Справа № 548/764/24 Номер провадження 22-ц/814/1115/25Головуючий у 1-й інстанції Старокожко В. П. Доповідач ап. інст. Дорош А. І.
12 травня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого - судді - доповідача Дорош А. І.
Суддів: Лобова О. А., Триголова В. М.
при секретарі: Коротун І. В.
учасники справи:
відповідач ОСОБА_1
переглянув у судовому засіданні в м. Полтава у режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 11 листопада 2024 року, ухвалене суддею Старокожком В. П., повний текст рішення складено - 20 листопада 2024 року
у справі за позовом Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості
та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз» про захист прав споживачів, -
29.03.2024 АТ «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому просило суд стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз» заборгованість за надані послуги з розподілу природного газу у розмірі 4 819,98 грн та 3 028 грн витрат по сплаті судового збору (т.1 а.с. 2-5).
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 є побутовим споживачем природного газу, з яким укладений договір розподілу природного газу, що відповідає Типовому договору розподілу природного газу, який затверджений постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 за №2498 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за №1384/27829. Цей Типовий договір розподілу природного газу є публічним та регламентує порядок і умови забезпечення цілодобового доступу споживача до газорозподільної системи, розподіл (переміщення) природного газу газорозподільною системою з метою його фізичної доставки до межі балансової належності об'єкта споживача та переміщення природного газу з метою фізичної доставки оператором ГРМ, яким на території Полтавської області є АТ «Полтавагаз», обсягів природного газу до об'єктів споживачів, а також правові засади санкціонованого відбору природного газу з газорозподільної системи. Умови цього договору однакові для усіх споживачів України та розроблені відповідно до Закону України «Про ринок природного газу» і Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2494. При вирішенні усіх питань, що не обумовлені договором, сторони зобов'язуються керуватися Законом України «Про ринок природного газу» і Кодексом газорозподільних систем. Цей договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641 та 642 ЦК України. Фактом приєднання споживача до умов цього договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір, зокрема, надання підписаної споживачем заяви-приєднання, та/або сплата рахунку оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу. Фактом згоди приєднання ОСОБА_1 до умов договору розподілу природного газу є надання підписаної ним 07.04.2016 заяви-приєднання, сплата рахунку та документально підтверджене споживання газу за адресою, за якою укладено договір розподілу природного газу. Боржник не звертався з письмовою заявою про припинення розподілу природного газу на об'єкт за вищевказаною адресою, тобто є таким, що приєднався до умов Типового договору розподілу природного газу. За умовами укладеного договору оператор ГРМ зобов'язується надати споживачу послугу з розподілу природного газу, а споживач зобов'язується прийняти зазначену послугу та оплатити її вартість у розмірі, строки та порядку, що визначені договором. Відповідно до внесених змін з 01.01.2020 розділено оплату за природний газ на оплату за газ як товар та оплату за послугу з його розподілу (доставки) п.1 гл. 6 р.VI Кодексу встановлено проведення розрахунків споживача за послугу розподілу природного газу, що надається оператором ГРМ за договором розподілу природного газу, здійснюються, виходячи з величини річної замовленої потужності об'єкта (об'єктів) споживача, та оплачуються споживачем рівномірними частками протягом календарного року. Для кожного споживача річна замовлена потужність визначається окремо, залежно від обсягу споживання природного газу об'єктом за попередній газовий рік. Тобто, щомісяця відповідно до вимог Кодексу газорозподільних систем та укладеного договору до сплати боржнику нараховується відповідна сума, яку він має сплачувати відповідно до п. 6.6. договору до 20 числа (включно) місяця, в якому надаються послуги з розподілу природного газу, на підставі рахунка оператора ГРМ. Відповідно до даних облікової бази АТ «Полтавагаз» споживачу ОСОБА_1 присвоєно персональний о/р НОМЕР_1 як суб'єкту ринку природного газу за адресою об'єкта розподілу природного газу: АДРЕСА_1 . Станом на 28.03.2024 за вищевказаною адресою об'єкта розподілу природного газу сума заборгованості становить 4 819,98 грн (за період із січня 2023 по березень 2024 включно). 07.02.2024 позивачем з метою досудового врегулювання спору надіслано чергову претензію боржнику з вимогою сплатити заборгованість за послуги з розподілу природного газу, яку боржником отримано. 05.07.2023 та 29.11.2023 позивач звертався до суду з заявами про видачу судового наказу, якими просив стягнути заборгованість із ОСОБА_1 , 18.07.2023 та 05.12.2023 було видано судові накази (справи №548/1493/23 та №548/2772/23). 08.08.2023 (справа №548/1493/23) та 15.12.2023 (справа №548/2772/23) судом скасовано вищевказані накази за заявою боржника, оскільки він не визнає себе споживачем послуг.
Ухвалою Хорольського районного суду Полтавської області від 03.04.2024 позовну заяву АТ «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги з розподілу природного газу прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін у судове засідання (т.1 а.с. 40-41).
19.04.2024 до Хорольського районного суду Полтавської області надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_1 до АТ «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз» про захист прав споживача, в якій просив суд: - визнати безпідставним та скасувати борг у сумі 4 819,98 грн, нарахований АТ «Полтавагаз» для сплати ОСОБА_1 за розподіл природного газу (за період січень 2023 - березень 2024 включно); - заборонити АТ «Полтавагаз» за даними оператора ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» нарахування ОСОБА_1 будь-яких заборгованостей та нарахувань, будь-яких оплат за розподіл природного газу; - заборонити АТ «Полтавагаз» використовувати дані оператора ТОВ «Нафтогаз України» для здійснення нарахувань ОСОБА_1 за розподіл природного газу за весь період дії договору постачання природного газу побутовим споживачам; - зобов'язати АТ «Полтавагаз» відшкодувати завдані ОСОБА_1 матеріальні збитки в сумі 10 315,37 грн, якими АТ «Полтавагаз» заволоділо шахрайським шляхом, ввівши споживача ОСОБА_1 в оману, використовуючи дані іншої компанії (укладений договір з ТОВ «Нафтогаз України» 23.09.2021) використали ЕІС - код 56XM26G19003122H, іншої особи, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 ; - зобов'язати АТ «Полтавагаз» відшкодувати витрачений ОСОБА_1 час на підготовку відзиву та зустрічної позовної заяви з розрахунку 72 робочі години в сумі 100 грн/год, загалом сума складає 7 200 грн; - зобов'язати АТ «Полтавагаз» відшкодувати завдані моральні збитки в сумі 200 000 грн (т.1 а.с. 72-74).
