Україна
Донецький окружний адміністративний суд
13 травня 2025 року Справа№200/2464/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Молочної І. С., розглянувши в порядку спрощеного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 , позивач, звернувся з позовом до Донецького окружного адміністративного суду з вимогами до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області №052630004892 від 11 березня 2025 року про відмову у призначенні пенсії, прийняте за результатом розгляду заяви ОСОБА_1 від 03 березня 2025 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу для призначення пенсії за віком, згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 : період роботи в управлінні механізації тресту «Строймеханізація» м. Краматорськ Мінтяжстрой з 24 липня 1985 року по 03 січня 1998 року; період отримання допомоги по безробіттю з 27 квітня 2005 року по 14 жовтня 2005 року; та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 30 березня 2025 року.
14 квітня 2025 року судом відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін та витребувано визначені судом докази по справі. Вирішено ряд процесуальних питань.
25 квітня 2025 року відповідач надав до суду відзив на позовну заяву та докази по справі. У відзиві на позовну заяву відповідачем заявлено клопотання про залучення до участі у справі у якості відповідача/співвідповідача - Головне управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 06 травня 2025 року відмовлено задоволенні клопотання відповідача, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, від 25 квітня 2025 року про залучення до участі у справі №200/2464/25 другого відповідача.
Інших клопотань від сторін до суду не надходило.
За правилами пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Згідно з нормами частини третьої статті 263 КАС України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.
Відповідно до частини п'ятої статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Відтак, відсутні перешкоди для розгляду справи по суті.
Так, позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що позивач 03 березня 2025 року звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком, у зв'язку із тим, що 30 березня 2025 року йому мало виповнитись 60 років. Крім того, позивач зазначив, що підставою для звернення із зазначеною заявою є наявність у нього, станом на час звернення із заявою, а саме на 03 березня 2025 року, загального страхового стажу 34 роки 06 місяців 15 днів. Заяву про призначення пенсії розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області, та за результатами розгляду заяви відповідачем прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії №052630004892 від 11 березня 2025 року. Така відмова обґрунтована відсутністю у позивача необхідного страхового стажу. Також, в оскаржуваному рішенні №052630004892 від 11 березня 2025 року, відповідач визнає наявність у позивача загальною стажу 21 рік 11 місяців 26 днів. Проте, відповідач безпідставно не зарахував до страхового стажу періоди роботи за записами трудової книжки з 24 липня 1985 року по 03 січня 1998 року, оскільки назва підприємства при зарахуванні не відповідає назві підприємства при звільнені, а також не зараховано період отримання допомоги по безробіттю за записами трудової книжки з 27 квітня 2005 року, оскільки відсутній запис про припинення виплати допомоги по безробіттю.
Позивач вважає таке рішення відповідача протиправним, та таким, що порушує його конституційні права на пенсійне забезпечення. Просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідач надав відзив на позовну заяву, за змістом якого заперечив проти задоволення позовних вимог, обґрунтовуючи це тим, що позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України 03 березня 2025 року із заявою про призначення пенсії за віком, відповідно статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Страховий стаж позивача становить 21 рік 11 місяців 26 днів. Згідно результатів розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано періоди роботи: періоди роботи за записами трудової книжки з 24 липня 1985 року по 03 січня 1998 року, оскільки назва підприємства при зарахуванні не відповідає назві підприємства при звільненні; період отримання допомоги по безробіттю за записами трудової книжки з 27 квітня 2005 року, оскільки відсутній запис про припинення виплати допомоги по безробіттю. Для зарахування періодів роботи з 24 липня 1985 року по 03 січня 1998 року, необхідно надати довідку про реорганізацію підприємства. Для зарахування до страхового стажу період отримання допомоги по безробіттю, необхідно надати уточнюючу довідку про період виплати допомоги по безробіттю. Тому призначити пенсію позивачу немає правових підстав, оскільки ним не набуто страховий стаж, визначений відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 .
Позивачу присвоєно реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .
03 березня 2025 року позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.
