02 травня 2025 року ЛуцькСправа № 140/1680/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Денисюка Р.С.,
при секретарі судового засідання Кушнір С.В.,
за участю представника позивача Кропивницької У.М.,
представника відповідача Загородньої Г.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі - ГУ ДПС у Волинській області, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 06.09.2024 № 0245440705.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що працівниками ГУ ДПС в Рівненській області 29.07.2024 проводилась фактична перевірка в магазині “ ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_1 . За результатами фактичної перевірки було складено акт фактичної перевірки від 08.08.2024 за №12088/Ж5/17-00-07-05-17/ НОМЕР_1 . У висновку зазначеного акту перевірки контролюючий орган вказав на порушення суб'єктом господарювання пунктів 1, 2, 12 статті 3 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 № 265/95-ВР (далі - Закон № 265/95-ВР).
На підставі акта фактичної перевірки від 08.08.2024 за №12088/Ж5/17-00-07-05-17/ НОМЕР_1 ГУ ДПС у Волинській області 06.09.2024 прийняло податкове повідомлення-рішення (далі ППР) № 0245440705, яким до позивача застосовано штрафні санкції на суму 300197,00 грн.
Однак, ні акт фактичної перевірки, ні ППР не були надіслані позивачу, як це передбачено абзацом другим пункту 86.3 статті 86 ПК України в порядку статті 42 ПК України, що свідчить про безумовне порушення норм податкового законодавства та законних прав та інтересів платника податків. Вказане позбавило позивача можливості реалізувати своє право на подання заперечень та скарги на ППР, долучивши відповідні докази на підтвердження їх доводів.
Також позивач вказує на те, що акт перевірки та спірне податкове повідомлення-рішення містять розбіжності, зокрема в акті перевірки інспектори встановили порушення пунктів 1, 2, 12 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», тоді як у ППР хоча й вказано про порушення пунктів 1, 2, 12 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», проте штрафні санкції застосовані виключно на підставі статті 20 цього Закону, тобто за порушення пункту 12, і розраховані в сумі 300 197,00 грн. Більше того, акт перевірки та спірне податкове повідомлення-рішення містять розбіжності в частині об'єктивної сторони порушення, за яке позивача притягнуто до відповідальності, а саме: не надано документів, що підтверджують облік та походження товарів (в акті перевірки) та реалізація товарів, які не обліковані у встановленому порядку таабо не надано документи (у податковому повідомленні-рішенні). Тобто, незрозуміло за які саме порушення позивача притягнуто до відповідальності.
Позивач не погоджується із вказаним ППР аргументуючи тим, що наказ про проведення фактичної перевірки не містить підстав для її проведення, а є лише посилання на пункт 80.2 статті 80 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та відсутні будь-які посилання на конкретні підстави призначення перевірки та інформацію, яку контролюючий орган отримав про порушення позивачем вимог чинного законодавства. Отже, вважає, що фактична перевірка проведена за відсутності законних на те підстав.
Щодо порушення порядку ведення обліку товарних запасів за місцем їх реалізації зазначає, що позивачем надано усі можливі первинні документи, обов'язковість ведення яких передбачена чинним законодавством, які, в свою чергу, належать або пов'язані з предметом перевірки та підтверджують факт реальності господарських операцій, у тому числі походження товарно-матеріальних цінностей, які знаходились у магазині. Всі товари, які знаходились у магазині, офіційно отримані платником податків за відповідними правочинами, які були неодноразово надані під час перевірки, проте безпідставно не враховані.
Тому, висновок контролюючого органу про не ведення обліку товарних запасів за місцем їх реалізації та ненадання документів на походження товару не знайшли свого підтвердження, відтак встановлені в ході перевірки порушення є неправомірними та необґрунтованими, а оспорюваний акт є незаконним.
Вважає, що позивач повною мірою виконав вимоги ПК України та Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг». Натомість, податковий орган не навів обґрунтованих мотивів неврахування, наданих платником податків під час перевірки первинних документів на походження товару, припустивши вчинення указаних вище порушень, а також не зазначив, які документи, на думку працівників податкового органу, є первинними.
Також зазначає, що відповідач не довів наявності порушень платником податків пунктів 1, 2 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», а відтак і наявності правових підстав для застосування штрафних санкцій до позивача, тим більше, відповідний розрахунок штрафних санкцій узагалі не містить відмітки про відповідне порушення. Вказані доводи є припущеннями.
З врахуванням наведеного просив позов задовольнити.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 24.02.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, її розгляд призначено за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 11:00 год. 19.03.2025 (а.с.36).
Представник відповідача у відзиві на позовну заяву (а.с. 41-46) позовні вимоги заперечив та у їх задоволенні просив відмовити повністю.
В обґрунтування цієї позиції вказав, що фактична перевірка проведена правомірно, наказ про проведення фактичної перевірки відповідає вимогам ПК України, прийнятий з дотриманням визначеної законодавством процедури та за наявності, передбачених ПК України підстав для її проведення.
Щодо встановлених порушень вказує на те, що в ході проведення фактичної перевірки з метою перевірки питань дотримання суб'єктом господарювання порядку здійснення розрахункових операцій та ведення касових операцій, перед початком перевірки, в даній господарській одиниці придбано кабель живлення «Apple 5 W « USB» в кількості 1 шт. по ціні 649,00 грн. та кабель «Peоove Flex Metal» по ціні 349,00 грн. на загальну суму 998,00 грн. Особою яка здійснила розрахунок, при прийманні від покупця готівкових коштів за місцем реалізації товарів, розрахункова операція не була проведена через зареєстрований фіскальним сервером контролюючого органу програмний реєстратор розрахункових операцій, розрахунковий документ встановленої форми та змісту, що підтверджує виконання розрахункової операції не створено та в обов'язковому порядку покупцю не надано (у паперовій та/або електронній формі) одразу після покупки. Після того як посадовими особами ГУ ДПС у Рівненській області була розпочата перевірка, продавцем було проведено операцію покупки через ПРРО, роздруковано та надано фіскальний чек. Підтвердженням чого є наявний чек у матеріалах справи із зафіксованою датою (29.07.2024) та часом (14:27:14).
