про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову
. 13 травня 2025 рокум. ПолтаваСправа № 440/6600/25
Суддя Полтавського окружного адміністративного суду Чеснокова А.О., розглянувши клопотання ОСОБА_1 про забезпечення позову, подане до подачі адміністративного позову за заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
13.05.2025 ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просить заборонити ІНФОРМАЦІЯ_2 і його посадовим особам та/ або іншим уповноваженим особам вчиняти будь-які дії щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, на особливий період до набрання законної сили рішенням суду у справі за адміністративним позовом, який буде подано пізніше.
Заява вмотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_3 можуть вчинятися мобілізаційні заходи, спрямовані на залучення заявника, який має право на відстрочку від проходження військової служби, до проходження служби. А також заява обґрунтована тим, що на даний час заявник знаходиться в ІНФОРМАЦІЯ_2 , де, незважаючи на безумовні підстави для отримання відстрочки в порядку ч.1 п.13 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» , оскільки його матір є інвалідом 2 групи, що підтверджується довідкою МСЕК, останнього не відпускають та примусово тримають в центрі.
Вирішуючи заяву про забезпечення позову, суд виходить з такого.
Відповідно до частин 1-3 статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову.
У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з повідомленням заінтересованих сторін у встановлений судом строк.
Оцінивши зміст заяви про забезпечення позову та наведені в обґрунтування для вжиття відповідних заходів підстави в їх сукупності, суд не вбачає необхідності для повідомлення учасників справи про виклик у судове засідання, отже розгляд такої заяви здійснюється судом без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження.
Відповідно до частини 1 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Відповідно до частини 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
За правилами частин 1-2 статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
При цьому, суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Таким чином, процесуальний закон наділяє суд повноваженнями на вжиття заходів забезпечення позову, зокрема, й шляхом зупинення дії індивідуального акта.
Однак, передумовою для вжиття таких заходів з урахуванням положень частини 2 статті 151 КАС України є існування та встановлення судом обставин, визначених частиною 2 статті 150 КАС України.
Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених Кодексом адміністративного судочинства України, заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
При цьому суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав будуть значними.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 21.11.2018 у справі №826/8556/17 (номер в Єдиному державному реєстрі судових рішень 78022699).
В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач зазначає, що 10 травня 2025 року заявник був затриманий та примусово доставлений спочатку до ІНФОРМАЦІЯ_4 де незаконно утримувався до ранку 13.05.2025, а потім примусово доставлений до ІНФОРМАЦІЯ_5 , де незважаючи на його безумовні підстави для отримання відстрочки в порядку ч. 1 п. 13 ст. 23 Закону України « Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», оскільки його матір є інвалідом другої групи. Заявник зазначає, що вже третю добу поспіль його намагаються примусово мобілізувати. Заяву про отримання відстрочки працівники ТЦК та СП не приймають і відверто глузують. Оскільки заявник відмовляється від проходження медкомісії до прийняття рішення по його заяві на відстрочку, ІНФОРМАЦІЯ_3 активно фальшують проходження ВЛК та в ночі планують відправити до війська.
За встановлених обставин, суд вважає необхідним забезпечити позов, оскільки невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, з огляду на таке.
Пунктом 14 ч.1 ст.23 Закону України від 21.10.1993 №3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» регламентовано, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, зокрема, які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов'язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов'язаних за вибором такої особи з інвалідністю
Проте, суд в ухвалі про забезпечення позову не надає правового висновку щодо наявності або відсутності у позивача право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
Відповідно до ч.9 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, зокрема, що військовослужбовці - особи, які проходять військову службу.
Згідно з п.4 ч.1 ст.24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
Відповідно до п.1.1.-1.2. глави 1 розділу І Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008р. №402 (далі Положення №420) військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров'я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов'язаних, установлює причинний зв'язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
З аналізу зазначених норм слідує, що військовозобов'язані, які були призвані на військову службу під час мобілізації, в особливий період, набувають нового юридичного статусу військовослужбовці, а ВЛК військовозобов'язаних осіб проводиться з метою визначення їх придатності до військової служби з подальшою мобілізацією.
При цьому особа, яка має право на відстрочку, не повинна підлягати призову на військову службу під час мобілізації.
Таким чином, суд дійшов висновку, що якщо заявника буде призвано на військову службу під час мобілізації, в особливий період, він набуде нового юридичного статусу військовослужбовця, що унеможливить реалізацію права на відстрочку, у разі встановлення наявності у нього такого права, а також унеможливить виконання рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача, оскільки надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації особі, яка вже є військовослужбовцем, є неможливим.
