07 травня 2025 рокуЛьвівСправа № 308/5073/15-ц пров. № А/857/13061/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Пліша М.А.,
суддів Іщук Л.П., Обрізко І.М.,
за участю секретаря судового засідання Хомин Ю.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу заступника керівника Закарпатської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 березня 2025 року (головуючий суддя Луцович М.М, м. Ужгород) по справі за адміністративним позовом Міністерства оборони України до ОСОБА_1 про визнання дії та бездіяльності протиправними,-
30 квітні 2015 року заступник військового прокурора Ужгородського гарнізону Західного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до ОСОБА_1 , в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив стягнути з відповідача на користь ІНФОРМАЦІЯ_1 заподіяну державі шкоду в порядку регресу в сумі 20548,92 грн.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23.11.2016 відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Постановою Апеляційного суду Закарпатської області від 29.01.2018 апеляційну скаргу заступника військового прокурора Ужгородського гарнізону Західного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 задоволено частково: рішення Ужгородського міськрайонного суду від 23 листопада 2016 року скасовано; в задоволенні позову заступника військового прокурора Ужгородського гарнізону Західного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди відмовлено.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15.04.2020 касаційну скаргу заступника військового прокурора Ужгородського гарнізону Західного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 задоволено частково: рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23 листопада 2016 року та постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 29 січня 2018 року скасовано; провадження у справі №308/5073/15-ц закрито.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10.06.2020 справу № 308/5073/15-ц передано для продовження розгляду до Закарпатського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 21.07.2020 року вказану справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 03 березня 2022 року зупинено провадження в адміністративній справі та відповідно 26 серпня 2024 року поновлено провадження в адміністративній справі.
Ухвалою суду від 10 березня 2025 року позовну заяву - залишено без руху та запропоновано позивачу подати до суду протягом п'яти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із зазначенням підстав поважності причин пропуску такого, а також надати належні та допустимі докази щодо підстав поважності причин пропуску строку звернення до суду.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 березня 2025 року позовну заяву заступника керівника Закарпатської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України в особі ІНФОРМАЦІЯ_2 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди - залишено без розгляду.
Не погодившись з таким судовим рішенням, заступника керівника Закарпатської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону оскаржив його в апеляційному порядку, просить ухвалу скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження її розгляду.
В апеляційній скарзі зазначає, що залишаючи позовну заяву без розгляду суд обґрунтував її тим, що прокурором не усунуто вимоги ухвали суду від 10.03.2025, а саме позивачем не надано жодних належних доказів наявності об'єктивних перешкод для звернення до адміністративного суду та не наведено поважних обставин, які не залежали від його волевиявлення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, що перешкоджали звернутись до суду в межах встановленого строку.
Судом у вказаній ухвалі також констатовано, що ІНФОРМАЦІЯ_3 та Міністерству оборони України було відомо про факт списання спірних коштів у січні і лютому 2014 року, що підтвердив у судовому засіданні Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28.09.2016 свідок ОСОБА_2 , та стверджується наявним у матеріалах справи листом цього комісаріату від 17.06.2014 №2433.
Однак, апелянт зазначає, що на виконання вказаної ухвали 19.03.2025 прокурором подано заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, яку обґрунтовано, зокрема тим, що підстави для звернення з цим позовом до суду виникли лише після встановлення відомостей, що свідчать про порушення інтересів держави, а саме за результатами проведеного Західним територіальним управління внутрішнього аудиту та фінансового контролю Департаменту внутрішнього аудиту та фінансового контролю Міністерства оборони України фінансового аудиту та аудиту відповідності фінансово-господарської діяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 за період з 01.08.2012 по 13.04.2014, про що складено аудиторський звіт від 18.06.2014 №234/5/27 і вивчення в комплексі отриманих документів у порядку врегульованому Законом України «Про прокуратуру» (в редакції на час звернення з позовом).
Однак суд доводи прокурора до уваги не взяв та оскаржуваною ухвалою від 21.03.2025 залишив позов без розгляду з підстав викладених вище за текстом.