Також виявлено факт здійснення реалізації товарів ФОП ОСОБА_1 , які не обліковані в установленому законодавством порядку.
Зазначає, що згідно з пунктом 12 статті 3 Закону України від 06.07.1995 № 265/95-ВР “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівкові формі та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (надання послуг), а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов'язанні вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів, що відображені в такому обліку.
При цьому суб'єкт господарювання зобов'язаний надати контролюючим органам на початок проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження товарних запасів (зокрема, але не виключно, документи щодо інвентаризації товарних запасів, документи про отримання товарів від інших суб'єктів господарювання та/або документи на внутрішнє переміщення товарів), які на момент перевірки знаходяться у місці продажу.
На початок проведення перевірки в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 », де здійснює господарську діяльність позивач було надано: договір комісії №30-12-07-24 ЛО від 12.07.2024, згідно якого позивач є комісіонер, відповідно до якого комітент в особі ФОП ОСОБА_2 передав комісіонеру для продажу товари, що підтверджується актом приймання-передачі товарів від 22.07.2024 на загальну суму 8 77 483,00 грн в кількості 776 одиниць. Наприкінці фактичної перевірки, а саме 07.08.2024 було надано контролюючому органу Додаток 2 до згаданого вище договору комісії від 12.07.2024, акт приймання- передачі товарів від 29.07.2024 на загальну суму 299 199,00 грн у кількості 60 одиниць.
Відтак під час перевірки було встановлено факт не ведення в порядку встановленому законодавством обліку товарних запасів, а саме: на початок проведення перевірки не було надано документів, що підтверджують облік та походження товарів на загальну суму 299 199,00 грн.
За змістом абзацу 1 пункту 85.2. статті 85 ПК України платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.
У разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в пункті 86.7 статті 86 цього Кодексу, платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності (п. 44.6. ст. 44 ПКУ).
Зазначає, що 29.07.2024 на початок перевірки, представнику позивачу ФОП ОСОБА_3 був вручений письмовий запит про надання документів, а саме: документів щодо руху коштів по еквайрингу (банківському терміналу) за період з 01.10.2023 по 29.07.2024. На кінець перевірки 07.08.2024 витребувані документи контролюючому органу не були надані.
Таким чином, ненадання на початок проведення перевірки документів, які підтверджують облік товарів, що знаходяться в місці продажу (господарському об'єкті), є самостійною підставою для застосування штрафної санкції на підставі статті 20 Закону №265/95-ВР.
Просить у задоволенні позову відмовити повністю.
Представник позивача у відповіді на відзив не погодилась з аргументами відповідача та просила позов задовольнити у повному обсязі (а.с. 78-80).
Ухвалою суду від 19.03.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 10:15 год 03.04.2025 (а.с. 100); ухвалою суду від 19.03.2025 відмовлено в залученні третьої особи до участі у справі (а.с. 102).
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала з підстав, наведених у позовній заяві, відповіді на відзив та просила позов задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги заперечила та просила відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.
Дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає до задоволення з огляду на таке.
Судом встановлено, що на підставі наказу від 26.07.2024 №1855-п (а.с. 47) Головним управлінням ДПС в Рівненській області була проведена фактична перевірка господарської одиниці позивача, а саме: магазину “ ІНФОРМАЦІЯ_1 », розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , з питань дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення розрахункових операцій, у тому числі порядку ведення обліку товарних запасів на складах або за місцем їх реалізації, ведення касових операцій, наявності ліцензій та дозвільних документів, вимог законодавства щодо встановлених державою фіксованих цін, граничних цін та граничних рівнів торговельної надбавки (націнки), дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками.
За результатами перевірки складений акт перевірки від 08.08.2024 №12088/Ж5/17-00-07-05-17/ НОМЕР_1 (а.с. 51-52), у висновках якого контролюючий орган вказав на порушення суб'єктом господарювання вимог пунктів 1, 2, 12 статті 3 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».
В пункті 2.2.20 акту перевірки зазначено, що перед початком перевірки, в даній господарській одиниці придбано кабель живлення «Apple 5 W « USB» в кількості 1 шт. по ціні 649,00 грн. та кабель «Peоove Flex Metal» по ціні 349,00 грн., на загальну суму 998,00 грн.
При цьому, сума покупки не проведена через РРО, фіскальний чек не роздруковано та не видано. Після того як була розпочата перевірка, продавцем було проведено операцію покупки через РРО, роздруковано та надано фіскальний чек.
На початок проведення перевірки було надано договір комісії № 30-12-07-24АО від 12.07.2024, згідно якого ФОП ОСОБА_1 є комісіонером, а ФОП ОСОБА_2 - комітентом; акти приймання-передачі товарів до договору комісії від 22.07.2024, від 29.07.2024, форму обліку товарних запасів на загальну суму 299199,00 грн.
Таким чином, суб'єктом господарювання не забезпечено ведення обліку товарних запасів за місцем їх реалізації на суму 299199,00 грн, чим порушено вимоги п. 12 ст. 3 Закону №265/95-ВР.
