05 травня 2025 рокуСправа №160/6212/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Врони О. В.
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про скасування рішень,-
ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, в якому просить: скасувати рішення про визнання недійсним дозволу на імміграцію в Україну № 1203450000001 від 14.01.2025 та рішення про визнання недійсною посвідки на постійне проживання № НОМЕР_1 від 14.01.2025 заступника начальника Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
На обґрунтування позовних вимог позивач вказує про протиправність оскаржуваних рішень, вважає про наявність підстав для їх скасування. Так, за твердженням позивача він з 2013 року проживав без шлюбу з громадянкою Азербайджана ОСОБА_2 та мали 3-х неповнолітніх дітей.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.03.2025 року відкрито провадження у справі №160/6212/25, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Відповідно до ч.6 ст.12, ч.1, 2 ст. 257, ч.1 ст.260 Кодексу адміністративного судочинства України зазначена справа є справою незначної складності та розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження.
Згідно ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
13.03.2025 через систему «Електронний суд» від Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області надійшов відзив на позовну заяву.
Відповідач вважає позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими з огляду на наступне.
Статтею 12-1 Закону України «Про імміграцію» визначені підстави для визнання недійсним рішення про надання дозволу на імміграцію. Зокрема, дозвіл на імміграцію визнається недійсним органом, що його надав, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів, документів, що втратили чинність, або документів, які не підтверджують наявність підстави для отримання дозволу на імміграцію, передбаченої статтею 4 цього Закону, або на підставі документів, що підтверджують факт перебування у шлюбі, який за рішенням суду визнано недійсним у разі його фіктивності.
Відповідно до пункту 1 Загальної частини Порядку № 321, посвідка на постійне проживання (далі - посвідка) є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.
Відповідно до статті 13 Закону України «Про імміграцію» передбачена процедура вилучення посвідки на постійне проживання, виїзд за межі України та примусове повернення.
Особа, стосовно якої прийнято рішення про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання, повинна виїхати з України протягом строку, визначеного рішенням про примусове повернення.
За інформацією, отриманої в листі від 16.12.2024 № 33371-24, Посольство Азербайджанської Республіки в Україні підтверджує факт перебування у шлюбі громадян Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , актовий запис про шлюб від 30.08.2013 № 176, складений Біласуварським районним відділом актів цивільного стану Азербайджанської Республіки.
Станом на дату укладення шлюбу з громадянкою України ОСОБА_3 , який став підставою для отримання іноземцем дозволу на імміграцію в Україну, громадянин Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 перебував у іншому зареєстрованому шлюбі на території Азербайджанської Республіки, тобто подав про себе свідомо неправдиві відомості.
27.09.2024 ОСОБА_1 уклав в Україні шлюб з ОСОБА_4 , актовий запис про шлюб № 572, складений ВДРАЦС по Довгинцівському та Саксаганському районах у м. Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління МЮ (м. Одеса).
Відповідно до п. 2 ст. 58 Закону України «Про міжнародне приватне право», шлюб між іноземцями, шлюб між іноземцем та особою без громадянства, шлюб між особами без громадянства, що укладені відповідно до права іноземної держави, є дійсним в Україні, що вказує на те, що шлюб між громадянином Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та громадянкою Азербайджанської Республіки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , укладений в Азербайджанській Республіці вважається дійсним на території України з дати його укладання (30.08.2013). Таким чином, громадянин ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , приховав факт перебування у іншому зареєстрованому шлюбі, повідомивши про себе свідомо неправдиві дані.
Вищевказане свідчить про те, що згідно вимог законодавства України, яке регулює сімейні відносини, в тому числі з іноземними громадянами, шлюб ОСОБА_1 та ОСОБА_3 вважається таким, який було укладено з особою, яка перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі, а отже такий шлюб є недійсним від дня його державної реєстрації.
Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином Азербайджана.
02.04.2021 між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 був зареєстрований шлюб у Довгинцівському районному у місті Кривому Рогу відділі державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 02.04.2021.