Суд першої інстанції не оцінив наявні в матеріалах справи докази та не врахував, що виплата ІНФОРМАЦІЯ_4 (з 29.12.2020 - ІНФОРМАЦІЯ_5 ) грошових коштів особі за час вимушеного прогулу на підставі відповідних судових рішень не свідчить саме по собі про наявність вини певної особи у такій виплаті, що може бути підставою для звернення до неї з відповідним позовом.
Адже для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.
До того ж, Міністерство оборони України, як головний орган у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сферах оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період, а також є органом військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили, не було безпосереднім учасником відповідних правовідносин, та не володіло відомостями про будь-які окремі виплати, здійснювані ІНФОРМАЦІЯ_4 (з 29.12.2020 - ІНФОРМАЦІЯ_5 ).
Крім того, за результатами додатково проведеної прокурорської перевірки додержання службовими особами ІНФОРМАЦІЯ_2 вимог бюджетного законодавства, внесено командувачу оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_6 » ( АДРЕСА_1 ) подання від 25.07.2014 №1/1593-вих14 про усунення порушень бюджетного законодавства, причин та умов, що їм сприяли, притягнення винних осіб до дисциплінарної відповідальності та вжиття заходів щодо відшкодування завданої державі шкоди.
За наслідками розгляду вказаного подання, командувачем військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_6 » видано наказ від 18.08.2014 № 374 «Про усунення порушень вимог законодавства України у ІНФОРМАЦІЯ_3 » згідно якого за порушення вимог законодавства військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_7 полковника ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено дисциплінарне стягнення у вигляді «догана» .
Слід відзначити, що у пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року №14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» судам роз'яснено, що необхідно перевіряти, чи додержаний власником або уповноваженим ним органом встановлений статтею 233 Кодексу законів про працю України річний строк з дня виявлення заподіяної працівником шкоди для звернення до суду з позовом про її відшкодування.
Днем виявлення шкоди слід вважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником. Днем виявлення шкоди, встановленої в результаті інвентаризації матеріальних цінностей, при ревізії або перевірці фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації, слід вважати день підписання відповідного акта або висновку.
З огляду на вищезазначене, а також враховуючи, що у цій справі, з огляду на особливість спірних правовідносин, для звернення з позовом має значення аудиторський звіт від 18.06.2014 №234/5/27, а також отримання прокурором інформації щодо офіційної позиції від органів військового управління, в тому числі з огляду на вимоги Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженим Постановою Верховної Ради України від 23.06.1995 № 243/95-ВР (в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин), які, зокрема, передбачають, що командир (начальник) військової частини не пізніш як у місячний термін з дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення до матеріальної відповідальності винної особи з зазначенням розміру суми, що підлягає стягненню, необхідно дійти висновку про те, що підстави для представництва інтересів держави (які охоплюють у цій справі і суспільні інтереси) у суді виникли у прокурора з того моменту, коли він дізнався або повинен був дізнатися про невжиття протягом розумного строку органами, уповноваженими на здійснення функцій контролю у сфері оборони, заходів щодо усунення виявленого у бюджетній сфері порушення.
А такі підстави виникли щонайскоріше з 18 червня 2014 року - дати складення аудиторського звіту №234/5/27, а тому звернення прокурора із позовом 30 квітня 2015 року здійснено у межах однорічного строку, встановленого частиною третьою статті 233 Кодексу законів про працю України.
Разом із цим, суд першої інстанції не надав належної правової оцінки того факту, що позов прокурора було пред'явлено в інтересах держави в особі двох співпозивачів - Міністерства оборони України та ІНФОРМАЦІЯ_1 (з 29.12.2020 - ІНФОРМАЦІЯ_5 ).
Окрім того, у період з червня 1995 року по листопад 2019 року підстави і порядок притягнення до матеріальної відповідальності військовослужбовців і призваних на збори військовозобов'язаних, винних у заподіянні шкоди державі визначалися Положенням про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженим Постановою Верховної Ради України від 23.06.1995 № 243/95-ВР (далі - Положення), яке втратило чинність на підставі Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03.10.1019 № 160-IX.
За вказаним Положенням відшкодуванню підлягає пряма дійсна шкода, завдана розкраданням, пошкодженням, втратою чи незаконним використанням військового майна, погіршенням або зниженням його цінності, що спричинило додаткові витрати для військових частин, установ, організацій, підприємств та військово-навчальних закладів (далі - військові частини) для відновлення, придбання майна чи інших матеріальних цінностей або надлишкові виплати.
