Справа № 760/19349/24 Суддя (судді) першої інстанції: Українець В.В.
13 травня 2025 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Аліменка В.О.,
суддів Безименної Н.В., Кучми А.Ю.
за участю секретаря Коренко Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні, без фіксування технічними засобами, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Солом'янського районного суду м.Києва від 04 квітня 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, Управління патрульної поліції м. Києва Департаменту патрульної поліції, третя особа інспектор 1 взводу 3 роти 1 батальйону полку 2 Управління патрульної поліції м. Києва Департаменту патрульної поліції старший лейтенант поліції Бердецький Денис Анатолійович про визнання незаконною та скасування постанови ЕНА № 2794217, закриття провадження у справі
ОСОБА_1 звернувся в суд з зазначеним адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції, Управління патрульної поліції м. Києва Департаменту патрульної поліції, третя особа інспектор 1 взводу 3 роти 1 батальйону полку 2 Управління патрульної поліції м. Києва Департаменту патрульної поліції старший лейтенант поліції Бердецький Д.А. про визнання незаконною та скасування постанови ЕНА № 2794217, закриття провадження у справі.
Рішенням Солом'янського районного суду м.Києва від 21 березня 2025 року позовні вимоги задоволено.
До суду першої інстанції від позивача надійшла заява позивача про ухвалення додаткового рішення про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат, а саме витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 9600,00 грн
Ухвалою Солом'янського районного суду м.Києва від 04 квітня 2025 року в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення відмовлено.
Не погодившись із вказаною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву про ухвалення додаткового рішення задовольнити.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, у судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.
Враховуючи, що у матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів на місці ухвалила проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.
Згідно ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів доходить наступних висновків.
Відмовляючи у задоволенні заяви позивача про ухвалення додаткового рішення, суд першої інстанції вказав, що з тексту рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 21 березня 2025 року, а саме мотивувальної його частини вбачається, що судом вирішувалось питання про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу.
За наслідками перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до п.3 ч.1 ст. 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
За правилами ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з п.1 ч.3 ст.132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Отже, витрати на правничу допомогу є складовою витрат, пов'язаних з розглядом м справи.
Приписами ч.1, 2 ст.134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Колегія суддів наголошує, що відповідно до ч.3 ст.252 КАС України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
У постанові Верховного Суду від 19.03.2020 року у справі №640/6209/19 щодо застосування статті 252 КАС України сформульовано правовий висновок, відповідно до якого додаткове рішення у справі після його ухвалення стає невід'ємною частиною основного рішення по суті позовних вимог, отже, незалежно від результату вирішення ним передбачених частиною першою статті 252 КАС України вимог або питань, процесуальна форма його викладення та порядок його оскарження є таким, що і для основного рішення у справі.
Згідно з положеннями ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Тобто, положення процесуального закону вказують, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інші проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У ч. 7 ст. 139 КАС України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Вказане повністю кореспондується із принципом змагальності, адже кожна сторона повинна довести ті обставини, якими вона обґрунтовує свої вимоги та заперечення.
Як вбачається з адміністративного позову, позивач повідомляв суд першої інстанції про те що докази на підтвердження витрат на правничу допомогу будуть надані за результатами розгляду справи протягом 5 днів після прийняття судом відповідного рішення.
Тобто, з врахуванням того, що дана адміністративна справа розглядалась у скороченому провадженні без виклику сторін, і нормами КАС України не передбачено судових дебатів, тому позивач заявляв, що ним у відповідності до вимог ст.139 КАС України додатково будуть подані докази, щодо понесених витрат по даній справі для реалізації свого права на стягнення витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, що буде здійснено протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, на підставі відповідної заяви та доданих до неї доказів.
Проте, суд першої інстанції вказане не взяв до уваги та відмовив у прийнятті додаткового рішення вказуючи, що питання вже вирішено у рішенні від 21.03.2025, а саме у мотивувальній частині рішення.
Колегія суддів, звертає увагу, що в резолютивній частині рішення суд першої інстанції не зазначив про відмову у задоволенні вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу.
Позивач, протягом 5-ти днів після прийняття рішення подав до суду першої інстанції заяву про прийняття додаткового рішення про розподіл судових витрат на правничу допомогу разом з документами, що підтверджують витрати на правничу допомогу.
Тобто, позивачем було дотримано всіх вимог чинного законодавства щодо порядку відшкодування витрат пов'язаних з судовим розглядом даної справи, а також щодо дотримання строків подання доказів для підтвердження розміру понесених витрат пов'язаних з судовим розглядом справи в суді першої інстанції, з метою їх відшкодування.
З урахуванням наведеного, колегія суддів доходить висновку, що постановляючи оскаржувану ухвалу судом першої інстанції було допущено порушення норм процесуального норм права.
Викладені обставини, у свою чергу, свідчать, що у межах апеляційного перегляду оскаржуваної ухвали судом апеляційної інстанції не надається оцінка наявності підстав для присудження за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача понесених витрат на професійну правничу допомогу у розрізі положень ч.9 ст.139 КАС України, оскільки повноваженнями щодо ухвалення додаткового рішення у справі наділений той суд, який приймав рішення по суті спору.
Згідно з положеннями ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до вимог ч.1 ст.320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
На підставі вищенаведеного, враховуючи, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для скасування ухвали суду першої інстанції з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).
Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Солом'янського районного суду м.Києва від 04 квітня 2025 скасувати та направити справу для продовження розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її проголошення та не підлягає оскарженню.
Суддя-доповідач В.О. Аліменко
Судді Н.В. Безименна
А.Ю. Кучма
Повне судове рішення складено « 13» травня 2025 року.