Зустрічна позовна заява мотивована тим, що НКРЕКП була створена Указом Президента Петра Порошенка від 27.08.2014 №694. Конституційний Суд України рішенням від 13.06.2019 №5-р/2019 визнав низку положень Закону України №1540-VIII неконституційними. КСУ зазначив, що визначений законом статус НКРЕКП не відповідає положенням Конституції. Оскільки позивач АТ «Полтавагаз» посилається на постанови НКРЕКП, які не відповідають положенням Конституції, то відповідно і ці постанови є неконституційними. Тобто, позивач створив незаконну схему по незаконному заволодінню коштами, ввівши в оману споживача ОСОБА_1 , які були сплачені у розмірі 10 315,37 грн, та якими, наразі, хоче незаконно заволодіти під виглядом стягнення заборгованості в сумі 4 819,98 грн за надання фіктивної послуги з розподілу природного газу.
Ухвалою Хорольського районного суду Полтавської області від 24.04.2024 зустрічний позов ОСОБА_1 до АТ «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз» про захист прав споживачів прийнято до розгляду, об'єднано в одне провадження первісний позов АТ «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та зустрічний позов ОСОБА_1 до АТ «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз» про захист прав споживачів. Здійснено перехід з розгляду вказаної цивільної справи в порядку спрощеного провадження без виклику учасників справи до розгляду за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання на 13.00 год. 22.05.2024 (т.1 а.с. 78-80).
Рішенням Хорольського районного суду Полтавської області від 11 листопада 2024 року позовні вимоги Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз» заборгованість за надані послуги з розподілу природного газу у розмірі 4 819,98 грн.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз» судові витрати, понесені позивачем, у вигляді сплаченого судового збору в сумі 3 028 грн.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз» про захист прав споживачів - відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 отримував послуги з розподілу природного газу, проте, обов'язок щодо оплати цих послуг не виконав, оплату належним чином не здійснював, що призвело до виникнення заборгованості, враховуючи принцип диспозитивності цивільного процесу, оскільки АТ «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз» підтверджено факт наявності договірних відносин із ОСОБА_1 , споживання відповідачем за первісним позовом природного газу та отримання ним послуг з розподілу природного газу, а також порядок і розмір нарахованої заборгованості. У свою чергу, останнім не надано суду належних та достатніх доказів, які б спростовували вказані у первісному позові обставини та підтверджували обставини, вказані у зустрічному позові, тому суд першої інстанції дійшов висновку, що первісний позов підлягає задоволенню у повному обсязі, що, в свою чергу, виключає можливість задоволення зустрічних позовних вимог в частині визнання безпідставним та скасування боргу у сумі 4 819,98 грн за оплату послуг з розподілу природного газу, заборони АТ «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз» здійснювати ОСОБА_1 нарахування будь-яких заборгованостей та нарахування будь-яких оплат за розподіл природного газу, а отже, і зобов'язання позивача відшкодувати відповідачу завдані матеріальні та моральні збитки у зв'язку з цим.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, скасувати і ухвалити нове рішення.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не було досліджено, а АТ «Полтавагаз» не було надано доказів публікації у Всеукраїнській громадсько-політичній газеті «Голос України» від 30.10.2015 Типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2498, а також доказів надання пропозиції ОСОБА_1 укласти з ним договір розподілу природного газу на умовах вказаного Типового договору та заяву-приєднання до умов договору розподілу природного газу для побутового споживача. Судом не взято до уваги той факт, що ОСОБА_1 цієї газети не отримував та не був підписаний на цю газету, а АТ «Полтавагаз» не довів факту надання пропозиції укласти з ним саме цей Типовий договір. Судом першої інстанції встановлено факт наявності між ОСОБА_1 та ВАТ «Полтавагаз» договору про надання населенню послуг газопостачання №3122 від 24.03.2006, номер якого співпадає з особовим рахунком № НОМЕР_2 , що підтверджує факт дійсності саме цього договору про надання населенню послуг газопостачання №3122 від 24.03.2006 між ОСОБА_1 і ВАТ «Полтавагаз», який є чинним між сторонами договору, а факту розірвання цього договору АТ «Полтавагаз» судом не встановлено. Цим договором про надання населенню послуг газопостачання №3122 від 24.03.2006 не передбачено оплату за послуги з розподілу природного газу. Судом першої інстанції не досліджено, а АТ «Полтавагаз» не надано доказів видачі йому організацією з назвою НКРЕКП ліцензії на розподіл саме природнього газу, про що ОСОБА_1 неодноразово наголошував під час судового засідання, відсутні дані в Ліцензійному реєстрі НКРЕКП на сайті НКРЕКП, та відсутності у АТ «Полтавагаз» виписки з цього Ліцензійного реєстру, натомість, АТ «Полтавагаз» надали виписку ЄДРПОУ юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань АТ Оператор ГРС «Полтавагаз» одним із видів економічної діяльності згідно КВЕД 35.22 є розподіл газоподібного палива. Щодо природного газу, газоподібного палива, то АТ Оператор ГРС «Полтавагаз» вводить суд в оману, коли видає бажане за дійсність і стосовно розподілу природного газу. Судом першої інстанції не досліджено, що нормативно-правові акти, якими керується АТ «Полтавагаз» у здійсненні господарської діяльності, зареєстровані в Міністерстві юстиції України та в Єдиному державному реєстрі нормативно-правових актів у відповідності до вимог статті 117 Конституції України та Указу Президента України від 03.10.1992 №493 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади», які є вищими (конституційними) нормами ніж інші нормативно-правові акти, в т.ч. Закони Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Судом першої інстанції не досліджено того факту, що у АТ «Полтавагаз» в межах, м. Хорол, вулиця Берегова, будинок №12 Лубенського р-ну Полтавської області, відсутні газопроводи, які перебувають у нього на законних підставах. Тобто, АТ «Полтавагаз» самовільно користується газовими мережами Лубенського району в межах м. Хорол, які йому не належать. Судом першої інстанції не досліджено також фактів про відсутність реєстрації в МЮ України постанови НКРЕКП про встановлення тарифу на розподіл природного газу для АТ Оператор ГРС «Полтавагаз», що доводить безпідставність «Розрахунку заборгованості» або «Довідки» АТ «Полтавагаз», посилається на п. 6.2. Типового договору розподілу природного газу, на який також посилається АТ «Полтавагаз», де вказано, що тариф, встановлений згідно з пунктом 6.1. цього розділу, є обов'язковим для сторін з дати набрання чинності постановою регулятора щодо його встановлення. Тобто, оскільки постанова НКРЕКП «Про встановлення тарифу на послуги розподілу природного газу для АТ Оператор ГРС «Полтавагаз» не зареєстрована у відповідності до вимог статті 117 Конституції України та Указу Президента України від 03.10.1992 №493 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади», то вона чинності ще не набула, тому тариф, вказаний в ній, не є обов'язковим для ОСОБА_1 . Тобто, тарифу на розподіл газу, встановленого відповідно до законодавства, ще немає. Судом першої інстанції не досліджено факт про відсутність утворення НКРЕКП саме Кабінетом Міністрів України. Адже, чи є належним видавником нормативно-правових актів НКРЕКП, утворений Указом Президента України, який немає конституційних повноважень на утворення державних органів влади, крім дорадчих , консультативних та допоміжних для самого Президента. Немає підстав і для позову, оскільки немає порушеного ОСОБА_1 права АТ «Полтавагаз». АТ «Полтавагаз» з пропозицією сплати послуг по вказаному тарифу не звертався, а ОСОБА_1 з АТ «Полтавагаз» на двосторонній основі не узгоджували запропонований ним інший тариф.