Відповідно до пункту 5 Положення час, протягом якого винного військовослужбовця і призваного на збори військовозобов'язаного може бути притягнено до матеріальної відповідальності, не може перевищувати строків позовної давності, встановлених чинним законодавством.
У свою чергу, згідно зі статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (статті 257 Цивільного кодексу України).
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини три, чотири статті 267 Цивільного кодексу України).
Вважає, що висновок суду щодо застосування до спірних правовідносин строків звернення до суду, визначених частиною третьою статті 233 Кодексу законів про працю України, положеннями 122 Кодексу адміністративного судочинства України, а не строків позовної давності суперечить наведеним положенням законодавства, оскільки спірні правовідносини врегульовані нормами спеціального законодавства - Статутом Внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженим Законом України від 24.03.199 №548-XIV, Положенням тощо.
Тоді як згідно усталеного підходу та правової позиції Верховного Суду України, викладеної, зокрема, у постанові від 17.02.2015 у справі №21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Оцінюючи обставини, що перешкоджали здійсненню процесуального права на звернення до суду, суд повинен виходити з оцінки та аналізу всіх наведених доводів, а також з того, чи мав заявник можливість своєчасно реалізувати своє право.
Процесуальне законодавство не визначає терміну «загальне правило», а початок перебігу строків позовної давності пов'язує не з датою прийняття оскаржуваних рішень, а з виникненням передбачених законом підстав.
Так, відповідно до положень статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частин першої та другої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення передбачених законом вимог. Для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень щодо справ, зазначених у пункті 5 частини першої статті 183-2 цього Кодексу, встановлюється 15-денний строк, який обчислюється з дня виявлення суб'єктом владних повноважень підстав для звернення до адміністративного суду. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень.
Так, у постанові Верховного Суду від 01.02.2024 у справі № 520/11344/23 зазначено, що за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Окрім того, у постанові від 18.02.2021 у справі № 640/25034/19 Верховний Суд зазначив, що день, коли особа дізналася про порушення свого права - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів. Якщо цей день встановити точно не можливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна дізнатися» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав.
Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені; рішення скероване на її адресу поштовим повідомленням, яке вона відмовилася отримати або не отримала внаслідок неповідомлення відправника про зміну місця проживання; про порушення її прав знали близькі їй особи.
Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є її дії, спрямовані на захист порушених прав, зокрема, оскарження рішення (дії чи бездіяльність), докази, які свідчать про те, що були створені умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
Однак судом при прийнятті оскаржуваної ухвали від 21.03.2025 не враховано, що сам по собі факт виплати ІНФОРМАЦІЯ_4 (з 29.12.2020 - ІНФОРМАЦІЯ_5 ) грошових коштів певній особі не містить критичних даних чи зауважень про незаконність діянь певної посадової особи, у цьому випадку Відповідача, які б могли стати предметом вивчення питання порушення інтересів держави та відповідного для нього реагування.
Окрім того, як зазначалося в ухвалі Закарпатського окружного адміністративного суду від 10.03.2025 відповідно до статті 233 Кодексу законів про працю України (в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.
З огляду на зазначене, слід відзначити, що у Міністерства оборони України, як центрального органу виконавчої влади у сфері оборони, уповноважений державою здійснювати відповідні функції на захист інтересів держави у спірних правовідносинах, не було об'єктивної можливості дізнатися про заподіяння з вини Відповідача державі матеріальної шкоди внаслідок виплати грошових коштів за час вимушеного прогулу громадянці ОСОБА_3 у розмірі 24 548,72 грн, інакше, як після проведення фінансового аудиту та аудиту відповідності фінансово-господарської діяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 за період з 01.08.2012 по 13.04.2014, про що було складено аудиторський звіт від 18.06.2014 №234/5/27.
На момент звернення з відповідним позовом до суду, а саме станом на 30.04.2015, прокурор обґрунтовано керувався статтею 36-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-XII, яка передбачала, що підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними і державою.
Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави, а ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».
