучення, згідно з додатками 1 і 2.
Відповідно до додатку №1 до Указу Президента України №96/2010 від 03.02.2010 у постійне користування національного природного парку "Дністровський каньйон" надано, зокрема землі площею 1165,30 га, шляхом вилучення у землекористувача - Заліщицької районної державної адміністрації із земель запасу та земель загального користування.
Згідно з додатком №2 до цього ж Указу до території національного природного парку "Дністровський каньйон" включено, зокрема 251,30 га із земель запасу та земель загального користування Заліщицької районної державної адміністрації, 5,48 га земель Приватного підприємства "Кромвель", 245,70 га земель Заліщицького аграрного коледжу імені Є. Храпливого Національного аграрного університету.
Пунктом 2 такого Указу також постановлено Кабінету Міністрів України забезпечити:
- вирішення питання щодо утворення адміністрації національного природного парку "Дністровський каньйон" та належного її функціонування;
- затвердження у шестимісячний строк у встановленому порядку Положення про національний природний парк "Дністровський каньйон";
- підготовку протягом 2010-2011 років матеріалів та вирішення відповідно до законодавства питань щодо вилучення і надання 7189,65 гектара земель національному природному парку "Дністровський каньйон" у постійне користування, а також розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок і проекту землеустрою з організації та встановлення меж території національного природного парку, отримання державних актів на право постійного користування земельними ділянками;
- розроблення протягом 2010-2012 років та затвердження в установленому порядку Проекту організації території національного природного парку "Дністровський каньйон", охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів і об'єктів;
- підготовку протягом 2013-2015 років матеріалів до проекту розширення території національного природного парку "Дністровський каньйон" відповідно до наукового обґрунтування.
Відповідно до Положення "Про національний природний парк "Дністровський каньйон" основними завданнями парку є:
збереження та відтворення цінних природних та історико-культурних комплексів та природних об'єктів, підтримання та забезпечення екологічної природної рівноваги в регіоні;
створення умов для організованого туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони заповідних комплексів та об'єктів;
організація та здійснення науково-дослідних робіт, у тому числі з вивчення природних комплексів та їх змін в умовах рекреаційного використання, розроблення та впровадження наукових рекомендацій з питань охорони навколишнього природного середовища, відтворення окремих нидів флори та фауни, відновлення порушених екосистем, управління та ефективного використання природних ресурсів, організації та проведення моніторингу ландшафтного та біологічного різноманіття;
відродження місцевих традицій природокористування;
проведення екологічної освітньо-виховної роботи.
Парк є бюджетною, неприбутковою, природоохоронною, рекреаційною, культурно-освітньою, науково-дослідною установою і входить до складу природно-заповідного фонду України, охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення та використання.
Статтею 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" передбачено, що межі територій та об'єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Розпорядженням голови Тернопільської обласної державної адміністрації від 28.12.2012 № 1128-од «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у постійне користування національному природному парку «Дністровський каньйон» на території Борщівського, Бучацького, Заліщицького, Монастириського районів» (зі змінами), надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у постійне користування НПП «Дністровський каньйон».
Надалі відповідно до Указу Президента України №147/2019 від 17.04.2019 «Про зміну меж національного природного парку «Дністровський каньйон» змінено та розширено межі парку.
Разом з тим, розпорядженням голови Заліщицької районної державної адміністрації від 19.11.2012 № 846-од «Про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства жителям м. Заліщики» надано дозвіл ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства жителям м. Заліщики за рахунок земель запасу Колодрібської сільської ради.
Проект землеустрою на земельні ділянки із кадастровими номерами 6122084900:01:001:2774, 6122084900:01:001:2772, 6122084900:01:001:2773 розроблений ПП «Галицькі землі» та затверджений розпорядженням голови Заліщицької районної державної адміністрації від 21.12.2012 № 958-од «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства жителям м. Заліщики».
На підставі цього розпорядження 27.12.2012 видано державні акти на право власності на земельні ділянки, зокрема:
- ОСОБА_1 серії ЯМ №824209 на земельну ділянку з кадастровим номером 6122084900:01:001:2772, площею 2 га;
- ОСОБА_2 серії ЯМ №824210 на земельну ділянку з кадастровим номером 6122084900:01:001:2774, площею 2 га;
- ОСОБА_3 серії ЯН №073933 на земельну ділянку з кадастровим номером 6122084900:01:001:2773, площею 1 га.
Зазначені земельні ділянки розміщені на території Колодрібської сільської ради Чортківського району Тернопільської області.
Вказаними фізичними особами зареєстровано право приватної власності на ці земельні ділянки.
У зв'язку із смертю ОСОБА_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом №199 від 22.03.2023 (спадкова справа №25/2023), право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6122084900:01:001:2772, площею 2 га 22.03.2023 державним нотаріусом Заліщицької державної нотаріальної контори Чаплій А.М. зареєстровано за спадкоємцем ОСОБА_4 .