У відзиві на апеляційну скаргу АТ «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз» просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
У судове засідання апеляційного суду 12.05.2025 не з'явився позивач, він належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи шляхом направлення 25.03.2025 судової повістки про виклик до суду у цивільній справі на електронну адресу у порядку ч. 6 ст. 128 ЦПК України (т.2 а.с. 80), яка була доставлена до електронного кабінету 25.03.2025. При цьому, колегія суддів враховує, що електронний варіант ухвали Полтавського апеляційного суду від 11.03.2025 (про призначення справи до апеляційного розгляду на 12.05.2025 о 10-00 год) розміщено в мережі Інтернет за адресою: https://reyestr.court.gov.ua/ та відповідно оприлюднено. Заяв та клопотань про відкладення розгляду справи до суду апеляційної інстанції від позивача не надходило. Згідно ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що згідно з п. 1 Розділу ІІІ Кодексу газорозподільних систем експлуатацію газорозподільних систем здійснюють виключно оператори ГРМ.
Відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг «Про видачу ліцензії на розподіл природного газу АТ «Полтавагаз» від 15.06.2017 №778 (із змінами), АТ «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз» (код ЄДРПОУ 03351912) має ліцензію на право провадження господарської діяльності з розподілу природного газу в межах території, де знаходиться газорозподільна система, що перебуває у власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації АТ «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз» відповідно до додатка.
Згідно з додатком до вказаної вище постанови НКРЕКП від 15.06.2017 №778 до території, де знаходиться газорозподільна система, що перебуває у власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації АТ «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз» належить Полтавська область, в тому числі Хорольський (наразі Лубенський) район.
Отже, АТ «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз» має відповідну ліцензію на право провадження господарської діяльності з розподілу природного газу в межах території Полтавської області та Полтавського району, зокрема, в межах м. Хорола Лубенського району Полтавської області.
Пунктом 1.3. типового договору розподілу природного газу встановлено, що фактом приєднання споживача до умов цього договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір, зокрема надання підписаної споживачем заяви-приєднання за формою, наведеною у додатку 1 (для побутових споживачів) до цього договору, яку в установленому порядку оператор ГРМ направляє споживачу інформаційним листом за формою, наведеною у додатку 3 до цього договору, та/або сплата рахунка оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу (т.1 а.с. 33-37).
Фактом приєднання споживача ОСОБА_1 до умов договору розподілу природного газу, який є договором приєднання є: підписання заяви-приєднання до умов договору розподілу природного газу (для побутового споживача) від 07.04.2016 (т.1 а.с. 13), здійснення періодичної оплати за вказану послугу в період з січня 2020 по червень 2023, що підтверджується карткою абонента ОСОБА_1 , о/р НОМЕР_1 за адресою об'єкта споживання: АДРЕСА_1 (т.1 а.с. 14) та випискою щодо здійснення оплати за період з січня 2021 по січень 2023 (т.1 а.с. 10), карткою обліку споживання газу за період з 01.01.2020 по 31.03.2024 за вказаною адресою (т.1 а.с. 6-9).
У матеріалах справи маються відзив на позов, зустрічна позовна заява та інші заяви відповідача ОСОБА_1 , в яких він підтверджує, що є споживачем природного газу, перебуває у договірних відносинах з Газорозподільчою компанією «Нафтогаз України» та сплачує вартість спожитого природного газу. Вказане не заперечувалося ним і протягом судового розгляду справи під час надання ним усних пояснень. Крім того, до матеріалів справи ОСОБА_1 надано копію договору дарування квартири за адресою: АДРЕСА_1 , від 29.12.2005, посвідченого державним нотаріусом Хорольської державної нотаріальної контори Вовк А.М., відповідно до якого його власниками є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Матеріали справи не містять доказів про звернення відповідача ОСОБА_1 із заявою до оператора ГРМ про припинення розподілу природного газу.
Отже, між позивачем та відповідачем за первісним позовом виникли договірні відносини щодо надання АТ «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз» послуг з розподілу (доставки) природного газу до належного ОСОБА_1 будинку за адресою: АДРЕСА_1 , а останній прийняв ці послуги, користуючись природним газом (тобто прийняв оферту).
З наявного у матеріалах справи витягу з картки абонента ОСОБА_1 , особовий рахунок: НОМЕР_1 , ЕІС-код: 56ХМ26G19003122Н за адресою: АДРЕСА_1 , вбачається, що в останнього наявна заборгованість за оплату послуг з розподілу природного газу у розмірі 4 819,98 грн (т.1 а.с. 14).
На час пред'явлення первісного позову до суду та на час розгляду справи по суті ОСОБА_1 вищевказану заборгованість не погасив, будь-яких заперечень саме щодо розміру заборгованості суду не надав.
Таким чином, судом першої інстанції встановлено, що відповідач ОСОБА_1 приєднався до умов типового договору розподілу природного газу, отримував послуги з розподілу природного газу, проте, обов'язок щодо оплати цих послуг не виконав, оплату належним чином не здійснював, що призвело до виникнення заборгованості у розмірі 4 819,98 грн.
Матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували те, що ОСОБА_1 не є споживачем природного газу, що у спірний період природний газ не постачався до будинку відповідача за первісним позовом або постачався іншим постачальником, з яким відповідач за первісним позовом уклав відповідний договір і послуги якого сплачував, відсутні відомості про звернення останнього до позивача за первісним позовом з заявами про відключення від споживання природного газу.
Відповідач за первісним позовом ОСОБА_1 не надав суду першої інстанції доказів на спростування факту споживання ним природного газу або наявності заборгованості за оплату послуг з розподілу природного газу, чи заявленого позивачем за первісним позовом розміру заборгованості. Натомість, у заявах, наданих ним до справи, він неодноразово вказує, що споживає природний газ та належним чином виконує свої зобов'язання по оплаті цих послуг.
Вказані вище обставини у їх сукупності спростостовують доводи ОСОБА_1 про відсутність між ним та АТ «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз» договірних відносин щодо розподілу природного газу.
