про повернення позовної заяви
12 травня 2025 рокум. ПолтаваСправа № 440/5355/25
Суддя Полтавського окружного адміністративного суду Бевза В.І., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, а саме просить:
- визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_2 та військової частини НОМЕР_1 у здійсненні перерахунку позивачу грошового забезпечення та протиправними діями щодо нарахування та виплати грошового забезпечення (основних та додаткових його видів, а також премії) ОСОБА_1 за період з 15.11.2022 року по 20.05.2023 рік без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 рік та Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року;
- зобов'язати військову частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 15.11.2022 року по 20.05.2023 рік включно шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 рік та Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням усіх щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та раніше проведених виплат,
- зобов'язати військову частини НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення (основних та додаткових його видів, а також премії) ОСОБА_1 за період з 15.11.2022 року по 20.05.2023 рік включно шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 рік на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням усіх щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та раніше проведених виплат.
Ухвалою суду від 28.04.2025 позов залишено без руху.
05.05.2025 до суду від позивача надійшла заява про поновлення процесуального строку.
В обґрунтування заяви зазначено, що позивач з 15.11.2022 року на підставі указу Президента України «Про загальну мобілізацію» проходив військову службу, за весь період служби військовою частиною не видавався розрахунок грошового забезпечення щодо здійснених виплат військовослужбовцю, крім того, позивач за весь період служби не отримувала жодні письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені за спірний період, позивачу було не відомо про складові даної суми грошового забезпечення та порядок її нарахування, детального розрахунку щодо нарахованих та виплачених сум за спірний період позивачем також не було отримано, у зв'язку з чим їй не була відома інформації щодо порушення прав та факт неправильного нарахування та виплати грошового забезпечення у спірному періоді. Позивач до цього часу не мав підстав для сумніву у добросовісності відповідача при нарахуванні та виплаті грошового забезпечення. Про порушення своїх прав, які стосуються протиправності дій Військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 щодо обчислення та виплати грошового забезпечення позивача за період з 15.11.2022 року по 20.05.2023 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року, позивач дізнався 04.04.2025 року після отримання відмови військової частини НОМЕР_2 у здійсненні позивачу перерахунку та виплати грошового забезпечення. Крім того, лише з даного листа позивачу стала відома повна інформація щодо неправильного розрахунку та виплати грошового забезпечення, отримана відповідна довідка про нараховане та виплачене грошове забезпечення за 2022 та 2023 роки, тільки після цього стало відомо про порушення прав позивача.
Оцінюючи такі твердження позивача, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 122 КАС України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
З наведених положень статті 122 КАС України слідує, що такі не містять норм, які б урегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення).
Разом з тим, такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, адже зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України у частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03 серпня 2023 року у справі №280/6779/22.
Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції: “Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).».
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21, від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22, від 25 квітня 2023 року у справі №380/15245/22.
З огляду на викладене, оскільки позивач звернувся з цим позовом до суду після 19 липня 2022 року, тобто після набрання чинності змін, внесених до статті 233 КЗпП України, то аргументи про те, що вимоги Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" щодо строку звернення до суду не застосовуються до позивача є помилковими.
Аналогічні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 380/14605/22.
Водночас, Законом України від 30 березня 2020 року №540-IX КЗпП України доповнено главою XIX такого змісту: “1. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.».
Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
Карантин в Україні, пов'язаний з COVID-19, діяв з 12 березня 2020 року (постанова Уряду від 11 березня 2020 року № 211) та закінчився 30 червня 2023 року (постанова Уряду від 27 червня 2023 року № 651).
З огляду на викладене строк звернення до суду продовжений законом, а саме, пунктом 1 Прикінцевих положень Кодексу законів про працю України, на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 17.08.2023 у справі № 380/14039/22.
Таким чином, тримісячний строк звернення до суду з даним позовом почав свій перебіг 01 липня 2023 року та, з урахуванням частини 6 статті 120 КАС України, закінчився 02 жовтня 2023 року.
Позивач звернувся до суду з цим позовом лише 19.04.2025.
