13 травня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/6952/24 пров. № А/857/28525/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 , на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17.10.2024р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 , до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській обл. про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання нарахувати та виплатити доплату до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення (суддя суду І інстанції: Смокович В.І., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 17.10.2024р., м.Луцьк; дата складання повного рішення суду І інстанції: не зазначена),-
03.07.2024р. (згідно з відбитком календарного штемпеля на поштовому відправленні) ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 , звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила визнати протиправною бездіяльність відповідача Головного управління /ГУ/ Пенсійного фонду /ПФ/ України у Волинській обл. щодо непроведення неповнолітньому ОСОБА_2 нарахування та виплати підвищення до пенсії, передбаченого ст.39 Закону України № 796-ХІІ від 28.02.1991р. «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; зобов'язати ГУ ПФ України у Волинській обл. провести неповнолітньому ОСОБА_2 , за період в межах шестимісячного строку позовної давності, по момент припинення права на даний вид пенсій (до зміни законодавства або зміни правового статусу), нарахування та виплату підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, в розмірі, визначеному ст.39 Закону України № 796-ХІІ від 28.02.1991р. «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб (згідно із Законом про державний бюджет України на відповідний рік) (а.с.1-2, 11).
Розгляд цієї справи, що віднесена процесуальним законом до справ незначної складності, проведено судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників страви (у письмовому провадженні) за наявними матеріалами справи (а.с.13 і на звороті).
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 17.10.2024р. у задоволенні заявленого позову відмовлено (а.с.42-45).
Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржила позивач ОСОБА_1 , діюча в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 , яка покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою заявлені позовні вимоги задовольнити (а.с.49-50).
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що неповнолітній ОСОБА_2 має статус особи, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи та перебуває на обліку в органі ПФ України як одержувач пенсії по втраті годувальника; останній не перебуває в будь-яких трудових відносинах, проживає в населеному пункті, що відноситься до зони радіоактивного забруднення, визначених постановою КМ України № 106 від 23.07.1991р. (зона гарантованого добровільного відселення).
З моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення № 6-р/2018 від 17.07.2018р. відновлено право позивача на отримання доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, на підставі ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Отже, ОСОБА_2 , як отримувач пенсії в разі втрати годувальника, має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, як установлено ст.39 Закону № 796-ХІІ.
Апелянт вважає помилковими аргументи суду першої інстанції про наявність у позивача, який має статус дитини, потерпілої від Чорнобильської катастрофи, права виключно на пільги та компенсації, визначені розділом V Закону № 796-ХІІ, та про відсутність правових підстав для нарахування їм підвищення до пенсії у порядку ст.39 Закону № 796-ХІІ. Застосування пільг, обумовлених у вказаному розділі, не виключає можливості виплати їм підвищення до пенсії, встановленого ст.39 Закону № 796-ХІІ.
Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, з наступних підстав.
Як встановлено під час судового розгляду, позивач ОСОБА_1 є матір'ю неповнолітнього сина ОСОБА_2 , перебуває на обліку в органі ПФ України та отримує з 01.01.2023р. пенсію в разі втрати годувальника на неповнолітнього сина відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (а.с.3-5, 7).
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має статус дитини, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 17.04.2008р.; відноситься до непрацюючих пенсіонерів (а.с.6, 15).
Відповідно до витягу про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб № 5617 від 26.06.2024р. позивач зареєстрований та постійно проживає в с.Любешів Камінь-Каширського району Волинської обл., яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затв. постановою Кабінету Міністрів /КМ/ України № 106 від 23.07.1991р., віднесено до зони гарантованого добровільного відселення (а.с.5); зазначена обставина також підтверджується витягом з реєстру територіальної громади № 2023/003503027 (а.с.9).
Листом № 9959-10105/Д-02/8-0300/24 від 09.08.2024р. відповідач повідомив про те, що правові підстави для проведення нарахування та виплати щомісячної доплати до пенсії, передбаченої ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», на користь неповнолітнього ОСОБА_2 є відсутніми (а.с.28-29).
Отже, відповідач не нараховує і не виплачує позивачу підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, передбачене нормою ст.39 Закону № 796-XII.
Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_2 підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення (гарантованого добровільного відселення), в розмірі, визначеному ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб (згідно із Законом про державний бюджет України на відповідний рік), позивач звернулася до суду із розглядуваним позовом.
Приймаючи рішення по справі та відмовляючи у задоволенні заявленого позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач перебуває на обліку та отримує пенсію по втраті годувальника на дитину.