Надалі, згідно рішень Заліщицької міської ради:
- від 20.04.2023 № 4616 «Про вилучення із власності ОСОБА_4 земельної ділянки площею 2 га для ведення особистого селянського господарства поза межами с. Колодрібка кадастровий № 6122084900:01:001:2772 згідно поданої заяви від 18.04.2023»;
- від 17.03.2023 № 4519 «Про добровільну відмову ОСОБА_2 від права власності на земельну ділянку за кадастровим № 6122084900:01:001:2774 площею 2 га поза межами с. Колодрібка»;
- від 17.03.2023 № 4518 «Про добровільну відмову ОСОБА_3 від права власності на земельну ділянку за кадастровим № 6122084900:01:001:2773 площею 2 га поза межами с. Колодрібка», надано дозволи про передачу права власності на вказані земельні ділянки до комунальної власності Заліщицької міської територіальної громади.
Підставою для прийняття цих рішень були нотаріально завірена заява ОСОБА_4 про добровільну відмову від права власності на земельну кадастровий №6122084900:01:001:2772 від 18.04.2023, заява ОСОБА_3 від 22.02.2023 про вилучення земельної ділянки, наданої у приватну власність кадастровий № 6122084900:01:001:2773, заява ОСОБА_2 від 13.03.2023 про вилучення земельної ділянки, наданої у приватну власність кадастровий №6122084900:01:001:2774.
Згідно відповідних актів приймання-передачі майна, затверджених рішенням виконкому Заліщицької міської ради №73 від 12.04.2023, № 90 від 27.04.2023, вказані земельні ділянки в задовільному стані прийняті безоплатно у комунальну власність Заліщицької міської ради.
Надалі за Заліщицькою міською радою зареєстровано право комунальної власності на ці земельні ділянки, що підтверджується інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об'єкта нерухомого майна.
Так, земельні ділянки з кадастровими номерами 6122084900:01:001:2772, 6122084900:01:001:2773 та 6122084900:01:001:2774 від 18.09.2023 згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з 03.05.2023, 12.04.2023 є комунальною власністю та належать Заліщицькій міські раді з реєстраційними номерами об'єків нерухомого майна 2709053061220, 2722248761220 та 2722210061220
Згідно інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права вказані земельні ділянки за цільовим призначенням віднесені до земель сільськогосподарського призначення в особі Заліщицької міської ради з цільовим призначенням 01.03. для ведення особистого селянського господарства відповідно до затвердженої Класифікації видів цільового призначення земель. При цьому, обмежень у їх використанні, зокрема з врахуванням об'єкту природно-заповідного фонду, не зареєстровано, а тому здійснення господарської діяльності, у тому числі пов'язаної із товарним сільськогосподарським виробництвом на них, може призвести до пошкодження території об'єкту природно-заповідного фонду, втрати ним природоохоронної, рекреаційної цінності.
Також за даними Публічної кадастрової карти, вказані земельні ділянки перебувають у комунальній власності і за цільовим призначенням 01.03. - для ведення особистого селянського господарства.
Інформація Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України від 28.03.2023 за №25/2-11/4620-23, інформація адміністрації НПП «Дністровський каньйон» (лист від 04.02.2022 № 33, інформація від 04.08.2022 №150, лист від 01.08.2022 № 144 з доданими картосхемою парку в межах Колодрібської сільської ради), інформація управління екології та природних ресурсів Тернопільської обласної військової адміністрації (лист від 02.08.2022 № 04.1/841) вказують про належність спірних земельних ділянок до складу території НПП «Дністровський каньйон».
Також, як вбачається з листа ДП «Тернопільський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» від 22.12.2022 № 01-10/520 та викопіювання з планово-картографічних матеріалів щодо місця розташування земельних ділянок, які розміщені на території Колодрібської та Королівської сільських рад Чортківського району, межі спірних земельних ділянок накладаються на межі території природно-заповідного фонду.
27.07.2022 ГУ НП в Тернопільській області внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочато досудове розслідування кримінального провадження №42022210000000117 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, зазначивши, що службовими особами органів влади та місцевого самоврядування, всупереч інтересам служби, надано відповідні погодження, дозволи на виготовлення проектів землеустрою та передачу земельних ділянок природно-заповідного фонду території НПП «Дністровський каньйон» загальною площею понад 6 га всупереч вимогам земельного та природоохоронного законодавства у приватну власність, змінивши їх правовий статус, категорію та цільове призначення, що завдало тяжкі наслідки державним інтересам.
За результатами проведення земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою у кримінальному провадженні №42022210000000117, експертом Тернопільського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз 19.05.2023 складено висновок №371/372/23-22, який вказує про накладення спірних земельних ділянок на територію ННП «Дністровський каньйон».
Наведені докази, у тому числі картографічні матеріали, на яких доступно для візуального сприйняття зображено накладення площі земельних ділянок та меж території НПП «Дністровський каньйон», висновок експерта у сукупності та взаємному зв'язку підтверджують, що спірні земельні ділянки як землі сільськогосподарського призначення накладаються на межі території цього об'єкта і за своїми характеристиками належать до земель природно - заповідного фонду.
Оцінка суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відтак оскаржуване рішення переглядається в частині задоволення позовних вимог.
