Рівненський апеляційний суд
Іменем України
06 травня 2025 року м. Рівне
Справа № 570/752/24
Провадження № 11-кп/4815/296/25
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Рівненського апеляційного суду у складі :
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
з участю:
прокурора ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
захисника-адвоката ОСОБА_6 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №12023181180000834 за апеляційними скаргами захисника - адвоката ОСОБА_8 , представника потерпілого - адвоката ОСОБА_9 , обвинуваченого ОСОБА_5 і його захисника - адвоката ОСОБА_6 на вирок Рівненського районного суду Рівненської області від 19 листопада 2024 року стосовно
ОСОБА_5 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с.Хотин Березнівського району Рівненської області, громадянина України, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК),
Вироком Рівненського районного суду Рівненської області від 19 листопада 2024 року ОСОБА_5 визнано винним та засуджено за ч. 2 ст. 286 КК на 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_10 до обвинуваченого ОСОБА_5 залишено без розгляду.
Судом вирішено питання стосовно процесуальних витрат, речових доказів, а також скасовано арешт, накладений на майно у цьому кримінальному провадженні.
Відповідно до цього вироку, ОСОБА_5 05 листопада 2023 року близько 17 год 10 хв, у темну пору доби, будучи особою, яка керує технічно-справним транспортним засобом марки «BMW 520D», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись зі сторони м.Рівне у напрямку с. Тучин Рівненського району по прямій ділянці на 11 км + 300 м автодороги Р-77 Рівне-Тучин-Гоща, що в межах с. Котів Рівненського району Рівненської області, яка не освітлювалася дорожніми ліхтарями, з увімкненим ближнім світлом фар та габаритами, діючи із злочинною самовпевненістю, тобто передбачаючи можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, але легковажно розраховуючи на їх відвернення, вчинив порушення правил безпеки дорожнього руху, передбачених пунктом 12.3 Правил дорожнього руху, які виразились у тому, що проявив неуважність до дорожньої обстановки, та під час виникнення небезпеки для руху у вигляді пішохода, яку водій об'єктивно спроможний виявити, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для іншого учасника руху об'їзду перешкоди, маючи технічну можливість уникнути наїзду на пішохода при своєчасному прийнятті мір до реагування, допустив наїзд на ОСОБА_10 , який перетинав проїзну частину дороги зліва на право по ходу руху автомобіля.
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_10 отримав тілесні ушкодження, які згідно висновку від 23.12.2024 року №70 за наслідками проведення судово-медичної експертизи відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя.
Порушення вказаних вимог Правил дорожнього руху водієм ОСОБА_5 знаходиться у прямому причинно-наслідковому зв'язку із скоєнням дорожньо-транспортної пригоди та наслідками, що настали - заподіянням потерпілому ОСОБА_10 тяжких тілесних ушкоджень.
В апеляційній скарзі захисник-адвокат ОСОБА_8 просить вказаний вирок змінити та призначити ОСОБА_5 покарання за ч.2 ст. 286 КК не пов'язане з позбавленням волі та без застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
На обґрунтування цих вимог зазначив, що місцевим судом при призначенні покарання не було враховано обставину що пом'якшує покарання - щире каяття обвинуваченого, оскільки він на досудовому слідстві та під час судового розгляду свою вину у скоєному визнав, щиро розкаявся, повністю відшкодував як матеріальну, так і моральну шкоду потерпілому та пояснив, що зі своєї сторони робив все можливе задля уникнення зіткнення з потерпілим, проте не зміг цього зробити у зв'язку із мокрим дорожнім покриттям. Після вказаної дорожньо-транспортної пригоди надав допомогу потерпілому, викликав швидку допомогу та дочекався її прибуття.
Окрім того просить врахувати що ОСОБА_5 раніше до кримінальної чи адміністративної відповідальності не притягувався, позитивно характеризується за місцем проживання, є діючим офіцером ЗСУ та приймав участь у стримуванні збройної агресії російської федерації. Просить суд взяти до уваги поведінку потерпілого під час дорожньо-транспортної пригоди, який перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння у невстановленому місці переходив проїжджу частину.