При цьому, пенсія по втраті годувальника, яка виплачується на дітей, є державною підтримкою для дитини у зв'язку зі смертю одного із батьків, та у спірних правовідносинах такі діти не можуть бути віднесені до категорії «непрацюючих пенсіонерів», а відтак і відсутні підстави для виплати доплати за ст.39 Закону № 796-ХІІ, оскільки зазначений вид пенсії призначений на неповнолітню дитину.
ОСОБА_2 є дитиною, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи, що надає право на пільги і компенсації, встановлені розділом V Закону № 796-ХІІ.
Оскільки ОСОБА_2 не може вважатися непрацюючим пенсіонером в розумінні ст.39 Закону № 796-ХІІ, тому є відсутніми правові підстави для нарахування підвищення як непрацюючому пенсіонеру.
Між тим, такі висновки суду першої інстанції не відповідають дійсним обставинам справи та не узгоджуються з вимогами чинного законодавства, з огляду на таке.
Предметом розглядуваного позову є правомірність невиплати позивачу підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб (згідно із Законом про державний бюджет України на відповідний рік).
Відмовляючи у нарахуванні та виплаті підвищення до пенсії неповнолітньому ОСОБА_2 як особі, яка проживає в зоні гарантованого добровільного відселення внаслідок аварії на Чорнобильській атомній електростанції, отримує пенсію по втраті годувальника, відповідач керувався тим, що на цей час положення ст.39 Закону № 796-XII у редакції Закону № 987-VIII не передбачають доплат пенсіонерам, які проживають на території добровільного гарантованого відселення, а не з мотивів відсутності такого права у неповнолітніх дітей, які проживають на території радіоактивного забруднення (в зоні гарантованого добровільного відселення) та в силу певних умов та обставин набули право на пенсію через втрату годувальника (а.с.28-29).
Відповідно до ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Спори, які виникли у правовідносинах щодо права у непрацюючих пенсіонерів, які проживають на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на отримання підвищення до пенсії відповідно до ст.39 Закону № 796-ХІІ вже були предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду як суду апеляційної інстанції у справах, розглянутих Верховним Судом як судом першої інстанції та в касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.
Переглядаючи в апеляційному порядку рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21.01.2019р., ухвалене у зразковій справі № 240/4937/18, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. дійшла висновку про те, що суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що відновлення дії ст.39 Закону № 796-XII у редакції, чинній до 01.01.2015р., яка діяла до виключення цієї статті із Закону № 796-XII Законом України № 76-VIII від 28.12.2014р. «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» (далі - Закон №76-VIII) спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01.01.2016р. статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 987-VIII, яким було включено до Закону № 796-XII статтю 39 такого змісту: «Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України». І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (ст.ст.3, 8 Конституції України та ст.6 КАС України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав.
Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України.
Отже, з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17.07.2018р. № 6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючого пенсіонера, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі ст.39 Закону № 796-ХІІ.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р., ухваленій за результатами розгляду зразкової справи № 240/4937/18 (Пз/9901/55/18), дійшла висновку про те, що позивач має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону № 796-ХІІ, а також визначила обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права:
а) позивач проживає на території радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
б) позивач є непрацюючим пенсіонером;
в) відповідачем є відповідне управління ПФ України;
г) предметом спору є нарахування та виплата із 17.07.2018р. підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному ч.2 ст.39 Закону № 796-ХІІ.
В подальшому, Велика Палата Верховного Суду вирішуючи у справі № 240/19227/21 виключну правову проблему стосовно того, чи може прожитковий мінімум застосовуватись як розрахункова величина для визначення розміру підвищення (доплати) до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, право на яку визначено ст.39 Закону № 796-ХІІ у редакції, чинній до 01.01.2015р., до інших виплат, розмір яких визначається без застосовування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини, відповідно до п.3 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VIII, наявністю якої було обумовлено необхідність передачі Касаційним адміністративним судом цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, у постанові від 04.04.2024р. року дійшла висновків про те, що з набранням чинності Законом № 1774-VIII мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина, зокрема, для обрахунку підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, право на яке у таких осіб виникло на підставі ст.39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, що діяла до 01.01.2015р.). Закон № 1774-VIII прийнятий у часі пізніше від Закону № 796-ХІІ, а тому повинна застосовуватися визначена ним розрахункова величина - прожитковий мінімум для працездатних осіб.
Норма п.3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIIІ (в частині інших виплат, щодо яких не застосовується мінімальна заробітна плата як розрахункова величина) поширюється на підвищення (доплату) до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, а відтак розмір підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам на підставі ст.39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, яка діяла до 01.01.2015р.) встановлюється із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня відповідного календарного року, а не мінімальної заробітної плати.
