Справа № 580/2562/24 Суддя (судді) першої інстанції: Лариса ТРОФІМОВА
13 травня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Собківа Я.М.,
суддів: Сорочка Є.О., Чаку Є.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 21 травня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку із грошового забезпечення з 28.04.2021 до 24.02.2024;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 28.04.2021 до 24.02.2024, виходячи з грошового забезпечення за два місяці перед звільненням у сумі 106 811, 61 грн.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 21 травня 2024 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення окружним адміністративним судом норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги на більш тривалий, розумний термін, у відповідності до положень статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
06 червня 2024 року відповідач подав відзив на апеляційну скаргу в якому просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом від 23.04.2021 №19-РС звільнений з військової служби та наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 28.04.2021 №86 виключений зі списків особового складу.
Позивач зазначає, що останнім днем проходження військової служби є 28.04.2021, проте фактичний розрахунок щодо виплати грошового забезпечення відповідно до вимог постанови КМУ №704 відповідачем здійснений 24.02.2024 на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду у справі №580/1229/22 (відповідач 24.02.2024 виплатив позивачеві грошове забезпечення відповідно до постанови КМУ №704), тому (на думку позивача) остаточний розрахунок відповідачем здійснений 24.02.2024.
Згідно з рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 12.04.2023 у справі №580/1229/22 (набрало законної сили 29.11.2023) зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення з 29.01.2020 до 31.12.2020, грошову допомогу на оздоровлення за 2020 рік, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік із розрахунком місячного грошового забезпечення відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704, визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовими званнями шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум; зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення з 01.01.2021 до 28.04.2021, грошову допомогу на оздоровлення за 2021 рік, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік, грошову компенсацію за 98 днів невикористаної відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2021 роки та одноразову грошову допомогу під час звільнення у розмірі 50 відсотків грошового забезпечення за 25 років, із розрахунком місячного грошового забезпечення відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704, визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовими званнями шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум.
Згідно з рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 20.03.2024 у справі №580/8204/23 (ЄДРСР 117828652): стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку під час звільнення у сумі 83 536,18 грн з відрахуванням обов'язкових податків і зборів; визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 28.02.2018; зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу у зв'язку з несвоєчасною виплатою вказаної індексації грошового забезпечення відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159, з 01.01.2016 до дня фактичного розрахунку щодо виплати індексації. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.05.2024 у справі №580/8204/24 відкрите апеляційне провадження за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 20 березня 2024 року за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Вважаючи, що має право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку під час звільнення з 28.04.2021 до 24.02.2024 відповідно до ст. 117 КЗпП України, позивач звернувся з позовом до суду з відповідним позовом.
Колегія суддів, розглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку про обґрунтованість та правомірність висновків суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовідносини щодо грошового забезпечення військовослужбовців регулюються: Законом України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011), постановою Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу" від 07.11.2007 № 1294, постановою Кабінету Міністрів України про Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій від 22.09.2010 № 889, проте не регулюють питання виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку у зв'язку із затримкою виплат роботодавцем сум під час звільнення.
Відповідно до ч. 1 статті 9 Закону №2011 держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (ч. 2 статті 9 Закону №2011).
Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 затверджений Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159). Дія Порядку №159 поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року (пункт 1-3 Порядку № 159).
Відповідно до ч. 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України. Згідно із ч. 1 статті 116 КЗпП України під час звільнення працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Згідно із статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. За наявного спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішений на користь працівника.
Великою Палатою Верховного Суду у справі № 821/1083/17 зроблено наступні висновки: умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. Під час дотримання наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку; під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо); аналізуючи застосування судами статей 116 та 117 КЗпП України, ЄСПЛ у рішенні вказав, що обґрунтуванню, наведеному судами, не вистачає чіткості і ясності, оскільки суди детально не розглянули двояку дію статті 117 КЗпП України, однак це не свідчить про жодні прояви несправедливості чи свавілля, і процесуальні обмеження доступу заявниці до суду не застосовувались непропорційно; оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, що передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає унаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Відповідно до статті 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладений обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи щодо захисту права працівника на своєчасне одержання плати за виконану роботу.