01.11.2023 позивач отримав дозвіл на імміграцію № НОМЕР_3 і посвідку на постійне проживання № НОМЕР_4 .
Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21.05.2024 у справі №26/1409/24 шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , зареєстрований 02 квітня 2021 року у Довгинцівському районному у місті Кривому Рогу відділі державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), актовий запис №88, розірвано.
27.09.2024 між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 був зареєстрований шлюб Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по Довгинцівському та Саксаганському районах у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис №572, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_5 .
Рішенням Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області від 14.01.2025 №12034500000001 визнано недійсним дозвіл на імміграцію в Україну №12014200089359 від 01.11.2023 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі п.1 ч. 1 ст. 12-1 Закону України «Про імміграцію».
Рішенням Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області від 14.01.2025 №12032500105519 визнано недійсною посвідку на постійне проживання № НОМЕР_6 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі п.1 ч. 1 ст. 12-1 Закону України «Про імміграцію».
Позивач вважає, рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання недійсним дозволу на імміграцію в Україну і про визнання недійсною посвідки на постійне проживання відносно нього протиправними і такими, що підлягають скасуванню , що стало підставою для звернення з позовом до суду.
Вирішуючи спір по суті суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами ст. 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб визначено Законом України від 18.01.2001 № 2235-III«Про громадянство України»( Закон № 2235-III).
Пунктом 1 ст. 2 Закону № 2235 визначено, що законодавство України про громадянство ґрунтується на таких принципах: єдиного громадянства - громадянства держави Україна, що виключає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України. Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України визначається Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 № 3773-VI (Закон № 3773-VI).
Згідно ч.3 ст.3 Закону №3773-VI іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 5 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства, зазначені у частинах першій та сімнадцятійстатті 4 цього Закону, отримують посвідку на постійне проживання.
Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначаються Законом України №2491-III від 7 червня 2001 року «Про імміграцію» (Закон №2491-III).
За визначеннями у ст. 1 Закону №2491-III імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання;
іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання;
дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» передбачено, що дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України.
Для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім'ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я. Вимога пункту 5 не поширюється на осіб, зазначених у пунктах 1, 3 частини третьої статті 4 цього Закону.
Крім зазначених документів подаються: для осіб, зазначених у пункті 4 частини другої та у пункті 1 частини третьоїстатті 4 цього Закону, - копії документів, що засвідчують їх родинні стосунки з громадянином України.
Особи, які постійно проживають за межами України, за винятком осіб, зазначених у пунктах 1, 3 частини третьої статті 4 цього Закону, разом із заявою про надання дозволу на імміграцію подають також довідку про відсутність судимості.
Якщо за дії, пов'язані з наданням дозволу на імміграцію, законодавством України передбачена сплата державного мита або консульського збору, разом із заявою подається документ про його сплату.
Статтею 12-1 Закону №2491-III визначені підстави для визнання недійсним рішення про надання дозволу на імміграцію. Зокрема, дозвіл на імміграцію визнається недійсним органом, що його надав якщо: з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів, документів, що втратили чинність, або документів, які не підтверджують наявність підстави для отримання дозволу на імміграцію, передбаченої статтею 4 цього Закону, або на підставі документів, що підтверджують факт перебування у шлюбі, який за рішенням суду визнано недійсним у разі його фіктивності (п. 1).
У разі визнання недійсним дозволу на імміграцію визнається недійсною посвідка на постійне проживання, видана на підставі цього дозволу, у тому числі в порядку обміну.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 322 затверджено Порядок оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання (Порядок №322).
За п. 1 Загальної частини Порядку № 321, посвідка на постійне проживання є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні. Посвідка виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Посвідка оформляється іноземцям або особам без громадянства, які мають дозвіл на імміграцію в Україну. Посвідка видається строком на 10 років.
Процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначено Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженимпостановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 №1983 (Порядок №1983).