Позивачем до Головного управління ДПС у Волинській області 26.11.2024 було подано скаргу стосовно не надіслання акту перевірки та податкових повідомлень-рішень (а.с. 29), за результатами розгляду якої ГУ ДПС у Волинській області листом від 24.12.2024 № 19684/6/03-20-07-05-06 надіслано копію акту фактичної перевірки та повідомлено позивача про те, ППР, прийняті по суті виявлених порушень за результатами розгляду матеріалів фактичних перевірок у порядку, визначеному статтею 42 ПК України були надіслані платнику податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення (а.с.18).
На підставі вказаного акту перевірки ГУ ДПС у Волинській області було прийнято податкове повідомлення-рішення №0245440705 від 06.09.2024, яким за порушення пунктів 1, 2, 12 статті 3 Закону №265/95-ВР застосовано до підприємця штрафні санкції на суму 300197,00 грн (а.с. 68).
Відповідно до розрахунку штрафних санкцій по акту перевірки від 08.08.2024 до позивача застосовано штрафні санкції за такі порушення: не проведення розрахункових операцій через РРО на суму 998,00 грн; не ведення обліку товарних запасів на суму 299199,00 грн; не надання у повному обсязі всіх документів, що належать або пов'язані з предметом перевірки - 1020,00 грн (а.с. 70).
Не погоджуючись із застосуванням фінансових санкцій на підставі оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, позивач звернулася до суду із цим позовом.
При вирішенні спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
ПК України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Положеннями статті 62 ПК України встановлено, що податковий контроль здійснюється шляхом, зокрема, перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.
Підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Підпунктом 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України передбачено, що фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Згідно з пунктом 80.1 статті 80 ПК України фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).
Допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу (пункт 80.5 статті 80 ПК України).
Відповідно до пункту 81.1 статті 81 ПК України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу; копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу; службового посвідчення осіб (належним чином оформленого відповідним контролюючим органом документа, що засвідчує посадову (службову) особу), які зазначені в направленні на проведення перевірки.
Слід зазначити, що в даному випадку контролюючий орган був допущений до проведення перевірки за наслідками якої ним було складено акт, а в подальшому на підставі його висновків винесено оскаржуване ППР.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.02.2020 у справі № 826/17123/18 відступив від висновків про застосування норми права у подібних правовідносинах у частині того, що саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного здійснення податкового контролю щодо себе; а також що допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні та проведенні відповідної документальної виїзної або фактичної перевірки, які викладено в постановах Верховного Суду від 13.03.2018 (справа №804/1113/16), від 24.05.2019 (справа №826/16221/15), від 03.10.2019 (справа №820/850/16), від 16.10.2019 (справа №820/11291/15), від 22.11.2019 (справа №815/4392/15) тощо. Водночас, судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду сформулювала правовий висновок, відповідно до якого незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.
З урахуванням наведеного, суд у цій справі надає оцінку доводам позивача щодо неправомірності проведення фактичної перевірки, а саме: контролюючий орган ініціював проведення фактичної перевірки за відсутності законодавчо обґрунтованих підстав для її проведення.
У постанові 26.03.2024 у справі №420/9909/23 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду висловив правову позицію з питань правомірності призначення та проведення перевірки з підстав визначених п.п.80.2.2 п.80.2 ст.80 ПК України.
Зокрема, у ній зазначено, що попри відсутність необхідності попередження платника про проведення фактичної перевірки закон встановлює підстави та обов'язкові умови (обставини), що є необхідною передумовою для її здійснення. Перелік підстав, які зумовлюють проведення фактичної перевірки, окреслений у відповідних підпунктах пункту 80.2 статті 80 ПК України.
Слід зазначити, що правове формулювання пункту 80.2 статті 80 ПК України, контекст якої передбачає (встановлює) можливість проведення перевірки, як за наявності виключно (хоча б) однієї підстави, указаної в цій нормі, так і за наявності одночасно декількох таких підстав у їх сукупності, що є мірою достатності для виникнення у контролюючого органу права на призначення перевірки. Водночас запроваджене законодавцем правове регулювання у цій нормі зумовлює і певні особливості її застосування контролюючим органом, оскільки абзацом третім пункту 81.1 статті 81 ПК України закріплені обов'язкові вимоги до змісту наказу про призначення перевірки, зокрема, необхідність відображення у ньому підстави для її проведення, визначеної цим Кодексом.
Підставою для проведення перевірки згідно наказу № 1855-п “Про проведення фактичної перевірки магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_1 » від 26.07.2024 є підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України.
За приписами підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.
Отже, єдиною передумовою та підставою для призначення фактичної перевірки з питання дотримання платником податків податкової дисципліни, передбаченою підпунктом 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, є наявна та/або отримана в установленому законодавством порядку інформація від визначеного у цій же нормі кола суб'єктів: державних органів або органів місцевого самоврядування. Жодних інших підстав ця норма не встановлює.
Відповідно, саме наявність та/або отримання інформації є тією фактичною підставою для прийняття рішення про призначення фактичної перевірки, яке оформлюється у формі наказу і надає право контролюючому органу на його реалізацію шляхом проведення перевірки, за наслідками якої контролюючий орган має повноваження на прийняття відповідного рішення.
Підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України містить перелік сфер об'єктів податкового контрою, інформація про можливі порушення в яких має бути перевірена на предмет її підтвердження/спростування, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.
У постанові 26.03.2024 у справі №420/9909/23 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду сформулював наступний правовий висновок, щодо застосування вказаної норми ПК України.
Застосована законодавцем у цій нормі конструкція щодо наявної/отриманої інформації - “яка свідчить про можливі порушення» - дає підстави для висновку, що вона має вказувати саме на можливі порушення платником податків законодавства у визначеній сфері, тобто ті ймовірні, засновані на обґрунтованих припущеннях, порушення, які підлягають перевірці на підставі цієї інформації.