Доводи відповідача про те, що ним 24.03.2006 укладено договір з ВАТ «Полтавагаз», за яким він після 01.01.2020 сплачував, в тому числі, і послугу з розподілу природного газу, а в подальшому - ГК «Нафтогаз України», є неспроможними з огляду на те, що у 2015 відповідно до Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» відбулося реформування газової сфери, а саме розмежовано функції розподілу та постачання природного газу населенню.
У зв'язку із цим, для побутових споживачів в зоні обслуговування ПАТ «Полтавагаз» в Полтавській області реалізація природного газу для задоволення потреб населення здійснюється суб'єктом господарювання - гарантованим постачальником газу з 01.07.2015 року, згідно з рішенням НКРЕКП №1734 від 11.06.2015 - ТОВ «Полтавагаз Збут».
26.03.2015 постановою НКРЕКП №929 видано ПАТ «Полтавагаз» ліцензії на право провадження господарської діяльності з розподілу природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ та з постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом на території м. Полтава та Полтавської області (крім міст Кременчук, Лубни, Комсомольськ, Лубенського, Пирятинського, Оржицького, Гребінківського, Гадяцького, Семенівського та Кременчуцького районів Полтавської області та села Радянське Кобеляцького району Полтавської області) в зоні розташування розподільних газопроводів, що перебувають у власності та користуванні ПАТ «Полтавагаз», терміном дії з 07.04.2015 по 06.04.2020, а постановами НКРЕКП від 15.06.2017 №778 така ліцензія видана ПАТ «Полтавагаз» без обмеження строку дії.
Таким чином, позивач за первісним позовом АТ «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз» на підставі ліцензії здійснює повноваження саме щодо розподілу природного газу, а не газопостачання.
Суб'єктом господарювання, що виступає гарантованим постачальником газу для побутових споживачів Полтавської області, тобто забезпечує споживачів ресурсом природного газу, є ТОВ «Полтавагаз Збут».
Постановою НКРЕКП від 07.10.2019 №2080 внесені зміни до Кодексу газорозподільних систем, відповідно до яких з 01.01.2020 запроваджено новий порядок розрахунків за послуги з розподілу природного газу, а саме споживачі повинні сплачувати послуги з розподілу природного газу окремо від вартості спожитого газу.
Таким чином, доводи ОСОБА_1 про те, що кошти за розподіл природного газу він одночасно сплачує разом із оплатою за спожитий природний газ відповідно до показників лічильника, не відповідають нормам чинного законодавства та обставинам, встановленим судом.
Позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_1 не було надано суду доказів, які б підтверджували, що він звертався до АТ «Полтавагаз» із заявою про відмову від присвоєння йому персоніфікованого ЕІС-кода та присвоєння кода точці комерційного обліку споживача, окрім того, споживач використовує присвоєний йому ідентифікаційний номер.
Доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 має право здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера та про відмову від ЕІС-коду та будь-яких інших буквено-цифрових, штрих-кодових, QR-кодових ідентифікаторів останнім суду не надавалось.
Щодо присвоєння ОСОБА_1 особового рахунку № НОМЕР_1 , то він присвоюється саме об'єкту газорозподільних систем, а не споживачам. Номер даного рахунку не змінюється у разі зміни власника об'єкта споживання природного газу, тобто не має прив'язки до конкретної фізичної особи - споживача. Дані рахунки використовуються виключно для зручності ведення обліку та оперативності надання послуг оператором ГРМ та не є конфіденційною інформацією конкретного споживача.
Враховуючи вищевказане у сукупності, суд першої інстанції визнав за необхідне відмовити у повному обсязі у задоволенні зустрічної позовної вимоги ОСОБА_1 щодо заборони позивачу використовувати дані оператора ГК «Нафтогаз України» для здійснення йому нарахувань за розподіл природного газу, зокрема ЕІС-коду, оскільки вказане не порушує законних прав останнього та захисту чи відновленню не підлягає.
Суд першої інстанції визнав за необхідне окремо зазначити, що під час судового розгляду встановлено, що відповідно до договору дарування квартири за адресою: АДРЕСА_1 , від 29.12.2005, посвідченого державним нотаріусом Хорольської державної нотаріальної контори Вовк А.М., його співвласниками є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , які володіють нею на праві спільної часткової власності - по 1/2 частині кожен (т.1 а.с. 209-211).
Позов АТ «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз» про стягнення заборгованості за надані послуги із розподілу природного газу заявлено до ОСОБА_1 , що, як вбачається із матеріалів справи, мотивоване підписанням ним заяви-приєднання до умов договору розподілу природного газу (для побутового споживача) від 07.04.2016 та здійсненням останнім неодноразової оплати за вказану послугу. Інформації про іншого співвласника квартири за вказаною адресою позивачем до матеріалів позовної заяви та у подальшому під час розгляду справи по суті суду подано не було. Вона була надана відповідачем на вимогу суду під час судового розгляду.
У зв'язку із її отриманням стороною позивача не було заявлено клопотання про залучення в якості співвідповідача у справі іншого співвласника квартири - ОСОБА_2 .
Судом першої інстанції під час розгляду справи було встановлено, що ОСОБА_1 є належним відповідачем, так як він є співвласником квартири, про стягнення заборгованості із сплати за послугу з розподілу природного газу до якої позивач АТ «ОГС «Полтавагаз» звернувся із позовом. Оскільки позивачем за первісним позовом не було заявлено клопотання про залучення співвідповідача, що є прерогативою останнього, суд позбавлений можливості самостійно здійснювати таке залучення, а отже, у зв'язку із висновком про задоволення позовних вимог за первісним позовом, вважає за необхідне роз'яснити відповідачу за цим позовом ОСОБА_1 право на звернення до співвласниці квартири ОСОБА_2 із вимогою (в порядку регресу) як солідарного боржника про відшкодування стягнутої заборгованості у рівній частці відповідно до ст. 544 ЦК України.
Норми права, які застосував суд першої інстанції при вирішенні спору.
Відповідно до статтей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частин 1, 2 статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов'язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася. Сторона, яка приєдналася, має довести, що вона, виходячи зі своїх інтересів, не прийняла б цих умов за наявності у неї можливості брати участь у визначенні умов договору.
Згідно з п. 4 гл. 1 розд. І Кодексу газорозподільних систем договір розподілу природного газу правочин, укладений між оператором газорозподільної системи та споживачем (у тому числі побутовим споживачем) відповідно до вимог цього Кодексу, згідно з яким оператор газорозподільної системи забезпечує цілодобовий доступ об'єкта споживача до газорозподільної системи для можливості розподілу природного газу.