Відповідно до підп.у 3 п. 2 Порядку №1983, рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні органи ДМС (далі - територіальні органи) - стосовно іммігрантів, які на законних підставах перебувають на території України і є іммігрантами позаквотової категорії (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає ДМС або територіальний орган), а саме: одного з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітей і батьків громадян України.
МВС, органи Національної поліції, СБУ та її регіональні органи, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу, Держприкордонслужба відповідно до компетенції вживають у місячний строк за зверненням ДМС, її територіальних органів та територіальних підрозділів заходів: до виявлення серед осіб, які подали заяву про надання дозволу на імміграцію, таких, яким дозвіл на імміграцію не може бути наданий відповідно достатті 10 Закону України «Про імміграцію»(п. 9 Порядку №1983).
Заяви про надання дозволу на імміграцію подаються до територіальних підрозділів за місцем проживання - особами, які тимчасово перебувають в Україні на законних підставах (п. 10 Порядку №1983).
У разі необхідності відповідні територіальні органи і підрозділи, які забезпечують провадження у справах з питань імміграції, можуть затребувати інші документи, що уточнюють наявність підстав для надання дозволу на імміграцію, якщо це не суперечитьЗакону України "Про імміграцію", а також запросити для бесіди заявників чи інших осіб (п. 11 Порядку №1983).
Згідно з п. 12 Порядку №1983, територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію: формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність, їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з'ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію; надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції ДМС чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам; здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції.
За змістом п. 14 Порядку №1983, територіальні органи і підрозділи після отримання документів від зазначених у пунктах 12 і 13 цього Порядку органів перевіряють у місячний термін правильність їх оформлення, з'ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбаченихстаттею 10 Закону України "Про імміграцію", надсилають відповідні запити до МВС, органів Національної поліції, регіональних органів СБУ, Робочого апарату Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужби. МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба проводять відповідно до компетенції у місячний строк після надходження таких запитів перевірку з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається. Про результати перевірки інформується орган, який надіслав запит. Термін перевірки може бути продовжений, але не більше ніж на один місяць.
У разі коли прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції ДМС, територіальні органи у місячний термін аналізують отриману від зазначених в абзаці другому пункту 14 цього Порядку органів інформацію і надсилають до ДМС разом з матеріалами справи дані про результати розгляду (п. 15 Порядку №1983).
У разі коли прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції територіальних органів і підрозділів, ці органи аналізують у місячний термін отриману від зазначених в абзаці другому пункту 14 цього Порядку органів інформацію та на підставі матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу (п. 16 Порядку №1983).
З аналізу викладених норм положення Порядку №1983 вбачається, що територіальні органи ДМС, отримавши від особи заяву про імміграцію в Україну, у місячний термін проводять перевірку правильності її оформлення, з'ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбаченихстаттею 10 Закону України «Про імміграцію», а також надсилають відповідні запити до компетентних органів, висновки яких враховуються при прийнятті рішення про надання дозволу на імміграцію.
Таким чином, прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції відповідних державних органів, які на підставі заяви іммігранта, аналізу отриманої інформації, матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу. Рішення про надання дозволу на імміграцію є підставою для отримання посвідки на постійне проживання.
На виконання Порядку №1983 документи, які були подані позивачем для отримання дозволу на імміграцію, були перевірені територіальним органом Головним управлінням ДМС України в Дніпропетровській області, який приймав документи позивача, перевіряв їх справжність та відповідність вимогам законодавства, а також приймав рішення про надання дозволу на імміграцію.
Отже, компетентний орган державної влади, при прийнятті рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію в Україні та оформленні посвідки на постійне проживання в Україні, проводив необхідну перевірку поданих документів та з'ясовував у межах своєї компетенції питання щодо наявності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, проте таких підстав виявлено не було.
З матеріалів справи убачається, що до Головного управління ДМС у Дніпропетровській області надійшов запит від Відділу державної реєстрації актів цивільного стану по Довгинцівському та Саксаганському районах у м. Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) від 11.09.2024 № 14638/1/1201-24 щодо законності перебування громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 .
