Справа № 643/21525/21 Номер провадження 22-ц/814/645/25Головуючий у 1-й інстанції Савченко Л. І. Доповідач ап. інст. Чумак О. В.
13 травня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Чумак О.В.,
суддів: Дряниці Ю.В., Пилипчук Л.І.
за участю секретаря Галушко А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Чаричанської Ірини Юріївни
на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 24 вересня 2024 року, ухвалене суддею Савченко Л.І., повний текст рішення складено 27 вересня 2024 року,
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення 3 % річних та індексу інфляції,
У грудні 2021 року ТОВ «Вердикт Капітал» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення 3 % річних та індексу інфляції.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 22.08.2007 року між ОСОБА_2 та ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» був укладений Кредитний договір № 180-03-А, за умовами якого Банк надав Позичальнику кредит у розмірі 49500 дол. США.
З метою забезпечення виконання Позичальником своїх зобов'язань за Кредитним договором, ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 уклали Договір поруки № П-180-03-А від 22.08.2007 року.
Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 30 листопада 2011 року по справі № 2-2767/11 стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за Кредитним договором № 180-03-А від 22 серпня 2007 року у сумі 396749,72 грн., на виконання рішення видані виконавчі листи.
Зазначає, що вищевказане рішення не виконане, тому наявні правові підстави для стягнення інфляційних втрат та 3 % річних згідно ст. 625 ЦК України.
Загальний розмір заборгованості, що підлягає стягненню станом на 12.11.2021 року становить 119636,02 грн.
Нарахування 3 % річних нараховано на суму 396749,72 грн. за період з 12.11.2018 року по 12.11.2021 року і складає 35740,08 грн. Нарахування інфляційних збитків проведено на суму 396749,72 грн. за період з 12.11.2018 року по 12.11.2021 року і складає 83895,94 грн.
03.10.2018 між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено Договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» відступило ТОВ «Вердикт Капітал», а останнє набуло право вимоги за кредитним договором до позичальників та/або поручителів, в тому числі і за Договором кредиту № 180-03-А від 22.08.2007 року та Договором поруки № П-180-03-А від 22.08.2007 року.
Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 09 жовтня 2020 року замінено стягувача ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на ТОВ «Вердикт Капітал» по справі № 2-2767/11.
Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 15 лютого 2024 року залучено до участі у справі правонаступника позивача ТОВ «Вердикт Капітал» - ТОВ «Кампсіс Лігал».
В подальшому, ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 23 квітня 2024 року залучено до участі у справі правонаступника позивача ТОВ «Кампсіс Лігал» - ТОВ «Дебт Форс».
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 24 вересня 2024 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення 3 % річних та індексу інфляції задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» заборгованість у розмірі 119636 грн. 02 коп., яка складається із 3 % річних у розмірі 35740 грн. 08 коп. та інфляційних збитків у сумі 83895 грн. 94 коп.
Стягнуто в рівних частках з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» судові витрати у справі, які складаються із судового збору у сумі 2270 грн., витрат на професійну правничу допомогу у сумі 20000 грн., всього 22270 грн., тобто по 11135 грн. з кожного.
Рішення суду мотивоване тим, що оскільки відповідачі, як солідарні боржники, рішення суду, яким стягнуто з них заборгованість за кредитним договором не виконали, тому позивач має право на стягнення сум передбачених ст. 625 ЦК України.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, його в апеляційному порядку в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_1 оскаржила її представник, адвокат Чаричанська Ірина Юріївна, просила його у відповідній частині скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог пред'явлених до ОСОБА_1 , посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ОСОБА_1 не є боржником за кредитним договором № 180-03-А від 22.08.2007, а є поручителем за окремим договором № П-180-03-А від 22.08.2007, тому навіть за наявності судового рішення про стягнення боргу, невиконання такого зобов'язання не породжує виникнення у поручителя власного грошового зобов'язання перед кредитором й можливості застосування окремої відповідальності за прострочення такого грошового зобов'язання передбаченої ст. 625 ЦК України.