Отже, з матеріалів справи вбачається, що обставини проходження служби позивачем встановлені у рішенні Черкаського окружного адміністративного суду від 21.12.2022 у справі №580/1229/22 (набрало законної сили 29.04.2023).
Суд, у справі №580/1229/22 встановив, що представник позивача в інтересах позивача звернулась до відповідача із заявою від 15 листопада 2021 року, в якій просила: здійснити перерахунок грошового забезпечення з 29.01.2020 до 31.12.2020, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік з урахуванням посадового окладу, окладу за військовим званням; визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум; здійснити перерахунок грошового забезпечення з 01.01.2021 до 28.04.2021, грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рік, компенсації за невикористану відпустку учаснику бойових дій, одноразової грошової допомоги у зв'язку із звільненням з військової служби з урахуванням посадового окладу, окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум. Листом від 14.12.2021 за вих. № 36/1896 відповідач відмовив у перерахунку та виплаті вказаних грошових коштів. Здійснений відповідачем розрахунок і виплачені позивачу під час виключення зі списків особового складу військової частини та всіх видів грошового забезпечення, суми не були спірними на час звільнення (28.04.2021) та більш ніж 6 місяців позивач не здійснював дій, спрямованих на перерахунок та виплату грошового забезпечення з 29.01.2020 по 28.04.2021 з урахуванням прожиткового мінімуму встановленого на 1 січня календарного року, позаяк звернувся до відповідача із відповідною заявою - 15.11.2021 (справа №580/1229/22), а до суду 14.02.2022, крім того, щодо виплати середнього заробітку за період з 28.04.2021 до 23.08.2023 звернувся до суду 08.09.2023 (справа №580/8204/23-рішення не набрало законної сили).
Верховний Суд (постанова від 04.12.2019 у справі №825/742/16 ЄДРСР 86239374) зазначає: п.31 незгода працівника з розміром належних до виплати під час звільнення сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду. Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з розміром або принаймні у достатньо стислі строки. Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум під час звільнення. Спір щодо невиплаченої індексації виник більш ніж через півтора роки після звільнення позивача (п.34). Оскільки під час нарахування і виплати позивачу належних під час звільнення сум був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні (п.35).
Подібний висновок щодо застосування норм права сформульований Верховним Судом 28.11.2022 у справі №380/693/20.
З огляду на викладене, колегія суддів звертає увагу, що з 29.04.2021 (наступний день після виключення зі списків) до 14.11.2021 позивач не звертався до відповідача із заявою про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення. Лише 15.11.2021 звернувся до військової частини із заявою про перерахунок грошового забезпечення за період з 29.01.2020 до 28.04.2021 з урахуванням прожиткового мінімуму встановленого на 1 січня календарного року, а до суду з позовом - 14.02.2022, що на виконання рішення суду від 21.12.2022 у справі №580/1229/22 відповідачем 24.02.2024 нараховане та виплачене позивачеві грошове забезпечення у сумі 102576,71 грн з урахуванням податків, що підтверджується банківською випискою з рахунку позивача і сторонами не заперечується.
Надалі 08.09.2023 позивач звернувся до суду щодо виплати середнього заробітку з 28.04.2021 до 23.08.2023 (справа №580/8204/23). Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 20.03.2024 у справі №580/8204/23, зокрема: стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні в сумі 83 536,18 грн з відрахуванням обов'язкових податків і зборів.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що під час нарахування і виплати позивачу належних коштів під час звільнення був відсутній спір щодо суми - підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні, крім того, наявне звернення про виплату середнього заробітку з 28.04.2021 до 23.08.2023 (справа №580/8204/23) як форми покарання відповідача за несвоєчасний розрахунок, тому суд, за відсутності обов'язку застосування подвійної відповідальності у формі стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку під час звільнення по кожній складовій грошового забезпечення висновує про необґрунтованість вимог позивача та наявність підстав для відмови у задоволенні адміністративного позову.
Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи.
При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Всі наведені апелянтом доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.
Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 21 травня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 328 КАС України.
Суддя-доповідач Собків Я.М.
Суддя Сорочко Є.О.
Суддя Чаку Є.В.