13 травня 2025 року м. Житомир
справа № 240/11713/24
категорія 109010000
Житомирський окружний адміністративний суд
у складі судді Горовенко А.В.,
розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні суду за адресою: 10014, місто Житомир, вул.Лятошинського Бориса, 5, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Коростишівської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет позову, на стороні відповідача: фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , фізична особа-підприємець ОСОБА_3 , фізична особа-підприємець ОСОБА_4 , фізична особа-підприємець ОСОБА_5 , фізична особа-підприємець ОСОБА_6 , фізична особа-підприємець ОСОБА_7 , фізична особа-підприємець ОСОБА_8 , про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії, -
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просить:
- визнати протиправними та скасувати рішення Виконавчого комітету Коростишівської міської ради від 27.02.2024 №31, №33, від 28.11.2023 №341 та №344, від 30.10.2023 №289, №290 та №291 про надання погоджень на встановлення тимчасових павільйонів за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що вказані рішення прийняті з грубим порушенням регламенту роботи Виконавчого комітету Коростишівської міської ради, затвердженим рішенням міської ради від 25.01.2022 №13, а саме розділу V, який регулює порядок підготовки, погодження, ухвалення рішень виконавчого комітету; рішення не конкретизують мету встановлення тимчасових споруд, чи пов'язана вона з торгівельною діяльністю, будівельною діяльністю з надання послуг, цирковою діяльністю, чи діяльністю з розміщення зоопарку, чи з будь-якою іншою діяльністю, яка може бути здійснена у тимчасових павільйонах.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.261 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), зазначений в ухвалі про відкриття провадження надіслав до суду відзив на позовну заяву (за вх.№42344/24), у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог за безпідставністю.
В обґрунтування своїх доводів зазначає, що жодним нормативно-правовим актом не встановлено необхідність внесення до рішення Виконавчого комітету міської ради відомостей щодо конкретизації мети; в даному випадку Виконавчим комітетом Коростишівської міської ради при прийнятті оскаржуваних рішень було дотримано норми чинного законодавства та Регламенту. Всі проєкти оскаржуваних рішень були підготовлені та погоджені згідно з чинними нормами права.
Відповідно до ухвали суду від 27.02.2025, залучено до участі у справі №240/11713/24, як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет позову, на стороні відповідача: фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 , фізичну особу-підприємця ОСОБА_3 , фізичну особу-підприємця ОСОБА_4 , фізичну особу-підприємця ОСОБА_5 , фізичну особу-підприємця ОСОБА_6 , фізичну особу-підприємця ОСОБА_7 , фізичну особу-підприємця ОСОБА_8 .
28.03.2025 позивач надіслав до суду докази направлення третім особам копії позовної заяви з додатками.
Всі вищевказані треті особи не надіслали до суду письмових пояснень по суті позовних вимог, однак ухвала суду про залучення їх у якості третіх осіб, направлена учасникам справи належним чином, про що свідчать відмітки на поштовому повідомленні про вручення поштового відправлення. Крім того ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 кореспонденція направлена за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, однак поштові відправлення повернулися до суду із відміткою "за закінченням терміну зберігання".
Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, та не заперечується учасниками справи, що позивач є членом громади міста Коростишів, оскільки зареєстрований та проживає у місті Коростишів Житомирської області.
До Коростишівської міської ради із заявами про надання погодження на встановлення на земельній ділянці тимчасового павільйону за адресою: АДРЕСА_1 , до яких додали виписки з ЄДР та графічні матеріали бажаного місця розташування, звернулися:
- фізична особа-підприємець ОСОБА_6 - 17.08.2023 (а.с. 108);
- фізична особа-підприємець ОСОБА_7 - 31.07.2023 (а.с.96);
- фізична особа-підприємець ОСОБА_8 - 31.07.2023 (а.с. 115).
- фізична особа-підприємець ОСОБА_4 - 06.11.2023 (а.с. 111);
- фізична особа-підприємець ОСОБА_5 - 15.11.2023 (а.с.103)
- фізична особа-підприємець ОСОБА_2 - 23.01.2024 (а.с. 64);
- фізична особа-підприємець ОСОБА_3 - 19.12.2023 (а.с.118).
