Єдиний унікальний номер 725/1184/25
Номер провадження 2/725/325/25
13.05.2025 Чернівецький районний суд міста Чернівців в складі: головуючого судді Іщенко І. В., за участю секретаря судового засідання: Берекеля О.В., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на дитину та стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, -
Позивач звернулася в суд з даним позовом, в якому вказує, що у неї із відповідачем шлюб розірвано. Від шлюбу мають двох дітей: сина та доньку. Звертає увагу суду на те, що Першотравневим районним судом було ухвалено судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 аліменти на двох дітей. Вказує, що здійснила додаткові витрати одноособово за двох дітей у розмірі 122 600грн. Отже, вважає, що половина даних витрат підлягає стягненню з відповідача, а саме у розмірі 61 300,00грн. Зауважує, що звертається з даною вимогою, а саме додаткові витрати на утримання малолітньої дитини, понесених у зв'язку із проведенням реабілітації, оскільки такі є необхідними для дитини інваліда.
Щодо стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів за прострочення сплати суми аліментів, то відповідно до її розрахунків заборгованості зі сплати аліментів станом на 27.01.2025 року у відповідача сукупний розмір заборгованості становить 89 377,54грн. Стверджує, що сума пені обмежена законом і не може перевищувати 100% відсотків заборгованості, отже стягненню з відповідача підлягає сума пені в розмірі 89 377,54грн.
Відповідач, скостився своїм правом, та його представник надав відзив на позовну заяву, в якій просив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення додаткових витрат на дитину та стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, та витрат на правничу допомогу відмовити повністю.
Дослідивши матеріали справи, з урахуванням меж заявлених позовних вимог, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 04.12.2020 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано /а.с.11/.
У шлюбі у сторін народилися діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 /а.с.12/.
29.07.2021 року Першотравневим районним судом м. Чернівці було видано судовий наказ про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання дітей аліменти у розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку (доходів) але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи із 09.07.2021 року і до досягнення старшою дитиною повноліття /а.с.14/. Отже, з відповідача на користь позивача стягуються аліменти на утримання дітей в розмірі частини всіх видів заробітку до їх повноліття.
У відповідності до ст.180 СК України батьки зобов'язані утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.
Згідно ст. 141 СК України мати та батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, а розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до ст. 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом, тощо). Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.
Виходячи з аналізу ст.185 СК України додаткові витрати присуджуються на дитину за наявності в одного з батьків, з яким проживає дитина, додаткових витрат, викликаних особливими обставинами, зокрема необхідністю в розвитку дитини за наявності в неї здібностей, талантів, у зв'язку з її хронічною хворобою, лікуванням, каліцтвом, тощо. Наявність таких витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про стягнення додаткових витрат. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини. Розмір таких витрат повинен визначатися залежно від передбачуваних або фактично понесених витрат. Тобто розмір додаткових витрат на дитину повинен обґрунтовуватись відповідними документами.
Позивач в обґрунтування позову посилається на те, що для лікування дочки, яка вже є повнолітньою, а також продукти харчування, навчання сина у приватній гімназії «Надія».
Наявність таких додаткових витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про їх стягнення. Розмір додаткових витрат на дитину повинен обґрунтовуватись відповідними документами (наприклад, витрати на спеціальний медичний догляд довідкою медичного закладу про вартість медичних послуг; витрати на лікування, на санаторно-курортне лікування виписками з історії хвороби дитини, рецептами лікарів, довідками, чеками, рахунками, проїзними документами тощо).
Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази придбання таких ліків саме позивачем та за призначенням лікаря для лікування дочки (в позові обґрунтовано саме відносно дочки), а тому відсутні підстави для стягнення їх вартості з відповідача.
Однак, твердження позивачки, що «звертаючись із даним позовом позивачка просить про стягнення з відповідача половини додаткових витрат на утримання малолітньої дитини, понесених у зв'язку із проведенням реабілітації, оскільки такі є необхідними для дитини інваліда» не відповідають дійсності, оскільки син ОСОБА_4 не має інвалідності, встановленої у визначеному законом порядку, та ніяких доказів про це позивачка суду не надала.
Отже, в матеріалах справи відсутні докази того, що дитина має інвалідність, хворобу, потребує лікування, та/або для лікування дитини призначалися якісь ліки, проводилась реабілітація, як і немає доказів того, що дитина страждає на будь яку хворобу, або тяжку хворобу, яку може бути віднесено до особливої обставини в значенні ст. 185 СК України.
Що стосується стягнення з відповідача вартості продуктів харчування, то такі вимоги не підлягають до задоволення з огляду на те, що такі витрати не викликані особливими обставинами, а саме лікуванням дитини і можуть покриватися за рахунок аліментів, які сплачує відповідач позивачу, а статтею 185 СК України не передбачено обов'язку батька брати участь у додаткових витратах для нормального загального розвитку дитини.
