12 травня 2025 рокуЛьвівСправа № 300/4819/24 пров. № А/857/24423/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Сеника Р.П.,
Судової-Хомюк Н.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Гомельчук С.В.), ухвалене в порядку письмового провадження в м. Івано-Франківську 03 вересня 2024 року, у справі №300/4819/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
17.06.2024 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, просив: визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 06.06.2017; стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 06.06.2017 включно з врахуванням проведеного розрахунку у сумі 48 714,47 гривень зі встановленням для обчислення індексації місяця підвищення (базового місяця) січень 2008 року; зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України, у відповідності до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-111 та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, нарахувати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 06.06.2017 за весь час затримки виплати, а саме за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2024 року позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 06.06.2017 та зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 06.06.2017, зі встановленням для обчислення індексації місяця підвищення (базового місяця) січень 2008 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Частково задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що останнє підвищення окладу за посадою позивача відбулось у січні 2008 року, а тому для визначення суми індексації грошового забезпечення має застосовуватись індекс споживчих цін, обчислений наростаючим підсумком з 01 січня 2008 року до 01 березня 2018 року, оскільки після прийняття Постанови №704, якою затверджено схему тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб офіцерського складу, базовим місяцем для нарахування військовослужбовцям індексації, став березень 2018 року. Суд першої інстанції вказав, що належним способом захисту прав позивача у даному випадку є зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за спірний період, а не стягнення визначеної (твердої) суми заборгованості, а тому позовні вимоги в частині стягнення індексації в конкретній сумі не належать до задоволення. Щодо позовної вимоги про нарахування компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 06.06.2017 за весь час затримки виплати, а саме за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення то суд першої інстанції вказав, що позивач до відповідача із заявою про виплату грошової компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення не звертався, а відповідач у такій виплаті не відмовляв, отже, право позивача на виплату компенсації втрати частини доходів не було порушено. Суд першої інстанції виснував, що такі вимоги є передчасними та задоволенню не підлягають.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2024 року в частині відмовлених позовних вимог та позов задовольнити повністю. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції не забезпечено дотримання принципу ефективності захисту права та інтересів позивача. На думку скаржника, зобов'язання відповідача нарахувати та виплати позивачу індексацію грошового забезпечення у конкретних сумах буде сприяти досягненню мети правосуддя, цілей ефективного захисту судом порушеного права позивача та не може бути розцінене як втручання в дискреційні повноваження відповідача.
Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає частково.
З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 14.07.2008 по 06.06.2017 проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної Гвардії України.
На звернення позивача від 22.04.2024, відповідач листом надав копії особистих карток на грошове забезпечення за 2016-2019 роки, відповідно до яких ОСОБА_1 виплата індексації грошового забезпечення не здійснювалась.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, що полягає у не нарахуванні та невиплаті індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2016 по 06.06.2017, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.92 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання праці військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх трудових прав у зв'язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.
При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина 3 статті 9 Закону №2011-XII).
Преамбулою Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-XII (далі - Закон №1282-XII) встановлено, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Відповідно до статті 1 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно з положеннями статті 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Як зазначено Верховним Судом у постановах від 05 лютого 2020 року (справа №825/565/17), від 09 березня 2023 року (справа №160/6645/21), від 10 травня 2023 року (справа №260/5461/21) індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Отже, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати військової служби, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону №1282-XII, підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті.
За відсутності затвердженого особливого порядку індексації грошового забезпечення військовослужбовців, нарахування індексації грошового забезпечення здійснюється у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а саме відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 (далі - Порядок №1078), який поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Відповідно до пункту 1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 (до 01.01.2016 - 101) відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 року № 491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
При цьому, до прийняття Кабінетом Міністрів України Постанови №1013 від 09.12.2015 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів», яка набрала чинності з 15.12.2015 та підлягала застосуванню з 01.12.2015, базовим місяцем вважався місяць, у якому відбулося підвищення мінімальної зарплати, пенсій, стипендій виплат із соціального страхування чи зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів (за рахунок постійних складових зарплати), а базовий місяць (місяць підвищення) визначався у разі, коли зросла зарплата внаслідок підвищення тарифної ставки (окладу) або за рахунок будь-якої постійної складової зарплати.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації заробітної плати новоприйнятих працівників здійснювалося з місяця прийняття працівника на роботу.
