13 травня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/12596/24 пров. № А/857/27066/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Бруновської Н.В.. та Хобор Р.Б.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській обл. на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24.09.2024р. в адміністративній справі за позовом представника адвоката Довганя Володимира Ігоровича, діючого на підставі ордера на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській обл. про визнання дій протиправними, зобов'язання призначити пенсію за вислугу років з урахуванням пільгової вислуги (суддя суду І інстанції: Гулкевич І.З., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 24.09.2024р., м.Львів; дата складання повного рішення суду І інстанції: не зазначена),-
12.06.2024р. (згідно з відомостями реєстраційної позначки суду першої інстанції - 13.06.2024р.) за допомогою системи «Електронний суд» представник адвокат Довгань В.І., діючий на підставі ордера на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом, в якому просив:
визнати протиправними дії відповідача Головного управління /ГУ/ Пенсійного фонду /ПФ/ України у Львівській обл. щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 від 08.05.2024р. про призначення пенсії за вислугу років згідно з п.«а» ч.1 ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»;
зобов'язати відповідача ГУ ПФ України у Львівській обл. повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.05.2024р. про призначення пенсії за вислугу років згідно з п.«а» ч.1 ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та прийняти рішення відповідно до п.17 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, затв. постановою правління ПФ України № 3-1 від 30.01.2007р., та призначити пенсію за вислугою років відповідно до п.«а» ч.1 ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», з урахуванням пільгової вислуги, яка становить 25 років 09 місяців 08 днів.
Позовні вимоги обґрунтував тим, що позивач проходив службу в органах кримінально-виконавчої служби; з 21.12.2017р. ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФ України у Львівській обл. та отримує пенсію по інвалідності згідно із Законом України № 2262-ХІІ від 09.04.1992р. «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Станом на день його звільнення вислуга років складала: у календарному обчисленні 19 років 08 місяців 03 дні; у пільговому 25 років 09 місяців 08 днів. 08.05.2024р. позивач звернувся із заявою про призначення пенсії за вислугу років, в задоволенні якої відповідач відмовив, мотивуючи відсутністю необхідної календарної вислуги років. Вважаючи у зв'язку із цим свої конституційні права та гарантії на належний соціальний захист порушеними та такими, що потребують захисту, позивач звернувся до суду з розглядуваним позовом.
Розгляд цієї справи, що віднесена процесуальним законом до справ незначної складності, проведено судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та проведення судового засідання (у письмовому провадженні) (а.с.21 і на звороті).
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24.09.2024р. заявлений позов задоволено; визнано протиправною відмову ГУ ПФ України у Львівській обл. щодо непереведення ОСОБА_1 на пенсію за вислугу років згідно з п.«а» ч.1 ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»; зобов'язано ГУ ПФ України у Львівській обл. перевести ОСОБА_1 з пенсії по інвалідності на пенсію за вислугу років відповідно до п.«а» ч.1 ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», з 08.05.2024р.; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФ України у Львівській обл. на користь позивача сплачений за подання цього позову судовий збір в сумі 968 грн. 96 коп. (а.с.40-43).
Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив відповідач ГУ ПФ України у Львівській обл., який покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до помилкового вирішення спору, просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог (а.с.55-60).
Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що на день звільнення позивача зі служби (21.12.2017р.) його вислуга років становила в календарному обчисленні 19 років 08 місяців 03 дні. При цьому, відповідно до п.«а» ч.1 ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б» - «д», «ж» статті 12 цього Закону, незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних років та 6 місяців і більше.
Зарахування вислуги років у пільговому обчисленні для призначення пенсії за вислугу років вказана норма не передбачає.
Виходячи з викладеного, позивачу була призначена з 22.12.2017р. пенсія по інвалідності відповідно до п.«б» ст.21 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» в розмірі 40 відсотків відповідних сум грошового забезпечення.
Представник позивача - адвокат Довгань В.І. скерував до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вважає її безпідставною, необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції надав належну оцінку всім обставинам справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального законодавства, ухвалив законне і справедливе судове рішення (а.с.69-72).
Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Водночас, колегія суддів не убачає підстав для задоволення клопотання апелянта про розгляд справи в присутності сторін (а.с.52), оскільки відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Апелянт подав апеляційну скаргу, в якій детально та послідовно обґрунтував свою правову позицію по справі; представник позивача скерував відзив на апеляційну скаргу; будь-яких нових доказів по справі сторони не представили; клопотань про їх витребування від останніх не надходило. Рішення суду прийнято за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (в порядку письмового провадження).