Тобто, за загальним правилом непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення має право на виплату підвищення до пенсії у розмірі, визначеному ст.39 Закону № 796-XII, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 01 січня відповідного календарного року.
Водночас, вирішуючи питання щодо права на виплату підвищення до пенсії по втраті годувальника, яку отримують неповнолітні діти, що проживають на території радіоактивного забруднення (в зоні гарантованого добровільного відселення) у розмірі, визначеному ст.39 Закону № 796-XII у редакції, чинній до 01.01.2015р., колегія суддів вважає за необхідне вказати наступне.
Так, відновлена редакція ст.39 Закону № 796-ХІІ регулює питання доплат громадянам, які працюються на територіях радіоактивного забруднення, згідно із частиною першою якої громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
При цьому, частина 2 ст.39 Закону № 796-ХІІ передбачає, що пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
Тобто, аналізуючи вказане, колегія суддів зазначає, що право на отримання підвищення до пенсії гарантується непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення.
У свою чергу слід зазначити, що Закон України № 1058-IV від 09.07.2003р. «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (надалі - Закон № 1058-IV) розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.
Відповідно до ст.1 Закону № 1058-IV пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом;
пенсіонер - це особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом;
Види пенсійних виплат визначені у ст.9 Закону № 1058-IV, відповідно до частини першої якої в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
У свою чергу умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Державному бюро розслідувань, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за Законом України № 2262-XII від 09.04.1992р. «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (надалі - Закон № 2262-XII), визначаються цим спеціальним законом, статтею 1 якого визначено види пенсійного забезпечення, до яких належать:
довічна пенсія за вислугу років;
пенсія по інвалідності;
пенсію в разі втрати годувальника для членів сімей військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ, які загинули чи померли або пропали безвісти.
Умови призначення пенсій в разі втрати годувальника визначені у ст.29 Закону № 2262-ХІІ, якої передбачено, що пенсії в разі втрати годувальника сім'ям військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом призначаються, якщо годувальник помер у період проходження служби або не пізніше 3 місяців після звільнення зі служби чи пізніше цього строку, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних у період проходження служби, а сім'ям пенсіонерів з числа цих військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом - якщо годувальник помер у період одержання пенсії або не пізніше 5 років після припинення її виплати. При цьому сім'ї військовослужбовців, які пропали безвісти в період бойових дій, прирівнюються до сімей загиблих на фронті.
Згідно із ч.ч.2 і 3 ст.30 Закону № 2262-ХІІ право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31).
Незалежно від перебування на утриманні годувальника пенсія призначається: непрацездатним дітям; непрацездатним батькам і дружині (чоловікові), якщо вони після смерті годувальника втратили джерело засобів до існування, а також непрацездатним батькам і дружині (чоловікові) військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти в період проходження служби або пізніше внаслідок поранення, контузії, каліцтва чи захворювання, що мали місце під час служби.
Пунктом «а» ч.4 ст.30 Закону № 2262-ХІІ визначено, що непрацездатними членами сім'ї вважаються діти, брати, сестри та онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років. При цьому братам, сестрам та онукам право на пенсію надається у тих випадках, якщо у них немає працездатних батьків.
Згідно із ст.36 Закону № 2262-ХІІ пенсії в разі втрати годувальника призначаються в таких розмірах:
а) членам сімей військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули (померли) внаслідок поранення, контузії або каліцтва, одержаних при захисті Батьківщини, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи або виконанні інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з'єднаннях та підпільних організаціях і групах, визнаних такими законодавством України, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи чи участю у бойових діях у мирний час, які є непрацездатними та перебували на утриманні загиблого (померлого) годувальника (при цьому дітям та іншим особам, зазначеним в абзаці другому статті 30 цього Закону, незалежно від того, чи перебували вони на утриманні загиблого (померлого) годувальника), - 70 процентів грошового забезпечення (заробітної плати) загиблого (померлого) годувальника на одного непрацездатного члена сім'ї. Якщо на утриманні загиблого (померлого) годувальника перебували двоє і більше членів сім'ї, пенсія призначається у розмірі 90 процентів грошового забезпечення (заробітної плати) загиблого (померлого) годувальника, що розподіляється між ними рівними частками, але не менше ніж 40 процентів на кожного непрацездатного члена сім'ї. У таких самих розмірах, незалежно від причини смерті годувальника, обчислюються пенсії членам сімей померлих осіб з інвалідністю внаслідок війни та членам сімей, до складу яких входять діти, які втратили обох батьків;
б) сім'ям військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які померли внаслідок каліцтва, одержаного в результаті нещасного випадку, не пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби, - 30 процентів заробітку годувальника на кожного непрацездатного члена сім'ї.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що неповнолітні діти, яким призначена пенсія у зв'язку з втратою годувальника за наявності на це умов, визначених у ст.29 Закону № 2262-ХІІ, є непрацюючими пенсіонерами в розумінні Закону № 1058-IV через їх непрацездатність, тому на таких осіб поширюється загальне правило щодо права на виплату підвищення до пенсії у розмірі, визначеному ст.39 Закону № 796-XII, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 01 січня відповідного календарного року, за умови їх проживання на території радіоактивного забруднення (в зоні гарантованого добровільного відселення), оскільки Закон № 796-ХІІ не пов'язує право на доплату до пенсії непрацюючого пенсіонера відповідно до ст.39 із конкретним видом пенсії, а також із віком, стажем та працездатністю.
