13 травня 2025 рокуЛьвівСправа № 461/828/25 пров. № А/857/8885/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Заверухи О.Б.,
суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В.,
за участю секретаря судового засідання Гладкої С.Я.,
представника відповідача Шпакової Т.М.,
розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 20 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради про скасування постанови,
суддя (судді) в суді першої інстанції - Кротова О.Б.,
час ухвалення рішення - 14:32:36,
місце ухвалення рішення - м. Львів,
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,
30 січня 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову головного спеціаліста-інспектора з паркування відділу контролю за дотриманням правил паркування та тимчасового затримання транспортних засобів управління безпеки та вуличної інфраструктури Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради Пеленського Володимира Євгеновича про накладення адміністративного стягнення ЛВ 00709272 від 20.11.2024.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що постановою головного спеціаліста-інспектора з паркування відділу контролю за дотриманням правил паркування та тимчасового затримання транспортних засобів управління безпеки та вуличної інфраструктури Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради Пеленського В.Є. про накладення адміністративного стягнення ЛВ 00709272 від 20.11.2024 до повідомлення серії ЛВ 00709272 від 05.10.2024 , його визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн. Згідно з текстом постанови, 05.10.2024 о 10 год 41 хв. водієм транспортного засобу марки «NISSAN», р.н. НОМЕР_1 , здійснено зупинку за адресою: м. Львів, вул. Сар?яна М. 3, чим порушено вимоги пункту 3.34 розділу 33 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306, в зоні дії знаку 3.34 «Зупинку заборонено». Звертає увагу на те, що відповідачем не надано беззаперечних доказів вчинення адміністративного правопорушення, зокрема, на фото у місці парковки відсутній дорожній знак, що підтверджується долученими до позовної заяви фотоматеріалами, отриманими з сайту http://www.inspector.lviv.ua. Зауважує, що фотознімки до оскаржуваної постанови не свідчать про наявність обґрунтованих підстав у інспектора для встановлення факту вчинення правопорушення, наведеного у оскаржуваній постанові, оскільки на фото не видно зону дії знаку «Зупинку заборонено», та не зрозуміло чи автомобіль припарковано в зоні дії заборонного знаку. На фото не видно взагалі жодного дорожнього знаку, а такі засвідчують лише факт розташування (стоянку) автомобіля поряд з тротуаром, без будь-яких порушень Правил дорожнього руху. Зазначає, що у справі відсутні належні, допустимі, достовірні та достатні докази, які у своїй сукупності, поза розумним сумнівом, доводять факт вчинення ним наведеного вище правопорушення, у зв'язку з чим оскаржувана постанова підлягає скасуванню.
Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 20 лютого 2025 року у задоволенні клопотання представника позивача ОСОБА_1 адвоката Вовка Ігоря Юрійовича про постановлення окремої ухвали у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - відмовлено.
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 20 лютого 2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - залишено без задоволення.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що транспортний засіб марки «NISSAN QASHQAI», р.н. НОМЕР_1 , який зареєстрований за позивачем, зафіксовано в зоні дії дорожнього знаку 3.34 «Зупинка заборонена», оскільки на фото знаку та на фото транспортного засобу позивача видно ті самі нерухомі об'єкти, в тому числі будівлі. Доказів протилежного, зокрема щодо відсутності зазначеного дорожнього знаку на цій ділянці дороги та по цій же стороні, на якій був припаркований автомобіль позивача, останнім не надано. Враховуючи наведене вище, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачем було порушено Правила дорожнього руху, зокрема, щодо порушення правил зупинки, відтак відповідач діяв у спосіб, передбачений законами України та правомірно притягнув позивача до адміністративної відповідальності. В той же час, позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про обґрунтованість заявлених позовних вимог. Сама незгода позивача щодо його притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП не є підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення та звільнення від адміністративної відповідальності.