Обвинувачений ОСОБА_5 і його захисник - адвокат ОСОБА_6 в апеляційній скарзі просять цей вирок змінити, призначивши покарання за ч.2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 1 рік, на підставі ст.75 цього Кодексу звільнити обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік та без позбавлення права керувати транспортними засобами.
На обґрунтування цих вимог зазначено, що суд першої інстанції прийшов неправильного висновку про відсутність щирого каяття та визнання вини обвинуваченим, оскільки через некваліфіковану правову допомогу з боку попереднього захисника, обвинувачений надавав показання, де він вказував, що був уважним під час дорожньо-транспортної пригоди, що були неправильно розцінені судом як небажання визнання його вини. Посилання прокурора на неправдивість показань ОСОБА_5 в ході проведення слідчого експерименту є лише припущенням сторони обвинувачення, оскільки під час слідчого експерименту він вказав лише ті обставини, які сприймав суб'єктивно на власний розсуд.
Зазначено, що ОСОБА_5 позитивно характеризується за місцем проживання та проходження військової служби, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, є особою молодого віку, є спортсменом, кандидатом у майстри спорту з греко-римської боротьби, з 08.04.2022 долучився до лав Збройних Сил України за контрактом та по цей час перебуває на службі, пройшов курс підготовки за фахом навідник та найближчим часом має відбути у зону бойових дій, відповідно до оцінки ризиків вчинення повторного кримінального правопорушення встановлено низький рівень небезпеки ОСОБА_5 для суспільства.
В апеляційній скарзі представник потерпілого - адвокат ОСОБА_9 просить вказаний вирок змінити, призначивши ОСОБА_5 покарання за ч.2 ст. 286 КК не пов'язане з позбавленням волі та без застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, оскільки обвинувачений вину у скоєному визнав, повністю відшкодував потерпілому завдану шкоду, після вказаної дорожньо-транспортної пригоди відразу допоміг потерпілому та викликав швидку допомогу.
У запереченнях на апеляційні скарги захисника-адвоката ОСОБА_8 та обвинуваченого ОСОБА_5 і його захисника - адвоката ОСОБА_6 прокурор зазначив, що судом першої інстанції правомірно враховано всі обставини справи, особу обвинуваченого, та справедливо призначено покарання обвинуваченому у виді позбавлення волі без звільнення від відбування покарання, а тому просить вирок суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи обвинуваченого ОСОБА_5 та його захисника - адвоката ОСОБА_6 на підтримання своєї апеляційної скарги, а також апеляційних скарг захисника - адвоката ОСОБА_8 та представника потерпілого - адвоката ОСОБА_9 , міркування прокурора ОСОБА_4 про безпідставність апеляційних вимог та залишення вироку без змін як законного та обґрунтованого, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить таких висновків.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК, за викладених у вироку обставин, є правильним, відповідає фактичним обставинам цього провадження і підтверджений наявними у справі доказами, що в апеляційних скаргах не оспорюється.
Згідно з приписами ч.1 ст. 404 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Статтею 370 КПК встановлено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Санкцією ч.2 ст. 286 КК передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.
Згідно зі статтями 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності та індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують.
Окрім того, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п.п.20, 21 постанови від 23.12.2005 №14 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" при призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного. У кожному випадку призначення покарання за частинами 1 та 2 ст. 286 і ст. 287 КК необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами або обіймати посади, пов'язані з відповідальністю за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів, відповідно.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що місцевий суд, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_5 покарання за ч. 2 ст. 286 КК, не дотримався повною мірою вимог закону України про кримінальну відповідальність.
Зокрема, ст. 75 КК передбачено, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Тобто як випливає зі змісту статті 75 КК, застосування закріплених у ній правил допустиме лише за наявності обґрунтованих підстав для висновку, що виходячи з тяжкості злочину, даних про особу винного та інших обставин кримінального провадження попередження нових злочинів й виправлення засудженого є можливим без його ізоляції від суспільства.
Як неодноразово наголошував Верховний Суд у своїх постановах, дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
При обранні форми реалізації кримінальної відповідальності суд у визначених законом межах наділений правом вибору не лише виду та розміру покарання, а й порядку його відбування. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК.
Системне тлумачення цих правових норм дозволяє дійти висновку, що питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання, при цьому, з огляду на положення ст. 75 КК, законодавець підкреслює важливість такої цілі покарання як виправлення засудженого, передбачивши, що при призначенні низки покарань, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, при цьому суд має врахувати не тільки тяжкість злочину, особу винного, але й інші обставини справи.
