Україна
Донецький окружний адміністративний суд
12 травня 2025 року Справа№200/88/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Чекменьова Г.А., розглянувши в спрощеному (письмовому) провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, в якому просив:
визнати протиправною бездіяльність, яка полягає у відмові щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку (відшкодування) за весь час затримки розрахунку при звільненні у період з 07 листопада 2015 року по день фактичного розрахунку, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення зі служби, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року № 100;
зобов'язати нарахувати і виплатити середній заробіток (відшкодування) за весь час затримки розрахунку при звільненні у період з 07 листопада 2015 року по день фактичного розрахунку, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення зі служби врахувавши при розрахунку всі складові грошового забезпечення: посадовий оклад + оклад за спеціальне звання + надбавка за вислугу років + надбавка за специфічні умови проходження служби + премія + індексації + додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ № 24 від 31.01.2015 «Про особливості виплати винагород військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу в особливий період та під час проведення антитерористичних операцій» та відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року № 100.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що з 08.11.2015 він є пенсіонером МВС України. При звільненні ГУ МВС України в Донецькій області не провело з ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». 03.12.2022 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом з підстав не нарахування та не виплати грошової компенсації за невикористану відпустку як учаснику бойових дій за 2015 рік за 14 календарних днів. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 21 червня 2022 року позов задоволено частково.
31.08.2023 року на картку «Ощадбанку» здійснено безготівкове зарахування коштів 2 130,03 компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як УБД згідно з рішенням суду від 21.06.2022 у справі №200/17353/21.
Позивач вважає, що Головним управлінням МВС України в Донецькій області в особі ліквідаційної комісії допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та не виплати середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні. Тобто вбачається вина роботодавця у несвоєчасному розрахунку із працівником та спір із роботодавцем про належні позивачу суми, які мали бути виплачені у день звільнення.
_
Ухвалою від 13 січня 2025 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою від 22 січня 2025 року відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику сторін.
Відповідач у відзиві на позовну заяву просив відмовити у задоволенні позовних вимог, зазначив, що ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ. Наказом Головного управління Міністерства Внутрішніх Справ України в Донецькій області (далі також ГУМВС в Донецькій області) від 06.11.2015 № 405 о/с звільнений зі служби в органах внутрішніх справ за п. 64 «а» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ. При звільненні зі служби ОСОБА_1 ГУМВС України в Донецькій області виплатило всі належні грошові кошти, як то передбачено нормами спеціального законодавства. Разом з тим позивач припустив, що при звільненні зі служби не в повному обсязі отримав належні грошові кошти і звернувся до суду. Отже, стосовно наявності у позивача права на компенсацію невикористаної відпустки як учаснику бойових дій існував спір.
Право позивача на нарахування та виплату компенсації за невикористану відпустку як учаснику бойових дій виникло лише після прийняття судом відповідного рішення у справі №200/17353/21 та набрання ним законної сили 27.07.2023.
На виконання рішення суду ГУМВС України в Донецькій області було нараховано позивачу компенсацію за невикористану відпустку як учаснику бойових дій за 2015 рік, та після надходження коштів від головного розпорядника 31.08.2023 із відрахуванням обов'язкових податків та зборів перераховано позивачу на особистий картковий рахунок кошти в сумі 2130,03 грн.
При звільненні позивачу було нараховано та виплачено 59684,13 грн. При врахуванні вищезазначеної суми (59684,13 грн) у загальному розмірі належних до виплати при звільненні позивача сум, частка компенсації за невикористану відпустку як УБД за 2015 рік, що сплачена позивачу за рішенням суду в розмірі 2130,03 грн, буде складати близько 3,6%.
За таких обставин, відповідач вважає, що наявна очевидна неспівмірнісгь заявлених вимог зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача. З урахуванням того, що позивач звернувся до суду з вимогою про нарахування та виплату компенсаційної виплати через шість років після звільнення, а згодом і з вимогою про стягнення грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, а також те що ГУМВС України в Донецькій області з листопада 2015 року перебуває у стані ліквідації та відсутнє будь-яке фінансування, на думку відповідача, це повністю виключає вину ГУМВС України в Донецькій області та, як наслідок, не може бути підставою для визнання протиправною бездіяльності.
Тому відповідач просив відмовити у задоволенні позову.
_
Згідно зі статтею 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. До основних засад судочинства відноситься, зокрема, розумний строк розгляду справи судом. Статтею 6 Європейської конвенції з прав людини передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. За визначенням пункту 11 частини першої статті 4 КАС України розумний строк - найкоротший строк розгляду і вирішення адміністративної справи, достатній для надання своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту порушених прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах.
Відповідно до наведених норм, враховуючи здійснення судочинства в умовах збройної агресії проти України та період відпустки головуючого у справі, справа розглянута впродовж розумного строку, необхідного для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення.