Не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити повністю.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що вважає наведену постанову протиправною та такою, що підлягає скасуванню з таких підстав: посадовою особою відповідача належним чином не був встановлений склад вказаного правопорушення; порушено його права та процедуру провадження у справі; відповідачем не надано беззаперечних доказів того, що позивач вчинив адміністративне правопорушення. Вказує, що фотознімки до оскаржуваної постанови не свідчать про наявність обґрунтованих підстав у інспектора для встановлення факту вчинення правопорушення наведеного у оскаржуваній постанові, оскільки на фото не видно зону дії знаку «Зупинку заборонено», не зрозуміло чи автомобіль припарковано в зоні дії заборонного знаку. Звертає увагу на те, що на жодному фото не видно одночасно зафіксованого заборонного знаку та його автомобіля, що може бути єдиним беззаперечним доказом вчинення правопорушення. Зауважує, що подавав до суду першої інстанції клопотання про постановлення окремої ухвали у справі, зокрема за введення в оману суду та службове підроблення, однак ухвалою Галицького районного суду від 20.02.2025 відмовлено у задоволенні клопотання про постановлення у справі окремої ухвали. Вважає дану ухвалу протиправною, оскільки суд зобов'язаний реагувати на випадки очевидних, умисних або системних порушень закону.
Представником відповідача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про безпідставність позовних вимог. Вказує, що фотофіксація правопорушення була здійснена відповідно до вимог примітки до ст.14-2 КУпАП, з врахуванням місця розташування транспортного засобу по відношенню до нерухомих об'єктів, при здійсненні фотозйомки транспортного засобу позивача наявні не менше двох зображень транспортного засобу, отриманих з різних або протилежних ракурсів та відповідно зафіксовано транспортний засіб. Зауважує, що паралельно оглянувши фотографії, зроблені інспектором з паркування, видно, що транспортний засіб позивача зупинено в зоні дії знаку 3.34 «Зупинку заборонено», оскільки на фото знаку та на фото транспортного засобу позивача видно ті самі нерухомі об'єкти, в тому числі будівлі.
У судовому засіданні представник відповідача заперечила щодо задоволення апеляційної скарги, просила залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Позивач в судове засідання не прибув, явку уповноваженого представника не забезпечив, хоча належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду, що відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 3 ст. 268, ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, згідно з постановою про накладення адміністративного стягнення ЛВ00709272 до повідомлення серії ЛВ00709272 від 05.10.2024, складеної головним спеціалістом - інспектором з паркування відділу контролю за дотриманням правил паркування та тимчасового затримання транспортних засобів управління безпеки та вуличної інфраструктури ДММ та ВІ ЛМР Пеленським В.Є., 05.10.2024 о 10:41 хв у м. Львів на вул. Сар'яна М.,3 ОСОБА_1 здійснив зупинку транспортного засобу марки «NISSAN», р.н. НОМЕР_1 , в зоні дії знаку 3.34 «Зупинку заборонено», чим порушив вимоги п.3.34 розділу 33 ПДР, та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.122 КУпАП. У зв'язку з наведеним, до ОСОБА_1 застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн.
Окрім цього, на веб-сайті, посилання на який міститься в оскаржуваній постанові, через ідентифікатори доступу до фото/відеоматеріалів правопорушення: https://inspector.lviv.ua, ідендифікатор для доступу до інформації на веб-сайті: номер постанови, міститься шість фотознімків, виконаних з різних ракурсів. Вказані фото в роздрукованому вигляді долучені до матеріалів справи.
Також, 19.02.2025 представником відповідача долучено до матеріалів справи два фотознімки вулиці Сар'яна М. у м. Львові, здійснені 05.10.2024 та 17.02.2025, на яких видно, що на початку вулиці по обидві сторони розташовані знаки 3.34 «Зупинку заборонено».
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про безпідставність позовних вимог.
Однак, колегія суддів не погоджується з обгрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Згідно із ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Статтею 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Частиною 1 статті 122 КУпАП встановлено відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, що тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Як передбачено п. 1.3. Правил дорожнього руху України (далі - ПДР України), учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Згідно з ПДР України, знак 3.34 «Зупинку заборонено» забороняє зупинку і стоянку транспортних засобів, крім таксі, що здійснює посадку або висадку пасажирів (розвантаження чи завантаження вантажу).
Відповідно до розділу 33 ПДР України, зона дії знаків 3.1-3.15, 3.19-3.21, 3.25, 3.27, 3.29, 3.33-3.37 - від місця встановлення до найближчого перехрестя за ним, а в населених пунктах, де немає перехресть, - до кінця населеного пункту. Дія знаків не переривається в місцях виїзду з прилеглих до дороги територій і в місцях перехрещення (прилягання) з польовими, лісовими та іншими дорогами без покриття, перед якими не встановлено знаки пріоритету. Дія знаків 3.9, 3.10, 3.34-3.37 поширюється лише на той бік дороги, на якому вони встановлені.
Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно із ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
В свою чергу, згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Зазначена норма встановлює обов'язок суб'єкта владних повноважень щодо доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності.
Статтею 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладаються на відповідача.
Зазначена норма вказує на те, що саме на суб'єкта владних повноважень покладається обов'язок по доведенні правомірності своїх дій/рішень. При цьому суб'єкт владних повноважень при винесенні постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності має чітко дотриматися вимог КУПАП.
Відповідно до ч. 4 ст. 258 КУпАП у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1-3 ст. 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
За правилами ст. 14-2 КУпАП адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі (за допомогою технічних засобів - приладів контролю за дотриманням правил дорожнього руху з функціями фото-, відеофіксації, які функціонують згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах), або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису) (за допомогою технічних засобів з функціями запису, зберігання, відтворення і передачі фото-, відеоінформації), несе відповідальна особа - фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу, - належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутні на момент запиту відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, - особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи.
Окрім цього, як зазначено вище, учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги Правил дорожнього руху, а особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Як слідує зі змісту оскаржуваної постанови серії ЛВ № 00709272, на місці здійснювалася фотозйомка за допомогою технічного засобу LOGIC INSTRUMENT FIELDBOOK K 80V2 86QAC4670NXA22M0058, з матеріалами котрої можна ознайомитися на офіційному веб сайті: http://inspector.lviv.ua.(а.с. 19-24).
Судом першої інстанції досліджено фотознімки з офіційного сайту управління безпеки міста Львівської міської ради «inspector.lviv.ua», доступ до котрих здійснюється за д.н.з. автомобіля НОМЕР_1 та номером повідомлення ЛВ № 00709272, з яких видно зображення припаркованого автомобіля «NISSAN», р.н. НОМЕР_1 . Фотознімки датовані 05 жовтня 2024 року у час з 10:41 год до 10:42 год., вказано адресу: вул. Сар'яна М. 3, м. Львів.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що вказані зображення відповідають вимогам, передбаченим у примітці до статті 14-2 КУпАП, на таких відображено дата та час, місце розташування транспортного засобу позивача по відношенню до нерухомих об'єктів, зазначено географічні координати.
Також, суд першої інстанції врахував долучені відповідачем до матеріалів справи два фотознімки вулиці Сар'яна М. у м. Львові, здійснені 05.10.2024 та 17.02.2025, вказавши, що на яких видно, що на початку вулиці по обидві сторони розташовані знаки 3.34 «Зупинку заборонено».
Враховуючи вказані фотознімки, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що транспортний засіб марки «NISSAN QASHQAI», р.н. НОМЕР_1 , який зареєстрований за позивачем, зафіксовано в зоні дії дорожнього знаку 3.34 «Зупинка заборонена», оскільки на фото знаку та на фото транспортного засобу позивача видно ті самі нерухомі об'єкти, в тому числі будівлі.
Однак, колегія суддів не погоджується із обгрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з огляду на наступне.
Дослідивши фотознімки транспортного засобу марки «NISSAN QASHQAI», р.н. НОМЕР_1 з офіційного сайту управління безпеки міста Львівської міської ради «inspector.lviv.ua», суд апеляційної інстанції зазначає, що вказані фотознімки зроблені з таких ракурсів, що не дозволяють встановити місце розташування транспортного засобу по відношенню до дорожнього знаку 3.34 «Зупинка заборонена».
Вищевказані обставини унеможливлюють встановлення факту фіксації автомобіля позивача в зоні дії дорожнього знаку 3.34 «Зупинка заборонена».
Колегія суддів звертає увагу на те, що долучені відповідачем до матеріалів справи два фотознімки вулиці Сар'яна М. у м. Львові, здійснені 05.10.2024 та 17.02.2025 не є допустимими доказами у справі про адміністративне правопорушення, оскільки посилання на такі докази відсутнє у постанові про адміністративне правопорушення, також вказані фото відсутні на офіційному сайті управління безпеки міста Львівської міської ради «inspector.lviv.ua» (а.с.110).
Крім того, на переконання суду апеляційної інстанції, вказані фотознімки не є належними доказами у справі про адміністративне правопорушення, не містять інформації щодо предмета доказування, оскільки фотознімок від 05.10.2024 має погану якість зображення, а фотознімок від 17 лютого 2025 року не стосується події правопорушення, оскільки зроблений за 4 місяці після складення оскаржуваної постанови.
