13 травня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/13319/24 пров. № А/857/11280/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Затолочного В.С.,
суддів: Глушка І.В., Судової-Хомюк Н.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2025 року у справі № 140/13319/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Димарчук Т.М. в м. Луцьку в порядку письмового провадження; справа в суді апеляційної інстанції сформована у змішаній (письмовій та електронній) формі), -
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - ГУ ПФУ в Рівненській області, відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - ГУ ПФУ у Волинській області, відповідач-2) про:
визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Рівненській області № 032450008677 від 12.09.2024 про відмову в призначенні пенсії;
зобов'язання ГУ ПФУ зарахувати до загального страхового та пільгового стажу (Список № 2) періоди роботи з 01.06.2015 по 21.10.2019 та з 04.09.2020 по 05.08.2024 у ВП «Шахта «Бужанська» ДП «Волиньвугілля»;
зобов'язання ГУ ПФУ призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 13 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ) в редакції до внесення змін Законом України від 2 березня 2015 року № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон № 213-VIII) з 05.09.2024 (дати звернення).
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 06 березня 2025 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Рівненській області № 032450008677 від 12.09.2024 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах.
Зобов'язано відповідача 1 зарахувати до страхового та пільгового страхового стажу позивача періоди роботи з 02.06.2015 по 21.10.2019 на ДП «Шахта № 1 «Нововолинська» та з 04.09.2020 по 05.08.2024 на ВП «Шахта «Бужанська» ДП «Волиньвугілля».
Зобов'язано ГУ ПФУ в Рівненській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ в редакції до внесення змін Законом № 213-VІІІ, з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020, з 05 вересня 2024 року.
У задоволенні позовних вимог до відповідача 2 відмовлено.
Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив відповідач 1, який покликаючись на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить рішення Волинського окружного адміністративного суду від 06 березня 2025 року скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, що оскільки позивач не досягла віку, встановленого статтею 114 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі також Закон № 1058-IV) (55 років), то підстави для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за роботу в особливо шкідливих і особливо важких умовах праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим Кабінетом Міністрів України на даний час відсутні.
Позивач та відповідач 2 не скористалися правом подання відзиву на апеляційну скаргу.
Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши та обговоривши матеріали справи, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи встановлено, що позивач звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії.
Ззасобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності відділ призначення пенсій управління пенсійного забезпечення ГУ ПФУ в Рівненській області визначено органом, уповноваженим розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.09.2024.
Рішенням відповідача 1 № 032450008677 від 12.09.2024 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком згідно пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з недосягненням віку 55 років та відсутністю необхідного страхового стажу.
У вказаному рішенні зазначено, що відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Відповідно до наданих документів страховий стаж позивача становить 21 рік 03 місяці 22 дні, пільговий стаж за Списком № 2 становить 11 років 11 місяців 08 днів, вік позивача 51 рік 05 місяців 16 днів.
До пільгового та страхового стажу не зараховано періоди роботи з 04.09.2020 по 05.08.2024 на ВП «Шахта «Бужанська» ДП «Волиньвугілля» згідно з довідкою про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 05.08.2024 № 89, у зв'язку з відсутністю сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України. Зарахування до страхового стажу згаданого періоду роботи можливе за умови повної сплати страхових внесків роботодавцем та відображення їх у системі персоніфікованого обліку.
Не погоджуючись з рішенням ГУ ПФУ в Рівненській області щодо відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, позивач звернулася за захистом своїх прав з даним позовом до суду.
Оцінюючи спірні правовідносини, що виникли між сторонами, апеляційний суд виходить з наступних міркувань.
Згідно із положеннями частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними (частина перша та друга статті 46 Конституції України).
Відповідно до статті 3 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР право на забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням згідно з цими Основами мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено законодавством України, а також міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно частини першої статті 4 Закону № 1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Як передбачено статтею 8 Закону № 1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: 1) громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом; 2) особи, яким до дня набрання чинності цим Законом була призначена пенсія відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» (крім соціальних пенсій) або була призначена пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) за іншими законодавчими актами, але вони мали право на призначення пенсії за Законом України «Про пенсійне забезпечення» - за умови, якщо вони не отримують пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) з інших джерел, а також у випадках, передбачених цим Законом, - члени їхніх сімей.
Статтею 24 вказаного Закону передбачено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до статті 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
При цьому, згідно із статтею 20 Закону № 1058-IV страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до статті 106 Закону № 1058-IV виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів.
Страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
За змістом вищезазначених норм, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Фактично, внаслідок невиконання страхувальником обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Отже, відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії не є підставою для позбавлення позивача права на перерахунок пенсії.