_
Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі фактичні обставини.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , є пенсіонером органів внутрішніх справ України за вислугу років. Наказом ГУ МВС України в Донецькій області від 06.11.2015 року № 405 о/с був звільнений з органів внутрішніх справ з посади старшого інспектора відділу дільничних інспекторів міліції Управління громадської безпеки ГУ МВС України в Донецькій області за ст. 64 «А» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.
Рішенням Комісії МВС України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій працівників ОВС України за № 19/IV/84 від 13.10.2015 року позивачу було надано статус учасника бойових дій та видано посвідчення НОМЕР_2 від 20.10.2015 року.
Станом на день прийняття наказу № 405 о/с про звільнення 06.11.2015 ГУ МВС України в Донецькій області не провів із позивачем розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
_
03.12.2021 позивач звернувся до суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України; Головного управління МВС України в Донецькій області в особі ліквідаційної комісії про стягнення грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки та стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 21.06.2022 у справі № 200/17353/21 адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України; Головного управління МВС України в Донецькій області в особі ліквідаційної комісії про стягнення грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки задоволено частково:
зобов'язано Головне управління МВС України в Донецькій області в особі ліквідаційної комісії нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015 рік;
зобов'язано Головне управління МВС України в Донецькій області в особі ліквідаційної комісії нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму середнього заробітку за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015 рік, з 07 листопада 2015 року по 21 червня 2022 року;
в іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 27.07.2023 рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 червня 2022 року у справі № 200/17353/21 скасоване в частині зобов'язання Головного управління МВС України в Донецькій області в особі ліквідаційної комісії нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму середнього заробітку за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015 рік, з 07 листопада 2015 року по 21 червня 2022 року;
в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління МВС України в Донецькій області в особі ліквідаційної комісії про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 07 листопада 2015 року по день прийняття рішення у цій справі відмовлено;
в іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 червня 2022 року у справі № 200/17353/21 - залишено без змін.
На виконання рішення суду у справі № 200/17353/21 ГУМВС України в Донецькій області було нараховано позивачу компенсацію за невикористану відпустку як учаснику бойових дій за 2015 рік та 31.08.2023 перераховано на картковий рахунок кошти в сумі 2130,03 грн.
Позивач вважає, що відповідач не нарахував та не виплатив йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені зі служби за період з 07 листопада 2015 року по день фактичного розрахунку, тобто, допустив протиправну бездіяльність, через що з відповідача за вказаний період належить стягнути на користь позивача середній заробіток.
Згідно з довідкою відповідача від 18.02.2025 середньомісячний розмір грошового забезпечення позивача складає 5154,19 грн., середньоденний - 168,99 грн.
_
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд зазначає, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні не врегульовані положеннями спеціального законодавства, яке регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення поліцейським.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, водночас трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні поліцейських не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.
У відповідності до вимог статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Частина перша статті 117 КЗпП України в редакції на час розгляду цієї справи передбачає, шо у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Таким чином, умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки; вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум; відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
У постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду сформулювала такі правові висновки.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:
- РОЗМІР ПРОСТРОЧЕНОЇ ЗАБОРГОВАНОСТІ роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, З ЧИМ БУЛА ПОВ'ЯЗАНА ТРИВАЛІСТЬ ТАКОГО ПЕРІОДУ з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний РОЗМІР ПОВ'ЯЗАНИХ ІЗ ЗАТРИМКОЮ розрахунку при звільненні МАЙНОВИХ ВТРАТ працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, СПІВМІРНІСТЬ можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. (пункт 91).
_
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України (пункт 92.)
_
У постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 Велика Палата Верховного Суду підтвердила наведені висновки, зокрема, зазначивши:
«58. Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
59. Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
60. Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
61. Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
69.Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).
70. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні».
_
Стосовно застосування наведених висновків Верховного Суду до правовідносин, що виникли після змін, внесених у статтю 117 КЗпП України Законом України № 2352-IX, тобто після 19.07.2022 року, суд зауважує, що зміст частини першої статті 117 КЗпП України із набранням чинності Законом № 2352-IX не змінився, а лише доповнився формулюванням «але не більше як за шість місяців».
Отже, крім обмеження періоду стягнення строком у шість місяців, Законом України №2352-IX не внесено жодних інших змін у правове регулювання зазначених відносин.
_
Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітною платою є винагорода, яка виплачується працівникові за виконану ним роботу. Відшкодування, яке сплачується за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, не відповідає цим ознакам заробітної плати, оскільки виплачується не за виконану працівником роботу, а за затримку розрахунків при звільненні.
При цьому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема компенсацією втрат частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці». До такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18).
Отже, відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, хоча і розраховується, виходячи з середнього заробітку працівника, однак не є заробітною платою. Такий висновок узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 19 травня 2020 року в справі № 761/35141/17 (провадження № 14-474цс19).
Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21).