Статтею 4 ГПК України гарантовано право юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців, фізичних осіб, які не є підприємцями, державних органів, органів місцевого самоврядування на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. А також зазначено, що до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України, прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Повноваження прокурора з виконання покладених на нього функцій щодо представництва інтересів громадянина або держави в суді регулюється ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", ч. 3 якої передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Частиною 3 ст. 53 ГПК України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №1-1/99 (про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді), обираючи форму представництва прокурор визначає, в чому полягає порушення або загроза порушення інтересів держави чи громадянина, обґрунтовує необхідність їх захисту. Водночас інтереси держави можуть як збігатися, так і не збігатися з інтересами державних органів. Поняття "інтереси держави" є оціночним і у кожному конкретному випадку прокурор самостійно визначає, в чому саме відбулося або має відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту.
Випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття інтерес держави.
Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України, ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Поняття орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави.
Аналогічний правовий висновок викладений в постановах Верховного Суду у справі №924/1237/17 від 20.09.2018, у справі №918/313/17 від 27.02.2018.
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци 1-3 ч. 4 ст. цього ж Закону).
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Відповідно до ст. 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Так, ч. 3 ст. 53 ГПК України закріплено право прокурора у визначених законом випадках звертатися до суду з позовною заявою. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (ч. 4, 5 ст. 53 ГПК України).
Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
За висновком Конституційного Суду України, наведеним у рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99, поняття "інтереси держави" є оціночним; в кожному конкретному випадку прокурор, який звертається до суду із заявою, повинен обґрунтувати в суді наявність підстав для представництва інтересів держави (в тому числі публічних інтересів територіальної громади), але виключного переліку обставин, які можуть використовуватися, закон не передбачає.
Відповідно до ст. 13 Конституції України, природні ресурси, що знаходяться у межах території України, є об'єктами права власності Українського народу й повинні використовуватися відповідно до закону.
Згідно з ч. 4 ст. 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Отже, державні органи та інші суб'єкти владних повноважень зобов'язані вживати (реалізовувати) комплекс організаційно-правових та інших заходів, спрямованих на створення умов для такого захисту прав, в межах визначених законодавством повноважень.
Рішенням Конституційного Суду України № 3-рп/99 від 08.04.1999 під поняттям «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
Держава може вступати як у цивільні (господарські), так і в адміністративні правовідносини. У випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Отже, поведінка органів, через які діє держава в цивільних або адміністративних відносинах, розглядається як поведінка держави в цивільних (господарських) або адміністративних відносинах. При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, як у цивільних (господарських), так і в адміністративних відносинах органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов'язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах.
Державу в судовому процесі, зокрема як позивача, може представляти орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Відповідно до ст.ст. 53, 54 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», рішення про створення природних заповідників, національних природних парків, а також щодо інших територій та об'єктів природно- заповідного фонду загальнодержавного значення приймаються Президентом України. Зміна меж, категорії та скасування статусу територій та об'єктів природно-заповідного фонду проводиться відповідно до ст. ст. 51-53 цього Закону за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, на підставі відповідного експертного висновку.
В матеріалах справи міститься Положення про Національний природний парк "Дністровський каньйон" (затвердженого наказом Міністерства екології та природних ресурсів України №517 від 12.12.2011, в редакції від 05.12.2016, затвердженій наказом Мінприроди за №463) згідно якого, парк є бюджетною, неприбутковою, природоохоронною, рекреаційною, культурно-освітньою, науково-дослідною установою і входить до складу природно-заповідного фонду України, охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення та використання (п. 1.2. Положення).
Парк є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки у відділенні казначейства і утримується за рахунок коштів державного бюджету. Парк має печатку із зображенням Державного герба України та своїм найменуванням, штампи та офіційну емблему, що реєструються в установленому порядку, та бланки (п. 1.3. Положення). Парк віднесено до сфери управління Міністерства екології та природних ресурсів України (п. 1.4. Положення).
Пунктами 11.3. та 11.4. Положення визначено, що парк звітує про свою діяльність перед Міністерством екології та природних ресурсів України та іншими органами державної виконавчої влади в порядку і строки, встановлені законодавством. Контроль за діяльністю парку здійснюється Міністерством екології та природних ресурсів України.
Пункт 1 постанови Кабінету Міністрів України за №829 від 02.09.2019 "Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади" Міністерство екології та природних ресурсів перейменовано на Міністерство енергетики та захисту довкілля України.
Відповідно до п. 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України №425 від 27.05.2020 "Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади" Міністерство енергетики та захисту довкілля України на Міністерство енергетики України та утворено Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України.