Водночас аналіз абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України не дає підстав для висновку, що в наказі про проведення перевірки в обов'язковому порядку має бути зазначено конкретну норму податкового або іншого законодавства, контроль за якими покладено на контролюючи органи, яка порушується платником.
Аналіз підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України дає підстави для висновку, що в ньому достатньою мірою розкривається як правова, так і фактична підстави для призначення фактичної перевірки, а саме - наявність/отримання інформації від визначеного кола суб'єктів щодо можливого допущеного порушення податкової дисципліни у сферах здійснення платниками податків розрахункових операцій, наявності чи відсутності відповідних дозвільних документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.
Саме шляхом призначення і проведення фактичної перевірки контролюючий орган має з'ясувати питання дотримання суб'єктом господарювання податкової дисципліни у сфері, про можливі порушення у якій контролюючий орган отримав інформацію. Іншими словами, наявність/отримання інформації ще не свідчить про наявність підстав для притягнення суб'єкта господарювання до відповідальності, натомість, є підставою для здійснення податкового контролю задля перевірки отриманої/наявної інформації. Такий податковий контроль здійснюється шляхом прийняття рішення про проведення перевірки у формі наказу, вимоги до оформлення якого не передбачають обов'язку в повному обсязі розкрити в наказі на призначення перевірки зміст інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства. Відсутня й імперативна вимога щодо розкриття конкретного порушення платником норм, а також про надання відповідних доказів такої несумлінної поведінки.
У випадку оскарження до суду платником наказу про призначення фактичної перевірки та/або прийнятого рішення податковим органом за наслідками такої перевірки, яка здійснена відповідно до підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України з підстав не зазначення деталізованої інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства, доказів цього, суд, здійснюючи розгляд справи та оцінюючи обставини, підстави позову, не позбавлений можливості встановити та перевірити наявність або відсутність такої інформації про ймовірні порушення, що є законодавчо встановленою передумовою та підставою для призначення такої перевірки.
Застосовними у спорах цієї категорії також є висновки Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2021 у справі № 816/228/17, відповідно до яких неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки. Підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об'єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення.
Застосування таких висновків Великої Палати Верховного Суду знайшло своє відображення у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 29 листопада 2021 року у справі № 280/1367/20; від 01 грудня 2021 року у справі №400/1646/20; від 06 липня 2022 року у справі №815/5551/14, від 24 квітня 2023 року у справі №560/2210/19, від 22 лютого 2022 року у справі №420/12859/21, від 15 квітня 2022 року у справі № 160/5267/21, від 27 квітня 2022 року у справі №140/1846/21, від 28 жовтня 2022 року у справі №600/1741/21-а, від 28 грудня 2022 року у справі №160/14248/21, від 28 грудня 2022 року у справі №420/22374/21, від 23 лютого 2023 року у справі №160/20112/21, від 23 лютого 2023 року у справі №600/1402/22-а тощо.
Якщо систематизувати цю судову практику щодо виявлених під час розгляду справи порушень норм податкового законодавства, допущених контролюючим органом під час призначення і проведення перевірки і обрання їх наслідків, вона полягає в тому, що кожне заявлене в межах конкретної справи порушення оцінюється судом на предмет його “істотності» чи “не істотності». Виявлення під час розгляду справ допущення контролюючим органом істотних порушень норм податкового законодавства (до прикладу, встановлення факту відсутності законних підстав для призначення перевірки), це за висновками Верховного Суду може спричиняти наслідки у вигляді скасування наказу про призначення перевірки та/або рішень, прийнятих за її наслідками. Водночас, ті процедурні порушення, які за своїм змістом не є істотними за практикою Верховного Суду таких наслідків не спричиняють.
З огляду на викладене, Судова палата акцентувала увагу на наявності істотної різниці у критеріях оцінки правомірності наказу на предмет його підставності та/або оформлення, як наслідок, необхідності відмежування у спорах цієї категорії питання “наявності підстав для проведення перевірки» від питання “достатності відображення підстав для проведення перевірки у наказі» та/або “недоліків в оформленні рішення про проведення перевірки». Підстави для призначення будь-якої перевірки чітко закріплені у нормах ПК України, за наявності яких у контролюючих органів виникає безпосередньо право на проведення перевірки, тоді як відображення цих підстав у наказі про призначення перевірки фактично є формалізацією у письмовій формі права на проведення перевірки, яке вже виникло. Безумовно, формалізація підстави для проведення перевірки у наказі має відповідати вимогам абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Під час вирішення питання щодо правомірності призначення і проведення перевірки, зокрема фактичної, необхідно надавати оцінку достатності змісту наказу в контексті чіткого визначення у ньому правової (юридичної) підстави проведення такої перевірки та існування відповідної фактичної підстави, яка є передумовою для її проведення.
Отже, у спорах цієї категорії перевірці підлягають як питання наявності обґрунтованих підстав для призначення перевірки, так і дотримання контролюючим органом вимог абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України під час оформлення рішення про призначення перевірки у формі наказу, їх узгодженість між собою. У випадку наявності обґрунтованих підстав для призначення фактичної перевірки, не можна вважати протиправним наказ про її призначення, у якому наявне покликання на вимоги підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, але не розкрито зміст наявної/отриманої інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування про можливі порушення податкового законодавства, не конкретизовано норми права, які ймовірно порушив платник, із зазначенням доказів такого порушення. Покликання у наказі на підпункт 80.2.2 пункт 80.2 статті 80 ПК України, що утримує в собі весь спектр необхідних елементів для визначення підстави для призначення перевірки (як правової, так і фактичної), можна вважати мінімально допустимим обсягом інформації в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Тому відсутні підстави вважати, що такий наказ породжує його неоднозначне трактування та/або невизначеність із фактичною підставою перевірки. Тому такий наказ не можна вважати протиправним.
