12 травня 2025 рокусправа № 380/25173/24
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Мартинюка В.Я.
секретар судового засідання Клочко Н.С.
за участю:
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача Швеця Д.Ю.,
представника відповідача Остимчук О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Західного міжрегіонального головного управління Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на державному кордоні про визнання протиправними дій про визнання протиправним та скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася в суд з позовом до Західного міжрегіонального головного управління Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на державному кордоні (далі - відповідач), в якому просить:
визнати незаконним та скасувати наказ №667-к від 08.11.2024 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_2 »;
визнати незаконним та скасувати наказ №670-к від 11.11.2024 року «Про звільнення ОСОБА_1 » з підстав, визначених пунктом 4 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу»;
зобов'язати змінити формулювання причини звільнення з посади заступника начальника управління - начальника відділу добору та розвитку персоналу Управління роботи з персоналом Західного міжрегіонального Головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на державному кордоні із «14 листопада 2024 із займаної посади у зв'язку з вчиненням дисциплінарного проступку, згідно пункту 4 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» на « 12 вересня 2024 із займаної посади за власним бажанням, згідно частини 1 статті 86 Закону України «Про державну службу» та видати відповідний наказ про звільнення на підставі частини 1 статті 86 Закону України «Про державну службу»;
стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що позивач дотрималась порядку попередження про бажання звільнитись з державної служби, і це підтверджує належними та допустимими доказами. Як наслідок, позивач уважає, що трудові відносини на момент притягнення до дисциплінарної відповідальності були вже припинені. При цьому, продовжується у позові, керівником не було прийнято рішення про звільнення позивача за власним бажанням. Відтак, висновує позивач, її звільнення відбулося в порушення норм чинного законодавства. Також, просить стягнути середній заробіток у зв'язку з незаконним звільненням.
У відзиві на позовну заяву, відповідач зазначає, що по факту відсутності з 13.09.2024 року по 16.09.2024 року позивача на роботі було призначено службове розслідування, за наслідками якого її притягнуто до дисциплінарної відповідальності та звільнено. Також, звертає увагу на процедурні порушення передачі справ та майна. Наводить у відзиві також і інші несуттєві аргументи.
Позивач та її представник просять позов задоволити з урахуванням наведених мотивів.
Представник відповідача проти позову заперечує, просить в його задоволенні відмовити повністю.
Ухвалою суду від 13.01.2025 року відкрито загальне позовне провадження.
Ухвалою суду від 17.03.2025 року, занесеною до протоколу судового засідання, підготовче провадження продовжено на 30 днів.
Ухвалою суду від 14.04.2025 року, занесеною до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Розглянувши матеріали справи та дослідивши докази, судом встановлено такі обставини.
Наказом відповідача від 06.05.2021 року за №423-К позивача призначено на посаду заступника начальника управління - начальника відділу добору та розвитку персоналу Управління роботи з персоналом Західного міжрегіонального головного управління Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на державному кордоні.
30.08.2025 року позивач звернулася до відповідача із заявою, у якій просила звільнити її із займаної посади за власним бажанням 12 вересня 2024 року.
Протягом 02.09.2024 року по 12.09.2024 року позивач перебувала на лікарняному.
Наказом відповідача від 23.09.2024 року за №587-К, на підставі службової записки від 23.09.2024 року, в якій повідомлялися обставини відсутності позивача на робочому місця з 13.09.2024 року, відкрито дисциплінарне провадження.
Наказом відповідача від 08.10.2024 року за №609-К дисциплінарне провадження продовжено до 30 жовтня 2024 року.
За наслідками дисциплінарного провадження було сформовано подання від 30.10.2024 року, яким рекомендовано звільнити позивача із займаної посади на підставі п.4 ч.1 ст.66 Закону України «Про державну службу».
Наказом від 08.11.2024 року за №667-К до позивача застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з посади державної служби у зв'язку із вчиненням нею дисциплінарного проступку, передбаченого п.12 ч.2 ст.65 Закону України «Про державну службу» (прогул).
Наказом від 11.11.2024 року за №670-К позивача звільнено із займаної посади державної служби згідно п.4 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу».
Змістом спірних правовідносин є відповідність звільнення критеріям правомірності, передбаченим ч.2 ст.2 КАС України.
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано наступні обставини справи та норми чинного законодавства.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889-VIII", з наступними змінами та доповненнями (далі - Закон України №889-VIII).
Позивача звільнено із займаної посади на підставі п.4 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу» за вчинення дисциплінарного проступку передбаченого п.12 ч.2 ст.65 цього ж Закону.
Як передбачено п.4 ч.1 ст.87 Закону України №889-VIII, підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є, зокрема, вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.
У відповідності до п.12 ч.2 ст.65 Закону України №889-VIII, дисциплінарними проступками є, зокрема, прогул державного службовця (у тому числі відсутність на службі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
За наслідками дисциплінарного провадження встановлено відсутність позивача на роботі без поважних причин з 13.09.2024 року по 16.09.2024 року.