З 01.12.2015 замість базового місяця введено поняття місяць, у якому відбулося підвищення - у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймалося за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснювалося з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
Отже, внаслідок зазначених змін Порядок №1078 у редакції, що застосовується з 1 грудня 2015 року, не містить поняття «базовий місяць» і передбачає уніфікований механізм визначення індексації у разі підвищення заробітної плати. Місяць підвищення доходу при зростанні заробітної плати визначається тільки в разі, якщо підвищена тарифна ставка (оклад). Тож із 1 грудня 2015 року зростання заробітної плати за рахунок інших постійних її складових, без підвищення тарифної ставки (окладу), не призводить до визначення нового місяця підвищення доходу.
У цьому полягає одна з основних відмінностей поняття «місяць підвищення доходу» від терміну «базовий місяць», позаяк визначення останнього залежало також від факту зростання заробітної плати за рахунок будь-якої її постійної складової.
Водночас вилучення терміну «базовий місяць» та запровадження поняття «місяць підвищення доходу» не вплинуло на правило обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації. Як у «базовому місяці», так і у «місяці підвищення доходу» індекс обчислення споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків, а обчислення цього індексу для проведення подальшої індексації здійснюється наростаючим підсумком із наступного місяця.
Аналогічна правова позиція випливає зі змісту постанов Верховного Суду від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17 і від 22 липня 2020 року у справі №400/3017/19, від 13 квітня 2023 року у справі №420/18162/21.
Відповідно до пункту 14 Порядку №1078 роз'яснення щодо застосування цього Порядку надає Мінсоцполітики.
У роз'ясненні Мінсоцполітики від 18 квітня 2018 року №28/о/66-18 вказано, що у разі зростання грошового забезпечення за рахунок інших його складових, без підвищення посадового окладу, сума індексації не зменшується на розмір підвищення грошового забезпечення.
На час виникнення спірних правовідносин схеми посадових окладів військовослужбовців були затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Указана постанова була чинною з 1 січня 2008 року до 1 березня 2018 року.
Від січня 2008 року оклад за посадою позивача не змінювався. Такий міг змінитися лише в березні 2018 року на підставі Постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704, якою встановлені нові розміри окладів військовослужбовців.
Отже, за умови останнього підвищення військовослужбовцям посадового окладу в січні 2008 року, місяцем для розрахунку індексації грошового забезпечення для цілей застосування Порядку №1078 (зі змінами, внесеними Постановою №1013) є січень 2008 року, який і має застосовуватися для розрахунку індексації грошового забезпечення позивача за спірний період з 01.01.2016 по 06.06.2017.
Водночас доказів підвищення посадового окладу позивача з січня 2016 року по червень 2017 року, відповідач ні суду першої інстанції, а ні суду апеляційної інстанції не надав.
Матеріалами справи підтверджується, що позивачу з 01 січня 2016 року по 06 червня 2017 року не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення.
Як зазначено вище, у межах спірних правовідносин, які виникли між сторонами у цій справі, саме січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2016 по 06.06.2017.