Відтак, якщо правовою підставою для проведення перевірки є відповідний підпункт пункту 80.2 статті 80 ПК України, якій містить лише одну фактичну підставу для цього, то зазначення у наказі лише цього підпункту без розкриття його змісту та деталізації обставин не є істотним недоліком наказу, який давав би підстави вважати його протиправним.
У даному випадку суд виходить з того, що інформацією, у зв'язку з якою прийнято спірний наказ, стала підготовлена доповідна записка заступника начальника управління податкового аудиту № 2767/17-00-07-05-10 від 26.07.2024 (а.с.71). Зокрема, в ній зазначено, що на виконання листа ДПС України від 03.07.2024 № 19312/7/99-00-07-04-02-07, щодо проведення фактичних перевірок платників податків, з питань дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудових договорів в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: Рівненська обл., м. Дубно, вул. Данила Галицького, 5».
Судом не встановлено, що доповідна записка Управління податкового аудиту № 2767/17-00-07-05-10 від 26.07.2024 мала істотні недоліки, не утримувала в собі достатньої інформації, що була в наявності/отримана відповідачем в установленому законодавством порядку від державного органу, що може свідчити про можливі порушення платником податків законодавства, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій та не могла слугувати підставою та достатнім обґрунтуванням для призначення фактичної перевірки відповідно до підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України.
Суд зазначає, що в наказі № 1855-п “Про проведення фактичної перевірки магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: м. Дубно, вул. Данила Галицького, 5» від 26.07.2024 підстави для призначення перевірки сформульовані таким чином: “З метою перевірки дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення розрахункових операцій, у тому числі порядку ведення обліку товарних запасів на складах або за місцем їх реалізації, ведення касових операцій, наявності ліцензій та дозвільних документів, вимог законодавства щодо встановлених державою фіксованих цін, граничних цін та граничних рівнів торговельної надбавки (націнки), дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками відповідно до п.п.80.2.2 п.80.2 ст. 80 ПК України».
Тобто, зі змісту цього наказу вбачається правова підстава для призначення перевірки (посилання на підпункт 80.2.2 ПК України).
Зазначення у наказі лише цього підпункту без розкриття його змісту та деталізації обставин не є істотним недоліком наказу, який давав би підстави вважати його протиправним за наявності доповідної записки Управління податкового аудиту № 2767/17-00-07-05-10 від 26.07.2024 у зв'язку з якою прийнято спірний наказ.
Отже, вищевказані доводи позивача щодо неправомірності проведення контролюючим органом фактичної перевірки не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду справи, та судом не встановлено таких порушень вимог податкового законодавства під час призначення фактичної перевірки, що мають наслідком протиправність оскаржуваного ППР.
Щодо правопорушення стосовно не забезпечення позивачем порядку обліку товарів за місцем реалізації в магазині “Ябко» технічно складних побутових товарів на загальну суму 299199,00 грн, суд зазначає наступне.
Пунктом 12 статті 3 Закону України від 06.07.1995 № 265/95-ВР “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі - Закон №265/95-ВР) передбачено, що суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов'язані вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів, що відображені в такому обліку. Порядок та форма обліку товарних запасів для фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. При цьому суб'єкт господарювання зобов'язаний надати контролюючим органам на початок проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження товарних запасів (зокрема, але не виключно, документи щодо інвентаризації товарних запасів, документи про отримання товарів від інших суб'єктів господарювання та/або документи на внутрішнє переміщення товарів), які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті).
Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість (крім тих, які провадять діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння.
Згідно з абзацом 60 статті 2 Закону №265/95 термін "технічно складні побутові товари, що підлягають гарантійному ремонту" для цілей цього Закону вживається у значенні, наведеному в Законі України "Про захист прав споживачів". Перелік груп технічно складних побутових товарів, які підлягають гарантійному ремонту (обслуговуванню) або гарантійній заміні, в цілях застосування реєстраторів розрахункових операцій встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Перелік груп технічно складних побутових товарів, які підлягають гарантійному ремонту (обслуговуванню) або гарантійній заміні, в цілях застосування реєстраторів розрахункових операцій, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2017 №231. Смартфони та мобільні телефони відносяться до даного переліку.
Згідно з статтею 20 Закону № 265/95-ВР до суб'єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, та/або не надали під час проведення перевірки документи, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті), за рішенням контролюючих органів застосовується фінансова санкція у розмірі вартості таких товарів, які не обліковані у встановленому порядку, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість (крім тих, які здійснюють діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння).
Визначає правила ведення обліку товарних запасів та поширюється на фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку (далі - ФОП), які відповідно до Закону зобов'язані вести облік товарних запасів та здійснювати продаж лише тих товарів, що відображені в такому обліку, та осіб, які фактично здійснюють продаж товарів (надання послуг) та/або розрахункові операції в місці продажу (господарському об'єкті) такого ФОП Порядок ведення обліку товарних запасів для фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 03.09.2021 №496, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02.11.2021 за № 1411/37033 (далі - Порядок №496).
Згідно пункту 2 розділу І Порядку №496 у цьому Порядку терміни вживаються в таких значеннях: документи, які підтверджують облік та походження товарів - Форма ведення обліку товарних запасів, визначена додатком до цього Порядку (далі - Форма обліку), та первинні документи; первинні документи - опис залишку товарів на початок обліку, накладні, транспортні документи, митні декларації, акти закупки, фіскальні чеки, товарні чеки, інші документи, що містять реквізити, які дозволяють ідентифікувати постачальника та отримувача товару (найменування суб'єкта господарювання, реєстраційний номер облікової картки платника податків (далі - РНОКПП) або код згідно з ЄДРПОУ суб'єкта господарювання, серія та номер паспорта / номер ID картки для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовились від прийняття РНОКПП та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відповідну відмітку в паспорті), дату проведення операції, найменування, кількість та вартість товару.