Стосовно висновків суду першої інстанції про те, що на фото знаку та на фото транспортного засобу видно ті самі нерухомі об'єкти колегія суддів наголошує, що на жодному фото не видно одночасно зафіксованого заборонного знаку та автомобіля позивача.
Колегія суддів вважає, що здійснення порівняння двох різних фото, зроблених у різний час у цьому випадку не має правового значення, оскільки не підтверджує фіксацію транспортного засобу позивача в зоні дії дорожнього знаку 3.34 «Зупинка заборонена».
Вказаним обставинам суд першої інстанції не надав належної оцінки.
Враховуючи встановлені обставини, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи скаржника про те, що в даному випадку Департаментом міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради не доведено факт розміщення транспортного засобу марки «NISSAN QASHQAI», р.н. НОМЕР_1 в зоні дії знаку 3.34 «Зупинку заборонено».
Таким чином, на підставі системного аналізу законодавчих положень із обставинами справи, колегія суддів приходить до переконання, що відповідачем не підтверджено належними та допустимими доказами вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Щодо позовної вимоги в частині визнання оскаржуваної постанови протиправною, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Таким чином, нормами ст. 286 КАС України визначено вичерпний перелік судових рішень, які суд першої інстанції може приймати у справах з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що позовна вимога про визнання протиправною постанови про накладення адміністративного стягнення охоплюється вимогою про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, тому у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправною оскаржуваної постанови слід відмовити.
Таким чином, аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про те, що постанову серії ЛВ № 00709272 від 20 листопада 2024 року про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП слід скасувати і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Стосовно доводів апеляційної скарги в частині незгоди із ухвалою про відмову у постановленні окремої ухвали, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до пункту 23 частини 1 статті 294 КАС України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо: окрема ухвала.
Таким чином, оскільки ухвала про відмову в задоволенні клопотання про постановлення окремої ухвали не може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду, тому суд апеляційної інстанції розглядає заперечення щодо прийняття вказаної ухвали під час здійснення апеляційного перегляду рішення Галицького районного суду м. Львова від 20 лютого 2025 року.
Під час розгляду справи у суді першої інстанції позивач ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Вовк І.Ю., 10.02.2025 подав клопотання про постановлення окремої ухвали у справі, зокрема за введення відповідачем в оману суду (подання відповідачем завідомо недостовірних та підроблених доказів - ч.1 ст.384 КК України) та службове підроблення (ч.1 ст.366 КК України).
В обґрунтування поданого клопотання зазначив таке. Відповідач до відзиву додав фотофіксацію (додаток 2) знаку 3.34 «Зупинку заборонено» в якості доказу. Фотодоказ не містить жовтого тексту з датою та місцем зйомки у верхньому лівому куті. Фото знаку на додатку 2 нижче приблизно на 5 міліметрів, що свідчить про його фотомонтаж (очевидно щоб обрізати дату зйомки та координати місця зйомки), з метою незаконного притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та накладення штрафу. Визначальним у невідповідності фото знаку (додаток 2) та фото транспортного засобу марки «NISSAN QASHOAI», р.н. НОМЕР_2 (додаток 3) є те, що їх зроблено у різний час, про що беззаперечно свідчать погодні умови на момент здійснення фотофіксації. Також, до відзиву, як доказ, долучено копію рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу №0600993967880 з відміткою про вручення та, нібито проставленою позивачем, розпискою про одержання із зазначенням його прізвища, ініціалів та підписом. Однак, вказаний доказ підроблений, оскільки оскаржувану постанову позивач знайшов у поштовій скриньці 26.01.2025 року (як звичайний, не рекомендований лист), підписів про отримання не ставив. Будь-яких доручень третім особам щодо підписання вказаного рекомендованого повідомлення не надавав. Зразок оригінального підпису позивача міститься на заяві від 07.02.2025 про вчинення кримінального правопорушення, копія якої додається як доказ. Окрім цього, окремі питання викликає разюча різниця між відміткою на повідомленні про дату подання - 16.12.2024 та датою, встановленою на штемпелі Укрпошти - 20.11.2024. Викладені обставини свідчать про те, що невідомою особою на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу №0600993967880 підроблено розписку про одержання (як доказ з метою незаконного притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та накладення штрафу) із зазначенням прізвища, ініціалів та підпису від імені позивача, з метою підтвердження отримання ним оскаржуваної постанови рекомендованим листом. З огляду на наведене, вважає, що наявні ознаки вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 384, ч.1 ст.366 КК України.