До зазначеної заяви позивачем долучено, зокрема, копії паспорта, рнокпп, трудової книжки.
11 березня 2025 року Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області прийнято рішення №052630004892 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 , яким встановлено, що вік заявника на дату звернення 59 років 11 місяців, страховий стаж особи становить 21 рік 11 місяців 26 днів, за доданими документами до страхового стажу не зараховано: періоди роботи за записами трудової книжки з 24 липня 1985 року по 03 січня 1998 року, оскільки назва підприємства при зарахуванні не відповідає назві підприємства при звільненні; період отримання допомоги по безробіттю за записами трудової книжки з 27 квітня 2005 року, оскільки відсутній запис про припинення виплати допомоги по безробіттю. Пенсійним органом роз'яснено, що для зарахування періодів роботи з 24 липня 1985 року по 03 січня 1998 року, необхідно надати довідку про реорганізацію підприємства, для зарахування до страхового стажу періоду отримання допомоги по безробіттю - уточнюючу довідку про період виплати допомоги по безробіттю.
Рішенням № 052630004892 від 11 березня 2025 року відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки заявник не набув необхідного страхового стажу.
Позивач, не погодившись із зазначеними рішеннями відповідача, звернувся із цим позовом до суду.
Судом встановлено, що відповідно до записів №4-7, 15-17 трудової книжки серії НОМЕР_1 від 16 вересня 1982 року, на ім'я ОСОБА_1 , позивач:
- з 24 липня 1985 року по 03 січня 1998 року - працював на посадах водія та машиніста автокрану в Управлінні механізації №8 тресту «Строймеханізація» Мінтяжстрой;
- з 27 квітня 2005 року - перебував на обліку в Дружківському міському центрі зайнятості та отримував допомогу по безробіттю.
- з 15 жовтня 2005 року по 16 квітня 2006 року - працював оператором газової котельні в Кодратівський ЗОШ І-ІІІ ступенів.
Суд констатує, що в записах №4-7 трудової книжки серії НОМЕР_1 від 16 вересня 1982 року за період з 24 липня 1985 року по 03 січня 1998 року відсутні записи про зміну назви підприємства, на якому працював позивач в означений період. Крім того, в зазначеній трудовій книжці наявний лише запис про початок отримання позивачем допомоги по безробіттю - з 27 квітня 2005 року, запису про дату припинення такої допомоги трудова книжка не містить.
Відповідно до розрахунку страхового стажу ОСОБА_1 , форма РС-право, періоди роботи з 24 липня 1985 року по 03 січня 1998 року та період з 27 квітня 2005 року по 14 жовтня 2005 року не зараховано до загального страхового стажу позивача. Загальний страховий стаж позивача складає 21 рік 11 місяців 26 днів.
Спірним питанням у справі є правомірність прийняття відповідачем рішення №052630004892 від 11 березня 2025 року про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керувався наступним.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до положень статті 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Статтею 26 Закону № 1058-IV визначено умови призначення пенсії за віком.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
Відповідно до положень частини першої статті 1 Закону № 1058-IV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
До набрання чинності Законом №1058-IV питання пенсійного забезпечення, в тому числі й порядок обчислення стажу для призначення пенсій, регулювалися Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII.
Пунктом 1 частини першої статті 45 Закону №1058-IV передбачено, що пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
03 березня 2025 року позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії, тобто, протягом строку, встановленого пунктом 1 частини першої статті 45 Закону №1058-IV.
Відповідно до частини першої статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно із частиною третьою статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується також, зокрема, будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків; навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Таким чином, законом передбачено можливість зарахування до страхового стажу періоду, протягом якого особа отримувала допомогу по безробіттю.
При цьому, суд зазначає що положеннями статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, згідно зі статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (зі змінами) (далі - Порядок №637).