Опис залишку товарів на початок обліку складається в довільній формі та має містити інформацію про: найменування товарів, наявних у такої ФОП на дату набуття ним обов'язку щодо ведення обліку товарних запасів, кількості таких товарів (із зазначенням одиниці виміру) та їх вартості, самостійно визначеної ФОП.
Згідно з пунктами 1 та 2 розділу ІІ Порядку №496 облік товарних запасів здійснюється ФОП шляхом постійного внесення до Форми обліку інформації про надходження та вибуття товарів на підставі первинних документів, які є невід'ємною частиною такого обліку.
Первинні документи, на підставі яких внесено записи до Форми обліку, є обов'язковими додатками до такої форми. Внесення даних до Форми обліку щодо надходження товарів на підставі первинних документів здійснюється до початку їх реалізації.
Форма обліку ведеться за вибором ФОП у паперовій або в електронній формі.
Форма обліку має містити зазначені в довільному порядку дані ФОП: прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), реєстраційний номер облікової картки ФОП або серія та номер паспорта / номер ID картки для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовились від прийняття РНОКПП та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відповідну відмітку в паспорті, податкова адреса, назва та адреса місця продажу (господарського об'єкта) або місця зберігання, в межах якого ведеться облік. Для паперової форми обліку зазначені дані мають міститися на титульному аркуші.
Отже документами, що є підставою для внесення записів до товарних запасів є накладні, транспортні документи, митні декларації, акти закупки, фіскальні чеки, товарні чеки, інші документи тощо.
В свою чергу законодавством не передбачено, що за місцем знаходження господарської одиниці суб'єкта господарювання повинні зберігатись оригінали первинних документів на придбання товарно-матеріальних цінностей, які є підставою для обліку товарних запасів.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності визначені Законом України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХIV (далі - Закон № 996-ХIV).
Відповідно до статті 9 Закону № 996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.
Під час перевірки було встановлено порушення позивачем ведення порядку обліку товарних запасів та здійснення продажу товарів, які не відображені в обліку, а саме виявлено неоприбуткований товар в місці їх реалізації на загальну суму 299199,00 грн, які не підтверджені під час проведення перевірки первинними документами, що підтверджують облік та походження товарів.
При цьому слід зауважити, що такий висновок відповідача ґрунтується лише на неподанні таких документів при проведенні перевірки у повному обсязі.
Однак, суд з вказаним висновком податкового органу не погоджується, враховуючи наступне.
Так, дійсно норми чинного законодавства передбачено, що суб'єкт господарювання може здійснювати реалізацію товару за умови належного його обліку.
Крім того, нормами статті 44 ПК України визначено порядок подання документів на підтвердження господарських операцій, та наслідки їх неподання.
Згідно із частиною першою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Принцип змагальності сторін є одним із найбільш вагомих принципів в адміністративному судочинстві. Зазначений принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Відповідно до частини першої статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частинами першою та другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За приписами пункту 44.6 статті 44 ПК України у разі, якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.
Водночас, слід ураховувати, що норми податкового законодавства не обмежують період подання платником податків необхідних первинних документів лише часом проведення податкової перевірки, оскільки положення пункту 44.6 статті 44 ПК України визначають статус показників податкової звітності, які не підтверджені необхідними документами під час перевірки, однак не обмежують право платника довести у судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, поданням виключно тих доказів, що надавалися ним під час проведення податкової перевірки. Право надавати заперечення щодо висновків податкового органу та долучити до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів. В іншому випадку, обмеження судом предмету дослідження призвело би до неповноти дослідження та порушення справедливого балансу.
Отже враховуючи зазначене, позивач не позбавлений можливості подати будь-які належні та допустимі докази безпосередньо в судове засідання.
При цьому Верховний Суд у постанові від 10.05.2023 у справі № 640/966/20 вказав, що при поданні первинних документів, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема і щодо можливостей здійснення господарюючими суб'єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку вони повинні бути досліджені в судовому засіданні та їм повинна бути надана правова оцінка.
Як вбачається із долучених до справи документів, а саме: договору комісії від 12.07.2024 № ЗО-12-07-24ЛО, актів приймання-передачі товарів від 22.07.2024 до договору комісії від 12.07.2024 № ЗО-12-07-24ЛО, від 29.07.2024 до договору комісії від 12.07.2024 № ЗО-12-07-24ЛО, форми ведення обліку товарних запасів (а.с. 19-28) позивачем придбавався товар (мобільні телефони та аксесуари, тощо), який ним реалізовувався у магазині за місцем проведення фактичної перевірки.
Вказані документи були надані контролюючому органу в ході проведення фактичної перевірки, що зафіксовано в акті перевірки (а.с. 13-14).
Суд констатує, що податковими органами взагалі не надано оцінки первинним документам, які були надані під час проведення перевірки, а в ході проведення перевірки констатували їх відсутність.
Фактично вказана обставина спростовує доводи відповідача про відсутність документів щодо обліку товарів на момент перевірки у ФОП ОСОБА_1 .
Також суд зауважує, що асортимент товару, вказаний в актах приймання-передачі товарів від 22.07.2024 до договору комісії від 12.07.2024 № ЗО-12-07-24ЛО, від 29.07.2024 до договору комісії від 12.07.2024 № ЗО-12-07-24ЛО, відповідає товару зазначеному контролюючим органом під час проведення перевірки відносно якого зроблено висновок про неналежний облік.