Звідси, правових підстав для висновку про те, що справу необхідно розглядати в судовому засіданні, колегія суддів не убачає.
Окрім цього, Європейський суд з прав людини визнав явно необґрунтованим і тому неприйнятним звернення у справі «Varela Assalino contre le Portugal» (пункт 28, № 64336/01) щодо гарантій публічного судового розгляду. У цій справі заявник просив розглянути його справу в судовому засіданні, однак характер спору не вимагав проведення публічного розгляду. Фактичні обставини справи вже були встановлені, а скарги стосувалися питань права. Європейський суд вказав на те, що відмову у проведенні публічного розгляду не можна вважати необґрунтованою, оскільки під час провадження у справі не виникло ніяких питань, які не можна було вирішити шляхом дослідження письмових доказів.
У випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку Європейського суду, є доцільнішим, ніж усні слухання; розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім.
Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, з наступних підстав.
Як встановлено під час судового розгляду, наказом Державної установи /ДУ/ «Львівська виправна колонія /ЛВК/ (№48)» № 91/ОС/ВП-17 від 21.12.2017р. старшого прапорщика внутрішньої служби ОСОБА_1 , молодшого інспектора відділу охорони, звільнено зі служби за п.1 пп.2 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» /через хворобу/ з 21.12.2017р. (а.с.11).
Станом на день звільнення вислуга років позивача складає: у календарному обчисленні - 19 років 08 місяців 03 дні; у пільговому - 25 років 09 місяців 08 днів (зворот а.с.11- а.с.12).
Після звільнення зі служби ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФ України у Львівській обл. та отримує з 21.12.2017р. пенсію по інвалідності у розмірі 40 % відповідних сум грошового забезпечення (заробітку) згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (зворот а.с.12- а.с.13).
08.05.2024р. позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до п.«а» ч.1 ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (а.с.9).
Листом ГУ ПФ України у Львівській обл. № 13632-13833/С-52/8-1300/24 від 22.05.2024р. відмовлено позивачу в призначенні пенсії за вислугу років, оскільки відповідно до п.«а» ч.1 ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» пенсія за вислугу років незалежно від віку призначається особам, якщо вони звільнені зі служби з 01.10.2017р. по 30.09.2018р. і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки 06 місяців і більше. Відповідно до витягу з наказу ДУ «ЛВК (№ 48)» № 91/ОС/ВП-17 від 21.12.2017р. календарний строк служби позивача на день звільнення (21.12.2017р.) становить 19 років 08 місяців 03 дні.
Із урахуванням викладеного, підстави для переведення на пенсію за вислугу років відповідно до п.«а» ч.1 ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» є відсутніми.
Вважаючи відмову відповідача в призначенні пенсії за вислугу років згідно п.«а» ч.1 ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» протиправною, позивач звернувся до суду із розглядуваним позовом за захистом своїх прав.
Приймаючи рішення по справі та задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що вислуга років ОСОБА_2 , з урахуванням часу служби, що підлягає зарахуванню на пільгових умовах, становить більше 25 календарних років.
Отже, позивач набув право на призначення пенсії за вислугу років на підставі п.«а» ч.1 ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Водночас, моментом виникнення у позивача права на пенсію за вислугою років є дата звільнення зі служби, а тому до спірних правовідносин належить застосовувати умови призначення пенсій за вислугу років, які діяли на момент звільнення позивача зі служби (15.05.2018р.).
Наведена правова позиція відповідає висновками, викладеним Верховним Судом у постановах від 10.06.2024р. у справі № 260/4588/23 та від 04.07.2024р. у справі № 620/4538/23, та спростовує доводи відповідача про врахування змін у правовому регулюванні питання обчислення вислуги років, внесених постановою Уряду № 119 від 16.02.2022р., що набули чинності з 19.02.2022р.
Колегія суддів вважає, що наведені висновки суду першої інстанції не відповідають нормам матеріального права, з наступних підстав.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, є, зокрема Закон України № 2262-XII від 09.04.1992р. «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» /в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; надалі - Закон № 2262-ХІІ/, який визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.
Статтею 1 Закону № 2262-XII встановлено, що особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.
Згідно з п.«в» ст.1-2 Закону № 2262-ХІІ право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби (крім випадків призначення пенсії в разі втрати годувальника дружині (чоловіку) з урахуванням вимог частини п'ятої статті 30 цього Закону, яка призначається незалежно від звільнення зі служби) особи із числа військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань, органів державної безпеки і внутрішніх справ колишнього Союзу РСР, Національної гвардії України, Прикордонних військ України, військ цивільної оборони України.