Згідно з Положенням про Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №614 від 25.06.2020) забезпечення формування та реалізації державної політики у сфері організації охорони та використання природно-заповідного фонду, державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства про охорону і використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду є основними завданнями Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України (Міндовкілля), яке є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
Міндовкілля відповідно до покладених на нього завдань: координує діяльність центральних та місцевих органів виконавчої влади з питань, що належать до компетенції Міндовкілля; веде облік об'єктів державної власності, що належать до сфери управління Міндовкілля, здійснює контроль за їх ефективним використанням та збереженням; здійснює в межах повноважень, передбачених законом, управління державними підприємствами, установами та організаціями, а також корпоративними правами держави; веде державний кадастр територій та об'єктів природно-заповідного фонду; забезпечує відповідно до компетенції відображення в Інтернеті геопросторових даних та метаданих, а також безперешкодний доступ користувачів до Державного кадастру територій та об'єктів природно-заповідного фонду; здійснює управління охороною і використанням територій та об'єктів природно- заповідного фонду, службою державної охорони природно-заповідного фонду; підготовку і подання пропозицій щодо створення, оголошення нових територій та об'єктів природно-заповідного фонду, а також зміни меж, категорії та скасування статусу існуючих територій та об'єктів природно-заповідного фонду; затверджує положення про території та об'єкти природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а також положення про території та об'єкти, які мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську, а також історико- культурну цінність; затверджує проекти організації території природних та біосферних заповідників, національних природних парків, ботанічних садів загальнодержавного значення, проекти утримання та реконструкції парків- пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення; затверджує технічні завдання на розроблення проектів організації території природних та біосферних заповідників, національних природних парків, що належать до сфери управління Міндовкілля, та погоджує технічні завдання на розроблення проектів організації території природних та біосферних заповідників, національних природних парків, що належать до сфери управління інших установ та організацій; бере участь у справах, діє в судах України від імені та в інтересах Міндовкілля, забезпечує в установленому порядку само представництво Міндовкілля в судах та інших органах через осіб, уповноважених діяти від його імені, у тому числі через посадових (службових) осіб юридичної служби Міндовкілля або інших уповноважених осіб, а також забезпечує представництво інтересів Міндовкілля в судах та інших органах через представників.
Одним із основних завдань Міндовкілля є забезпечення формування та реалізація державної політики у сфері організації охорони та використання природно-заповідного фонду та державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства з цих питань.
Таким чином, Міндовкілля є органом, який уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Згідно з положеннями ст. ст. 84, 122 ЗК України, обласні державні адміністрації є розпорядниками земель державної форми власності, які знаходяться на їхній території за межами населених пунктів, для всіх потреб та відповідно суб'єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах.
Отже, на території Тернопільської області повноваження щодо розпорядження землями природно-заповідного фонду, які перебувають у державній власності, здійснюються Тернопільською обласною державною адміністрацією (Тернопільською обласною військовою адміністрацією).
Відтак Тернопільська обласна державна адміністрація (Тернопільська обласна військова адміністрація відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 68/2022 «Про утворення військових адміністрацій» - Тернопільська обласна військова адміністрація) є органом, який уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Отже, у відповідних законодавчих положеннях, законодавець уповноважив здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах саме Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України та Тернопільську обласну державну адміністрацію (Тернопільську обласну військову адміністрацію). Відтак вони є належними позивачами у цій справі.
Тернопільською обласною прокуратурою з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави у спірних правовідносинах поінформовано Тернопільську обласну військову адміністрацію про виявлені порушення вимог природоохоронного законодавства щодо незаконності передачі земель природно-заповідного фонду, зокрема у комунальну власність (листи № 12-456вих-22 від 28.07.2022, № 12-744вих-23 від 21.08.2023, №12-1042вих-23 від 13.12.2023).
Однак, Тернопільська обласна військова адміністрація до суду з позовом про повернення у державну власність спірних земельних ділянок не звернулася, посилаючись на відсутність коштів (лист Тернопільської ОВА від 18.12.2023 за №03-11927/15).
Тернопільською обласною прокуратурою з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави у спірних правовідносинах поінформовано Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України про виявлені порушення вимог природоохоронного законодавства щодо незаконності вибуття земель природно-заповідного фонду із державної власності (листи від 01.08.2022 № 12-460вих-22, 15.03.2023 № 12-227вих-23, від 20.10.2023№ 12-897вих-23).
Однак, Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України, будучи обізнаним із порушеннями із січня 2022 року до суду із позовом про повернення у державну власність спірних земельних ділянок не звернулося (листи Міндовкілля від 11.08.2022 №25/7-11/10415-22, від 28.03.2023 №25/2- 11/4620-23 та від 13.11.2023 № 11/11-05/1847-23).
Матеріали справи не містять доказів самостійного звернення позивачів з аналогічним позовом до суду.
Відтак, прокурор підтвердив наявність у нього підстав для представництва інтересів держави при зверненні з даним позовом до суду.
Протягом усього розгляду справи, позивачі підтримували заявлені в їх інтересах вимоги та не заперечували проти обставин своєї бездіяльності.
Суд вважає, що звертаючись до суду з позовом у цій справі, прокурор дотримався вимог ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та ст. 53 ГПК України щодо умов такого звернення, а саме: обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді, визначив, у чому саме полягає порушення інтересів держави та правильно визначив органи, уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
На виконання вимог ст.23 Закону України "Про прокуратуру" Тернопільська обласна прокуратура попередньо повідомила Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України та Тернопільську ОДА (ОВА) про представництво інтересів держави в їх особі (листи №12-1062 вих - 23 від 20.12.2023 та №12-1063 вих - 23 від 20.12.2023).
Статтею 19 ЗК України визначено категорії земель за основним цільовим призначенням, серед яких землі природно-заповідного, лісового та іншого природоохоронного призначення. Порядок використання земель природно - заповідного фонду визначається законом.
Статтею 43 ЗК України передбачено, що землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Згідно зі ст. 44 ЗК України до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об'єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва).
Відповідно до п. «г» ч. 4 ст. 84 ЗК України, до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.
Згідно із ч. 1 ст. 4 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», території природних заповідників, заповідні зони біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам, є власністю Українського народу.