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи без проведення повного розрахунку, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні обмежена в часі, водночас не залежить від розміру невиплаченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам порушеного права працівника. За таких умов зазначений обов'язок стає несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Аналіз такого правового врегулювання дає змогу дійти такого правового висновку, який непрямо висновується з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, як у редакції до 19.07.2022 року, так і після 19.07.2022 року, про те, що у разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум, зменшується, відповідно, розмір відповідальності.
Обмеживши з 19.07.2022 шестимісячним строком час, за який роботодавець має виплатити працівникові середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, законодавець як і в попередній редакції норми частини першої статті 117 КЗпП України, не передбачив порядку зменшення його розміру. Також у зазначеній редакції не змінився саме компенсаційний характер зазначеної виплати.
Такий підхід був сформований правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду з урахуванням її висновків про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності. У згаданих рішеннях суду касаційної інстанції критерій періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості був лише одним з принаймні чотирьох інших. Разом з тим, такі критерії як: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; причини тривалості невиплати заборгованості, ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні - фактично не скасовані та/або змінені, починаючи з 19.07.2022.
Крім того, чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.
_
Тому суд дійшов висновку, що викладені вище правові позицій Верховного Суду є застосовними до вимог про нарахування та виплату середнього заробітку за час фактичної затримки розрахунку за весь період з 08.11.2015 до 30.08.2023 (виключаючи день звільнення та день розрахунку), тобто як до внесення змін у статтю 117 КЗпП України Законом № 2352-ІХ, так і після цього.
_
Вирішуючи справу суд зауважує, що право визначити суму відшкодування за час затримки розрахунку прямо визначено конструкцією норм статті 117 КЗпП України як в попередній редакції, так і в редакції, що діє на час розгляду справи, у разі спору про належні звільненому працівникові суми:
«При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника ЧАСТКОВО, розмір відшкодування за час затримки ВИЗНАЧАЄ ОРГАН, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 21.06.2022 у справі № 200/17353/21, яке у визначеній частині набрало законної сили 27.07.2023 відповідно до постанови Першого апеляційного адміністративного суду, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково.
Тому, за вказаних обставин, відповідно до прямих приписів статті 117 КЗпП України суд має самостійно визначити розмір відшкодування за затримку розрахунку.
Крім того суд наголошує, що стаття 117 КЗпП України для її застосування також прямо передбачає наявність вини відповідача.
В умовах правового режиму воєнного стану, який триває на час розгляду справи та потребує максимальної мобілізації фінансових та інших ресурсів на потреби оборони, суд вважає обов'язковим застосування також вищевказаних принципів співмірності та пропорційності. З урахуванням встановлених конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
_
Визначаючи розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, суд враховує такі обставини:
1) за наданими розрахунками середньомісячна заробітна плата позивача складає 5154,19 грн., тоді як несвоєчасно виплачена сума - 2130,03 грн.;
2) фактичний період затримки не може бути в повному обсязі поставлений у вину відповідачу, оскільки після звільнення 07 листопада 2015 року з позовом щодо недоплачених сум (у справі № 200/17353/21) позивач звернувся через більш ніж шість років - 03 грудня 2021 року;
3) позивачем не доведена істотність майнових втрат, пов'язаних з несвоєчасною виплатою компенсації невикористаної відпустки в сумі 2130,03 грн.
Виходячи з встановлених об'єктивних обставин, враховуючи такий критерій як ступінь вини відповідача у тривалості затримки розрахунку та застосовуючи у цій справі принципи пропорційності та співмірності при визначенні розміру відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку відповідно до статті 117 КЗпП України, суд дійшов висновку про відсутність легітимної мети в умовах правового режиму воєнного стану для нарахування такого середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, що протягом тривалого часу не вимагав і сам позивач.
Тому суд дійшов висновку про стягнення за затримку розрахунку при звільненні одного середнього місячного заробітку в сумі 5154,19 грн., що відповідає принципам розумності та пропорційності, враховує ступінь вини відповідача і розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та є достатнім для поновлення порушеного права позивача.
Суд також зазначає, що виходячи з майнового характеру заявлених вимог, належним способом захисту права є не задоволення вимог зобов'язального характеру, а стягнення з відповідача визначеної судом суми.
_
З наведених підстав суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача та стягнення з нього на користь позивача середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 08.11.2015 до 30.08.2023 в сумі 5154,19 грн., що є достатнім для поновлення порушеного права позивача та таким, що відповідає встановленим обставинам справи.
Відповідно до вимог статті 139 КАС України питання про розподіл судових витрат судом не вирішується через звільнення позивача від сплати судового збору.
Керуючись статтями 2, 139, 241-246, 295-297 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (вулиця Академічна, 25, Краматорськ, Донецька область, 84300, ЄДРПОУ 08592158) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області щодо не нарахування ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.
Стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (вулиця Академічна, 25, Краматорськ, Донецька область, 84300, ЄДРПОУ 08592158) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.11.2015 до 30.08.2023 в сумі 5154 (п'ять тисяч сто п'ятдесят чотири) грн. 19 коп.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Текст рішення виготовлений та підписаний в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя Г.А. Чекменьов