Положеннями статті 62 Закону №1788-XII та пункту 1 Порядку №637 визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
В силу вимог абзацу 1 пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно частини третьої статті 44 Закону № 1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
На підставі пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року №22-1, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846, (далі - Порядок №22-1) при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб:
ідентифікує заявника (його представника);
надає інформацію щодо умов та порядку призначення (перерахунку) пенсії;
реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта;
уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз'яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону, та/або на добровільну участь у системі загальнообов'язкового пенсійного страхування;
проводить опитування свідків для підтвердження стажу відповідно до пунктів 17-19 Порядку підтвердження наявного стажу роботи. Опитування свідків проводиться згідно із пунктом 12 Порядку підтвердження періодів роботи, що зараховуються до стажу для призначення пенсії;
з'ясовує наявніcть у заявника особливого (особливих) статусу (статусів), особливих заслуг, інших обставин, які можуть бути підставою для встановлення підвищень, надбавок, доплат;
повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів;
сканує документи. На створені електронні копії накладає кваліфікований електронний підпис;
надсилає запити про отримання необхідних відомостей з відповідних державних електронних інформаційних реєстрів, систем або баз даних згідно з пунктом 2.28 розділу II цього Порядку;
повідомляє про можливості подавати заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія;
видає особі або посадовій особі розписку із зазначенням дати прийняття заяви, переліку одержаних і відсутніх документів, строку подання додаткових документів для призначення пенсії та пам'ятку пенсіонеру (додаток 7). Скановані розписка та пам'ятка пенсіонеру зберігаються в електронній пенсійній справі;
повідомляє особу, у вибраний нею спосіб, про відсутність відомостей або/та наявність розбіжностей у відповідних інформаційних реєстрах, системах або базах даних та строки подання необхідних документів для призначення пенсії, не пізніше двох робочих днів після отримання відповідної інформації.
Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Згідно норм пункту 4.7 Порядку №22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження. Якщо пенсію за віком призначено автоматично (без звернення особи), у повідомленні про призначення особі пенсії додатково зазначається інформація про порядок її виплати.
Пунктами 2.2.-2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20 липня 1974 року №162, визначено, що заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування.
До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до пункту 2.6. зазначеної Інструкції у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Згідно із пунктами 2.8., 2.9. вказаної вище Інструкції якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму.
Виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу роботу, про нагородження та заохочення та інші мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження.
У разі втрати наказу чи розпорядження або невідповідності їх фактично виконуваній роботі виправлення відомостей про роботу здійснюється на основі інших документів, що підтверджують виконання робіт, не зазначених у трудовій книжці.
Показання свідків не можуть бути підставою для виправлення занесених раніше записів.
Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція №58), яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110, та зазначено, що з прийняттям цього наказу Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20 липня 1974 року №162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02 серпня 1985 року №252), із змінами, що внесені постановою Держкомпраці СРСР від 19 жовтня 1990 року №412, не застосовується.
Відповідно до пункту 2.2. Інструкції №58 заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування.
До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Відповідно до пункту 2.3. Інструкції №58 записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Пунктом 2.4. Інструкції №58 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільненні - в день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до пункту 2.6. Інструкції №58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Згідно із пунктами 2.8., 2.9. Інструкції №58 якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму.
Виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу роботу, про нагородження та заохочення та інші мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження.
У разі втрати наказу чи розпорядження або невідповідності їх фактично виконуваній роботі виправлення відомостей про роботу здійснюється на основі інших документів, що підтверджують виконання робіт, не зазначених у трудовій книжці.
Показання свідків не можуть бути підставою для виправлення занесених раніше записів.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, позивачем надано копію трудової книжки серії НОМЕР_1 від 16 вересня 1982 року.
Судом встановлено, що відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 16 вересня 1982 року позивач:
- з 24 липня 1985 року по 03 січня 1998 року - працював на посадах водія та машиніста автокрану в Управлінні механізації №8 тресту «Строймеханізація» Мінтяжстрой;
- з 27 квітня 2005 року - перебував на обліку в Дружківському міському центрі зайнятості та отримував допомогу по безробіттю.
- з 15 жовтня 2005 року по 16 квітня 2006 року - працював оператором газової котельні в Кодратівський ЗОШ І-ІІІ ступенів.