Згідно з Розпорядженням міського голови від 26.10.2023 №279 скликано засідання виконавчого комітету Коростишівської міської ради на 30 жовтня 2023 року, на розгляд якого винесені, крім інших, питання про надання погодження на встановлення по АДРЕСА_1 тимчасових павільйонів:
- ФОП ОСОБА_6 на встановлення двох тимчасових павільйонів;
- ФОП ОСОБА_7 на встановлення двох тимчасових павільйонів;
- ОСОБА_8 на встановлення двох тимчасових павільйонів (а.с. 91).
30.10.2023 Виконавчим комітетом Коростишівської міської ради за наслідками розгляду вказаних заяв третіх осіб були прийняті рішення №289, №290, №291 про надання попереднього погодження на встановлення тимчасових павільйонів на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 в кількості:
- ФОП ОСОБА_6 на встановлення двох тимчасових павільйонів;
- ФОП ОСОБА_7 на встановлення двох тимчасових павільйонів;
- ОСОБА_8 на встановлення двох тимчасових павільйонів, відповідно (а.с.10, 11, 12).
Розпорядженням міського голови від 23.11.2023 №300 скликано засідання Виконавчого комітету Коростишівської міської ради на 28 листопада 2023 року, на розгляд якого винесені, крім інших, питання про надання погодження на встановлення по АДРЕСА_1 тимчасових павільйонів:
- ФОП ОСОБА_4 на встановлення тимчасового павільйону;
- ФОП ОСОБА_5 на встановлення двох тимчасових павільйонів (а.с. 71).
28.11.2023 Виконавчим комітетом Коростишівської міської ради за наслідками розгляду заяв третіх осіб були прийняті рішення №341, №344 про надання попереднього погодження на встановлення тимчасових павільйонів на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 :
- ФОП ОСОБА_4 на встановлення тимчасового павільйону;
- ФОП ОСОБА_5 на встановлення двох тимчасових павільйонів (а.с. 8, 9).
Розпорядженням міського голови від 21.02.2024 №30 скликано засідання Виконавчого комітету Коростишівської міської ради на 27 лютого 2024 року на розгляд якого винесені, крім інших, питання про надання погодження на встановлення по АДРЕСА_1 тимчасових павільйонів:
- ФОП ОСОБА_2 на встановлення тимчасового павільйону;
- ФОП ОСОБА_3 на встановлення двох тимчасових павільйонів (а.с. 93).
27.02.2024 Виконавчим комітетом Коростишівської міської ради за наслідками розгляду заяв третіх осіб були прийняті рішення №31, №33 про надання попереднього погодження на встановлення тимчасових павільйонів на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 :
- ФОП ОСОБА_2 на встановлення тимчасового павільйону;
- ФОП ОСОБА_3 на встановлення двох тимчасових павільйонів, відповідно (а.с. 6, 7).
Не погодившись із вказаними рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
За змістом частини 2 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до частин 1 та 3 статті 124 Основного Закону України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди; юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення; у передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
З метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди (частина 4 статті 125 Конституції України).
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У Рішенні від 25 листопада 1997 року №6-зп Конституційний Суд України зазначив, що частину 2 статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.
Окрім того, Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин 1, 2 статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.
За правилами частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У пунктах 8 - 9 частини 1 статті 4 КАС України визначено позивача як особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкта владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду. Відповідачем же може бути суб'єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інша особа, до якої звернена вимога позивача.
При цьому обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.
Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб'єктивне право особи та її юридичний обов'язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.
Вищенаведені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 15 серпня 2019 року у справі №822/450/16, від 10 лютого 2021 року у справі №640/14623/20, від 18 березня 2021 року у справі №826/3932/17, від 19 травня 2021 року у справі №826/13229/16, від 21 грудня 2021 року у справі №370/2759/18, від 14 лютого 2022 року у справі №210/3729/17, від 28 липня 2022 року у справі №640/31850/20.
Статтею 7 Основного Закону передбачено, що в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.