Відповідно до ст. 40 Закону України «Про ринок природного газу» розподіл природного газу здійснюється на підставі та умовах договору розподілу природного газу в порядку, передбаченому кодексом газорозподільних систем та іншими нормативно-правовими актами. Типовий договір розподілу природного газу затверджується Регулятором. Договір розподілу природного газу є публічним.
Відповідно до п. 7 гл. 3 розд. VI Кодексу газорозподільних систем фактом приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір розподілу природного газу, зокрема повернення підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка Оператора ГРМ та/або документально підтверджене споживання природного газу.
Згідно з п. 4 глави 3 розділу VI Кодексу газорозподільних систем договір розподілу природного газу між Оператором ГРМ та споживачем укладається шляхом підписання заяви-приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу, що відповідає Типовому договору розподілу природного газу, розміщеному на офіційному вебсайті Регулятора та Оператора ГРМ та/або в друкованих виданнях, що публікуються на території його ліцензованої діяльності з розподілу газу, і не потребує двостороннього підписання сторонами письмової форми договору.
Відповідно до п. 5 глави 3 розділу VI Кодексу газорозподільних систем, у разі незгоди споживача приєднуватися до умов договору розподілу природного газу споживач не має права використовувати природний газ із ГРМ та має подати до Оператора ГРМ письмову заяву про припинення розподілу природного газу на його об'єкт.
Отже, для приєднання до умов договору розподілу природного газу та фактичного укладення договору споживачу необов'язково мати підписану заяву-приєднання, а достатньо здійснити одну із передбачених законодавством дій, а саме: сплатити за послуги Оператора ГРМ; мати документально підтверджене споживання природного газу.
Про наявність обов'язку споживача оплатити житлово-комунальні послуги, якщо він фактично користувався ними, навіть при відсутності підписаного договору про надання таких послуг, неодноразово висловлювався Верховний Суд, зокрема у постановах від 26.09.2018 у справі №750/12850/16-ц, від 06.11.2019 у справі №642/2858/16, від 07.07.2020 у справі №712/8916/17.
Згідно зі статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг належать, зокрема, комунальні послуги у вигляді послуг з постачання та розподілу природного газу.
Пунктом 5 частини 2 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону України «Про ринок природного газу» за договором розподілу природного газу оператор газорозподільної системи зобов'язується забезпечити замовнику послуги розподілу природного газу на період та умовах, визначених договором розподілу природного газу, а замовник зобов'язується сплатити оператору газорозподільної системи вартість послуг розподілу природного газу.
Згідно з пунктами 1, 2 глави 4 розділу VІ Кодексу газорозподільних систем з метою уніфікації та однозначної ідентифікації споживачів, у тому числі побутових споживачів, та за необхідності їх точок комерційного обліку, а також для забезпечення спрощення процедури зміни постачальника природного газу та електронного обміну даними між суб'єктами ринку природного газу використовується система кодування, рекомендована Європейською мережею операторів газотранспортних систем.
Визначення персоніфікованого ЕІС-коду для кожного суб'єкта ринку природного газу, у тому числі для споживачів, підключених до газорозподільних систем, здійснюється у порядку, встановленому Кодексом ГТС.
Постановою НКРЕКП від 11.08.2016 №1418 пункт 3 глави 4 розділу VІ Кодексу газорозподільних систем доповнено новим абзацом, згідно з яким у разі якщо за релігійними переконаннями споживач заперечує проти присвоєння йому персоніфікованого ЕІС-коду як суб'єкту ринку природного газу, що підтверджується заявою про відмову, зазначений ЕІС-код присвоюється оператором ГРМ точці комерційного обліку споживача.
Згідно положень пункту 5 глави 1 розділу І Кодексу ГТС, ЕІС-код - код енергетичної ідентифікації суб'єкта ринку природного газу та/або точки комерційного обліку, визначений за правилами Європейської мережі операторів газотранспортних систем (ЕОТВОО), з метою уніфікації та однозначної ідентифікації суб'єктів ринку природного газу та точок комерційного обліку, розміщених на об'єктах газової інфраструктури, у тому числі для участі у регіональних (міжнародних) газових ринках, та для забезпечення спрощення процедур зміни постачальників природного газу та електронного обміну даними між суб'єктами ринку природного газу.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про ринок природного газу» державне регулювання ринку природного газу здійснює регулятор у межах повноважень, визначених цим Законом та іншими актами законодавства.
Згідно з п. 32 ч. 1 ст. 1 Закону регулятор - Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
Частиною 3 статті 4 Закону визначено, що до компетенції регулятора на ринку природного газу належать, зокрема, затвердження правил постачання природного газу та кодексу газорозподільних систем.
27.11.2015 набрали чинності Правила постачання природного газу, затверджені постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2496 та затверджені в Міністерстві юстиції України 09.11.2015 за №1382/27827, а також Кодекс газорозподільних систем, затверджених постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2494, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за № 1379/27824.
На виконання вимог статтей 12, 40 Закону НКРЕКП було затверджено типовий договір постачання природного газу побутовим споживачам (постанова НКРЕКП від 30.09.2015 №2500, зареєстрована у Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за №1384/27829).
Пунктом 1 розділу ІІІ Правил визначено, що підставами для постачання природного газу побутовому споживачу є наявність у побутового споживача договору розподілу природного газу, укладеного оператором ГРМ, до газорозподільної системи якого підключений об'єкт споживача, та присвоєння споживачу оператором ГРМ персонального ЕІС-коду як суб'єкту ринку природного газу.
Відповідно до положень п. 2 розд. ІІІ Правил постачання природного газу побутовому споживачу здійснюється на підставі договору, що укладається між ним та постачальником на умовах типового договору постачання природного газу побутовим споживачам, затвердженого регулятором, які є однаковими для всіх побутових споживачів України.
Пунктом 2 глави 4 розділу VI Кодексу ГРМ встановлено, що визначення персоніфікованого ЕІС-коду для кожного суб'єкта ринку природного газу, у тому числі для споживачів, підключення до газорозподільних систем, здійснюється у порядку, встановленому Кодексом газорозподільної системи, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2493.
Згідно з положеннями п. 5 гл. 1 розд. І Кодексу газотранспортної системи, EIC-код - код енергетичної ідентифікації суб'єкта ринку природного газу та/або точки комерційного обліку, визначений за правилами Європейської мережі операторів газотранспортних систем (ENTSOG), з метою уніфікації та однозначної ідентифікації суб'єктів ринку природного газу та точок комерційного обліку, розміщених на об'єктах газової інфраструктури, у тому числі для участі у регіональних (міжнародних) газових ринках, та для забезпечення спрощення процедури зміни постачальників природного газу та електронного обміну даними між суб'єктами ринку природного газу.