Пунктом 3 частини 3 статті 44 КАС України надано право учасникам справи подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
Частиною 2 статті 166 КАС України передбачено, що заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі.
Статтею 249 КАС України передбачено порядок та спосіб постановлення окремих ухвал.
Так, суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.
У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними, що визначено ч.2 ст. 249 КАС України.
Суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов'язків, неналежного виконання професійних обов'язків (в тому числі якщо підписана адвокатом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором. Окрема ухвала щодо прокурора або адвоката надсилається органу, до повноважень якого належить притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора або адвоката відповідно.
В окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення.
З метою забезпечення виконання вказівок, що містяться в окремій ухвалі, суд встановлює у ній строк для надання відповіді залежно від змісту вказівок та терміну, необхідного для їх виконання.
Окрему ухвалу може бути винесено судом першої інстанції, судами апеляційної чи касаційної інстанцій.
Окрема ухвала стосовно порушення законодавства, яке містить ознаки кримінального правопорушення, надсилається прокурору або органу досудового розслідування, які повинні надати суду відповідь про вжиті ними заходи у визначений в окремій ухвалі строк. За відповідним клопотанням прокурора або органу досудового розслідування вказаний строк може бути продовжено (ч.9 ст. 249 КАС України).
Представник позивача у клопотання про постановлення окремої ухвали, покликався саме на частину 9 статті 249 КАС України, щодо вчинення кримінальних правопорушень.
У відповідності до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Як зазначено вище, підставою для винесення окремої ухвали є виявлення порушення закону, в тому числі порушення законодавства, яке містить ознаки кримінального правопорушення і встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню порушення. Тож, окрема ухвала може бути постановлена лише у разі, якщо під час судового розгляду встановлено склад правопорушення. Юридична кваліфікація правопорушення судом не здійснюється. Водночас, суд може в окремій ухвалі зазначити, елементи якого складу правопорушення слід перевірити. Якщо суд не встановив такого порушення, підстав для винесення окремої ухвали немає.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що представником позивача в заявленому клопотанні про постановлення окремої ухвали не наведено об'єктивних, чітких даних, які можуть свідчити про те, що дії відповідача Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради чи інших осіб носять очевидний протиправний характер та спрямовані навмисно на грубе порушення прав позивача. Представник позивача не надав жодних доказів, які б підтверджували обґрунтування його доводів чи обґрунтовували належним чином ознаки кримінального правопорушення, усі його доводи зводяться до його суб'єктивного ставлення до дій відповідача щодо оскарженої постанови.
Більше того, як зазначив позивач, з приводу зазначених ним у клопотанні порушень закону, він 07.02.2025 подав начальнику ВП №1 ЛРУП №2 ГУНП у Львівській області заяву про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.366 КК України.
Окрім цього, суд апеляційної інстанції наголошує, що постановлення окремої ухвали є диспозитивним (виключним) правом саме адміністративного суду та не залежить від волі учасників справи.
Виходячи з меж предмету спору у даній справі, та наслідків її розгляду, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для постановлення окремої ухвали у цій справі.
Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Поряд з тим, частиною 1 статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З матеріалів справи слідує, що позивачем згідно з платіжною інструкцією № 187 від 29 січня 2025 року сплачено судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 484,48 грн.
Також, позивачем згідно з платіжною інструкцією № 0.0.4220419066.1 від 28 лютого 2025 року сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 727,00 грн.
Відповідно до частини 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір», при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Перевіривши матеріали апеляційної скарги суддя встановив, що її подано в електронній формі через підсистему «Електронний суд», а тому при обрахунку суми судового збору застосовується коефіцієнт 0,8.
Отже, колегія суддів вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради 1211,20 грн судового збору (484,48+726,72=1211,20).
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та допущено порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що відповідно до частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.
Керуючись ст. 243, ст. 286, ст. 308, ст. 310, п. 2 ч. 1 ст. 315, ст. 317, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 328 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Галицького районного суду м. Львова від 20 лютого 2025 року у справі № 461/828/25 скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову серії ЛВ № 00709272 від 20 листопада 2024 року про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, скасувати і закрити справу про адміністративне правопорушення.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради (площа Ринок, 1, м. Львів, 79008, ЄДРПОУ 44448833) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги в розмірі 1211 грн 20 коп. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та не може бути оскаржена.
Головуючий суддя О. Б. Заверуха
судді О. М. Гінда
В. В. Ніколін