До того ж слід зазначити про те, що за правилами ст.160 Сімейного кодексу України (далі - СК України) неповнолітня дитина не вправі самостійно визначати місце свого проживання та проживає з батьками або одним з батьків.
Батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей (ч.1 ст.242 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч.7 ст.7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
В розглядуваній справі встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФ України у Волинській обл. як отримувач пенсії в разі втрати годувальника на неповнолітню дитину ОСОБА_2 .
За таких обставин та наведеного вище правого регулювання, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для нарахування та виплати неповнолітній дитині ОСОБА_2 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення (в зоні гарантованого добровільного відселення) підвищення до його пенсії у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 01 січня відповідного календарного року.
Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів і згідно усталеної судової практики слідує, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
«Ефективний засіб правового захисту» у розумінні ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає зазначеній нормі Конвенції (постанова Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018р. у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018р. у справі № 826/14016/16 СМ, від 11.02.2019р. у справі № 2а-204/12).
Оскільки процес надання позивачу відмови у призначенні/виплаті доплати до пенсії без прийняття відповідного владного управлінського рішення може бути тривалим, сам відповідач обізнаний про статус позивача і місце його проживання, тому в розглядуваному випадку належним способом захисту порушеного права є саме вирішення судом питання про визнання бездіяльності ГУ ПФ України у Волинській обл. протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
При вирішенні наведеного спору колегія суддів враховує правову позицію, висловлену Верховним Судом по аналогічній категорії справ, зокрема, в постановах Касаційного адміністративного суду від 28.03.2025р. у справі № 240/32865/23, від 25.03.2025р. у справі № 460/3636/24, від 28.10.2024р. у справі № 240/15092/23, від 23.10.2024р. у справі № 240/6210/23, яка в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України та ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є обов'язковою під час вирішення наведеного спору.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до переконливого висновку про часткову обґрунтованість та підставність заявленого позову, через що останній підлягає до часткового задоволення, при цьому належить визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФ України у Волинській обл. щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 на неповнолітнього утриманця ОСОБА_2 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення (зона гарантованого добровільного відселення) у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; зобов'язати відповідача здійснити позивачу ОСОБА_1 на неповнолітнього утриманця ОСОБА_2 нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення (зона гарантованого добровільного відселення), у розмірі, визначеному ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установлених на 1 січня відповідного календарного року (згідно з Законом про Державний бюджет на відповідний рік), починаючи з 03.01.2024р., до часу зміни законодавства або зміни правового статусу одержувача спірного підвищення; решта позовних вимог задоволенню не підлягає.
З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 , є суттєвими і складають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права (незастосування закону, який підлягав застосуванню), що призвело до неправильного вирішення справи, через що рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення заявленого позову, з вищевикладених мотивів.
Згідно вимог ст.139 КАС України правові підстави для вирішення питання про розподіл судових витрат в цьому апеляційному провадженні є відсутніми.
Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.243, ст.311, п.2 ч.1 ст.315, п.4 ч.1 ст.317, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 , задовольнити частково.
Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17.10.2024р. в адміністративній справі № 140/6952/24 скасувати та прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 , задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській обл. щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 на неповнолітнього утриманця ОСОБА_2 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення (зона гарантованого добровільного відселення) у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській обл. здійснити ОСОБА_1 на неповнолітнього утриманця ОСОБА_2 нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення (зона гарантованого добровільного відселення), у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установлених на 1 січня відповідного календарного року (згідно з Законом про Державний бюджет на відповідний рік), починаючи з 03.01.2024р., до часу зміни законодавства або зміни правового статусу одержувача спірного підвищення.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. М. Шавель
судді Н. В. Бруновська
Р. Б. Хобор
Дата складання повного судового рішення: 13.05.2025р.