У свою чергу, згідно зі статтею 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Частина 1 статті 140 Конституції України закріплює, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Відповідно до частини 3 цієї ж статті місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.
У Рішенні від 16 квітня 2009 року №7-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Основного Закону України. З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що ці органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Такі ж положення закріплені також у статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, яка встановлює, що головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються Конституцією або законом; органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу; повноваження, якими наділяються органи місцевого самоврядування, як правило, мають бути повними і виключними.
При цьому, у постановах Верховного Суду від 01 червня 2022 року у справі №260/1815/21, від 01 вересня 2022 року у справі №440/7210/2, від 01 грудня 2022 року у справі №340/6113/21, від 01 лютого 2023 року у справі №260/2284/21 та від 14 лютого 2023 року у справі №580/1374/22 викладено висновок про відсутність органу, уповноваженого здійснювати контроль, зокрема, звертатися до суду з позовом до органу місцевого самоврядування для оскарження його рішень, дій або бездіяльності у разі порушення останнім інтересів територіальної громади.
Водночас, відповідно до частини 1 статті 75 Закону №280/97 органи та посадові особи місцевого самоврядування є підзвітними, підконтрольними і відповідальними перед територіальними громадами. Вони періодично, але не менш як два рази на рік, інформують населення про виконання програм соціально-економічного та культурного розвитку, місцевого бюджету, з інших питань місцевого значення, звітують перед територіальними громадами про свою діяльність.
Згідно з положеннями частини 10 статті 59 Закону №280/97 акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Надаючи офіційне тлумачення цієї норми права в аспекті положень статті 114 Конституції України, Конституційний Суд України у Рішенні від 16 квітня 2009 року №7-рп/2009 зазначив, що зі змісту частини 2 статті 144 Конституції України та частини 10 статті 59 Закону вбачається, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб судом, тобто в судовому порядку.
Отже, відповідна сільська, селищна та міська рада є підзвітною, підконтрольною та відповідальною перед територіальною громадою; під час прийняття будь-яких рішень орган місцевого самоврядування має керуватися та діяти, головним чином, інтересами жителів територіальної громади, а тому прийняття рішення всупереч інтересам громади може бути підставою для оскарження такого рішення у судовому порядку.
Аналіз же положень статті 5 (єдиним джерелом влади в Україні є народ, який здійснює владу безпосередньо і через, зокрема, органи місцевого самоврядування) та статті 140 (місцеве самоврядування є правом територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування) Конституції України дозволяє зробити висновок, що органи місцевого самоврядування, гарантуючи, у першу чергу, принципи законності, транспарентності (прозорості) та вторинності своїх владних повноважень від влади народу (мешканців відповідної територіальної громади, які обрали відповідні представницькі органи) є зацікавленими у тому, щоб підтримувати ініціативу щодо здійснення контролю за їх діяльністю з боку адміністративного суду, збільшуючи довіру до своєї діяльності та рішень.
Судовий захист з боку адміністративного суду є найбільш ефективним механізмом захисту прав та інтересів громадян, інших фізичних та юридичних осіб, а також державних (суспільних) інтересів у випадку їх порушення з боку будь-якого суб'єкта, оскільки особливостями адміністративного судочинства є: заборона відмови в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини (частина 4 статті 6 КАС України); лише адміністративний суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, суспільних інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина 2 статті 9 КАС України); лише адміністративний суд зобов'язаний вживати визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи (частина 4 статті 9 КАС України).
Разом з тим, відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 15 серпня 2019 року у справі №822/450/16, від 18 травня 2022 року у справі №826/12131/17 та від 01 вересня 2022 року у справі №520/16518/2020, адміністративний суд, у випадку необхідності перевірки дотримання суб'єктами владних повноважень гарантованих особі прав, зокрема, наданих статтями 13, 23, 50, 54 Конституції України у правовідносинах, пов'язаних із захистом публічного (суспільного) інтересу, повинен застосовувати широке тлумачення поняття "охоронюваний інтерес". За загальним правилом, такий інтерес включає, у тому числі захист економічних, культурних прав, права на безпечне для життя і здоров'я довкілля, створення умов для комфортного та безпечного проживання на території відповідного населеного пункту.