Із змісту вказаної норми слідує, що землі, надані національним природним паркам можуть перебувати лише у державній власності, що фактично і передбачено ст. 84 ЗК України.
Положеннями ст.ст. 3, 5, 7, 8 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» передбачено, що національні природні парки належать до природно-заповідного фонду України, який охороняється як національне надбання і є складовою частиною світової системи природних територій та об'єктів, що перебувають під особливою охороною.
Завдання, науковий профіль, характер функціонування і режим територій та об'єктів природно-заповідного фонду визначаються у положеннях про них, які розробляються відповідно до цього Закону, і затверджуються: центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища - щодо територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення.
Землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно - заповідного фонду.
Землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об'єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно до ст. 6 цього Закону об'єктами комплексної охорони, належать до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення.
На землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об'єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.
Межі територій та об'єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Збереження територій та об'єктів природно-заповідного фонду забезпечується, у тому числі шляхом: встановлення заповідного режиму; додержання вимог щодо охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду під час здійснення господарської, управлінської та іншої діяльності, розробки проектної і проектно-планувальної документації, землевпорядкування, лісовпорядкування, здійснення оцінки впливу на довкілля.
Статтею 9 цього Закону визначено вичерпний перелік видів використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду, який не передбачає використання територій природно-заповідного фонду для сільськогосподарських потреб, а заготівля сіна та випасання худоби можуть здійснюватися лише за умови, що така діяльність не суперечить цільовому призначенню таких територій.
Відповідно до ст. 20 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об'єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність.
Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами та об'єктами вилучаються з господарського використання і надаються національним природним паркам у порядку, встановленому цим Законом та іншими актами законодавства України.
До складу територій національних природних парків можуть включатися ділянки землі та водного простору інших землевласників та землекористувачів.
На національні природні парки покладається виконання таких основних завдань:
збереження цінних природних та історико-культурних комплексів і об'єктів;
створення умов для організованого туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони заповідних природних комплексів та об'єктів;
проведення наукових досліджень природних комплексів та їх змін в умовах рекреаційного використання, розробка наукових рекомендацій з питань охорони навколишнього природного середовища та ефективного використання природних ресурсів;
проведення екологічної освітньо-виховної роботи.
Відповідно до ст. 21, 53-54 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» на території зони регульованої рекреації, стаціонарної рекреації та господарської зони забороняється будь-яка діяльність, яка призводить або може призвести до погіршення стану навколишнього природного середовища та зниження рекреаційної цінності території національного природного парку.
Рішення про створення природних заповідників, національних природних парків, а також щодо інших територій та об'єктів природно - заповідного фонду загальнодержавного значення приймаються Президентом України. Зміна меж, категорії та скасування статусу територій та об'єктів природно-заповідного фонду проводиться відповідно до ст. ст. 51-53 цього Закону за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, на підставі відповідного експертного висновку.
Статтею 5 Закону України «Про екологічну мережу України» передбачено, що території та об'єкти природно-заповідного фонду є складовою екомережі.
За ст. 3 указаного Закону, екомережа - це єдина територіальна система, яка утворюється з метою поліпшення умов для формування та відновлення довкілля, підвищення природно-ресурсного потенціалу території України, збереження ландшафтного та біорізноманіття, місць оселення та зростання цінних видів тваринного і рослинного світу, генетичного фонду, шляхів міграції тварин через поєднання територій та об'єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, які мають особливу цінність для охорони навколишнього природного середовища і відповідно до законів та міжнародних зобов'язань України підлягають особливій охороні.
У ст. 4 цього Закону вказано, що збереження цілісності екомережі здійснюється відповідно до принципів забезпечення цілісності екосистемних функцій складових елементів екомережі, збереження та екологічно збалансоване використання природних ресурсів на території екомережі.
Системний аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку, що території та об'єкти природно-заповідного фонду наділені надважливими функціями і завданнями, мають особливий статус та перебувають під особливою державною охороною, тобто відповідно до ст. 178 ЦК України належать до обмежено оборотоздатних об'єктів.
Розташування спірних земельних ділянок у межах масиву територій НПП «Дністровський каньйон» згідно з чинним законодавством свідчить про її належність до земель природно-заповідного фонду, що унеможливлює перебування цих ділянок у приватній чи комунальній власності категорії сільськогосподарських земель з цільовим призначенням - для особистого селянського господарства відповідно до затвердженої класифікації видів цільового призначення земель, оскільки це суперечить меті функціонування і завданням парку.
Це твердження узгоджується із правовими висновками Верховного Суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, постанови Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 487/10127/14-ц, від 11.06.2020 у справі № 359/281/18-ц, від 02.12.2020 у справі № 734/519/15-ц та від 09.12.2020 у справі №676/190/18), відповідно до якої земельна ділянка, що перебуває в обмеженому обороті, не може передаватись у приватну власність.
Окрім цього, Велика Палата Верхового Суду в постанові від 20.06.2023 у справі №554/10517/16-ц висловила правову позицію, що фізичні особи можуть володіти земельними ділянками природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, але виключно в разі, якщо вони ними володіли на час створення об'єкта природно-заповідного фонду. Подібні висновки раніше висловлено Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду в постанові від 22.06.2022 у справі № 752/3093/19.
