12 травня 2025 року м. Рівне №460/6550/25
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Зозулі Д.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доІНФОРМАЦІЯ_1
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій із відмови нарахувати та виплатити компенсацію за втрату частини доходів, у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення та зобов'язання нарахувати та виплатити таку компенсацію відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" за період з 29.01.2020 по лютий 2025 року з компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 12.07.2024 у справі №460/6257/24 зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення у належному розмірі. На виконання вказаного судового рішення відповідач здійснив нарахування відповідних виплат, однак нараховані суми коштів фактично виплачені позивачу лише в березні 2025 року. З огляду на наведене, позивач вважає, що має право на компенсацію втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, з огляду на що просив позов задовольнити повністю.
Ухвалою суду від 10.04.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог. На обґрунтування своїх заперечень повідомив, що на виконання рішення суду від 12.07.2024 у справі №460/6257/24 позивачу нараховано і виплачено грошове забезпечення. Стверджує, що вказана сума перерахунку грошового забезпечення, є компенсаційною за своєю суттю, не містить ознак постійного доходу, а отже у позивача не виникло права на компенсацію втрати частини доходів. Вважає, що у спірних правовідносинах він діяв в межах та у спосіб, визначені чинним законодавством, а тому просив відмовити в задоволенні позовної заяви повністю.
Розглянувши заяви по суті, дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив таке.
ОСОБА_1 проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_3 з березня 2014 по травень 2024 року.
Згідно з витягом з наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) №134 від 13.05.2024 ОСОБА_1 з 13.05.2024 виключений зі списків особового складу центру та з усіх видів забезпечення.
Під час звільнення з військової служби у запас, позивачу не була виплачена належна сума грошового забезпечення за період 29.01.2020 по 31.12.2020, з 01.01.2021 по 31.12.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022, з 01.01.2023 по 20.05.2023, у зв'язку з чим він звернувся до суду з відповідним позовом.
Так, рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 12.07.2024 у справі №460/6257/24, що набрало законної сили, позов ОСОБА_1 задоволено. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити перерахунок та виплатити на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 29.01.2020 по 31.12.2020, з 01.01.2021 по 31.12.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022, з 01.01.2023 по 20.05.2023 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, на 01 січня 2021 року, на 01 січня 2022 року, на 01 січня 2023 року та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п.4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30.08.2017 з урахуванням раніше виплачених сум. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити перерахунок та виплатити на користь ОСОБА_1 суму грошової допомоги на оздоровлення за 2020 - 2023 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, на 01 січня 2021 року, на 01 січня 2022 року, на 01 січня 2023 року, відповідно, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30.08.2017 з урахуванням раніше виплачених сум. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити перерахунок та виплатити на користь ОСОБА_1 суму матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2022 роки в розмірі окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, на 01 січня 2021 року, на 01 січня 2022 року, відповідно, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30.08.2017 з урахуванням раніше виплачених сум.
Як свідчать матеріали справи, відповідачем на виконання даного рішення проведено нарахування відповідних сум грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 20.05.2023. Згідно з випискою банку по картковому рахунку 28.03.2025 позивачу виплачено кошти в сумі 284959,68 грн.
У зв'язку з цим, позивач звернувся до відповідача з заявою про нарахування і виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, однак листом №12/2/328 від 07.04.2025 ІНФОРМАЦІЯ_2 повідомив позивачу про відсутність підстав для такої компенсації.
Вважаючи протиправною відмову у виплаті компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи даний спір та надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок № 159).
Згідно зі статтями 1, 2 Закону №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Отже, дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Основною умовою для виплати громадянину компенсації, що передбачена статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі грошового забезпечення). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - ІНФОРМАЦІЯ_2 ) добровільно чи на виконання судового рішення.
Згідно з п.3 Порядку №159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: заробітна плата (грошове забезпечення).
Аналіз наведених нормативних актів дає підстави вважати, що основною умовою для виплати громадянину, передбаченої ст.2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі грошового забезпечення). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем індексації, що носило триваючий характер. У зв'язку з цим виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав нарахування доходу: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений цей платіж і коли, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати. При цьому, слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 18.11.2014 у справі № 21-518а14, від 11.07.2017 у справі № 21-2003а16, Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі № 522/5664/17, від 21.06.2018 у справі № 523/1124/17, від 03.07.2018 у справі № 521/940/17, від 05.10. 2018 у справі № 127/829/17, від 12.02.2019 у справі № 814/1428/18, від 08.08.2019 у справі № 638/19990/16-а.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст.1-3 Закону №2050-ІІІ, окремих положень Порядку №159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Суд зауважує, що вказані кошти нараховані в результаті перерахунку грошового забезпечення та відновлення прав позивача, порушених при його невиплаті (виплаті у розмірі меншому, ніж передбачено законодавством). Тобто, вказана сума є доходом в розумінні статті 2 Закону №2050-ІІІ.