Також суд враховує Рекомендацію №R(87)16 Комітету міністрів Ради Європи щодо адміністративних процедур, які зачіпають велику кількість осіб (прийнято Комітетом міністрів 17 вересня 1987 року; Recommendation № R(87)16 of the Committee of ministers to member states on administrative procedures affecting a large number of persons), що визначає такі принципи прийняття адміністративних актів, що мають вплив на велику кількість осіб, зокрема:
- пропозиція прийняття відповідного акта повинна бути донесена до зацікавлених осіб у доступній та відкритій формі і таким чином, щоб це забезпечувало поінформованість зацікавлених осіб про можливий вплив від прийняття акта на їх права, свободи та інтереси;
- беручи до уваги об'єкт та наслідки пропонованого адміністративного акта, статус або кількість зацікавлених осіб, компетентний орган може прийняти рішення про те, що процедура участі триватиме за однією або кількома з таких форм: a) письмові спостереження; b) приватні чи публічні слухання; c) представництво в дорадчому органі компетентного органу;
- адміністративний акт повинен бути доведений до відома громадськості та відповідне повідомлення повинно містити інформацію про основні висновки, що випливають із процедури прийняття акта; мотиви прийняття адміністративного акта; інформацію про способи заперечення проти прийняття адміністративного акта та строк, протягом якого вони повинні бути використаним.
Крім того, Рекомендації №R(87)16 визначають, що адміністративний акт, що має вплив на велику кількість осіб, повинен обов'язково підлягати судовому контролю, який здійснюється з належним урахуванням прав та інтересів зацікавлених осіб, зокрема, шляхом забезпечення участі представників таких осіб у судовому розгляді справи, її апеляційному перегляді, та повідомленням про розгляд справи шляхом публічного оголошення.
Така правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду від 14 березня 2023 року у справі №140/13065/21.
Матеріали справи свідчать, що предметом оскарження, у даній справі є рішення Виконавчого комітету Коростишівської міської ради від 27.02.2024 №31, №33, від 28.11.2023 №341 та №344, від 30.10.2023 №289, №290 та №291 про надання фізичним особам-підприємцям погоджень на встановлення на території м.Коростишева (по вул.Київська, 103) тимчасових споруд (павільйонів).
При цьому, встановлення споруд на центральній вулиці, є важливим питанням, що стосується інтересів усіх членів громади, формує "обличчя" міста. Ці інтереси можуть суттєво відрізнятися і конкурувати, тому їх врахування є важливим для запобігання конфліктів та збереження громадського ладу.
Суд зазначає, що вказані рішення суб'єкта владних повноважень мають вплив (прямий або опосередкований) на інтереси всіх членів громади, у тому числі ОСОБА_1 , як мешканця м.Коростишева, та у випадку їх протиправності призведуть до порушення прав цих осіб, що, в свою чергу, є достатнім для звернення до суду.
Надаючи ж оцінку правомірності прийнятих Виконавчим комітетом Коростишівської міської ради спірних рішень як таких, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В статті 1 Закону №280/97 закріплено визначення виконавчих органів рад та передбачено, що ними є органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.
Виконавчим органом сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради є виконавчий комітет ради, який утворюється відповідною радою на строк її повноважень (частина 1 статті 51 Закону №280/97).
З огляду на приписи частини 1 та пункту 1 частини 2 статті 52 Закону №280/97 виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради може розглядати і вирішувати питання, віднесені цим Законом до відання виконавчих органів ради.
Те що питання, за наслідками розгляду яких прийняті спірні рішення, є питанням містобудування, яке розглядає і вирішує виконавчий комітет Коростишівської міської ради, учасники справи не заперечують.
Відповідно до п. 6 розділу 1 Регламенту, проекти актів та акти виконавчих органів Коростишівської міської ради підлягають оприлюдненню у порядку, визначеному Законом України «Про доступ до публічної інформації».
Згідно з ч. 4 ст. 15 Закону України "Про доступ до публічної інформації" проекти нормативно-правових актів, рішень органів місцевого самоврядування, розроблені відповідними розпорядниками, оприлюднюються ними не пізніш як за 10 робочих днів до дати їх розгляду з метою прийняття.