Конституційний Суд України у Рішенні від 30.01.2003 №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
Більш того, суд вважає за необхідне наголосити на тому, що процедура призову військовозобов'язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.
Даний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 05.02.2025 у справі № 160/2592/23.
Отже, наявна підстава для забезпечення позову, яка передбачена п.1 ч.2 ст.150 Кодексу адміністративного судочинства України.
При цьому, суд звертає увагу, що розгляд заяви про вжиття заходів забезпечення позову не передбачає надання оцінки правомірності дій, рішень чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, а спрямований виключно на забезпечення захисту прав, свобод та інтересів позивача на час розгляду справи. Тобто, виключно за результатами розгляду справи по суті судом надається повна, всебічна та об'єктивна оцінка оскаржуваному рішенню, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Таким чином, здійснивши оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заявлених заходів забезпечення позову, з урахуванням розумності та обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу, суд робить висновок, що заява про забезпечення позову підлягає задоволенню, а саме щодо вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони посадовим особам ІНФОРМАЦІЯ_5 вчиняти дії, пов'язані з призовом ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, на особливий період до набрання законної сили судовим рішенням у справі за адміністративним позовом, який буде подано ОСОБА_1 .
Вжиття заходів забезпечення позову у зазначений спосіб, не суперечить меті застосування правового інституту забезпечення позову та забезпечить ефективність судового захисту, у разі задоволення цього позову. Водночас такий захід забезпечення позову відповідає положенням Кодексу адміністративного судочинства України та не відноситься до переліку заборон щодо забезпечення позову, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настане подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Згідно з Рекомендацією NR (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийняті Комітетом міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акту.
Суд також наголошує, що будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявності об'єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
При вирішення питання щодо вжиття заходів забезпечення позову, суд оцінив, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти та дійшов висновку, що вжиття вказаних заходів забезпечення позову буде мати наслідком виключно збереження існуючого становища до розгляду справи по суті. Водночас, невжиття таких заходів, очевидно, може призвести до того, що захист прав, свобод та інтересів заявника, на захист яких буде подано в майбутньому позов, стане неможливим, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, в тому числі матеріальних.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає за можливе вжити зазначені заходи забезпечення позову з метою захисту прав та законних інтересів позивача. При цьому вжиті заходи забезпечення є своєчасними, відповідають предмету позову, а також є співрозмірними із заявленими вимогами, необхідними і достатніми для забезпечення в майбутньому виконання судового рішення, а їх невжиття може унеможливити ефективний захист прав заявника та призвести до заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам.
За таких обставин, суд вважає обґрунтованими твердження позивача щодо наявності реальної загрози спричинення значної шкоди його правам та здійснення ефективного захисту і поновлення порушених прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, якщо таке рішення буде прийнято на його користь, у разі невжиття зазначених вище заходів забезпечення позову.
Враховуючи вище викладене у сукупності, суд доходить висновку про задоволення заяви ОСОБА_1 , а саме: заборонити посадовим особам ІНФОРМАЦІЯ_5 вчиняти дії, пов'язані з призовом ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, на особливий період до набрання законної сили судовим рішенням у справі за адміністративним позовом, який буде подано ОСОБА_1 .
В частині вимог щодо забезпечення позову, що стосуються заборони іншим уповноваженим особам вчиняти дії, пов'язані з призовом ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, на особливий період, суд відмовляє, оскільки, відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України захисту підлягають порушені права. Суд не може вирішувати спірні правовідносини на майбутнє, щодо зобов'язання вчинити певні дії інших суб'єктів.
Суд наголошує, згідно частини 2 статті 153 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви заявник повинен подати відповідну позовну заяву протягом десяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову.
Відповідно до частини 8 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України заходи забезпечення позову, вжиті судом до подання позову, скасовуються судом також у разі: 1) неподання заявником відповідної позовної заяви згідно з вимогами частини другої статті 153 цього Кодексу; 2) повернення позовної заяви; 3) відмови у відкритті провадження у справі.
Керуючись статтями 150-154, 156, 157, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви задовольнити частково.
Вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони посадовим особам ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) вчиняти дії, пов'язані з призовом ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , паспорт № НОМЕР_2 , орган, що видав: 5342, рнокпп НОМЕР_3 , місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_2 ) на військову службу під час мобілізації, на особливий період до набрання законної сили судовим рішенням у справі за адміністративним позовом, який буде подано ОСОБА_1 .
Заходи забезпечення позову можуть бути скасовані у разі не подання позовної заяви протягом десяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову.
Копію ухвали направити особам, які беруть участь у справі.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи
Суддя А.О. Чеснокова