06 травня 2025 рокуСправа №160/28734/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Врони О. В.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 відносно ОСОБА_1 щодо не нарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата додаткової винагороди за період лікування, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у повному обсязі), за період з 25 липня 2024 по 27 вересня 2024 року не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата додаткової винагороди за період лікування, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у повному обсязі), за період з 25 липня 2024 року по 27 вересня 2024 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 стосовно не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої додаткової винагороди за період лікування, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за період з 16.02.2024 року по день фактичної виплати додаткової винагороди за період лікування (27 вересня 2024 р.) включно за весь час затримки виплати;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої додаткової винагороди за період лікування, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за період з 16.02.2024 року по день фактичної виплати додаткової винагороди за період лікування (27 вересня 2024 р.), включно за весь час затримки виплати.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.11.2024 року відкрито провадження у справі №160/28734/24 за правилами спрощеного позовного провадження, безвиклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.01.2025 перейдено до розгляду справи №160/28734/24 за правилами загального позовного провадження з проведенням підготовчого засідання. Підготовче засідання призначено на 11.02.2024 об 10:45 год.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 надати до суду належним чином засвідчені документи.
В період з 10.02.2025 по 14.02.2025 суддя брала участь у підвищенні кваліфікації, що підтверджується довідкою Дніпропетровського окружного адміністративного суду №101 від 17.02.2025.
Підготовче засідання було перенесено на 18.02.2025 об 10:45 год.
17.01.2025 через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшла заява про проведення підготовчого засідання 11.02.2025 за відсутності позивача і його представника.
18.02.2025 представники сторін, належним чином повідомлені про дату і час підготовчого засідання, не з'явились, від відповідача витребувані судом документи не надійшли, у зв'язку з чим підготовче засідання відкладено до 18.03.2025 об 10:10 год.
Ухвалою суду від 18.02.2025 повторно зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 надати документи до 17.03.2025.
03.03.2025 через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшла заява про проведення підготовчого засідання 18.03.2025 за відсутності позивача і його представника.
18.03.2025 підготовче провадження за відсутності учасників справи збільшено на 30 днів та відкладено до 01 квітня 2025 на 10:00 год.
26.03.2025 Через систему «Електронний суд» на виконання ухвали суду від відповідача надійшли витребувані документи.
Відзив на позовну заяву відповідачем не надано.
01.04.2025 за відсутності учасників справи судом ухвалено продовжити розгляд справи в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.
Позивач - ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Під час проходження військової служби солдат ОСОБА_1 16.02.2024 одержав бойове поранення: вибухова травма, вогнепальне уламкове наскрізне поранення правої стопи з вогнепальним багатоуламковим переломом 1-ї плеснової та проксимальної фаланги першого пальця правої стопи», що підтверджується довідкою Військової частини НОМЕР_1 №642/4782 від 24.02.2024.
Відповідно до виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №0266324 позивач перебував на стаціонарному лікуванні з 18.02.2024 по 19.02.2024 ;
Випискою із медичної карти стаціонарного хворого №458 підтверджується, що позивач проходив стаціонарне лікування з 20.02.2024 року по 11.03.2024 року.
Відповідно до виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №1351, відповідач перебував на стаціонарному лікуванні з 21.04.2024 по 21.05.2024.
Відповідно до довідки ВЛК Військової частини НОМЕР_2 №4721 від 28.05.2024 травма солдата ОСОБА_1 , згідно наказу МОЗ України від 04.07.2007 №370 тяжкого ступеню.ТАК, пов'язана із захистом Батьківщини.
На підставі ст. 81 графи ІІ Розкладу хвороб потребує відпустки для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) на 30 календарних днів.
Відповідно до довідки ВЛК Військової частини НОМЕР_2 №5443 від 25.06.2024 на підставі ст. 81 графи ІІ Розкладу хвороб потребує відпустки для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) на 30 календарних днів.
У вищевказані періоди позивачу не здійснювалася виплата додаткової грошової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
Відповідно до скріншоту на картковий банковський рахунок позивача 27.09.2024 надійшла додаткова грошова винагорода відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168.