З метою виключення факту перебування у шлюбі г. ОСОБА_1 за межами України Головним управлінням Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області за №1201.3.1-12849/000393-24 від 25.09.2024 було направлено запит до Посольства Азербайджанської Республіки в Україні з метою з'ясування факту перебування у шлюбі громадянина ОСОБА_1 , зареєстрованому на території Азербайджанської Республіки.
Посольство Азербайджанської Республіки в Україні листом від 13.12.2024 підтвердило факт перебування у шлюбі громадян Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , актовий запис про шлюб №176 від 30.08.2013, складений Біласуварським районним відділом актів цивільного стану Азекрбайджанської Республіки.
Таким чином, встановлено, що станом на дату укладення шлюбу з громадянкою України ОСОБА_3 , який став підставою для отримання іноземцем дозволу на імміграцію в Україну, громадянин Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 перебував у іншому зареєстрованому шлюбі на території Азербайджанської Республіки, тобто подав про себе свідомо неправдиві відомості.
Верховний Суд у постановах від 13.11.2019 у справі №815/3651/17, від 13.06.2019 у справі №825/2971/14 зазначив, що статтею 12 Закону № 2491-III встановлений вичерпний перелік підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну, зі змісту якого випливає, що підставами для скасування дозволу на імміграцію можуть бути лише винні дії іммігранта. Отже, скасування дозволу на імміграцію можливе за умови встановлення конкретних даних щодо вчинення або можливості вчинення саме іммігрантом протиправних дій.
У контексті викладеного суд зазначає, що за змістом пункту 1 частини першої статі 12 Закону №2491-III дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо потім буде з'ясовано, що його було видано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи нечинних або таких, що втратили чинність документів.
Відповідно до ст.25 Сімейного кодексу України жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі. Жінка та чоловік мають право на повторний шлюб лише після припинення попереднього шлюбу.
Пунктом 5 глави 2 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Мін'юсту від 18.10.2000 № 52/5 (Правила № 52/5), передбачено, що особи, які раніше перебували в шлюбі, можуть зареєструвати повторний шлюб за умови пред'явлення документів, що підтверджують припинення попереднього шлюбу або визнання шлюбу недійсним (свідоцтво про розірвання шлюбу, рішення суду про розірвання шлюбу, про визнання шлюбу недійсним, яке набрало законної сили, свідоцтво про смерть одного з подружжя, висновок відділу державної реєстрації актів цивільного стану про анулювання актового запису про шлюб, який є недійсним, тощо).
Документи про підтвердження припинення попереднього шлюбу, які передбачені законодавством іноземної держави та видані компетентним органом, повинні бути відповідним чином легалізовані, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
У заяві про державну реєстрацію шлюбу, а також у графі «Для відміток» актового запису про шлюб зазначається документ, що підтверджує припинення попереднього шлюбу (дата складання та номер актового запису про розірвання шлюбу (смерті), найменування органу державної реєстрації актів цивільного стану, який зареєстрував ці акти; назва суду та дата постановлення судового рішення про розірвання шлюбу, визнання шлюбу недійсним, номер справи; найменування відділу державної реєстрації актів цивільного стану та дата складання висновку про анулювання актового запису про шлюб, який є недійсним).
У графі «Для відміток» актового запису про шлюб зазначається: «Особи попереджені про правові наслідки недійсності шлюбу у разі повідомлення завідомо неправдивих даних щодо свого сімейного стану» та проставляються підписи наречених (абз. 2 п. 8 розділу ІІІ Правил № 52/5).
Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб підтверджується, що позивач при реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 надав неправдиві відомості щодо свого сімейного стану, вказавши, «у шлюбі не перебував».
Відповідно до п. 2 ст. 58 Закону України «Про міжнародне приватне право», шлюб між іноземцями, шлюб між іноземцем та особою без громадянства, шлюб між особами без громадянства, що укладені відповідно до права іноземної держави, є дійсним в Україні.
