13 травня 2025 року
м. Хмельницький
Справа № 676/1131/25
Провадження № 11-кп/820/429/25
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Хмельницького апеляційного суду у складі:
судді-доповідача ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
з участю секретаря с/з ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - ОСОБА_6 на ухвалу Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 27 березня 2025 року про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.189 ч.4, ст.407 ч.5 КК України, у об'єднаному кримінальному провадженні (справа №676/1131/25) №62024050010009675, внесеного до ЄРДР 10.09.2024 року та №12024240000001336 внесеного до ЄРДР від 13.09.2024 року -
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення та встановлені судом першої інстанції обставини.
Ухвалою Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 27 березня 2025 року,за результатами розгляду клопотання прокурора, ОСОБА_7 , обвинуваченому у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.189 ч.4, ст. 407 ч.5 КК України, продовжено термін тримання під вартою до 25 травня 2025 року, включно.
У задоволенні клопотання захисника ОСОБА_6 про зміну обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу із тримання під вартою на заставу відмовлено.
Приймаючи рішення про продовження строку тримання під вартою, суд виходив із тяжкості інкримінованих злочинів та особи ОСОБА_7 , який неодноразово судимий за злочини проти власності, офіційно не працевлаштований, не має постійного джерела доходу, а також того факту, що потерпілою у даному кримінальному провадженні є дружинаобвинуваченого, а отже, на переконання суду, продовжують існувати ризики, передбачені ст. 177 КПК України, а саме незаконного впливу на свідків та потерпілу, вчинення інших кримінальних правопорушень. Крім того, суд послався на норми ст. 176 ч. 8 КПК України, відповідно до якої під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 КК України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто тримання під вартою.
Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
На вказане рішення захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 27 березня 2025 року про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_7 та обрати йому запобіжний захід у вигляді застави.
Посилається на відсутність підстав того, що обвинувачений може ухилятись від суду, чи іншим чином перешкоджати правосуддю, та впливати на потерпілу чи свідків. Будь-яких доказів, які підтверджувати вказані обставини, на його думку, прокурором не надано, як і не доведено те, що менш суворі запобіжні заходи не зможуть забезпечити процесуальну поведінку ОСОБА_7 .
Вважає, що продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не є доцільним з тих підстав, що на теперішній час, заявлені ризики, які передбачені ст. 177 КПК України, зменшилися та не виправдовують тримання особи під вартою.
Крім того, зазначає, що ОСОБА_7 не має наміру переховуватися від суду та скоювати інші злочини, а сама лише тяжкість злочинів не є підставою для продовження йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Також, ОСОБА_7 має постійне місце проживання, його мати є інвалідом ІІ групи та на його утриманні перебувають двоє неповнолітніх дітей, що свідчить про міцні соціальні зв'язки.
Таким чином, на його думку, ухвала суду підлягає скасуванню через порушення норм кримінального процесуального законодавства та ухвалення рішення без всебічного, повного та неупередженого з'ясування усіх обставин провадження.
Водночас, захисник просить поновити строк на апеляційне оскарження ухвали суду, оскільки в судовому засіданні 27 березня 2025 року було проголошено лише вступну та резолютивну частину ухвали, повний текст ухвали йому було вручено перед судовим засіданням - 22 квітня 2025 року, при цьому копію ухвали суду не було надіслано ні засобами поштового зв'язку, ні через систему «Електронний суд». Вказані обставини, на його думку, об'єктивно перешкодили вчасному поданню апеляційної скарги, у зв'язку з чим причина пропуску є поважною, а сам строк підлягає поновленню.
Узагальнені позиції учасників апеляційного перегляду провадження.
Під час апеляційного перегляду обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_6 підтримали подану апеляційну скаргу із клопотанням про поновлення строку, та просили задовольнити її з викладених підстав. Прокурор заперечив проти задоволення апеляційної скарги захисту.
Заслухавши суддю - доповідача, учасників апеляційного перегляду провадження, вивчивши матеріали провадження та апеляційні доводи,колегія суддів вважає, що строк на апеляційне оскарження ухвали суду підлягає поновленню, а апеляційна скарга захисника задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Мотиви суду з посиланням на норми кримінального та процесуального закону.
Відповідно до вимог ст.395 ч.2 п.1-1 КПК України апеляційна скарга на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті подається протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Як вбачається із матеріалів провадження та апеляційної скарги, захиснику ОСОБА_6 не було надіслано ні засобами поштового зв'язку, ні через систему «Електронний суд» копію ухвали суду про продовження строків тримання під вартою ОСОБА_7 , дану копію він отримав лише 22 квітня 2025 року. Вказані обставини, на думку колегії суддів, об'єктивно перешкодили вчасному поданню апеляційної скарги, а тому строку на апеляційне оскарження підлягає поновленню.
Відповідно до вимог ст.2 КПК України завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України. Відповідно до частини 5 статті 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Окрім того, стаття 17 Закону України № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права, а стаття 18 цього Закону визначає порядок посилання на Конвенцію та практику суду.
Відповідно до ст.29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як на підставах та у порядку, встановлених законом.
Крім того, відповідно до ст.9 ч.1 Конституції України, ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і застосовується в порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
Вимога законності не може бути задоволена лише шляхом дотримання національного законодавства, яке само по собі повинно відповідати Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Плесо проти Угорщини»), тому позбавлення волі може бути цілком законним з точки зору внутрішнього права, однак, бути свавільним, виходячи зі змісту Конвенції, порушуючи тим самим її положення (рішення ЄСПЛ у справі «А. та інші проти Об'єднаного Королівства»).