Щодо додаткових витрат, які стосуються навчання дитини, а саме оплати освітніх послуг за навчання сина ОСОБА_5 в приватному навчальному закладі гімназія «Надія».
Статтею 53 Конституції України встановлено, що держава забезпечує доступність і безоплатність повної загальної середньої освіти в державних і комунальних навчальних закладах. Тому вважаю, що здобуття дитиною середньої освіти у будьякому державному навчальному закладі зможе забезпечити дитині належні умови та належний рівень знань. Більше того, СК України визначає необхідність домовленості між батьками про такі витрати. Виховання дітей передбачає спільне забезпечення батьками їх інтересів та розвитку, одночасно батьки між собою повинні обумовлювати та узгоджувати не обов'язкові та відворотні витрати, а також обговорювати та погоджувати додаткові витрати, які не викликані особливими обставинами і можуть в майбутньому призвести до виникнення спору.
Відповідач у своєму відзиві стверджує, що відносно влаштування сина на навчання в приватний навчальний заклад гімназію «Надія» позивачка прийняла таке рішення самостійно, без погодження із ним, ані усної, ані письмової згоди ОСОБА_1 не отримувала.
У постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 201/15248/16 (провадження № 61-4862св18) зазначено, що дитина навчається в приватній школі за бажанням матері, що не є крайньою необхідністю чи особливими обставинами в розумінні положень статті 185 СК України. В такому випадку, такий тягар витрат на покриття навчання в приватному закладі повинен залишитися понесеним тим з батьків, хто самостійно прийняв таке рішення і не довів, що ці витрати викликані особливими обставинами та можуть бути відшкодовані згідно із законом іншим з батьків. Аналогічну позицію викладено в постанові КЦС ВС від 26 серпня 2020 року у справі № 336/1488/19 відповідно до якої, позивач не довела існування особливих обставин, які зумовили б необхідність платного навчання дитини при наявності можливості проходження навчання у державних закладах освіти, не навела мотивів вибору освітнього закладу, що, зокрема, залежить від матеріальних можливостей та бажання батьків, а також погодження такого вибору з батьком дитини, а отже такі витрати не є додатковими витратами, які зумовлені особливими обставинами в розумінні ст. 185 СК України.
Окрім того, суд вважає, що вказані витрати не підлягають відшкодуванню, так як позивачкою не надано суду доказів того, що відвідування дитиною цього закладу викликані особливими обставинами, а також навчання пов'язане із певним розвитком особливих здібностей дитини. Такий висновок зроблений у постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1489цс17, постанові ВС від 10 січня 2019 року № 369/11745/16, провадження № 61-34801св18.
Щодо вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів в сумі 89 377,54 грн.
На виконання вищевказаного судового наказану, за період з 29.07.2021 року по 12.12.2022 року, ОСОБА_2 сплачено аліменти в розмірі 54 727,05 грн. В подальшому на розрахунковий рахунок отримувача ОСОБА_1 щомісячно сплачувалися аліменти /а.с.71-92/.
Отже, судом встановлено, що сплата аліментів позивачем проводилася регулярно на рахунок позивачки за період, який вказаний в розрахунку з грудня 2022 року по грудень 2024 року, тому підстав для стягнення неустойки (пені) немає.
Окрім того, ІНФОРМАЦІЯ_3 донці ОСОБА_3 виповнилося 18 років. Із новим позовом про стягнення аліментів позивачка до суду не зверталася.
Отже, на день подачі позивачкою до суду позову аліменти було сплачено в повному розмірі.
Також відсутність заборгованості по сплаті аліментів підтверджується довідкою Борщівського ВДВС №11544/28.6-14 від 26.02.2025 року /а.с.70/.
У зв'язку із відсутністю заборгованості по сплаті аліментів, відсутністю прострочення по сплаті аліментів дана вимога позивача є безпідставною.
У зв'язку зі тим, що вимоги викладені у позовній заяві є необґрунтованими та безпідставними, у задоволенні позовних вимог про стягнення втрат на правничу допомогу суд також відмовляє.
Відповідно до вимог частини 3 статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексів.
Положеннями статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для вирішення справи.
Статтями 77-80 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За таких обставин суд вважає у задоволенні позовних вимого слід відмовити у повному обсязі так як вони не знайшли свого підтвердження доказами.
Керуючись ст.ст. 141, 180, 185 СК України, ст.ст. 10, 12, 13, 81, 82, 141, 259, 263, 265, 279 ЦПК України, суд,-
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на дитину та стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів до Чернівецького апеляційного суду з дня проголошення рішення.
Суддя Чернівецького районного
суду міста Чернівців Іщенко І. В.