Разом враховуючи аргументи апеляційної скарги, загальновідомі величини приросту індексу споживчих за спірний період (січень 2016 року - 171,2%; лютий 2016 року - 171,2%; березень 2016 року 171,2%; квітень 2016 року 171,2%; травень 2016 року 171,2%; червень 2016 року 186,9%; липень 2016 року - 186,9%; серпень 2016 року 186,9%; вересень 2016 року 186,9%; жовтень 2016 року 186,9%; листопад 2016 року - 186,9%; грудень - 2016 року 198,6%; січень 2017 року - 198,6%; лютий 2017 року - 198,6%; березень 2017 року 210,0%; квітень 2017 року 210,0%; травень 2017 року 210,0%; червень 2017 року 221,5%;), прожитковий мінімум для працездатних осіб, який встановлений Законом про державний бюджет України за спірні роки (з 01.01.2016 по 30.04.2016 - 1378,00 грн; з 01.05.2016 по 30.11.2016 - 1450,00 грн; з 01.12.2016 по 31.12.2016 - 1600,00 грн; з 01.01.2017 по 30.04.2017 1600,00 грн; з 01.01.2017 по 30.11.2017 - 1684 грн) апеляційний суд зауважує, що скаржник правильно провів розрахунок суми індексації грошового забезпечення, яка підлягала до виплати позивачу за період з 01.01.2016 по 06.06.2017 та яка складає відповідно:
- січень 2016 року - 1 378,00 гри (розмір прожиткового мінімуму у січні 2016 року) х 171,2% (величино приросту індексу споживчих цін)/ 100 = 2 359,14 грн;
- лютий 2016 року - 1 378,00 грн (розмір прожиткового мінімуму у лютому 2016 року) х 171,2% (величина приросту індексу споживчих цін)/100 = 2 359,14 гри;
- березень 2016 року - 1 378,00 грн (розмір прожиткового мінімуму у березні 2016 року) х 171,2% (величина приросту індексу споживчих цін)/100 = 2 359,14 грн;
- квітень 2016 року - 1 378,00 грн (розмір прожиткового мінімуму у квітні 2016 року) х 171,2% (величина приросту індексу споживчих цін)/100 = 2 359,14 грн;
- травень 2016 року - 1 450,00 грн (розмір прожиткового мінімуму у травні 2016 року) х 171,2% (величина приросту індексу споживчих цін)/100 = 2 482,40 грн;
- червень 2016 року - 1 450,00 грн (розмір прожиткового мінімуму у червні 2016 року) х 186,9% (величина приросту індексу споживчих цін)/ 100 = 2 710,05 грн;
- липень 2016 року - 1 450,00 грн (розмір прожиткового мінімуму у липні 2016 року) х 186,9% (величина приросту індексу споживчих цін)/ 00 = 2 710,05 грн;
- серпень 2016 року - і 450,00 грн (розмір прожиткового мінімуму у серпні 2016 року) х 186,9% (величина приросту індексу споживчих ціп)/100 = 2 710,05 грн;
- вересень 2016 року - 1 450,00 грн (розмір прожиткового мінімуму у вересні 2016 року) х 186,9% (величина приросту індексу споживчих цін)/ 100 = 2 710,05 грн;
- жовтень 2016 року - 1450,00 гри (розмір прожиткового мінімуму у жовтні 2016 року) х 186,9% (величино приросту індексу споживчих цін)/ 100 = 2710,05 грн;
- листопад 2016 року - 1450,00 гри (розмір прожиткового мінімуму у листопаді 2016 року) х 186,9% (величино приросту індексу споживчих цін)/ 100 = 2710,05 грн;
- грудень 2016 року - 1600,00 гри (розмір прожиткового мінімуму у жовтні 2016 року) х 198,6% (величино приросту індексу споживчих цін)/ 100 = 3177,60 грн;
- січень 2017 року - 1600,00 гри (розмір прожиткового мінімуму у січні 2017 року) х 198,6% (величино приросту індексу споживчих цін)/ 100 = 3177,60 грн;
- лютий 2017 року - 1600,00 гри (розмір прожиткового мінімуму у лютому 2017 року) х 198,6% (величино приросту індексу споживчих цін)/ 100 = 3177,60 грн;
- березень 2017 року - 1600,00 гри (розмір прожиткового мінімуму у березні 2017 року) х 210,00% (величино приросту індексу споживчих цін)/ 100 = 3360,00 грн;
- квітень 2017 року - 1600,00 гри (розмір прожиткового мінімуму у квітні 2017 року) х 210,0% (величино приросту індексу споживчих цін)/ 100 = 3360,00 грн;
- травень 2017 року - 1684,00 гри (розмір прожиткового мінімуму у травні 2017 року) х 210,0% (величино приросту індексу споживчих цін)/ 100 = 3536,40 грн;
- червень 2017 року - 1684,00 гри (розмір прожиткового мінімуму у червні 2017 року) х 221,5% (величино приросту індексу споживчих цін)/ 100 = 3730,06 грн, враховуючи кількість днів відпрацьованих позивачем у червні 2017 року сума індексації грошового забезпечення належала до виплати у сумі 746,01 грн.