З наведеного виходить, що рішення суду про застосування до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або продовження строку дії такого запобіжного заходу буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції та рішень Європейського суду.
ЄСПЛ наголосив, що пунктом 3 статті 5 Конвенції гарантовані загальні принципи щодо права на судовий розгляд протягом розумного строку або звільнення під час провадження. Зокрема, ЄСПЛ послався на практику застосування статті 5 Конвенції у рішення «Кудла проти Польщі» та «МакКей проти Сполученого Королівства». У вказаних рішеннях ЄСПЛ констатував, що основною метою статті 5 Конвенції є запобігання свавільному або необґрунтованому позбавленню свободи. Безперервне тримання під вартою є виправданим лише за умови, якщо у справі наявний значний суспільний інтерес, який переважає принцип поваги до особистої свободи.
Відповідно до вимог ст.331 КПК України, під час судового розгляду суд, за клопотанням прокурора, зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
При розгляді апеляційної скарги колегія суддів перевіряє дотримання судом першої інстанції вимог ст.177, 183, 184, 197, 199 КПК України і бере до уваги сукупність усіх чинників і обставин, передбачених зазначеними нормами кримінального процесуального закону.
Конвенцією покладається обов'язок вжити заходи до забезпечення прав людини, яка тримається під вартою.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини по справі «Свершов проти України» тяжкість злочину, в якому обґрунтовано підозрюється особа, має суттєве значення, однак не може бути єдиною підставою для тримання особи під вартою.
Виходячи зі змісту ст.177 ч.2 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ст.177 ч.1 КПК України.
Перевіркою наданих до апеляційного суду матеріалів встановлено, що зазначені вимоги закону судом першої інстанції дотримано в повному обсязі.
Колегія суддів вважає достатньо обґрунтованими мотиви суду, викладені в ухвалі про продовження ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою на час судового розгляду.
Приймаючи рішення про продовження строку тримання під вартою суд в повній мірі врахував, те, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.189 ч.4, ст. 405 ч.5 КК України, які є тяжкими та особливо тяжкими, за одне з яких передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 12 років з конфіскацією майна.
Приймаючи рішення за апеляційними вимогами захисту, колегія суддів виходить з обставин пред'явленого ОСОБА_7 обвинувачення, враховує підвищену суспільну небезпечність злочинів, в яких він обвинувачується, в тому числі у вимаганні, поєднаному із погрозою знищення майна близьких родичів потерпілого, в умовах воєнного стану, а також враховує дані про особу обвинуваченого, який раніше неодноразово судимий за злочини проти власності, офіційно не працевлаштований, немає легального джерела доходу не має, потерпілою за епізодом вимагання є дружина обвинуваченого. З урахуванням наведених обставин, колегія суддів вважає, що в його поведінці існують реальні ризики, переховування від суду, незаконного впливу на свідків та потерпілу, продовження злочинної діяльності.
Під час апеляційного перегляду провадження було встановлено, що по справі проводиться судове слідство, потерпіла, свідки та обвинувачений не допитані.
За таких обставин колегія суддів вважає неспроможними апеляційні твердження захисту про не те, що суд не врахував відомості про особу обвинуваченого, обсяг обвинувачення та суспільну небезпечність інкримінованих йому злочинів, а також про зменшення ризиків, в поведінці обвинуваченого, передбачених ст. 177 КПК України, встановлених під час обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Враховуючи наведене, доводи захисту, викладені в апеляційній скарзі щодо недоцільності у продовженні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою через зменшення ризиків, передбачених ст.177 КПК України, у поведінці ОСОБА_7 ,колегія суддів вважає безпідставними, оскільки судом першої інстанції при вирішенні питання продовження дії запобіжного заходу були повно та об'єктивно досліджені всі обставини, з якими закон пов'язує можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою чи продовження строку його дії.
При цьому колегія суддів зазначає, що застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді застави, на що в своїй апеляційній скарзі посилається захисник, є неспроможними, оскільки відповідно до ст. 176 ч.8 КПК України під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 КК України застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто тримання під вартою. Твердження захисту про те, що ОСОБА_7 на час судового розгляду втратив статус військовослужбовця не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні і будь-якому випадку не впливають на застосування ст. 176 ч.8 КПК України у цьому провадженні, оскільки ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні злочину будучі військовослужбовцем.
Аналізуючи особу обвинуваченого, колегія суддів враховує, що ОСОБА_7 має постійне місце проживання, родину та на його утриманні перебувають двоє неповнолітніх дітей, однак, ці чинники колегія судів не вважає достатніми підставами для застосування запобіжного заходу у вигляді застави.
За таких обставин, проаналізувавши доводи сторін, колегія суддів приходить до висновку, що тяжкість обвинувачення, дані про особу обвинуваченого, обумовлюють доцільність продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку тримання під вартою та виправдовують обмеження його особистої свободи на певний час.
З огляду на наведене, ухвала суду є законною, обґрунтованою та вмотивованою, відповідає вимогам ст.370, 372 КПК України, практиці ЄСПЛ, а тому підстав для її скасування чи зміни, за вимогами апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає.
Порушень судом вимог кримінального процесуального закону, які б були підставою для скасування ухвали в даному провадженні не встановлено.
Керуючись ст.ст.177, 178, 183, 404, 422-1 КПК України, колегія суддів,-
Поновити захиснику обвинуваченого ОСОБА_7 - ОСОБА_6 строк на апеляційне оскарження Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 27 березня 2025 року.
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Ухвалу Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 27 березня 2025 року, якою строк тримання під вартою ОСОБА_7 , продовжено до 25 травня 2025 року включно, залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3