Визначаючи обсяги відповідальності ОСОБА_1 перед кредитором (банком), сторонами в умовах договору поруки не встановлено, що поручитель несе відповідальність перед кредитором за невиконання боржником, який прострочив виконання основного грошового зобов'язання по поверненню кредиту, сплаті відсотків, збитків, зобов'язання по сплаті установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від прострочення суми, право вимоги по сплаті яких боржником гарантоване кредитору положеннями ст. 625 ЦК України.
Окрім того, з ухваленням рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 30.01.2011 договір поруки укладений між банком та ОСОБА_1 було припинено.
Таким чином, порука ОСОБА_1 на момент звернення позивача до суду є припиненою на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України.
Проте, суд першої інстанції при ухваленні рішення помилково вважав, що строки звернення позивача до суду з даним позовом не пропущені, внаслідок чого безпідставно стягнув із ОСОБА_1 як з поручителя 3 % річних та індекс інфляції за невиконання основного зобов'язання за кредитним договором ОСОБА_2 .
Окрім того, на спірні правовідносини не поширюються положення ч. 2 ст. 625 ЦК України в частині стягнення інфляційних втрат, оскільки предметом укладеного кредитного договору є іноземна валюта, тому індексація в даному випадку застосуванню не підлягає.
Також, в апеляційній скарзі зазначено, що надані позивачем документи не є належними та допустимими доказами факту понесення позивачем витрат на правову допомогу у сумі 20000 грн. Вважає даний розмір витрат на правову допомогу завищеним та таким, що не відповідає критерію реальності таких витрат.
Відзиву на апеляційну скаргу в порядку, передбаченому ст. 360 ЦПК України, до суду апеляційної інстанції не надходило.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Представник ТОВ «Дебт Форс» адвокат Муравська О.М. та представник ОСОБА_1 адвокат Чаричанська І.Ю. приймали участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Відповідач ОСОБА_2 , будучи належним чином повідомлена про дату та час розгляду справи шляхом публікації оголошення про її виклик, в судове засідання не з?явилася.
Оскільки рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 24 вересня 2024 року оскаржується лише в частині задоволених позовних вимог пред'явлених до ОСОБА_1 , тому в іншій частині рішення суду апеляційним судом не переглядаєтьсящодо його законності та обґрунтованості.
Заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення представників позивача та відповідача ОСОБА_1 , перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення місцевого суду в оскаржуваній частині не повною мірою відповідає вказаним вимогам.
Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, 22 серпня 2007 року між ОСОБА_2 та ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» був укладений Кредитний договір № 180-03-А про видачу кредиту на суму 49500 доларів США зі сплатою процентів, встановленими п. 4.1 Договору (т. 1, а.с. 9-17).
З метою забезпечення виконання зобов'язань позичальником за Кредитним договором № 180-03-А від 22 серпня 2007 року, між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 укладено Договір поруки № П-180-03-А від 22 серпня 2007 року, згідно якого поручитель зобов'язується перед кредитором відповідати у повному обсязі за своєчасне та повне виконання Боржником зобов'язань за вказаним Кредитним договором (т. 1, а.с. 20-22).
Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 30 листопада 2011 року по справі № 2-2767/11 стягнуто солідарно з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Слобожанське РУ» АТ Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за Кредитним договором № 180-03-А від 22 серпня 2007 року у сумі 396749, 72 грн. (т. 1, а.с. 26-30).
03 жовтня 2018 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено Договір про відступлення прав вимоги до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за відповідно до якого ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» відступило ТОВ «Вердикт Капітал», а останнє набуло право вимоги за кредитним договором до позичальників та/або поручителів, в тому числі і за Договором кредиту № 180-03-А від 22.08.2007 року та Договором поруки № П-180-03-А від 22.08.2007 року (т. 1, а.с. 34-44).
Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 09 жовтня 2020 року замінено стягувача ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на ТОВ «Вердикт Капітал» по справі № 2-2767/11 (т. 1, а.с. 31-33).
11 січня 2022 року приватним виконавцем виконавчого округу Харківської області Кудряшовим Д.В. відкрито виконавче провадження ВП № 68106987 з примусового виконання вищевказаного рішення суду (т. 1, а.с.151-152).
Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 15 лютого 2024 року залучено до участі у справі в якості правонаступника позивача ТОВ «Вердикт Капітал» - ТОВ «Кампсіс Лігал» (т. 2, а.с. 151).
Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 23 квітня 2024 року залучено до участі у справі в якості правонаступника позивача ТОВ «Кампсіс Лігал» - ТОВ «Дебт Форс» (т. 2, а.с. 255).
Встановлено, що рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 30 листопада 2011 року по справі № 2-2767/11 не виконане, тобто виконання грошового зобов'язання прострочено, що не спростовано відповідачами, тому у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення інфляційних втрат та 3 % річних на підставі ст. 625 ЦК України.
Загальний розмір заборгованості, яку позивач прохає стягнути з відповідачів солідарно станом на 12.11.2021 року становить 119636,02 грн. Нарахування 3 % річних нараховано на суму 396749,72 грн. за період з 12.11.2018 року по 12.11.2021 року і складає 35740,08 грн. Нарахування інфляційних збитків проведено на суму 396749,72 грн. за період з 12.11.2018 року по 12.11.2021 року і складає 83895,94 грн. (т. 1, а.с. 23-25).
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до частини п'ятої статті 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Частиною 1 ст. 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Частиною 4 статті 559 ЦК України визначено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
Як встановлено судом, рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 30 листопада 2011 року з поручителя солідарно з боржником стягнуто заборгованість за кредитним договором, тобто на час пред'явлення вимоги до поручителя порука не була припинена.
Згідно із статтею 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Згідно з вимогами статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
З огляду на вищенаведені норми права, грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, зокрема, і факту наявності боргу, встановленого рішенням суду.
Статтею 129 Конституції України закріплено, що до основних засад судочинства відноситься обов'язковість судового рішення.
Права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, норми розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Норми цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Такий правовий висновок зроблено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), у якій відступлено від правових висновків, зроблених Верховним Судом України у постановах від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, який полягав у тому, що правовідносини, що виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України); та від 02 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15, який полягав у тому, що дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п'ята статті 11 ЦК України не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов'язальних правовідносин.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що норми статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).
Невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц. Позивач має право на компенсацію знецінення неповернутих коштів за час невиконання рішення суду про стягнення суми, яке викликане недобросовісною поведінкою боржника.
При цьому позовні вимоги про стягнення сум, передбачених ст. 625 ЦК України, обмежуються останніми трьома роками, які передували подачі позову, тобто пред'явлені з урахуванням трирічного строку позовної давності.
На правовідносини, які виникають після ухвалення рішення про стягнення заборгованості поширюється і порука, оскільки наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором кредиту солідарно як з боржника так і з поручителя, яке не виконане останніми, не звільняє їх від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України. Вказана норма не містить застереження щодо неможливості солідарної відповідальності боржника та поручителя за порушення грошового зобов'язання.
Вищевказане спростовує доводи апеляційної скарги про те, що кредитор втратив право пред'явлення вимоги до поручителя про стягнення сум, передбачених ст. 625 ЦК України, на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України у зв'язку із припиненням поруки.
Доказів належного виконання ОСОБА_1 рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 30 листопада 2011 року матеріали справи не містять.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18).
За змістом частини другої статті 625 ЦК України три проценти річних є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), вказано, що у частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення. Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні.
Проценти, передбачені статтею 625 ЦК України, за своєю правовою природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів, а відтак відрізняються від процентів, які підлягають сплаті за правомірне користування грошовими коштами, що свідчить про відсутність подвійного стягнення при нарахуванні трьох процентів річних від простроченої суми, включаючи нараховані проценти за користування коштами, встановленими договором.
Кредитор, який, користуючись наданим йому процесуальним правом, визначив заборгованість за валютним кредитом у пред'явленому ним позові в національній валюті - гривні, що була задоволена судом та стягнута з боржників у цій валюті, має право за ч. 2 ст. 625 ЦК України на нарахування інфляційних втрат на таку заборгованість боржника за прострочення виконання ним грошового зобов'язання.
Саме про таке застосування зазначених норм права йде мова у правовому висновку, викладеному в постановах Верховного Суду від 08 грудня 2022 року у справі № 921/542/20, від 08 лютого 2024 року у справі № 303/9999/21.