Таким чином, шлюб між громадянином Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 і громадянкою Азербайджанської Республіки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , укладений в Азербайджанській Республіці вважається дійсним на території України з дати його укладання 30.08.2013.
Згідно п. 1 ст. 39 Сімейного кодексу України недійсним є шлюб, зареєстрований з особою, яка перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі.
За ст. 44 Сімейного кодексу України такий шлюб є недійсним від дня його державної реєстрації.
Згідно частин 1-3 ст. 13 Закону України від «Про імміграцію» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, не пізніш як у тижневий строк надсилає копію рішення про скасування дозволу на імміграцію особі, стосовно якої прийнято таке рішення, та вилучає у неї посвідку на постійне проживання.
Особа, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії цього рішення.
Якщо за цей час особа не виїхала з України, вона підлягає видворенню в порядку, передбаченому законодавством України. У разі скасування дозволу на імміграцію стосовно особи, яка була до його надання визнана біженцем в Україні, її не може бути вислано або примусово повернуто до країни, де її життю або свободі загрожує небезпека через її расу, національність, релігію, громадянство (підданство), належність до певної соціальної групи або політичні переконання.
Відповідно до п. 21 Порядку № 1983 дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.
Згідно п. 22 Порядку № 1983 для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України «Про імміграцію», що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
У разі коли ініціатором скасування дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення цим органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України «Про імміграцію», що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
Пунктом 23 Порядку № 1983 передбачено, що ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також у разі необхідності запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.
Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію.
В ст. 13 Закону №2491-III передбачена процедура вилучення посвідки на постійне проживання, виїзд за межі України та примусове повернення.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, разом із рішенням про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання одночасно приймає рішення про примусове повернення. Копії рішень про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання і примірник рішення про примусове повернення протягом п'яти календарних днів з дня прийняття надсилаються рекомендованим листом особі, стосовно якої вони прийняті, або вручаються їй. Відкликана або визнана недійсною посвідка підлягає вилученню центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону.
Особа, стосовно якої прийнято рішення про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання, повинна виїхати з України протягом строку, визначеного рішенням про примусове повернення.
Підпунктом 4 п.63, п.64-66 Порядку №322 встановлено, що посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі коли дії іноземця або особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні.
Рішення про скасування посвідки приймається керівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС чи його заступником протягом п'яти робочих днів з дня надходження відомостей, які є підставою для її скасування.
Копія рішення про скасування посвідки видається територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який прийняв таке рішення, іноземцеві або особі без громадянства під розписку або надсилається такій особі і приймаючій стороні рекомендованим листом не пізніше ніж через п'ять робочих днів з дня його прийняття.
Територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС протягом п'яти робочих днів з дня прийняття рішення про скасування посвідки інформує про це ДМС та Адміністрацію Держприкордонслужби.
Згідно абзацу 3 п. 26 Порядку №1983 ДМС, територіальні органи ДМС і територіальні підрозділи ДМС: надсилають повідомлення про припинення підстав для перебування на території України іноземців та осіб без громадянства (про визнання недійсною посвідки на постійне проживання) виконавчому органу сільської, селищної або міської ради, на території обслуговування якої задекларовано/ зареєстровано місце проживання таких осіб, з метою внесення відповідних змін до реєстру територіальної громади відповідно до пункту 22 Порядку створення, ведення та адміністрування реєстрів територіальних громад, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2022 р. № 265 “Деякі питання декларування і реєстрації місця проживання та ведення реєстрів територіальних громад».
За приписами ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто, ці норми одночасно покладають обов'язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.
Зі встановлених обставин справи, наведених норм законодавства, із врахуванням правових висновків Верховного Суду, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Оскільки судом відмовлено у задоволенні позовних вимог, розподіл судових витрат судом не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 243-246, 250, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про скасування рішень - відмовити .
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Врона