Відповідачем належних доказів того, що проекти спірних рішень були оприлюднені ним не пізніш як за 10 робочих днів до дати їх розгляду з метою прийняття, не надано.
При цьому суд враховує, що розпорядження міського голови про скликання засідання Виконавчого комітету прийнято 26.10.2023, 23.11.2023 та 21.02.2024, а спірні рішення за наслідками засідання прийняті 30.10.2023, 28.11.2023 та 27.02.2024, відповідно, тобто менше ніж через 10 робочих днів, що у свою чергу виключає фізичну можливість здійснення своєчасного їх оприлюднення до дати розгляду з метою прийняття.
Таким чином судом встановлено, що спірні рішення були прийняті з порушенням порядку їх прийняття, встановленим ч. 4 ст. 15 Закону України "Про доступ до публічної інформації" та п. 6 розділу 1 Регламенту.
В розділі 5 "Порядок підготовки, погодження, ухвалення рішень виконавчого комітету" Регламенту передбачено:
"14. Проєкти рішень в обов'язковому порядку погоджуються:
- з питань комунальної власності, тарифів, платних послуг, з питань житлово-комунального господарства та благоустрою - з начальником відділу економічного розвитку, житлово-комунального господарства та благоустрою міської ради;
- з питань регуляторної політики з начальником відділу правової та кадрової роботи міської ради;
- з фінансових питань, в тому числі з питань, що передбачають укладення договорів виконавчими органами міської ради, схвалення проектів міських програм - з начальником фінансового управління, з начальником фінансово-господарського відділу міської ради;
- з питань містобудування та земельних ресурсів - з начальниками сектору містобудування та архітектури, відділу земельних відносин та екології міської ради."
Доводи позивача, що проекти спірних рішень не були погоджені, як передбачено п.14 розділу 5 Регламенту, начальником відділу містобудування та архітектури спростовуються тим, що на проектах спірних рішень наявний підпис ОСОБА_9 , на якого розпорядженням міського голови від 26.09.2023 №278-к покладено виконання обов'язків начальника відділу містобудування та архітектури з 27.09.2023 (а.с. 90).
При цьому суд враховує доречність доводів відповідача щодо комплексної схеми.
Відповідач у відзиві на позовну заяву пояснив, що поняття «Комплексна схема розміщення ТС» була передбачено Наказом №244, в редакції від 21.10.2011 до внесення змін 23.11.2020. Зокрема, було визначено, що комплексна схема розміщення ТС затверджуються рішенням (розпорядженням, наказом) виконавчого органу відповідної ради. На виконання даної норми, у 2018 році Коростишівською міською радою було замовлено та розроблено Комплексну схему розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності по вул.Київській у м.Коростишів Житомирської області, затверджену рішенням Виконавчого комітету міської ради від 28.08.2018 №165 «Про затвердження Комплексної схеми розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності по вул.Київській в м.Коростишеві».
У подальшому, Наказом Міністерства розвитку громад та територій «Про затвердження Змін до Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності» від 23.11.2020 №284, з Наказу №244 було виключено поняття «Комплексна схема розміщення ТС», зокрема, виключено пункти 1.5, 1.6 Наказу №244.
Отже, враховуючи дані зміни, Виконавчим комітетом Коростишівської міської ради було прийнято рішення «Про визнання таким, що втратило чинність рішення виконавчого комітету міської ради» від 29.05.2024 №137.
Однак суд враховує, що у постановах Верховного Суду від 07.09.2020 у справі №640/21594/18, від 26.06.2019 у справі №1640/3394/18 зазначено: порушення процедури не повинно породжувати правових наслідків, крім випадків, прямо передбачених законом. Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури вчинення певної дії необхідно розуміти не як вимоги до самої дії, а як вимоги до суб'єктів владних повноважень, уповноважених на їх вчинення. Дефектні процедури, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків. Разом із тим, не кожен дефект робить дії неправомірною. Фундаментальне порушення - це таке порушення суб'єктом владних повноважень норм права, допущення суттєвої, істотної помилки під час прийняття певного рішення, що мало наслідком прийняття незаконного рішення. Стосовно ж процедурних порушень, то залежно від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а у певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність. Не применшуючи значення необхідності дотримання встановленої законодавством процедури ухвалення того чи іншого рішення, Верховний Суд вважає, що порушення такої процедури може бути підставою для скасування рішення суб'єкта владних повноважень лише за тієї умови, що воно вплинуло або могло вплинути на правомірність такого рішення.