Крім цього, згідно з п. 24 Перехідних положень Розділу X Земельного кодексу України, з дня набрання чинності цим пунктом (27.05.2021) землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель: в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об'єктів і територій природно - заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення.
Наведені правові висновки Верховного Суду свідчать про запровадження юридичної конструкції, за якою землі, перехід права володіння якими до фізичних та юридичних осіб неможливий, зважаючи на пряму вказівку законодавця, вважаються такими, що залишилися у володінні законного власника (держави або територіальної громади), і в такому разі їх державна реєстрація, використання і розпорядження іншою особою розцінюються як триваюче порушення прав власника, не пов'язане із позбавленням права володіння.
З огляду на зазначене, суд першої інстанції обгрунтовано встановив, що категорію та цільове призначення спірних земельних ділянок фактично неправомірно було змінено із земель природно-заповідного призначення при їх передачі спершу у приватну власність громадянам згідно розпорядження голови Заліщицької районної державної адміністрації від 21.12.2012 № 958-од «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства жителям м. Заліщики», а надалі при їх прийнятті у комунальну власність, згідно рішень Заліщицької міської ради, через добровільну відмову громадян.
Вказаним вище спростовуються доводи апелянта про помилковість висновків суду першої інстанції про належність спірних земельних ділянок до земель природно-заповідного фонду.
Разом з тим, незважаючи на те, що категорією вказаних земельних ділянок визначено як землі сільськогосподарського призначення з кодом цільового призначення в межах категорії як землі для особистого селянського господарства, ця обставина не має правового значення, оскільки статус цієї ділянки першочергово визначається тим, що вона розташовується в межах об'єкта природно-заповідного фонду і спеціальним режимом такої території.
У постанові Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 813/4701/16 викладені правові висновки про те, що правовий режим відповідної земельної ділянки пов'язаний із фактом знаходження на ній об'єкта, який охороняється законом та має особливий статус, а не з рішенням органу місцевого самоврядування. Неприйняття місцевою радою рішення про приведення цільового призначення земельної ділянки у відповідність до її дійсного призначення, встановленого в силу вимоги законодавства, не впливає на її правовий режим.
Ураховуючи вказане, спірні земельні ділянки, які зареєстровані на праві комунальної власності за Заліщицькою міською радою як землі сільськогосподарського призначення з цільовим призначенням 01.03. для ведення особистого селянського господарства відповідно до затвердженої Класифікації видів цільового призначення земель, в силу імперативної вказівки законодавця належить до земель природно-заповідного призначення у зв'язку із розташуванням на них об'єкта природно-заповідного фонду - НПП «Дністровський каньйон», що узгоджується із зазначеними вище правовими висновками Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 813/4701/16.
В апеляційній скарзі скаржник покликається на лише оголошення про створення парку не є достатньою підставою для визнання ділянок такими, що належать до земель природно-заповідного фонду, а також зазначає, що спірні земельні ділянки не мали статусу природно-заповідного фонду, а належали до земель сільськогосподарського призначення (пасовища).
Вказані доводи колегія суддів вважає безпідставними. Так, у постанові від 07.10.2020 у справі № 910/2323/18 Верховний Суд вказав, що незалежно від завершення процедури встановлення меж об'єкта природно-заповідного фонду в натурі цільове призначення відповідних територій як земель природно-заповідного фонду є незмінним.
Тому, незважаючи на те, що межі території НПП «Дністровський каньйон» не встановлені в натурі, вони визначені картографічними матеріалами проекту створення парку і з часу створення території та об'єкта природно-заповідного фонду віднесені до земель природно-заповідного призначення.
Відтак необґрунтованими є доводи апелянта щодо того, що оскільки суд першоі? інстанціі? не встановив наявності меж національного природного парку «Дністровськии? каньи?он», то помилковим є висновок суду, що спірні земельні ділянки входять до територіі? парку.
Згідно із законодавством України природно-заповідний фонд, він охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об'єктів, що перебувають під особливою охороною.
Так, за ст. 14 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», режим територій та об'єктів природно-заповідного фонду - це сукупність науково-обґрунтованих екологічних вимог, норм і правил, які визначають правовий статус, призначення цих територій та об'єктів, характер допустимої діяльності в них, порядок охорони, використання і відтворення їх природних комплексів.
Під цільовим призначенням земельної ділянки варто розуміти визначений законодавством правовий режим її експлуатації (використання), водночас поширення на відповідну територію режиму природно-заповідного фонду, встановленого законом, обтяжує цю земельну ділянку тими обмеженнями, які вимагаються для збереження і охорони цих земель.
За таких обставин, встановлене спірним земельним ділянкам цільове призначення 01.03. для ведення особистого селянського господарства в межах категорії земель сільськогосподарського значення - жодним чином не впливає на їх обмежену оборотоздатність і не передбачає можливості їх дійсного використання за таким призначенням, оскільки з моменту створення у 2010 році НПП «Дністровський каньйон» ця територія має статус природно - заповідного фонду і її правовий режим та цільове призначення визначаються фактом розташування на ній вказаного об'єкта.