Отже, позивачем пропущено трьохмісячний строк звернення до адміністративного суду з позовом, встановлений законом.
Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Отже, строк, передбачений частиною другою статті 122 КАС України, є процесуальним строком, встановленим законом, який суд може поновити, якщо визнає причини його пропуску поважними.
Водночас поважними причинами пропуску процесуального строку є ті, які унеможливлюють або ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду та підтверджені належними і допустимими доказами. Незнання про порушення своїх прав через байдужість або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.
Розумні строки в адміністративному судочинстві - це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об'єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів).
Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2022 року у справі № 990/102/22.
Законом України №2102-IX від 24 лютого 2022 року затверджено Указ Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, яким введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Законами України неодноразово затверджувалися Укази Президента України, якими продовжувався строк дії воєнного стану в Україні.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII "Про правовий режим воєнного стану" (далі - Закон № 389-VIII) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Частинами першою та четвертою статті 26 Закону № 389-VIII встановлено, що правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається. У період дії воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, судів, органів прокуратури, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, розвідувальних органів та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність (частина перша статті 10 Закону № 389-VIII).
Полтавський окружний адміністративний суд не припиняв роботи у зв'язку з введенням в Україні воєнного стану, безперервно здійснював своє діяльність, забезпечував усім особам, у тому числі й позивачу, можливість реалізації права на судовий захист у межах режиму роботи суду.
Крім того, суд зазначає, що отримання відмови відповідачів про здійснення позивачу перерахунку та виплати грошового забезпечення не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач через свого представника почав вчиняти активні дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку, оскільки такі дії позивач почав вчиняти набагато пізніше після не отримання виплати.
Слід також зазначити, що законом не передбачено можливості досудового порядку вирішення спорів такої категорії.
Критеріями оцінки причин поважності пропуску строку звернення до суду є: 1) обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк (є причиною); 2) обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла або тривала протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Позивачем не наведено обставин, які були б об'єктивно непереборними, які б не залежали від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, та які б були пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду протягом встановленого законом строку звернення до суду, а також не надано доказів на підтвердження таких обставин, наведені позивачем обставини носять суб'єктивний характер, повністю залежали від волевиявлення позивача та не є достатніми для висновку про наявність підстав для поновлення строку звернення до суду, тому суд вважає за необхідне визнати неповажними підстави, вказані позивачем у заяві від 03.05.2025 про поновлення строку звернення до адміністративного суду.
Враховуючи правову позицію, сформовану Верховним Судом у справі №460/21394/23, суд дійшов висновку, що в цій справі до вимог про нарахування та виплату грошового забезпечення по 18.07.2022 застосуванню підлягає частина друга статті 233 КЗпП України у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом №2352-ІХ, якою визначено, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Водночас відсутні підстави для поновлення строку звернення до суду з позовними вимогами за 19.07.2022.
Суд наголошує, що відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23, ознайомлення із нарахованими та виплаченими сумами при звільненні відбувається шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, в якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні/виключенні зі списків особового складу частини).
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що позивач не довів наявність правових підстав для поновлення строку звернення до суду з позовними вимогами за 19.07.2022, суд не встановив дійсних обґрунтованих перешкод для звернення позивача до суду в межах визначеного законом строку.
Позивач також не надав доказів на виконання вимог ухвали суду про залишення позову без руху.
Згідно з частиною 1 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Частиною 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідно до пункту 9 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Підсумовуючи викладене вище, зважаючи на те, що судом визнано неповажними підстави, вказані позивачем у заяві про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, визнано неповажними підстави, вказані позивачем у заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду, наявні підстави, встановлені частиною 2 статті 123 та пунктом 9 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України для повернення позовної заяви позивачеві.
Частиною 8 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
На підставі викладеного, керуючись статтями 121, 122, 123, 169, 248, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Визнати неповажними підстави, вказані позивачем у заяві від 03.05.2025 про поновлення строку звернення до адміністративного суду.
Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії повернути позивачеві.
Копію ухвали направити особі, яка подала позовну заяву.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня складення ухвали до Другого апеляційного адміністративного суду, в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.І. Бевза