м. Вінниця
12 травня 2025 р. Справа № 120/16570/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитришеної Руслани Миколаївни, розглянувши письмово заяви про залишення позовної заяви без розгляду у справі за позовом ОСОБА_1 до 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Вінницькій області, 2 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Вінницькій області, Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Вінницькій області про визнання протиправними та зобов'язання вчинити дії
У провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Вінницькій області, 2 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Вінницькій області, Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Вінницькій області про визнання протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Ухвалою від 16.12.2024 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).
Представники 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Вінницькій області та 2 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Вінницькій області 25.03.2025 подали заяви про залишення позовної заяви без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду. В обґрунтування своїх доводів зазначили, що позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав при отриманні належних сум грошового забезпечення, зазначених у грошовому атестаті, при звільненні у квітні 2022 року (наказ ГУ ДСНС України у Вінницькій області від 11.04.2022 №82 о/с-оп в матеріалах справи).
При цьому, представник позивача звернулася до суду у грудні 2024 року, з порушенням місячного строку звернення до суду, визначеного частиною 5 статті 122 КАС України та порушенням строків визначених статтею 233 Кодексу законів про працю України (в редакції станом на час звернення до суду).
Вирішуючи подану відповідачами заяву, суд виходить з такого.
Так, у позовній заяві позивач вказує на протиправні дії відповідачів щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення в період з 01.03.2018 по 11.04.2022 в неповному обсязі, а саме з порушенням абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
Згідно з частиною 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частини п'ята указаної статті Кодексу).
Натомість ч. 2 ст. 233 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022) встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і №9- рп/2013. Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття "заробітна плата" і "оплата праці", які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям "грошова винагорода", "одноразова грошова допомога при звільненні" та "оплата праці" і "заробітна плата", які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними.
Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
У цьому контексті суд вказує, що перебування особи на публічній службі, у тому числі військовій службі, є однією із форм реалізації закріпленого в статті 43 Конституції України права на працю.
Водночас, в аспекті спірних правовідносин поняття "грошове забезпечення" і "заробітна плата", які використано у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними. Рівнозначність цих понять обумовлена наявністю у сторін прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків та врегульоване спеціальними законами: Законом України "Про оплату праці", КЗпП України, а також іншими підзаконними нормативними актами.
Разом з тим, ч. 2 ст. 233 КЗпП України в редакції, яка набула чинності з 19 липня 2022 встановлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Згідно з статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України неодноразово висловлювався щодо зворотної дії закону в часі. Зокрема, у рішенні від 05.04.2001 у справі №3-рп/2001 (справа про податки) Конституційний Суд України дійшов висновку, що Конституція України закріпила принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (частина перша статті 58). Це означає, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави.
Винятки з цього конституційного принципу, тобто надання закону або іншому нормативно-правовому акту зворотної сили, передбачено частиною першою статті 58 Конституції України, а саме: коли закони або інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Враховуючи зазначене тлумачення норм статті 58 Конституції України Конституційним Судом України суд зазначає, що на час виникнення спірних правовідносин Закон №2352-IX не набрав чинності, тому у цьому випадку належить застосовувати положення статті 233 КЗпП України у редакції станом до 19.07.2022, згідно з якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.
Вказані висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 31.03.2025 у справі № 460/21394/23.
З урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що позивачем не пропущено визначений статтею 233 КЗпП України строк звернення до суду, у зв'язку із чим у задоволенні заяв відповідачів про залишення позову без розгляду слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 240, 248, 256 КАС України, суд
В задоволенні заяв 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Вінницькій області та 2 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Вінницькій області про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду - відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Суддя Дмитришена Руслана Миколаївна