Такий розрахунок не заперечено відповідачем.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 06.09.2005 р. у справі «Гурепка проти України» (Gurepka v. Ukraine), заява №61406/00, п. 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 26.10.2000 р. у справі «Кудла проти Польщі» (Kudla v. Poland), заява №30210/96, п. 158) (п. 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 р. у справі «Гарнага проти України» (Garnaga v. Ukraine), заява №20390/07).
В контексті вимог наведених вище положень слід зазначити, що критеріями обрання способу захисту прав особи є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти під час прийняття рішення на власний розсуд (дискреційні повноваження).
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд насамперед виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Відповідно до п.4 ч.2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
У випадку коли поданих доказів достатньо для того, щоб зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти те чи інше рішення чи зробити ту чи іншу дію суд вправі обрати такий спосіб захисту порушеного права.
Частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування.
Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 (заява № 38722/02).
Отже, «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом подібних повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». У такому випадку дійсно суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.
Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний і законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Вищезазначене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 29 листопада 2021 року у справі № 120/313/20-а, від 26 січня 2022 року у справі № 400/1118/21.
Апеляційний суд зазначає, що у цій справі повноваження відповідача не є дискреційними, оскільки відповідачем не заперечено право позивача на виплату йому індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 06.06.2017 із урахуванням базового місяця січня 2008 року, оскільки рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову відповідачем не оскаржено.
За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, апеляційний суд вважає, що ефективним способом захисту порушеного права позивача буде стягнення з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 48 714,47 грн індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 06.06.2017 з врахуванням при її обчисленні місяця підвищення (базового місяця) січень 2008 року.
Щодо нарахування компенсації втрати частини доходів, то апеляційний суд зазначає таке.
Статтею 1 Закону України «Про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) передбачено те, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно зі статтею 2 Закону № 2050-ІІІ, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
За змістом статті 3 Закону № 2050-ІІІ, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Відповідно до статті 4 даного Закону, виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Пунктами 2, 3 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159 (далі - Порядок № 159) передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001 року.
Системний аналіз даних положень дає змогу суду апеляційної інстанції дійти висновку, що основними умовами для виплати суми компенсації є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та виплата нарахованих доходів. Водночас, виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
Враховуючи те, що відповідач не здійснив нарахування/виплату індексації грошового забезпечення, а відтак вказана позовна вимога, як це правильно зазначив суд першої інстанції, є передчасною і до задоволення за окреслених обставин та умов не підлягає.
Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, зважаючи на висловлену Верховним Судом правову позицію у такій категорії справ, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що судом першої інстанції не забезпечено дотримання принципу ефективності захисту права та інтересів позивача, оскільки визнавши за позивачем право на індексацію грошового забезпечення з врахуванням правильно проведеного розрахунку, суд першої інстанції помилково такий не врахував, а відтак безпідставно відхилив ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, який на переконання суду апеляційної інстанції не може розцінюватись як втручання в дискреційні повноваження відповідача. Водночас, висновки суду першої інстанції в частині передчасності вимог щодо проведення компенсації позивачу втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, є правильними та гуртуються на приписах чинного законодавства та встановлених обставинах справи.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення статті 317 КАС України, прецеденту практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції при винесені оскаржуваного рішення неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції обставинам справи відповідають частково, що має наслідком скасування рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині та задоволення апеляційної скарги частково.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2024 року у справі №300/4819/24 скасувати в частині зобов'язання Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 06.06.2017, зі встановленням для обчислення індексації місяця підвищення (базового місяця) січень 2008 року та в цій частині ухвалити нове рішення.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 06.06.2017 включно у сумі 48 714,47 грн.
В решті в оскаржуваній частині рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2024 року у справі №300/4819/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т. І. Шинкар
судді Р. П. Сеник
Н. М. Судова-Хомюк