13 травня 2025 року
м. Київ
справа №160/23960/24
адміністративне провадження №К/990/18852/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,
суддів - Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокатка Співак Вікторія Анатоліївна, у справі №160/23960/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просив:
- визнати відмову військової частини НОМЕР_1 щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (в редакції, що діяла на час подання рапорту - станом на 13 лютого 2024 року), протиправною;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 , з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (в редакції, що діяла на час подання рапорту - станом на 13 лютого 2024 року), через необхідність здійснення постійного догляду за хворим батьком, що підтверджується відповідним медичним висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 6 листопада 2024 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано відмову військової частини НОМЕР_1 щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», протиправною.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 зареєстрований 13.02.2024 року вх. №766, за результатом чого прийняти вмотивоване рішення, з урахуванням висновків суду, викладених в даному рішенні.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 2 квітня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено частково.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 6 листопада 2024 року в адміністративній справі №160/23960/24 - скасовано та прийнято у справі нове судове рішення.
У задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із такими судовими рішеннями, представниця позивача звернулася із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), надіславши її 2 травня 2025 року через підсистему «Електронний суд».
У своїй касаційній скарзі представниця позивача просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Під час перевірки зазначених матеріалів встановлено, що подана касаційна скарга не відповідає вимогам статті 330 КАС України, а тому підлягає залишенню без руху, з огляду на наступне.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
З 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 351 цього Кодексу.
Перевіркою змісту касаційної скарги встановлено, що скаржниця, на виконання вимог статті 330 КАС України, як на підстави звернення до Суду покликається на пункти 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Як на підставу касаційного оскарження скаржниця покликається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що судами попередніх інстанції не враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 21 лютого 2024 року у справі №120/1909/23, від 11 квітня 2024 року у справі №420/16689/23, від 19 червня 2018 року у справі №820/5348/17, від 10 липня 2024 року у справі №420/23443/21 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 8 вересня 2021 року у справі №9901/315/20.
У цьому контексті Суд зауважує, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Обов'язковим є взаємозв'язок усіх чотирьох умов між собою.
Верховний Суд зазначає, що підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою на конкретні висновки судів, рішення яких оскаржуються, із одночасним зазначенням положень (пункту, частини, статті) закону або іншого нормативно-правового акту, який застосований цими судами при прийнятті відповідного висновку.
Це дозволяє суду касаційної інстанції на виконання вимог статті 341 КАС України перевірити правильність застосування норм матеріального і процесуального права у конкретній справі.
Однак, в порушення вимог пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржниця чітко не вказує, які саме норми права судом апеляційної інстанції були застосовані без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 21 лютого 2024 року у справі №120/1909/23, від 11 квітня 2024 року у справі №420/16689/23, від 19 червня 2018 року у справі №820/5348/17, від 10 липня 2024 року у справі №420/23443/21 та у постанові ВП ВС від 8 вересня 2021 року у справі №9901/315/20.
Поряд із цим, Верховний Суд зауважує, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду, на яку посилається представниця позивача у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Так, у справі №120/1909/23 Верховний Суд констатував, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що відповідач, відмовляючи позивачу у звільненні з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Отже, представниця позивача зазначаючи про неврахування судами попередніх інстанцій висновку Верховного Суду у справі №120/1909/23, сама наводить рішення Верховного Суду, яке вирішене не на користь фізичної особи, що є в даному випадку суперечливим та взаємовиключним.
До того ж, дослідивши зміст постанови Верховного Суду від 11 квітня 2024 року у справі №420/16689/23 установлено, що Суд не висловлював правових позицій, а направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції через необхідність встановлення обставин, що мають істотне значення для цієї справи, які дали б змогу зрозуміти, чи є рішення ЛКК комісії КНП «Центр ПМСД» №18 Одеської міської ради від 23 травня 2023 року документом, що віднесений до повноважень органів, визначених в Постанові Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року № 413 «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу», та чи підтверджує воно всі відомості, які необхідні для застосування положень підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII.
Так, у справі №9901/315/20 предметом оскарження було звільнення з посади члена Рахункової палати та поновлення на посаді члена РП.
У справі №820/5348/17 предметом оскарження було зобов'язання розглянути заяву позивача про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та надання її у власність з урахуванням висновків суду по даній справі.
У справі №420/23443/21 предметом оскарження було зобов'язання Роздільнянської міської ради Одеської області затвердити проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність із земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства та передати її у власність.
З огляду на наведене, обставини у справах №120/1909/23, №420/16689/23, №820/5348/17, №420/23443/21 та №9901/315/20 не є подібними до обставин цієї справи.
Отже, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржниці на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Окрім того, скаржниця покликаєтсья на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду в частині застосування чинного законодавства, які встановлюють наявність правових відстав для звільнення з військової служби станом на час подання рапорту про звільнення з військової служби, а не на момент прийняття рішення за результатом розгляду такого рапорту.
Верховний Суд наголошує на тому, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник повинен чітко вказати норму права щодо питання застосування якої у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду та яку, на думку скаржника, судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Суд зауважує, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а й визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
Натомість по тексту касаційної скарги, скаржниця лише цитує норми законодавства, проте чітко не вказує норму права, застосування якої потребує висновку Верховного Суду, скаржниця, як наслідок, належно не обґрунтувала у чому саме полягала помилка суду апеляційної інстанції при застосуванні норми права та як, на її думку, відповідна норма повинна була застосовуватися.
З огляду на викладене, скаржницею не обґрунтовано посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Таким чином, скаржниці необхідно уточнити підстави касаційного оскарження.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Окрім того, відповідно до пунктів 3 та 5 частини 2 статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються судові рішення, що оскаржуються, та вимоги особи, що подає касаційну скаргу, до суду касаційної інстанції.
Як убачається з матеріалів касаційної скарги, заявниця просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 6 листопада 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 2 квітня 2025 року. Натомість, як слідує із постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 2 квітня 2025 року, зокрема, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 6 листопада 2024 року скасовано та прийнято у справі нове судове рішення.
Таким чином, скаржниці необхідно уточнити вимоги до суду касаційної інстанції, виходячи з його повноважень, встановлених статтею 349 КАС України, та зазначити, які саме рішення судів попередніх інстанцій нею оскаржується у цій справі шляхом подання касаційної скарги у новій редакції, де зазначити оскаржувані рішення судів.
Згідно з частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції: 1) уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України; 2) чітко перелічити судові рішення, які оскаржуються, із зазначенням меж їхнього оскарження; 3) надати докази надсилання копії уточненої касаційної скарги іншим учасникам справи.
Керуючись статтями 169, 248, 330, 332 КАС України, Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокатка Співак Вікторія Анатоліївна, у справі №160/23960/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, - залишити без руху.
Надати особі, яка подала касаційну скаргу, строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, зазначених у мотивувальній частині ухвали.
Роз'яснити, що в разі невиконання вимог цієї ухвали у встановлений судом строк касаційну скаргу буде повернуто.
Копію ухвали направити заявнику за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний кабінет», а у разі його відсутності - на офіційну електронну адресу або засобами поштового зв'язку.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена.
..........................
...........................
...........................
Н.М. Мартинюк
А.В. Жук
Ж.М. Мельник-Томенко,
Судді Верховного Суду