Як убачається з оскаржуваного вироку, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_5 вид та міру покарання, місцевий суд враховував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке, у відповідності до приписів ст. 12 КК, належить до тяжких злочинів, дані про особу винного, який позитивно характеризується за місцем проходження військової служби, вперше притягується до кримінальної відповідальності, відсутність обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання. Сукупність цих обставин стало підставою для висновку суду першої інстанції про неможливість виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства.
Однак, такий висновок місцевого суду колегія суддів вважає хибним.
Зокрема, за результатами апеляційного розгляду колегією суддів було встановлено наявність обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченого, а саме визнання ним своєї вини, щире каяття, добровільне відшкодування потерпілому завданої цим злочином шкоди.
Як пояснив апеляційному суду обвинувачений ОСОБА_5 , він як під час досудового розслідування, так і в суді першої інстанції, визнавав свою вину у вчиненому злочині та всі фактичні обставини цієї ДТП, а його пояснення про мокре асфальтове покриття під час цієї події ще не свідчить про відсутність у нього щирого каяття.
Разом з тим, посткримінальна поведінка ОСОБА_5 - після скоєння цього злочину він надав потерпілому першу медичну допомогу і викликав невідкладну медичну допомогу, у сукупності з добровільним відшкодуванням під час судового розгляду шкоди, завданої потерпілому, свідчить про наявність у нього щирого каяття у вчиненому.
Окрім того, місцевим судом не було враховано всю сукупність характеризуючих особу обвинуваченого обставин.
Так, колегія судді враховує, що ОСОБА_5 є особою молодого віку, військовослужбовцем, який з 08.04.2022 продовжив і проходить військову службу у Збройних Силах України за контрактом, із власної ініціативи пройшов курс підготовки за фахом навідник, виключно позитивно характеризується як за місцем проживання, так і за місцем проходження військової служби, на обліку у лікарів нарколога, психіатра не перебуває, є кандидатом у майстри спорту з греко-римської боротьби.
Водночас апеляційний суд приймає до уваги досудову доповідь Рівненського районного сектору №1 філії державної установи «Центр пробації» у Рівненській області, відповідно до якої виправлення ОСОБА_5 можливе без позбавлення волі та встановлено низький рівень його небезпеки для суспільства.
Усі перелічені обставини, у своїй сукупності, свідчать про можливість виправлення обвинуваченого ОСОБА_5 без ізоляції від суспільства та призначення йому мінімального іспитового строку, передбаченого ст. 75 КК.
Також, враховуючи встановлені місцевим судом обставини вчинення цього кримінального правопорушення, зокрема те, що потерпілий перетинав проїжджу частину поза межами пішохідного переходу у темну пору доби, характер допущених обвинуваченим ОСОБА_5 порушень вимог Правил дорожнього руху, у сукупності з даними про особу винного, а також те, що кримінальне правопрушення не пов'язане з виконаням своїх службових обов'язків обвинуваченим, колегія суддів вважає за можливе не призначати ОСОБА_5 додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до переконання, що апеляційні вимоги як сторони захисту, так і представника потерпілого, підлягають задоволенню, а вказаний вирок - зміні у зв'язку із незастосуванням судом закону, який підлягає застосуванню.
Керуючись ст.ст. 404, 407, 409, 418, 419 КПК України, колегія суддів
Апеляційні скарги захисника - адвоката ОСОБА_8 , представника потерпілого - адвоката ОСОБА_9 , обвинуваченого ОСОБА_5 і його захисника - адвоката ОСОБА_6 - задовольнити.
Вирок Рівненського районного суду Рівненської області від 19 листопада 2024 року стосовно ОСОБА_5 в частині призначеного покарання - змінити.
Вважати ОСОБА_5 засудженим за ч.2 ст. 286 КК з призначенням покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років без позбавленням права керувати транспортними засобами.
На підставі ст. 75 КК звільнити ОСОБА_5 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком один рік та покладенням на нього обов'язків, передбачених ст.76 цього Кодексу, а саме: періодично з'являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи.
У решті вирок суду залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена у касаційному порядку до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3