Відповідно до ст.2 Закону № 2262-ХІІ військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.
Приписами п.«а» ч.1 ст.12 Закону № 2262-ХІІ передбачено, що пенсія за вислугу років призначається особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-«д», «ж», «з» статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби: з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки та 6 місяців і більше.
До календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у частині другій статті 17 цього Закону;
Згідно з ч.2 ст.17 Закону № 2262-XII до вислуги років поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України при призначенні пенсії на умовах цього Закону додатково зараховується час їхнього навчання (незалежно від форми навчання) у цивільних вищих навчальних закладах, а також в інших навчальних закладах, після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання, до вступу на військову службу, службу до органів внутрішніх справ, Національної поліції, Служби судової охорони, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України або призначення на відповідну посаду в межах до п'яти років із розрахунку один рік навчання за шість місяців служби.
Відповідно до ст.17-1 Закону № 262-XII порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання зазначених вимог закону КМ України постановою № 393 від 17.07.1992р. затвердив Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей.
З огляду на аналіз чинного законодавства, слід врахувати існування двох різних правових вимірів вислуги років, які стосуються колишніх поліцейських:
вислуга років для призначення пенсії відповідно до ст.12 Закону № 2262-ХІІ;
вислуга років для визначення розміру пенсії, призначеної відповідно до ст.12 Закону № 2262-ХІІ.
На час звільнення позивача зі служби (21.12.2017р.) діяла редакція п.3 Порядку № 393, яка визначала види служби, які зараховуються, зокрема, поліцейським, на пільгових умовах для призначення пенсії за вислугу років.
Разом з тим, постановою № 119, яка набрала чинності 19.02.2022р., до Порядку № 393 внесені зміни, відповідно до яких Порядок № 393 доповнено пунктом 2-1 такого змісту: «Для призначення пенсій обчислення календарної вислуги років проводиться згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови.».
Пункт 3 Порядку № 393 (в редакції постанови № 119) визначає, що до вислуги років для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах один місяць служби за півтора місяці у військових частинах і підрозділах внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії з охорони дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних організацій в Україні, у підрозділах Управління державної охорони, Служби судової охорони, що визначаються в установленому порядку, а також у підрозділах спеціального призначення Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, установ виконання покарань органів внутрішніх справ, воєнізованих формуваннях Державної кримінально-виконавчої служби, у частинах і підрозділах (загонах) спеціального призначення внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії та у підрозділах міліції особливого призначення за Переліком посад і умовами (в порядку), що визначаються керівниками відповідних міністерств і відомств.
Отже, пункт 3 Порядку № 393 (в редакції постанови № 119) визначає види служби, які зараховуються, зокрема, поліцейським на пільгових умовах лише для визначення розміру пенсії за вислугу років, а не для призначення такої пенсії.
Правове регулювання щодо права на призначення пенсії за вислугу років зазнало змін і, у зв'язку з такими змінами, як Закон № 2262-ХІІ, так і Порядок № 393 (в редакції постанови № 119) виникнення, зокрема, в колишнього поліцейського права на таку пенсію пов'язують з наявністю певної вислуги років в календарному обчисленні, а не пільговому.
Розглядаючи питання розбіжностей у застосуванні норм матеріального права, слід взяти до уваги, що різні аспекти дії закону у часі неодноразово досліджувалися Конституційним Судом України.
Зокрема, у рішенні від 09.02.1999р. №1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).
За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
У рішенні Конституційного Суду України № 5-р(I)/2019 від 12.07.2019р. Конституційний Суд України висловив думку, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).
Отже, у разі безпосередньої (прямої) дії закону в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності.
Якщо під час вирішення суб'єктом владних повноважень певного питання (в даній справі щодо наявності підстав для переведення позивача на пенсію за вислугу років), до прийняття остаточного рішення було змінено нормативно-правове регулювання, суб'єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками.
Такого ж висновку, вирішуючи можливість застосування до спірних правовідносин нормативно-правового акта, який зазнав змін з моменту звернення позивача до суб'єкта владних повноважень, до моменту прийняття останнім рішення за результатами розгляду такого звернення, дійшов Верховний Суд у складі у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 31.03.2021р. у справі № 803/1541/16.
Крім того, наведений висновок правозастосування знайшов свій розвиток та був підтриманий у постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 10.12.2024р. у справі № 520/5695/23.