Метод "оцінки справедливості процесу в цілому" не передбачає дослідження правомірності будь-якої окремої процесуальної дії у відриві від інших етапів процесу. Скасування акта органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості (рішення ЄСПЛ у справі Olsson проти Швеції від 24.03.1988, № 10465/83).
Суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), у якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Також згідно з позицєю Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах "Салов проти України" (заява №65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява №63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Частиною 1 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина 2 статті 77 КАС України).
Підсумовуючи наведене, враховуючи вищевикладені судом висновки та досліджені обставини справи в сукупності, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено, що спірні рішення прийняті з дотриманням ч. 4 ст. 15 Закону України "Про доступ до публічної інформації" та п. 6 розділу 1 Регламенту, а тому ці рішення є протиправними та підлягають скасуванню.
З урахуванням вказаного, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку про задоволення позову.
Відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб"єкта владних повноважень.
Керуючись статтями 6-9, 32, 77, 90, 139, 241-246, 255, 271, 272, 287, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, Житомирський окружний адміністративний суд,-
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідн. номер НОМЕР_1 ) до Коростишівської міської ради (вул.Дарбіняна, 11, м.Коростишів, Житомирська обл., Житомирський р-н,12501, код ЄДРПОУ 04053660), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет позову, на стороні відповідача: фізична особа-підприємець ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , ідн. номер НОМЕР_2 ), фізична особа-підприємець ОСОБА_3 ( АДРЕСА_4 , ідн. номер НОМЕР_3 ), фізична особа-підприємець ОСОБА_4 ( АДРЕСА_5 , ідн. номер НОМЕР_4 ), фізична особа-підприємець ОСОБА_5 ( АДРЕСА_6 , ідн. номер НОМЕР_5 ), фізична особа-підприємець ОСОБА_6 ( АДРЕСА_4 , ідн. номер НОМЕР_6 ); фізична особа-підприємець ОСОБА_7 ( АДРЕСА_7 , ідн. номер НОМЕР_7 ); фізична особа-підприємець ОСОБА_8 ( АДРЕСА_8 , ідн. номер НОМЕР_8 ), про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчого комітету Коростишівської міської ради від 30.10.2023 №289 в частині надання попереднього погодження на встановлення тимчасових павільйонів на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , фізичній особі-підприємцю ОСОБА_6 .
Визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчого комітету Коростишівської міської ради від 30.10.2023 №290 в частині надання попереднього погодження на встановлення тимчасових павільйонів на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , фізичній особі-підприємцю ОСОБА_7 .
Визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчого комітету Коростишівської міської ради від 30.10.2023 №291 в частині надання попереднього погодження на встановлення тимчасових павільйонів на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , фізичній особі-підприємцю ОСОБА_8 .
Визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчого комітету Коростишівської міської ради від 28.11.2023 №341 в частині надання попереднього погодження на встановлення тимчасових павільйонів на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 .
Визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчого комітету Коростишівської міської ради від 28.11.2023 №344 в частині надання попереднього погодження на встановлення тимчасових павільйонів на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , фізичній особі-підприємцю ОСОБА_5 .
Визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчого комітету Коростишівської міської ради від 27.02.2024 №31 в частині надання попереднього погодження на встановлення тимчасових павільйонів на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 .
Визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчого комітету Коростишівської міської ради від 27.02.2024 №33 в частині надання попереднього погодження на встановлення тимчасових павільйонів на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 .
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Коростишівської міської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у сумі розміром 8478 (вісім тисяч чотириста сімдесят вісім) грн 40 (сорок) коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя А.В. Горовенко
Повний текст складено: 13 травня 2025 р.
13.05.25