Крім того, судом встановлено, що в записах №4-7 трудової книжки серії НОМЕР_1 від 16 вересня 1982 року за період з 24 липня 1985 року по 03 січня 1998 року відсутні записи про зміну назви підприємства, на якому працював позивач в означений період.
Однак, суд зазначає, що позивач, який у даному випадку був працівником, не може нести відповідальність за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини або адміністрації підприємства.
Адже, невиконання підприємством правил ведення трудових книжок не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Отже, позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо періоду його роботи, й ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження його трудового стажу.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічні висновки наведені також в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року по справі №754/14898/15-а.
За таких обставин, доводи відповідача щодо не зарахування до страхового стажу періоду роботи з 24 липня 1985 року по 03 січня 1998 року, оскільки назва підприємства при зарахуванні не відповідає назві підприємства при звільненні, спростовано матеріалами справи.
Крім того, відповідно до підпункту «е» пункту 2.19 Інструкції №58, до трудових книжок за місцем роботи вносяться окремим рядком з посиланням на дату, номер та найменування відповідних документів записи, зокрема, безробітним особам про період одержання допомоги по безробіттю - заноситься у трудову книжку органом державної служби зайнятості населення. Передбачені цим пунктом записи вносяться до трудової книжки до занесення відомостей про роботу на даному підприємстві.
Відповідно до підпункту «а» пункту 1 статті 29 Закону України «Про зайнятість населення» від 01 березня 1991 року №803-XII (у редакції, станом на час виникнення спірних правовідносин) громадянам, зареєстрованим на загальних підставах у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, визнані у встановленому порядку безробітними і мають право на одержання допомоги по безробіттю, гарантується її виплата у розмірі не менше 50 процентів середньої заробітної плати за попереднім місцем роботи, але не більше середньої заробітної плати, що склалася в народному господарстві відповідної області за минулий місяць, і не нижче встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, якщо громадянин протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працював не менше 26 календарних тижнів.
Виплата допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю припиняється у разі працевлаштування безробітного (підпункти «а» пункту 1 статті 30 цього Закону).
Судом встановлено, в зазначеній трудовій книжці наявний лише запис про початок отримання позивачем допомоги по безробіттю - з 27 квітня 2005 року, запису про дату припинення такої допомоги трудова книжка не містить.
Разом із цим, із записів трудової книжки позивача вбачається, що з 15 жовтня 2005 року позивача прийнято на роботу оператором газової котельні в Кодратівську ЗОШ І-ІІІ ступенів, що відповідачем не заперечується.
Тобто, у суду наявні всі підстави вважати, що період отримання позивачем допомоги по безробіттю закінчився 14 жовтня 2005 року, у зв'язку із працевлаштуванням позивача в Кодратівську ЗОШ І-ІІІ ступенів.
Доказів протилежного відповідачем не надано та не доведено.
Крім того, на переконання суду, відповідач, у разі незгоди з відомостями, зазначеними в документах позивача, має право на реалізацію повноважень, наданих йому частиною третьою статті 44 Закону №1058-IV, зокрема, перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню. Однак, в матеріалах справи відсутні відомості про те, що відповідач як суб'єкт владних повноважень скористався таким правом.
У даному випадку позивач не може бути позбавлений права на пенсійне забезпечення через те, що Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області не отримало (не витребувало) та не перевірило підтверджуючі документи про страховий стаж позивача. Відповідачем не доведено вжиття всіх передбачених законодавством заходів для повного, всебічного та об'єктивного розгляду заяви позивача.
Наведені обставини свідчать про неналежну перевірку наданих позивачем документів, не забезпечення повного, всебічного та об'єктивного розгляду заяви позивача та передчасні висновки про недостатність у позивача страхового стажу для призначення йому пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», без належного дослідження документів та без врахування норм права, що регулюють спірні правовідносини.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи та досягнення віку, що дає право на пенсію, а не дотримання усіх формальних вимог при оформленні підтверджуючих документів.
За даних обставин відповідач фактично переклав відповідальність за належне оформлення документів на позивача, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження страхового стажу позивача), тому зазначені дії не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо.