Таким чином, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для незарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу періоду його роботи.
Вказаний висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а, від 01 листопада 2018 року у справі № 199/1852/15-а та від 17 липня 2019 року у справі № 144/669/17.
Аналізуючи вищенаведене, апеляційний суд приходить до висновку, що дії апелянта щодо незарахування позивачу періодів роботи з 02.06.2015 по 21.10.2019 ДП «Шахта № 1 «Нововолинська» та з 04.09.2020 по 05.08.2024 на ВП «Шахта «Бужанська» ДП «Волиньвугілля» у зв'язку з відсутністю у відповідача 1 даних про сплату роботодавцями страхових внесків є протиправними, а вищевказаний стаж підлягає зарахуванню.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
За відсутності страхового стажу, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацами першим і третім - тринадцятим цього пункту, страхового стажу з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців у чоловіків і не менше 24 років 6 місяців у жінок.
Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону, зокрема, чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи.
Згідно пункту 2 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди зазначеним особам, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Відповідно до пункту «б» статті 13 Закону № 1788-XII (у редакції зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що згідно з рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 справа № 1-5/2018(746/15):
Визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема статтю 13 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII.
Статтю 13 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Застосуванню підлягає стаття 13 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:
працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінка.».
Суд апеляційної інстанції зазначає, що Конституційний Суд України, приймаючи вказане рішення, виходив з того, що вказаними положеннями Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII, передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років. Конституційний Суд України, дослідивши правовідносини, пов'язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років, зазначив, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію. Отже, особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об'єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов'язані саме з положеннями Закону № 1788-XII у редакції до внесення змін Законом № 213-VIII. Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Таким чином, стаття 13 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що з 23 січня 2020 року при вирішенні питання про призначенні пенсії за вислугою років відповідно до пункту «б» статті 13 Закону № 1788-XII необхідно керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
Тобто, з 23 січня 2020 року при визначенні права на отримання пенсії за вислугу років жінкам, відповідно до пункту «б» статті 13 Закону № 1788-XII, необхідно виходити з того, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема, - жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам.
Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що пенсія за віком на пільгових умовах є особливим видом пенсії, яка призначається конкретній особі на підставі наявного страхового стажу, залежить від праці такої особи в особливих умовах, певно визначений час, призначення якої має відбуватись при досягненні нижчого пенсійного віку.
Натомість, судом апеляційної інстанції встановлено, що під час прийняття рішення № 032450008677 від 12.09.2024 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії ГУ ПФУ в Рівненській області керувалось Законом № 1058-IV, за яким стаж роботи, який дає право виходу на пенсію на пільгових умовах повинен становити не менше 25 років, з них не менше 10 років, при досягненні 50 років.
Однак, суд апеляційної інстанції зауважує, що до спірних правовідносин застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 справа № 1-5/2018(746/15), а не Закону № 1058-IV, оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, однак вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.
Аналогічний висновок щодо застосування наведених вище правових норм викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2021 року справа № 360/3611/20 та у постанові Верховного Суду від 11 травня 2022 року справа № 240/21724/20.
Як убачається з апеляційної скарги, наведені в ній доводи щодо помилковості висновків суду у цій справі фактично зводяться до необхідності нової правової оцінки обставин у справі та дослідження наявних у матеріалах справи доказів. Водночас зазначеним доводам судом першої інстанції вже була надана належна правова оцінка.
Інших доводів на підтвердження обґрунтованості заявлених позовних вимог позивач не навів, що не дає підстав вважати висновки суду першої інстанцій помилковими, а застосування ним норм матеріального та процесуального права - неправильним.
Відтак, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не знаходить.
Як убачається з апеляційної скарги, наведені в ній доводи щодо помилковості висновків суду у цій справі фактично зводяться до необхідності нової правової оцінки обставин у справі та дослідження наявних у матеріалах справи доказів. Водночас зазначеним доводам судом першої інстанції вже була надана належна правова оцінка.
Інших доводів на підтвердження правомірності своїх дій відповідач не навів, що не дає підстав вважати висновки суду першої інстанцій помилковими, а застосування ним норм матеріального та процесуального права - неправильним.
Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного рішення в частині задоволених позовних вимог суд першої інстанцій правильно встановив обставини справи, не допустив неправильного застосуванням норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 370 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 06 березня 2025 року у справі № 140/14747/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.
Головуючий суддя В. С. Затолочний
судді І. В. Глушко
Н. М. Судова-Хомюк