У зв'язку із викладеним колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанцій щодо визначення базової суми для обчислення сум, визначених статтею 625 ЦК України, в національній валюті України, оскільки незважаючи на укладення договору кредиту в іноземній валюті, стягнення з боржників заборгованості на підставі рішення суду та згодом примусове виконання відповідного рішення приватним виконавцем відбувалося в національній валюті - гривні, тому кредитор має право на нарахування індексу інфляції на зазначену прострочену заборгованість боржників, яка визначена у рішенні Комінтернівського районного суду м. Харкова від 30 листопада 2011 року.
Вказане повністю спростовує доводи апеляційної скарги щодо безпідставності стягнення інфляційних втрат.
Отже, встановивши, що рішення суду відповідач ОСОБА_1 не виконала, у позивача наявне право на стягнення відповідно до статті 625 ЦК України трьох процентів річних та інфляційних втрат внаслідок прострочення виконання грошового зобов'язання, що виникло на підставі рішення суду.
Разом з тим, доводи апеляційної скарги в частині завищеного розміру витрат понесених позивачем на правову допомогу надану в суді першої інстанції заслуговують на увагу з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з ч. 2 ст. 141 ЦПК України витрати, пов'язані з розглядом справи у разі задоволення позову покладаються на відповідача.
Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.
Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За змістом частин першої-третьої статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" (Заява N 71660/11), пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" (Заява N 72277/01), пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" (заява N 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Згідно зі статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу, представником позивача подано до суду Договір № 05-03/2021 про надання правової допомоги від 05 березня 2021 року між ТОВ «Вердикт Капітал» та АО «Лігал Ассістанс», Прайс-лист АО «Лігал Ассістанс», затверджений Рішенням загальних зборів № 12 від 05.03.2021, Платіжне доручення від 04 жовтня 2021 року про перерахування коштів у сумі 200000 грн. на рахунок АО «Лігал Ассістанс» платником ТОВ «Вердикт Капітал», Заявку на надання юридичної допомоги № 39 від 27 вересня 2021 року на суму 20000 грн., Витяг з Акту № 3 про надання юридичної допомоги від 30.09.2021 (т. 1 а.с. 59-66).
Зі змісту заявки на надання юридичної допомоги № 39 ТОВ «Вердикт Капітал» та АО «Лігал Ассістанс» погодили надання наступних правових (юридичних) послуг та їх вартість, а саме: надання усної консультації з приводу можливості стягнення боргу в позасудовому порядку тривалістю 1 година, вартістю - 1500 грн.; надання усної консультації з приводу можливості стягнення боргу в судовому порядку тривалістю 1 година, вартістю - 1500 грн.; надання письмової поглибленої консультації з посиланням на нормативні акти тривалістю 3 години, вартість - 9000 грн.; складання позовної заяви про стягнення боргу, підготовка та друк необхідних документів тривалістю 4 годи, вартість - 8000 грн., загальна вартість послуг визначена у сумі 20000 грн. (т. 1, а.с. 64).
Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).
Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18-ц (провадження № 61-13608св20).
У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що, попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.
Проаналізувавши надані адвокатським об?єднанням послуги, а також подані докази на підтвердження їх дійсності, врахувавши характер виконаної роботи, принципи співмірності та критерії розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної роботи, значимості таких дій у справі, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру таких витрат з 20000 грн. до 10000 грн., що відповідатиме критерію справедливості, реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи.
Зазначений розмір витрат на професійну правничу допомогу, з огляду на відсутність доказів реальності наданих послуг, які визначені у п. 1-3 заявки на надання юридичної допомоги № 39 від 27.09.2021, відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, їх обсягу з урахуванням складності справи, необхідних процесуальних дій сторони.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи викладене, рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 24 вересня 2024 рокув частині розподілу судових витрат підлягає зміні, шляхом зменшення розміру витрат на правову допомогу.
В іншій частині рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 24 вересня 2024 року слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374 ч. 1 п. 2, 376, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Чаричанської Ірини Юріївни задовольнити частково.
Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 24 вересня 2024 рокув частині розподілу судових витрат змінити, зменшивши витрати на професійну правову допомогу з 20000 грн. до 10000 грн., та загальну суму судових витрат з 22270 грн. до 12270 грн., стягнувши з кожного відповідача по 6135 грн.
В іншій частині рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 24 вересня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий О.В. Чумак
Судді Ю.В. Дряниця
Л.І. Пилипчук