При цьому, відповідачем не було нараховано і виплачено середній заробіток за час несвоєчасної виплати додаткової винагороди за період лікування і компенсації втрати частини доходів у зв'язку з несвоєчасною виплатою додаткової грошової винагороди .
У зв'язку з чим , бездіяльність відповідача, позивач вважає протиправною і звернувся з відповідним позовом до суду.
При вирішені спору суд виходить з наступного.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (Закон №2011-ХІІ) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі .
Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів (ч. 1 ст.9 Закону №2011-ХІІ).
Абзацом 1 ч. 4 ст. 9 Закону №2011-ХІІ встановлено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Відповідно до ч.2 ст.9 Закону №2011-ХІІ, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, визначений Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018 (Порядок № 260).
Пунктом 2 Порядку № 260 встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовця включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту); допомоги.
Положеннями ст. 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.
Положеннями ст.116 Кодексу законів про працю України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Частиною 1 ст. 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Разом з тим, 19.07.2022 р. набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 р. №2352-IX, яким викладено в новій редакції норму ст. 117 КЗпП України, а саме встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.
Таким чином, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.02.2012 №4-рп/2012 за результатами розгляду справи стосовно офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117,237-1 цього кодексу установлено, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд приходить до висновку про можливість застосування норм статті116 та117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Таким чином, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 за наслідком розгляду справи № 821/1083/17 і Верховним Судом в постанові від 29 липня 2020 у справі№1.380.2019.003696 (адміністративне провадження №К/9901/12670/20) були зроблені наступні висновки:
«Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Відповідно до ст. 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя».
Враховуючи вищевикладене, суд вважає безпідставними посилання позивача на норми ст.ст. 47, 117, 117 КЗпП України та Рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 №4-рп/2012, оскільки у даному випадку не відбулось звільнення позивача з Військової частини НОМЕР_1 , про що свідчить довідка від 04.03.2025 №642/1061 про нарахування грошового забезпечення за грудень 2024 та січень 2025 у загальній сумі 205106,90 грн.
Крім того, позивачем не надано доказів звільнення його з Військової частини НОМЕР_1 .
З урахуванням наведеного, в частині позовних вимог зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата додаткової винагороди за період лікування, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у повному обсязі), за період з 25 липня 2024 року по 27 вересня 2024 року, слід відмовити.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ (Закон №2050) і Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №159 (Порядок №159).
За приписами ст. 1 Закону №2050, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Статтею 2 Закону №2050 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами в розумінні ст. 2 Закону №2050 слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру.
Відповідно до ст.ст. 3, 4 Закону №2050, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Вказане кореспондується з нормами Порядку №159.
Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, індексації).
Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення, а право на отримання такої особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Відповідно до правової позиції у постановах Верховного Суду від 22.06.2018 року у справі №810/1092/17 і від 13.01.2020 року у справі № 803/203/17 зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Оскільки встановлено, що передбачена законодавством сума додаткової грошової винагороди відповідно до постанови КМУ №168 від 28.02.2022 за період лікування ОСОБА_1 у встановлені строки виплачена не була, суд дійшов висновку, що позивач має право на отримання передбаченої Законом №2050 компенсації втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків виплати додаткової грошової винагороди.
За приписами ч. 1, ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.
Позивач відповідно до копії посвідчення серії НОМЕР_3 від 07.02.2024 є учасником бойових дій і звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13. ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», а тому розподіл судових витрат судом не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 241, 243, 244-246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 стосовно не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої додаткової винагороди за період лікування, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за період з 16.02.2024 року по день фактичної виплати додаткової винагороди за період лікування (27 вересня 2024 р.), включно за весь час затримки виплати.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої додаткової винагороди за період лікування, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за період з 16.02.2024 року по день фактичної виплати додаткової винагороди за період лікування (27 вересня 2024 р.), включно за весь час затримки виплати.
В решті позовних вимог -відмовити.
Розподіл судових витрет не здійснювати.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Врона