Таким чином, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що в порушення вищенаведених вимог Закону України «Про природно-заповідний фонд України» та ЗК України, земельні ділянки з кадастровими номерами 6122084900:01:001:2772, 6122084900:01:001:2773, 6122084900:01:001:2774, відносяться до земель природно-заповідного фонду і повинні перебувати у державній власності, незаконно передані спочатку у приватну власність громадянам, а надалі, у зв'язку із їх відмовою, у комунальну власність Заліщицької міської ради як землі сільськогосподарського призначення.
Статтями 15,16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Як зазначено у ст. ст. 317, 319 ЦК України, саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам (п. 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17).
Під способами захисту суб'єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (п. 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018у справі № 925/1265/16).
Згідно з ч. 2 ст. 152 ЗК України, власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, а за змістом ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Титул і правовий режим обмежено оборотоздатних земель як об'єктів права власності, зокрема земель природно-заповідного фонду, встановлений законодавством і до внесення відповідних змін до законодавства є невід'ємним та незмінним. Доки вказаний правовий титул зберігається, суб'єкт права власності зберігає також і повноваження правової охорони та захисту свого права. Реалізація такого права повинна відбуватися з урахуванням зазначених особливостей, які відмежовують обмежно оборотоздатні об'єкти цивільних прав від об'єктів, які можуть перебувати у вільному обігу.
При визначенні законного володільця спірного майна необхідно враховувати положення ст. 13 Конституції України, ч. 1 ст. 4, ст. 15 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», згідно яких, території національних природних парків є власністю Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. При цьому, ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами повністю вилучаються з господарського використання і надаються природним паркам у порядку, встановленому цим Законом та іншими актами законодавства України.
Згідно із положеннями п. «г» ч. 4 ст. 83 ЗК України, до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико- культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом. Аналогічні положення щодо заборони передачі у приватну власність земель комунальної власності під об'єктами природно-заповідного фонду закріплено у п. «в» ч. 4 ст. 84 ЗК України.
Таким чином, з урахуванням положень ст. 45, 83, 84 ЗК України, громадяни у встановленому порядку можуть створити на належних їм на праві власності земельних ділянках об'єкт природно-заповідного фонду, відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд України», і лише в такому випадку земельні ділянки, на яких вони розміщені, перебуватимуть у приватній власності зі змінною цільового призначення як землі природно-заповідного фонду.
Водночас, якщо об'єкт природно-заповідного фонду створено на землях, що перебувають у державній або комунальній власності, тоді передача земельних ділянок, на яких він розташований, у приватну власність прямо заборонена законом (ст. 83, 84 ЗК України).
Враховуючи те, що об'єкт природно-заповідного фонду створений 03.02.2010, затвердження проекту землеустрою здійснено 21.12.2012, а видача державних актів на право приватної власності - 27.12.2012 на спірні земельні ділянки як землі сільськогосподарського призначення, то фактично здійснено зміну цільового призначення без дотримання норм ЗК України та у приватну власність передано землі, щодо яких встановлена законодавча заборона такої передачі.
Таким чином, обґрунтованим є висновок місцевого господарського суду про те, що оскільки не могло виникнути право приватної власності на спірні земельні ділянки, надалі не могло виникнути і право комунальної власності на ці ж земельні ділянки з підстав відмови громадян від цих земельних ділянок, які їм неправомірно передані у приватну власність із фактичною зміною цільового призначення із земель природно- заповідного призначення на землі сільськогосподарського призначення.
Передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність регулюється ст. 117 ЗК України, відповідно до положень якої передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 117 ЗК України, до земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність, належать земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна державної власності, а також земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, крім випадків передачі таких об'єктів у комунальну власність.
Як було зазначено вище, з дня набрання чинності п. 24 Перехідних положень Розділу X ЗК України, землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель: в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об'єктів і територій природно- заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення.
В цьому контексті право державної власності на землі природно-заповідного призначення установлене законом, а тому не потребує доказування правового титулу, а у разі протиправного вибуття цих об'єктів із державної власності відповідне порушення, ураховуючи їх правовий титул, необхідно розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави.
У даному разі позовна вимога про зобов'язання повернути земельні ділянки оцінюється судом апеляційної інстанції як негаторний позов, тобто, позов власника який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном (правовий висновок у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі №554/10517/16-ц).
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 та у постановах Верховного Суду від 09.12.2020 у справі № 676/2332/18, від 10.02.2021 у справі № 449/723/17 вказані можливі способи усунення таких порушень, яких може вимагати законний власник, а саме: шляхом оспорення відповідних рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договорів або інші правочинів, а також вимагаючи повернути земельну ділянку.
Крім того, у постанові Верховного Суду від 20.10.2020 у справі №910/13356/17 суд виклав висновок про те, що способом захисту у негаторних правовідносинах є вимога, яка забезпечить законному володільцю реальну можливість користуватися і розпоряджатися майном тим чи іншим способом (зобов'язання повернути або звільнити майно, виселення, знесення, накладення заборони на вчинення щодо майна неправомірних дій).
Таким чином, власник спірних земельних ділянок, які входять у межі об'єкта природно-заповідного фонду, може вимагати усунення порушення права власності (користування) на ці ділянки, вимагаючи повернути їх.