Основним аргументом позивача є те, що вона повинна була бути звільнена 12.09.2024 року на підставі її заяви від 30.08.2024 року.
Відповідно до частини 2, 3 статті 86 Закону України №889-VIII державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб'єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов'язків державним органом. Суб'єкт призначення зобов'язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю.
З огляду на викладене, Законом України №889-VIII визначено як дві окремі підстави припинення державної служби припинення її з ініціативи державного службовця звільнення за власним бажанням та за угодою сторін.
Відтак, серед іншого, у цьому спорі належить з'ясувати чи було волевиявлення державного службовця на звільнення; чи закінчився двотижневий строк попередження або чи була взаємна домовленість сторін про звільнення до закінчення строку попередження.
Додатково слід зазначити, що основними умовами припинення державної служби за частиною першою статті 86 Закону України №889-VIII є наявність заяви працівника на звільнення саме із зазначенням бажаної дати звільнення, що є істотною умовою для припинення державної служби за власним бажанням. Водночас, визначення дати звільнення є обов'язковою умовою досягнення взаємної домовленості з суб'єктом призначення, оскільки при наявності лише заяви про звільнення за власним бажанням та у випадку недосягнення взаємної домовленості щодо дати звільнення, державний службовець підлягає звільненню на підставі частини першої статті 86 Закону України №889-VIII, оскільки частина друга вказаної статті передбачає умови звільнення державного службовця до закінчення двотижневого строку встановленого частиною першою статті 86 Закону України №889-VIII.
Проте, основними умовами для припинення державної служби за частиною першою статті 86 Закону України №889-VIII є строк, з якого припиняється державна служба, оскільки державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб'єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення. Визначення дати звільнення є обов'язковою умовою такого звільнення, оскільки сприяє свідомому волевиявленню працівника щодо звільнення з підстав, передбачених частиною першою статті 86 Закону України №889-VIII.
Водночас частиною першою статті 38 КЗпП України передбачено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Отже, КЗпП України цією правовою нормою надає працівникові безумовне право на відмову від раніше поданої ним заяви про звільнення за власним бажанням протягом двотижневого строку і власник або уповноважений ним орган не має права звільняти таку особу до закінчення строку попередження.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03 грудня 2020 року у справі № 140/3179/19, від 07 березня 2018 року у справі № 810/2728/16, від 10 березня 2020 року у справі № 803/959/17, від 03 грудня 2020 року у справі № 140/3179/19.
Крім того, такі висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду від 09.03.2023 року справа № 640/30382/21, які в силу положень ч.5 ст.242 КАС України враховуються судом при прийнятті рішення у цьому спорі.
Зміст заяви про звільнення від 30.08.2024 року, вказує на те, що позивач просила звільнити роботодавця як за власним бажанням так і за згодою сторін, до закінчення двотижневого строку, з 12 вересня 2024 року.
Згідно змісту позовної заяви та пояснень позивача наданих під час розгляду справи по суті, 12 вересня 2024 року вона перебувала на роботі для ознайомлення з наказом про звільнення та для підписання Акту передачі справ та майна. При цьому, підписавши згаданий акт з наказом про звільнення вона не ознайомилась.
Поряд з цим, слід зазначити, що документом, який вказує на досягнення домовленості між сторонами спору про припинення державної служби з відповідної дати є наказ.
Оскільки наказу роботодавця про звільнення позивача з 12 вересня 2024 року не було, суд приходить до висновку, що сторони спору не досягли домовленості з приводу істотної умови для припинення державної служби - дати її припинення, а тому відсутні правові підстави для констатації факту звільнення на підставі ч.2 ст.86 Закону України №889-VIII.
Як наслідок відносини проходження державної служби між сторонами спору повинні були тривати щонайменше до 16 вересня 2024 року (14 вересня 2024 року вихідний день), з урахуванням положень ч.1 ст.86 Закону України №889-VIII.
З урахуванням викладеного, в основу судового рішення не може бути покладено аргумент позивача про її звільнення з 12 вересня 2024 року.
Підсумовуючи викладене, суд уважає, що зібраними у справі доказами не підтверджуються обставини порушення відповідачем при прийнятті спірних наказів критеріїв правомірності, передбачених ч.2 ст.2 КАС України.
Відтак, правові підстави для задоволення позову у цій частині відсутні.
Як наслідок не підлягають задоволенню похідні вимоги щодо поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку та зміни підстави звільнення.
Інші аргументи сторін не є суттєвими для спірних правовідносин, з урахуванням викладеного.
З огляду на викладене, позов не підлягає до задоволення.
Що стосується судових витрат, то, у відповідності до вимог ст.139 КАС України, такі не підлягають розподілу.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський окружний адміністративний суд, а у разі реєстрації офіційної електронної адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне рішення складено 13 травня 2025 року.
СуддяМартинюк Віталій Ярославович