Отже, на момент проведення перевірки та здійснення реалізації товару у позивача були наявні первинні документи на їх придбання, що свідчить про їх належний облік.
Слід зазначити, що у постанові від 27.12.2023 у справі № 280/1998/23 Верховний Суд виснував, що ключовим елементом норми пункту 12 статті 3 Закону № 265/95-ВР (щодо обов'язку суб'єкта господарювання надати облікові документи) та статті 20 цього Закону (щодо відповідальності за ненадання таких документів) є словосполучення "товарні запаси, які на момент перевірки знаходяться у місці продажу", яке міститься у кожній з цих норм. Отже, згідно з нормами пункту 12 статті 3 Закону № 265/95-ВР платник податків зобов'язаний надати облікові документи лише щодо товарів, які безпосередньо на момент перевірки знаходились у місці продажу, а не за весь період, що охоплений перевіркою.
Однак, згідно з наявними в матеріалах справи документами, зокрема, згідно з додатками до акту перевірки, контролюючий орган врахував вартість товарів, наданих за договорами комісії в сумі 299199,0 грн. Враховуючи, що за змістом статті 20 Закону № 265/95-ВР розрахунок штрафних санкцій здійснюється виходячи з вартості товарів, які не обліковані у встановленому порядку (тобто за обсягами виявленого товару, яке реалізовано, але не обліковано, або виходячи з обсягів виявлених залишків товарів, щодо обліку яких не надано документів), то здійснений контролюючим органом розрахунок штрафних санкцій, виходячи не з обсягу залишків товарів, а з обсягу його надходження у відповідний період, є протиправним.
При цьому суд не приймає до уваги посилання відповідача на пункт 12 статті 3 Закону №265/95-ВР щодо необхідності надання контролюючим органам на початок проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження товарних запасів (зокрема, але не виключно, документи щодо інвентаризації товарних запасів, документи про отримання товарів від інших суб'єктів господарювання та/або документи на внутрішнє переміщення товарів), які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті), враховуючи наступне.
По-перше, у пункті 4.5. акту перевірки вказано, що відповідні документи, які підтверджують, на думку позивача, облік товарів, що реалізуються було надано під час проведення перевірки.
По-друге, ні в акті перевірки, ні в долучених до справи відповідачем доказах не вбачається, що такі документи не були надані позивачем чи відповідальною посадовою особою позивача перевіряючим на момент проведення перевірки і, що вони були наявні у місці продажу.
При цьому, матеріали справи містять докази того, що такі документи позивачем в ході перевірки контролюючим органом були надані.
Крім того, суд аналізуючи вказану норму вказує на те, що її зміст не позбавляє платника податків подавати такі документи і в ході проведення перевірки, і що їх не подання саме на момент початку проведення перевірки, за наявності доведеного факту, чого в даному випадку не було встановлено, може тягнути для платника негативні наслідки.
Стаття 20 Закону № 265/95-ВР (в редакції, чинній з 01 січня 2022 року) передбачає, що до суб'єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, та/або не надали під час проведення перевірки документи, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті), за рішенням контролюючих органів застосовується фінансова санкція у розмірі вартості таких товарів, які не обліковані у встановленому порядку, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб-підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість (крім тих, які здійснюють діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння).
За змістом наведеної норми суб'єкт господарювання несе відповідальність за (окремо або в сукупності): 1) здійснення реалізації товарів, які не обліковані у встановленому порядку; 2) ненадання під час перевірки документів, які підтверджують саме облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті).
Таким чином, ненадання на початок проведення перевірки документів, які підтверджують облік товарів, що знаходяться в місці продажу (господарському об'єкті), є самостійною підставою для застосування штрафної санкції на підставі статті 20 Закону № 265/95-ВР.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.01.2024 у справі № 420/12275/22.
Разом з тим, з акту перевірки та долучених до нього документів вбачається, що відповідачем констатовано порушення обліку товарних запасів за місцем їх реалізації, здійснення продажу товарів, які не обліковані за встановленою формою ведення товарних запасів.
Саме за порушення обліку товарних запасів за місцем їх реалізації позивачем, до нього застосована відповідальність (штраф в розмірі 299199,00 грн), якій в межах спірних правовідносин суд надав належну правову оцінку.
Також суд звертає увагу на те, що у постанові від 11.01.2024 у справі №420/12275/22 Верховний Суд зазначав, що не надання під час фактичної перевірки документів, що підтверджують походження підакцизних товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті), не є підставою для притягнення суб'єкта господарювання до відповідальності, встановленої статтею 20 Закону № 265/95-ВР.
У даній справі відповідач не надав доказів, які б беззаперечно спростовували зафіксовані в первинних документах господарські операції щодо придбання позивачем товару, який реалізовувався ним у магазині; фактично його висновки ґрунтуються на припущеннях, а не на фактах, встановлених допустимими доказами; відповідачем не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили про порушення позивачем ведення обліку товарних запасів.
Отже, на думку суду, вказані документи підтверджують облік та походження товарних запасів, які на момент перевірки знаходилися у місці продажу.
Також суд звертає увагу, що сама по собі відсутність на момент перевірки контролюючим органом первинних документів за місцем реалізації чи зберігання товарів, за умови, що ці товари належним чином обліковані відповідно до Порядку №496 не є підставою для застосування до платника фінансової санкції, передбаченої статтею 20 Закону № 265/95-ВР.