Великою Палатою Верховного Суду у п. 8.6 постанови від 20.06.2023 у справі №554/10517/16-ц конкретизовано висновок, наведений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №911/2325/18 та вказано, що зайняття фізичними та юридичними особами земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, не пов'язане із позбавленням власника цих ділянок володіння ними. Вказане стосується і тих випадків, коли право приватної власності на земельні ділянки природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення було зареєстровано на підставі неправомірних рішень про передачу таких земель у власність фізичних чи юридичних осіб. Такі рішення не створюють ті юридичні наслідки, на які вони спрямовані. Вимогу про усунення перешкод державі чи відповідній територіальній громаді у користуванні чи розпорядженні такими земельними ділянками можна заявити впродовж усього часу, поки триває відповідне порушення.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10.04.2024 у справі №496/1059/18 в контексті застосування норм ст. 391 Цивільного кодексу України та ст. 26 Закону України від 01.07.2004 № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», зазначено: "для ефективного захисту прав володіючого власника нерухомого майна, щодо якого до Реєстру незаконно внесено запис про право іпотеки іншої особи, з якою власник не перебував у зобов'язальних відносинах, має застосовуватись негаторний позов про усунення перешкод у здійсненні власником права розпорядження своїм майном (ст. 391 ЦК України), з яким власник може звернутись, зокрема, шляхом пред'явлення вимоги про скасування державної реєстрації права іпотеки зазначеної особи.
Позовна давність до такого позову не застосовується, а судове рішення про його задоволення, яке набрало законної сили, є підставою для державної реєстрації відомостей про припинення незаконно зареєстрованого за відповідачем права іпотеки, що усуває для позивача перешкоди у здійсненні ним правоможності розпоряджатись своїм нерухомим майном.
При цьому, оспорювання «ланцюга» договорів, інших правочинів щодо спірного нерухомого майна або документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію права іпотеки за відповідачем, не є ефективним способом захисту прав власника від описаного вище порушення".
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
При дослідженні судом обставин існування в особи права власності необхідним є передусім встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності (правовий висновок з постанови Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18).
Отже, державна реєстрація прав та їх обтяжень у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - права комунальної власності на об'єкт з обмеженою оборотоздатністю (у цьому випадку на земельні ділянки природно-заповідного фонду) за Заліщицькою міською радою, яка не має на них будь-яких прав, є перешкодою в реалізації державою речових прав на зазначений об'єкт.
Згідно з ч.3 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених п. 1 ч. 7 ст. 37 цього Закону.
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому п. 1 ч. 7 ст. 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому п. 1 ч. 7 ст. 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до п. 1 ч. 7 ст. 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому, дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
Державна реєстрація прав у випадках, передбачених цією частиною, проводиться у порядку, визначеному цим Законом, крім випадку визнання її вчиненою з порушенням цього Закону та анулювання рішення державного реєстратора про державну реєстрацію на підставі рішення Міністерства юстиції України, що виконується посадовою особою Міністерства юстиції України відповідно до ст. 37 цього Закону.
Частиною 13 ст. 79-1 ЗК України вказано, що земельна ділянка припиняє існування як об'єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації.
Указані положення співвідносяться з п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», зокрема з приписами про те, що державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.
Згідно з ч. 2 ст. 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр» відомості про земельну ділянку містять інформацію про її власників (користувачів), зазначену в ч. 2 ст. 30 Закону, зареєстровані речові права відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Так, як зазначалося вище, усі три спірні земельні ділянки згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з 03.05.2023 та 12.04.2023 є комунальною власністю та належать Заліщицькій міські раді.
Згідно інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права вказані земельні ділянки за цільовим призначенням віднесені до земель сільськогосподарського призначення в особі Заліщицької міської ради з цільовим призначенням 01.03. «для ведення особистого селянського господарства» відповідно до затвердженої класифікації видів цільового призначення земель.
Згідно з абз. 2 ч. 10 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр», ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).
Суд першої інстанції обґрунтовано встановив, а апелянт не спростував, відсутність доказів на підтвердження факту володіння фізичними особами (попередніми зареєстрованими власниками) спірними земельними ділянками до створення НПП "Дністровський каньйон".
З урахуванням наведених вище правових висновків із постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі №554/10517/16-ц, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність позовних вимог про зобов'язання Заліщицької міської ради повернути вказані земельні ділянки у державну власність, скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації спірних земельних ділянок із одночасним припиненням у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно усіх зареєстрованих щодо земельних ділянок інших речових прав та їх обтяжень.
Відповідно ст.ст. 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи зазначене, а також те, що доводи апеляційної скарги не спростовують імперативних норм чинного законодавства, а також обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, рішення місцевого господарського суду в оскаржуваній частині підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Судові витрати.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням наведеного вище, апеляційний господарський суд дійшов висновку про залишення судового збору за подання апеляційної скарги за апелянтом.
Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 270, 275, 276, 281- 284 ГПК України,
Західний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Заліщицької міської ради залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Тернопільської області від 25.11.2024 у справі №921/3/24 в оскаржуваній частині - без змін.
2. Судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції залишити за апелянтом.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Касаційна скарга подається безпосередньо до Верховного Суду.
Справу повернути до Господарського суду Тернопільської області.
Головуючий суддя О.І. МАТУЩАК
Судді Н.М. КРАВЧУК
О.С. СКРИПЧУК