Отже, підстави для звернення прокуратури із вказаним позовом до суду виникли лише після опрацювання та вивчення в комплексі отриманих матеріалів, які надійшли на запити прокурора.
У даному випадку звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значущого питання, а саме відновлення майнових інтересів держави шляхом повернення надмірно сплачених бюджетних коштів.
Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
У відповідності до вимог ч. 1, ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних міркувань.
Постановляючи ухвалу та вирішуючи питання про поновлення строку звернення до адміністративного суду, суд першої інстанції виходив з того що відповідно до частин першої та другої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції станом на момент подання позовної заяви та існування спірних правовідносин) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення передбачених законом вимог. Для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень щодо справ, зазначених у пункті 5 частини першої статті 183-2 цього Кодексу, встановлюється 15-денний строк, який обчислюється з дня виявлення суб'єктом владних повноважень підстав для звернення до адміністративного суду. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень.
Предметом спору, в межах даної справи, є стягнення в порядку регресу з відповідача заподіяної державі шкоди в сумі 20548,92 грн.
При цьому судом вірно враховано, що відповідно до статті 233 Кодексу законів про працю України (в редакції станом на момент подання позовної заяви та існування спірних правовідносин) для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.
Встановлений частиною третьою цієї статті строк застосовується і при зверненні до суду вищестоящого органу.
Постановляючи ухвалу суд першої інстанції правильно зазначив, що в постанові колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 06.11.2013 у справі №21-389а13 щодо спору військовослужбовця із військовою частиною і Міністерством оборони України міститься правовий висновок про те, що посилання на статтю 233 КЗпП України як таку, що врегульовує строки звернення до суду при вирішенні питання стосовно публічної служби, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.
Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.92 №14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» судам необхідно перевіряти, чи додержаний власником або уповноваженим ним органом встановлений ст.233 КЗпП України річний строк з дня виявлення заподіяної працівником шкоди для звернення в суд з позовом про її відшкодування. Цей строк застосовується і при зверненні із заявою прокурора. Днем виявлення шкоди слід вважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником. Днем виявлення шкоди, встановленої в результаті інвентаризації матеріальних цінностей, при ревізії або перевірці фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації, слід вважати день підписання відповідного акта або висновку. Право регресної вимоги до працівника виникає з часу виплати підприємством, організацією, установою сум третій особі і з цього ж часу обчислюється строк на пред'явлення регресного позову, що і має місце в розглядуваному випадку.
Позивач у заяві про поновлення строку звернення до суду вказує, що річний строк у даній справі варто обчислювати саме з дати складення аудиторського звіту від 18.06.2014 №234/5/27.
Суд першої інстанції, з чим погодилась колегія судів, відхиляючи такі доводи позивача підставно вказав, що в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, строк обчислюється з дня виявлення заподіяної працівником шкоди згідно норм статті 233 КЗпП України.
Згідно матеріалів справи, сума грошових коштів у загальному розмірі 20548,92 грн була стягнена у січні (4 532,78 грн.) та у лютому (16 016,14 грн.) 2014 року в примусовому порядку шляхом списання Головним управлінням ДКСУ в Закарпатській області з банківського рахунку ІНФОРМАЦІЯ_1 цих коштів.
Відтак, ІНФОРМАЦІЯ_3 та Міністерству оборони України було відомо про факт списання спірних коштів у січні і лютому 2014 року, що підтвердив у судовому засіданні Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28.09.2016 свідок ОСОБА_2 (том 2, а.с.41-45), та стверджується наявним у матеріалах справи листом цього комісаріату від 17.06.14 №2433 (том 2, а.с.7).
Відтак правильним є висновок суду першої інстанції, що саме з цієї дати - лютого 2014 року, позивачам стало відомо про заподіяну відповідачем шкоду в сумі 20548,92 грн.
Однак до суду прокурор звернувся тільки у квітні 2015 року, тобто більше ніж через рік від дня примусового списання останньої частини спірних коштів, з порушенням встановленого ст. 233 КЗпП України строку звернення до суду.