З огляду на викладене, суд вважає, що відповідач неправомірно відмовив позивачу в зарахуванні до його страхового стажу періоду роботи з 24 липня 1985 року по 03 січня 1998 року та періоду отримання допомоги по безробіттю з 27 квітня 2005 року по 14 жовтня 2005 року, який складає 12 років 10 місяців 29 днів страхового стажу.
Незарахування спірного стажу позивача буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в пункту 3.1 Рішення Конституційного Суду України у справі від 29 червня 2010 року № 1-25/2010 зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями. Тобто, обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачити юридичні наслідки своєї поведінки.
Відтак, суд висновує, що відповідач приймаючи рішення про відмову в призначенні пенсії позивачу не врахував всіх обставин, які мають значення для прийняття рішення №052630004892 від 11 березня 2025 року.
З огляду на зазначене, оскільки факт отримання позивачем допомоги по безробіттю та перебування на роботах, що дають право на призначення пенсії підтверджується насамперед відповідними записами у його трудовій книжці, суд констатує, що рішення №052630004892 від 11 березня 2025 року про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 прийнято саме Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області без дотримання положень статті 2 КАС України та статті 46 Конституції України, отже, є протиправним та підлягає скасуванню.
Таким чином, після скасування судом рішення, саме відповідач зобов'язаний, з урахуванням зроблених висновків суду, зарахувати до загального страхового стажу позивача спірні періоди.
Обираючи спосіб захисту порушеного права та вирішуючи вимогу про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 30 березня 2025 року, суд зазначає наступне.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Тобто, адміністративний суд з урахуванням фактичних обставин зобов'язаний здійснити ефективний захист порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Аналіз зазначених норм у їх взаємозв'язку зі статтями 2, 5 КАС України свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст постанови, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.
Розглядаючи питання зобов'язання призначення пенсії, суд повинен перевірити усі умови, за яких відповідач зобов'язаний таку пенсію призначити.
Вирішуючи позовну вимогу про призначення пенсії за віком, судом враховано, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, досяг 60-ти річного віку, має загальний страховий стаж більше 32 років (з урахуванням спірних періодів), тому позивач відповідає всім критеріям, необхідним для призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Щодо дати призначення пенсії за віком, судом враховано наступне.
Пунктом 1 частини першої статті 45 Закону №1058-IV передбачено, пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, зокрема, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Так, з матеріалів справи вбачається, що 30 березня 2025 року позивач досяг 60-ти річного віку, а із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах звернувся 03 березня 2025 року, відтак органом пенсійного фонду має бути призначена така пенсія заявнику з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, а саме, у випадку, що розглядається - з 31 березня 2025 року, а не з 30 березня 2025 року, як помилково зазначено позивачем.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Суд вважає за доцільне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області №052630004892 від 11 березня 2025 року про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 , зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 24 липня 1985 року по 03 січня 1998 року та період отримання допомоги по безробіттю з 27 квітня 2005 року по 14 жовтня 2005 року, та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити з 31 березня 2025 року ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Підсумовуючи, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до платіжної інструкції №0.0.4288147229.1 від 04 квітня 2025 року позивачем сплачено судовий збір в сумі 1211,20 грн.
Згідно частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, зважаючи на те, що позивачем сплачено суму судового збору та позовні вимоги задоволено, суд приходить висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суму судового збору на користь позивача.
Керуючись статтями 2, 6, 8-9, 19-20, 22, 25-26, 72-78, 90, 139, 241-246, 255, 262, 263, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (місцезнаходження: вул. Саєнка Андрія, буд. 10, м. Фастів, Київська область, 08500; код ЄДРПОУ 22933548) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області №052630004892 від 11 березня 2025 року про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 24 липня 1985 року по 03 січня 1998 року та період отримання допомоги по безробіттю з 27 квітня 2005 року по 14 жовтня 2005 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити з 31 березня 2025 року ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 13 травня 2025 року.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду у паперовому вигляді або через електронний кабінет (https://id.court.gov.ua/) у підсистемі «Електронний суд».
У разі застосування судом частини третьої статті 243 КАС України строк на апеляційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.С. Молочна