Відтак, суд дійшов висновку, що відповідач не довів правомірність та обґрунтованість вказаних вище висновків про порушення позивачем пункту 12 статті 3 Закону № 265/95-ВР, викладених в акті фактичної перевірки та прийнятого на їх підставі податкового повідомлення-рішення від 06.09.2024 № 0245440705 про застосування штрафної (фінансової) санкції на суму 299199,00 грн щодо не ведення обліку товарних запасів, а тому з наведених вище підстав, виходячи з наданих суду статтею 245 КАС України повноважень, позов в цій частині підлягає до задоволення.
Щодо правопорушення стосовно не проведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій на суму 998,00 грн, суд зазначає наступне.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов'язані: - проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу програмні реєстратори розрахункових операцій зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок. Використання програмних реєстраторів розрахункових операцій при оптовій та/або роздрібній торгівлі пальним забороняється; - надавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов'язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми та змісту на повну суму проведеної операції, створений в паперовій та/або електронній формі (у тому числі, але не виключно, з відтворюванням на дисплеї реєстратора розрахункових операцій чи дисплеї пристрою, на якому встановлений програмний реєстратор розрахункових операцій QR-коду, який дозволяє особі здійснювати його зчитування та ідентифікацію із розрахунковим документом за структурою даних, що в ньому міститься, та/або надсиланням електронного розрахункового документа на наданий такою особою абонентський номер або адресу електронної пошти).
Відповідно до пункту 80.2 статті 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки.
В акті фактичної перевірки від 08.08.2024 зафіксовано, що перед початком перевірки проведено покупку товару - блок живлення по ціні 649,00 грн та кабель по ціні 349,00 грн на загальну суму 998,00 грн, при цьому сума покупки не проведена через ПРРО.
З такими твердження податкового органу суд не погоджується та зазначає наступне.
Як слідує з направлення на перевірку від 26.07.2024 № 3359/Ж3/17-00-07-05-15 службове посвідчення та направлення пред'явлено представнику позивачу - ФОП ОСОБА_3 29.07.2024 о 14:27, копію наказу про проведення фактичної перевірки від 26.07.2024 № 1855-п отримано 29.07.2024 о 14:36. В свою чергу, з направлення на перевірку від 26.07.2024 № 3361/Ж3/17-00-07-05-15 вбачається, що службове посвідчення та направлення пред'явлено представнику позивачу - ФОП ОСОБА_3 29.07.2024 о 14:39, копію наказу отримано 29.07.2024 о 14:39 (а.с. 48, 48 зворот).
Фіскальний чек про реалізацію товару (КРО) на суму покупки 998,00 грн був виданий 29.07.2024 о 14:27 год (а.с. 50), Х-звіт «Зміна 29.07.2024» також був сформований 29.07.2024 о 14:27 год (а.с. 50 зворот).
Отже, вказані докази повністю спростовують твердження податкового органу про те, що сума покупки не проведена через ПРРО та вже після отримання направлення на проведення перевірки та наказу та не є підставою для застосування до платника фінансової санкції, передбаченої статтею 17 Закону № 265/95-ВР.
Так, відповідно до пункту 1 статті 17 Закону № 265/95-ВР за порушення вимог цього Закону до суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних контролюючих органів застосовуються фінансові санкції у таких розмірах, у разі встановлення в ході перевірки факту: проведення розрахункових операцій з використанням реєстраторів розрахункових операцій, програмних реєстраторів розрахункових операцій або розрахункових книжок на неповну суму вартості проданих товарів (наданих послуг); непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій та/або програмні реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи; невидача (в паперовому вигляді та/або електронній формі) відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки на окремому господарському об'єкті такого суб'єкта господарювання: 100 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом, товарів (робіт, послуг) - за порушення, вчинене вперше.
Враховуючи, що позивачем забезпечено проведення розрахункової операції з використанням реєстраторів розрахункових операцій на повну суму вартості проданих товарів та видано відповідний розрахунковий документ, то суд вважає, що податкового органу були відсутні законні підстави для застосування до позивача штрафних санкцій за вказане порушення на суму 998,00 грн.
Відтак, суд дійшов висновку, що відповідач не довів правомірність та обґрунтованість вказаних вище висновків про порушення позивачем пунктів 1, 2 статті 3 Закону № 265/95-ВР, викладених в акті фактичної перевірки та прийнятого на їх підставі податкового повідомлення-рішення від 06.09.2024 № 0245440705 про застосування штрафної (фінансової) санкції на суму 998,00 грн, а тому з наведених вище підстав, виходячи з наданих суду статтею 245 КАС України повноважень, позов в цій частині також підлягає до задоволення.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до розрахунку штрафних санкцій по акту перевірки від 08.08.2024 до позивача застосовано штрафні санкції за такі порушення: не проведення розрахункових операцій через РРО на суму 998,00 грн; не ведення обліку товарних запасів на суму 299199,00 грн; не надання у повному обсязі всіх документів, що належать або пов'язані з предметом перевірки - 1020,00 грн (а.с. 70). Проте, сума штрафних санкцій 1020,00 грн не є предметом розгляду даної справи, а тому суд не надає правову оцінку даному порушенню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Тому, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області на користь позивача підлягає стягненню сплачений ним при поданні позовної заяви судовий збір в розмірі 2401,58 грн (а.с. 11).
Керуючись статтями 241, 242, 243 ч.3, 245, 246, 295, 297 КАС України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Волинській області від 06.09.2024 № 0245440705.
Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області судовий збір в сумі 2401,58 грн (дві тисячі чотириста одна гривня 58 копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Позивач: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: Головне управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська обл., м. Луцьк, Київський м-н, 4, код ЄДРПОУ 44106679).
Суддя Р.С. Денисюк
Повний текст рішення суду складено 12.05.2025