Що стосується посилання позивача на Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженим Постановою Верховної Ради України від 23.06.1995 № 243/95-ВР (далі - Положення), яке втратило чинність на підставі Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03.10.2019 № 160-IX, згідно пункту 5 якого час, протягом якого винного військовослужбовця і призваного на збори військовозобов'язаного може бути притягнено до матеріальної відповідальності, не може перевищувати строків позовної давності, встановлених чинним законодавством, то суд апеляційної інстанції зазначає, що такий строк встановлений саме ст. 233 КЗпП України (в редакції станом на момент подання позовної заяви та існування спірних правовідносин).
Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Частиною шостою цієї ж статті передбачено, що про поновлення або продовження процесуального строку, відмову у поновленні або продовженні процесуального строку суд постановляє ухвалу, яка не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається особі, яка звернулася із відповідною заявою.
У постанові Верховного Суду від 19 травня 2022 року у справі № 300/863/21 зазначено, що поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) обставина виникла протягом строку, який встановлений законом або судом; 4) обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом або судом. У свою чергу, поважною причиною може бути обставина, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк, виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк, виникла протягом строку, який встановлений законом або судом та підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Правові висновки щодо критеріїв поважності причин пропуску строку звернення до адміністративного суду викладено також у постановах Верховного Суду від 14 серпня 2018 року у справі № 820/1719/15, від 20 грудня 2018 року у справі № 756/513/17, від 27 лютого 2019 року у справі № 813/1211/17, від 16 вересня 2019 року у справі № 120/3403/20-а, від 19 лютого 2020 року у справі № 815/5271/16, від 17 червня 2021 року у справі № 570/4516/19, від 17 лютого 2022 року у справі № 380/893/20, від 8 вересня 2022 року у справі № 380/1598/22, від 16 червня 2023 року у справі № 520/986/22 та від 4 липня 2023 року у справі № 620/4707/22.
З огляду на викладене вище, суд першої інстанції правильно вважав, що позивачем не надано жодних належних доказів наявності об'єктивних перешкод для звернення до адміністративного суду та не наведено поважних обставин, які не залежали від його волевиявлення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, що перешкоджали звернутись до суду в межах встановленого строку.
При цьому суд апеляційної інстанції зазначає, що проведення Західним територіальним управління внутрішнього аудиту та фінансового контролю Департаменту внутрішнього аудиту та фінансового контролю Міністерства оборони України фінансового аудиту та аудиту відповідності фінансово-господарської діяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 за період з 01.08.2012 по 13.04.2014, про що складено аудиторський звіт від 18.06.2014 №234/5/27 та внесення командувачу оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_6 » ( АДРЕСА_1 ) подання від 25.07.2014 №1/1593-вих14 про усунення порушень бюджетного законодавства, причин та умов, що їм сприяли, притягнення винних осіб до дисциплінарної відповідальності та вжиття заходів щодо відшкодування завданої державі шкоди і видання командувачем військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_6 » наказ від 18.08.2014 № 374 «Про усунення порушень вимог законодавства України у ІНФОРМАЦІЯ_3 » згідно якого за порушення вимог законодавства військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_7 полковника ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено дисциплінарне стягнення у вигляді «догана» жодним чином не свідчать про поважність причин пропуску строку звернення до суду, бо як уже вказувалось вище ІНФОРМАЦІЯ_3 та Міністерству оборони України було відомо про факт списання коштів у січні і лютому 2014 року, і ця обставина не потребує додаткового вивчення та аналізу.
З огляду на вищевказане, суд першої інстанції обґрунтовано визнав не поважними підстави пропуску строку звернення до суду, наведені позивачем у заяві про поновлення строку звернення до суду від 20.03.2025 та відмовив позивачу у поновленні строку звернення до суду як такого, що пропущений без поважних причин.
Як наслідок з урахуванням положень ст. 171 п. 7, ст. 240 КАС України судом першої інстанції правильно постановлена ухвала про залишається позовної заяви без розгляду.
З урахуванням вказаного, колегія судді вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, такі відповідають обставинам справи, рішення суду прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального прав, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд, -
апеляційну скаргу заступника керівника Закарпатської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону - залишити без задоволення, а ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 березня 2025 року про залишення позовної заяви без розгляду у справі № 308/5073/15-ц - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя М. А. Пліш
судді Л. П. Іщук
І. М. Обрізко
Повне судове рішення складено 13.05.25