Код містить комбінацію цифр і букв, за аналогією з особовим рахунком, які дозволяють ідентифікувати регіон, де обслуговується суб'єкт, та підприємства, які надають послуги з транспортування, розподілу та постачання газу на конкретне приміщення. Він потрібен для уніфікації та прискорення обміну даними між газовими компаніями щодо споживання газу по окремому об'єкту. Відмова споживача від кодування дає газорозподільній компанії законні підстави відключити газ.
Пунктом 4 глави 2 розподілу IV Кодексу ГТС визначено, що оператор газотранспортної системи відповідає за організацію правильного та коректного розподілу ЕІС-кодів суб'єкта ринку природного газу України.
За заявою оператора газорозподільної системи оператор газотранспортної системи протягом двох робочих днів з моменту надання заяви відповідно до вимог цієї глави присвоює кожному оператору газорозподільної системи унікальний ЕІС-код і код групи (позиції з 04 по 05 ЕІС-кодів).
Оператор газорозподільної системи присвоює ЕІС-коди всім споживачам, що приєднані до газорозподільної системи відповідно до оператора та відповідних ЕІС-кодів їх точок комерційного обліку (за необхідності). Оператор газорозподільної системи після присвоєння ЕІС-кодів споживачам, що приєднані до газорозподільної системи відповідно оператора та відповідних ЕІС-кодів їх точок комерційного обліку (за необхідності), передає їх оператору газотранспортної системи протягом 5 робочих днів з моменту присвоєння за формою оператора газотранспортної системи.
Згідно з п. 2 Постанови НКРЕКП від 30.09.2015 №2494 «Про затвердження Кодексу газорозподільних систем» - операторам газорозподільних систем необхідно отримати персональні ЕІС-коди (EnergyIdentificationCode) як суб'єктам ринку природного газу протягом десяти днів з дня набрання чинності цією постановою шляхом звернення до оператора газотранспортної системи, а також присвоїти в місячний строк з дня отримання персонального ЕІС-коду всім споживачам (у тому числі побутовим),підключенням до газорозподільних систем, персональних ЕІС-кодів та передати їх оператору газотранспортної системи.
Тобто, необхідність наявності у побутового споживача присвоєного Оператором ГРМ персонального ЕІС - коду як суб'єкта ринку природного газу, є однією з підстав для постачання природного газу побутовому споживачу.
Відповідно до Правил постачання природного газу підставою для постачання природного газу споживача є наявність у споживача, об'єкт якого підключений до газорозподільної системи, договору розподілу природного газу, укладеного в установленому порядку між споживачем та оператором ГРМ, та присвоєння споживачу оператором ГРМ персонального ЕІС-коду як суб'єкту ринку природного разу.
У випадку відмови побутових споживачів природного газу від присвоєння їм персоніфікованих ЕІС-кодів, оператором ГРМ має бути здійснено присвоєння ЕІС-коду окремій точці комерційного обліку споживача (об'єкту побутового споживача).
Кодексом ГРМ (гл. 4 розділ VI) визначено, що у разі якщо за релігійних переконань споживач заперечує проти присвоєння йому персоніфікованого ЕІС-коду як суб'єкту ринку природного газу, що підтверджується заявою про відмову, зазначений ЕІС-код присвоюється оператором ГРМ точці комерційного обліку споживача.
Тобто, законодавством чітко визначено з яких підстав (за релігійними переконаннями споживача) та в якому порядку (за заявою про відмову) ЕІС-код присвоюється точці комерційного обліку, а не споживачу.
Відповідно до частини першої статті 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з п. 2.5 ч. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Згідно зі статтею 360 ЦК України передбачено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього (частини четверта статті 544 ЦК України).
Аналіз наведених норм права дає підстави зробити висновок, що кожен співвласник зобов'язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна. Співвласник, який виконав солідарний обов'язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, має право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування (право зворотної вимоги/регрес).
Якщо хтось із співвласників відмовляється брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутись до суду з позовом про примусове стягнення з співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети.
Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).
Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв'язку з позовною вимогою, яка пред'являється до нього.
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтування позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (Висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.01.2022 у справі №234/11607/20 (провадження №61-15126св21), зазначено, що при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31.05.2023 у справі №707/2462/17 (провадження №61-252св23) зазначено, що у разі пред'явлення позову не до всіх належних відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов'язується вирішити справу за тим позовом, що пред'явлений, і щодо тих відповідачів, які зазначені в ньому. Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно зі специфікою спірних правовідносин), суд повинен відмовляти у задоволенні позову. Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Разом з тим установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи. […]
Відмова у позові лише через не вирішення судом клопотання позивача про залучення до участі у справі співвідповідачів чи заміну неналежного відповідача буде суперечити, зокрема принципам змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства, оскільки в такому випадку позивач отримує негативне для себе рішення не через власні дії (недоведеність позовних вимог, невчинення процесуальних дій, тощо) і не через дії відповідача (надання доказів, які доводять необґрунтованість позовних вимог, тощо), а фактично через дії (бездіяльність) суду».
Апеляційний суд у складі колегії суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Предметом первісного позову є стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз» заборгованості за надані послуги з розподілу природного газу у розмірі 4 819,98 грн.
Предметом зустрічного позову є: - визнання безпідставним та скасування боргу за розподіл природного газу; - заборона позивачу використовувати дані оператора ТОВ «Нафтогаз України» для здійснення нарахувань за розподіл природного газу відповідачу; зобов'язання позивача відшкодувати відповідачу завдані матеріальні та моральні збитки, витрати на підготовку відзиву та зустрічної позовної заяви.
Предметом апеляційного перегляду, виходячи з доводів апеляційної скарги, є законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в частині задоволення первісного позову АТ «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за надані послуги з розподілу природного газу за період з січня 2023 по березень 2024 включно у розмірі 4 819,98 грн.
Розглядаючи спір за первісним позовом, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Так, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з положеннями статей 626-629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Спір у справі виник у правовідносинах з розподілу природного газу на основі типового договору, передбаченого додатком Кодексу ГРС.
При цьому, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено, що між сторонами укладено договір розподілу природного газу у порядку приєднання ОСОБА_1 до Типового договору, встановленого у додатку до Кодексу ГРС.
Відповідно до пункту 2.3. розділу II Типового договору, при вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов'язуються керуватися Законом України «Про ринок природного газу» та Кодексом газорозподільних систем.
Відповідно до п. 2 Глави 1 Розділу І Кодексу ГРС, цей Кодекс визначає взаємовідносини оператора газорозподільних систем із суб'єктами ринку природного газу, а також визначає правові, технічні, організаційні та економічні засади функціонування газорозподільних систем, зокрема умови забезпечення комерційного, у тому числі приладового обліку природного газу в газорозподільній системі та визначення його об'ємів і обсягів передачі до/з газорозподільної системи, у тому числі в розрізі суб'єктів ринку природного газу.
