13 травня 2025 року
м. Київ
справа № 380/19246/24
адміністративне провадження № К/990/18879/25
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Юрченко В.П.,
перевіривши касаційну скаргу Приватного підприємства «ТІЗ-КАРБОГАЗ» на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11.12.2024 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.04.2025 у справі №380/19246/24 за позовом Приватного підприємства «ТІЗ-КАРБОГАЗ» до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Приватне підприємство «ТІЗ-КАРБОГАЗ» звернулося з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області в якому просить визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення від 19.03.2024 № 11305/13-01-04-07/33957741.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11.12.2024, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.04.2025 відмовлено в задоволенні позову.
05.05.2025 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Приватного підприємства «ТІЗ-КАРБОГАЗ» на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11.12.2024 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.04.2025 у справі № 380/19246/24, в якій скаржник просить скасувати оскаржувані рішення та задовольнити позов.
Вперше подану касаційну скаргу Верховний Суд ухвалою від 01.05.2025 повернув на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) як таку, що не містила підстав для касаційного оскарження судового рішення. Під час перевірки поданої цієї касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Системний аналіз частини четвертої статті 328 КАС України і пункту 4 частини другої статті 330 КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
При цьому, обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Крім того, при поданні касаційної скарги на підставі пунктів 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначені скаржником норми права, які на його переконання неправильно застосовано судами, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем).
Перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній повторно міститься посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Однак, такі доводи наводяться не у взаємозв'язку із фактичними обставинами у цій справі і висновками судів попередніх інстанцій.
Позивач наводить перелік постанов Верховного Суду у справах, предметом спору у яких було: у справі № 820/4167/17 - дотримання термінів реєстрації акцизних накладних та розрахунків коригування до таких акцизних накладних в Єдиному реєстрі акцизних накладних; 815/8539/13-а - заниження суми податкових зобов'язань та безпідставність віднесенння до складу податкового кредиту ПДВ; № 805/1692/17-а - дотримання граничних термінів реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Зокрема, платник податків зазначає, що податковим органом порушено строки вручення акту про перевірку та податкове повідомленя-рішення прийнято поза межами строків, визначених п. 86.2 п.86.8 ст. 86 Податкового кодексу України.
Як вже зазначалось в ухвалі Верховного Суду від 01.05.2025, судом апеляційної інстанції, застосовано актуальні висновки Верховного Суду, які викладені у постановах від 03.04.2018 у справі № 810/5546/15, від 01.02.2023 у справі № 826/12220/17, від 29.11.2023 та зазначено, що недотримання строку прийняття податкового повідомлення-рішення не може слугувати самостійною підставою для звільнення платника податку від відповідальності за податкове правопорушення.
Відтак, саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.
Окрім цього, позивач посилається на постанову Верховного Суду від 12.08.2021 у справі № 420/512/21 та зазначає, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, а саме п. 2 ч. 2 ст. 205 КАС України.
Порушення полягали у тому, що представником позивача було подано клопотання про відкладення судового засідання, у зв'язку з погіршенням стану здоров'я, проте судом проігноровано дане клопотання та розгляд справи відбувся без участі представника позивача.
Суд касаційної інстанції повторного наголошує, що судом апеляційної інстанції встановлено, що протоколом судового засідання № 3774569 від 11.12.2024 розглянуто клопотання представника позивача та вирішено продовжити розгляд справи, оскільки доказів в підтвердження обставин, які зазначені в клопотанні представника позивача про відкладення судового засідання не надано.
Разом з тим, суд касаційної інстанції за допомогою функціоналу "Діловодства спеціалізованого суду" витребував електронну справу з суду першої інстанції.
Дійсно, 10.12.2024 через систему "Електронний суд", представником Приватного підприємства «ТІЗ-КАРБОГАЗ», адвокатом Джохом Романом Васильовичем подано клопотання про відкладення судового засідання. В обгрунтування даного клопотання зазначено, що у зв'язку з погіршенням стану здоров'я, представник не зможе взяти участь у судовому засіданні, яке призначене на 11.12.2024 о 15:30. При цьому, до клопотання додано Посвідчення серії НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_1 , 1991 р.н., де в графі "Державна соціальна допомога" зазначено "інвалід дитинства 2 (друга) гр." з терміном дії з 09.04.2009 по 30.04.2010.
Тобто, судом апеляційної інстанції надано оцінку наданим доказам і скаржником не наведено в цій частині підстав для касаційного оскарження відповідно до ч. 4 ст. 328 КАС України, а лише висловлюється незгода з таким рішенням.
З огляду на зміст судових рішень у цій справі, відсутні підстави вважати, що вони суперечать висновкам Верховного Суду, в тому числі й тим, на які міститься посилання в касаційній скарзі.
Різниця у встановлених обставинах у сукупності з наданими сторонами доказами об'єктивно впливає на умови застосування правових норм, а тому сам факт наявності судових рішень якими у задоволенні позовів платників податків було задоволено також не свідчить про застосування судами у цій справі норм права без урахування висновків Верховного Суду.
У касаційній скарзі скаржник просить скасувати судові рішення та задовольнити позов, однак, не наводить обґрунтування неправильного застосування судами норм матеріального права у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України.
Крім того, у касаційній скарзі повторно містяться посилання на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України
Посилання на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України, як на підставу відкриття касаційного провадження суд зазначає, що у разі оскарження рішень судів попередніх інстанцій з підстав, передбачених пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник в касаційній скарзі повинен навести обґрунтовані та переконливі аргументи, які слугували б підставою для висновків про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Оскарження судового рішення з підстав необхідності відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції полягає у аналізі аргументів Верховного Суду, що стали підставою для такого висновку та викладення обґрунтування щодо іншого підходу до застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах.
Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду можуть бути, зокрема, зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення Європейського суду з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, необхідність забезпечити єдність судової практики у застосуванні норм права тощо.
Проте, скаржником у касаційній скарзі не обґрунтована необхідність відступлення від сформованих висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у взаємозв'язку із вказаними вище підставами.
Усталеною є позиція Верховного Суду про те, що вимогам касаційної скарги щодо скасування судових рішень і ухвалення нового про відмову в позові має кореспондувати викладення у касаційній скарзі підстав для оскарження судових рішень у взаємозв'язку із усіма висновками, які стали підставою для задоволення позову. Тобто, вимоги касаційної скарги мають бути сформульовані і відповідати їх безпосередньому обґрунтуванню.
Отже, касаційна скарга має містити обґрунтування неправильного застосування судами норм матеріального права та/або порушення норм процесуального права у взаємозв'язку із усіма висновками судів попередніх інстанцій, які стали підставою для задоволення позову та обов'язковим посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України (з наведенням обов'язкових умов у їх взаємозв'язку, передбачених для відповідної підстави).
Зазначене у сукупності свідчить про те, що скаржник допустив формальний підхід до оформлення касаційної скарги в частині викладення підстав для касаційного оскарження судового рішення.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Суд касаційної інстанції наголошує, що зміст касаційної скарги в частині викладення підстав касаційного оскарження є майже ідентичним до попередньої редакції касаційної скарги, яку Верховний Суду вже визнав неналежно оформленою, та доводи якої були спростовані.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню як така, що не містить підстав касаційного оскарження судових рішень.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,
Касаційну скаргу Приватного підприємства «ТІЗ-КАРБОГАЗ» на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11.12.2024 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.04.2025 у справі № 380/19246/24 - повернути скаржнику.
Копію даної ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
СуддяВ.П. Юрченко