Миколаївської області
Справа №490/462/25
Провадження №2-о/477/55/25
про відмову у відкритті провадження у справі
13 травня 2025 року Вітовський районний суд Миколаївської області у складі:
головуючого - судді Козаченка Р.В.,
розглянувши матеріали цивільної справи
за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи - ОСОБА_2 , військова частина НОМЕР_1 , про встановлення факту самостійного виховання неповнолітньої дитини,
06 травня 2025 року до Вітовського районного суду Миколаївської області за підсудністю з Центрального районного суду м. Миколаєва надійшла заява ОСОБА_1 , подана в порядку окремого провадження про встановлення факту, що має юридичне значення, який полягає в тому, що він самостійно виховує неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вказав, що самостійно виховує сина, а її мати ОСОБА_2 , давно не бере участь у його житті, проживає окремо, утриманням та виховання дитини не переймається.
Встановлення такого факту необхідно йому для можливості звільнення з військової служби за сімейними обставинами.
Суд, перевіривши матеріали справи, прийшов до наступних висновків.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Відповідно до частини сьомої статті 19 ЦПК України окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Юридичні факти - це обставини чи життєві факти, з якими норми права пов'язують виникнення, зміну або припинення правовідносин.
В порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.
Визначений у частині 1 статті 315 ЦПК України перелік фактів, які можуть встановлюватися судом, не є вичерпним, оскільки за частиною другою цієї статті у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2020 в справі №287/167/18-ц (провадження №14-505цс19) визначено, що в порядку окремого провадження розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян, але тільки якщо воно не пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право і якщо заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. […] Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, зокрема, зобов'язаний з'ясувати питання про підсудність та юрисдикційність, тобто суддя повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.
Окрім того, як зазначив Верховний Суд в постанові від 22 квітня 2020 року у справі №200/14136/17 (провадження №61-15965св19), суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; встановлення такого факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право.
Аналізуючи дані положення, Верховний Суд встановив, що юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, а також вказав, що у разі, коли буде виявлено, що встановлення підвідомчого судові факту пов'язане з вирішенням спору про право, суд відмовляє в прийнятті заяви до розгляду в окремому провадженні, а якщо це буде виявлено під час розгляду справи, залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року “Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» звертається увага судів на необхідність дотримання наступного: в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Згідно з ст. 318 ЦПК України, у заяві про встановлення юридичного факту повинно бути зазначено, який факт заявник просить встановити та з якою метою.
Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право.
Така правова позиція міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22.
З матеріалів заяви вбачається, що ОСОБА_1 , звертаючись до суду із заявою в порядку окремого провадження, з посиланням на ст. 315 ЦПК України просить встановити факт здійснення ним самостійного виховання сина без участі матері. Встановлення такого факту йому необхідно для вирішення питання про звільнення з військової служби.
При цьому суд звертає увагу на те, що вимога про встановлення факту того, що заявник самостійно виховує дитину, не може розглядатися у судовому порядку безвідносно до дій заінтересованої особи щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника, оскільки вказані факти можуть бути встановлені судом, зокрема, під час розгляду справ про оскарження дій чи рішень щодо відмови компетентних органів у наданні соціальної пільги або незабезпечення соціальними гарантіями, чи про стягнення аліментів, чи позбавлення батьківських прав, а не в окремому провадженні за правилами цивільного судочинства.
Так, у відповідності до ст. 141 СК України мати та батько мають рівні права та обов'язки по відношенню до дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їх прав по відношенню до дитини.
Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Зокрема, мати (батько) має право звернутися до суду з позовом про позбавлення другого з батьків батьківських прав через ухиляння його від виконання своїх обов'язків з виховання дитини.
Жодний нормативно-правовий акт, що регулює сімейні відносини та захист прав дітей, не зобов'язує підтверджувати актом факт відсутності участі батьків у вихованні дитини, або підтверджувати його безумовну та одноосібну участь у вихованні та піклуванні.
Отже, захист порушених прав у зв'язку з невиконанням, неприйнятті участі одним із батьків у вихованні дитини, тобто самоусунення від виконання батьківських обов'язків, має розглядатись в іншому порядку, передбаченому законом.
Питання належного виховання дітей, досягнення порозуміння між батьками і дітьми, відповідальності батьків за неналежне виконання батьківських обов'язків завжди є важливими й актуальними. Законом України “Про охорону дитинства» визначено, що батьки або особи, які їх замінюють, зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Закон передбачає, що виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини.
Відповідальність щодо виховання дітей покладена на обох батьків, незалежно від того проживають вони разом чи окремо, оскільки обов'язок здійснювати належне виховання та нагляд за малолітнім є рівним для обох з них.
Тому за неналежне виконання обов'язку щодо виховання дітей, передбачена відповідальність.
Обов'язки батьків висвітлені у ст. 150 СК України, згідно якої батьки зобов'язані: виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя та поважати дитину.
За невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо виховання дітей батьки можуть бути притягнені до різних видів юридичної відповідальності.
Згідно з ч.2 ст. 12 Закону України “Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.
Таким чином, вимоги заявника про встановлення факту самостійного виховання дитини не є вимогами, які підлягають розгляду в порядку окремого провадження у розумінні положень ст.ст. 293, 315 ЦПК України.
У силу вимог ч.4 ст. 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
За викладеного, керуючись ст.ст. 258-263, 293, 315 ЦПК України, суд
Відмовити у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи - ОСОБА_2 та військова частина НОМЕР_1 , про встановлення факту самостійного виховання неповнолітньої дитиною,
Роз'яснити заявнику право звернення до суду з позовом на загальних підставах.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Миколаївського апеляційного суду через Жовтневий районний суд Миколаївської області протягом п'ятнадцяти днів з дня її постановлення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручені у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Р.В. Козаченко