Постанову № 119 прийнято КМ України на реалізацію своїх повноважень; після прийняття такої постанови і стаття 12 Закону № 2262-XII, і постанова № 393 встановлюють однакове правове регулювання спірних правовідносин в частині розмежування календарної та пільгової вислуги, порядку їх обчислення та застосування.
Так, виходячи з положень ст.12 Закону № 2262-XII та п.п.1 та 2-1 постанови № 393 календарна вислуга застосовується для призначення пенсії за вислугу років, а пункт 3 постанови № 393 визначає, що певні періоди підлягають пільговому обчисленню для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови.
Тобто, постановою КМ України № 119 від 16.02.2022р. «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393» усунуто розбіжності між Законом № 2262-XII та Порядком № 393 щодо врахування пільгової вислуги років для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 2262-XII.
З огляду на наведене, умовою для призначення пенсії за вислугу років для осіб, які звільнились зі служби до набрання чинності постанови № 119, але звернулись із заявою про оформлення документів для призначення пенсії відповідно до Закону № 2262-ХІІ після набрання чинності зазначеної постанови, є наявність календарної вислуги років, без можливості обрахунку такої вислуги в пільговому обчисленні.
При цьому, Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 10.12.2024р. у справі № 520/5695/23 сформував правовий висновок, відповідно до якого визначальним у спірних правовідносинах є момент, коли позивач почав реалізовувати своє право на призначення пенсії. Ураховуючи те, що він звернувся з заявою про оформлення документів для призначення пенсії за вислугу років на підставі Закону № 2262-ХІІ у 2023 році, після набрання чинності постановою № 119, тому суб'єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, відтак його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними.
Під час судового розгляду встановлено, що на день звільнення позивача, вислуга років в календарному обчислені становила 19 рік 08 місяців 03 дні; пенсію позивачу призначено відповідно до п.«б» ст.21 Закону № 2262-ХІІ.
Оскільки календарна вислуга років позивача становить менше 23 років 06 місяців, а пільгова вислуга років враховується лише для визначення розміру пенсії, а не для призначення такої, тому відповідач правомірно відмовив позивачу в задоволенні його вимог про переведення на інший вид пенсії (призначення пенсії за вислугу років).
Отже, для призначення пенсії за вислугу років за Законом № 2262-ХІІ календарна вислуга років могла бути зарахована на пільгових умовах відповідно до Порядку № 393 в редакції, чинній до внесення змін КМ України № 119 від 16.02.2022р.
Враховуючи те, що станом на дату звернення позивача (08.05.2024р.) із заявою до пенсійного органу про переведення (призначення) пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 2262-ХІІ діяла нова редакція пп.«в» п.3 Порядку № 393, тому в пенсійного органу були відсутні підстави для зарахування позивачу періоду проходження військової служби в Державній кримінально-виконавчій службі України в пільговому обчисленні до календарної вислуги років для призначення пенсії, оскільки такий період враховується тільки для визначення розміру пенсії.
Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 31.08.2023р. у справі № 200/4951/22, від 15.09.2023р. у справі № 380/10714/22, від 23.04.2025р. у справі № 200/4394/24.
За таких умов у пенсійного органу були відсутніми підстави для переведення позивача ОСОБА_1 на інший вид пенсії (призначення пенсії за вислугу років) відповідно до п.«а» ч.1 ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Оцінюючи в сукупності наведене, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що заявлений позов є безпідставним та необґрунтованим, через що останній не підлягає до задоволення.
Враховуючи вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права (незастосування закону, який підлягав застосуванню), що призвело до помилкового вирішення справи, через що рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні заявленого позову, з вищевикладених мотивів.
За правилами ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви не підлягають відшкодуванню на користь ОСОБА_1 (а.с.14); суму сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта ГУ ПФ у Львівській обл. (а.с.62).
Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.243, ст.311, п.2 ч.1 ст.315, п.4 ч.1 ст.317, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській обл. задовольнити.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24.09.2024р. в адміністративній справі № 380/12596/24 скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову представника адвоката Довганя Володимира Ігоровича, діючого на підставі ордера на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській обл. про визнання дій протиправними, зобов'язання призначити пенсію за вислугу років з урахуванням пільгової вислуги, - відмовити.
Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви не підлягають відшкодуванню ОСОБА_1 ; суму сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській обл.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. М. Шавель
судді Н. В. Бруновська
Р. Б. Хобор
Дата складання повного судового рішення: 13.05.2025р.