Згідно із п.п.1, 2 Глави 1 Розділу VI Кодексу ГРС передбачено, що суб'єкти ринку природного газу (у тому числі споживачі), які в установленому законодавством порядку підключені до газорозподільних систем, мають право на отримання/передачу природного газу зазначеними газорозподільними системами за умови дотримання ними вимог цього Кодексу та укладення договору розподілу природного газу. Доступ споживачів, у тому числі побутових споживачів, до ГРМ для споживання природного газу надається за умови та на підставі укладеного між споживачем та Оператором ГРМ (до ГРМ якого підключений об'єкт споживача) договору розподілу природного газу, що укладається за формою Типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30.09.2015 №2498 (далі - типовий договір розподілу природного газу), в порядку, визначеному цим розділом.
Відповідно до п.п.1, 3-5, 7 Глави 3 Розділу VI Кодексу ГРС, договір розподілу природного газу має бути укладений Оператором ГРМ з усіма споживачами, у тому числі побутовими споживачами, об'єкти яких в установленому порядку підключені до/через ГРМ, що на законних підставах перебуває у власності чи користуванні Оператора ГРМ. Споживачі, у тому числі побутові споживачі, для здійснення ними санкціонованого відбору природного газу з ГРМ та можливості забезпечення постачання їм природного газу їх постачальниками зобов'язані укласти договір розподілу природного газу з Оператором ГРМ, до газорозподільної системи якого в установленому законодавством порядку підключений їх об'єкт. Здійснення відбору (споживання) природного газу споживачем за відсутності укладеного договору розподілу природного газу не допускається. Договір розподілу природного газу є публічним та укладається з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 ЦК України за формою Типового договору розподілу природного газу. Оператор ГРМ зобов'язаний на головній сторінці свого веб-сайту, а також в друкованих виданнях, що публікуються на території його ліцензованої діяльності, та власних центрах обслуговування споживачів розмістити редакцію договору розподілу природного газу та роз'яснення щодо укладення та приєднання споживача до договору розподілу природного газу. Договір розподілу природного газу між Оператором ГРМ та споживачем укладається шляхом підписання заяви-приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу, що відповідає Типовому договору розподілу природного газу, розміщеному на офіційному веб-сайті Регулятора та Оператора ГРМ та/або в друкованих виданнях, що публікуються на території його ліцензованої діяльності з розподілу газу, і не потребує двостороннього підписання сторонами письмової форми договору. На письмову вимогу споживача Оператор ГРМ зобов'язаний протягом десяти робочих днів.
Згідно умов укладеного сторонами Типового договору, облік (у тому числі приладовий) природного газу, що передається Оператором ГРМ та споживається Споживачем на межі балансової належності об'єкта Споживача, здійснюється відповідно до вимог Кодексу газорозподільних систем (пункт 5.1.) Пунктом 5.2. передбачено, що визначення об'єму розподілу та споживання природного газу по Споживачу здійснюється на межі балансової належності між Оператором ГРМ та Споживачем на підставі даних комерційного вузла обліку (лічильника газу), визначеного в заяві-приєднанні, та з урахуванням регламентних процедур, передбачених Кодексом газорозподільних систем та цим Договором. Якщо комерційний вузол обліку встановлений не на межі балансової належності сторін (точка вимірювання не збігається з точкою комерційного обліку), фактичний об'єм природного газу визначається з урахуванням втрат та витрат природного газу між точкою вимірювання і межею балансової належності сторін шляхом їх додавання/віднімання до/від об'єму природного газу, визначеного комерційним вузлом обліку в точці вимірювання, відповідно до вимог Кодексу газорозподільних систем. Для визначення об'єму розподілу та споживання природного газу беруться дані комерційного вузла обліку Оператора ГРМ. У разі відсутності комерційного вузла обліку в Оператора ГРМ беруться дані комерційного вузла обліку Споживача.
Відповідно до пунктів 5.3., 5.4. договору, за розрахункову одиницю розподіленого та спожитого природного газу береться один кубічний метр (м куб.) природного газу, приведений до стандартних умов, визначених в Кодексі газорозподільних систем. Порядок визначення об'єму розподіленого Споживачу і спожитого ним природного газу та надання звітності щодо спожитих об'ємів газу за розрахунковий період визначається відповідно до вимог Кодексу газорозподільних систем та з урахуванням вимог цього Договору.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що відповідно до положень Глави 6 Розділу VІ кодексу ГРС, розрахунки споживача за послугу розподілу природного газу, що надається Оператором ГРМ за договором розподілу природного газу, здійснюються, виходячи з величини річної замовленої потужності об'єкта (об'єктів) споживача, та оплачуються споживачем рівномірними частками протягом календарного року. Місячна вартість послуги розподілу природного газу визначається як добуток 1/12 річної замовленої потужності об'єкта (об'єктів) споживача на тариф, встановлений Регулятором для відповідного Оператора ГРМ із розрахунку місячної вартості одного кубічного метра замовленої потужності.
Річна замовлена потужність (за замовчуванням) об'єкта (об'єктів) споживача на розрахунковий календарний рік визначається Оператором ГРМ, виходячи з фактичного обсягу споживання природного газу цим об'єктом за газовий рік, що передував розрахунковому календарному року, який визначається відповідно до вимог цього Кодексу, крім випадків, передбачених цією главою (пункт 2 Глави 6 Розділу VI Кодексу ГРС).
3 01.01.2021 річна замовлена потужність об'єкта (об'єктів) споживача на розрахунковий календарний рік визначається Оператором ГРМ, виходячи з фактичного обсягу споживання природного газу цим об'єктом за газовий рік, що передував розрахунковому календарному року, який визначається відповідно до вимог цього Кодексу (абзац 4 пункту 2 Глави 6 Розділу VI Кодексу ГРС).
Постановою НКРЕКП від 06.03.2020 №580 встановлено мінімальні обсяги річної замовленої потужності на розрахунковий календарний рік для споживачів природного газу, які мають фактичний період споживання природного газу менший ніж дев'ять місяців, а також для споживачів, які не споживали природний газ протягом усього попереднього газового року.
Замовлена потужність споживача на розрахунковий календарний рік визначається виходячи з фактичного обсягу споживання за газовий рік, що передував розрахунковому календарному року, але не може бути меншою за: 39 куб. м - для об'єкта побутового споживача, на якому природний газ використовується тільки для приготування їжі; 126 куб. м - для об'єкта побутового споживача, на якому природний газ використовується для підігріву води та приготування їжі; 314 куб.м - для об'єкта побутового споживача, на якому природний газ використовується комплексно, у тому числі для опалення, або об'єкта споживача, що не є побутовим.