Висновки аналогічного характеру містяться у постанові Верховного Суду від 03.07.2018 в справі № 521/940/17.
Оскільки несвоєчасне нарахування сум грошового забезпечення відбулось у зв'язку з протиправною бездіяльністю ІНФОРМАЦІЯ_1 , що встановлено рішенням Рівненського окружного адміністративного суду 12.07.2024 у справі №460/6257/24, тобто з вини органу, що призначає і виплачує грошове забезпечення, то позивач має право на отримання компенсації втрати частини такого грошового забезпечення у зв'язку з порушенням строків його виплати.
Висновки аналогічного характеру викладені в постанові Верховного Суду від 12.02.2019 у справі №814/1428/18.
За змістом статті 7 Закону №2050-ІІІ відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
При цьому, суд зауважує, відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні ст.7 Закону № 2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акту індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.
Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв'язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом №2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням. Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.
Висновки аналогічного характеру викладені в постанові Верховного Суду від 28.10.2024 у справі №420/2598/24.
З урахуванням обставин цієї справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідач, відмовивши у нараховуванні та виплаті позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення відповідно до рішення Рівненського окружного адміністративного суду 12.07.2024 у справі №460/6257/24, діяв не на підставі, не в межах та не у спосіб, визначені чинним законодавством.
Таким чином, порушене право позивача підлягає захисту в судовому порядку шляхом визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення відповідно до рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12.07.2024 у справі №460/6257/24.
Згідно із статтею 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Відповідно до статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
За приписами статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Так, ч.1 ст.2 Закону №2050-ІІІ визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Статтею 3 Закону № 2050-ІІІ передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Отже, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень Закону №2050-ІІІ та окремих положень Порядку дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває на попередньо нараховані, але не виплачені у місячний строк суми.
Частиною 1 ст.2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
З огляду на викладене, з метою відновлення порушених прав позивача, відповідача слід зобов'язати нарахувати та виплатити ОСОБА_1 згідно із Законом України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» компенсацію за втрату частини індексації грошового забезпечення у зв'язку з порушенням строків її виплати за період з 29.01.2020 по день фактичної виплати 28.03.2025.
Водночас, позовні вимоги в частині зобов'язання здійснити компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ №44 від 15.01.2004, не підлягають до задоволення з огляду на таке.
Умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби, затверджені Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 (далі - Порядок № 44).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус, зокрема військовослужбовця, а також особам, з числа військовослужбовців звільнених із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Згідно з частинами 4-6 Порядку № 44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» членами сім'ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Системний аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що виплата щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат здійснюється при виплаті грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат.
В свою чергу, Порядком №44 передбачено виплату грошової компенсації лише при виплаті грошового забезпечення, з якого утримуються відповідні податки.
Поряд з цим, суд зауважує, що компенсація втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків його виплати не є складовою грошового забезпечення військовослужбовця та не є виплатою, право на яку військовослужбовець набув у зв'язку із виконанням обов'язків під час проходження служби. Отже, підстави для компенсації сум податку з доходів фізичних осіб з такої виплати відсутні.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень в ході розгляду справи не довів правомірність своєї поведінки в спірних правовідносинах.
Натомість, доводи та аргументи позивача, якими він обґрунтовував позовні вимоги, знайшли своє часткове підтвердження за наслідками розгляду справи по суті, а тому позовну заяву належить задовольнити частково.
Правові підстави для застосування положень ст.139 КАС України немає, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 КАС України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії щодо відмови ІНФОРМАЦІЯ_1 у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 відповідно до Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» компенсації за втрату частини доходів (грошового забезпечення) у зв'язку з порушенням строків їх виплати, які були фактично виплачені у березні 2025 року.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 згідно із Законом України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» компенсацію за втрату частини індексації грошового забезпечення у зв'язку з порушенням строків її виплати за період з 29.01.2020 по 28.03.2025.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 12 травня 2025 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 )
Суддя Д.П. Зозуля