Крім того колегія суддів враховує, що пунктом 3 Глави 3 Розділу І Кодексу ГРС передбачено, що для забезпечення цілодобового доступу до газорозподільної системи та можливості розподілу (переміщення) належного споживачу (суміжному суб'єкту ринку природного газу) природного газу ГРМ обов'язковою умовою є наявність фізичного підключення об'єкта споживача (суміжного суб'єкта ринку природного газу) до ГРМ.
Пунктом 2 Глави 5 Розділу VI Кодексу ГРС визначено, що фактичний розподіл природного газу для потреб споживача здійснюється Оператором ГРМ у загальному потоці природного газу від точок його надходження в ГРМ до пунктів призначення споживача.
Відповідно до абзацу 1 пункту 9 Глави 6 Розділу VI Кодексу ГРС припинення або обмеження розподілу (споживання) природного газу не звільняє споживача від зобов'язання оплати вартості послуг за договором розподілу природного газу, крім випадків, передбачених цим пунктом, у тому числі розірвання цього договору або внесення змін до заяви-приєднання, що є додатком до договору розподілу природного газу, та вилучення об'єкта споживача.
Колегія суддів зазначає, що послуга з розподілу природного газу не складається лише з фактичного переміщення природного газу розподільчою системою трубопроводів, а включає також цілодобове надання фактичного доступу замовленої потужності об'єктів споживача до газорозподільної системи, буквально означає наявність технічної можливості у будь-який необхідний споживачу час скористатись можливістю розпочати газоспоживання.
Щодо комплексного застосування норм абзацу 1 пункту 9 Глави 6 та абзаців 1, 2 пункту 4, абзацу 1 пункту 5 Глави 7 Розділу VI Кодексу ГРС, Верховним Судом у постанові №914/3254/21 від 27.09.2022 сформульовано такий правовий висновок: припинення або обмеження розподілу (споживання) природного газу за наявності фізичного підключення об'єкта споживача до газорозподільної мережі, тобто в період, коли не відбувалося механічного від'єднання об'єкта споживача від цієї мережі та вилучення такого об'єкта, а заява про остаточне припинення користування природним газом і розірвання договору споживачем не подавалася, не звільняє споживача від договірного зобов'язання оплати вартості послуг з розподілу природного газу за вказаний період, оскільки саме механічне від'єднання газових мереж споживача від газорозподільної системи виключає можливість цілодобового доступу споживача до газорозподільної системи і розподілу (переміщення) належного споживачу (його постачальнику) природного газу газорозподільною системою з метою його фізичної доставки до межі балансової належності об'єкта споживача.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що АТ «Полтавагаз» дотримано порядок, передбачений Кодексом ГРС, розрахунків за послугу розподілу природного газу, враховуючи наявність укладеного між сторонами Типового договору розподілу природного газу, який не припинено, а також на те, що споживачем ні заява про остаточне припинення користування природним газом, ні уточнені заявки на величину річної замовленої потужності не подавалася.
Доводи апеляційної скарги про те, що АТ «Полтавагаз» не було надано доказів публікації у Всеукраїнській громадсько-політичній газеті «Голос України» від 30.10.2015 Типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2498, а також доказів надання пропозиції ОСОБА_1 укласти з ним договір розподілу природного газу, то ці доводи спростовуються матеріами справи, оскільки у матеріалах справи наявна копія заяви-приєднання до умов договору розподілу природного газу (для побутового споживача) від 07.04.2016 (т.1 а.с. 13).
Доводи апеляційної скарги про те, що рішення Регулятора про встановлення тарифів на послуги розподілу газу для позивача зачіпають права, свободи та законні інтереси громадян, в т.ч. і відповідача, і відсутність їх реєстрації в порядку, встановленому законом, є порушенням прав громадян, оскільки вони не зареєстровані у встановленому діючим законодавством порядку, то ці доводи є хибними та необгрунтованими з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, з якими погоджується колегія суддів.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не надано суду документів (ліцензії) відносно того, що позивач є Оператором ГРМ, то ці доводи не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 18.02.2021 відносно Акціонерного Товариства «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз», в якій зазначено види економічної діяльності, в т.ч. розподілення газоподібного палива через місцеві (локальні) трубопроводи (основний) (т.1 а.с. 31-32).
Доводи апеляційної скарги з посиланням на рішення Конституційного суду України від 13.06.2019 у справі №5-р/2019 щодо НКРЕКП, то такі доводи на правильність висновків суду першої інстанції не впливають, оскільки не спростовують наявність волевиявлення ОСОБА_1 на укладення публічного договору приєднання та не спростовують факт споживання таких послуг.
Доводи апеляційної скарги щодо упередженості та необ'єктивності суду при ухваленні оскаржуваного рішення, то ці доводи є безпідставними, оскільки доказів на підтвердження відповідачем суду апеляційної інстанції не надано, як і не доведено, що підприємницька діяльність АТ «Полтавагаз» є нечесною, а його поведінка - агресивною. Такі доводи апеляційної скарги є загальним цитуванням вимог Закону України «Про захист прав споживачів» без зазначення, які саме права позивача порушені та у чому це полягає.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не надано на підтвердження вказаних дій документів, які б підтверджували наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлювали б розмір заборгованості відповідача, то ці доводи спростовуються карткою абонента ОСОБА_1 , особовий рахунок НОМЕР_1 , код ЕІС 56ХМ26G19003122Н за адресою: АДРЕСА_1 , в якому вказано помісячно нарахована плата, сплата частково заборгованості у вище вказаний період та загальна сума заборгованості (т.1 а.с. 10).
З рахуванням викладеного, колегія суддів зазначає, що, оскільки остаточного припинення користування природним газом (фізичного від'єднання об'єкта споживача від мережі позивача та вилучення такого об'єкта) і розірвання спірного договору не відбулося, тобто договір на час виникнення спірних правовідносин був чинним, відтак, зобов'язання ОСОБА_1 за таким договором не припинилися, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість заявленої вимоги за про стягнення заборгованості.
Інші доводи апеляційної скарги також не заслуговують на увагу та не дають підстав для скасування судового рішення, оскільки наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки усім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
З врахуванням викладеного, доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до незгоди відповідача з висновками суду. При цьому, докази та обставини, на які посилається відповідач у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов'язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об'єктивну оцінку наявним у справі доказам, як кожному окремо, так і у їх сукупності та взаємозв'язку, та з урахуванням доведеності позовних вимог АТ ОГС «Полтавагаз» обґрунтовано задоволено вимоги останнього.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
З огляду на те, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним по справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, апеляційний суд у складі колегії суддів не вбачає.
Відповідно до ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 367 ч.1, 2, 368 ч. 1, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381 - 384 України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 11 листопада 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 12 травня 2025 року.
СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов